Скачати сценарій

ВИХОВНА ГОДИНА ЗИМА, ЩО НАС ЗМІНИЛА

Реве земля від вибухів щоденних,
Все у вогні, аж плавиться броня,
Довкола все в тілах, убитих,  нескоренних,
Повсюди чути лиш: Війна! Війна! Війна!

Неспинно чути залпи “градів”
Ворожі танки лізуть мов чума,
Вже звикли до постійних “бомбопадів”
Забули слово -“спокій”! Вже його нема.
Надворі лютий заступив в права,
Термометер показує плюс вісім,
Довкола міста жорстока йде війна,
Тримають хлопці оборону міцно.

Щодня по ним працює агеес
І снайпери стріляюють дуже щільно,
Господь оберігає їх з небес,
На захист дому стали добровільно.

Давно їх не лякає спека й сніг,
Холодний вітер, обстріли із танків,
У кожного свій власний оберіг,
Бої короткі кожного світанку…

 

Шановні друзі, вчителі, учні та гості нашого заходу! Сьогодні ми зібрались в цьому залі, щоб у глибокій скорботі низько схилити голови перед пам’яттю Героїв Небесної Сотні, які боролися за честь правду і гідність  і віддали своє життя за Україну. Ми з вами добре пам’ятаємо про події, які відбувались на Майдані, в столиці України. Події, які дали поштовх до дій по всій території держави. Це був надзвичайно важкий іспит для України, коли Український народ, вже в сучасний період новітньої історії боротьби за утвердження Української державності, продемонстрував свою європейськість, гідність і прагнення до свободи.

Ще два роки тому, переглядаючи у засобах масової інформації новини і хроніки подій з Єгипту, Сомалі, сектору Гази, Чечні, Осетії, нам навіть у кошмарних снах не марилось, що у гарячу точку перетвориться наша Україна. Ми жили у бідній, з низьким рівнем життя населення і високим рівнем корупції, але мирній країні. І от у наш повсякденний словник жорстокою реальністю увірвались страшні гнітючі терміни: АТО, мобілізація, БТР, «Град», сепаратист, терорист… Кривавою плямою курсує картою України війна: Київ (Вулиця Грушевського, Інститутська), Крим, Одеса, Донбас. Колись – шахта і кузня Європи, сьогодні – незагоєна рана і біль України.

Хто ж винен? Може кровожерливий зайда, який, перефразовуючи Великого Кобзаря, «неситим оком заглядає» і думає, що б ще «загарбать і взять з собою в  домовину»? Може ненаситні свої, які заради банківських рахунків і золотих унітазів готові втопити власний народ у сльозах і крові? А може ми із своєю бездушністю, байдужістю, споконвічною українською хатою скраю, що дозволили першим і другим зробити таке з Україною?

Але у мороці відчаю та безвиході ледь жевріє, але розгорається все сильніше вогник віри та надії. Адже, всупереч ворожій пропагандистській машині, на небувалу за роки незалежності висоту піднялась хвиля українського патріотизму. В моді українські кольори, українські символи, українська мова. Національна самосвідомість спонукає чоловіків, молодих і зрілих, з півночі, півдня, заходу і сходу України записуватись добровольцями і захищати рідні землю до останньої краплі крові.  Саме наша єдність, сила нашого українського духу допоможуть перебороти всі труднощі.

А поки що війна збирає свій кривавий урожай. Сплюндровані села та міста: Слов’янськ, Іловайськ, Волноваха, Дебальцеве, Донецьк… Біженці, вдови, сироти, поранені. І не одна небесна сотня поповнила вже небесний легіон захисників України перед Богом.

 

Відеокліп «98 днів революції гідності

 

А як все починалось?

21 листопада 2013 року студенти Києва вийшли на Майдан Незалежності.

Спочатку – це була виключно мирна акція молоді з гаслами: «Україна – це Європа», «Ми – вільні» «Ми хочемо в ЄС». Кількість активістів зростала з дня в день.

А що ж було далі?… А далі – не підписання угоди про асоціацію.

Спохмурніла земля,коли звістка прийшла.

Як із вибором нас обдурили:

Знахабнілі чини, що свавіллям жили,

Курс в ЄС на «тайожний» змінили.

Ми з протестом пішли, хто ж тоді, як не ми,

Нас в столиці зібралось немало.

І здригнувся Майдан, похитнувся весь клан,

Революція слово сказала.

А далі – жорстоке побиття студентів в ніч з 24 на 25 листопада.

Влада, насилля і розкрадання,

Має відчути наше бажання

Жити у мирі, без фальшування…

Досить неправди! Досить страждання!

Осінь не гріє руки та ноги,

Гріють надії і діалоги.

Зносити чинно мусим тривоги

Й гордо стояти до ПЕРЕМОГИ!!!

 

А далі?… А далі – покалічені людські тіла та серця, Михайлівський Собор, Майдан залитий кров’ю, барикади, шини. Революція гідності.

А восени дерева зацвіли…
«Не до добра», – старі казали люди,
Та молоді не вірили, вони
Все жартували: «Буде так, як буде».

І був Майдан. Війна, забравши Крим,
Повзла Донецьким степом і Луганським,
Вкривала землю безліччю могил,
І проклинала люд, що звався братським.

… Перейдено ілюзій рубікон:
Ніхто не допоможе в цілім світі.
Герої першими ішли за горизонт,
Коханих залишаючи сивіти.

Незмірне горе. Спалена земля.
Як пам`ять багряніє грость калини.
Дерева листом устеляють шлях –
Не зацвітайте більше восени ви!

 

Шоковані замахом на основоположні права і свободи людини та побиттям мирних студентів, сотні тисяч українців вийшли на Майдан Незалежності, вимагаючи покарання винних у побитті студентів та відставки злочинної влади. Після двох місяців мирних протестів підтримка мітингувальників зростала.

Страшна звістка з майдану 22 січня облетіла весь світ.

Саме 22 січня зранку на Євромайдані під час штурму снайпер застрелив мешканця Дніпропетровська вірменина Сергія Нігояна.

Сценка «Зустріч» (Сергія Нігояна та Героя Крут)

Ведуча

Мені наснилось, що вони зустрілись:

Убитий в Крутах й вірменин Сергій.

В саду едемськім на травичці всілись:

Герой Крут

“За що тебе? ”

Сергій Нігоян

“За Україну, друже мій.”

Герой Крут

Ти знаєш і мене за неї вбили,

Та це було вже років майже сто.

Тоді померли ми, щоб ви нам жили.

А вас вбивають… Вас тепер за що?”

Сергій Нігоян

“Ти пам’ятаєш, друже. Звісно, пам’ятаєш,

Як біло-біло в нас цвітуть сади.

І ти цей запах п’єш. І ти його вдихаєш …

Я б все віддав, щоб хоч на мить туди.”

Герой Крут

“А я ще ввечері узяв дівча за руку

Й тихенько так до серця притулив.

Тоді не знав, що Бог уже розлуку

Навіки на землі нам присудив.

Під Крутами стояли ми стіною.

В очах не страх, а злість до ворогів.

Більшовики готовились до бою,

Я йшов на смерть… а жити так хотів.”

Сергій Нігоян

“Мені твій попіл стукав, брате, в груди.

Я вірменин, а теж Вкраїни – син.

Не мав у серці й крапельки облуди,

За те й убив мене проклятий поганин.”

Ведуча

… Мені наснилось, що вони зустрілись.

Убитий в Крутах й бородач Сергій.

В саду едемськім на травичці всілись:

Разом

” За Україну нас вбивають, брате мій.”

Згодом стало відомо про ще одного вбитого – білоруса Михайла Жизневського. У суботу від важких поранень, отриманих 22 січня на вул. Грушевського під час зіткнень з міліцією, після кількох перенесених операцій і не виходячи з коми, в київській лікарні помер 45-річний Роман Сеник. 22 січня у лісосмузі поблизу Борисполя знайшли мертвим викраденого і замордованого невідомими львів’янина Юрія Вербицького.
Вони стали першими з Небесної сотні, хто поліг на Грушевського, пожертвувавши собою як заради тих, хто відстоював на Майдані власну гідність, так і задля гідного майбутнього кожного українця. Активістів не ділили за національностями. Всі були просто “майданівцями.

Замість того,  щоб мирно врегулювати ситуацію, 18 лютого тодішня влада на чолі з президентом Януковичем віддала злочинний наказ застосувати зброю і зробити «зачистку» Майдану, застосовуючи водомети, бронетранспортери і вогнепальну зброю.

  Українцю, поглянь, там побили жінок!

Глянь, вже люди ховаються в храмі!

Де таке ще траплялось, коли це було

Аж в такому нестерпному стані?..

 

Так чинили лиш варвари, злісні хани,

Лиш від них люди в церкві ховались.

А сьогодні – це власні привладні пани

Вже над нами так само знущались!”

Україна – Єдина країна

Не шматуй ти іі не трясіть

Ми не Захід І Схід ми родина

Ми не Північ і Південь ми рід.

Постріл, другий, розірвалася тиша , і нестерпний біль…Кров, вогонь, стрілянина на ураження… Знову смерті, поранені, відірвані руки, проламані голови, вибиті очі, покалічені жінки, поранені священики. Справжні бої розгорталися в центрі Києва 18-20 лютого на вулицях Інститутській, Грушевського, на Європейській площі, майдані, у Маріїнському парку! Навколо вибухи, стогін, горе. До нас прийшла війна. Справжня кровопролитна війна. Нас намагалися винищити за бажання мати людську гідність і самим обирати своє життя. Настав той час, коли кожен українець мав зробити вибір: або ти станеш рабом, або будеш вільною людиною і житимеш у вільній державі.

Не вмивайте кров’ю Україну!

Об’єднайтесь, хто з щитом і без щита.

Стане легше у важку хвилину,

Якщо серце переповнене доброта.

Істину не можна приховати,

І народ топтати,як сміття.

Скільки ще за правду воювати?

Поверніть украдені життя!

Вас омиють материнські сльози,

І ненависть за вбитих дітей.

Тут нема ні лірики,ні прози.

Ви вбиваєте людей!

Схаменіться, бо лихо Вам буде!

Божа кара-за найтяжчий гріх!

Не народ-Вас Бог осуде.

Ви відповісте за всіх!!

 

На очах у всього світу влада розстрілювала свій народ. Майдан оточили з усіх боків, взяли у щільне кільце. Та люди не здавалися. Співали Гімн. Зі сцени лунали молитви, патріотичні пісні.

Палає Київ у вогні,

горять сталеві БТРи

там на межі-передовій,

народ боронять волонтери.

Палають шини і серця,

ніхто не хоче помирати,

Перед екраном матері

і там, і там їхні солдати..

Там у шоломі зі щитом,

стоїть з Франківщини хлопчина,

з червоним на грудях хрестом,

поранених несе дівчина.

Стоїть із Харкова Андрій,

Сашко тримає оборону,

він тут вже 48 днів,

як сам приїхав з Краснодону.

Ось знову хвиля йде атак,

усе змітають водомети,

морозно трошки: «-2»,

горять позаду вже намети…

Всіх щільно взяли у кільце,

здається ОСЬ наш дух зламають,

Та хтось із права затягнув,

народний гімн усі співають.

Тримати кріпко треба щит,

бо там позаду наші діти,

батьки стоять і матері,

нема куди нам відступити.

Лунає вибух поруч десь,

то світло-шумова граната

це «Беркут» мило передав,

нам подарунок від Ґаранта.

І ще учора ти і я ,

були звичайні активісти.

А вже сьогодні, всі ми тут:

БАНДФОРМУВАННЯ-ТЕРОРИСТИ.

Проти мирних мітингувальників кинули Внутрішні війська,спецпідрозділ «Беркут», на дахах будинків розмістили снайперів. В один день тисячі мирних людей стали солдатами свого народу. Вони йшли голіруч проти озброєних вишколених беркутівців. А у них під ногами зривалися світло-шумові гранати, довкола свистіли кулі.  Бійці спецпідрозділу «Беркут» застосували спецзасоби, декого розстрілювали впритул, захоплювали і добивали поранених. На що мітингувальники «відповіли» камінням, бруківкою, яку розбирали прямо з-під ніг, петардами, та «коктейлями Молотова».

Не шукайте таємного змісту,

Просто доля, мов карта лягла:

Двоє хлопців зібралися в місто,

Двоє хлопців з одного села.

Незіпсовані, сильні, красиві,

Їм обом ще нема й двадцяти,

Їхні мами ще зовсім не сиві.

Їх просили себе берегти…

І шляхи їх згубились в тумані,

Різні долі, як різні пісні…

Хто ж міг думати, що – на Майдані,

Знов зустрінуться раптом вони.

Як від повені вруниться річка,

Так зіткнулись – очима й чолом.

Та в одного в руках єврострічка,

А на іншому – чорний шолом.

Двоє хлопців спізнались одразу

І від подиву вклякли немов.

Перший знав тільки волю наказу,

Другий з власної волі прийшов.

І дивились – не те щоб привітно,

Але злоби не знала душа,

Та між ними в ту мить непомітно,

Вже лягла неприступна межа…

І запахло в повітрі війною,

І накрила Хрещатик імла.

Та між тою й цією стіною –

Двоє хлопців з одного села!

І у темному мороці ночі

Ніби промінь з небес зазорів, –

Їм згадалися мамині очі

І прощальні слова матерів:

«Там іконка в кишені сорочки,

Матір Божа на щастя лежить…

Бережіть себе в світі, синочки,

І Вкраїну свою бережіть!

І ніколи нікому не дайте,

Щоб земля наша кров’ю спливла,

Пам’ятайте про це, пам’ятайте!!!

Ви ж бо хлопці з одного села!»

Із засобів оборони у мітингувальників були тільки саморобні дерев’яні щити,  дерев’яні палиці, барикади, створені з підручних матеріалів  та палаючі автомобільні шини і  їдкий дим, що густою хмарою оповив серце України – Київ..

Тисячі поранених і майже 100 людей було вбито снайперами та бійцями спецпідрозділів міліції. Серед них – науковці, викладачі, студенти, вчителі, художники, архітектори, театральні режисери, громадські активісти. Кров цих людей стала вироком для злочинної диктатури. Ця «Небесна Сотня» своїм життям викупили свободу для мільйонів українців і дає шанс збудувати нову демократичну правову державу. Безсмертні душі вбитих і закатованих відійшли у небеса, але вони вічно житимуть в народній пам’яті, бо «Герої не вмирають!»

Майдан… з Героями іде прощання…

Тисячі людей зібралися в цю мить.

Для когось на землі вона передостання,

А хтось в землі сирій вже мирно спить…

 

Вже не побачить батько, не зустріне мати…

Живого сина в світі більше вже нема…

Прийшли у путь останню проводжати

Своїх Героїв… вічная їм честь й хвала…

Пісня «Прошу в неба»

 

Ці люди – справжні герої. Вони загинули як герої і проводжають їх як героїв. В кожному районі, кожному місті й селі зупиняються процесії, що везуть домовини з тілами загиблих, і місцеві люди, навіть серед пізньої ночі, на колінах, зі свічками в руках, в дощ і холод, зі слізьми на очах віддають останню шану героям. Але герої не вмирають! Вони завше будуть в наших серцях. По країні уже з’явилися вулиці та площі, названі на честь героїв Майдану. Тисячі людей ідуть на Майдан віддати шану Героям Небесної Сотні, запалюють свічки і ставлять квіти. Здається, що всі квіти Землі перенеслись на Майдан. Оживає Майдан – оживає Україна.

А сотню вже зустріли небеса..

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров’ю перемішана сльоза….

А батько сина ще не відпускав..

Й заплакав Бог,побачивши загін:

Спереду – сотник, молодий, вродливий

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній – сивий-сивий..

І рани їхні вже не їм болять..

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла…

Відеокліп  «Мамо, не плач»

Мамо, не плач. Я повернусь весною.

У шибку пташинкою вдарюсь твою.

Прийду на світанні в садок із росою,

А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач. Так судилося, ненько,

Що слово бабуню вже не буде твоїм.

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько

Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає

I рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває

Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я любив. I любив Україну

Вона, як і ти, була в мене одна.

 

Горить свіча і пам’яті сльоза
додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса –
Майдан героїв з почестю ховає.
Їх взяв Господь, щоб ангелом в раю
В його садах довічно проживати.
Вони завжди залишаться в строю,
Про них народ пісні буде співати.

Небесна сотня білих журавлів,
душа яких летить під небесами.
Ніхто із вас вмирати не хотів,
Хай вічна пам’ять лишиться за вами.

Сьогодні туга душу розпина
Багато з вас в коханні не признались.
Надворі скоро втішиться весна.
Чому ж її ви, хлопці, не діждались?

Горить свіча і пам’яті сльоза
додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса –
Героїв Україна пам’ятає.

 

                          Пісня «Свіча…»

 

 

 

80 днів і ночей… Тривожних, заплаканих і вимолених… Нерівною була ця боротьба. Влада, сила і гроші – проти гарячого серця. Зло – проти добра. Куля – проти мрії.

За цей короткий проміжок часу ми прожили цілу історичну епоху. Три місяці, залишивши свої родини, тисячі людей стояли на вулицях, день і ніч, у морози, заради одного – щоб домогтися свого, щоб їхній біль хтось почув. Це було схоже на якийсь страшний сон.

Хвилиною Пам’яті, хвилиною мовчання вшануємо вічну пам’ять тих, хто віддав своє життя,  відстоюючи ідеали миру, добра, справедливості.  В глибокій скорботі згадаємо тих, хто  загинув за нашу Україну, хто зараз своїм життям виборює незалежність, цілісність   на сході нашої України, її мир і спокій, пом’янемо всіх героїв, що полягли під час Революції Гідності та війни на сході. Серед загиблих учень нашої школи Віталій Шафранський, який захищав нас усіх, наші сни, нашу землю, а себе не вберіг і загинув смертю героя.

Хай палають свічки пам’яті загиблих героїв у наших серцях, а розмірений бій метронома відчеканить час скорботи, душевного болю і жалю…… ( хвилина мовчання, метроном… а потім –під мелодію слова:)

(Під відео кліп «Небесна Сотня. Пам’ятаємо…» ведучий запалює свічку і передає її учням по колу. Свічку передають з рук в руки )

 

Пам’ятайте про тих, хто безвісти пропав,

Пам’ятайте про тих, хто не встали, як впали,

Пам’ятайте про тих, хто згоріли, мов зорі,-

Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.

Пам’ятайте про тих, що за правду повстали.

Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах.

Пам’ятайте про тих, що  лягали під танки…

Є в місцях на Вкраїні невідові останки…

Є в лісах, є у горах, і є під горою_

Менше в світі могил, ніж безіменних героїв…

Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні_

Хай відомими стануть всі герої безвісні…

Пісня « Повертайся живим»

 

Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у 2013-2014 рр. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі. Ці події навіки закарбувалися в серцях, душах та в історії нашої Батьківщини, єдиної, неподільної, соборної України. З початку Революції Гідності з’явилася необхідність вибороти європейське майбутнє. Довести, що не дарма гинули патріоти за всю історію існування України. Єдність і свобода робить нас гідними нащадками наших батьків.

Революція Гідності не тільки сколихнула країну хвилею нечуваного патріотизму, а й показала важливість національної ідеї. Нині саме за неї триває боротьба, і те, наскільки ця боротьба буде успішною, залежить від кожного з нас. Наше суспільство здобуло право на зміни, яке маємо сприймати не як дарунок, а як обов’язок діяти,   працювати для гідного життя. Для кожного з нас  настав час усвідомити себе повноцінним господарем цієї держави – вимогливим, як до влади, так і до себе.

Україна заплатила високу ціну за свій європейський вибір на Майдані і продовжує платити у війні на Донбасі, яку розв’язала російська влада, взявши курс на знищення української державності. Ця ціна показує нам, що ми здобуваємо щось безцінне, що не вимірюється безвізовим режимом чи зоною вільної торгівлі. Ми відвойовуємо власну розтоптану гідність, Богом нам дану і свідчимо про неї світові.

На Сході України триває війна. І хоч би хто там не казав, що стрілянина припинилась, що кількість вбитих під час перемир’я зменшилася в рази — ми все одно знаємо, що війна іде, що вона не закінчилась. А на війні, як на війні: втрати, поразки, перемоги, відчай, розпач і сподівання…Ціле плетиво людських емоцій та бажань. Серед яких одне, мабуть, найбільш вагоме — перемогти та вижити…

За що країні стільки болі?
Чим заслужили ми усі?
У небо йдуть нові герої,
Молитви ллються не весь світ.

За що вже сива чиясь мати?
За що ці сльози у батьків?
Він був студент, пішов в солдати,
Що б врятувати рідний дім.

Навіщо донька вже без батька?
Бо він пішов, за її сон,
Що б не було їм вдома страшно,
Був він водій, тепер – герой.

Тіла загиблих на землі,
А навкруги посеред пилу,
Посеред гільз що на крові,
Сидить солдат що вже весь сивий.

І він не здасться, він живий
Він заряджає магазин,
“За тебе братику, Максим…”,
Він шепотів і знову в бій.

Удари граду по стіні,
На стелі дірка від снаряду,
Провірити усіх своїх,
І сподівання що без втрат ми.

Тіла братів накриті стягом,
Прощання з вами назавжди,
Ви йдете в небо нести варту,
А ми за вас і ще помстим.

За що країні стільки болі?
За що вмираємо ми всі?
У небо йдуть нові герої,
Молитви ллються на весь світ.

Війна, яка триває зараз – це не жахливий сон, а страшний період нашої історії. Сьогодні молодь стає тією верствою населення, яка відчуває на собі найбільшу відповідальність за майбутнє.  Ми говоримо  про  війну, про солдатів, які зараз боронять незалежність нашої держави для того, щоб життя продовжувалось, щоби світило сонце і сміялись українські діти на своїй рідній Україні!

Хай мати не плаче за сином,

А батько спокійно засне.

Хай воїн вернеться в хатину,

Де жінка з дитиною жде.

Вернися додому скоріше,

Життя не одне ти вже спас.

І вдячна тобі Батьківщина,

Що допоміг в скрутний час.

Братів ти своїх не покинув,

У бою ти вправно стріляв.

І вирости сина такого,

Щоб землю свою вберігав!!!

Горнусь до тебе, Україно,  Як дитя до матері горнусь.

За тебе, рідна і єдина, Щодня я Богові молюсь!

Молюсь за тебе, Україно!І свої сили віддаю,

Щоб відродити із руїни  Наш дух і славу бойову!…

                  Молитва за Україну

Отче наш! Молимось до тебе за мир і спокій для нашої великої єдиної родини.Дай нам ,Боже, жити в любові до ближнього, у повазі прав і свобод кожного, не розпалюючи непремиренності.

Господи! Благослови Україну і всі родини наші. Навчи нас не продавати свою совість ні дешево, ні дорого. Захисти нас від ворогів видимих і невидимих, що хочуть поневолити нас.Дай нам, Боже, жити вільним життям. Дай кращу долю нашому народу. Дай нам єдність, мир і спокій.

(Всі повторюють: За Україну, мир і спокій!)