Сценарій свята 9 листопада – День української писемності та мови «О мово рідна! Золота колиска»

Скачати

Сценарій свята 9 листопада – День української писемності та мови «О мово рідна! Золота колиска»

 

 Актова зала святково прикрашена українськими рушниками, вінками, висловами про мову та плакатами.

Під звуки народної пісні («Ой у вишневому садочку») на святково прикрашену сцену виходить ведуча: королева балу – невтомна Словесність.

 

І ведучий. Сьогодні, 9 листопада, День української писемності та мови – свято рідної мови.

ІІ ведучий. Першим до нас приходить слово… З колисковою материнською піснею, тихою казкою, доброю ласкою. “Мама, тато, баба, льоля, киця, жижа”, – лепече дитина. Які дивні перші двоскладові слова! А потім знання зі словесності поширюються. Дитина спинається на ноги, пізнає за день десятки нових слів, звучних та красивих: сонечко, квітка, вода, трава… Світ – мов казка. І пізнаємо ми його за допомогою слова. За допомогою слова відкриваємо таємничість і складність інших наук: географії, історії, біології, фізики, математики…

І ведучий. Отже, словесність – початок усіх наук. Вона джерело, звідки починається струмок, який ширшає, набирає сили і розливається могутньою рікою.

Словесність. Адже, слово до слова – зложиться мова!..

– Розпочнемо ж наше свято. А допомагатимуть мені Граматика та його величність Слово.

 

(З різних боків на авансцену виходять учасники).

 

Граматика. Добрий день усім, хто в залі, хто прийшов до нас…

Слово. День Словесності сьогодні.

 

(Граматика і Слово вказують на ведучу – Словесність).

 

Граматика і Слово разом. Зі святом цим вітаємо вас!

 

(Звучить пісня у виконанні учениці 11 класу Приліпко А. «А я бажаю вам добра» Н.Май)

 

Словесність. Багата і милозвучна наша рідна українська мова. Нею можна передати найтонші відтінки думок і почуттів.

Граматика. Та розмовляючи щодня вдома, у школі, на вулиці, ви іноді й не замислюєтесь над особливостями, відтінками слів, доцільністю вживання їх…

Слово. Сприймаєте слова, як щось звичайне, само собою зрозуміле.

Словесність. А тим часом мова – одне із багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію.

Граматика. Земля українська стародавня, така ж дав­ня і наша мова. Учені довели, що вік нашої мови — 7 тисяч років. З покоління в покоління, в часи роз­квіту та падіння передавали нам предки цей скарб. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, пере­казах і передавав від роду до роду, щоб не загинула.

Слово.  Весь світ віддає шану великим володарям українського слова — Т. Шевченкові та Франкові, Ле­сі Українці та Коцюбинському, Нечуєві-Левицькому та Сковороді, Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багат­ство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спад­щину, котру треба примножувати та оберігати.

Словесність. «Відберіть мову — і народ уже більше не створить її, нову батьківщину навіть можна створити, а мову — ніколи; вимерла мова в устах народу — вимер і народ».

Граматика. А мені спало на думку, що не­даремно стільки літ чужинці старалися заборони­ти нашу мову, нав’язували свою культуру і свою владу.

Слово. Так. Факти вражаючі. 270 років поспіль намагалися знищити українську мову, а разом з нею і український народ, прагнули, аби він був покір­ним рабом без мови, без усної народної творчості, тобто без коріння роду нашого. Я пропоную при­гадати той тернистий шлях боротьби української мови за незалежність.

 

Звучить мелодія Т.Петриненка «Україно»

(Ведучі по черзі зачитують факти з історії мови, в цей час на сцену з великою квіткою в руках виходять дівчата у вишиванках, на кожній квітці – дата. Дівчата стають позаду ведучих напівколом.)

 

І ведучий. 1720 р. —указ Петра І про заборону книго­друкування українською мовою.

 

ІІ ведучий. 1769 р. — видано розпорядження російської церкви про вилучення в населення України українських букварів та книг.

 

І ведучий. 1775 р.— зруйновано Запорозьку Січ та закри­то українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

 

ІІ ведучий. 1862 р.— закрито українські недільні школи.

 

І ведучий. 1863 р.— указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

 

ІІ ведучий. 1876 р.— указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пі­сень.

 

І ведучий. 1884 р.— закрито всі українські театри.

 

ІІ ведучий. 1908 р.— вся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкід­ливою.

 

І ведучий. 1914 р.— російський цар Микола II ліквідує українську пресу.

 

ІІ ведучий. 1938 р.— сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

 

І ведучий. 1983 р.— видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови у школах і поділ класів в українських школах на дві гру­пи — російські та українські, що призвело до нехтування рідною мовою.

 

ІІ ведучий. 1989 р. видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодер­жавну мову.

 

І ведучий. 1991 р. прийнята державна програма реаліза­ції української мови та мов національних меншин до 2000 року.

 

(Музика замовкає. Із глибини сцени виходить дівчина із запаленою свічкою (Сабодаш В., 6 клас), читає “Молитву” Ольги Яворської. Дівчата стоять обличчям до глядачів)

 Звучить мелодія «Сопілка»

Молитва

Гріховний світ вирує неспроста,
Підступний демон, що керує нами,
Та піднімається нетлінно над віками
Велична постать вічного Христа.

О Господи ! Знайди нас всіх, знайди,
Бо ми блукаєм хащами ще й нині,
Прости гріхи й провини безневинні,
І до спасіння всіх нас поведи.

О  Господи ! Зціли нас всіх, зціли,
Всели в серця неопалиму мрію,
Щоб ми, пізнавши віру і надію,
Жорстокий світ добром перемогли.

Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісня в стоголоссі трав.
Кохане слово, наше рідне слово,
Яке  колись Шевченко покохав.

Ти все знесла насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжеідей,
Та сповнена любові і відваги
З-за грат летіла птахом до людей.

Ти наш вогонь на темнім полі битви,
Невинна кров пролита в боротьбі.
Тебе вкладаєм тихо до молитви
І за спасіння дякуєм тобі.

 

(Музика змовкає. Дівчата тихенько йдуть зі сцени.)

 

Граматика. Друзі, чи звернули ви увагу на те, що ми всі і вся-вся Україна мали ще до 2000 року до­бре засвоїти і навчитись рідної мови, а ми й по сьогодні досконало не володіємо нею.

Слово. Де ж шукати причини? Жодних заборон немає. Вчи мову, спілкуйся на здоров’я, адже на­ша мова неповторна, калинова, солов’їна, лірична та ніжна.

 

1-й читець

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її вічну живу і нову,

І мову її солов’їну.

2-й читець.

О місячне сяйво і спів солов’я,

Півонії, мальви, жоржини!

Моря бриліантів, це – мова моя,

Це – мова моєї Вкраїни.

3-й читець.

Яка у ній сила – і кличе, й сія,

Яка в ній мелодія лине

В натхнення хвилини! О мово моя,

Душа голосна України!

4-й читець.

Ти – сурми на сонці, ти – стягів гаї,

Ти – вибухів огненних повна.

Це – матері мова. Я звуки твої

Люблю, наче очі дитини…

1-й читець.

О мово вкраїнська!

3-й читець.

Хто любить її…

Разом.

Той любить мою Україну.!

 

(Звучить пісня у виконанні учениці 7 класу Пльохової Г. «Вкраїно моя!» Ассоль)

 

Словесність. Т.Г.Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова:
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос –
Більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!…

 

(На сцені з’являється дівчина у довгій сорочці, з розпущеним волоссям і лілеєю на голові. Під звуки «Сумної мелодії» М.Скорика вона розповідає поему «Лілея» Т. Шевченка.)

 

І ведучий.

Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі й місяця народжена,

ІІ ведучий.

Мово наша! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності слави і гордого духу!

І ведучий.

Мово! Велична молитва у своїй нероздільній Трійці, що єси ти і Бог-Любов, і Бог-Віра на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа скверноти, злого духа виродження, злого духа ганьби та й висвячувала душі козацького роду спасенними молитвами і небесним огнем очищення.

ІІ ведучий.

Зцілювала Ти втомлених духом, давала їм силу, здоров’я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили Тебе, цілющу джерелицю; і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване тобою Слово.

 

(Світло у залі згасає. На сцені стоїть мультимедійна дошка, на якій проектується відеоролик «Любіть Україну», створений за участю учнів та вчителів школи у формі флешмобу на вірш В.Сосюри «Любіть Україну»)

 

Словесність.  Ось і підходить до кінця наше свято української писемності та української мови. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.

Граматика.  Людині визначено Богом місце народження, країна, небо ; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим.

Слово.  І куди б ти не пішов – твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.

 

 

І ведучий. Українська мова – мова серця, мова ласки, мова душі, мова добра…

ІІ ведучий. І з нагоди свята – бажаємо всім удачі, добра і тепла…

І ведучий. Незгоди людські хай не чинять вам зла…

ІІ ведучий. І тільки все добре в житті щоб велося…

І ведучий. Хай збудеться все, що іще не збулося!

ІІ ведучий. Як сонце на небі щоденно сіяє…

І ведучий. Так щастя в житті вашім хай розцвітає.!

 

Використано матеріали Г. Мельничук, учителя м. Козятин, Вінницька обл.