Сценарій Новорічного казкового балу

Новорічний казковий бал

 

Новорічний бал – маскарад - 2017

Новорічний бал – маскарад – 2017

Снігуронька. Мов метелики срібні, над нами

Закружляли сніжинки малі.

Новий рік із новими піснями

Йде по нашій Вкраїнській землі.

Дід Мороз. Спалахнули вогні на ялинках,

Новорічні вогні золоті.

Він заходить у наші будинки

І бажа нам добра у житті.

Снігуронька. Під ногами дорога іскриться,

І вітає красуня-зима,

Рожевіють усміхнені лиця-

Ні кінця їм, ні краю нема…

Дід Мороз. Хай же срібні літають сніжинки,

Новорічний стрічаючи час.

Нам сіяють веселі ялинки –

Наше щастя навіки у нас!

Снігуронька. Добрий день, мої хороші!

З новим роком вас вітаю!

Щастя й радості бажаю!

Дід Мороз. Щоб ви всі росли здорові,

Кароокі й чорноброві!

Снігуронька. Щоб всього в достатку мали,

Щоб вас люди поважали!

Дід Мороз. Щоб батьки вами гордились,

І завжди вами хвалились!

Снігуронька. Щоб у школі добре вчились,

Не пустували, не лінились!

Дід Мороз. Щоб у всі, у всі часи

Ви лиш добрими були!

Снігуронька. Кажуть, що під Новий рік

Все, що нам бажається,

Що задумав ще вторік,

Завжди все збувається.

Дід Мороз. Казку в гості кличуть люди –

Так ведеться споконвік.

Рік, який почнеться з чуда,

Буде щедрим цілий рік.

Снігуронька. Дорогі мої друзі, сьогодні Дідусь Мороз прийшов до вас з незвичайним новорічним подарунком. А знаєте з яким?  Він хоче, щоб цей рік для вас дійсно почався з чуда. А де живуть чудеса? Звичайно, в казці! А, якщо це ще й Новорічний казковий бал в королівському палаці? Ну, що, згодні потрапити туди? Тоді, Дідусю, розпочинаємо!

Дід Мороз. В світі є казок багато

І веселих, і смішних.

І напевне, що на світі

Не прожити нам без них.

Снігуронька. Хай герої казок

Вам дарують тепло.

І навіки добро

Переможе хай зло.

Дід Мороз. Палочко-виручалочко,

В казку нас веди.

Палочко-виручалочко,

Раз, два, три!

 

(Завіса  закрита. По обидві сторони сцени  стоять стражники. На сцену вибігає  Король).

 

Король. Здорово, привратники сказочного королевства!

Привратники. Здравия желаем, ваше королевское величество!

Король. Вы что, с ума сошли?!

Привратники. Никак нет, ваше величество, ничего подобного!

Король. Сорить с королем! Какое сказочное свинство! Раз я говорю: сошли – значит, сошли! Во дворце сегодня праздник. Вы понимаете, какое великое дело – праздник! Порадовать людей, повеселить, приятно удивить – что может быть величественнее? Я с ног сбился, а вы? Почему ворота еще не отперты, а? (Швыряет корону на землю). Ухожу к черту, к дьяволу, в монастырь! Живите сами как знаете. Не желаю я быть королем, если мои привратники работают еле-еле, да еще с постными лицами.

1 привратник. Ваше величество, у нас лица не постные!

Король. А какие же?

1 привратник. Мечтательные.

Король. Врешь!

1 привратник. Ей-богу, правда!

Король. О чем же вы мечтаете?

2 привратник. О предстоящих удивительных событиях. Ведь сегодня будут чудеса!

1 привратник. Вот видите, ваше величество, о чем мы размышляем.

2 привратник. А вы нас браните понапрасну.

Король. Ну ладно, ладно. Если бы ты был королем, может, еще хуже ворчал бы. Подай мне корону. Ладно! Так и быть, остаюсь на престоле. Значит, говоришь будут чудеса?

1 привратник. А как же!  Вы – король сказочный? Сказочный!  Живем мы в сказочном королевстве? В сказочном!

2 привратник. Правое ухо  у меня с утра чесалось? Чесалось! А это уже всегда к чему- нибудь трогательному, деликатному, завлекательному и благородному.

Король. Ха-ха! Это приятно. А фей всех на праздник пригласили? Или опять о ком-нибудь забыли?

2 привратник. Да вроде всех…

Король. Ну, тогда открывай ворота!

 

(Звучить грізна музика. На сцені зявляється Темна Фея)

 

Фея кривди і нещасть. Всіх вони запросили!.. Ні про кого не забули!.. А я!.. А мене!.. Знов забули! Як колись, тисячі років тому… Пам’ятаєте, коли у короля з королевою нарешті народилась донечка, вони влаштували бал, запросили на нього всіх фей, а мені забули!.. Та нічого, тоді я помстилася за цю забудькуватість!..Тоді молода принцеса заснула аж на сто років!.. Ну, діточки, пригадали, про яку казку я кажу?

Cнігуронька. Але, дорога моя Фея кривди і нещасть, всі казки все одно, завжди закінчуються добром. Адже завжди добро перемагає зло. Так було і в вашій казці про сплячу царівну. Так буде завжди! Так буде і на Новорічному святі в королівському палаці!

Фея кривди і нещасть. Ну ні, моя дорогенька Снігуронько, так просто не буде. Вдруге образи я не прощаю! Якщо й хочете, щоб ваш Новорічний бал відбувся і Попелюшка знову знайшла своє щастя, вам, мої маленькі друзі, треба буде гарно попрацювати.

Снігуронька. Ну що ви знову  придумали?

Фея кривди і нещасть. А ось що!  Ти, Снігуронько, разом з дітками повинні будете виконати три чарівні  завдання. По-перше, вам необхідно буде мене впізнати в одному з  героїв  цього казкового дійства! Ну, що, спробуєте? Чи здаєтесь зразу? Ну, тоді починаймо!..

 

(Починається казка «Попелюшка» і продовжується до кінця другої сцени.  Додаток 1).

 

Фея кривди і нещасть. Ну, що, мої маленькі друзі, не змогли мене впізнати, так?

Снігуронька. Помиляєтесь, шановна Фея кривди і нещасть, ви і в казці знайшли собі місце не дуже добре й привабливе. Ми всі вас впізнали, ви  – мачуха! Так, мачуха, яка нікого окрім себе та своїх рідних дочок не любить.

Фея кривди і нещасть. Ну, гаразд, з своїм першим завданням ви впорались, але друге вам ніколи не подолати!

Снігуронька. А я впевнена, що друге завдання діти виконають легко. Загадуйте!

Фея кривди і нещасть. Ну, що ж! Слухайте уважно: ось у  цій чарівній скринці знаходиться чарівний казковий пил. Я три рази його розвію, а ви три рази спробуєте вгадати, яка казка завітала до вас у гості. Якщо тричі ви вгадаєте, то тоді Попелюшка дійсно зможе потрапити на Новорічний королівський бал. Якщо ж ні, то… вашому святу прийде кінець! Готові?

Снігуронька. Готові!

 

(Казка «Золотий ключик». Додаток 2.).

 

Фея кривди і нещасть. Ну, і що, вгадали?

Снігуронька. Звичайно, вгадали! Яка це, діти, казка? Молодці!

Фея кривди і нещасть. Це ще не молодці! Ось спробуйте вгадати другу казку!

Снігуронька. Вгадаємо, діти? Вгадаємо!

 

(Казка «Івасик-телесик». Додаток 3).

 

Фея кривди і нещасть. Ну, як, закінчуємо свято?

Снігуронька. Ні-ні, марні надії! Навіть наймолодші наші глядачі можуть сказати, що це… – «Івасик-телесик»!

Фея кривди і нещасть. Але третю казку ви нізащо не вгадаєте!  Навіть не надійтеся!

Снігуронька. А я гадаю, що і на цей раз ви помиляєтесь! Загадуйте, ми готові!

 

(Казка «12 місяців». Додаток 4).

 

Снігуронька. Дорогі мої друзі, адже ви знову вгадали, яка це була казка? Правильно, «12 місяців».

Фея кривди і нещасть. Ну, добре-добре! Вгадали, але  Пасербиця все одно ніколи не знайде пролісків і замерзне в лісі! Що? Не замерзне? Ви і це знаєте?

Снігуронька. Ми і це знаємо. Але, ми тепер знаємо і те, що Попелюшка обов’язково потрапить на бал!

 

(Продовження казки «Попелюшка» до кінця четвертої сцени).

 

Снігуронька. Ви знову щось вигадали? Ніяк не заспокоїтесь?

Фея кривди і нещасть. Така вже моя вдача! Але…Ну, чому, чому знову все йде не по-моєму? Чому скрізь такі щасливі обличчя, такі розумні очі? Невже ви дійсно хочете, щоб Попелюшка  не втратила своє щастя? Ну, чому?

Снігуронька. Тому, що скрізь повинно панувати добро!

Фея кривди і нещасть. Гаразд! Але…

Снігуронька. Ну, що знову? От уже невгамовна!

Фея кривди і нещасть. Ще тільки дві казочки залишилось у мене в скринці невпізнані. Якщо вже й їх вгадаєте (але їх вони ніколи не вгадають), гаразд, стане Попелюшка принцесою, і в палаці відбудеться справжній новорічний бал!

Снігуронька. Та загадуйте вже швидше!

 

(Казка «Синій птах». Додаток 5).

 

Фея кривди і нещасть. Ха-ха-ха!  Ага, не вгадали?

Снігуронька. Невже вам дійсно не набридло нас перевіряти? Ну хто не знає, що Тіль-тіль та Мітіль – герої казки «Синій птах»? І, що вони  знайдуть його, вони також обов’язково знайдуть своє щастя.

Фея кривди і нещасть. Гаразд! Останнє випробування!

 

(Казка «Мауглі». Додаток 6).

 

Снігуронька. А де ж наша шановна Фея кривди і нещасть? Їй вже мабуть ніяково за те, що ми з вами, діти, все знаємо! І цю казку ми впізнали, чи не так? Авжеж, це – «Мауглі»! Тому, діти, швидше, швидше шукати Попелюшку!

 

(Закінчення казки «Попелюшка»).

 

(На сцені всі учасники свята).

 

Дід Мороз. Новий  рік на порозі,

Старий рік на дорозі,

Багряніє на сході

Небосхил на морозі.

Будьте, люди, щасливі

В мирі, праці навіки,

Хай зародять вам ниви

Щастя повні засіки!

Хай таланить вам всюди,

З Новим роком вас, люди!

Снігуронька. Рік Новий – казковий час!

Хай здивує щастям вас

Рік добра і рік кохання,

Тож приймайте привітання:

  1. Будьте добрі та здорові,
  2. Побажаємо любові,
  3. Світла й радощів багато,
  4. Щоб життя було, як свято!
  5. Хай погане забудеться,

Добре примножиться,.

Йде рік Новий!

  1. Хай нещастя загубиться,

Мрії всі збудуться,

Йде рік Новий!

  1. Побажаємо найбільше любові

Один одному в році Новім,

А у кожній нашій розмові

Християнські чесноти несім.

  1. Миру, щастя для кожного дому

Від душі побажаємо усім,

Щоб жилось молодому й старому

Вільно, легко у році новім!

  1. Рік Новий – то щаслива пора,

Ходить радість від хати до хати.

Побажаєм Вкраїні добра,

Так, як можем собі побажати.

  1. Зорі сяють ясні з висоти,

І в серця посилають промінці.

З Новим роком вас, сестри й брати,

З новим щастям, мої українці!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Новорічні пригоди

 

(Звучить таємнича музика. На сцені Летюча Миша, Баба Яга, Дракула,Чахлик Невмирущий)

 

Летюча Миша: Чули новину ? В будинку культури – Новорічне свято. Вже Діда Мороза і Снігурку запросили, а Дід Мороз запросив усіх звірів, казкових героїв, добрих фей, Казкаря.                                                                                                                 

Баба Яга: Ось повеселимося!

Дракула: А як-же, повеселимося! Хто нас туди пустить? Ти ж чула, всім добрим чарівникам. А, ти, що, добра? Признайся, вже не одну капость гостям приготувала?

Баба Яга: Ну і що? Ну й приготувала! Що за веселощі без гарної капості? Нечесно це! Не можна старих людей не поважати.  Мені вже 300 років стукнуло. Мене повинні пустити.

Чахлик: Брешеш ти, стара. Тобі і 200 ще немає. Я – старіший тебе.

Баба Яга: Неправда! Я старша! Я! Я!

Чахлик: Ні, я! Я!

Дракула: Шановні! Прошу заспокоїтись! В світському товаристві так не прийнято.

Летюча Миша: Та угомоніться, ви! Нам всім нанесли смертельну образу. І ми повинні їм помститися.

Дракула: Як?

Летюча Миша: Ясно як. Треба зіпсувати їм свято.

Баба Яга: Спалити будинок культури. От і свята не буде.

Чахлик: Ну, вже сказала! Тобі що, в тюрму захотілось?

Дракула: Я думаю, треба в них щось вкрасти, без чого свято не відбудеться.

Баба Яга: Ялинку!

Чахлик: Ну, і що? Іншу куплять.

Летюча Миша:  Я знаю, що в них треба вкрасти. Снігурку! Ось без чого свято Нового року не відбудеться! Так і залишаться вони назавжди в старому!

Баба Яга І Чахлик (разом): Ой, як добре!

Дракула: Так і зробимо!

Летюча Миша: А поки що нам треба причаїтися і дочекатися свого часу.

 

(Виходять за ялинку)

(Звучить музика. На сцену виходять Білосніжка та 2 гноми)

Білосніжка: День вам добрий!

Гном 1: День вам гарний!

Гном 2: Ой, який він незвичайний!

Білосніжка: Бо прийшов вже на поріг Новий рік!

Гном 1: Чудовий рік!

Гном 2: Рік Новий !

Білосніжка: Казковий рік!

Гном 1: Хай здивує щастя всіх!

Гном 2: Рік добра і рік кохання!

Білосніжка: Тож приймайте привітання!

Гном 1: Будьте добрі та здорові!

Гном 2: Побажаємо любові!

Білосніжка: Світла й радощів багото!

Разом: Щоб життя було як свято!

Білосніжка: Кажуть, що під Новий рік

Все, що нам бажається,

Що задума ще вторік,

Завжди все збувається!

Гном 1: З Новим роком, з добрим роком!

Хай на крилах лине час,

Хай же буде з кожним роком

Більше радості у вас!

Гном 2: Відгадайте, хто до нас

На ялинку у цей час?

Ніжні Феї й Чарівниця.

Зустрічайте, як годиться!

 

(Виходять Чарівниця та 2 Феї)

 

Чарівниця: Добрий день, усім, хто в залі1

Час нестерпно йде, минає

Ось і знов у ріднім домі

Новорічне свято в зборі.

Фея 1: Тут і діти, і дорослі,

Всі вони такі хороші,

І красиві, милі, щирі,

І веселі, й жартівливі.

Фея 2: Мабуть хочете співати?

Танцювати, ігри грати?

Діти: Хочемо!

Чарівниця: От чудово! Як це добре!

А тепер всіх з Новим роком!

З добрим роком!

Що вступив непевним кроком!

Фея 3: І ялинка вся у сяйвах

Вас привітно тут стрічає.

Фея 4: І прийшов до нас на свято

Добрим, щедрим і багатим.

Подивіться всі навколо:

Як красиво, як чудово!

Чарівниця: Добрий день!

Фея1 : У добрий час!

Фея2 : Хай добро панує в вас!

Фея3 : Ви на свято з чим прийшли?

Фея4: Ми вам Казку привели!

Чарівниця: В світі є казок багато

І веселих, і смішних.

І, напевне, що на світі

Не прожити нам без них.

Фея1 : Хай герої казок

Вам дарують тепло.

Фея2: І навіки добро

            Переможе хай зло.

Фея3: Палочко- виручалочко,

В казку нас веди!

Фея4: Палочко-виручалочко,

Разом: Раз, два, три!

 

(Чується голос: «Досить! Надоїло! Скільки можна!»)

(На сцену виходить хлопчик Петрик)

 

Фея1: Що сталося?

Фея2: Хто це?

Фея3: Що ти хочеш?

Петя: Скільки можна! Знову те саме! Вірші, пісні, ялинка! Знову зараз всі діти покличуть Діда Мороза, він Снігурку з собою приведе.

(до дітей) Вам що, все це подобається?

Діти: Так!

Петя (до Білосніжки та гномиків): І вам подобається?

Фея 4: Звичайно!

Білосніжка: Ще як!

Гномики: Дуже подобається!

Чарівниця: Як же може бути інакше? Адже Новий рік – найдобріше, найулюбленіше свято дітей та дорослих! І за традицією його  зустрічають всією сім’єю!

Фея1: Кожний рік ми зустрічаємо його нашею великою сім’єю друзів.

Фея2: І який Новий рік без Діда Мороза та Снігурки?

Фея3: Надіюсь, вони тебе не чули зараз і не образяться.

Петя: Ну й хай ображаються. Вони мені не потрібні. Я зустріну Новий рік інакше.

Фея4: Ну і зустрічай!

Гномик1: Ну і залишайся сам!

Білосніжка: Друзі! Почекайте! Але ж Петрик може потрапити в біду!

Петя:  Ні в яку біду я не потраплю!

Гномик2: Що ти надумав? Що ти збираєшся робити?Петя: Я хочу зустріти Новий рік незвичайно! Наприклад, без снігу, ялинки, без морозу.

Гномики: В Африці!

Петя: Можна й в Африці!

Білосніжка: А як ти туди потрапиш?

Петя: Ха-ха-ха! Я все придумав! Я, на відміну від вас, уважно читав казки.І, на відміну від вас, помітив у шановної чарівниці чарівну паличку, за допомогою якої дуже легко можна потрапити будь-куди.

Чарівниця: Ти добре подумав? Ну дивись, я не винна. Сам просив.

 

(На сцені танок «Сонячні зайчики»)

 

Фея1: Глянте, глянте, що за диво:

Як тут тепло і красиво!

Заховалась десь зима.

Фея2: А з’явилось літо…

Снігу, льоду вже нема

І розквітли квіти…

 

являються папуаси і співають)

 

В джунглях родилась пальмочка,

В джунглях она росла,

С кокосами и мангами

Та пальмочка была.

 

Трусишка слоник серенький

Под пальмочкой скакал,

А ночью там, под пальмочкой

Ревел гиппопотам.

 

Бежит по джунглях зеброчка,

На зебре негритос,

Срубил он эту пальмочку

И в гости к нам принес.

 

Теперь она нарядная

На праздник к нам пришла,

Бананчики и финики

С собою принесла.

 

Вождь: Люди племені Шао-бао! Чужеземець потрапив в наше племя. Хто ти, білокуре дитя?

Петя: Я – Петрик. Я з Іванкова.

Шаман: Дивна назва вашого племені.

Петя: Як у вас гарно! У вас так незвично!

Шаман: Це ще не все! Зараз прийде Дід Спека з онуком.

Дід Спека: Йшли ми, йшли із Занзибару,

З’їхали з Кіліманджаро.

На шляху була Сахара,

А в широкій Лімпоппо

Ледь не з’ів нас гіппопо…

Онук: Корочше, Дід! Усі чекають подарунків.

 

(Дід відкриває кошик)

 

Дід спека: Почнемо з вождя (вождь підходить) Тобі – хобот слона. Тобі, шаман, кікоть тигра. Всім іншим – намисто з сушених жаб.

Петя: Дивні якісь подарунки. Мені вже перестає тут подобатись.

Шаман: А тепер, Вождь, розпалюй вогнище, будемо готувати святкову вечерю.

Петя: Інша справа! Хоч наїмся!

Онук: Що у нас на святкову вечерю?

Вождь: Хлопчик Петрик під соусом “Чумак” з ананасами.

Петя: Ні, ні, ні! Ми так не домовлялися!

 

(Його хапають. Танець папуасів).

 

Петя: Шановна Чарівниця, шановні Феї, рятуйте! Я вже не хочу в Африку! Я хочу додому, зустріти Новий рік із снігом, ялинкою, Дідом Морозом, Снігуркою!

Фея1: Ну, можна вже тепер сказати:

Фея2: Сяй, ялиночко, ясніш!

            І на нас усе дивись

Фея3:  Як ми будем танцювати,

Щей співати, ігри грати.

Фея4: А тепер давайте, діти, трішки поміркуємо,

Може, гостя ми прикличем, бо так засумуємо.

Чарівниця: От, наприклад, я б хотіла

Щоб прийшов сюди до нас

Сам казкар у добрий час!

Казкар: Гуде, щумить метелиця,

Сріблястим снігом стелиться

На гори й греблі рік.

Просторами широкими

З надіями високими

Крокує Новий рік.

 

Ви чуєте: між звірами

Луна збудилась хорами?

Не спить святковий ліс!

То вже іде Карпатами

З дарунками багатими

Мороз-червоний ніс.

А ви його чекаєте,

Зустрітись з ним бажаєте?

Признайтесь: так чи ні?

Повсюди я блукати звик…

Я сам Казкар і чарівник,

Підвладне все мені.

 

Ось глянте, дзеркало оце…

Зробити варто рух –

І я відразу бачу все,

Що діється навкруг.

 

Або ж ліхтарик цей…Як ним

Засвічу тільки – зникне дим,

І з’явиться відразу казка…

Хотіли б бачити? Будь ласка.

Але… Сидіть – не рухайтесь,

Уважно казку слухайте,

Туди дивіться, край гори…

Приготувались? Раз! Два! Три!

 

(Звучить мелодія пісні “Маленька країна”. Виходить Снігурка і співає)

Десь за горами, за лісами

Новий рік поспіша.

Він вже кружляє небесами:

Щастя вам запаса.

Він нам здоров’я зичить вічне,

Натхнення в праці теж,

Вірності, дружби і кохання.

Щоб не було їм меж.

 

Приспів:

Новий рік поспіша –  2р.

Мрії нехай збуваються

І радіє хай душа.

 

В Новому році будьте добрими,

Чесними, як завжди.

Друзів ніколи не забудьте.

Привітайте від душі.

Мрії нехай усі збуваються,

Сяють  навкруг вогні,

Смійтесь, святкуйте, розважайтесь

Ви сьогодні від душі.

 

Приспів.   – 2

Снігурка: Я Снігурка, любі діти!

Рада святу, як і ви

Я люблю мороз і вітер,

І заміти снігові.

І зі мною всі звірята

Люблять гратися в ліску,

Вмію я пісень співати

І ковзатись на льоду.

А сьогодні круг ялинки

Веселитиму діток.

Гей, летіть сюди, сніжинки,

Підем з вам у танок.

 

(Танок Сніжинок)

 

Сніжинки (Під час танцю):

1.Ми сніжинки,

Ми пушинки,

Легкі крила  маємо.

Ми ялинку-верховинку

Радо прикрашаємо.

2.І грайливі,

І щасливі,

Новий рік стрічаємо.

Краї милі, сніжнобілі,

Піснею вітаємо.

3.Ми, біленьки сніжинки,

Як пухкенькі пір’їнки,

Іскристі, малі,

Линем і линем,

Стелем перини

По землі.

4.Ми легенько кружляєм,

Все навколо встеляєм,

Немов кожушком.

Гори й долини,

Сосни й ялини –

Під сніжком!

5.Нас, біленькі сніжинки,

Як пухкенькі пір’їнки,

Немов чарівник,

В тихій замрії

Сіє і сіє

Новий рік.

 

(Летюча Миша і Дракула крадуть Снігурку)

 

(З’являється Негода)

 

Негода: А ось і я – Негода,

Я малечі не люблю,

Я дощем на неї ллю.

Щоб на Новий рік не сніг,

А багнюка на поріг.

Є у мене щирі друзі,

Ми в однім із ними крузі.

Сієм лихо ми і бруд –

Прошу всіх з’явитись тут!

 

(З’являються Летюча миша і Дракула)

 

Летюча Миша: Ну як? Наш план  удався?

Дракула: Як завжди, моя чарівна леді!

Летюча Миша: Тепер  я буду королевою балу.

Дракула: А я – королем!

Летюча Миша: Де ж наші придворні?

Дракула: Злі духи, лішаки,

За мною,

Творити зло

Летим юрбою!

 

(З’являються Кікімори і Баба Яга)

 

(Звучить пісня Баби Яги “А я – маленькая бяка”

 

Баба Яга: Ну, що вже злякалися? Нічого, ще злякаєтесь – нас тут багато. Ой, шумить і гуде, мабуть милий мій іде.

 

(З’являється Чахлик Невмирущий)

 

Чахлик: Все святкуєте? Все гуляєте?

Мене, красеня, навіть, не згадаєте?

Баба Яга: Чахличок, друже мій страшненький!

Ну, що ти!

Я  ж так сьогодні довго наряджалась,

До тебе, милий мій, на рандеву збиралась.

На мені туфлі ті, що взула і забула,

Із секонд –хенду гарну юбку натягнула.

Чахлик: Ой,бабо, закрутила ти мені голову, що я й забув, чого сюди приїхав.

Баба Яга: Ну ти, як здрастє! Як ото в пісні “Что-то с памятью моей стало”. Сьогодні ж свято! Ти подивись, як діти святково одягнені!

Чахлик: Тю, яке ще свято?

Баба Яга: Оце на тобі! Добалакалась, що й сама забула. Діти, підскажіть мені.

Діти: Новий рік!

Фея1: Стривайте , а ми вас до себе на свято не запрошували.

Чахлик: А ми самі, як запрошення!

Баба Яга: (Співає)

А самолет летел, колеса терлися.

А вы не ждали нас, а мы приперлися!

Фея2: Ми чекаємо на свято Діда Мороза і Снігуроньку. А ви нам такі на святі не потрібні.

Баба Яга: Ти подивись, не потрібні! Ах, Дід Мороз, ах Снігуронька! Почекайте, почекайте, буде вам і Дід Мороз, і Снігуронька!

Чахлик: Буде і какао з чаєм!

Разом: Рекс, Пекс, Фекс! Дід Мороз з Снігуркою – з’явись!

 

(Баба Яга та Чахлих переодягнувшись співають і танцюють)

 

 

(Фонограма “Ну, погоди”)

“Снігурка”: Привітай же з Новим роком!

“Дід Мороз”: З Новим роком вас вітаю,

Без подарунків залишитись вам бажаю!

“Снігурка”: І чтоб в наше жізні лічной

Було всьо всегда отлічно!

Летюча Миша: Ну, чом не свято? Король і королева балу є!

Дракула: Дід Мороз і Снігурка  – є!

Баба Яга: Пісні, танці також є!

Чарівниця: А де ігри?

Чахлик: Будь ласка! Кікомори! Гру в студію!

Кікімори: А гра називається “Це все я, це компанія моя!”

Хто співає, веселиться і роботи не боїться?

– Хто із вас такий хороший, загоряти йде в калошах?

– Хто із вас хоч раз хворів через те, що зайве з’їв?

– Чи багато серед вас невмивак приходить в клас?

– Хто найбільше з вас зумів з річки виловить корів?

– Хто з вас робить по порядку рано-вранці фіззарязку?

Петя: Що за зборисько зробили,

Шуму й гаму наробили?

Чарівниця: Цить, маленький, не кричи,

Краще нам допоможи.

Петя: Ну, кажіть швидше, в чому справа?

Фея3: Сталося лихо. Дід Мороз їхав до нас на свято, та десь забарився.

Фея4: А Снігурку зла нечисть вкрала та десь заховала.

Чарівниця: А дітям на свято потрібен справжній Дід Мороз і Снігуронька. Діти, що нам тепер робити?

Петя: Я знаю!

Гарний хлопчик я, малята,

Чи мене впізнали ви?

Я прийшов вас привітати

З новим роком на землі!

Спочатку ми повинни гукнути нашого Діда Мороза.

Чарівниця: Ну так що, гукаємо, дітки?

Фея1: Дід Мороз, вас кличуть діти!

Фея2: Прилітайте ви до нас!

Фея3: В цей будинок, у цю залу!

Фея4: Де святковий ранок наш!

 

(Всі кричать:”Діду Морозе!” – 3 рази)

 

(Заходить Дід Мороз і співає)

 

Дід Мороз: Це я отой казковий дід,

Якого знає цілий світ,

Який з дарунками мандрує,

Щастя й долю всім віншує.

Я повсюди друзів маю,

В кожну хату завітаю.

То ж прийшов я і до вас,

Щоб у цей святковий час

Подарунки вам віддати,

З Новим роком вас вітати.

Ви мене чекали?

Хто був чесним і правдивим,

Не брехливим, не злобливим,

Вчивсь добре,  на “відмінно”,

Працювати звик сумлінно,

Тата й маму шанував,

Слухався й не ображав,

Відданим Вітчизні ріс,-

Всім дарунки я приніс…

А де ж моя Снігуронька? Пропала… Діти, ви її не бачили? Ой, лишенько, що ж робити?

Фея1: Скоїлось нещастя-

Снігуронька потрапила в біду!

Фея2: Злодії її полонили,

В країні далекій її залишили.

Фея3: Ми Снігурку відшукаєм,

А злодіїв відшмагаєм.

Фея4: Повернем її малятам-

Хай будуть разом святкувати.

Петя: Не журіться ви, Дідусю,

Будьте всі в хорошім дусі.

Ми з звірятами підемо

І знайдемо, віднайдемо

Ми Снігуроньку самі.

 

(Петрик  разом із звірятами пішов)

 

Дід Мороз: Поки наші шукають Снігуроньку, ми дорогі дітки, потанюєм, а як можна, поспіваєм та ще почудуєм.

 

(Дід Мороз проводить конкурс на кращі віншівкі та вірші про Новий рік )

 

Кікімора1: І я так хочу грати, танцювати.

Кікімора2: І мені набридло по-нашому Новий рік святкувати.

Кікімора3: А то все, як скаже Баба яга.

Кікімора4: Краще вбрання- Бабі Язі!

Кікімора5: Подарунки всі – також їй!

К1: Давайте попросимось у Діда Мороза на їх веселе свято.

К2: Після того, як ми стільки капостей наробили?

К3: Треба, щоб нас пробачили.

К4: А для цього хоч одне добре діло треба зробити.

К5: Я знаю! Допоможемо Петрику визволити Снігуроньку!

 

(Кікімори побігли допомагати Петрику визволяти Снігурку)

 

Дід Мороз: Ой, гарно ж, гарно, любі дітки,

Ми разом співали.

О, як славно, мої любі,

Ви ще й танцювали!

Може, ще щось погадаєм,

Може разом поміркуєм

І загадки відгадаєм,

Внучка ж продиктує.

Вже Снігуронька моя

Цим усім керує,

Бо старий це став вже я,

Та й не домудрую.

Внучка, де ж ти? Відгукнись!

Час нам розважатись!

І в  цю мить ураз з’явись,

Досить в же ховатись!

 

Летюча Миша: Дорогі дітки! Нажаль, повинна вас засмутити. Більше свята не буде. Дід Мороз у відчаї. Без Снігурки він ніщо. Старий, немічний, та він, мабуть, вже й забув, чого сюди прийшов.

Дракула: Так що йдіть додому. До побачення.

Білосніжка: Виходить я даремно нове плаття зшила?

Гноми (разом): А ми так готувалися…

 

(Звучить музика. З’являється Снігуронька)

 

Снігурка: Добрий день усім, спочатку!

З Новим роком! З гарним снігом!

Я спішила крізь пургу,

Щоб прийти до вас на гру.

Маю нових друзів я,

Це – нова моя сім’я.

З Новим роком всіх вітаю!

Щастя й радості бажаю!

Кікімора 1: Жити в дружбі, жити в мирі –

Кікімора 2: Наша мрія, наш завіт.

Кікімора 3: В дружбі – щастя, в дружбі – сила.

Кікімори 4,5: В дружбі – радість на весь світ!

Чахлик: Все, тепер я зрозумів

І не треба зайвих слів.

Тож візьміть мене на свято –

Гарних діток тут багато.

Дракула: Я не буду рекетиром,

А займуся добрим ділом –

Буду вам допомагати –

Діток всіх розвеселяти.

Баба Яга: І я вмію доброй бути

І злі наміри забути.

Летюча Миша: Тепер я знаю, що добро

Переможе завжди зло.

Дід Мороз: Що із ними нам робити?

На мотузку посадити?

Злі сили: Нас пробачте! Ми не будемо!

Все погане позабудемо!

 

(Вибачаються. Плачуть)

 

Дід Мороз: Пробачаєм їх?

Всі: Пробачаємо!

Снігуронька: Дідусю! Треба їх пробачити, адже сьогодні – незвичайне свято.

Чарівниця: Рік Новий! Наше щастя безкрає!

І глибоке , як неба блакить!

Феї 1,2: По-новому хай пісня лунає!

Феї 3,4: По-новому для всіх хай дзвенить!

Дід Мороз: Добре, я не ображаюсь

І провину цю прощаю.

Снігурка:   А тепер ми погадаєм

І загадки розгадаєм.

 

(Загадки)

Чахлик: Новий рік – веселе свято!

Радості у нас багато!

Дід Мороз-червоний ніс

Подарунки нам приніс.

Баба Яга: І сьогодні в цім будинку

Ми святкуєм круг ялинки.

Ми щасливі як ніколи,

Ми святкуємо довкола.

Снігурка: Подарунки я ще маю

І лиш тим я їх вручаю,

Хто прийшов до нас на свято

У костюмах маскарадних.

 

(Конкурс маскарадних костюмів)

 

Дід Мороз: Гей! Сніжинки! Де мій клунок?

Вийміть звідти подарунок!

Дракула: А тепер, одну хвилинку!

Покружляймо круг ялинки!

Гей, музико, грай гучніше!

Нехай буде веселіше!

Баба Яга: Ану, друзі, не зіваймо,

Гарну пісню заспіваймо,

Щоб щасливо нам жилося

Й все задумане збулося!

Дід Мороз: А тепер, хто тут на сцені

Потанцюйте навкруг мене.

Потанцюйте та пограйте

І в дорогу виряджайте!

 

(Пісня “Бубенці”)

 

Летюча Миша: З нами весь народ стрічає

Щасливе свято – Новий рік.

Дракула: І ми сьогодні вам бажаєм

Ще краще жити, ніж торік.

Білосніжка: З Новим роком ми вітаєм

І дорослих, і малих!

Гном 1: Щастя, радості бажаєм!

Гном 2: Довгих літ і днів ясних!

Фея 1: З Новим роком, любі діти!

Хай вам доля сонцем світить!

Фея 2: Хай достаток і гаразд

Цілий рік гостюють в вас!

Фея 3: Дід Мороз усім вам милий,

Вам бажає щастя й сили!

Фея 4: Щоб здорові ви росли,

Добрі й чесні всі були!

Чарівниця: Щоб раділи вдома вами

Ваші рідні, тато й мама!

Петя: Щоб до школи радо йшли,

Вірні Богові були!

Чахлик:В школі щоб учились гладко

Без усякого припадку!

Баба Яга: Щоб в науці повсякчас

Вчителі хвалили вас!

Дід Мороз: Дорогі друзі!

Прийшов час уже прощатись,

Треба далі відправлятись.

Снігурка: То ж прийміте напрощання

Наші кращі побажання!

Дракула: Хай нам сонечко сміється

І наука хай дається!

Летюча Миша: Не привчайтесь у роботі

Відкладати все на потім!

Шаман: Хай щастить вам, діти, всюди,

Хай ростуть з вас гарні люди.

Дід Спека: Хай щастить усім нівроку

В кожен день Нового року!

Онук: Зоставайтеся здорові,

Далі нам рушати час.

Вождь: Через рік обов’язково

В гості прийдемо до вас!

Всі: З Новим роком!

З Новим роком!

З Новим роком!

 

Пісня “Новий рік”.

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

Додаток 1

 

Е.Шварц

Золушка

 

Сцена 1.

(На кухне у очага сидит Золушка).

 

Золушка. (Поет)

Дразнят Золушкой меня,

Оттого, что у огня,

Силы не жалея,

В кухне я тружусь, тружусь

С печкой я вожусь, вожусь,

И всегда в золе я.

 

Оттого, что я добра,

Надрываюсь я с утра

До глубокой ночи.

Всякий может приказать,

А спасибо мне сказать

Ни один не хочет.

 

Оттого, что я кротка,

Я чернее уголька.

Я не виновата.

Ах, я беленькой была!

Ах, я миленькой слыла,

Но давно когда-то!

 

Прячу я печаль мою.

Я не плачу, а пою,

Улыбаюсь даже.

Но неужто никогда

Не уйти мне никуда

От золы и сажи!

 

Тут все свои: огонь, очаг, кастрюли, сковородки, метелка, кочерга. Давайте, друзья, поговорим по душам. Знаете, о чем я думаю? Я думаю вот о чем: мачеху и сестриц позвали на бал, а меня – нет. С ними будет танцевать принц, а обо мне он даже и не знает. Они там будут есть мороженое, а я не буду, хотя никто в мире не любит его так, как я! Это несправедливо, верно?

Натирая пол, я очень хорошо научилась танцевать. За шитьем я очень хорошо научилась думать. Терпя напрасные обиды, я научилась сочинять песенки. За прялкой, я их научилась петь. Выхаживая цыплят, я стала доброй и нежной. И ни один человек об этом не знает. Обидно! Правда?

Мне так хочется, чтобы люди заметили, что я за существо, но только непременно сами. Без всяких просьб и хлопот с моей стороны. Потому, что я ужасно гордая, понимаете?

Неужели этого никогда не будет? Неужели не дождаться мне веселья и радости? Ведь так и заболеть можно. Ведь это очень вредно не ехать на бал, когда ты этого заслуживаешь! Хочу, хочу, чтобы счастье вдруг пришло ко мне! Мне так надоело самой себе дарить подарки в день рождения и на праздники! Добрые люди, где же вы? Добрые люди, а добрые люди!

Ну что же, я тогда вот чем утешусь: когда все уснут я побегу в дворцовый парк, стану под дворцовыми окнами и хоть издали полюбуюсь на праздник.

 

(На пороге появляются мачеха, Анна и Марианна).

 

Золушка. Ах, матушка, как вы меня напугали!

Мачеха. Золушка, Золушка, нехорошая ты девочка! Я забочусь о тебе гораздо больше, чем о родных своих дочерях. Им я не делаю ни одного замечания целыми месяцами, тогда как тебя, моя крошечка, я воспитываю с утра до вечера. Зачем же ты, солнышко мое, платишь мне за это черной неблагодарностью? Ты хочешь сегодня убежать в дворцовый парк ?

Золушка. Только когда все уйдут, матушка. Ведь я тогда никому не буду нужна!

Мачеха. Я работаю как лошадь, я бегаю, очаровываю, ходотайствую, требую, настаиваю. Благодаря мне солдаты отдают нам честь! Моих дочек скоро запишут в бархатную книгу первых красавиц двора! А где благодарность?

Золушка. Но, матушка…

Мачеха. Золушка, отойди, а то я тебя сейчас укушу.

Анна. Сестренка, ты так некрасива, что должна искупать это чуткостью!

Марианна. И так неуклюжа, что должна искупать это услужливостью!

Анна. Не смей вздыхать, а то я расстроюсь перед балом.

Золушка. Хорошо, сестрицы, я постараюсь быть веселой.

Марианна. Посмотрим еще, имеешь ли ты право веселиться. Готовы ли наши бальные платья, которые ты должна была сшить за семь ночей?

Золушка. Да, я все сделала.

(Открывает платья)

Анна. Ах, какая безвкусица!

Марианна. Ах, как все плохо!

Мачеха. Ах, ничего нельзя поручить!

Золушка. Сестрицы! Матушка! Вам совсем не нравится? Тогда я переделаю!

Мачеха. Нет! Придется их надеть! (Забирают платья). Ах да, золушка, моя звездочка! Ты хотела побежать в парк, постоять под королевскими окнами.

Золушка. Можно?

Мачеха. Конечно, дорогая, но прежде прибери в комнатах, вымой окна, натри пол, выбели кухню, выполи грядки, посади под окнами семь розовых кустов, познай самое себя и намели кофе на семь недель.

Золушка. Но ведь я и в месяц со всем этим не управлюсь, матушка!

Мачеха. А ты поторопись! (Уходят).

 

Сцена 2.

 

(Появляется Фея и паж).

Фея. Здравствуй, крестница!

Золушка. Крестная! Дорогая крестная! Ты всегда появляешься так неожиданно!

Фея. Да, это я люблю! Я такая выдумщица!

Золушка. Я восхищаюсь тобой! Я так люблю чудеса!

Фея. Это показывает, что у тебя хороший вкус, девочка! Но никаких чудес еще не было. Просто мы, настоящие феи, до того впечатлительны, что стареем и молодеем так же легко, как вы, люди, краснеете и бледнеете. Горе – старит нас, а радость – молодит. Видишь, как обрадовала меня встреча с тобой. Я не спрашиваю, дорогая, как ты живешь… Тебя обидели сегодня…

Паж. Двадцать четыре раза.

Фея. Из них напрасно…

Паж. Двадцать четыре раза.

Фея. Ты заслужила сегодня похвалы…

Паж. Триста тридцать три раза!

Фея. А они тебя?

Паж. Не похвалили ни разу.

Фея. Ненавижу злобную твою мачеху, да и дочек ее тоже. Я давно наказала бы их, но у них такие большие связи! Они никого не любят, ни о чем не думают, ничего не умеют, ничего не делают, а ухитряются жить лучше даже, чем некоторые настоящие феи. Впрочем, довольно о них. Боюсь постареть. Хочешь поехать на бал?

Золушка. Да, крестная, но…

Фея. Не спорь, не спорь, ты поедешь туда. Очень вредно не ездить на балы, когда ты заслужил этого. Пойдем со мной. Вот сейчас-то и  начнутся чудеса. (Уходят).

 

Сцена 3.

 

Король. Здравствуйте, неизвестная, прекрасная, таинственная гостья! Нет, нет, не делайте реверанс. Не снимайте, пожалуйста, перчатку. Здравствуйте! Я ужасно рад, что вы приехали!

Золушка. Здравствуйте, ваше величество! Я тоже рада, что приехала. Мне очень нравится у вас.

Король. Ха-ха-ха! Вот радость-то! Она говорит искренне!

Золушка. Конечно, ваше величество!

Король. Идемте, идемте. Старые друзья – это, конечно, штука хорошая, но их уже ничем не удивишь! Как король сказочного королевства, я чувствую, что вы стоите на пороге удивительных сказочных событий.

Золушка. Правда?

Король. Честное королевское!

 

ыходит принц).

 

Король. Принц, а принц! Сынок! Смотри, кто к нам приехал! Узнаешь?

 

(Принц молча кивает головой).

 

Король. Кто это?

Принц. Таинственная и прекрасная незнакомка!

Король. Совершенно верно! Нет, вы только подумайте, какой умный мальчик! Ты выпил молоко? Ты скушал булочку? Ты на сквозняке не стоял? Отчего ты такой бледный? Почему ты молчишь?

Принц. Ах, государь, я молчу потому, что я не могу говорить.

Король. Неправда, не верьте ему! Несмотря на свои годы, он все говорит : речи, комплименты, стихи! Сынок, скажи нам стишок, сынок, не стесняйся!

Принц. Хорошо, государь! Не сердитесь на меня, прекрасная барышня, но я очень люблю своего отца и почти всегда слушаюсь его.

Ах, папа, я в бою бывал,

Под грохот барабана

Одним ударом наповал

Сразил я великана.

 

Ах, папа, сам единорог

На строгом поле чести

Со мною справиться не мог

И пал со свитой вместе.

 

Ах, папа, вырос я большой,

А ты и не заметил.

И вот стою я сам не свой –

Судьбу мою я встретил!

 

Король. Очень славные стихи. Это откуда? Нравятся они вам, прекрасная барышня?

Золушка. Да мне все здесь так нравится…

Король. Ха-ха-ха! Искренне! Ты заметил, сынок, она говорит искренне!

 

Анна. Запиши, мамочка, принц взглянул в моя сторону три раза, улыбнулся один раз, вздохнул один, итого – пять…

Марианна. А мне король сказал: «очень рад вас видеть»- один раз и «проходите, проходите, здесь дует» – один раз. Итого – три раза. Такой бал! Девять знаков внимания со стороны высочайших особ!

Мачеха. Уж будьте покойны, теперь я вырву приказ о зачислении моих дочек в бархатную книгу первых красавиц двора!

Король. Господа! Позвольте вам представить девушку, которая еще ни разу не была у нас, волшебно одетую, сказочно прекрасную, сверхъестественно искреннюю и таинственно скромную!

 

(Золушка приседает. Мачеха Золушки выступает вперед).

 

Мачеха. Ах, ах, ваше величество, я знаю эту девушку. Клянусь, что знаю.

Король. Закон, изданный моим прадедом, запрещает нам называть имя гостьи, пожелавшей остаться неизвестной.

Золушка. Ах, ваше величество, я вовсе не стыжусь своего имени. Говорите, судврыня, прошу вас!

Мачеха. Ах, слушайте,, сейчас вы все будете потрясены. Эта девушка… эта девушка – богиня красоты… Вот кто она такая…

Король. Ха-ха-ха! Довольно эффектный комплимент. Мерси.

Золушка. Уверяю вас, вы ошибаетесь, сударыня… меня зовут гораздо проще, и вы меня знаете гораздо лучше, чем кажется.

Мачеха. Не, не, богиня! А вот, богиня, мои дочери. Эту зовут…

Золушка. Анна!

Мачеха. Ах! А эту…

Золушка. Марианна!

Мачеха. Ах!

Золушка. Анна очень любит землянику, а Марианна – клубнику. И живете вы в уютной усадьбе, возле королевской дороги, недалеко от чистого ручья. И я рада видеть вас всех, вот до чего я счастлива сегодня.

 

(Звучит музыка. Бал открылся).

 

Золушка. Скажите, принц, а кто этот милый старик, который так старается попасть в такт?

Принц. О, это самый добрый  волшебник на свете, Он по доброте своей никому не может отказать, л чем бы его не попросили. Злые люди так страшно пользовались его добротой, что он заткнул уши воском. И вот теперь он не слышит ничьих просьб, но и музыки тоже.

Король. Дорогой волшебник! Сделайте нам что-нибудь этакое… доброе, волшебное, чудесное и приятное всем без исключения.

Волшебник. Это очень просто, ваше величество!

 

(Дым заполняет весь бальный зал. Звучит легкая волшебная музыка))

 

Принц. Не пугайтесь.

Золушка. Я нисколько не испугалась. Я от сегодняшнего вечера ждала  чудес – и вот они пришли. Но все-таки где мы?

Принц. Король попросил доброго волшебника сделать что-нибудь доброе, волшебное, приятное всем. И вот мы с вами перенеслись в волшебную страну.

Золушка. А где же остальные?

Принц. Каждый там, где ему приятно. Волшебная страна велика. Но мы здесь ненадолго. Человек может попасть сюда всего на девять минут, девять секунд и ни  на один миг больше.

Золушка. Как жалко! Правда?

Принц. Да.

Золушка. Вам грустно?

Принц. Я не знаю. Можно вам задать один вопрос?

Золушка. Конечно, прошу вас!

Принц. Один мой друг, тоже принц, тоже, в общем, довольно смелый и находчивый, тоже встретил на балу девушку, которая вдруг так понравилась ему, что он совершенно растерялся. Что бы вы ему посоветовали сделать?

 

(Пауза).

 

Золушка. А может быть…может быть, принцу только показалось, что эта девушка ему так нравится?

Принц. Нет, он твердо знает, что ничего подобного с ним не было до сих пор и больше никогда не будет. Не сердитесь!

Золушка. Нет, что вы! Знаете, мне грустно жилось до сегодняшнего вечера. А сейчас я очень счастлива!

 

(Звучит песня «Золушка»).

 

 

Сцена 4.

(Входит печальный Принц, в руках у него туфелька. Вбегает Король)

 

Король. Мальчик, что случилось? Ты заболел? Так я и знал!

Принц. Не, государь, я совершенно здоров!

Король. Что тогда с тобой?

Принц. Я влюбился, папа.  Я влюбился  в нашу таинственную, прекрасную, добрую, простую, правдивую гостью. Но она вдруг убежала так быстро, что эта хрустальная туфелька соскользнула с ее ноги.

Король. Ха-ха! Мальчик влюбился! Во счастье-то!

Принц. Нет, папа! Это несчастье!

Король. Ерунда!

Принц. Она не любит меня.

Король. Глупости! Я сам ее разыщу! (Складывает руки рупором и кричит).Привратники сказочного королевства! Вы меня слышите?

Привратники. Мы слушаем, ваше величество!

Король. Не выезжала ли из ворот нашего королевства девушка в одной туфельке?

Привратники. Сколько туфелек было, говорите, на ней?

Король. Одна, одна!

Привратники. Блондинка? Брюнетка?

Король. Блондинка! Блондинка!

Привратники. А лет ей сколько?

Король. Примерно шестнадцать!

Привратники. Хорошенькая?

Король. Очень!

Привратники. Ага, понимаем. Нет, ваше величество, не выезжала. И никто не выезжал! Ни один человек! Муха и та не пролетала, ваше величество!

Король. Так чего же вы меня так подробно расспрашивали, болваны?

Привратники. Из интереса, ваше величество!

Король. Ха-ха-ха! Дураки! Никого не выпускать! Поняли? Запереть ворота! Поняли? Сынок, все идет отлично! Ты знаешь мою распорядительность. Дай сюда эту туфельку. Я прикажу всем девушкам в королевстве примерять эту туфельку. Та девушка, которой хрустальная туфелька придется как раз по ноге, и есть твоя невеста! (Король выбегает, принц уходит в другую сторону).

 

Сцена 5.

 

(Звучит мелодия песни Золушки. Выходит Золушка).

 

Золушка. Здравствуйте, дорогие мои.(Обращается к цветам). Знаете, о чем я думаю?. Я скажу вам, но только шепотом. Он мне так понравился, что просто ужас! Понимаете? Только, смотрите, никому ни слова. Дорогие мои, я пойду в лес и помечтаю о том, что все, может быть, кончится хорошо.

 

(Выходит принц).

 

Принц. Я испугал вас, дитя мое? Не бойтесь! Я не разбойник, не злой человек, а просто несчастный принц! С самого рассвета я брожу по лесу и не могу найти места с горя. Помогите мне. Скажите мне: Кто разговаривал здесь сейчас? Вы никого не встретили?

 

(Золушка отрицательно качает головой).

 

Принц. Я не вижу вашего лица, но мне думается почему-то, что вы девушкам добрая. Будьте добры! Помогите мне. Мне так грустно, как никогда в жизни! Мне нужно, непременно нужно найти одну девушку. Не, не уходите, стойте! Покажите мне ваше лицо! Ну пожалуйста! Не знаю, может я сошел с ума, но скажите, это не вы разговаривали здесь сейчас? Что-то знакомое есть в ваших руках, в том, как вы опустили голову… Если это вы, то не оставляйте больше меня. Если злой волшебник околдовал вас, я его убью! Если вы бедная, незнатная девушка,  то я только обрадуюсь этому. Если вы не любите меня, то я совершу множество подвигов и понравлюсь вам наконец!.. Скажите мне хоть слово! Нет, нет – это вы! Я чувствую, что это вы! (Золушка убегает. Принц – за ней).

 

(Идет мачеха со своими дочерьми, держит туфельку. За ними – капрал).

 

Мачеха. Какой номер?

Капрал. Не могу знать, сударыня, но только кому туфелька как раз, та и есть невеста принца.

(Дамы ахают).

Мачеха. Капрал! Зовите короля! Туфелька как раз по ноге одной из моих дочек.

Капрал. Но, сударыня…

Мачеха. Зовите короля! (Многозначительно). Я вам буду очень благодарна. Вы понимаете меня? Очень! (Тихо). Озолочу!

Капрал. За это спасибо, но как же без примерки? Не могу. Приказ есть приказ.

Мачеха. Дайте туфлю! (примеряет туфельку Анне, та стонет, Марианне – та кряхтит). Других размеров нету?

Капрал. Никак нет, сударыня.

(Еще раз пробует пимерить, ничего не получается).

Мачеха. (Мягко). Золушка!

Золушка. Да, матушка!

Мачеха. Мы иногда ссорились с тобою, но ты не должна на меня сердиться, девочка. Я всегда хотела тебе добра. Отплати и ты мне добром. Ты все можешь – у тебя золотые руки. Надень эту туфельку Анне.

Золушка. Матушка, я…

Мачеха. Я очень тебя прошу, крошка моя, голубушка, дочка моя любимая.

 

(Золушка надевает туфельку Анне).

 

Мачеха. Готово! Кончено! Поздравляю тебя, Анна, ваше королевское величество! Готово! Все! Ну, теперь они у меня попляшут во дворце! Я у них заведу свои порядки! Марианна, не горюй! Король – вдовец! Я и тебя пристрою. Жить будем! Эх жалко – королевство маловато, разгуляться негде! Ну ничего! Я поссорюсь с соседями! Это я умею. Солдаты! Зовите короля!

 

(Капрал трубит в трубу).

 

Король. Где она, дорогая? Где она, моя дочка?

Мачеха. Вот она, ваше величество, дорогой зятек. (Указывает на Анну).

Король. Ну вот еще, глупости какие!

Мачеха. Вгляните на ее ножки, государь!

Король. Чего мне смотреть на ножки?! Я по лицу вижу, что это не она.

Мачеха. Но хрустальный башмачок пришелся ей впору, государь!

Король. И пусть! Все равно это не она!

Государь! Слово короля – золотое слово. Хрустальная туфелька ей впору?! Вору. Следовательно, она и есть невеста. Вы сами так сказали солдатам.

Король. Ах, черт побери, какая получается неприятность! Что делать, капрал?

Капрал. Что с вами, красавица? Эге! Да туфелька убежала от вас, красавица!

Мачеха. Это ничего не значит! Неизвестная невеста тоже потеряла эту туфельку.

Король. Неизвестной красавице туфелька была чуть-чуть великовата. Ну, ничего, ничего, это бывает, не расстраивайтесь, сударыня. Больше здесь нет девушек?

Паж. Есть, государь, Золушка. (Мачеха и сестры хохочут).

Король. Приказываю не хихикать! Не смущайтесь, бедная девочка. Посмотрите мне в глаза. Ах! Что такое?! Какой знакомый взгляд. Примерить ей немедленно туфельку. (Капрал примеривает).

Капрал. Государь, это она! А это что? Смотрите, государь! (Достает у Золушки вторую туфельку).

Король. Где принц? Принца сюда! Скорее! Скорее!

Золушка. Боже мой! Это я виновата. Почему я не заговорила с ним в лесу? Он погибнет теперь из-за моей застенчивости. Принц! Милый принц! Где ты?

Паж. Он здесь! Я не волшебник. Я только учусь. Но ради тех, кого люблю, я способен на любые чудеса!

Король. Ну вот, друзья, мы и добрались до самого счастья. Все счастливы, кроме нашей уважаемой мачехи или, как там ее, Феи зла и несчастья. Ну, она, знаете ли, сама виновата. Связи связями, но надо же и совесть иметь. Когда-нибудь спросят: а что ты можешь, так сказать, предъявить? И никакие связи не помогут тебе сделать ножку маленькой, душу – большой, а сердце – справедливым!

 

 

 

 

 

Додаток 2

 

А.Толстой

Золотой ключик

 

Сцена 1

Представление в театре

 

Пьеро: Здравствуйте, меня зовут Пьеро…Сейчас мы разыграем перед вами комедию под названием: «Девочка с голубыми волосами или Тридцать три подзатыльника». Меня будут колотить палкой, давать пощечины и подзатыльники. Это очень смешная комедия…

Арлекин: Здрасте, я – Арлекин! (отпустил две пощечины Пьеро) Ты чего хнычешь, дуралей?

Пьеро: Я грустный потому, что хочу жениться.

Арлекин: А почему ты не женился?

Пьеро: Потому что моя невеста от меня убежала.

Арлекин: Ха-ха-ха! Видели дуралея? А как зовут твою невесту?

Пьеро:  А ты не будешь больше драться?

Арлекин: Ну нет, я еще только начал.

Пьеро: В таком случае, ее зовут Мальвина, или девочка с голубыми волосами.

Арлекин: Ха-ха-ха! Послушайте почтеннейшая публика… Да разве бывают девочки с голубыми волосами?

(Повернувшись к публике)

Глядите, это же Буратино!

Пьеро: Живой Буратино!

 

(Из-за кулис выбегают девочки и мальчики: Это Буратино! Это Буратино! К нам, к нам, веселый плутишка Буратино!)

 

(Танец кукол)

 

(Появляется Карабас Барабас)

 

КБ: Га-га-га, гу-гу-гу! Так это ты помешал представлению моей прекрасной комедии? Очень хорошо, ты сделан из сухого дерева, и я подкину тебя в огонь, тогда мое жаркое быстро поджарится!

 

(Арлекин и Пьеро упали на колени, умоляют пощадить Буратино)

 

КБ: А где моя плетка? (неожиданно начинает чихать)

 

Пьеро: Попробуй с ним заговорить между чиханием…

Буратино: Бедный я, несчастный, никому-то меня не жалко!

КБ: Перестань реветь! Ты мне мешаешь! Аап-чхи!

Буратино: Будьте здоровы, синьор!

КБ: Спасибо… А, что – родители у тебя живы? Аап-чхи!

Буратино: У меня никогда, никогда не было мамы, синьор. Ах, я несчастный!

КБ: Перестань визжать, говорю тебе. Аап-чхи! Я что – отец у тебя жив?

Буратино: Мой бедный отец еще жив, синьор.

КБ: Воображаю, каково будет узнать твоему отцу, что я на тебе изжарил кролика и двух цыплят. Аап-чхи!

Буратино: Мой бедный отец все равно скоро умрет от голода и холода. Я его единственная опора в старости. Пожалейте, отпустите меня, синьор.

КБ: Десять тысяч чертей. Ни о какой жалости не может быть и речи. Кролик и цыплята должны быть зажарены. Полезай в очаг!

Буратино: Синьор, я не могу этого сделать.

КБ: Почему?

Буратино: Синьор, я уже пробовал однажды сунуть нос в очаг и только проткнул дырку.

КБ: Что за вздор! Как ты мог носом проткнуть в очаге дырку?

Буратино: Потому, синьор, что очаг и котелок над огнем были нарисованы на куске старого холста.

КБ: Аап-чхи!!! Где ты видел очаг, и огонь, и котелок нарисованными на куске холста?

Буратино: В коморке моего папы Карло.

КБ: Твой отец  Карло? Так, значит, это в коморке старого Карло находится потайная… (Обеими руками заткнул себе рот).

Хорошо, я поужинаю недожаренным кроликом и сырыми цыплятами. Я дарю тебе жизнь, Буратино. Мало того…(Залезает под бороду и достает пять золотых монет, протягивает Буратино) Мало того… Возьми эти деньги и отнеси их Карло. Кланяйся и скажи, что я прошу его ни в коем случае не умирать от голода и холода и самое главное – не уезжать из его коморки, где находится очаг, нарисованный на куске старого холста. Ступай выспись и утром пораньше беги домой.

Буратино: Благодарю вас, синьор. Вы не могли доверить деньги в более надежные руки…

 

(Песня кукол)

 

Буратино: Здесь какая-то тайна.

 

 

 

 

Сцена 2

Озеро

 

(Песня Тортилы. Танец лягушек)

 

Тортила: Это ты, Дуремар, опять мутишь воду!

Дуремар: А, это ты старый плавучий чемодан?

Тортила: Ты распугал весь пруд. Ты нервируешь пиявок. Скоро ль кончится это безобразие?

Дуремар: Не кончится, пока не выловлю всех пиявок в твоей грязной луже, тетушка Тортила. Хе-хе. Понятно?

Тортила: Зачем они тебе нужны в таком количестве?

Дуремар: Ну ты же знаешь, я занимаюсь врачеванием.

Тортила: Ты не врач, ты – шарлатан.

Дуремар: Ха-ха-ха! А зачем мне быть врачом, когда твои пиявки сами лечат людей. А денежки сыпятся мне в карман.

Тортила: Это же не научно!

Дуремар: Не научно.

Тортила: Тебе каждый школьник объяснит: ты выловишь всех пиявок, и некому будет лечить людей.

Дуремар: Людей? Ха! А мне наплевать на всех! Лишь бы золото у меня звенело!

Тортила: Тогда…

Дуремар: Тогда?

Тортила: Я готова откупиться от тебя, Дуремар.

Дуремар: Откупиться? Глупая тетушка! Я держу пари, на дюжину пиявок, у тебя нет ни сольдо!

Тортила: Я тебе дам больше, чем сольдо. Я тебе дам больше, чем миллион. Я тебе дам одну волшебную вещь.

Дуремар: Хе-хе-хе! Миллион пиявок за одну вещь!

Тортила: Эта же вещь приносит счастье.

Дуремар: Ты что? Хочешь, чтобы я променял деньги на какое-то счастье? Убирайся, убирайся, я прошу тебя. Убирайся, дорогая!

Тортила: Клянусь! Клянусь, если люди стали принимать счастье за деньги, а деньги за счастье, то никто, никто никогда не получит золотого ключика.

Дуремар: Клянусь! Никто…никогда…не…получит…ключика. Какого ключика? Золотого?! Что ты сказала?! Тортилочка! Послушай, Тортилочка! Это правда, что твой ключик из чистого золота? Подожди! Ну сделка есть сделка. Ну постой ты, ненормальная! Ну большой этот ключик или нет? Сколько в нем весу-то?

 

 

 

 

Сцена 3

Улица

 

(Музыка из песни Буратино. Танец горожан.)

 

Буратино: Куплю папе Карло новую куртку, куплю много маковых треугольничков, леденцовых петухов на палочках!

Лиса Алиса: Здравствуй, добренький Буратино! Куда так спешишь?

Буратино: Домой, к папе Карло.

Лиса А.: Уж не знаю, застанешь ли ты в живых бедного Карло, он совсем плох от голода и холода…

Буратино: А ты это видела? (Буратино разжал кулак и показал 5 золотых)

Лиса А.: Какое небо голубое…

Добренький, хорошенький Буратино, что же ты будешь делать с этими деньгами?

Буратино: Куплю куртку для папы Карло… Куплю новую азбуку…

Лиса А.: Азбуку, ох, ох! Не доведет тебя до добра это ученье… Вот я училась, училась, а – гляди – хожу на трех лапах.

Кот Базилио: Азбуку! Через это проклятое ученье я глаз лишился…Подайте коту на пропитание…

Лиса А.: Вот видишь?

Кот Б.: Вот жизнь, а?

Лиса А.: Умненький, благоразумненький Буратино, хотел бы ты, чтобы у тебя денег стало в десять раз больше?

Буратино: Конечно, хочу! А как это делается?

Кот Б.: Проще простого. Пойдем с нами.

Буратино: Куда?

Кот Б.: В Страну Дураков.

Буратино: Нет, уж я, пожалуй, сейчас домой пойду.

Лиса А.: Пожалуйста, мы тебя за веревку не тянем, тем хуже для тебя.

Кот Б.: Тем хуже для тебя.

Лиса А.: Ты сам себе враг.

Кот Б.: Ты сам себе враг.

Лиса А.: А то бы твои пять золотых превратились в кучу денег…

Буратино: Врешь!

Лиса А.: Я тебе сейчас объясню. В Стране Дураков есть волшебное поле,-называется Поле Чудес… На этом поле выкопай ямку, скажи три раза:»Крекс, фекс, пекс» , положи в ямку золото, засыпь землей, сверху посыпь солью, полей хорошенько и иди спать. Наутро из ямки вырастет небольшое деревце, на нем вместо листьев будут висеть золотые монеты. Понятно?

Буратино: Врешь!

Лиса А.: Идем, Базилио, нам не верят – и не надо…

Буратино: Нет, нет, верю, верю!.. Идемте скорее в Страну Дураков!..(Уходят)

 

 

Сцена 4

Харчевня «Трех пескарей»

 

Лиса А.: Ах, не так-то легко попасть в Страну дураков, все лапы сотрешь.

Кот Б.: Что это? Харчевня? Зайдем? А?

Буратино: Но у нас же нет ни минуты.

Кот Б.: Ну  хоть глазком взглянуть, что готовится. Хоть бы нюхнуть, что варится. Хоть бы облизнуться.

Лиса А.: Зайдем, а то ведь не дойдет, развалится.

Буратино: Ну, пойдем.

Кот Б.: Пошли!

Лиса А.: Не мешало бы нам перекусить хоть сухой коркой.

Кот Б.: Хоть коркой хлеба угости…

Буратино: Хозяин, дайте нам три корочки хлеба!

Хозяин: Три корки хлеба?

Лиса А.: Веселенький, остроумненький Буратино шутит с вами, хозяин.

Кот Б.: Он шутит. Это шутка!

Лиса А.: Дайте три корочки хлеба и к ним вон того чудного зажаренного барашка, и еще того гусенка, да парочку голубей на вертеле, да, пожалуй, еще печеночки…

Кот Б.: Шесть штук самых жирных карасей и мелкой рыбы сырой на закуску. И молока…

(Песня Лисы и Кота «Какое небо голубое»)

 

(Лиса и Кот убегают)

 

Хозяин: Ты куда? А за ужин кто будет платить? Произведем расчет?

Буратино: Произведем…

Хозяин: А считать ты умеешь?

Буратино: Умею… До пяти…

Хозяин: Ха-ха-ха! Сколько будет дважды два, знаешь?

Буратино: Нет…

Хозяин: Ты что никогда не учился в школе?

Буратино: Нет…

Хозяин: Молодчина, как ты меня обрадовал! Тогда мы быстро подсчитаем! Три сольдо пляс три сольдо будет десять. Так?

Буратино: Так!

Хозяин: Ну а десять сольдо плюс пять сольдо будет сто сольдо. Так?

Буратино: Так!

Хозяин: Ну, а раз так, синьор Буратино, с вас причитается пять золотых…

Буратино: С меня? За что? (пытается бежать)

Хозяин: А за ужин платить кто будет? Плати, или я проткну тебя, как жука!

 

(Буратино убегает)

 

Сцена 5

Утро. Из домика выходит Мальвина

 

Мальвина: Ах! Какой ужас! Какой ужас! И кто вас воспитывает, скажите, пожалуйста!

Буратино: Когда папа Карло воспитывает, а когда никто.

Мальвина: Теперь я займусь вашим воспитанием, будьте покойны.

Буратино: Вот так влип!

Мальвина: Садитесь!

Буратино: Пожалуйста!

Мальвина: Положите руки перед собой.

Буратино: Пожалуйста!

Мальвина: Не горбитесь. Мы займемся арифметикой. Итак… У вас в кармане два яблока…

Буратино: Врете, ни одного…

Мальвина: Я говорю, предположим, что у вас в кармане два яблока. Некто взял у вас одно яблоко. Сколько у вас осталось яблок?

Буратино: Два.

Мальвина: Подумайте хорошекнько.

Буратино: Два…

Мальвина: Почему?

Буратино: Я же не отдам Некту яблоко, хоть дерись!

Мальвина: У вас нет никаких способностей к математике. Займемся диктантом. Пишите (Буратино сунул нос в чернильницу): «А роза упала на руку Азора». Написали? Теперь прочтите эту волшебную фразу наоборот. Вы гадкий шалун, вы должны быть наказаны!

Мальвина: У меня нет выхода.

Буратино: Нет выхода…Тоже мне воспитательница. У самой голова фарфоровая, туловище, набитое ватой. А еще туда же, воспитывать!

Разве так воспитывают детей?.. Это мученье, а не воспитание… Так не сиди да так не ешь… ребенок, может, еще букваря не освоил,- она сразу за чернильницу хватается…

Мальвина: Буратино, мой друг, вы раскаиваетесь наконец?

Буратино: Очень мне нужно раскаиваться! Не дождетесь!

Мальвина: Тогда вам придется просидеть в чулане до утра…

Буратино: Слыхали? Я еще должен раскаиваться! А этот дурачок Пьеро еще влюбился в нее… Нашел в кого влюбляться! Вот знал бы он, где сейчас я!..

 

 

 

Додаток 3

 

А.Шиян

Івасик –Телесик

 

Сцена 1

(Виходять з вудками Телесик і Забудько. В руках у Телесика срібне весельце).

 

Телесик. Вудки взяв, а наживку маєш?

Забудько. Наживку? Забув. Ти мене завжди, я швидко збігаю.

Телесик. Не йди нікуди. Поділюся з тобою. Я сьогодні ловитиму в’язів на зелений горох.

Забудько. Я теж хочу ловити в’язів. (Милується веслом). І хто, тобі, Теленсику, зробив таке гарне срібне веселечко?

Телесик. Еге, ти ще мого човника не бачив.

Забудько. То в тебе і човник є? А хто човника змайстрував?

Телесик. Весельце тато зробив, а човника ми майстрували вдвох… із татом.

 

(До тину підходить мати Телесика).

 

Марія. Гляди ж, сину, як при несу сніданок та кликатиму тебе, то пливи до бережка, а як хто чужий гукатиме, хто відпливай далі.

Телесик. Добре, мамо!

Марія. Ну, ідіть же, мої любенькі хлоп’ятка, ловіть рибку і малу й велику. Ні пуху вам, ні пера!

Забудько. А глянь-но, глянь, Телесику, яка рибка скинулася під вербою.

Телесик. Тут доброї риби нема. Хіба що разок закину, а потім попливемо на човнику в інші місця, де риба завжди ловиться. (Закидає вудку). Клює…Клює…

Забудько. Дивись, як поплавець шугнув у глибочінь.

Телесик. Окунь. А може й щука. Підсікаю! (Витягає з води рибу, скрикує). Золота! Ніколи ще не ловив такої.

Забудько. Золота!

Голос рибки. Любий хлопчику, Телесику!

Телесик. (Сторопів). Чуєш? Це вона… Це золота рибка промовляє людським голосом.

Забудько. Втікаймо!

Телесик. Зажди.

Голос рибки. Не лишай мене, Телесику, на піску. Без води, під палючим сонцем я швидко помру. Зглянься, вкинь мене у річку. Повік твоєї послуги не забуду. Може і я тобі колись у пригоді стану.

Забудько. А може це баба Яга перетворилася в золоту рибку?

Рибка. Ні, я не баба Яга-Костяна нога. Я справжня золота рибка. Я щодня тебе, Телесику, на човнику бачу, знаю твою матір, батька, знаю друзів твоїх.

Забудько. А як же мене звати?

Рибка. Забудьком тебе звати, а ще є у вас друг Незнайко.

Забудько. Правду сказала рибка.  Що ж ми з нею будемо робити?

Телесик. (Відчепив з гачка). А ось що… Пливи, золота рибко, куди хочеш, тільки на гачок більше не потрапляй.

Рибка. Спасибі тобі, Телесику!

Телесик. Попливла. Бачив, як вона одразу поринула у глибинь? (Глянув на небо). Ну, ось сонечко піднялось, а його й досі нема. Запізнимось на ранній кльош, то вже нічого не піймаємо. Мабуть, ходім до човника.

 

(Виходять).

 

 

Сцена 2

 

(Входять баба Яга і Зміючка).

 

Яга. Попливли.

Зміючка. Я вже простежила… Знаю. В оцю пору завжди, а бува, що й на зорі вирушає Телесик по рибу.

Яга. Де живе знаєш?

Зміючка. Знаю.  Оце над річкою його хата.

Яга. Запам’ятаю.

Зміючка. Він, бабусю, хотів мене вбити. Він і вас лаяв, нахвалявся хату спалити, щоб і духу, каже, їхнього в лісі не було! Коли б тільки нам його піймати.

Яга. Піймаю.

Зміючка. А кару я сама придумаю для нього.

Яга. Придумаємо разом.

Зміючка. Хтось іде сюди.

Яга. Не люблю я людей. Ходім сховаємося в лозах. (Виходять).

 

Сцена 3

 

(З вудками, підсакою входить Незнайко).

 

Незнайко. Спізнився. Човника вже немає на причалі. Що ж, сам винен. Умовлялись зустрітися на сході сонця, а я так заснув… Нічого, половлю з бережка, а потім пройдусь до греблі, там добре ловляться окунці.

 

(Закидає вудку. Входить Орися з відрами на коромислі, ступає обережно, як всі сліпі).

 

Орися. Чи тут хтось є?

Незнайко. Є.

Орися. Незнайко. По голосу тебе впізнала. Що ти тут робиш зраночку?

Незнайко. Рибу ловлю. А ти, Орисю, по воду прийшла?

Орися. Атож. Та боюся., щоб у річку не впала.

Незнайко. Давай відра. (Забирає відра, черпає ними воду). Розсаду поливатимеш?

Орися. Розсаду я вже полила, а це для квітів. Ти любиш квіти?

Незнайко. Не знаю.

Орися. А я люблю… Дуже люблю.. Вони моє життя скрашують… квіти…

Незнайко. Тобі не страшно ото самій у хаті жити?

Орися. Чого ж страшитися? До мене подружки ходять. Іноді провідує мене батько. Сьогодні теж обіцявся бути.

Незнайко. А хто тебе осліпив? Адже ти, Орисю, була зрячою?

Орися. Дівчини тієї не знаю. А трапилось це два роки тому. Пішла я до лісу по ягоди – суниці. Уже глечик доверху назбирала, коли дивлюсь – виходить з кущів дівчина, посміхається до мене, а очі в неї к у вовка горять. Злякалась я, мовчу. А вона підійшла до мене: «Дай мені ягід!» я дала жменю. Вона зразу їх в рот собі вкинула, ще просить: «Дай мені ягід!» я знову дала. Вона втретє просить: «Дай мені ягід!» А я тоді їй кажу: «Чому ти, дівчино, просиш в мене ягід? Дивись, скільки їх у траві росте. Сама збирай». То вона дуже розсердилась, зірвала квітку, що зветься сліпотою, і бризнула росу з тієї квітки мені на очі. Одразу світ переді мною потемнів. Два дні я блукала в лісі, поки знайшов мене батько.

Незнайко. Ну, хто ж вона, та дівчина лиха?

Орися. Не знаю. Вперше ото її в лісі тоді побачила.

Незнайко. А коли б знову довелося тобі з нею зустрітися, чи впізнала б її по голосу?

Орися. Впізнала б.

Незнайко. І ти ніколи тепер не побачиш світу-сонця?

Орися. Маю надію побачити. Отож, як засліпила мене дівчина, через кілька днів уночі приходить до нашої хати баба Яга-Костяна нога. – «Я, каже, чула, що хтось затемнив твою дочку. Я зможу повернути їй зір, якщо ти підеш до мене наймитом», – «А на який строк і яка мені буде плата?» – запитує батько, а баба Яга відказує: «Плати тобі не буде ніякої, а робитимеш у мене сім літ, робитимеш все, що звелю». Подумав батько та й питається в мене: «Орисю, чи зможеш сама вдома хазяйнувати?» Я кажу: «Зможу, таточку». Ото він і погодився стати наймитом, щоб тільки баба Яга повернула мені зір. Два роки вже тато відробив, а ще робити йому лишилося п’ять літ. І ще п’ять літ бути мені незрячою… Заговорилася з тобою. А працювати хто за мене буде? Ти вже набрав мені води?

Незнайко. Набрав. Ось твої відра, Орисю.

Орися. Спасибі тобі.

Незнайко. Нема за що. Може тебе, Орисю, на дорогу вивести?

Орися. Я тут дорогу сама добре знаю.

Незнайко. Щось не клює риба. Піду, мабуть, до греблі. (Виходить).

 

(Входить Зміючка).

 

Зміючка. Зажди, дівчино, зажди трохи.

Орися. (Вражено). Що чую я? Той самий голос. Хто ти? Хто?

Зміючка. (Змінює голос). Я бідна дівчина, подорожня. Тутешніх країв не знаю. Йду вже два місяці ще й два дні до рідної матінки. Сонце припікає. Спрага мене мучить. Дай мені, дівчино, води напитися.

Орися. Не дам! Це ти…ти мене осліпила в лісі росою невидющою! Пізнала… Я тебе по голосу пізнала…

Зміючка. Ще ти про мене згадаєш! (Втікає).

Орися. (Кричить). Люди! Ловіть \\, ловіть… Тримайте… Вона… Та сама лиха дівчина… Я її пізнала…

 

(Вбігає Ктрило).

 

Кирило. Що трапилося, доню моя?

Орися. Тату… татоньку. Вона ось зараз була тут, біля мене.

Кирило. Хто? Про кого ти говориш?

Орися. Про дівчину, що осліпила мене. Я її по голосу пізнала.

Кирило. Доню моя, тобі, мабуть, вчулося, бо нікого поблизу немає.(Пройшов в один бік, потім у другий). Ніде ані шелесне.

Орися. Втекла. Я, таточку, не помилилась. Я довіку той голос не забуду і пізнаю його завжди.

Кирило. Давай мені, Орисю, відра та підемо додому.

Орися. Прикинулась бідною дівчиною подорожньою, що вже йде два місяці ще й два дні… (Виходять).

 

Сцена 4

являється Марія).

 

Марія. Івасику-Телесику,

Приплинь, приплинь

До бережка!

Зварила тобі борщику

У глиняному горщику.

Ще дам тобі кашки,

Кільце ковбаски.

Приплинь, приплинь, Івасику,

Приплинь, приплинь, Телесику!

 

Голос Телесика. Пливу, пливу я, матінко, пливу, пливу до бережка-а-а!

Марія. А щ, хлоп’ята, дуже їсти хочете?

Телесик. Дуже. Беріть, мамо, рибу, а я ще поїду, бо на хороше місце натрапили. (Дає вязку риби).

Забудько. Беріть і мою до гурту.

Марія. Ідіть же снідати.

Телесик. А ми там, мамо, поснідаємо, бо зараз у нас часу нема. Саме почався добрячий кльош. Несіть, жарте рибу, а ми ще зловимо.

Марія. (Передає вузлик Телесику). Дивися ж, сину, як при несу обід та кликатиму тебе, то пливи до бережка, а як хто чужий гукатиме, то відпливай далі.

Телесик. Добре, мамо! (Ідуть, Марія виходить).

 

Сцена 5

являються баба Яга і Зміючка).

 

Зміючка. Чули, бабусю, як вона його гукає?

Яга. Чула. (Подивилася в один бік, подивилася в другий). Хтось наче йде сюди. Ану поглянь, Зміючко, в тебе очі молодші.

Зміючка. Якийсь хлопчисько з вудками. Може сховаємося в лозах?

Яга. Не треба ховатись. Гляну на нього. (Входить Незнайко з вудками). А що, хлопче, ловиться риба?

Незнайко. (Недовірливо позирає на Ягу). Не знаю.

Яга. Ото рибалка. (Сміється). Чий же ти будеш такий молодець?

Незнайко. Не знаю.

Яга. А як тебе звати?

Незнайко. Не знаю.

Яга. Звеселив мене… Втішний хлопчина… (Сміється). Ну… ну, а куди ж ти…оце збираєшся йти?

Незнайко. Не знаю. (Хоче йти).

Яга. Стривай. Я ще хочу з тобою поговорити.

Незнайко. Я людина зайнята. Нема часу з вами тут теревені розводити. (Рішуче виходить).

Яга. Втішний хлопчина. Простеж, де живе, щоб можна було його вкрасти. У хвилини журби він мене звеселятиме.

Зміючка. Піду… Простежу за ним.

Яга. Ні, Зміючко, ти мені ще потрібна.

Зміючка. Для чого, бабусю?

Яга. Очі в тебе молодші. Ану поглянь, чи далеко відплив на своєму човні Телесик?

Зміючка. Бачу його човен за лозами.

Яга. Зараз він поверне назад, причалить до оцієї ось верби, а ми його тут і вхопимо.

Зміючка. Бабусю, обох їх… Обох треба взяти.

Яга. Вартуй, щоб ніхто сторонній сюди не зайшов.

Зміючка. (Зорить на всі боки). Нікого нема, бабусю.

Яга. (Гукає товстим голосом).

Івасику-Телесику,

Приплинь, приплинь

До бережка!

Зварила тобі борщику

У глиняному горщику,

Дам грудочку кашки,

Ще й кільце ковбаски.

Приплинь, приплинь, Івасику,

Приплинь, приплинь, Телесику!

Голос Телесика. Чую, чую, то не матінка промовляє. У моєї матінки голос тонкий та дзвінкий. Пливи, пливи, човнику, далі.

Яга. Ану ти, Зміючко, його погукай!

Зміючка. Телесику, Івасику,

Приплинь, приплинь

Дам тобі їсти…

Яга. Та не так же, не так промовляєш…

Зміючка. (Ніяковіючи позирає на бабу Ягу).

Синку, синку, Івашечку,

Припливи, припливи,

Їсти тобі дам горщику,

В полов’янім борщику…

Яга. Що ти верзеш? Якого горщику? Що це за полив’яний борщик? Куряча в тебе пам’ять. Повторюй за мною.

Івасику-Телесику,

Приплинь, приплинь

До бережка!

Зварила тобі борщику.

Зміючка. Зварила тобі горщику.

Яга. (Сердиться). Якого горщику?  Борщику, борщику, а не горщику!

Зміючка. (Розгублено).

Борщику, а не горщику

В полив’яному борщику.

Яга. (Люто). Борщику! Борщику! У глиняному горщику.

Зміючка. У глиняному…

Яга. Дам грудочку кашки,

Кільце ковбаски.

Зміючка. Кільце ковбаски.

Яга. Приплинь, приплинь, Івасику!

Зміючка. Івасику…

Яга. Приплинь, приплинь, Телесику!

Зміючка. Телесику!

Голос Телесика. Чую, чую, то не матінка промовляє. У моєї матінки голос тонкий та дзвінкий. Пливи, пливи, човнику далі.

Яга. (Люта ходить по березі). Не слухатись? Не коритися? Я ж тобі зараз покажу, кляте хлоп’я, на що здатна баба Яга-Костяна нога. (Дістає перстень). Це перстень не простий, це перстень чарівний… (Зводить руки догори). Хай буде тьма!

 

(Настає тьма. Спалахують блискавиці, гримить грім. Долинають розпачливі голоси: «Рятуйте…ряту-у»- і затихають).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 4

С.Маршак

Дванадцять місяців

 

Сцена 1

(Зимовий ліс)

 

Солдат. День нині такий – старому рокові кінець, новому – початок. А я ще від діда свого чував, що в такий день усяке на світі буває – зумій тільки підстерегти та підгледіти. Та ось, так чи не так, а казав мій дід, що саме в переддень Нового року привелось його дідові з усіма дванадцятьма місяцями зустрітися.  Увесь рік старий одразу побачив – і зиму, і літо, і весну, і осінь.  На все життя запам’ятав, синові розповів і онукам розповісти наказав. Так воно до мене й дійшло.

Пасербиця. Як же ж це можна, щоб зима з літом і весна з осінню зійшлися? Разом їм бути ніяк не можна.

Солдат. Ну, що знаю, те й кажу, а чого не знаю – про те мовчу. А ти чого сюди в такий мороз забрела? Я людина підневільна, мене начальство відрядило, а тебе хто?

Пасербиця. І я не своєю волею прийшла.

Солдат. Та як же тебе мати відпустила?

Пасербиця. Мати не відпустила б, а от мачуха наказала хмизу набрати, дров нарубати.

Солдат. Он як. Значить, ти сирітка? Отож-то й амуніція в тебе другого строку. Мабуть, наскрізб тебе продуває. Ану-бо, я тобі допоможу, а тоді вже за своє діло візьмусь.

 

(Разом збирають хмиз і складають на санчата).

 

Пасербиця. А яке ж у вас діло?

Солдат. Ялинку мені треба зрубати найкращу в лісі – щоб і вищої за неї не було, і стрункішої не було, і зеленішої не було.

Пасербиця. Це для кого ж така ялинка?

Солдат. Як то для кого? Для самої королеви. Завтра в нас гостей повен палац буде. Отож і треба нам усіх здивувати. Як померли її батьки  – король з королевою, – так і зосталась вона повною господинею і собі, й людям.

Пасербиця. Значить і королева у нас сирітка? Шкода її!

Солдат. Авжеж шкода! Нема кому повчити її, довести до пуття, до розуму. Ну, твоє діло зроблено. Хмизу на тиждень вистачить. А тепер пора й мені за своє діло братись, ялиночку шукати, а то дістанеться мені від нашої сирітки. Вона в нас жартів не любить.

Пасербиця. От і мачуха в мене така… І сестриця в неї вдалася… Хоч що зробиш – нічим їм не догодиш, хоч як повернешся – все не в той бік…

Солдат. Почекай, не вік тобі терпіти. Молода ти ще, доживеш і до хорошого життя. Що вже наша солдатська служба довга, а строк і для неї є.

Пасербиця. Спасибі за слово ласкаве і за хмиз спасибі. Швидко я сьогодні впоралась – сонце ще високо стоїть. От я вам зараз ялиночку одну покажу. Чи не підійде вам? Така ж бо гарна ялиночка – гілочка в гілочку.

 

(Посербиця і солдат виходять).

 

Сцена 2

(Палац)

 

Королева. Терпіти не можу писати! Всі пальці в чорнилі.

Професор. Ви маєте рацію, ваша величносте.  Це дуже неприємне заняття. Недаремно старовинні поети обходились без  письмового приладдя, тому їх твори й віднесені наукою до розряду усної творчості.  Проте наважуюсь попрохати вас накреслити власною вашої величності рукою ще чотири рядки.

Королева. Та добре вже, диктуйте.

Професор. Травка зеленіє,

Сонечко блищить.

Ластівка з весною

Вже до нас летить.

Королева. Я напишу тільки: “Травка зеленіє”. (Пише).Травка зе-ле…

 

(Входить державний канцлер).

 

Канцлер. (Низько схиляючись). Доброго ранку, ваша величносте. Дозвольте найшанобливіше просити вас підписати один рескрипт і два накази.

Королева. Ще писати! Добре. Але тоді вже я не буду дописувати “зеленіє”. Дайте сюди ваші папірці! (Підписує папери один за одним).

Канцлер. Дуже вдячний, ваша величносте. А тепер я дозволю собі попросити вас написати…

Королева. Знов написати?

Канцлер. Тільки вашу височайшу резолюція на цьому проханні.

Королева.(Нетерпляче).Що ж я повинна написати?

Канцлер. Одне з двох, ваша величносте: або “стратити”, або “помилувати”…

Королева. (Стиха). По-ми-лу-ва-ти… Стра-ти-ти…Краще напишу “стратити” – це коротше.

 

(Канцлер бере папери, кланяється і виходить).

 

Професор. Дозвольте спитати, ваша величносте, скільки буде сім разів по вісім?

Королева. Щось не пригадую… Це мене ніколи не цікавило…А вас?

Професор. Звичайно, цікавило, ваша величносте!

Королева. Як дивно! Ну, до побачення, наш урок закінчений. Сьогодні, перед Новим роком, у мене безліч справ.

Професор. Якщо така воля вашої величності…(Сумно і покірно збирає книжки).

Королева. Справді ж добре бути королевою, а не просто школяркою. Всі мене слухають, навіть мій учитель. Скажіть, а що ви зробили б з іншою ученицею, якби вона відмовилась вам відповісти, скільки буде сім разів на вісім?.

Професор. (Боязко). Поставив би у куток.

Королева. Ха-ха-ха! В цей чи в отой?

Професор. Це однаково, ваша величносте.

Королева. Я б воліла в оцей – він якось затишніший. (притягає в куток крісло і сідає в нього).Ви, як виявляється, дуже жорстокий дідуган. А чи ви знаєте, що я можу вас стратити! І навіть сьогодні, коли схочу!

Професор. (Тремтячи). Ваша величносте!

Королева. Так, так, можу. Чому б ні?

Професор. Але чим же я прогнівив вашу величність?

Королева. Ну, як вам сказати?… Ви дуже свавільна людина… Що б я не сказала, ви кажете: невірно, що б не написала, ви кажете: не так. А я люблю, щоб зі мною погоджувались.

Професор. Ваша величносте, присягаюсь життям, я більше ніколи не буду з вами сперечатись, якщо така ваша воля.

Королева. Присягаєтесь життям? Ну, гаразд. Тоді продовжимо наш урок. Спитайте в мене що-небудь!

Професор. Скільки буде шість разів по шість, ваша величносте?

Королева. (Дивиться на нього, схиливши голову набік). Одинадцять.

Професор. (Сумно).Абсолютно вірно, ваша величність. А скільки буде вісім разів по вісім?

Королева. Три.

Професор. Правильно, ваша величносте. А скільки буде…

Королева. Скільки та скільки! Яка-бо ви допитлива  людина! Питає, питає… Краще самі розкажіть мені щось цікаве.

Професор. Розказати щось цікаве, ваша величносте? Про що саме? В якому дусі?

Королева. Ну, не знаю. Щось новорічне. Адже ж завтра Новий рік.

Професор. Ваш покірний слуга!.. Рік, ваша величність, складається з дванадцяти місяців… Місяці звуться: січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень… Серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень. Місяці йдуть один по одному. Тільки скінчиться один місяць, зразу ж починається наступний. І ніколи ще не бувало, щоб лютий настав раніше січня, а вересень раніше серпня.

Королева. А якби я схотіла, щоб зараз настав квітень?

Професор. Це неможливо, ваша величносте!

Королева. Ви знов?..

Професор. (Благально). Це не я заперечую вашій величності. Це наука і природа!

Королева. Скажіть, будь ласка! А коли я видам такий закон і поставлю велику печатку?

Професор. (Безпорадно розводить руками). Боюсь, що й це не допоможе… Але навряд чи вашій величності будуть потрібні такі зміни в календарі. Адже кожен місяць приносить нам свої подарунки і розваги. Грудень, січень, лютий – санки та ковзанці, новорічну ялинку, в березні починає танути сніг, у квітні з-під снігу визирають перші проліски…

Королева. Я хочу, щоб уже був квітень, я дуже люблю проліски! Я їх ніколи не бачила.

Професор. До квітня лишилось зовсім небагато, ваша величносте, усього якихось три місяці, або дев’яносто днів.

Королева. Дев’яносто? Я не можу чекати і трьох днів. Завтра новорічний прийом, і я хочу, щоб у мене на столі були ці… як ви їх назвали… проліски!

Професор. Ваше величносте, але закони природи…

Королева. (Перебиваючи його). Я видам новий закон природи!.. (Плескає в долоні). Гей, хто там? Пришліть до мене канцлера! А ви сідайте і пишіть (Замислюється). “Травка зеленіє, сонечко блищить, а в наших королівських лісах розцвітають весняні квіти. Тому наймилостивіше наказуємо приставити до Нового року в палац повний кошик пролісків. Того, хто виконає нашу височайшу волю, ми нагородимо по-королівському…” Щоб його таке пообіцяти? Почекайте, це писати не треба. Ну ось, вигадала. Пишіть:” Ми даємо стільки золота, скільки вміститься в його кошику, пожалуємо йому оксамитову шубу на сивій лисиці й дозволимо взяти участь у нашім новорічнім королівськім виїзді”. Ну, написали? Як ви повільно пишете!

Професор. “…на сивій лисиці”… Я давно вже не писав диктанту, ваша величносте!

Королева. Ну, гаразд. Тепер дайте мені перо, я напишу своє високе ім’я. (Швидко ставить закарлючку і махає аркушиком, щоб чорнило швидше висохло).

 

(Входить канцлер)

 

Королева. Ставте печатку сюди і сюди! І подбайте про те, щоб усі в місті знали мій наказ.

Канцлер. (Швидко пробігає очима). До цього – печатку?! Воля ваша, королево!

Королева. Так, так, воля моя, і ви повинні її виконати.

 

 

 

 

 

Сцена 3

(Маленький будиночок.)

 

Дочка. (Тримаючи в руках маленький кошик). А що, мамо, в цей кошик багато золота ввійде?

Баба. Та чимало.

Дочка. На шубку вистачить?

Баба. Чого там – на шубку, донечко!  На ціле придане вистачить, і на коня з гнуздечкою, і на баранця з овечкою.

Дочка. Ну а в цей?

Баба. А тут вже й нема чого казати! На золоті їстимеш-питимеш, у золоті ходитимеш, у золото взуєшся, золотом вуха завісиш.

Дочка. Ну, то я цього кошика і візьму! (Зітхаючи). Одна біда – пролісків не знайти. Мабуть, посміятися з нас схотіла королева.

Баба. Молода ще, от і вигадує всяку всячину.

Дочка. (Хапає найбільший кошик). Ні, піду – та й усе. Хіба ж пощастить колись до палацу потрапити, до самої королеви на свято? Та ще цілий кошик золота дадуть.

Баба. Замерзнеш у лісі!

Дочка. Ну, так ви самі до лісу йдіть, наберіть пролісків, а я  їх до палацу віднесу.

Баба. Чи ж тобі, донечко, рідної матері не шкода?

Дочка. Та хоч і шкода вас, та й золота шкода, а ще більше себе шкода! Ну, хіба ж вам важко? Завірюхи не бачили? Закутайтесь тепленько та йдіть.

Баба. Хороша дочка, що й казати! У таку непогідь хазяїн собаки на вулицю не вижене, а вона матір жене.

Дочка. Еге ж, вас виженеш! Ви й кроку для дочки не ступите. Отак і просидиш через вас усе свято в кухні біля печі. А інші з королевою в срібних санках кататимуться, золото лопатою загрібатимуть… (Плаче). Ну, коли не хочете самі йти й мене не пускаєте, то нехай хоч сестра піде. Ось прийде вона з лісу, а ви її знов туди і пошліть.

Баба. Та й справді! Чого б не послати? Ліс недалечко, збігати недовго. Набере вона квіточок, ми з тобою їх до палацу віднесем.  А замерзне… То, значить, така вже її доля. Хто за нею плакати стане?

Дочка. Та вже, певно, не я . До того вона мені набридла, не можу й сказати! За ворота вийти не можна – все сусіди тільки про неї і говорять: “Ах, сирітка нещасна! “, “Робітниця – золоті руки!”, “Красуня – очей не відведеш!” А чим я за неї гірша?

Баба. Що ти, донечко? Як на мене, ти краща, а не гірша. Та тільки не кожен це бачить. Вона ж хитра, підлеститись уміє. Тому поклониться, цьому посміхнеться. От усі й жаліють її. Сирітка та сирітка! А чого, їй, сирітці, бракує? Хустину я їй свою віддала, зовсім добра хустина, і двоє років я її не проносила, а потім тільки макітру обгортала. Черевички твої позаторішні доношувати їй дозволила. Чи мені шкода? А вже хліба скільки на неї йде! Вранці шмат, та в обід окраєць, та ввечері шкоринка. Скільки це за рік вийде! Інша не знала б, як віддячити, а від цієї слова не почуєш.

 

(Входить пасербиця).

 

Баба. Що там надворі мете?

Пасербиця. Так мете, що ні землі, ні неба не видно. Наче по хмарах ідеш. Ледве додому добралася.

Дочка. Треба тобі ще декуди збігати.

Пасербиця. Куди ж це? Далеко?

Баба. Не так-то й близько, та й не далеко.

Дочка. До лісу.

Пасербиця. До лісу? Чого?

Дочка. По проліски.

Пасербиця.(Сміючись). Хіба що по проліски! У таку віхолу! А я відразу й не добрала, що ти жартуєш. Злякалася: нині й загинути неважко – сніг так і валить, так і кружляє.

Дочка. Я й не жартую. По всьому місту говорять: тому, хто сьогодні пролісків набере, королева цілий кошик золота дасть, шубку на сивій лисиці подарує і в своїх санках по місту прокотить!

Пасербиця. (Дивиться у вікно). Сутеніє вже. Не піду я!

Дочка. Як це так не підеш?

Пасербиця. Невже ж вам мене зовсім-зовсім не шкода? Загину я в лісі.

Дочка. А що ж, мені замість тебе до лісу йти?

Пасербиця. (Схиливши голову). Та золото ж не мені потрібне.

Баба. Авжеж, тобі нічого не потрібно. Ти все маєш, а чого нема – те в мачухи та в сестри знайдеться.

Дочка. Вона в нас багата, від цілого кошика золота відмовляється! Ну, чи ти підеш, чи ні? Кажи прямо. Не підеш?  Де моя кожушинка? (Зі слізьми в голосі). Хай вона собі тут біля печі гріється, пироги їсть, а я до полуночі по лісі буду ходить, в заметах грузнути… (Хапає кожушок, біжить до дверей).

Баба. (Ловить її за поли). Ти куди?  Хто  тобі дозволив? Сідай на місце, дурненька! (До пасербиці). А ти хустину на голову, кошик у руки й іди! Та гляди мені: якщо взнаю, що ти десь у сусідів просиділа, в хату не пущу – замерзай надворі!

 

(Посербиця закутується хустиною, бере кошик і йде).

 

Сцена 4

 

Пасербиця. Ой, хто там? (Озирається). Снігова шапка впала, а мені вже примарилось, ніби хтось на мене з дерева плигнув… А кому тут бути в таку пору? Звірі – і ті по своїх норах поховались. Сама я в лісі. Не піду далі.  Тут і залишусь. Все одно, де замерзати. Темно як! Рук своїх не розгледиш. І не знаю, куди зайшла. Тут і вдень заблукати легко, а вже вночі і поготів. Ні вперед, ні назад дороги не знайти. От і прийшла моя смерть. Небагато я доброго бачила, а все ж таки боязко вмирати… Що ж мені робити? Отак і сидіти тут, поки кінець прийде? А що, як вовки наскочать? (Починає дрімати)

Голос. Не спи, замерзнеш.

Пасербиця. Хто тут, хто? Ні, мабуть, почулося мені. Просто шишка з дерева впала й розбуркала мене. А мені гарне щось приснилося, і навіть тепліше стало. Ніби мати моя по кімнатах з лампою йде, і вогник мені просто в очі світить. (Підводить голову). А  й справді щось світиться, он-он, удалині. Так і блимає, і тремтить, ніби зірочка серед гілок заплуталась. Побіжу! (Встає). Іти треба. Ох, ноги не йдуть, задубіли зовсім! Аби тільки вогник не погас!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 5

М. Метерлінк

Синій птах

 

Сцена 1

(Хатина Дроворуба)

 

Тільтіль. Мітіль!

Мітіль. Тільтіль!

Тільтіль. Ти не спиш?

Мітіль. Ні. Сьогодні Різдво, так?..

Тільтіль. Ні, не сьогодні, а завтра. Тільки цього року святковий дід нічого нам не принесе.

Мітіль. Чому?..

Тільтіль. Мати казала, що вона не встигла піти за ним у місто… Він прийде наступного року…

Мітіль. А довго чекати до наступного року?..

Тіль-тіль. Достатньо… Сьогодні вночі він прийде до багатих дітей…

Мітіль. А-а!..

Тіль-тіль. Ти бачиш віконці?..

Мітіль. Ой, як вони світяться!…

Тіьлтіль. Це святкові вогні.

Мітіль. У кого свято?..

Тіль-тіль. Навпроти, у багатих дітей. У них ялинка. Чуєш музика?

Мітіль. А що це там розставлено на столі?..

Тіль-тіль. Пиріжки, фрукти, тістечка з кремом…

Мітіль. А там багато тістечок… Увесь стіл закиданий… Невже вони все з’їдять?..

Тіль-тіль. Ще й як з’їдять! А що ж, дивитися на них?..

Мітіль. А чому вони ще не їдять?..

Тіль-тіль. Тому, що вони не голодні…

Мітіль. (Вражена). Не голодні?.. Чому?..

Тіль-тіль. Вони можуть їсти, коли захочуть…

Мітіль. (Ляскає в долоні). Ох, які ж вони гарні!..

Тіль-тіль. (Захоплено). І вони сміються, сміються!..

Мітіль. Ох, як весело!.. Я  також хочу таку ялинку, я також хочу, щоб у нас було дуже весело!

 

(Стукіт у двері)

(Входить Фея в плащі з капюшоном, горбата).

 

Фея. Чи нема у вас Співаючої Трави або Синього Птаха?..

Тіль-тіль. Трава у на є, тільки вона не співає…

Мітіль. У Тільтіля є птах.

Тіль-тіль. Я його не віддам…

Фея. Чому?..

Тіль-тіль. Тому, що він мій.

Фея. Це, звичайно, вагомий аргумент. А де птах?..

Тіль-тіль. (Показує на клітку). У клітці…

Фея. (Чіпляє окуляри і розглядає птаха). Я такого птаха і не візьму – він недостатньо синій. Вам доведеться піти пошукати того птаха, який мені потрібний.

Тіль-тіль. А я не знаю, де він.

Фея. Я також. Тому-то й треба його шукати. Обійтися без Співаючої Трави я ще, в крайньому випадку, можу, але Синій птах мені просто необхідний. Я шукаю його для моєї внучки – моя внучка дуже хвора…

Тіль-тіль. Що з нею?..

Фея. Важко збагнути. Вона хоче бути щасливою…

Тіль-тіль. Он воно що!..

Фея. Ви знаєте, хто я?..

Тіль-тіль. Ви трішки нагадуєте нашу сусідку, пані Берленго…

Фея. (Зненацька спалахнувши).Зовсім не нагадую!.. Ні найменшої подоби!.. Це обурливо!.. Я – Фея Берилюна…

Тіль-тіль. Ох, дуже приємно!..

Фея. Вам доведеться піти зараз же.

Мітіль. А ви з нами підете?..

Фея. Мені ніяк не можна. А що ви тут робили до мого приходу?..

Тіль-тіль. Ми дивилися на той палац… Глянте – як там гарно!.. (Тягне Фею до вікна).

Фея. Як на мене, це дуже погано, що вони  вас не запросили…

Тіль-тіль. На те вони й багаті…

Мітіль. Ох, до чого ж у них гарно!..

Фея. У вас не гірше…

Тіль-тіль. Як би не так!.. У нас темно, тісно, немає пиріжків…

Фея. Жодної різниці. Тільки ви цього не бачите…

Тіль-тіль. Я добре бачу. У мене відмінний зір.

Фея. (Раптом спалахнувши). А я кажу, що ви нічого не бачите!.. Ось, наприклад, якою я вам уявляюся?.. Яка я, по-вашому?..

 

(Діти сконфужено мовчать).

Фея. Що ж ви? Відповідайте!.. Ось я зараз перевірю, як ти добре бачиш!..  Гарна я чи гидка?..

 

(Тіль-тіль ще більше конфузиться і мовчить).

 

Чому ж ти не відповідаєш?.. Молода я чи стара?.. Рум’янощока чи блідолиця?.. Може, у мене горб?..

Тіль-тіль. Ні, що ви, горб у вас невеликий!..

Фея. А з виразу твого обличчя можна зробити висновок, що він великий… треба бути сміливим, треба розрізняти і те, чого не видно!.. Дивний народ, ці Люди!.. Коли Феї повмирали, Люди осліпли, проте вони навіть не помічають цього… Добре, що я завжди ношу з собою те, що може згаслий зір засвітити… Що це я дістаю з мішка?..

Мітіль. Яка гарненька зелена шапочка!..А що це в неї виблискує?

Фея. Великий алмаз, він повертає зір…

Тіль-тіль. Так ось воно що?..

Фея. Спершу треба надягнути шапочку, а потім обережно повернути алмаз наліво – ось так, розумієш?.. алмаз натискає на гулю на голові – про цю гулю ніхто не знає, – і очі розплющуються…

Мітіль. А це не боляче?..

Фея. Аніскілечки – адже алмаз чудодійний… Ти зараз же почнеш бачити те, що приховують у собі різноманітні предмети, наприклад, душу хліба, вина, перцю…

Тіль-тіль. І душу цукру також?..

Фея. (Раптом розсердившись). Ну, ясна річ!.. Терпіти не можу недолугих питань. Ось усе, що я можу дати, аби допомогти вам знайти Синього Птаха… Хочеш спробувати? (Надіває Тільтілю на голову шапочку). Тепер поверни алмаз.

(Сталися перетворення: стара чарівниця перетворилася у прекрасну принцесу).

 

Тіль-тіль. Ой!…

Мітіль. Ой-ой-ой!..

 

(Із діжі вилізають Душа Короваю, За ними – Вогонь).

 

Тіль-тіль. А це хто?

Фея. Це душа Короваю, користуючись тим, що постало Царство Істини, вони вийшли з діжі, де їм було затісно…

Мітіль. А цей червоний вихор?

Фея. Цить!.. Тихіше!.. Це Вогонь… У нього препаскудна вдача.

 

(Пес і Кішка просинаються, Пес кидається до Тільтіля, а кішка – до Мітіль).

 

Пес. Має маленьке божество! Здрастуй, здрастуй, моє маленьке божество! Нарешті, нарешті мені можна говорити! Мені стільки треба сказати тобі!.. Раніше ти не розумів мене!. Але тепер!.. Здрастуй, здрастуй!.. Я люблю тебе!.. Я люблю тебе… Хочеш, я викину такого коника?.. Хочеш, покажу фокуса?..  Хочеш, пройдуся на передніх лапах, станцюю на канапі?..

Тіль-тіль. (До Феї). Хто це?..

Фея. Хіба ти не впізнав?.. Це Душа Тіло, твоєї собаки, – ти її звільнив…

Кішка (Підходячи до Мітіль, манірно і недовірливо простягує їй руку). Здрастуйте, панянко!.. Яка ви сьогодні славненька!..

Мітіль. Здрастуйте, пані… (До Феї). Хто це?..

Фея. Неважко здогадатися – тобі простягує руку Душа Тілетти, твоєї кішки…

Пес. (Відштовхує Кішку). Я хочу поцілувати моє маленьке божество!.. Я хочу поцілувати дівчинку!.. Я хочу розцілувати всіх!.. Давайте веселитися!.. Ух ти!.. Я зараз налякаю Тілетту!.. Гав, гав, гав!

Кішка. Я з вами не знайома…

Фея. (Погрожує Псові чарівною паличкою). Негайно перестань, а то ти знову замовкнеш до кінця днів…

 

(З’являється Вода і вступає у  бій з Вогнем).

 

Тіль-тіль. Хто ця мокра дама?..

Фея. Не бійся – це з крана вийшла Вода…

 

(Цукрова голова, що стояла осторонь росте, шириться і розкриває обгортку, підходить до Мітіль).

 

Мітіль. (Остерігаючись). Що йому потрібно?..

Фея. Адже це душа Цукру!..

Мітіль. А у нього є льодянички?..

Фея. У нього повні кишені льодяничків , кожний його палець – також льодяничок…

Тепер я мушу сказати вам правду: всі, хто піде з дітьми, помруть наприкінці мандрівки…

Кішка. А хто не піде?..

Фея. Ті помруть на кілька хвилин пізніше…

Хліб. (Гірко плаче). Я не хочу вмирати наприкінці мандрівки!.. Я хочу в діжу!..

Вогонь. (Все ще бігає по кімнаті і шипить від страху).Я також, але я не можу знайти грубку!..

Вода. А я не можу ввійти у кран!..

Цукор. (метушиться довкіл обгортки). А я розірвав свою обгортку!..

Фея. Боже мій, які ви недолугі!.. Які ви дурно світи й боягузи! Виходить, вам більше до вподоби мешкати у нікчемних футлярах, у люках і кранах, аніж іти з дітьми за Синім птахом?..

Усі (Крім Пса). Так, так!.. Де мій кран? Де моя діжа? Де моя грубка? Де мій люк?..

Пес. А я піду з дітьми!..

Фея. От молодець! Та й потім відступати вже пізно – у вас іншого виходу нема, ви всі підете з нами. Швидше, швидше, не можна гаяти ані хвилини…

 

Сцена 2

 

Кішка. Сюди! Я знаю всі ходи і виходи у цьому палаці. Феї Берилюні він дістався у спадок від Синьої Бороди, давайте скористаємося останньою хвилиною свободи… Я покликала вас сюди, щоб обговорити наше складне становище…

Йдеться про нашу подальшу долю… Нам сама Фея сказала, що наприкінці мандрівки скінчиться і наше життя… Виходить, треба будь-що продовжити мандрівку… Та це ще не все. Нам варто подумати про долю всієї нашої породи, про долю наших дітей…

Вода. Браво!..Браво!.. Кішка каже діло!..

Кішка. Слухайте далі!.. Ми всі тут присутні,- Тварини, Предмети, Стихії – маємо Душі, які Людина досі не розгадала. Лише дякуючи цьому, ми ще не зовсім втратили незалежність. Але, як тільки Людина знайде Синього Птаха, вона збагне все і остаточно приборкає нас… Отже в наших інтересах будь – якою ціною домогтися того, що вона так і не знайшла Синього птаха, хоча б для цього довелося пожертвувати життям дітей…

Пес. (Обурено). Що вона каже?.. Ану повтори!.. може, я не дочув?..

Цукор. (Примирливо). Дозвольте!.. не будемо сваритися!..

Вода. Питання дуже важливе… нам потрібно вирішити, яких ми повинні вжити заходів…

Пес. Людина – це все!.. Хай живе людина!.. Жити і вмерти заради Людини!.. Людина – це божество!..

Хліб. Я повністю поділяю думку Пса…

Кішка. (До Пса). Це треба довести… Хіба ми всі – Вода, Вогонь і навіть ви, Хліб і Пес, – хіба ми не є жертвами жахливої тиранії?.. Згадайте, як було до появи деспота: ми тоді всі вільно ходили по землі… Вода і Вогонь були єдиними володарями світу, – глянте, що з ними сталося тепер. А ми, кволі нащадки могутніх хижаків!.. А пам’ятаєте, були часи, коли саме ми, Звірі, були самими могутніми, самими сильними!… Саме ми диктували колись правила гри!.. О, славетний Закон Джунглів!.. Цитьте!.. Прибираймо самого безневинного вигляду… Сюди йде наша Феї Берилюна…

 

(Входить Фея).

 

Фея. Це що ще таке?.. Чому ви там причаїлися, наче змовники?.. Час у дорогу… всі по своїх місцях – і в дорогу!

 

 

 

  

 

 

 

Додаток 6

Р. Кіплінг

Мауглі

 

На крилах у Чіля ніч темна спочила,

Кажан виринає з пітьми,

Худобу в хлівах охоплює страх,

Бо вільні до ранку ми.

Роззявивши пащі, женемо скрізь хащі

Ми жертву до самого скону.

Клич наш лунає:

  • Всім щастя бажаєм,
  • Хто Джунглів пильнує Закону!

 

Сцена 1

(На Сіоніській горі Батько і Мати Вовки)

 

Батько Вовк. Грр! Знову час на лови.

Табакі. Щасти тобі в усьому, о Найсіріший з Вовків! Хай доля пошле щастя твоїм шляхетним діткам і дасть їм міцні та білі зуби, і хай не забувають вони ніколи, що на світі є убогі та голодні!

Батько Вовк. Ну що ж, заходь, пошукай. Але тут нема нічого поживного.

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   Табакі. Для вовка нема, а для такої нікчемної особи, як я, всяка обгризена кістка – вже справжній бенкет. Хто ми такі, Гідур-Логи (Плем’я Шакалів), щоб перебирати чи вередувати!

 

(Кинувся у глиб печери, знайшов там кістку оленя, присів і почав розкошувати).

 

Дякую вам за смачну справу. Які ж вродливі ваші шляхетні дітки! Які великі в них очі! А самі ж іще зовсім малята! Звичайно, звичайно, як же це я  забув, адже діти царів – з першого дня дорослі!

 

(Вовки незадоволено подивилися на Табакі).

 

Табакі. Шер-Хан Великий змінив місце ловів. Наступного місяця він полюватиме в тутешніх горах – так сказав він мені!

Батько Вовк. Він не має права! За Законом Джунглів він не має права міняти місце  ловів без завчасного попередження. Він розполошить усю дичину на десять миль навколо, а мені…мені треба ловити у ці дні за двох!

Мати Вовчиця. Недарма Шер-Ханова мати прозвала його Лен грі (Кульгавим). Він змалку шкутильгає на одну лапу і через те вбиває лише селянську худобу. Люди коло Вайнгунги сердиті на нього, і він тепер іде сюди, щоб розгнівати й наших сусідів. Через нього вони почнуть прочісувати Джунглі. Сам він утече, а от нам з нашими дітьми доведеться перебиратися звідси, коли люди підпалять траву. Ні, дякуємо за це Шер-Ханові!

Табакі. Переказати йому вашу подяку?

Батько Вовк.  Геть звідси! Геть! Іди полювати до свого покровителя. Для однієї ночі ти вже накоїв досить лихого.

Табакі. Я йду. Ви почуєте голос Шер-Хана внизу, у хащах.

 

(Почувся голос Шер-Хана)

 

Батько Вовк. Дурень!  Нічні лови починати таким галасом! Невже він гадає, що наші олені такі ж, як його гладкі воли з села коло Вайнгунги?

Мати Вовчиця. Тс-с-с!.. Цієї ночі він полює не на вола й не на оленя. Це полювання на Людину!..

 

(Виття Шер-Хана перейшло в приглушене гарчання, яке наганяє страх).

 

Батько Вовк. Людина! Тьху! Хіба мало комах та жаб у болоті, що йому треба ще їсти людину, та до того ж у наших володіннях!

 

(Гарчання розлягалося все дужче і нарешті скінчилося громовим «аррр!», потім почулося виття Шер-Хана).

 

Мати Вовчиця. Не спіймав.

Батько Вовк. У цього дурня тільки й вистачило вміння ускочити в лісорубові багаття та обсмалити собі лапи. Табакі коло нього.

Мати Вовчиця. Хтось іде вгору. Приготуйся!

 

(У кущах щось зашелестіло)

 

Батько Вовк. Людина! Людське дитинча. Дивись!

 

(Вовк стрибнув на тому самому місці. Зявилось дитинча, Глянуло в очі Батькові Вовкові і засміялося).

 

Мати Вовчиця. Невже це Людське дитинча? Я ще ніколи їх не бачила. Яке малесеньке! Воно зовсім голе…і яке сміливе!

 

(Дитинча розштовхувало вовченят, притискаючись до теплого боку Вовчиці).

 

То он  яке Людське дитинча! Скажи мені, чи міг коли- небудь вовк похвалитися тим, що в нього поміж вовченят лежить Людське дитинча?..

Батько Вовк Я колись чув про щось подібне, але це було не в нашій Зграї і не в мій час. Поглянь воно дивиться просто на мене і зовсім не боїться.

 

явився Шер-Хан. Позад нього Табакі).

Табакі. Владико! Владико, він зайшов сюди!

Батько Вовк. Шер-Хан робить нам велику честь. Що потрібно Шер-Ханові?

Шер-Хан. Мою здобич. До вас прибилося Людське дитинча. Його батьки втекли. Віддайте його мені!

Батько Вовк. Вовки – Вільне Плем’я! Вони приймають накази тільки від Ватажка Зграї, а не від якогось смугастого вбивці людської худоби. Людське дитинча належить нам; його вб’ють лише тоді, коли ми самі того захочемо.

Шер-Хан. Захочемо, захочемо! Чи довго ще я стоятиму тут, уткнувши носа в ваше собаче лігво, поки ви задовольните мої законні домагання? Це я, Шер-Хан, розмовляю з вами!

 

(Вперед виступила Мати Вовчиця)

 

Мати Вовчиця. А це я, Ракша (Сатана),  відповідаю тобі! Людське дитинча моє! Чуєш ти, Кульгавий, – тільки моє! І його не вб’ють! Воно житиме й бігатиме в нашій Зграї, полюватиме разом із нами. І зрештою,- стережись ти, мисливцю на маленьких голих дітей, ти, що ковтаєш жаб та вбиваєш рибу, – воно полюватиме на тебе! А тепер забирайся звідси, бо, присягаюся Самбгуром, якого я вбила (адже я не їм охлялої худоби!), ти повернешся до своєї матері, обсмалена скотино Джунглів, ще кульгавіший, аніж з’явився на світ! Геть!

Шер-Хан. На своєму подвір’ї і собака пан! Побачимо, що скаже Зграя.

Батько Вовк. Шер-Хан каже діло. Маля треба показати всій Зграї. Ти хочеш лишити його собі, Мати?

Мати Вовчиця. Лишити у себе?! Воно прийшло до нас само серед ночі, зовсім голе і дуже голодне; але воно не боялося! Цей кульгавий різник убив би його і втік до Вайнгунги, а потім тутешні селяни почали б мститися всім нам і вигнали б нас із наших притулків. Лишити його коло себе? Авжеж, лишу! Лежи спокійно, Жабеня. О Мауглі, – бо Мауглі-Жабеням я тебе називатиму, – настане час, коли ти почнеш полювати на Шер-Хана, як він полював на тебе.

 

 

Сцена 2

 

(З усіх сторін стали підходити звірі. На скелі зайняв місце Акела)

Голос Акели. Дивіться уважніше!

Шер-Хан. Дитинча моє! Віддайте його мені!

Акела. Дивіться уважніше, о вовки!  Яке діло Вільному Племені до будь-чиїх наказів, крім Вільного Племені! Дивіться уважніше!

 

(З усіх боків почулося гарчання: “Навіщо Вільному Племені Людське дитинча?)

 

Акела. Хто виступає за дитинча? Хто з членів Вільного племені бере слово?

Балу. Людське дитинча! Людське дитинча! Я заступлюся за Людське дитинча! Людське дитинча не принесе нам ніякої біди. Я не вмію говорити красномовно, але кажу правду. Хай воно бігає в Зграї і ввійде до неї разом з іншими. Я сам буду його навчати.

Акела. Потрібен ще один голос. Говорив балу, але він наставник нашої молоді. Хто ще, крім Балу?

Багіра. О Акело, й ви, Вільне Плем’я! Я не маю права бути  на вашій Раді; але за Законом Джунглів, коли виникне сумнів щодо нового щеняти і йому загрожує смерть, життя цього щеняти можна викупити. І Закон нічого не каже про те, хто має, а хто не має права вносити викуп. Чи так я кажу?

Голоси. Так! Добре! Слухайте Багіру! За дитинча можна внести викуп. Так говорить Закон.

Багіра. Я знаю, що не маю права тут говорити, але якщо ви дозволите мені…

Голоси. Говори, говори!

Багіра. Убивати голе дитинча – просто ганьба. Крім того, воно може стати вам у при годі, коли підросте. Балу виступив на його користь. До слів Балу я докладу бика, коли ви згодні прийняти Людське дитинча до своєї Зграї, як велить Закон. Чого ж тут вагатись?

Голоси. То в чім же річ? Воно однаково помре під час зимових дощів. Сонце спалить його! Яку шкоду нам може зробити голе жабеня? Хай собі бігає в нашій зграї! Де бик, Багіро? Нехай його приймуть…

Голос Акели. Дивіться ж уважніше! Уважніше дивіться, о вовки!

 

 

 

Сцена 3

 

Пісня Багіри

 

Я у клітці народилась,

Вже дорослою звільнилась.

Знаю я стежки Людини –

То твої стежки, дитино!

Не наслідуй анітрішки

Вкрай ліниву дику кішку,

І шакала сторонися ,-

З ним нізащо не водися;

Це нероби і лакузи,

Їм аби напхати пузо:

Вони завжди не від того,

Щоб покривдити слабого.

…Згасли зорі на світанні.

Закінчилось полювання.

Йди тихіш! Дивись під ноги!

Не кричи, як Бандар-Логи!

(Світлі ночі й ранки тихі,

Бороніть його від лиха!)

Хай з тобою скрізь і всюди

Ласка Джунглів наших буде!

 

Багіра. Протри свої очі, Братику! Шер-Хан не сміє вбити тебе в Джунглях; але пам’ятай: Акела дуже старий; скоро настане день, коли він не зможе вбити свого оленя, і тоді вже він не буде Ватажком. Більшість тих вовків, які оглядали тебе, коли ти вперше прийшов на Раду, також постаріли, а молоді вовки вірять Шер-Ханові, який каже їм, що Людському дитинчаті не місце в Зграї. Хоч незабаром ти вже станеш дорослою Людиною.

Мауглі. А що таке Людина? Хіба вона не може бігати разом зі  своїми братами? Я народився у Джунглях. Жив, як велить Закон Джунглів, і нема жодного вовка між нашими, якому б я не виймав з лап колючок. Звичайно, вони мої брати!

Багіра. Братику, помацай моє підборіддя.

Ніхто в джунглях не знає, що я,  Багіра, ношу цю позначку – слід нашийника; а я, Братику, народилась поміж людей, і там померла моя мати – в клітці князівського палацу в Удейпурі. Ось чому я внесла з тебе викуп на раді, коли ти був ще зовсім маленьке голе дитинча. Так, я теж народилася поміж людей і ніколи не бачила джунглів. Мене годували крізь грати з залізної миски, аж поки однієї ночі я не відчула, що я, Багіра,- пантера, а не людська забавка. Тоді я з одного маху розбила лапою дурний замок і втекла. А оскільки я вивчила людські звички, то в джунглях мене вважають страшнішою за Шер-Хана. Хіба не так?

Мауглі.  Аякже! Всі в Джунглях бояться Багіри; всі за винятком Мауглі.

Багіра. О, ти справжнє Людське дитинча! Знай, що коли-небудь ти повернешся до людей так само, як я повернулась у рідні джунглі, повернешся до людей, які доводяться тобі братами,- звичайно, коли тебе не вб’ють на Раді…

Мауглі.Але за що, за що мене хочуть убити?

Багіра.  Поглянь на мене. Ось за що! Навіть я не можу витримати твого погляду, а я ж  народилася поміж людей і люблю тебе, Братику! А інші ненавидять тебе за те, що не насмілюються зустрічатися з тобою поглядом, за те, що ти розумний, за те, що ти виймав колючки з їхніх лап, за те, що ти – Людина!

Мауглі. Я цього не знав.

Багіра. Що каже закон Джунглів? Спочатку бий, а тоді подавай голос. Вже з самої твоєї безтурботності вони знають, що ти – Людина. Тож будь розсудливіший. Серце підказує мені, що як тільки Акела схибить на полюванні, – а олень з кожним разом дістається йому все важче,- Зграя повстане проти нього й проти тебе. Вони скличуть Раду джунглів на Скелі, а потім… потім… Ось що! Іди мерщій у долину, до людських осель, і візьми там трохи Червоної Квітки, яку вони у себе розводять; коли настане час, ти матимеш товариша, сильнішого навіть за мене чи Балу або тих із Зграї, хто любить тебе. Здобудь Червону Квітку!

Мауглі. Гаразд! Я іду. Але чи певна ти, моя Багіро, – чи певна ти, що все це Шер-Ханові підступи?

Багіра. Присягаюсь тобі поламаним замком, який звільнив мене, що я цілком того певна, Братику.

Мауглі. Тоді і я присягаюся тим биком, який мене викупив, що я повністю відплачу Шер-Ханові за це, відплачу йому з верхом!

Багіра. Це Людина, це вже справжня людина! Ох, Шер-Хане! Ні одне полювання не принесе тобі стільки лиха, як те, що ти його розпочав десять років тому на оце маленьке Жабеня!

 

 

Сцена 4

 

(Чуються голоси: “Акело! Акело! Хай Самотній Вовк покаже свою силу! Дорогу Ватажкові Зграї! Стрибай, Акело!”)

 

Багіра. Акела  схибив…

Табакі. Акела схибив! Акела схибив!

Батько Вовк. Геть звідси!

Мати Вовчиця. Вони б вбили його і цієї ночі, але Мауглі теж їм потрібний. Його вже шукали в горах.

Акела. (Лежить коло скелі). Вільне Плем’я, а також ви, Шер-Ханові шакали! Дванадцять років я водив вас на лови і з ловів, і за цей час ніхто з вас не потрапив у пастку, нікого з вас не покалічено. Тепер ви маєте право вбити мене  тут, на Скелі Ради. А тому я питаю: хто візьметься  покінчити з Самотнім Вовком? Бо, за Законом Джунглів, я маю право вимагати, щоб ви підходили поодинці!

Шер-Хан. Ба! Навіщо нам здався  цей беззубий дурень! Він засуджений на смерть! А от Людське дитинча зажилося на світі. То моя здобич, моя з самого початку. Мені вже обриднув той дурноверхий людино вовк.  Віддайте мені людське поріддя, інакше я полюватиму тут довіку і ви не дістанете від мене навіть кісточки. Він – Людина, і я ненавиджу його всією своєю істотою!

Батько Вовк. Він їв нашу їжу. Він спав разом з нами. Він заганяв для нас дичину.

Мати Вовчиця. Він ніколи не порушив жодного слова з Закону Джунглів…

Шер-Хан. Не може  Людське дитинча  бігати з Племенем Джунглів! Віддайте його мені!

Акела. Він брат нам в усьому, за винятком крові, а ви хочете його вбити! Я бачу, що ви нікчемні боягузи, і звертаюся до боягузів. Щоправда, я повинен умерти, і життя моє тепер нічого не варте, а то я запропонував би його за життя Людського дитинчати. Але, щоб зберегти честь нашої Зграї – дрібниця, про яку ви зовсім забули, лишившись без Ватажка! – я обіцяю, що коли ви дозволити Людському дитинчаті вільно піти до своїх, то я вас жодним зубом не займу, коли настане мій час умирати.

Зграя. Він – Людина – Людина – Людина!..

Мауглі (Піднявся з горщиком у руці) Гей ви, слухайте! Сьогодні ви так часто називали мене Людиною (хоч з вами я залишився б вовком до кінця днів своїх), що я відчуваю справедливість ваших слів. Тому я вже не називаю вас своїми братами, а собаками, як личить Людині. А щоб ви краще зрозуміли, в чім річ, я, Людина, приніс сюди трохи Червоної квітки, якої ви, собаки, боїтесь! Встань, собако! Встаньте всі, коли говорить Людина! Я – Людина, і я – гордий цим!

 

 

 

Скачати сценарій новорічного казкового балу (word): джерело 1

 

 

Поділитись у соціальних мережах:Share on Facebook0Share on Google+0Tweet about this on Twitter

Коментарі із Facebook

Powered by Facebook Comments

Сподобалась стаття? Оцініть її:

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (голосов: 1, в среднем: 5,00 из 5)
Loading...
 

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь