Зустріч з воїнами АТО. Сценарій заходу на тему: «Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!»

Сценарій зустрічі з учасниками АТО
Сценарій зустрічі з учасниками АТО

Скачати

«Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!»

Зустріч з воїнами В.А.Панкратовим, В.В.Івахненком та волонтерами АТО Ю.П.Наконечним, М.О.Дорожан учнів 5-9 класів

Мета. Виховання у школярів внутрішньої свободи та поваги до держави, любові до Батьківщини, національної свідомості, гідності, усвідомлення приналежності до рідної землі, українського народу, гармонійне виявлення патріотичних почуттів, надання допомоги воїнам АТО.

Обладнання.  Мультимедійний комплекс, презентація; книжкова виставка; герб та прапор України; плакат «Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!»

Слайд 2

Бібліотекар. Виявляється, життя інколи справді ділиться на «до» і «після». І буває це не десь за обрієм чи в далекій країні. Усе це трапилося з нами, на нашій українській землі. Де прапор – кольору осіннього степу та блакитного неба. А ще чорної землі та розмитої багряної крові. Один, як свідчення нашої чистоти і незбагненності. Інший – упертої боротьби за омріяну свободу.

Учень.

Слайд 3

Замовкніть  всі:  великий  час  прийшов.

Мовчать  в  сю  мить  громи-гармати,

Схилилась  наша  хоругов,

І  на  коліна  стала  мати.

 

На  терезах  життя  і  смерті  ми,

І  хтось  один  з  них  переваже…

Коли  життя  –  гриміть,  громи!

За  волю  кожний  з  нас  поляже!

Олександр Олесь

1916

Слайд 4

Ведучий 1. Це починалось ще з сивої давнини, з Київської Русі; визвольної війни Богдана Хмельницького 1648-1654 років проти польської шляхти за свою державу. Шукаючи виходу, Богдан Хмельницький довірився московітам і в цьому виявилася його помилка, адже потомки чингизідів ніколи не були європейською толерантною нацією, ці народи ніколи не жили мирно зі своїми сусідами, а тільки завойовували їх, розширювали свої території. Їхні імперії завжди створювалися війнами, підкупами, голодоморами і брехнею.

Учень.

Слайд 5

ПРИГАДАЙМО ДОЛЮ ТРОЇ

Пригадаймо долю Трої,

Ті віки, що Богом нам дані.

А були ж колись герої,

Наливайки та Богдани.

 

Не забудуться походи,

Перемога недалечко.

Спом´янімо Жовті води,

Конотоп і Берестечко.

 

Ми себе словами дурим,

Заховавшись за калину.

Хто, скажіть, спалив Батурин,

Хто загарбав Україну?

 

Не дрімає клятий ворог,

Гострить пазурі у герці.

За горою кряче ворон,

Україна в небезпеці!

Анатолій Камінчук

Слайд 6-7

Ведучий 2. 1921 року долю чотирилітньої війни, яку Росія розв´язала проти Української Народної Республіки, було вирішено на користь загарбника. Армія УНР опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще роками тривала майже на всіх теренах України. Особливо відчайдушний опір російським окупантам чинили повстанці Холодного Яру. На їхньому чорному бойовому прапорі був напис: «Воля України або смерть».

Таке ж гасло сьогодні ми бачимо на прапорах добровольчих батальйонів, які відстоюють незалежність України у неоголошеній війні з російськими окупантами.

Учень.

Слайд 8

АТАКА

Скрегоче залізом округа,

Смертю повітря фурчить.

Я знаю той ступінь напруги,

Коли вже ніщо не страшить.

 

Святе божевілля атаки

В тобі поглинає все.

Через яри та байраки

Незнавана сила несе.

 

Немає ні рідних, ні любих,

Нема ні жалю, ні тривог.

Байдужим стаєш до згуби,

Могутнім стаєш, як Бог.

 

Олесь Гончар

1942

Учень.

Слайд 9-13

Страшно  зустріти  смерть.

Страшно  –  не  будьмо  лукаві,

В  славі  там  чи  в  неславі  –

Страшно  зустріти  смерть.

 

Страшно  безсило-малим

Чути  себе  перед  смертю.

Але  страшніше,

коли

Ні  за  що  вмерти.

Борис Олійник

Слайд 14-15

Ведучий 1. Для України настав тяжкий і відповідальний час. Після Майдану, побачивши, що Україна обрала собі європейський шлях, наш «старший брат», відчувши загрозу, що демократія з України перекинеться на Росію, розпочав проти нас війну. Українці зрозуміли, хто у всі віки нас принижував, забрав у нас історичну правду, нищив нашу мову, а зараз хоче забрати і волю, і європейство. Завдяки агресії путінської Росії в українців пробудилося вічне прагнення до волі та незалежності.

Учениця.

Слайд 16-17

МОСКОВСЬКА ВОРОНА

Почорніла на вишеньці крона,

Віє вітер з північних сторін.

Прилетіла московська ворона,

Побиває вкраїнських ворін.

 

І прокинувся воїн із схрона,

Божий дух, божа іскра і дар.

На хресті умостилась ворона:

Чути — кар!

Чути — кар!

Чути – кар!

 

Знов підводиться нечисть червона,

Тож невже Україна помре!

А ворона не знає кордона,

Вона падло смердюче жере.

 

Я не кличу поспільство до зброї,

Кожен скелю, як може, лупа.

Тож за віщо вмирали герої,

Де ви, вої, нащадки УПА?

 

Одягайте московські корони,

Знов луна занепадницький дзвін.

Де не глянеш — московські ворони,

Глупа мова московських ворін.

 

Не замовкнуть дніпровські бандури,

Нас ніякий хижак не зборов.

Але знайте: підвівся Батурин,

Запеклася на попелі кров!

Анатолій Камінчук

Учениця.

Слайд 18-22

Никогда мы не будем братьями

ни по родине, ни по матери.

Духа нет у вас быть свободными –

нам не стать с вами даже сводными.

 

Вы себя окрестили «старшими» –

нам бы младшими, да не вашими.

Вас так много, а, жаль, безликие.

Вы огромные, мы – великие.

 

А вы жмете…, вы всё маетесь,

своей завистью вы подавитесь!

Воля – слово вам незнакомое,

вы все с детства в цепи закованы.

 

У вас дома «молчанье – золото»,

а у нас жгут коктейли Молотова,

да, у нас в сердце кровь горячая,

что ж вы нам за «родня» незрячая?

 

А у нас всех глаза бесстрашные,

без оружия мы опасные.

Повзрослели и стали смелыми

все у снайперов под прицелами.

 

Нас каты на колени ставили –

мы восстали и всё исправили.

И зря прячутся крысы, молятся –

они кровью своей умоются.

 

Вам шлют новые указания –

а у нас тут огни восстания.

У вас Царь, у нас – Демократия.

Никогда мы не будем братьями.

Анастасия Дмитрук

Ведучий 1. Пригадаймо, як це починалося…

Слайд 23

(перегляд відео «Річниці Майдану присвячується…» на пісню О.Пономарьова)

Слайд 24

Ведучий 2. При трьох хвилях мобілізації Бородянським райвійськкоматом призвано 301 чоловіка, які беруть участь у антитерористичній операції.

У районі також багато громадян, які добровільно йдуть служити до Збройних Сил України. У списки добровольців у райвійськкоматі записано 72 чоловіки. Нинішній складний час став певною мірою лакмусовим папірцем, випробуванням для всіх, коли суспільство зрозуміло силу єднання, силу патріотизму. Добровольці приходять до військкомату з гаслом «Якщо не ми, то хто?».  Добре, що  в Україні виросла свідома молодь і є достатньо досвідчених військових, які вірять, що спільно ми переможемо тероризм всередині держави і дамо гідну відсіч агресії зовні.

Вірш, який зараз прозвучить, написала випускниця Бабинецької школи Катерина Кравчук.

Учень.

Слайд 25

МИ Ж УКРАЇНЦІ, МИ ОДНА СІМ’Я!

Від крові захлинається земля,

Від болю сльози навертаються на очі…

Ми ж українці, ми одна сім´я!

Й ганьба тому, хто це забути хоче!

 

І голову схилив старий Тарас –

Не вірить він, що брат пішов на брата.

Невже даремно він боровсь за нас?!

Пройшов крізь біль і величезні втрати?

 

Ні! Мова солов´їна оживе!

Нам вороги не будуть докучати,

Бо що людина сіє, те й пожне,

А злих людей давно чекають грати.

 

Ми переможем, хоч ціна – життя

І знов здобудемо оту свободу,

В яку він вірив, і щасливе майбуття,

Яке хотів він для свого народу.

Учень.

Слайд 26

Ми йдемо!

Ви чуєте: йдемо,

За нами — Україна.

Ми вам не простимо

До сьомого коліна.

 

Такий тривожний час

Кипів, палав, бурлів.

На прапорі у нас

Нема орлів.

 

Той впав, а той отерп

Посеред згуб.

Наш український герб—

Тризуб!

 

Ми мирно так жили,

Як вівці.

Ви нашу кров пили,

Кровопивці!

 

Це справа не проста,

Ідуть ординці.

Час розплати настав,

Українці!

Анатолій Камінчук

Слайд 27

(перегляд відео «Кіборги» на пісню Святослава Вакарчука «Стріляй»)

Слайд 28-30

Ведучий 1. Дивлячись на нинішнє становище нашої країни, впевнені, що немає такого українця, який би не бажав миру і спокою Україні. Весь народ нашої держави об´єднався нині проти російського агресора. Багато чоловіків та жінок мужньо захищають кордони нашої країни. Багато хто із людей працює в тилу для підтримки солдатів. Словом, кожен із нас всіма силами намагається підтримати воїнів своєї держави.

Наша школа теж не залишилась осторонь тих непростих подій, що відбуваються у нашій державі. На благодійних ярмарках ми зібрали 5212 грн. на потреби воїнів АТО, передавали листи-обереги…

Учень.

Слайд 31

ЗОЛОТОВЕРХИЙ

На Золотоверхий

Не підпалюй хмизу.

Буде наше зверху,

Буде ваше знизу.

 

Скільки було зміїв,

Вітер їх розвіяв.

Будуть вічен Київ,

Золота Софія.

 

Згинуть темні тучі,

Нечисть і підлота.

Будуть світлі кручі,

Золоті Ворота.

 

Сонце на всі боки

Дасть привілля птаху.

Буде Дніпр широкий

Славу рокотаху.

Анатолій Камінчук

Слайд 32-33

Бібліотекар. А зараз ми представимо вам поезії Бориса Гуменюка зі збірки «Вірші з війни». Це рядки, які пахнуть потом і кров´ю, пилом і димом передової. Це вірші, написані під обстрілами ворожих «Градів», між передсмертними хрипами і стогоном поранених. Це поезії, кожна літера яких наповнена справжньою любов´ю до України, налита бажанням віддати себе до останньої краплинки своїй Вітчизні.

Книга Бориса Гуменюка – гімн військовому побратимству і тиловій щоденній праці… Гімн кожному справжньому Українцеві, який нині творить історію…

Учень.

Слайд 34-38

СМС-повідомлення зі Слов´янська

…Бачу сон …Ромашкове поле
У ромашках – квіткою ти
А у нас тут поле бою
А у нас тут блок-пости…

 

Слова візерунки долі
Слід хреста на моїм плечі
Три самотні зозулі в полі
Кують не роки а мечі
Ті мечі що кують зозулі
Значать долю мою навхрест
Нащо тіло – ловити кулі
Нащо вмер – щоб знову воскрес
Ніч ввійшла крізь броню в БеТееРі
Ніч гірка як причастне вино
Ніч розлилась як кров на папері
Але в кожної ночі є дно
Всесвіт цей народжений риком
Щоб піднятись – мусиш впасти
Ангели плачуть тихо
Щоб його не проклясти

 

…Наш блок-пост чимось схожий на церкву
А окоп – мабуть на вівтар
«Хочу сина твого у жертву» –
Знову просить Старий Вівчар…

12.06.2014.

Учень.

Слайд 39-40

Коли юна дівчина Ліна Костенко

Писала свої перші вірші

Про кохання мала клопіт з римою

Вона мимоволі потрапляла в пастку,

Яку для кожного молодого поета

Приготували рідна мова і серце

Коли любов римується з кров’ю.

 

Юнак із містечка Чортків що на Тернопільщині

(У нього немає імені – тим паче літературного –

І з питань безпеки ми не можемо назвати навіть

його псевдо)

 

Не дбає про риму

Коли пише смс-повідомлення своїй дівчині

Натомість він має клопіт з автоматом

Який потребує його уваги і обидвох рук

 

Автомат ревнує юнака до дівчини

Хлопець ще не навчився розуміти складну мову

Мовчазних автоматів

Однак загадкова мова кохання

йому теж незнайома

(Він ще не пробував нею говорити)

На саму лише згадку про любов

У нього червоніють вуха

… Слово кров тут не вимовляється

 

Тут поранених називають трьохсоті

Тут загиблих називають двохсоті

Юнак здригається коли чує

Як його товаришів позначають цифрами

(Хто плаче за цифрами?)

І йому хочеться плакати від того

що не можна плакати

А мовчазний набундючений автомат

тихо як меч самурая

Щоразу глибше заходить йому в душу

І тільки дівчина розуміє як сильно він її кохає

Хоча юнак ні разу не обмовився про любов

Азов

Азов

Азов

Група учнів.

Слайд 41-42

Може б ти не йшов сину
Ой може би ти не йшов синочку
Як я нині тут сама буду
Один кут в хаті підпирати
Коли три хитаються
Небо й так вже на серце давить
Ще й стеля от-от обвалиться
А що там доброго на тій війні.

А чи я коли Вас не слухав мамко
А чи я коли Вам слово лихе сказав мамцю
А чи Ви мамко мене не любите
Ой пустіть мене мамцю на війну.

Ой не пущу тебе на війну сину
Ой не пущу тебе на війну синочку
Та ж пішов на війну твій батько
А тобі щойно на Покрови буде вісімнадцять
Пречиста принесла мені тебе в запасці
Ой не пущу
Ой не пущу.

Ой пустіть мене на війну мамко
Ой пустіть мене на війну мамцю
Бо як коло Вас лишуся
То як людям в очі гляну
А що я людям скажу.

 

  1. Ми в Азові вітаємось як римляни
    Як би Ви то виділи мамко!
    Ми простягаємо один одному руки
    І перехоплюємо трохи вище за зап’ястя
    Ми беремо руку товариша мертвою хваткою
    Ми сплітаємо наші руки в нерозривний замок.

Ми кажемо один одному:
Ось тобі моя рука брате
Ти завжди можеш на мене покластися
Я ніколи тебе не залишу
Ні живого ні мертвого ні пораненого
Моя рука тобі на доказ моїх слів
Мій меч – твій меч
Твоя смерть – моя смерть.

В такі хвилини я почуваюся
Хоробрим центуріоном
Непереможним гладіатором
Історія людства
За останні декілька тисяч років
Воскресає в мені
Повстає із попелу
Кров загиблих воїнів
Перетікає у мої жили.
(Пробачте мамко що в такі хвилини
Мені здається наче я вам більше не належу.
Я належу війні.)

…….

  1. Був день світило сонце
    В той день вона втратила їх обох.
    Чоловік підірвався на міні
    Кажуть не було що в домовину покласти
    А в сина влучив снайпер.
    Стеля обвалилася в хаті
    Не могла сама довше її тримати
    В один день усі троє вкрились небом
    В один день усі троє стали небом.
    Одної погожої днини
    Небо схотіло усіх трьох.

Слайд 43

Ведучий 2. Сьогодні нам треба гартуватися, допомагати один одному та нашому війську і державі, не піддаватись провокаціям та чуткам, що розповсюджує пропаганда Кремля, яка сіє злобу, зневіру та брехню про Україну. Будьмо мужніми, збережемо Україну – збережемо себе.

Учень.

Слайд 44

Де зараз ви, кати мого народу?

Де велич ваша, сила ваша де?

На ясні зорі і на тихі води

Вже чорна ваша злоба не впаде.

 

Народ росте, і множиться, і діє

Без ваших нагаїв і палаша.

Під сонцем вічності древніє й молодіє

Його жорстока й лагідна душа.

 

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

І орди завойовників-заброд!

 

Ви, байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, виродки, ніде:

Народ мій є! В його гарячих жилах

Козацька кров клекоче і гуде!

 

Василь Симоненко

1962

Слайд 45

Ведучий 1.  А зараз до слова ми запрошуємо наших гостей Панкратова В’ячеслава Анатолійовича, Івахненка Віталія Володимировича, Марину Олександрівну Дорожан, Юрія Петровича Наконечного.

Слайд 46

Ведучий 2. Без усякого сумніву, мине зовсім небагато часу і про них писатимуть книги, зніматимуть кінофільми, на прикладах беззавітного служіння рідній Батьківщині, беззаперечного виконання священного обов´язку – стати на захист кордонів держави, коли в цьому є гостра потреба, – виховуватиметься не одне покоління українців. Бо вони – справжні герої, які у нерівному двобої із терористами, російськими найманцями протиставили їм свій патріотизм, відповідальність, безмежну любов до країни, яку ототожнюють зі своїм рідним краєм, найдорожчими людьми. І саме за це їм наша людська вдячність і низький уклін.

Слайд 47

Ведучий 1. На жаль, не обійшлося без втрат. Загинуло понад 1500 воїнів. Серед них і наші земляки – Микола Анатолійович Личак з Немішаєвого, Юрій Олегович Ляпін з Козинець. Вшануймо пам´ять усіх загиблих у війні на сході України хвилиною мовчання. Прошу всіх встати.

(Хвилина мовчання)

Ведучий 1. Прошу сідати.

Ведучий 2. До слова запрошуємо заступника директора школи Ірину Миколаївну Міщенко.

Слайд 48

(перегляд відео ТСН «Повертайся живим»)

Слайд 49

Бібліотекар. Кожного дня, щогодини Україна завдяки таким чоловікам-відчайдухам, серед яких і наші славні земляки, виборює право бути суверенною, єдиною державою. Тож молімося за наших мужніх захисників і просімо у Бога одного: аби вони живими і здоровими якнайшвидше повернулися додому, до своїх матерів, дружин, дітей.

Слайд 50

За словами В’ячеслава Чорновола, «дай, Боже, нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелось гірко любити – втративши».

Слайд 51

Залишити відповідь