Пам’яті героїв Крут. [Презентація]

Скачати: джерело 1, джерело 2,  джерело 3

Під Крутами бій, під Крутами кров…

Про давню трагедію згадаю знов.

Під Крутами смерть, під Крутами плач…

І кулю у серце націлив палач.

Під Крутами юність, під Крутами сум.

Над життям юнацьким надруга і глум.

Під Крутами розум і нації цвіт.

А хто за цей злочин дасть нам отвіт?

Під Крутами сльози, зітхання тяжке…

І як же це сталось, здатний хто на таке?

Стало каменем серце отут біля Крут

І заповідь божа затоптана в бруд.

А заповідь п’ята каже; “Не вбий!”

То хто ж породив тебе кате людський?

Під Крутами вбивство, під Крутами гнів…

І все пам’ятаю через тисячі днів.

І пам’яті свічка горить не згаса

І 300 сердець – наша гордість, краса.

Під Крутами квіти, “Реквієм” спів…

Пам’ятай, Україно, патріотів синів!

 

Структура уроку

• Історичні передумови бою під Крутами
• Історичні джерела
• Склад учасників бою
• Хід бою. Втрати сторін.
• Значення бою під Крутами

Учасників бою з української сторони було близько 600 осіб. Цей факт є доведеним на основі військових звітів. Точніше: “1-а імені гетьмана Богдана Хмельницького Юнацька Військова школа”, яка складалася з 4-х сотень (по 150 юнаків), 18 кулеметів та 20 старшин, тобто загалом один курінь (батальйон). Це й була основна частина оборонців Крут. Крім юнаків, які вже перебували на станції Крути о 4 годині ранку 27 січня 1918 року до них приєдналася Студентська сотня помічного куреня Січових Стрільців в числі 115-130 людей. Правда сам курінь ще не був сформований. Це була його перша сотня, що складалася з київських студентів, а 4-та чота (бл. 30 осіб) сотні складалася із школярів, навіть підлітків 14-16 років. Студенти пройшли 7-денний вишкіл і вміли стріляти, а юнаки школи, або “юнкери” вже мали достатній військовий досвід у боях з більшовиками. А. Гончаренко та деякі інші пройшли фронти Першої світової війни.

 

• Ворог, який переважав українців майже у десять разів, очолений відомим Муравйовим, ішов як на парад, але наштовхнувся на сильний опір юнаків. Бій тривав цілий день в снігу за 20-градусного морозу. Завданням 600 українців було протриматися день. Увечері під загрозою оточення більшовиками та “українським” полком ім. Шевченка з Ніжина, що виступив на з’єднання з наступаючими більшовиками, вирішено відступити з бою на станцію. Організований відступ відбувався холоднокровно уже в темряві. Вояки сіли у потяг на станції і рушили у напрямі Києва, де з’єдналися з Чорними гайдамаками Симона Петлюри і взяли участь у придушенні більшовицького заколоту на заводі “Арсенал”.
• То кого ж розстріляли/закололи багнетами на станції?
• Після бою під час перегляду в студентській сотні не виявилося цілої чоти чисельністю 35 людей. Виявилося, що вони відступаючи, очевидно для скорочення дороги, пішли на світло станції Крути і натрапили на більшовиків, що якраз надійшли. 28-ро студентів було закатовано, їх не розстрілювали, а кололи багнетами (може, щоб не створювати шуму стріляниною), 7 поранених доставили до Харкова, звідки їм вдалося втекти. Серед них наприклад Ігор Лоський, син міністра. Іншому – сину міністра, студенту Володимиру Шульгину не поталанило. Саме цих 28 загиблих і було поховано на
• Аскольдовій могилі в березні 1918 року,
• вже після визволення Києва від більшовиків.

 

Збереглися спогади учасників бою: Івана Шарого, Ігоря Лоського та інших, а також командира бою сотника Аверкія Гончаренка, як і свідчення начальника штабу Армії УНР сотника (згодом генерала) Олександра Удовиченка, якому в присутності Петлюри було надано докладний звіт одразу ж після бою.

 

Михайло Грушевський. Промова біля Центральної Ради під час похорону крутянців
Солодко і гарно вмерти за отчизну — каже латинський поет, поезії котрого були шкільною книжкою тих, котрих тепер ховаємо. Солодко і гарно! Се затямили вони — і не опустили тієї рідкої нагоди, яку давала їм нинішня велична хвиля відбудування нашої держави і охорони вільностей і прав нашого трудящого люду. Вони стали грудьми за свою батьківщину і мали щастя полягти головами в цій святій боротьбі.

Велике щастя згинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не замішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи. Велике щастя окупити своєю кров’ю забезпечення цієї свободи!

От у цій хвилі, коли провозяться їх домовини перед Центральною Радою, де протягом року кувалась українська державність, з фронтону її будинку здирають російського орла, ганебний знак російської власті над Україною, символ неволі, в котрій вона прожила двісті шістдесят з верхом літ. Видно, можливість його здерти не давалась даремно, видно, вона не могла пройти без жертв, її треба було купити кров’ю. І кров пролили ці молоді герої, котрих ми нині проводжаємо!

Вони щасливі, що могли купити своєю кров’ю такі вартості своєму народові! Батьки, брати, сестри тих, котрих ми сьогодні ховаємо! Стримайте сльози, що котяться з ваших очей, як стримую я. Бо ж ті, котрих ви ховаєте, доступили найвищого щастя — вмерти за отчизну! їх слава і вдячна пам’ять про них житиме з нашою свободою разом, серед народу нашого однині і довіку!
Михайло Грушевський.  Хто такі українці і чого вони хочуть