„Свято рідної мови” до Дня української писемності та мови
(сценарій свята)
Мета: вшанувати пам’ять славнозвісних просвітителів слов’ян – Кирила та Мефодія;
розповісти про видатного давньоруського письменника-літописця Нестора;
ознайомити з історією їх життя;
розповісти про виникнення свята – Дня української писемності та мови;
подати відомості про великого мецената П. Яцика;
познайомити учнів з історією виникнення письма;
з’ясувати витоки нашої мови, її місце серед інших слов’янських мов;
виховувати повагу до історичного минулого, почуття поваги до слов’янських
учителів, інтерес до вивчення мов.
Обладнання:
мультимедійний кабінет з відповідною апаратурою, екран, малюнки дітей,
оформлення столу, на якому мають знаходитись підручники, чорнильниця,
а з пером у руках за столом мають сидіти Нестор Літописець та Петро Яцик,
виставка портретів письменників та збірки їх творів,
на окремому столі мають розміщуватись 6 капелюхів де Бора різних кольорів.
Ведучий 1.
Доброго дня, шановні друзі!
Ми раді вітати вас на „Святі рідної мови”!
Нехай цей незвичайне свято збагатить ваші знання про українську мову, її історію, традиції, допоможе дізнатись багато цікавого про визначних діячів української словесності.
Або просто дозволить цікаво провести цей час із нами.
9 листопада – День української писемності та мови
Ведучий 1.
– Здрастуй, Слово,
Українська Мово!
Здрастуй на межі тисячоліть!
Квітни калиново й барвінково,
Запашна вічнозелена віть!..
Ведучий 2.
– Слово – брила, слово – крила, диво,
У незнане зоряне політ.
Через мову щиро і правдиво
Одкривається нам білий світ…
Ведучий 1.
Мова – це диво, яке ми чуємо від миті свого народження, це почуття, які допомагають нам виразити любов і турботу про рідних та друзів, це радість, якою ми ділимось з коханою людиною, це душа,
що випромінює життєву силу, це невичерпне джерело, звідки ми черпаємо наснагу, знання і прагнення осягнути всесвіт.
Ведучий 2.
„О слово рідне, хто без тебе я?
Німий жебрак, старцюючий бродяга?
Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,
Прах, купа жалюгідного рам’я…” –
- так сказав відомий український поет Дмитро Павличко.
Мова – це одне з багатьох чудес світу. Вона являється тим цінним надбанням нашого буття,
тією скарбницею важливих знань, що визначає нашу ментальність. У ній сконцентровано всі бажання,
надії та сподівання мільйонів людей, що являють собою єдиний народ.
Саме вона – наша мова – втілює в собі український характер, нашу пам’ять, історію та душевну міць, наші звичаї і традиції, розум і багатющий досвід поколінь, ніжну красу і силу душі людської.
І це так, бо, як сказав Володимир Сосюра:
„Мова – це душа народу, а народ без мови не народ”.
Ведучий 1.
Українська мова входить до групи найбільш розвинених і досконалих мов. І тому завдяки проголошенню незалежності вона, як і українська культура, по праву займають належне місце у світі.
А для того, щоб ми знали, вивчали і не забували своєї рідної мови, щоб підвищували її значимість для майбутнього, наш національний календар поповнився ще однією важливою датою для кожного справжнього українця – 9 листопада. Це наймолодше державне свято.
Ведучий 2.
Свято було встановлено 6 листопада 1997 року Президентом України Леонідом Кучмою
за підтримки ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі нашої мови
для розвитку українського суспільства Указом № 1241/97 „Про День української писемності та мови”.
В Указі було зазначено:
„Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада
в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця”.
Нестор Літописець – „батько української історії та словесності”
Хто не знає свого минулого,
Той не вартий майбутнього.
Хто не відає про славу своїх предків,
Той сам не вартий пошани…
Максим Рильський
Нестор Літописець.
„(русс.) Велика бо бывает польза от ученья книжного:
книгами бо кажеми и учими есмы пути пути покаянью,
мудрость бо обретаем и воздержанье от словес книжных.
Се бо суть реки, наполняющие вселенную,
се суть исходищя мудрости:
книгам бо есть нещетная глубина:
сими бо в печали утешаеми есмы…”.
Повторює: „(русс.)Велика бо польза…” – і пише знову.
„Ви, напевно, здогадалися хто я? Так, мене звати Нестором.
Народився я у Києві. У 17 років поступив послушником до Печерської обителі, але монахом став
не одразу. Згідно з церковними правилами, ті, хто готував себе служінню Богу в монастирі, підлягав обов’язковому трирічному випробуванню. Випробування я витримав і був удостоєний дияконського сану.
У Києво-Печерській обителі було багато чоловіків високого розуму, які були взірцем духовного вдосконалення. Тут панували повага і злагода. Старші допомагали молодшим, наставляли їх, укріплювали їх віру. Цей час не пройшов марно.
Я написав „Житіє Феодосія Печерського” та „Чтєніє про Бориса і Гліба”.
Коли мені було 40 літ, а саме у 1110 році я взявся за написання літописного звіту, щоб розповісти нащадкам, „(русс.)откуда єсть пошла русская земля, кто въ Киевъ нача первъє княжити…” .
Для цього 1097 року я вирушив до Володимир-Волинського та Зимненського монастирів.
Там я знайшов Волинський літопис. А ще познайомився з руськими літописними зведеннями
і сказаннями, монастирськими записами, візантійськими хроніками.
А ще записав цікаві розповіді старців, воїнів, мандрівників, свідків багатьох подій…”
Ведучий 1.
Писемні пам’ятки, створені видатним давньоруським письменником, прародителем художнього слова, літописцем Нестором, що народився поміж 1040 і 1056 роками, мали значний вплив на розвиток
всієї української культури.
Результатом такої 20-річної важкої праці Нестора Літописця стала „Повість минулих літ”.
Із Києва „Повість” пішла між слов’ян і стала досить популярною та шанованою. У ній автор використовував також численні праці своїх попередників (Василя, Федора, Никона Великого),
а також усні народні перекази, свідоцтва очевидців, власні спостереження, вставки з Біблії,
з перекладної грецької та болгарської літератури.
Ведучий 2.
Для тих часів це була неймовірна титанічна праця, автором якої була освічена людина, що віддала своє життя улюбленому книжному навчанню, яка знала кілька іноземних мов.
На відомій скульптурі Антокольського з Київського музею російського мистецтва ми бачимо Нестора з пером у руці, вічно схиленим над писанням, що творить подвиг життя свого, даруючи нам історію і сам залишаючись в ній.
У монастирській бібліотеці було знайдено опис зовнішності Нестора:
„(русс.)Нестор-литописец подобием сед, брада не раздвоилась, на плечах клобук, в правой руке перо, а в левой – чётки…”.
Ведучий 1.
У цей день – 9 листопада – за традицією покладають квіти до пам’ятника Несторові Літописцю, відзначають найкращі здобутки просвітителів та мовознавців у сфері мови та культури України, заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою. А також у цей час стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика. Саме він став засновником цього конкурсу серед передової учнівської молоді.
Петро Яцик – „щирий цінитель українського слова”
У слова свої закони вічно мінливого руху,
У слова свої ознаки світла, тепла, ваги.
Слово – клітина мислі, артерія сили духу.
Тільки воно єднає різні людські береги…
Платон Воронько
Ведучий 2.
Як великого мецената і найпалкішого цінителя української культури, його знав увесь світ. Будучи українцем за походженням, він одним із перших у сучасній історії України мислив категоріями патріотизму в контексті глобального розвитку цивілізації. І тому його фраза-афоризм „Справжній патріотизм вищий за будь-які партії…” близька і зрозуміла для нас сьогодні. Його слова ніби промовляють до нас із минулого…
Петро Яцик.
„Нетиповий українець…
Мабуть, цей вислів більш точно передає сутність мого єства. Все своє життя я прагнув відродити українську свідомість, бив у дзвони вашого сумління, щоб ви порвали пута олжі, здерли полуду меншовартості і самовтіхи, аби наша прадавня нація зі своїм перлинним надбанням не залишилась у замшілій мушлі якимсь екзотичним етносом – в історичному тупику, осторонь магістралі світового розвитку.
А наша прекрасна мова – солов’їне слово – витворена славними пращурами, виплекана національними світочами думки та духу, увібрана нами з материнським молоком, не може і не повинна бути ущемленою і зацькованою, спаплюженою і розчавленою нині – в самостійній Українській державі… Існуючи та працюючи заради цього все своє життя я свято вірив: замість того, щоб цілий вік нарікати на темряву, краще засвітити бодай одну свічку – й на світі менше стане темряви… ”
Ведучий 1.
Народившись в селі Верхнє Синьовидне на Львівщині у селянській родині, закінчивши семирічку, ставши помічником машиніста і виїхавши за кордон, П. Яцик не переставав вболівати за долю своєї Батьківщини. Канадський будівельник-землевласник українського походження, з кінця 50-х років почав направляти значні кошти на реалізацію різноманітних наукових і культурних проектів української діаспори. Маючи власний бізнес, зароблені гроші він вкладав в освітницьку діяльність й книговидання. Саме П. Яцик на власний кошт видав повне зібрання творів Михайла Грушевського, котре стало йому майже в мільйон доларів.
Ведучий 2.
А у 2000 році, не зрадивши таки своєму життєвому креду, Петро Яцик запалив свічку міжнародного конкурсу знавців української мови. Вперше він пройшов у селі Моринцях ( на батьківщині Тараса Шевченка ). Особливістю конкурсу стало те, що грошовими преміями відзначались переможці від І до X місця. Перший преміальний фонд склав 475 тисяч гривень.
Ведучий 1.
2003 року відбувся ІV Міжнародний конкурс з української мови, в якому брали участь 5 мільйонів осіб. За рішенням Ліги українських меценатів, конкурсу було присвоєно ім’я Петра Яцика, а його дочка Надія стала почесним головою конкурсу.
На 10-ту річницю Дня Незалежності України П. Яцик був нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня.
Ведучий 2.
У 2001 році одним з володарів Міжнародної премії ( Людина Року ), в галузі благодійництва та меценатства, був визнаний Петро Яцик, який зробив великий внесок у справу збереження самобутності української нації як на Україні, так і за межами нашої держави. Його вклад у розвиток нашої культури, мови, історії та традицій, створення і становлення українських освітніх закладів та центрів мав неоціненне значення для нашого народу, для утвердження молодої незалежної України у світовому співтоваристві.
Українська мова – державна мова України
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці –
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали гордитись, що ми – українці?..
Віктор Баранов
Ведучий 1.
Упродовж кількох століть український народ привчали до думки про нібито „вторинність” української мови, ретельно приховуючи від нас величезний масив української писемності, історії та культури, яка сягає глибокої давнини і нараховує багато тисячоліть.
За науковими розвідками лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще в VІ – ІX столітті. Процес унормування загальнонародної української мови вчені відносять до XІІІ – XІV століття. У різні періоди літературна мова української народності поєднувала в собі елементи давньоруської писемної мови (Х – ХІІІ ст.), українсько-білоруської (ХІV – XV ст.), слов’яно-української, староукраїнської („простої мови”), церковнослов’янської (XIV – XVII ст.). Інтенсивне формування нової української мови дослідники відносять до другої половини XVIII – XIX століть.
Ведучий 2.
Зачинателем сучасної української літературної мови вважається І. П. Котляревський, а основоположником – Т. Г. Шевченко. Разом з розвитком писемного слова український народ став великою нацією. Ще Вольтер зазначив, що всі основні європейські мови можна вивчити за шість років, а свою рідну мову треба вивчати все життя. У 1989 році Верховна Рада УРСР надала українській мові статус державної.
З історії походження української мови
Ведучий 1.
Та звідки ж воно, оце слово,
Ніколи, здається, не чуте?
Ну просто не слово, а чудо –
Та звідки ж воно, оце слово,
Таке таємниче, неждане.
Таке невловиме, жадане
Зійшло у свідомості слово…
Українську мову відносять до індоєвропейської мовної сім’ї. Разом з російською та білоруською мовами вона входить до слов’янської групи мов світу. За основною версією їх походження вважалося, що після завершення праслов’янської епохи розпочався період, який тривав понад 500 років та закінчився лише в XI – XII столітті під час феодальної роздрібленості Київської Русі. У цей час нібито сформувалась так звана давньоруська мова, на основі якої виникли три мови однієї групи – українська, російська та білоруська.
Ведучий 2.
Сучасні дослідники, руйнуючи теорію єдності, вважають, що всі три слов’янські мови розвивались незалежно одна від одної як мови самостійні, і ніякої спільної мови не існувало. Хоча безперервний історичний розвиток етносу на наших землях від середини І тисячоліття н. е. до нашого часу може свідчити про те, що після розпаду праслов’янської мовної спільності почав формуватись український етнос, а отже і українська мова.
Ведучий 1.
Разом з християнством до Київської Русі прийшла старослов’янська (або церковнослов’янська) мова, що утворилась на базі давньоболгарських діалектів Кирилом і Мефодієм. Нею писались релігійні та офіційні тексти. Старослов’янська мова тривалий час виконувала функції писемної мови. Поява нової української мови, яка згодом стала сучасною літературною, датується ХІХ століттям.
З історії виникнення української писемності
Тебе, як камінь дорогий,
У шати вправив оксамита.
І не знайдеться більш кілків
Твердіше чорного граніта.
Які стискали волю слова
Минувщини далеких днів,
Коли земля була полита
Сльозами грішних ворогів…
Ведучий 2.
Надзвичайно важливе значення в історії народу є виникнення письма. Питання походження слов’янської писемності дуже складне і досі не розв’язане. Протягом багатьох років учених цікавлять питання : коли і як народилась слов’янська писемність, абетка і чи мали наші предки до цього якісь інші писемні знаки?
Ведучий 1.
Довгий час існувала думка, ща наша писемність з’явилась після хрещення Русі, коли з Болгарії та Візантії привозили церковні книги. Але на більшості території , де колись селились наші пращури, особливо на півночі від Чорного моря, не раз знаходили археологи на кам’яних плитах, надгробках і амфорах незрозумілі писемні знаки. Що змусило вчених і далі працювати над цим питанням.
Ведучий 2.
Перший історик давньої слов’янської писемності болгарський книжник і учений Чорногорець Храбр, який жив у Х столітті, у книзі „Сказання про письмена” розповідає про два етапи розвитку слов’янського письма. Перший – коли ще слов’яни були язичниками, і читали та ворожили за допомогою рисок та зарубок. Другий етап – після прийняття християнства, коли вони почали писати римськими та грецькими письменами. Але це письмо не було пристосоване до слов’янської мови.
Ведучий 1.
Дослідники вважають, що слов’яни мали примітивне письмо ще в першій половині І тисячоліття. Пізніше вони почали користуватись грецькими буквами. Докази про наявність писемності і у східних слов’ян можна знайти в арабських істориків. Але, на жаль, ніяких писемних пам’яток з тих часів до нас не дійшло. І так було до тих пір, поки великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом та Мефодієм – не був створений алфавіт.
Кирило та Мефодій – слов’янські вчителі та просвітителі
…А літери, як неба зорі,
Являють щастя нам удень.
Увечері ти бачиш долю,
Мрійливий затишок пісень.
Як добре, земле українська,
Що кращії твої сини
Плекають мову славнозвісну
На творчій, ясній глибині…
Ведучий 2.
Славнозвісні просвітителі, творці слов’янської абетки, проповідники християнства, перші перекладачі грецьких духовних книг, що були видані слов’янською мовою. Брати народились у місті Солунь (сучасна назва містечка Фісалоніки у Греції) у родині військового начальника. Населення тут поділялось на греків і слов’ян. Їх мати була грекинею, а батько – болгарином, тому брати з дитинства добре володіли двома мовами.
Ведучий 1.
Кирило (або його звали ще Костянтином) (827 р. – 14 лютого 896 р.), здобувши освіту в Константинополі, знав східні мови, латинську, арабську та староєврейську, був талановитим філологом, працював бібліотекарем у патріаршій бібліотеці. А також викладав філософію у вищій константинопольській школі. Друге своє ім’я Кирило Костянтин прийняв перед смертю, постригшись у ченці. За свої здібності і розум він згадується як Костянтин Філософ.
Ведучий 2.
Мефодій (815 р. – 6 квітня 885 р.), був управителем однієї слов’янської провінції у Візантії, але незабаром він відцурався мирського життя й усамітнився в одному з монастирів. У 863 році візантійський імператор Михайло направив Кирила та Мефодія в Моравію, де вони на прохання місцевого князя Ростислава повинні були вести церковну службу слов’янською мовою.
Ведучий 1.
Перед від’їздом до Моравії Костянтин розробив слов’янську абетку. А вже 863 року Кирило і Мефодій привезли до Велеграда слов’янську азбуку та три-чотири церковні книги, перекладені слов’янською мовою. У посланні папи Іоанна VIII до моравського князя Святополка (880 р.)
Костянтина названо „творцем слов’янського письма”.
Два різновиди слов’янських писемних знаків
…Тепер ти вільна, рідна мово.
Писемність гучно розцвіла,
Все більше ніжності, любові
На наші довгії літа.
Розмова, думка, голос тихий,
Цікавий погляд дуже милий.
Тримайся мужності, вивчай,
Вдивись в лексичний водограй…
Ведучий 2.
Існує два різновиди старослов’янських писемних знаків:кирилиця (названа так учнями Кирила на честь свого вчителя) і глаголиця (від давньослов’янського „глагол”, що означає „слово”). Єдиної думки щодо походження глаголиці не існує і досі. ЇЇ азбука складалась з 39 літер, які мали дуже складне накреслення у вигляді кружечків і петельок, з’єднаних між собою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов’янських країнах. Науковці довгий час намагались довести, що глаголиця походить з якогось ще більш давнього письма. Оскільки вважали, що будь-яке письмо в своїй основі являє собою культурне наслідування. Але докази, знайдені ними, не були досить переконливими для того, щоб довести цю теорію. Літери глаголиці такі своєрідні, що схожості між нею та іншими алфавітами немає.
Ведучий 1.
Нарешті вчені вимушені були визнати, що глаголиця не схожа на жодне інше письмо й скоріш за все була винайдена братами Кирилом та Мефодієм, як, до речі, про це свідчить і древній слов’янський список руської редакції „Похвала святим Кирилу та Мефодію”:
„(русс.) Не на чужемъ основании своё дело полагающа, нъ изнова писмена въображьща
Произвели своё дело, полагаясь не на чужую основу, а сызнова буквы изобрели”.
Кирилиця – цілком оригінальна система слов’янської писемності, яка є складною творчою переробкою грецького алфавіту. ЇЇ азбука складалася з 43 літер, зокрема з 24 грецьких і 19 оригінальних слов’янських. Графіка кириличного алфавіту була близькою грецькому та візантійському алфавітові. Такі накреслення літер у подальшому стали графічною основою сучасної української, російської, білоруської, болгарської, сербської та македонської писемності.
Ведучий 2.
Рукописи Х та ХІ століття написані двома різними абетками. Одні написані кирилицею, інші – глаголицею. Але яка з них давніша? Тобто яким письмом були написані незбережені рукописи кирило-мефодіївських часів? Цілий ряд фактів свідчить про те, що більш давньою абеткою слід вважати глаголицю. Найдавніші пам’ятки (у тому числі „Київські листки”) написані саме глаголицею, до того ж написані більш архаїчною мовою, близькою за фонетичним складом до мови південних слов’ян.
Також на всіх палімпсестах, що збереглись до наших днів, вирізьблено (зіскреблено) глаголицю і новий текст написано кирилицею. Найдавніші книги, написані глаголицею, дійшли до нас з ХІ століття. Найдавніша книга на Русі, написана кирилицею, – Остромирове Євангеліє – 1057 року.
Воно зберігається в Санкт-Петербурзі, в бібліотеці Російської Академії наук.
Ведучий 1.
Узагалі, кириличний алфавіт почав широко використовуватись з ХІ століття в художній і світській літературі східних слов’ян. Читаючи старослов’янською, ми вимовляємо слова так, як вони написані. Тут немає різниці між звучанням слів та їх написанням, як, наприклад, в англійській чи французькій мовах. Книжна старослов’янська мова налічувала 38 літер.
Після смерті Кирила й Мефодія користуватися слов’янською писемною мовою в Моравії було заборонено, я їхніх учнів вигнано до Болгарії. Болгарія прийняла християнство у 865 році, наприкінці ІХ – у Х століттях стала центром слов’янської писемності. Саме з Болгарії було запрошено в кінці
Х століття до Київської Русі перших служителів церкви й завезено церковні книги, написані мовою,
якою перекладали Кирило та Мефодій. У науковому обігу цю мову називають старослов’янською
(раніше називали церковнослов’янською).
Ведучий 2.
Старослов’янська мова мала багато спільного з давньоруською мовою періоду Київської Русі, тому вона була швидко пристосована до передачі на письмі давньоруських звуків. Під впливом цього у Київській Русі почала розвиватись давньоруська літературно-писемна мова на основі кириличного алфавіту. Старослов’янська й давньоруська писемні мови таким чином співіснували, доповнюючи одна одну. Вони виконували різні функції:
- старослов’янська вживалася переважно в церковній сфері;
- давньоруською мовою укладалися державно-юридичні закони (наприклад, „Руська правда”), велися ділові документи й писалися художні твори („Слово о полку Ігоревім”).
Ведучий 1.
В історії кириличного періоду розрізняють такі етапи: устав, напівустав, скоропис.
– уставне письмо характеризувалось чітким, каліграфічним накресленням літер, кожна з яких писалась окремо, ставилася перпендикулярно до рядка, мала геометричний вигляд;
– з середини XIV століття геометричний вигляд літер поступово спрощувався, писалися вони з нахилом, допускалися скорочення слів – такий тип слів називався напівуставом;
– пізніше з’явився скоропис – букви були заокруглені, писалися зв’язно, окремі з них виносилися понад рядком.
Ведучий 2.
У середині XVI століття в східних слов’ян виникає друкарство, друкований алфавіт, створений з деякими змінами на основі півуставного письма. Перша друкована книга під назвою „Апостол” була надрукована в Москві в 1564 році, в Україні – у Львові в 1574 році друкарем Іваном Федоровим.
У 1708 році за реформою Петра І старий друкарський шрифт був замінений гражданським.
З алфавіту були усунені деякі зайві літери, написання деяких було спрощено. З XVIII століття гражданський шрифт, пристосований до звукового складу української літературної мови, поширився в Україні. І нині кирилиця – в основі нашого алфавіту.
Спорідненість слов’янських мов
…Читайте до болю знайомі рядки,
Вклоняйтеся кожному слову.
Кров’ю кляніться нести у віки
Свою материнськую мову –
яка б та мова не була…
Ведучий 1.
Зіставлення слов’янських мов з іншими показало, що вони належать до індоєвропейської мовної сім’ї. Слов’янські мови генетично споріднені між собою. Спільність походження виявляється як у лексичному складі, так і у фонетичній системі та граматичній будові. Переважна більшість слів з однаковим або подібним звучанням має однакове або споріднене значення.
Ведучий 2.
У Х та ХІ столітті слов’янські мови були ще ближчими між собою. Цим і пояснюється вживання в слов’ян того часу спільної для них писемної мови – старослов’янської. Усі слов’янські мови поділяються на три великі групи: східну, західну і південну.
До східнослов’янської групи належать російська, українська і білоруська мови. Першоджерелом їх є давньоруська мова. Ось послухайте, як звучить заключна строфа Шевченкового „Заповіту” братніми мовами:
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом. (укр.)
Ведучий 1.
И меня в семье великой,
В семье вольной, новой,
Не забудьте – помяните
Добрым тихим словом. (рос.)
Ведучий 2.
І мяне в сям’ї вялікай,
Сям’ї вольной, новай
Памянуць вы не забудзьце
Нязлым ціхім словам. (білор.)
Сучасна українська літературна мова.Український алфавіт
Ведучий 1.
Життя за віками спливає,
А слово вростає у слово,
Бузками цвіте у розмаї.
І краю праслову немає…
„У мові кожного народу закладені і шлях до Правди,
і шлях до істини!” (Павло Мовчан)
Мова – мережана сходом і заходом, гаптована сяйвом місяця і зірок, переткана барвінком і вишневим цвітом… Вона – вся з гомону полів, лісів і морів,батьківської, отчої, рідної землі…
Мова – це велике національне надбання, національна скарбниця, що визначає ментальність народу. Запашна, співуча, гнучка, сповнена музики і квіткових пахощів, вона підвелася з колін, як піднялася й наша Україна.
Ведучий 2.
Зараз українська мова оживає в школах, дитячих садках, на телеекранах, на рівні державного спілкування. Плекають і пестять її наші поети й письменники. Добре знання української мови – це обов’язок кожного громадянина суверенної України. На жаль, мовна ситуація сьогодні далеко на ідеальна. Люди погано володіють українською мовою.У ній побутують перекручені слова, діалектизми, русизми, слова-паразити.
Але українська мова має майбутнє. Адже вона народжується не просто з уст українського народу, а з глибин його серця й душі. Обов’язок кожного з нас – турбуватися про її долю, удосконалювати, збагачувати.
Ведучий 1.
Українська мова вивчається у школах та вузах США, Канади, Франції, Польщі, Чехії та інших держав. Вона є однією з робочих мов ООН, а в Римі з 1989 року існує Міжнародна асоціація україністів. Українську мову вважають рідною 67, 5 % населення. У той же час на сьогодні російськомовні жителі України складають близько 70 %, а книжковий ринок на 90 % заповнений виданнями з Росії. Українці сходу й півдня практично повністю позбавлені українського слова. Хоча поза межами України наша мова в усній формі поширена в Росії, Молдавії, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, у країнах Латинської Америки, Австралії, США та Канаді. Чому наша рідна мова повноправно існує за межами України? Чому спілкуватися нею не вважають за сором та образу інші? Чому вона цікавить всіх, крім нас – прямих її нащадків?
Ведучий 2.
„Я живу в Україні,
тому готова розмовляти українською мовою,
навіть коли цілий світ буде проти,” – писала Олена Онищук.
Існує два погляди на зародження й розвиток української мови як окремої слов’янської:
- вона виникла після розпаду давньоруської мови у XIV столітті;
- безпосереднім джерелом української, як і інших слов’янських мов, вважається праслов’янська мова, розпад якої почався в VII столітті.
Ведучий 1.
Сучасна українська літературна мова пов’язує свою історію з конкретною датою – виданням „Енеїди” І. Котляревського у 1798 році. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою всупереч тогочасній традиції користуватися в писемній практиці книжною українською мовою.
Ведучий 2.
Ще одна дата – 1840 рік, коли вперше було видано твори Т. Г. Шевченка, – може вважатися доленосною: з того часу українська літературна мова важкий, але плідний шлях розвитку й нормативної стабілізації. На цьому шляху – і перепони, і заборони, і кров та сльози найкращих синів України.
Ведучий 1.
Над удосконаленням українського правопису працювали І. Павловський, автор „Української граматики”, І. Максимович, І. Квітка-Основ’яненко.
Намагаючись увести єдину правописну форму, український письменник та публіцист Пантелеймон Куліш реформував український правопис, наблизивши його до вимови. Цей правопис він застосував у „Записках о Южной Руси”, що вийшли в 1856 – 1957 роках, заклавши цим основу нашого сучасного правопису. Звався цей правопис „кулішівка”.
Ведучий 2.
Сучасний український алфавіт налічує 33 літери, яких сьогодні цілком досить, щоб сформувати власну думку, а письменнику написати найцікавіший та найсучасніший твір. Адже словом можна:
- розвеселити
- розрадити
- вселити надію
- викликати посмішку
- переконати
- ощасливити
- зцілити
- причарувати
- возвеличити
- очистити душу
- розсіяти сумнів
- скувати сили душі
- посилити тривогу й безнадію
- поранити душу
- приголомшити
- принизити
- образити
- зганьбити
- убити
Ведучий 1.
Є слова, що білі-білі,
Як конвалії, квітки,
Лагідні, як усміх ранку,
Ніжносяйні, як зірки,
Ведучий 2.
Є слова, як жар, пекучі,
І отруйні, наче чад…
В чарівне якесь намисто
Ти нанизуєш їх в ряд.
Олександр Олесь
Нетлінний скарб нації…
Ведучий 1.
Нетлінним скарбом століть називають національну мову і літературу — скарбом, що передається від покоління до покоління, що об’єднує минуле й прийдешнє. Мова — живий організм, вона розвивається за своїми законами, а тому треба у чистоті берегти цей скарб, прислухаючись до порад відомого нашого поета Максима Рильського:
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Політь бур’ян.
Чистіша від сльози
Вона хай буде.
Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Ведучий 2.
…Читайте до болю знайомі рядки,
Вклоняйтеся кожному слову.
Кров’ю кляніться нести у віки
Свою материнськую мову!..