СЦЕНАРІЙ ПРОВЕДЕННЯ ПЕРШОГО УРОКУ «ХАЙ В СЕРЦІ КОЖНОЇ ДИТИНИ ЖИВЕ ЛЮБОВ ДО УКРАЇНИ»

Конспект Першого уроку для початкової школи

СЦЕНАРІЙ ПРОВЕДЕННЯ ПЕРШОГО УРОКУ «ХАЙ В СЕРЦІ КОЖНОЇ ДИТИНИ ЖИВЕ ЛЮБОВ ДО УКРАЇНИ»

для учнів початкової школи

Автор-упорядник: Киричок В.А., канд. пед. наук, старший науковий співробітник лабораторії громадянського та морального виховання Інституту проблем виховання НАПН України

Мета: закріплювати знання учнів про поняття «Батьківщина» і «батьківщина», «патріот»; розрити зміст понять Конституція України, права і обов’язки громадянина, розширити знання учнів про державні символи України (герб, прапор, гімн); викликати в учнів зацікавленість історією свого народу, постатями видатних українців, історією боротьби українського народу за свободу і незалежність, історією рідного краю; вчити дітей усвідомлювати себе громадянином, патріотом України, висловлювати почуття гордості за свою Батьківщину, бажання стати на її захист; виховувати в учнів патріотичні почуття, національну свідомість, гордість та шанобливе ставлення до героїв – захисників незалежної України; викликати прагнення бути справжнім патріотом рідної землі.

Обладнання: записи пісень, макет листівки для воїнів АТО.

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань учнів. Мотивація

– Діти, прослухайте, будь ласка, чудовий вірш української поетеси Тетяни Заславської:

Про Україну я пісню співаю,

Кращої в світі для мене нема,

Від небокраю й до небокраю

Навіть шукати дарма…

Нам Україна – мати, родина.

(Так свою Англію люблять англійці,

Швецію – шведи, Німеччину – німці…)

Нам не забути свою Україну.

Тому, що ми – українці!

Поміркуйте, діти, про що цей вірш? Яку головну думку хотіла до нас донести поетеса?
Які почуття викликає у вас цей вірш? Чому?

ІІ. Розповідь вчителя

Наша Батьківщина – Україна, наша багата й щедра українська земля, стала здавна місцем проживання для представників більше 130 національностей; крім самих українців. Це і росіяни, німці, кримські татари, естонці, болгари, греки, молдавани, румуни, угорці, албанці, гагаузи, євреї. Усі вони представники нашого українського народу тощо.

Наша прекрасна земля, її щедрий, співчутливий народ дав захист багатьом малим народам. Усі вони мирно й у злагоді живуть на Україні, пройшовши нелегкі випробування часом, голодом війнами і, навіть, переселеннями народів (кримських татар, німців, навіть самих українців). Український народ зумів дати притулок усім, хто живе у нас, тим, хто повернувся додому після довгих поневірянь (наприклад, кримськотатарському народу до Криму), зумів зберегти рідну українську мову, яка стала державною у молодій незалежній українській державі згідно Конституції, надає постійну допомогу інших народам у розвитку їхньої мови, культури, збереженні історії, побуту, традицій. Терпимість, миролюбність, бажання жити в злагоді з усіма народами, які населяють Україну, завжди було притаманне українському народу, який збагатив свою історію, культуру за рахунок здобутків інших культур тих народів, які заселяли наші землі. Яка чудова наша Україна, кожний її куточок! Скільки нового з життя різних народів, що населяють України ми зможемо сьогодні дізнатись, познайомившись з історією Ваших родин, де тісно історично переплелися традиції народів, що її населяють, їхніх культур.

Як Ви вважаєте, що нас об’єднує, діти?
А що є відмінного у святах (звичаях, традиціях) у народів, які проживають в Україні?
Яких норм і правил у житті повинні дотримуватись представники всіх народів, які населяють Україну? Чому?
Від чого, від зусиль кого залежить мир, злагода, спокій у нашому суспільстві, державі, країні в цілому?

ІІІ. Звучить приспів пісні «Злагода» (Вадима Крищенка, Геннадія Татарченка)

Несімо злагоду, як ту дитину,

У кожну хату і родину.

Нам треба злагоди, а зла не треба –

Хай посміхнеться всім земля і небо.

Несімо злагоду, як Божу милість –

І завжди будемо в добрі та силі.

Нам треба злагоди, а зла не треба

Хай посміхнеться всім земля і небо.

ІV. Словникова робота

– Як ще можна назвати свою Батьківщину (Вітчизна, рідна земля, рідний край)?

– Чому саме так називається країна, де народився кожен з вас? (Країна батьків.)

– Як називають нашу Батьківщину?

– Так, рідну країну називають з повагою Батьківщиною. Навіть, пишуть цю назву з великої літери, бо вона дійсно одна в кожної людини.

– Але є ще в кожної з вас і своя маленька “батьківщина”, місце, де ви народились. (Діти називають свої малі “батьківщини”.)

– Як називають людину, яка любить свій народ, свою Батьківщину? (Патріот.)

V. Гра-змагання «Я вважаю себе українцем, якщо я …»

(Учитель може використати додатки до заняття про історію походження державних символів України)

На слайдах допоміжні запитання для учнів:

– Як називається основний закон України? (Дотримуюсь статей Конституції України).

– Які символи Української держави ти знаєш? (З повагою ставлюсь до державних символів України: прапору, гербу і гімну).

– Якою є державна мова в Україні? І як треба до неї ставитися? (Намагаюсь досконало оволодіти державною мовою – українською, намагаюсь боротись за її чистоту).

– Не забувайте про ставлення до природи рідного краю, культурної спадщини (пам’ятники, музеї, …) (Бережливо ставлюсь до природи рідного краю, культурної спадщини українського народу).

(Виграє той, хто зможе назвати якомога більше ознак справжнього патріота України).

Послухайте правила, які повинен знати і завжди виконувати кожен із нас.

Звучить Гімн – потрібно встати, гордо й голосно співати.
Біля Прапора зупинись, честь віддати не лінись.
Конституцію потрібно вчити, за її законами жити.

(Звучить гімн України)

Слово учителя. Підводячи підсумки нашої гри-змагання, заслухавши Ваші варіанти відповідей, нам вдалося створити образ патріота України, і я сподіваюсь, що це творче завдання буде у майбутньому спонукати кожного з Вас ставати кращим, плекати в собі найкращі риси патріота в ім’я майбутнього нашої Батьківщини, у єдиній країні.

Виростайте і живіть

Для добра і слави,

Як святиню бережіть

Символи держави.

VІ. Мозковий штурм. Бесіда з дітьми

Яке слово є протилежним за значенням поняттю «Батьківщина»? (Чужина). Нехай підказкою Вам стане зміст вірша «Я був на далекій чужині» видатного українського педагога, учасника другої Світової війни, справжнього патріота України – Василя Олександровича Сухомлинського.

Читання вірша зі слайду.

Я був на далекій чужині,

Там небо таке ж голубе,

Та тільки нема Батьківщини,

Нема там, Вітчизно, тебе.

Бо в ріднім краю над землею

Чистіша і глибша блакить.

І сонце Вітчизни моєї

Яскравіше в небі горить.

Я слухав пісні на чужині –

Хороші думки в тих словах,

Але то не крила орлині,

Що є в наших рідних місцях.

Міні-диспут

Чому людину завжди приваблює рідна земля, її Батьківщина?
Поміркуйте, чи легко жити на чужині? Чому?
Так де ж все ж таки краще і чому?

Робота з прислів’ями:

Кожному мила своя сторона.
Людина без рідної землі, як соловей без гнізда.
Де рідний край, там і під ялиною рай.
Як будеш рідної землі триматися, то будеш від неї сили набиратися.

VІІ. Історичні події країни

Слово учителя. Згадуючи про славетну історію України, хіба можна забути про козаків, козацьку Січ. Слово «козак» означає «вільна людина». Хто ж вони такі? На долю козаків випала велика i тяжка праця – бути оборонцями рідної землі від турків та татар та інших іноземців. Українці завжди були оборонцями своїх кордонів, але ніколи не зазіхали на землі інших народів, не були загарбниками. Жили козаки за своїми законами, наприклад, «сам погибай, а братчика (товариша) виручай». В боях козаки-побратими бились поруч, рятуючи один одного і прикриваючи своїм тілом в разі небезпеки.

– Кого з видатних українських отаманів, гетьманів Ви знаєте? Хто з них прославив нашу рідну землю і залишився навіки в пам’яті народу у піснях, думах, казках.

(Перегляд слайдів)

– Хто з Вас добре знає історію своєї сім’ї, свого роду? Хто є нащадками славних козацьких родів? Розкажіть про це.

Слово учителя. Збулася мрія багатьох століть українських патріотів. Наша Україна – стала соборною, незалежною, самостійною державою. В цьому році 24 серпня їй виповнилося 24 роки. На жаль, на 23-ому році мирної незалежності українському народові, найкращим його представникам довелось зі зброєю в руках відстоювати свою національну гідність та незалежність. Навіки у пам’яті народу залишаться герої Небесної сотні. А день 20-го лютого (саме тоді відбулись найжорстокіші бої між протестуючими і силовиками) за Указом Президента України П.Порошенка, офіційно став днем пам’яті загиблих на київському Майдані – Днем Героїв Небесної сотні. Серед героїв Небесної сотні були, крім українців, вірмени, грузини, росіяни, білоруси, але всіх їх об’єднувало єдине бажання – відстояти свободу і незалежність української держави.

Так, як наші пращури–козаки ревно обороняли кордони наших земель, так і сьогодні наші українські воїни, учасники АТО у боротьбі з російськими загарбниками, борються за нашу державу, відстоюють її суверенітет і територіальну цілісність. Вони проявляють великий героїзм і відвагу та є справжніми патріотами України – славними нащадками героїчних козаків.

Діти, а що означає вислів, який зараз часто лунає скрізь: «Шануймося, бо ми того варті»? Це найчастіше говорять між собою дорослі. Що це означає?

Любити свій край, свою землю, знати рідну мову, шанувати традиції і звичаї, свій рід, пам’ятати своїх національних героїв. Але цей вираз має ще глибше значення, бо він стосується і кожного з вас. Ви повинні вирости справжніми дочками й синами свого народу, стати найбільш свідомими, ніж теперішнє покоління, пам’ятати і берегти все те, що нам у спадок залишити минулі покоління.

– Мабуть, ви часто чули чудовий, величний заклик «Слава Україні!»? Що лунає у відповідь. Чи пам’ятаєте ви ці слова? («Героям слава!») Що означають ці слова? (Це також згадка про пам’ять свого народу, його історію, ваших рідних, життя яких складало долю нашої Батьківщини.)

VІІ. Виступ учасника АТО або волонтера

VІІІ. Хвилина пам’яті за загиблими героями Небесної сотні, воїнами АТО, мирними жителями України, усіма полеглими за незалежність України.

Звучить українська народна пісня «Пливе кача» у виконанні групи «Пікадійська терція» – гімну українського Майдану.

ІХ. Виконання творчого завдання учнями

Бесіда.

Діти, якого кольору наш прапор?
Що символізують жовтий і голубий колір?
Хто з вас знає, що символізує наш герб? Звідки він походить? Скільки йому років?

Творча робота (див. Додатки).

Учні 1-2-х класів виготовляють за шаблоном прапора України.
Учні 3-4-х класів виготовляють окрім прапора малюють герб з словами-підтримки воїнам АТО (за бажанням одним із трьох способів).

ІX. Підведення підсумку уроку

Слово вчителя. Кожну нашу родину можна порівняти з могутнім деревом, в якого міцні корені. Відірви ці корені – зламається дерево. І навпаки, наша пам’ять робить його невмирущим. Спробуємо зробити всім своїм життям, працею так, щоб дерево вашого роду ніхто не зміг похитнути. Гідно несіть славу ваших предків, завжди вставайте на захист свободи і незалежності своєї Батьківщини – України, докладіть своїх зусиль для того, щоб вона стала багатою, сильною.

Прослуховування вірша М. Овдієнко

Як помира листок без гілки,

А квітка без стебла,

Так я без тебе, Україно,

На світі б не жила.

Слухання пісні «Одна – єдина» (В.Крищенка та О.Морозова).

ОДНА – ЄДИНА

З репертуару Іво Бобула

Коли у серці поклик журавлиний

І втома ріже зморшкою чоло,

Я добре знаю — є одна — єдина,

Що не сховає рук своїх тепло.

Приспів.

Одна — єдина на білім світі,

З твого імення сонце світить.

Одна — єдина, одна — єдина,

Моя ти рідна Україна.

Коли далеко — знов до тебе лину,

Спішу до тебе, як весняний птах,

Бо, де б не був я, — ти одна — єдина

В моїм мовчанні І моїх словах.

Приспів.

Коли день світить, як рясна калина,

І зерна мрії падають в ріллю,

Я свято вірю — є одна — єдина,

З якою сонце й хмари розділю.

Приспів.

Продовж речення «Для мене Батьківщина – це…»

Киричок В.А., канд. пед. наук, старший науковий співробітник лабораторія громадянського та морального виховання Інституту проблем виховання НАПН України

ДОДАТКИ[1]

Зразок шаблону листівки для творчого завдання (1-2-ий класи)’ .

Прапор

Зразок шаблону листівки для творчого завдання (3-4-ий класи)’

Малюнок Гербу (одним з трьох способів)

Вітання воїнам АТО Повертайтесь живими!

Блакитний

Жовтий

Зворотна сторона

Моя країна – Україна

Є у мене й мама й тато,

Є сестра й молодший братик

Ми щодня встаєм раненько

І збираємось хутенько..

Тато – лікар у лікарню,

Мама – пекар у пекарню,

Я й сестра до школи йдем

Брата в дитсадок ведем.

В нас людина кожна знає,

Чим займатись вона має.

Гарантує нам це право

Головний закон держави.

Він дає дорослим й дітям

Вільно і щасливо жити.

Всі його повинні знати

І вивчати, й шанувати.

Звуть закон цей в Україні – … (Конституція країни)

Алла Сокол

А. Костецький

НАШ ОСНОВНИЙ ЗАКОН

Не так уже й давно, а саме – 28 червня 1996 року, народилася в нашій незалежній державі Конституція України – наш Основний Закон.

Ти, друже, напевно, чув од дорослих, що закони взагалі, яких є чимало, визначають і підказують нам усім – і малим, і дорослим, – як жити у своїй країні та з її сусідами у злагоді й мирі. А Конституція України визначає, якими бути всім отим законам. Одне слово, Конституція – це така собі „матінка” всіх інших законів!..

Слово „конституція” походить із латинської мови, якою говорили ще в Стародавньому Римі. А означає воно „устрій, установлення”, тобто будь-яка конституція визначає, якій бути державі, де ми живемо, а також – наші права та обов’язки.

А вони є в усіх і в кожного!

Скажімо, твої батьки мають піклуватися про тебе, а ти повинен помагати їм у всьому, слухатися їх, поважати дорослих і своїх ровесників. Зрозуміло, тоді й вони поважатимуть тебе. Адже в Конституції України записано, як то кажуть, чорним по білому, що „діти рівні у своїх правах незалежно від походження”.

А ще там записано, що „будь-яке насильство над дитиною переслідується законом”. Отже, твої права оберігаються державою: ніхто й ніколи з дорослих не може примусити тебе чинити щось погане чи зле, не може зашкодити тобі, твоїй гідності й честі!

Але й ти, друже, мусиш чинити так само: нікого ні до чого не змушувати, жити за правилами та законами нашої країни, бути її відданим громадянином!..

Отож, друже, запам’ятай: Конституція України – то життєвий дороговказ і для тебе, і для мене, і для всіх-усіх сущих в Україні, і для самої нашої держави – теж! А „День прийняття Конституції України є державним святом – Днем Конституції України” – так записано в самій Конституції!..

(За книгою Н.М.Бібік, М.М.Ілляш Зростаємо громадянами. Розповідь про Конституцію України : навч. посіб. – К. : Веселка, 2000. – 87 с.)

НАЙГОЛОВНІШИЙ ЗАКОН

У кожній державі є один найголовніший Закон. Він називається КОНСТИТУЦІЄЮ, або ж ОСНОВНИМ ЗАКОНОМ. Всі інші закони, які приймають при потребі (от як, приміром, закон про те, якою може бути найменша зарплата, або про те, як помогти молодим сім’ям), всі розпорядження уряду і президента не повинні суперечити Основному Закону. Ось чому кожен народ бореться за те, щоб мати добру КОНСТИТУЦІЮ. Нелегко буває її вибороти. Але хоч би як було важко, справа варта того. Бо від Конституції залежить щастя й доля Народу і кожної людини.

Кожен, хто хоче, щоб у спільному Домі–Державі всі жили щасливо, повинен добре знати Конституцію своєї Держави, розуміти її, виконувати і боронити.

НАЙВАЖЛИВІШИЙ РОЗДІЛ

КОНСТИТУЦІЯ у перекладі з латинської мови означає «устрій, будова». Це закон про устрій, про будову держави і про головні права та обов’язки громадян.

У законі, а тим більше – в Основному Законі, кожне слово, кожна кома мають важливе значення. І все ж таки, очевидно найважливішим у всій Конституції є другий розділ: «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». Все інше – заради цього. Адже держава твориться й існує задля людини.

Цей розділ найбільший у Конституції. У ньому сорок вісім статей. Майже кожна починається словами: «Громадяни мають право…», «Кожен має право…». Якщо навіть у якихось статтях цих слів немає, то все одно йдеться про права людини, права громадянина. За переліком прав і свобод та за їхнім змістом Конституція України належить до найдемократичніших і найбільш гуманістичних (тобто людяних!) конституцій світу.

В ній враховано традиції українського народу та історичний досвід усього людства. Вона ґрунтується на «Загальній декларації прав людини», прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 року. ООН – Організація Об’єднаних Націй – створена після другої світової війни. В ній працюють представники майже всіх країн світу. Мета ООН – сприяти розв’язанню конфліктів між народами мирним шляхом.

У розділі другому Конституції йдеться й про обов’язки.

Держава вимагає від громадянина тільки найнеобхіднішого. Не для себе як такої, а знову ж для того, щоб забезпечити права, свободи, гідне життя всіх своїх громадян, захистити їхні інтереси.

Не випадково права та обов’язки стоять поряд. Вони нерозривно пов’язані! Право породжує обов’язки, а належно виконані обов’язки надають можливість ще повніше здійснювати, утверджувати права. Візьмімо, наприклад, статтю 27. В ній говориться: «Кожна людина має невід’ємне право на життя». Це означає, що держава всіма своїми засобами повинна боронити життя й безпеку громадян. Але це є також обов’язком кожного громадянина! Ось що сказано в статті 68:

«Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності».

Але хіба може кожна людина, а тим більше малоосвічена, заклопотана своїми справами і турботами, знати всі закони?! Треба відверто сказати: не може. Як же бути? Питання складне, але водночас і просте. Ми вже говорили про загальнолюдські цінності, про добро і зло. Зовсім не важко запам’ятати десять заповідей Божих, а серед них є: заповідь 4-та – «шануй батька свого і матір свою», заповідь 5-та – «не вбивай», заповідь 7-ма – «не кради», заповідь 8-ма – «не свідчи ложно». Коротше можна сказати так: не чини і не бажай іншому того, чого не бажаєш собі. Близькими до них є моральні вимоги й інших світових релігій. Достатньо дотримуватись цих заповідей, щоб не стати на стежку злочину.

– Кажуть, що моє право закінчується там, де починається право іншого. Як ти це розумієш?

Але в житті часом виникають ситуації, коли треба знати конкретний закон, щоб через незнання його не постраждати самому і не заподіяти шкоди іншим. У такому разі треба неодмінно порадитися з адвокатом, знавцем законів – юристом. І тільки все добре з’ясувавши, можна буде прийняти розумне, виважене рішення, захистити свої інтереси і права. (Наприклад, стосовно житла або спадщини).

Василь Симоненко

Ти знаєш, що ти – людина.

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

– У чому ти хотів би бути схожим на своїх тата, маму, друга?

З метою кращого ознайомлення дітей зі змістом статей Конвенції про права дитини ми використали віршовану поезію Ірини Жиленко «Знай свої права дитино…». Наприклад:

Знай свої права, дитино.. Основні засади Конвенції про права дитини (1989 рік) / Вірші Ірини Жиленко

У неньки народилося дитя…

Від дня народження від іменин –

він твій цей світ широкий за вікном.

Ти на життя і щастя маєш право

під золото блакитним знаменом.

своєї української держави.

***

… В людей розумних є девіз:

ні з кого не сміятись.

І той, і та, і ти, і я –

ми всі – одна міцна сім’я.

Так, люди різні. Але рівні

права у всіх людей,

чи ти рудий, чи чорнобривий,

українець, чи єврей.

Маленьким росіянам, фінам,

полякам, неграм – всім

країна наша Україна –

єдиний рідний дім.

Методика незакінченого речення „Моя думка така…”, „Якби я мав право…”

Як би ти пояснив, що означає вислів: «Я маю право…»?
Чи подобається тобі твоє ім’я? Чи ти знаєш, що воно означає?
Як ти гадаєш, які права дитини порушують дорослі, посилаючи своїх чи чужих дітей на вулицю старцювати (просити гроші)?

… В Україні славній,

у нашій рідній стороні

усі народи мають право

на власну мову і пісні.

Як ти грузин – учи грузинську.

Казах – казахську вчи сумлінно.

Але шануй і українську –

Державну мову України.

***

… Дитя мої, права дитини

ти мусиш вивчити сумлінно.

Це так потрібно, так важливо

напевно знати в наші дні:

коли з тобою справедливо

вчиняють, а коли і ні.

Тож прочитай, завчи напам’ять.

Порадь і друзям почитать.

Хай прочитають тато й мама.

Закони всім потрібно знать!

Будь добрим сином (чи дочкою),

поганим вчинком не зганьби

ти роду власного ніколи.

Люби свою сім’я і школу.

Свою Україну люби!

Ірина Жиленко

ЛЕГЕНДА

Не тільки людина, не тільки сім’я мають властиві їм ознаки – такі зворушливі й неповторні. Кожна держава також має свої розпізнавальні символи. Це прапор і гімн.

З глибини віків дійшла до нас ось така легенда. Жила собі жінка. І мала вона трьох синів. Сини зростали чесними, сміливими, дуже любили свою неньку і готові були віддати за неї своє життя.

Виросли сини і розійшлися по світах, прославляючи свою матір. Найстаршому матір подарувала на згадку про себе золоту корону з трьома промінцями. Корона зігрівала людей, вела вперед, показувала шлях до кращого життя. За цю трипроменеву корону люди дали першому синові ім’я Тризуб.

Середньому сину мати дала в дорогу блакитно жовтий одяг. Сміливий і сильний був середній син, і прославив він свою матір добрими звитяжними (героїчними) вчинками. Люди запам’ятали його і назвали Прапором.

А найменший син отримав у дарунок від матері соловейків голос. І де б він не був, усюди лунала його дзвінка урочиста пісня. За цей голос і величний спів люди дали йому ім’я Гімн.

Так і донині по всьому світу золотий тризуб, синьо-жовтий прапор і урочистий гімн прославляють рідну неньку – Україну.

Вони стали державними символами України.

(А.Сокол, О.Конечна. Уривок з книги „Моя країна – Україна”)

За М.Туркало

ЛЕГЕНДА ПРО ПШЕНИЦЮ

У ті давні часи, коли перші люди були в раю, ніхто не знав, що таке голод. Всі жили тільки душею, а душі були чисті, мов сніг, і невинні, мов травневі квіти. Уся природа була наче одна родина, і в ній панувала велика й гаряча любов.

Але сатана, злий дух всесвіту, посіяв гріх у душах людей. Відтоді почалося життя людського роду, повне мук, сліз і неспокою. Важке горе придавило раптом їх серця і рівночасно вперше вони відчули голод. Їх нива не родила, бо в землі не було насіння.

Був на небі один ангел, що дуже любив і жалів людей. Полетів він до Божого престолу.

– Господи! – промовив ангел. – Дозволь мені допомогти знеможеним. Їх нещастя вогнем палить мою душу!

– Іди й допоможи людям, – лагідно всміхнувся Бог.

Мов блакитна квітка, злетів з неба ангел і спустився на землю. Але люди, втративши чистоту душі, втратили і здатність бачити ангелів. Вони могли бачити тільки земні речі.

І ангел засмутився. Золоті блискучі сльозинки полилися з його очей і засіяли землю…

Літом нива засяяла стиглим, неначе щире золото, зерном. Вдячні люди падали навколішки, тремтячими руками пригортали і цілували хліб, дарований їм небесами…

Тепер нема в світі таких розлогих та родючих степів, як в Україні, де влітку хвилюються безмежні лани, засіяні українським золотом. І споконвіку поважає український народ пшеницю. Любить так, що навіть для свого національного прапора вибрав кольори золотої пшениці та блакитного неба.

Д. Чередниченко

ВОГОНЬ – БАТЬКО, ВОДА – МАТИ…

Думки про національну символіку

Темно. Ніч. Ще ніч. І ти чекаєш ранку.

Ти дивишся на небо – а воно як море. Як темне море. От викотилась би на нього золота діжа – і враз би засяяло. І все навколо звеселилося б, ожило. Аякже: сонце встане – то й ранок настане. „Коли сонечко пригріє, то й трава зазеленіє”, – кажуть люди.

А ще вони кажуть: „Куди водиця тече, там травиця росте”. Звісно, без сонця й води усе марніє. Бо вогонь і вода народжують життя. Світло й вода. Люди вірять: сонце – батько, вода – наша мати. А де тато й мама, там і син. От і Трійця Свята. Так і називався колись тризуб наш. Герб України. Бо він давній. Ще в князя Володимира був гербом. А люди знали його ще з трипільських і давніших часів. І завжди шанували цей знак як Дерево Життя, бо вірили у святість Народження, цінували красу Пробудження. І вірили вони в чарівну силу барви життя, чистої і справедливої. Якої саме барви? Ти скажеш і сам, як глянеш на ранкове небесне море. Бо побачиш: вогонь (сонце) – жовтий (золотий), вода (небо) – синя. Або як спостерігатимеш ранкову річку чи ранковий ставок: сонце золоте сяє із синьої (голубої) глибини. А люди кажуть: „Як небесна височина, так морська глибина”.

Отож наші предки ще здавна помітили, якої доброї барви (кольору) наша аура (біополе довкола тіла у вигляді різнобарвного світіння), аура цілої України – синьо-жовта, синьо-золота, а вчені кажуть, що інтелект світиться жовто-золотистим, духовність – голубим. Блакитно-жовта барва аури, виходить, – барва мислячої, духовно розвиненої людини. Наші предки це добре знали й узяли цю барву (ці кольори) за національний символ. Отож і полощеться на весняному вітрі синьо-жовтий прапор – оберега наша – і тішить наші пробуджені душі, єднаючи нас із давніми предками, із нашою історією.

Вогонь і Вода.

Сонце й Небо.

Осяяна сонцем пшениця й небесна блакить.

Життя. Україна.

А щоб жила наша держава, щоб не вмирала її історична слава і жадана воля, народ обрав собі пісню-оберегу, пісню-гімн, якою стверджує свою незнищенність, утверджує свою полум’яну любов до Батьківщини, замовляє світлу майбутність. Слова цієї пісні написав ще 1862 року Павло Чубинський, а музику до них склав 1863 року композитор Михайло Вербицький. Називається вона „Ще не вмерла Україна”. І лунає вона тепер понад світом, розносячи болючу славу України, а Україні виборюючи світлу долю.

М. Підгірянка

Не забуду я ніколи:

Знак мій – Тризуб в синім полі,

Україна – край мій рідний,

Щоб був славний і свобідний.

Жовті ниви, сині гори,

Жовто-сині в нас прапори!

Все нам будуть помагати

Господь Бог і Божа Мати!

(Із часопису „Дзвінок”)

Вчителі можуть використати цю збірку прислів’їв як додатковий матеріал до відповідних занять, разом з дітьми розтлумачуючи зміст кожного з них. Можна запропонувати ще й такий творчий вид завдання для дітей: по командах доповнити вміщені прислів’я іншими, подібними за змістом, звернувшись за допомогою до старших членів родини, вчителів, вихователів.

Бліц-турнір «Моя Україна» (за В.І.Мургою, газета «Розкажіть онуку», червень 2013 року. С. 32-33)

Яке свято ми відзначаємо 28 червня? (День Конституції України)
Що ми відзначаємо 23 серпня? (День Прапора).
Коли ми святкуємо День незалежності України? (24 серпня).
У якому році була прийнята Конституція незалежної української держави? (1991 рік)
Із скількох областей складається Україна? (24 і Республіка Крим)
Хто є автором слів Гімну України? (Павло Чубинський)
Хто написав музику до нього? (Михайло Вербицький)
Назвіть прізвище першого космонавта України? (Леонід Каденюк)
Який найбільший звір України? (Зубр)
Яка найбільша морська тварина живе в Україні? (Дельфін)
Назвіть державні символи України?
Назвіть народні символи України?

«Вірю – не вірю»

Чи вірите Ви, що Київ – найстаріше місто в Україні? (Ні. Місту Керч (Пантікапей) – 2600 років)
Чи вірите Ви, що географічний центр Європи знаходиться в Україні? (Так, у Карпатах)
Чи вірите Ви, що символом найвищої влади на Січі був меч? (Ні, булава)
Чи вірите Ви, що штани хлопцям до ХІХ століття дозволяли носити тільки після 15-ти років? (Так, до цього носили сорочку)
Як називається збірка, до якої увійшли поетичні твори поета та художника-кріпака? («Кобзар» Т.Г.Шевченка)
Хто запровадив християнство і охрестив народ Київської Русі? (Князь Володимир)
Чим прославився Ярослав Мудрий? (Він створив першу бібліотеку, дбав про поширення освіти)

Азбука – то до мудрості дорога.

Аби розум – щастя буде.

Аби руки і охота, буде зроблена робота.

Аби вмів робити, навчилися як жити.

Без верби і калини немає України.

Без трудів не їстимеш пирогів.

Без вірного друга великая туга.

Будь сміливим не язиком, а ділом.

Без відваги зазнаєш зневаги.

Всюди на світі добре: у Вітчизні – найліпше.

В чужому домі будь привітний, а не примітний.

Від поганого коріння не жди доброго насіння.

Г, Ґ

Грамоті вчиться — завжди пригодиться.

Гостре словечко коле сердечко.

Ґречність і відвага — козакові слава.

Добре діло — твори сміло.

Де добрі люди, там біди не буде.

Давши слово — держись, а не давши — кріпись.

Дерево міцне корінням, людина родиною.

Доглядай землю плідну, як матір рідну.

Не той друг, хто медом маже, а той друг, хто правду каже.

Де незгода, там часто школа.

Не шукай правди в других, коли в тебе її немає.

За спання не купити коня, а з лежі не справити одежі.

Єдність і братерство — велика сила.

Земля кланяйся низько, до хліба будеш близько.

З ремеслом дружити — в житті не тужити.

Здобудеш освіту — побачиш більше світу.

Зрубав дерево — посади два.

Згода дім будує, а незгода руйнує.

Заздрий від чужого щастя сохне.

Більше науки — спритніші руки.

За рідний край життя віддай.

Та земля мила, де мати родила.

І будень, і неділя — лінивому все буділля.

Інший край — інший звичай.

Добре ім’я — найкраще багатство.

Все добре переймай, а зла уникай.

Вмій пожартувати, знай, коли переставати.

Що край, то звичай, що сторона, то новина.

Нових друзів май, старих не забувай.

Книжка вчить, як на світі жить.

Книжку читаю — розуму набирай.

Книжка — найкращий друг.

Козацькому роду нема переводу.

Красная мова находить добрії слова.

Краще не обіцяти, як слова не здержати.

Людина без вітчизни, як соловей без пісні.

Ліпше мовчати, ніж сварку зачати.

Ласкава дитина, як щаслива година.

Мир будує, війна руйнує.

Ми з такого роду, що любимо свободу.

Мовчання гнів гасить свободу.

Народ без свободи — як риба без води.

Найдорожчий клад, як в родині лад.

Не лінуйся рано вставати, щоб змолоду більше знати.

Не хитруй, не мудруй, а чесно працюй.

Один у полі не воїн.

Праця чоловіка годує, а лінь марнує.

Посієш вчинок — виросте звичка.

Рід пізнавай — все добре переймай.

Пізнай свій Рід — побачиш свій шлях у житті.

Рідна земля і в жмені мила.

Розум — скарб людини.

Семеро одного не ждуть.

Слово до слова — зложиться мова.

Слово не горобець, вилетить — не піймаєш.

Слова ласкаві, думки лукаві.

Степ та воля — козацька доля.

Талант — це наполеглива праця.

Теплі слова зігрівають душу людини.

Терпи козак, отаманом будеш.

Труднощі мучать, зате розуму учать.

Трудовий хліб — солодший за мед.

Україна — рідний край про її добробут дбай

У чужій стороні не так світить і сонце.

У всякім подвір’ї своє повір’я.

Хліб житній — то батько рідний, гречана каша — то матір наша.

Хто матір забуває, того Бог карає.

Хто без діла, той без хліба.

Хто рано встає, той у роботі не відстає.

Холодним словом серце не запалиш.

Честь втратиш — пропадеш, добро втратиш — наживеш.

Честю гордись, а батьком-матір’ю не хвались.

Чуже переступи, та не займай.

Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько.

Шануй старших — доб’єшся поваги від молодших.

Шануй сам себе, шануватимуть люди тебе.

Робиш добро — не кайся, робиш зло — зла й сподівайся.

Правда світліша за сонце.

Щастя не підкова — під ногами не знайдеш.

Щире слово, добре діло, душу й серце обігріло.

Що собі не мило, того й людям не зич.

Що смішно, то смішно.

Щоб не зазнати злої долі, працюй у школі, вдома, в полі.

Від краю до краю всім добра бажаю.

Наука і труд хороші плоди дають.

Стій за правду горою, то й люди з тобою.

По одежі стрічають, по уму проводжають.

Які мамка й татко, таке й дитятко.

Як прийде туга, пізнаєш друга.

Як будеш чесно працювати, то прийде сама доля до хати.

Добре там живеться, де гуртом сіється і женеться.

Не вмієш —життя навчить, не хочеш — воно заставить.

Мудрий не говорить, коли зробить, а скаже, коли зробить.

Веселий гість — дому радість.

Великий рости, щасливий будь, себе не хвали, другого не гудь.

(Джерело: Абетка: українські народні приказки та прислів’я / Упорядник С. Черепанова. — Львів : Стрім, 1997. —36 с.; авторське оновлення)

[1] Запропоновані Додатки до уроку можуть бути творчо використані вчителями 1-4 класів відповідно до рівня підготовленості дітей, вікових особливостей учнів.

ДОДАТКИ ДО ПЕРШОГО УРОКУ

для учнів початкової школи

Матеріали для бесід із учнями

Методика незакінчених речень.

Для мене Батьківщина – це…
Моя Батьківщина – це…
У ставленні до батьків я маю…
У ставленні до Батьківщини я маю…
Я маю право…
Моїми обов’язками є…
Громадянин України – це той, хто…
Бути патріотом означає…
Я люблю свою рідну землю, тому що…
Любити свій рідний край означає…
Я можу зробити для моєї Батьківщини, малої Батьківщини, рідного краю…
Я покладаю надію на Батьківщину…

Проблемні запитання для дискусії:

Чи згодні ви з висловами:

– „Без верби й калини нема України”? Чому так говорять?

– В Україні живуть тільки українці? Хто саме?

Поясність прислів’я:

– За рідний край і життя віддай? Чому?

Чи задумувалися ви над тим, що людина, зриваючи гарну квітку, робить біднішим свій рідний край?

Творчі завдання для учнів:

Складіть казку про свій рід (родину, сім’ю).
Складіть казку про Україну (або свій рідний край).
Намалюйте малюнок на тему:

„Ти у мене єдина, Україно”,

„Ми всі єдина сім’я” (про традиції різних народів),

„Як тебе не любити, мій рідний краю!”,

„Які ми, українці?” (які риси характеру притаманні нам).

Напишіть міні-твір на тему:

„Моя Україна”,

„З історії мого рідного краю”,

„Мій рід (родовід)”,

„Козацькому роду нема переводу”,

„Найвідоміші українці”,

„Я і моя улюблена казка”,

„Моє рідне місто (село)”,

„Я і моя улюблена народна пісня”,

„Я горджусь тобою, Україно!”,

„Я і культура мого народу”,

„Україна через 20 років”.

Бесіди:

«Моя рідна Україна»

«Наша вітчизна – Україна»

«Борімося – поборемо»

«Волю не дають, а здобувають»

«Український народе – з колін»

«Створи себе і державу»

«В Україні наша доля, життя і майбутнє»

«Ми ті, що гідні процвітання»

Заочні подорожі:

«Україно ти моя прекрасна»

«Збережемо пам’ять про подвиг українців»

«Служіння заради миру України»

«Зростаємо громадянами-патріотами землі, що Україною зветься»

«Що значить бути патріотом України»

Оповідання для читання і обговорення

В. О. Сухомлинський

НЕЗНИЩЕННИЙ КАМІНЬ

Це було на Поліссі, на півночі України, в тяжкі роки фашистської окупації.

Серед дрімучих лісів, над тихим озером стояло старовинне українське село Маківка. Коли окупанти підходили до села, багато жителів пішло в партизани, а хто залишився, допомагали партизанам.

Вирішили фашисти знищити село, спалити всіх жителів. Та про цей страшний намір люди провідали зарані. Вночі вони всі до одного пішли в ліс, забравши з собою домашні нажитки, корів, птицю.

Вступив уранці каральний загін у село, а в ньому нікого немає.

Фашисти спалили все, що могло горіти, – хати, повітки, дерева. Позасипали криниці, золу висипали в озеро. Нічого не зосталося від села, крім великого білого каменя, що з давніх, незапам’ятних часів лежав посеред села. З покоління в покоління передавалася легенда, що камінь цей сягає в грузьку глибину, куди не може дістатися ніхто.

Фашисти заклали під камінь вибухівку й висадили його в повітря. Уранці вони прийшли й не повірили своїм очам: камінь лежав, мовби його й не чіпали.

Розлютовані фашисти знову підірвали камінь. А наступного ранку він знову білів посеред розритої землі, мовби до нього ніхто й не торкався.

Розлютовані гітлерівці знову підірвали камінь. І знову на ранок він вийшов із-під землі.

– Це прокляте місце, – сказав фашистський офіцер. Через кілька місяців наші війська прогнали фашистів. На пустир, де колись було старовинне село Маківка, повернулися з лісу старенькі, жінки й діти. Повернулись і партизани. Вони підійшли до білого каменя й низько вклонилися йому.

– Так і наша Україна незнищенна, як цей камінь, – сказав найстаріший житель села, столітній дід Архип. – Цей незнищенний камінь – непогасна любов наша до рідної землі.

Запитання для обговорення:

– Чому саме так назвав В.Сухомлинський своє оповідання?

– Чому воно нас навчає?

– З чим порівняв Україну столітній дід Архип? Як ти гадаєш чому? Які почуття викликало у тебе це оповідання? Чому?

– Який образ постає в твоїй уяві, коли ти промовляєш назву своєї держави? З чим би ти її порівняв і чому?

ДІДУСЕВА ЗАПОВІДЬ

Я навчаюсь у четвертому класі. На почесному місці в нас портрет мого дідуся Павла. Під портретом напис: „Він віддав своє життя за Батьківщину”.

Із розповідей мами, бабусі я знаю, що дідусь мій був розвідник. Він поліг смертю героя далеко на Заході, в Карпатських горах.

Наближався день пам’яті мого дідуся. Щороку в цей день бабуся приносить до дідусевого портрета букет квітів. А цієї весни і я виплекав білі квіточки абрикоси й поніс їх раненько в школу. У школі ще нікого не було. Я поставив квіти біля портрета. Сів за парту. Коли це бачу: дідусь усміхнувся.

Дідусю, – попросив я, – скажіть, будь ласка, ким мені бути? Мені й льотчиком хочеться стати, й агрономом, і лікарем. Ким мені бути?

Будь патріотом, – почув я голос дідуся. – Це найголовніше.

Запитання для обговорення:

– Чи згоден ти із відповіддю онукові?

– Як треба ставитись до своєї Батьківщини? Чому?

– Яку заповідь залишив тобі твій дідусь, прадідусь (бабуся або прабабуся)? Чому вони тебе навчають чи навчали?

– Чи гордяться твої рідні тим, що вони є українцями? Чому?

– З яким почуттям ти хотів би носити це горде звання – українка (українець)? Чому? Чим ти можеш пишатись як українець (українка)?

Рефлексія:

Поміркуй і продовж речення: «Бути українцем для мене – це означає…»

М.С. Вінграновський

НАШ БАТЬКО

Оце він і є. Нашому батькові, як мені здається, ще немає вісімдесяти. Здоров’ям він, слава Богу, нівроку: і зварить сам, і попере, і роботу яку коло хати зробить, і взагалі…

Він уже сам забув, коли базарював на цьому базарі, але сьогодні, як бачите, приїхав і тиняється від машин до возів, від возів до лавки і так далі. Очевидно, батько вибрався зі своїм інтересом: побачити, що люди продають, по яких цінах, послухати, про що говорять, яка городська мода пішла на харчі та на одежу, або ж і самому купити що…

Візьме чи не візьме? Гляньте, як довго він прицінюється до цих чобіт. Мабуть, візьме, бо по тому, як колупає нігтем підошву — чи добре вичинена — як обмацує голенища, передки, ранти, залазить рукою всередину — чи рубчика якого нема, чи цвях не виліз із підошви, — дістає гроші. Купує. Перев’язує мотузком, перекидає через плече і зараз піде купувати морозиво. Точно: бачите, підходить до лотка… Батька нашого хлібом не годуй, але дай йому морозива або тульки. Він любить морозиво і любить тульку. Купує. Тепер він буде його їсти. Він не буде його їсти, ходячи по базару. Він зараз стане ось під цим деревом, де менше людей, і тут почне. Нехай їсть на здоров’я. Ми зачекаємо, доки він досмакує, обгорточку зімне в кулаці, покладе у кишеню, бо нікуди кинути, потім ще раз подивиться на лоток та й піде собі з чобітьми через плече по базару далі…

Чоботи. Батько знімає з плеча і знову починає, як бачите, їх розглядати, нюхати, обмацувати і знову нюхати: чоботи добрячі і знову ж не дуже такі вже і дорогі. На дві зими стачить. А може, й на три.

Може б, іще морозива з’їсти? Чоботи є, тульки — хоч греблю гати: чого б то я її ще зранку купував та носив, щоб текла? — не треба, встигну з козами на торг.

Заждіть, батько щось помітив. Що ж це він помітив? Ага, за тим оно возом іде корова на продаж: і роги, і вим’я, і нога під нею, як під доброю дівкою…. Гляньте, як батько назирці дибає за цією коровою.

Наш батько — пастух. Скільки він себе пам’ятає, і скільки ми його пам’ятаємо — наш батько пасе череду. Пасе колгоспних і людських корів, живе в достатку, телевізора має, має пасіку, сад, криницю викопав біля хати, щоб під гору воду не носить. Про нашу хату вам розкаже мій менший брат, бо мені нашої хати не видно, а братові видно, бо цей наш менший брат живе при нашій хаті.

Ось уже наш батько веде сименталку по дорозі від райцентру в наше село додому, оберемок сіна під рукою. Навіщо вона йому? Молоко і сметана, масло і сир у погребі годами у нього глевіють. Але — купив. Купив та й купив, може, йому веселіше буде, бо як не є, а худобина в хліві біля ясел зимою дихає парко, як двері відчиниш — то все-таки клопіт. А клопіт — діло велике.

Оце бачите братську могилу? Біля цієї могили батько пустить корову попасом, а сам сяде і закурить. Так воно і є. Корова пасеться, наш батько курить, вітер, сонце, а в цій братській могилі лежу я, його старший син. Я лежу в цій могилі, нагороджений посмертно разом зі своїми товаришами. Ми бились, як нам здається, на совість і хоча перемогли уже мертвими, так би мовити, смертю смерть поправши, але справа зараз не в цьому: сонце, вітер, корова пасеться, наш батько курить. Нехай собі курить на здоров’я. Колись малим я любив кришити тютюнові корінці. Але тепер наш батько тютюну не сіє, та й мене давно вже нема.

Тепер, по тому, як батько рушає з коровою далі, уже до села, я передаю слово нашому меншому братові, бо він цю дорогу знає краще за мене, бо вона, ця дорога, і село, і хата, так би мовити, це вже його володіння.

…Ця дорога колись була стежкою. Вона була стежкою, і я ходив по споришу у райцентр до школи сім кілометрів десять літ. Тепер тут дорога. По цій дорозі, як бачите, веде наш батько корову, а наша хата крайня від села, оце вона і є. Фундамент і стіни уже старі, бо хату ставив ще наш дід. Всі часи вона була під соломою, а недавно, років зо три тому, батько вкрив її шифером.

Зараз батько прив’яже корову до береста на причілку хати. Потім витягне з криниці відро води, нап’ється і дасть напитися корові. Так і є: бачите, батько прив’язує корову до береста.

Берест — це я, його середній син. В одному з боїв я впав на міну і виріс оце коло нашої хати берестом. Батько не знає, що цей берест — це я, його середній син. Мені й самому дивно, чого це раптом я став берестом і чому саме берестом, а не іншою деревиною. Убило мене на Одері, і було б не так обидно, якби хто-небудь бачив, як мене вбило. Бо навіть батько до сих пір думає, що я живий, що, може, я десь є і не хочу до нього признаватися, — от що мені обидно! Сказати батькові, що я — це я, берест, я вже не можу, бо листя моє не говорить по-людському, з вітром хіба чи дощем — то інше діло.

А чоботи батько купив справді добрячі. Оце заносить він їх у хату. Відкриває скриню, обмотує чоботи газетами і кладе до осені. В цій скрині на дні лежать наші фотокартки. Батько не чіпляє наші фотокартки на стіну, щоб не відцвітали під сонцем та щоб мухи не гидили їх.

Батько виходить з хати, дає собаці і курям їсти, бере косу, вкосює трави, підкидає на ніч корові, сонце заходить. Спати батько лягає рано, бо рано треба вставати. Це ліжко, яке він поставив піді мною і на якому він спить, — це ще наше хлоп’яче ліжко.

Ніч. Батько спить. Лежить і глибоко дихає прив’язана до мене корова.

З тієї миті, як я став берестом, я почуваю себе прекрасно. Земля піді мною така, що коріння у ній аж співає, — така ця земля благодатна. Повітря як мед. Єдине, що заважає мені, — це безсоння. Відколи я таким став, я не можу заснути. Завжди в моєму листі вітер якийсь ночує, взимку то сніг, то мороз — гніздечко тремтить на мені одиноке, весною бруньки і листя росте, аж гуде, потім цвіту, опадаю, і знову усе спочатку. Птахи люблять мене. Гілками і листям видався я нівроку, і то найкраща для мене пора, коли на мені у гнізді яка птаха сидить на яєчках, а потім уже й пташенята почнуть щебетати, та літати, та комах добувати, та мене молодого прославляти.

Скоро зійде сонце. Батько вже вмився. Доїть корову.

А-ось він уже й в колгоспі. Доярки зливають молоко у бідони, батько вітається, настрій у нього чудовий — корову, чоботи купив, тульку дівчатам роздає — хто хоче. В кишені батькового плаща транзистор музику грає, а як селом буде череду гнати — транзистор заграє гімн, потім розкаже, що на світі робиться. Вижене батько череду якраз за село — транзистор зробить фіззарядку.

Так воно і є. Тепер, коли мені вже батька за селом не видно, то вам про нього розкаже наш останній, найменший брат.

Мене нема. Тобто оце поле, на якому наш батько випасає череду, це я і є. Мій літак вибухнув у повітрі, і я осипався на землю вже попелом, так що ні могили у мене нема, нічого. Ходять по мені оце зараз корівки, травичку пасуть, а наш батько сідає на камені і починає снідати. Сніданок у нього як сніданок: тулька, картопля в шкаралупі, цибулина, пляшка води, заткнута качаном, та півбуханки житнього хліба. Батько любить житній хліб. Для цього він навіть і сіє біля хати персональне жито, бо колгосп жита не сіє…

Наді мною, якраз саме над цим моїм вибалком, пролягає міжконтинентальна повітряна траса. Взимку літакового сліду не видно, а зараз видно: білим слідом своїм літак наче прострочує небо, ділить його на дві половини. Отак під цим переполовиненим небом наш батько і пасе свою череду. Іноді припадає, що цей білий літаковий слід переполовинює батькову череду. Іноді ж буває і так, якщо подивитися знизу, то цей реактивний слід пролягає якраз між рогами корови, наче і корову ділить наполовину: половина — сюди, половина — туди. Але своє я вже відлітав, і в цих полях я став пшеницею, гречкою, кукурудзою, навіть сам вже не знаю чим… Хоча це не зовсім точно: у цих полях лежать цілі покоління нашого народу, і так ми усі родимо, і так ми усі цвітемо…

Запитання для обговорення:

Від імені кого веде розповідь автор оповідання?
Кого втратив на війні батько?
Хто турбується й згадує весь час про старого батька?
В яких рядках оповідання М.Вінграновський висловив найпотаємніше, його головну думку?
З якими почуттями батько (і ми разом з ним) згадує своїх загиблих синів? Чому?

Рефлексія:

Поміркуй: Чому так говорять і про кого: «жити у народній пам’яті», «За рідний край життя віддай»?

— Пам’ять про кого з твоїх рідних зберігається у Вашій родині? Чому?

Автор-упорядник: Киричок В.А., канд. пед. наук, с.н.с. лабораторії громадянського та морального виховання Інституту проблем виховання НАПН України

СЦЕНАРІЙ ПРОВЕДЕННЯ ПЕРШОГО УРОКУ «ХАЙ В СЕРЦІ КОЖНОЇ ДИТИНИ ЖИВЕ ЛЮБОВ ДО УКРАЇНИ»

Залишити відповідь Скасувати коментар