Виховна година – реквієм: «Пам’ять серця»
Мета. формувати історичну пам’ять учнів про трагічні сторінки історії голодомору на Україні, ознайомлювати учнів з трагічним минулим нашого народу; вчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки; виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників.
Обладнання. образ Божої Матері, колоски перев’язані чорною стрічкою, хлібина, свічка, свідчення очевидців, факти Голодомору, запис пісень, ілюстрації, запис на дошці:
А он де, під тином, опухла дитина
Голоднеє мре…
І не в однім отім селі, а скрізь на славній Україні…
(Т.Г.Шевченко)
План заходу
- Пам’ять України.
- Свідчення очевидців.
- Голодомор мовою фактів.
- «Засвіти свічку!».
Епіграф
… Несла свій хрест мовчазно Україна
Але не стала в скруті на коліна,
Хоча й звірячий був над нею суд
М. Василенко
Хід заняття
Звучить „Реквієм” Моцарта
Учитель. Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року.
Нехай сьогодні наш кабінет стане храмом духовності, храмом Скорботи і Пам’яті. Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули від голоду, заподіяного сталінським режимом, пам’яті українських сіл і хуторів, які зникли з лиця землі після трагедії XX століття, присвячуються ці хвилини.
(Учні читають вірш ”Фрагмент пам’яті” )
1 Учень.
А люди біднії в село,
Неначе злякані ягнята,
Позамикалися в хатах,
Та й мруть….
- 2. Учень.
Сумують комини без диму,
А за городами за тином
Могили чорнії ростуть.
- Учень.
Гробокопателі в селі
Волочуть трупи ланцюгами
За царину і засипають
Без домовини.
- Учень.
Дні минають,
Минають місяці.
Село навік замовкло, оніміло,
Кропивою поросло.
Учитель.
Зараз щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні. Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати, свідчити, переконувати.
Як же так сталося, що на багатій українській землі без війни, без стихійного лиха почали вмирати хлібороби з діда – прадіда?
Ведучий 1:
На східній території України, де була встановлена радянська влада, будували нове життя. Наприкінці 20-х років у сільській місцевості почали організовувати колгоспи. Вступаючи до них, господар віддавав для загального користування землю, реманент, а в деяких випадках навіть худобу і птицю. Українські селяни не звикли до таких колективних господарств.
З діда-прадіда кожен намагався працювати з сім’єю на власній землі. Земля була основою життя селянською сім’ї. Від батька до сина передавалась у спадок земельна ділянка, а з нею і любов до хліборобської праці.
Ведучий 2:
З болем і страхом вступали селяни в колгоспи. Тих, хто не хотів іти суворо карали. Їх висилали з рідних місць, називали куркулями, ворогами народу.
Вирвані з корінням, вивезені товарняками до Сибіру, на Урал гинули люди в нужді і злиднях. Мільйони не повернулися в Україну. На початку жовтня 1932 р. в Україні існувало понад 23 тисячі колгоспів, а з них тільки 1403 виконали заготівельний план.
Ведучий 3:
Кожна осінь несла селянам розчарування. Радянський уряд на чолі зі Сталіним вимагав від колгоспників дедалі більше хліба, молока, м’яса, овочів. Усе менше і менше залишалося продуктів селянським сім’ям на зиму.
Навіть те, що залишали на насіння, примушували здавати.
Учитель.
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть
Плугатарі з плугами йдуть
Співають ідучи дівчата
І дійсно, осінь 1932 року для селян видалася щедрою. Врожай був не гірший, ніж у попередні роки, а навіть краще. Селяни здали державі запланований податок.
Та раптом за першим податком оголосили другий, потім третій. Спеціальні продовольчі загони їздили по селах і забирали все до нитки. То ж не судилося того року ані йти плугатарям, ані співати дівчатам, та й вишні не зацвіли.
Ведучий 4:
Постачання хліба на користь держави здійснювалось внаслідок додаткової хлібозаготівлі. Фактично це означало застосування вже відомої продрозкладки. Голодні люди збирали колоски пшениці, залишені на полях, щоб прогодувати дітей.
Ведучий 1:
В Україну для виконання плану хлібозаготівлі було направлено комісію на чолі з В. Молотовим. Дії комісії були жорстокими: у селах конфісковували продовольчі та посівні фонди, проводили масові репресії, припинялося постачання товарів.
Ведучий 2:
І спалахнув в Україні великий голод, а за ним прийшла смерть. Вимирали сім’ями, кутками, вулицями. Виснажені люди падали пі тинами. Селами їздили підводи, збирали померлих і ховали у братських могилах. Немає в Україні села, де б не знали про той страшний голод.
Учитель.
Про жахливий голодомор в Україні ми дізнаємося із спогадів тих, кому довелося вижити.
(Учні читають свідчення очевидців).
Ведучий 3:
” У 1933 році померла моя сестричка…, їй було лише три роки. Вона не кричала, не вередувала, а лише тихо просила їсти…”
Микола Піскун, 1926 р. н., смт.Сиваське, Херсонська область.
Ведучий 4:
”Корда мне было 12 лет, осудили за колоски меня маленького на 5 лет к тяжелым работам. Мама пухла вместе с сестрой и умерла на моих глазах. Одно спасенье: мыши наносили в норки запасы, землей обворачивали их в круглих кучках, а мы уже ее раздалбывали зимой и забирали эти запасы”.
Петро Оливка, 1921 р.н., смт. Петропавлівка, Дніпропетровська область.
Ведучий 1:
Голод почався ще у 1932 р. Врожай був непоганий, але увесь хліб намолочений забрали під мітлу… В поле нікому було виходити, люди мерли, як мухи… за день вмирало до 20 душ. Не було кому ховати”.
Іван Приступній, 1916 р.н. с.Єгорівка, Одеська область.
Ведучий 2:
А мені згадався 1933-й ”То ж таки був геноцид! Пів – Сухої виморено голодом за одну весну. Сім’я Булата – коваля, де діти старші поїли менших… А ті мої товариші-однокласники Киселі, що незрівнянні успіхи виявили в математиці, – сьогодні в школі були, а на завтра вже не прийшли: померли обоє. А торгсини, Галещинська біофабрика окороки відправляє на експорт… Ні, то довічний Сталінів гріх, злочин, якому ніколи не буде виправдання…”
Письменник Олесь Гончар, 1918 р.н., щоденники, запис від 23.08.1980р.
Учитель
Складовими політики Голодомору були:
- Насильне вилучення всіх продовольчих припасів
(Читають учні).
Ведучий 3:
Липень 1932 р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель;
Ведучий 4:
Серпень 1932 р. – прийнято закон ”Про п’ять колосків”, за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях;
Ведучий 1:
Листопад 1932 р. – запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян;
Ведучий 2:
Грудень 1932 р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, в тому числі і насіннєві.
Учитель.
Блокада мешканців окремих територій та всієї України:
(Читають учні)
Ведучий 3:
Листопад 1932 р. – в Україні запроваджується система голодних гетто – ”чорних дощок”. Занесення на 2 чорні дошки” колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення, будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на ”чорну дошку” було занесено до третини сіл України;
Ведучий 4:
Січень 1933 р. – забороняється виїзд за межі України. Відповідно до директиви Сталіна території УСРР і Кубані, в той час переважно заселеної українцями, були оточені збройними законами для блокування виїзду селян ”за хлібом” в інші регіони. Таких заходів більше ніде і ніколи не застосовувалося в СРСР.
Учитель.
У той час, як від голоду умирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон. Також в Україні у той час на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли зерно на горілку, що йшла на експорт.
Масштабний голод в Україні почався наприкінці літа 1932 року, діставши кульмінації напровесні 33-го і лише на початку літа завершився скорботними жнивами. Впродовж цього року в Україні загинули мільйони людей. Жодна війна не забрала за такий короткий час стільки людських життів. Щохвилини у Запорізькій, Сумській, Київській областях умирали 17 осіб. Щогодини Полтавщина, Миколаївщина, Вінниччина та Хмельниччина втрачала 1000 хліборобів. А щодня – майже 25 тисяч українців.
Ведучий 1:
Під кінець 1932 та на початку 1933 року селянство вже не мало ніяких харчів, а спеціальні загони забирали не лише останнє зерно, але і печений хліб, крупу, квасолю, картоплю, горох, насіння для сівби овочів, навіть насіння квітів. Виймали з печей зварену пісну страву: борщ чи кашу – і розхлюпували по долівці. Селяни ховали торбинки із зерном у колиски немовлят, розсипали на печі, прикривали рядном і садили згори дітей, закопували залишки зерна у землю, затоплювали у криницях. Але все це пошукові загони знаходили…
Ведучий 2:
А ось яким було меню того страшного лихоліття, завдяки якому українці виживали. Меню відтворене на основі спогадів свідків того старшного голоду:
Хліб, до складу якого були висівки проса та гречки, замішані на воді.
Відварена дерев’яна стружка, обспебена з барильця, в якому колись зберігалося сало.
Випарені в казанах старі кістки тварин, шкіряне взуття та підошви.
«Млинці» з кропиви, каша з іншого буряну. Кінський гній, бо в ньому інколи були цілі зерна пшениці. Делікатесом були жолуді, слимаки.
Ведучий 3:
У селах люди поїли всіх котів, собак, ловили диких птахів, пацюків, ховрахів, пробували їсти порожні качани від кукурудзи, переварений гнилий бур’ян, клей з дерев, але це не рятувало. Люди додавали в їжу тирсу, почали пухнути і вмирати з голоду. Почалися випадки людоїдства. Деякі збожеволілі сім’ї поїдали своїх найменших діточок, щоб вижити самим. Навесні 1933 року зареєстровано 10 тисяч судів над людоїдами.
А тисячі пудів хліба пріли, гнили на сусідніх з голодуючими селами залізничних станціях та елеваторах під пильною охороною міліції.
Учитель Україну називали житницею, але, грабуючи її, по-справжньому не давали їй жити. Через те й була наша Україна вбогою та знедоленою, як Шевченкова наймичка. Хоч і сильна духом.
Учень 1:
Остання хлібина
Це остання хлібина, остання!
Очі горем налиті вщент,
Батько й діти не їли зрання,
Це остання хлібина, остання!
Після неї голодна смерть.
Учень 2:
Плаче й крає, мов соломину,
Пильно дивиться дітвора.
Тату, їжте ось цю шкуринку,
Майте жалю до нас краплинку,
Умирати вже вам пора.
Учень 3:
Взяв шкуринку дідусь і плаче,
І стареча рука тремтить.
Сиве око, сліпе, незряче,
Але серце його козаче
Б’ється рівно і хоче жить.
Учень 4:
Стали кожному крихти в горлі,
Спазми в горлі. Немає слів.
А над хатою — клекіт орлів,
А на вигоні — трупи чорні,
Там, де саваном сніг білів.
Учитель
Найбільше постраждали від голоду діти. Всього жертвами голодомору стало 3 млн. дітей. Смертність дітей в українському селі стала причиною неповноцінного навчального року. Кількість учнів шкіл у 1931 – 1933 рр. зменшилася на 1 млн. 71 тис. осіб.
(Учениця в образі жінки)
Мої синочки, доньки малолітні!
Ви сині, мов німого неба синь!
І як же так, у сонце щедрім квітні ви вмерли.
О, діти, діти, Ангели невинні!
Чом ви так тяжко й страшно мовчите?
Ви вже ніколи рідній Україні
Своїх сердець і душ не віддасте…
Учитель.
Сьогодні ми маємо все: хліб і до хліба. І за це ми повинні дякувати Богові і трудівникам, чиїми руками вирощується хліб.
Ти освяти цей хліб, що на столі
Любов’ю тих що впали на світанні
На ще не зораній плугатарем ріллі.
Ведучий 4:
Те, що відбувалося в Україні в 1933 році, не знайшло жодного відображення в документах офіційних установ. Навіть саме слово «голод» заборонялося вживати в офіційних документах. Але мільйони людей, які загинули від голоду в 1933 році не можуть безслідно зникнути у часі. Про них пам’ятають їхні діти й онуки, всі, хто вижив у той страшний час. Крім того, 26 держав світу визнали голодомор актом геноциду проти українського народу. ”Великий голод 1932-1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних людей…”Такою була спільна заява делегацій 65 держав-членів ООН 7 листопада 2003 року.
Учитель.
Ось уже 82 роки щемить, тужить зранене серце, котиться пекуча сльоза скорботи у роз’ятрене тіло матері-України Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що це було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй і належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми єдині спадкоємці всього, що було.
Тож пам’янімо сьогодні з непростим запізненням у кілька довгих десятиліть
великомучеників нашої трудної історії, схилимо голови у каятті перед світлою пам’яттю тих, хто загинув.
Вони згасали як зорі.
З давніх часів люди очищувались вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар із душі спадав.
Учні запалюють свічки(звучить пісня О Білозір «Свіча»)
Ведучий 1
Час пройшов, проминули літа,
Вже зітерлись у пам’яті нашій
Тих жахливих часів гіркота
І обличчя від голоду павших.
Ведучий 2
Але пам’ять не вмерла, жива.
Хоч ми всі й заслуговуєм докір.
І на душах хай крига скресає,
І ніколи хай свічка в серцях не згасає.
Учитель:
Нехай кожен із нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню – частинки
вічного.
Ці вогники символізують нашу скорботу і пам’ять про мільйони життів
наших співвітчизників, серед яких були такі ж діти як і ви.
Ці вогники зігріють душі загиблих.
Це – знак нашої пам’яті.
Це – світло очищення задля нашого майбутнього. . І не хай світло свічки буде нашою даниною тим, хто пішов від нас у 1933 році. Вшануймо їх пам’ять хвилиною мовчання.
Ведучий 3
Мільйони померлих голодною смертю, висланих і розчавлених більшовицькою владою дивляться з минулого в сьогодення: „ Будьте пильними! Пам’ятайте про наші гіркі уроки!”
Ведучий 4
Не буває чужого горя і чужої біди. Живемо ми на одній землі, під одним небом і під одним сонцем. Нехай же ніколи не доведеться нам пережити подібне.
Учитель.
Навіть на останнім рубежі.
Промінь віри в нас ще не погас
Боже, Україну збережи,
Господи помилуй нас!
В наших грудях кулі і ножі,
Нас розп’ято й знищено не раз.
Боже, Україну збережи
Господи, помилуй нас.
Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об’єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Адже й нині живе у пам’яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз’ятрені серця, болить душа, що звідала горя до краю.
Нині доля Батьківщини в руках ваших батьків, завтра – у ваших. І щоб ніколи не повторилися трагедії народу, щоб ваші руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородними. Щоб знали, якими кривавим був шлях до свободи, й дорожили нею. Дякую за увагу.
Скачати Виховну годину – реквієм: «Пам’ять серця»: джерело 1