“Мамо, чи це вже весна?”
Скачати
Звучить мелодія пісні «Пливе кача по Тисині»
Читець 1:
“… Груди! Відкрийте йому груди… Швидше… Швидше…”
Відкрили йому груди.
Там рана від кулі. Глибока.
Кров витікає. Каска злетіла, волосся русяве розсипалося. Очі голубі, як небо над його головою. Схилилися хлопці над ним.
“…Мені не болить… Я — живий… Не болить… Мамо…”
Він такий юний. Ще зовсім дитина. Сорочина стала червоною.
Ще кликав маму, ще шепотів слова теплі, як кров, що витікала життям з його грудей. Ще питав про весну, чи ж настала вже, а очі, ті голубі очі вже ясніли щасливо — він йшов ангелом до Бога…
Не плачте, мамо. Ваш син у Небесній сотні. Йому вже не болять рани. Він прийде, коли Ви спатимете, і розкаже, як любить Вас.
Не плачте, мамо. Дайте нам поплакати.
Бо син Ваш своєю кров’ю змив наш гріх. Тяжкий такий. Гріх тих довгих років, коли очі були сліпі, а серця — незрячі. Від байдужості. Коли сиділи ми по хатах й перечікували той гріх.
Ми спостерігали, як помирають старі у злиднях, і не бачили, як на гроші з їхнього недоїденого хліба виливають золоті портрети ідоли.
Дитина маленька хотіла жити, а ми відверталися — немає ліків, аби помогти, й наче не бачили, що на ті ліки купують собі маєтки інші.
У судах — розпинали невинних й кидали за грати. Прокурори фальсифікували справи. А ми… А ми мовчали байдуже і в неділю йшли до церкви, ставили свічку, аби відкупитися. А в понеділок — давали хабарі. І відводили погляд убік.
Не плачте, мамо. Дайте поплакати Україні.
Вже не тече кров із ран Вашого сина. Не пече йому у грудях більше. Вже у сотні своїй небесній стоїть він на варті. По праву руку від Бога. А по ліву — його побратими. Андрійки, Васильки, Іванки, Назари, Устими — ті, хто нині названий сотнею небесною.
Вони не були героями. Вони були звичайними людьми. І в мить останню віддали нам найдорожче, що мали, — життя своє. За нас віддали. Аби ми жили. Долюбили за них, дітей їхніх ненароджених доколихали, пісень за них доспівали.
Не плачте, мамо. Дозвольте поплакати світові. Весна вже на порозі.
***
Читець 2:
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.
***
Читець 3:
А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко, хоч Майдан ридав..
І з кров”ю перемішана сльоза…
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог,побачивши загін —
Спереду —сотник, молодий, вродливий,
І юний хлопчик в касці голубій ,
І вчитель літній–сивий-сивий..
І рани їхні вже не ´їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела,злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…
***
Читець 4:
Не забуті ті хто на Майдані голову зложили,полягли,
Плачуть серцем і душею вся Вкраїна і їх ненькі- матері.
Батько хоч і мужній проронив не раз гірку сльозу,
Боже ну пошли нам,молю тебе доленьку ясну.
Щоб всі жертви воїнів-героїв були недаремні,
Щоб розвіялися нарешті над землею сили темні.
Кров щоб більше ніхто й ніколи не проливав,
У батьків і дружин рідних,близьких не забирав.
І Вкраїна щоб наша знову піднялася й розцвіла.
Лиш любов”ю,повною безкрайого тепла й добра.
О Всесильний Господи прошу, благаю не мовчи,
Коли діти твої падають бездиханні,ти їх підійми.
Ангели хай візьмуть їх та віднесуть на небеса.
І спочинуть від болі тіло їхнє і утомлена душа.
***
Читець 5:
Не плач за мною, мамо…
Не плач за мною, мамо, не ридай,
Я не хотів війни, я боронив свій край…
Не плач за мною, мамо, я – герой
Стояв я гордо, коли снайпер той
Стріляв у голову й таранив груди –
Тоді не думав я – «а що ж з тобою буде?»…
Не плач за мною, рідна, не лий сліз,
Пишайся мною, бо я патріотом виріс,
Ти, мамо, лиш за мене помолись,
І не вини себе – у цьому я, напевно, винен..
Я винен, що любив свою країну,
Я винен, що хотів здобути волю…
Але я не хотів стояти на колінах,
Пробач за стільки завданого болю…
Не плач за мною, мамо, я у Бога,
Бо кожен, хто загинув за Вкраїну йде до Нього
Я вже не повернуся, мамо, але знай –
Я стану ангелом і боронитиму свій край….
***
Читець 6:
Читець 7:
***
Читець 8:
Свистіло, гримало, гуло…
І раптом – тиша, чути серця стукіт
Гей, чуеш брате? Що б там не було-
Ти тільки дихай обіпрись на руки…
Мить. Зліва гаркнув побратим.
Мить. Куля свиснула, біль в грудях і нудота…
Тримайся брате,ти ж в сімї один
А снайпер в спину б’є, сволота!!!
Під ноги ллє струмками кров-
Сьогодні тут багато крові,
Пробач матусю, маю я любов
До України ,Бога і до волі…
І маю волю до життя,
І це життя відам за батьківшину!
Аби довести-люди не сміття!
Гей, друже, чуєш – слава Україні…
Гей, друже, чуєш, де болить?
Ну де в тобі взялося стільки крові?!
Не захистив тебе твій клятий шит,
Не дав Господь тобі легкої долі…
Ти знаєш, часто бачу сон
Де сильна, вільна Україна,
Між сходом й заходом розламаний кордон
І всі ми як одна дружня родина.
Ти чуеш, бачив я у тому сні
Що зникли бідні і багаті
Що зникли ранги,касти,меншості і ми
Приходим на майдан лише шоб погуляти…
Ти чуєш, братику, які я бачу сни,
В тих снах по людях таті не стріляють
І ці злочинці й дії їх брудні-
В тих снах їх брате, просто не буває…
Ти чуєш,брате,щось я притомивсь
Дозволь тут коло тебе ляжу,
Я вже не чую постріли убивць
А сни мої хай вітер всім роскаже…
***
Читець 9:
Розмова з Шевченком.
Тарасе, плачеш разом з нами…
На домовини впали матері.
Ну як же так? В твій час було те ж саме,
Й тепер могили свіжі на землі.
Кобзарю, вбили вірменина.
Він, як молитву твій “Кавказ” читав.
Заплакала за ним вся Україна.
А кат московський руки потирав…
Забрали все. Ще й насміхались з Тебе.
До “Заповіту” втерли кірзяки.
Продали землю, ще хотіли – небо,
На Храмах наших ставили зірки.
А ти хотів, щоб квітла Україна.
Вона й цвіла за владним парканом.
А наша поселялася родина
На цвинтарях новеньких за селом.
В ту ніч, Тарасе, я не спав. Молився.
І дзвін Михайлівський просив: не руш!
В ту ніч у ката біс вселився,
Його купили за великий куш.
Тебе віддали у солдати.
Нам снайпер в голову стріляв…
Скажи, Кобзарю, мушу знати,
Хто нам недолю таку дав.
… Врага не буде супостата
Скажи, коли? Скажи мені.
Коли ж то будуть син і мати
вже на оновленій землі.
***
Читець 10:
Пошли нам Боже благу вість
Про долю неньки-України.
Бо ж кожен з нас отут не гість,
Де все навкруг – одні руїни.
Пошли нам Боже благу вість
Коли то тії супостати,
Що на очах її дітей,
Не будуть маму гвалтувати.
Пошли нам Боже благу вість
І дай нам сил сокиру взяти.
Щоб кровопіям тим усім,
Одраз всі голови зрубати.
Пошли нам Боже благу вість,
Як нам усім по людськи жити.
Людей як брата і сестру
По слову Божому любити.
***
Читець 11:
Беркут безжалісно народ вбиває,
Але ж людина на життя право має.
Люди прагнуть лиш свободи,
А насправді з’являється ще більше негоди.
Жорстоко було вбито багато людей,
І ніхто не подумав який приклад подають для дітей.
Сашко Храпаченко на майдані загинув,
Але ж він просто до свободи линув.
Хороший друг,син,та просто хлопчина,
Тобою пишається вся наша країна.
Вічна пам’ять тобі любий,
Хай земля тобі завжди пухом буде.
***
Читець 12:
Не плач серце,прошу не ридай.
Сашечка наш відлетів у рай.
Там душа його вже спочиває,
І з небес на нас він споглядає.
Не плач душа,молю не кричи
Хай ревуть і стогнуть ті сичи,
Котрі відібрали в нас частинку долі
І тепер ми у полоні сліз,печалі й болю.
В пам”яті нашій на віки лишився ти.
Стерти спогади з тобою не можливо.
Посмішка твоя залишиться на завжди,
З тими для кого ти був важливим.
Ні не прощавай,а до зустрічі друже.
Сумуємо за тобою щодня і дуже.
Сумують місто і твоя Батьківщина,
Найкраща в світі ненька Україна.
***
Читець 13:
Зима, що нас змінила..
Змінила в корінь нашеє життя,
Нам кров влила, замість чорнила,
У вічності молила каяття!
Злягли сини, куценькі, кароочі,
На домовини впали матері,
Портрети сина у сльозах щоночі,
А берцами зтоптали “Кобзарі”.
Ми першими йдемо, для звершень!
Аби відбороти гідність народу!
Немає у грудяг ні каплі полегшень,
Коли підписали про розстріл угоду.
Ми йшли до незримих вершин,,
Аби відстояти свавільну вкраїну ,
Натомість,лише барикади із шин
І присмак у горлі, гіркого бензину
Тепер свічки палають в кожній хаті,
І в них живе патріотичний дух,
“Героям слава!” – вигуки крилаті,
Здіймають, лиш за єдність маршувальний рух.
На сполох ярісно забили дзвони,
Вогонь палав, шукала смерть,
На існування, видавали заборони,
Обличча розбивали хлопцям, вщент.
Усе притихло..”Вічна пам’ять сотні!”
Сказав тихенько, хилий чоловік,
“Прощай життя, хвилини безтурботні”,
І біля пам’ятки старенький зліг…
***
Читець 14:
– Жінко,чого Ви плачете?
Ваш син – ГЕРОЙ!!! Ви, що
не бачите. Ще цей
хлопчина і он той…
– Героєм був мені завжди,
з тих пір коли почав іти, з
тих пір, коли сказав він
“мама”, я так раділа, так
ридала. Від щастя сльози
проливала, так ніби знала,
ніби відчувала, я так його
тримала, так оберігала, та
все ж пішов, за іншу
битись маму… мені ж
залишив вічну рану. А я
дзвонила, кажу: “Сину, іди
додому, бо там гинуть” А
він: “Неправда, тут все
мирно” Мені від того було
дивно. І я його чекала, так
чекала, він вернеться – я
вірила я знала. І він
приїхав не колись, а нині,
виходжу я, дивлюсь, моє
дитя у домовині… “як
справи синку? Ну кажи, як
справи? Чого мовчиш, не
хочеш подивитися на
маму? Відкрий же очі,
вставай, ти хочеш так
лежати? Втомився
напевно, вирішив
поспати… Боже, я тебе
укрию, ти ж такий
холодний, живіт запав,
напевно, ще й голодний,
ходи,я вже на стіл
накрила. Ходи, тебе чекає
вся родина…” А люди
кажуть, що здуріла, що
мертву так трясу дитину.
Та, що ті люди, що вони
там знають. Мій син –
ГЕРОЙ!!! ГЕРОЇ НЕ
ВМИРАЮТЬ!!!
***
Читець 15:
Горить свіча і пам’яті сльоза
додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса –
Майдан героїв з почестю ховає.
Їх взяв Господь, щоб ангелом в раю
В його садах довічно проживати.
Вони завжди залишаться в строю,
Про них народ пісні буде співати.
Небесна сотня білих журавлів,
душа яких летить під небесами.
Ніхто із вас вмирати не хотів,
Хай вічна пам’ять лишиться за вами.
Сьогодні туга душу розпина
Багато з вас в коханні не признались.
Надворі скоро втішиться весна.
Чому ж її ви, хлопці, не діждались?
Горить свіча і пам’яті сльоза
додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса –
Героїв Україна пам’ятає.
***
Читець 16:
Тобі ми друже, дякуєм за дружбу!
За вірність дякуєм тобі!
Ми вдячні Богу, що колись зустрілись
Що жили разом на одній землі.
Ти нас пробач! Що нас не було поруч.
Пробач за те, що не уберегли!
Нам жити з цим і мучитись до віку
І цей тягар усе життя тягти!
Ми не забудем! Чуєш? Не забудем!
Ти завжди Друже будеш серед нас!
І навіть, через сотні літ про тебе будуть говорити!
Згадають подвиг твій іще мільйони раз!
Твій дух назавжди залишився несконненним
І хоч душа твоя на небесах
Для нас усіх ти ще живий.й такий же усміхнений
Назавжди лишешся у кожного в серцях.
А зараз друже, спочивай
І нехай янголи десь там, твій сон оберігають.
Ти знай, для нас усіх- ти наш Герой.
І пам’ятай: ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!
Коментарі із Facebook
Powered by Facebook Comments