Звучить вітальна мелодія ( Многая літа)
Переглянути презентацію
Цьогоріч, 19 березня, виповнюється 90 років Ліні Костенко – письменниці, чиє гостре перо заворожує українців своєю правдивістю та патріотизмом.
1.«Мамина поезія з самого початку, від перших віршів, була бунтом. Бунтом особистості. Повстання духу. І слава, що до неї приходила, була не популярністю, не модою. Вона була вистражданою надією людей на своє відродження, на можливість повернутися до себе, на можливість відродження вже нібито виродженої і остаточно приборканої нації» (Оксана Пахльовська, донька ).
2 «Ліна Костенко з тих поетів, які здатні крізь вселюдське бачити національне, а крізь національне прозирати вселюдське» (Володимир Базилевський).
3.Ліна Костенко є собою завжди. І це приклад для нас. Життя ж у неї не легко складалося, скільки було важких випробувань, і звичайних життєйських, зокрема. Про них знають найближчі їй люди.А скільки довелося їй витерпіти різних нападок, скільки «казенної критики». Цілі десятиліття її не друкували. Вона, казали, мовчала. А насправді вона працювала.А це, знаєте, такі випробування, що не кожному під силу. Дуже багатьох це ламало. Але не її. Не Ліну Костенко. Так що оця її сила духу – це теж урок великий для всіх. (Іван Дзюба)
Ведучі
-Твори Ліни Костенко – це завжди дуже влучні та важливі слова, які потрібні кожній людині. Її вислови надихають, заряджають енергією, дарують відчуття потрібності та прокладають стежку до правильних вчинків.
-Ліна Костенко – перлина сучасної української літератури. Її слова глибоко актуальні. Уже багато років вона залишається справжнім борцем з неправдою, показовістю, пристосуванством, а зброя її – твори – вміють зачепити, змусити думати та діяти.
-Ліна Костенко – з родини вчителів, людей тямущих, що знали до десятка мов, Одного разу забрали батька на цілих 10 років, назвали ворогом народу-за те, що був укр..інтелігентом, що багато знав і розумів -комуністична влада знищувала таких…
– Ліні було 11 років, як розпочалася війна – довелось пізнати гірку долю біженців: брели зі своїм нехитрим скарбом по грузьких дорогах, мокли під дощем у сльоту, просилися переночувати:
Чужі оселі… Темний отвір хати.
Ласкавий блиск жіночої коси.
А потім довго будуть затихати
десь на печі дитячі голоси.
Уже сидиш зі жменькою насіння.
Уже привітно блима каганець.
Уже в такому запашному сіні
в твій сон запрігся коник-стрибунець!
І ніч глуха. І пес надворі виє.
І світ кривавий, матінко свята!
Чужа бабуся ковдрою укриє,
своє розкаже, ваше розпита.
І ні копійки ж, бо не візьме зроду,
бо що ви, люди, на чужій біді?!.
А може, то в душі свого народу
я прихилила голову тоді?
– Ось справжній вияв тої великої поваги і любові до свого народу, що стане важливою рушійною силою у її творчості, коли їй, уже визнаній поетесі, доведеться пройти через випробування, у яких могла загубитися віра в усе і вся, цей спогад про одвічну доброту народу надаватиме їй сил.
– Писати вірші почала десь у 14 років, захоплення було серйозним і як виявилось, стало її долею, у її тогочасних поезіях на заняттях літературної студії зразу ж вгадувався неабиякий талант:
Що писав би Шевченко в 32му, в тридцять сьомому роках?
певно, побувавши на Косаралі,
побував би ще й на Соловках.
Загартований, загратований,
прикиданий землею, снігом, кременем,
досі був би реа-бі-лі-тований.
Хоч посмертно, зате – своєвременно. —————– Пауза
Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є — дорога, явори,
усе моє, все зветься — Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори———————- Пауза
Безсмертна мово! Ти смієшься гірко.
Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.
Вони ж дурні, вони ж знімали мірку
з твоїх принижень — не з твоєї величі!
-Вона назавжди поєднала себе із долею України, особливо тоді, відколи стала навчатися в Московському літературному інституті,
де плекали майбутніх майстрів слова
Наснився мені чудернацький базар:
під небом, у чистому полі,
для різних людей,
для щедрих і скнар,
продавалися різні Долі.
Одні були царівен не гірш,
а другі — як бідні Міньйони.
Хто купляв собі Долю за гріш*
А хто — і за мільйони.
Дехто щастям своїм платив.
Дехто платив сумлінням.
Дехто — золотом золотим.
А дехто — вельми сумнівним.
Долі-ворожки, тасуючи дні,
до покупців горнулись.
Долі самі набивались мені.
І тільки одна відвернулась.
Я глянула їй в обличчя смутне,
душею покликала очі.
— Ти все одно не візьмеш мене,—
сказала вона неохоче.
— А може, візьму?
— Ти собі затям,—
сказала вона суворо.—
За мене треба платити життям,
а я принесу тобі горе.
— То хто ж ти така?
Як твое ім’я?
Чи варта такої плати?
— Поезія — рідна сестра моя.
Правда людська — наша мати.
І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось:
минула ніч. І скінчився сон.
А Доля мені зосталась.
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться —
у мене жодних претензій нема:
до Долі — моєї обраниці.
була дисиденткою за радянських часів, через що на тривалий час була виключена з літературного процесу. І не дивно, адже її творчості того періоду притаманні запальність, критика влади та тодішнього режиму.
Номенклатурні дурні, бюрократи,
пласкі мурмила в квадратурі рам!
Ваш інтелект не зважать на карати,
а щонайбільше просто на сто грам.
Поету важко. Він шукає істин.
Ми — джини в закоркованих пляшках.
А ви, хто ви, які ж ви комуністи?
Ви ж комунізм вдавили в пелюшках!
Ви вже його сточили, як хробаччя.
Поезія для ваших топок — торф.
Оце щоб ваші методи побачив,—
від заздрощів би луснув Бенкендорф.
Нелегко вам. Криваві краплі глоду
крізь наші вірші виступлять колись…
Не говоріть від імені народу,—
розперетричі ви йому впеклись—————-
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки.
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.
– Усі, хто стежив за літературним процесом, відчули, що в літературу прийшла неабияка творча особистість – у неї свій погляд на світ, осмислений, зрозуміло, донька репресованого національно свідомого українця, добре знала, що її чекає – і щодня була готова до арешту…
-1965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над Михайлом Осадчим і МирославоюЗваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом із Іваном Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест
Травень 1966 — у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала Івана Світличного, Опанпса Заливаху, Михайла Косіва і Богдана Гориня.
1968 — написала листи на захист Вячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім’я Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду».потрапила до «чорних списків»КДБ
-Була дисиденткою за радянських часів, через що на тривалий час була виключена з літературного процесу. І не дивно, адже її творчості того періоду притаманні запальність, критика влади та тодішнього режиму.
-Її просто побоялися арештовувати, і не тому, що була матірю двох дітей – ні, причина в іншому: вона була дуже популярна, а арешт викликав би цілу хвилю протесту і не лише в Україні, але й за її межами. Вихід знайшли швидко – ізолювати,оточити глухою стіною мовчання. – Від неї вимагали поступок, переробити той чи інший рядок – та поетеса не йшла ні на найменший компроміс, щоб домогтися виходу своїх творів у незіпсованому вигляді, двічі оголошувала голодування Кожен, хто згадував поетесу чи порушував заборону друкувати, негайно звільнявся з роботи. – Не зламало її і те, що ті всі 17 років доводилося жити в матеріаль-ній скруті: бех роботи, гонорарів. Було й таке, коли залишалось лише 28 коп на хліб і пляшку кефіру
– Справжній переполох серед чиновників від літератури викликав рукопис історичного роману «Маруся Чурай». Довгі 6 років він поневірявся по видавництвах, які тільки недоліки не приписувались, які ярлики не чіплялись у редакційних відписках. А твір насправді здобув славу всенародну.
– Ви прочитали «Маруся Чурай»? Тепер не страшно й умирати. Доторкнувся до вічності.Я стільки років чекавна твір в суч.укр літ- рі, про який напевне міг би сказати , що це стане класикою.
(Уривок)
2005 році Ліна Костенко взяла участь в експедиції до Чорнобильської зони. Письменниця активно працювала нарівні з усіма вченими, рятуючи предмети побуту і артефакти народної культури від знищення і забуття.
Ліна Костенко має чимало регалій, хоча вони для неї нічого не значать. Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».
• Почесний доктор Львівського та Чернівецького національних університетів
• Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»)
• Лауреат Премії Антоновичів (1989, за «Сад нетанучих скульптур»)
• Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги.
• Нагороджена Почесною відзнакою Президента України і Орденом князя Ярослава Мудрого
• Відмовилася від звання Героя України, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!»
• Відзнака «Золотий письменник України»
2010 року вийшов перший роман Л. Костенко — «Записки українського самашедшого», що викликав великий ажіотаж і тимчасову його нестачу в книгарнях, загальний офіційний тираж роману становив 80 тисяч
У 2015 році мала планета Сонячної системи № 290127 отримала назву Лінакостенко
У липні 2018 року підтримала відкритий лист українських діячів культури до ув’язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова
ПрислУхаймося до таких мудрих і правдивих слів цієї самобутньої видатної української письменниці :
Ми – ушкоджене покоління. Ще від предків щось узяли, а нащадкам вже не маємо що передати.
Так, держава – це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна держава.
Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер.
А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.
Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є.
Люди не знають, кого вибирати, бо не можна ж вибрати когось з нікого.
Доборолися! Добалакались!
Досварилися, аж гримить!
Україно, чи ти була колись
незалежною хоч на мить:
від кайданів, що волю сковують,
від копит, що у душу б’ють,
від чужих, що тебе скуповують,
і своїх, що тебе продають?!
Популяція! Нація! Маси!
І сьогодні, і вчора, й колись
українського пекла гримаси
упеклися мені. Упеклись!
Весь цей розбрат, і рейвах, і ремство,
і віки безголів’я вогонь, –
хай він спалить усе це нікчемство,
українського пекла вогонь!
Ні честі, ні мови, ні згоди, самі лише смутки і пні. Коханий мій рідний народе, ти збудешся врешті чи ні?!
І жах, і кров, і смерть, і відчай, і клекіт хижої орди. Маленький сірий чоловічок накоїв чорної біди. Це звір огидної породи, Лох-Несс холодної Неви. Куди ж ви дивитесь, народи?! Сьогодні ми, а завтра – ви
Йдемо по колу, як сумирні конячки в топчаку історії, б’ючи у тій самій ступі ту ж саму олію.
Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькала національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії.
Отак воно і йдеться до руїни,
Отак ми й загузаємо в убозтво.
Є боротьба за долю України,
Все інше – то велике мискоборство.
Ми думаємо, що це у нас шляхетна толерантність, а це у нас воляче терпіння. Огидна річ – наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.
Нам треба жити кожним днем. Не ждать омріяної дати. Горіть сьогоднішнім вогнем, Бо “потім” може й не настати.
Ведучі
-Кажуть,.кожен проходить у житті чотири броди: блакитний, як світанок — дитинство; як сон — хмільний брід любові, брід праці і житейських турбот; брід онуків і прощання… Від того, як людина переправляється через ці броди, стає зрозуміло, чого вона варта.
Вельмишановна Ліно Василівно _________!
Свій ювілей ви зустрічаєте в розквіті творчих сил, І вже напевне, Ви як ніхто інший по праву заслуговуєте не на одну Нобелівську премію Бо Ви поет у найповнішому, справжньому розумінні цього слова, який зберіг гідність всього нашого народу.
-Правдивій, мужній,нескореній, і такій потрібній нам – складаємо Вам шану
-Нехай ваша життєва дорога в’ється і далі, нагороджує здоров’ям, щастям, радістю та всіма земними благами.
– Ще не всі броди перейшли Ви в житті, це лише осінь посріблила Вам скроні. Тож заспіваймо: осанна Осені Вашого життя,
-Сьогодні ж напередодні славного ювілею проспіваймо Осанна – ВАМ, наша геніальна Поетесо!
-Проспіваймо Осанна – ВАМ, наша Совісте!
( Звучить пісня на слова поетеси « Осінній день», виконується вальс)
Скачати презентацію