Сценарій заходу «Пам’яті жертв Голодомору»

«А  он де  під тином,  опухла  дитина

                                      Голоднеє  мре…

І  не   в  однім  отім  селі, а скрізь  на  славній Україні…»

                                                  /Т.Г.Шевченко/

 

Неврожай  від  Бога,  а  голод  від  людей.

                                                Українське прислів’я.

 

Пам'яті жертв Голодомору

Пам’яті жертв Голодомору

Напередодні, перед проведенням виховного заходу, вихователь разом з дітьми переглянули документальні фільми  «Великий голод. 1+1»  та  «Голод 33. Моторошний фільм про трагедію українського народу»

/Звучать дзвони. На екрані демонструється відео кліп Оксани Білозір «Свіча»/. Учні, одягнені  в  український одяг з чорними стрічками в руках,  виходять на сцену і  виконують танцювальну композицію.

 

1 ВЕДУЧИЙ: Минуле століття пронеслось над  Україною страшним  голодомором 1932 –1933 років.  Указом президента В.А.Ющенка було  запроваджено День пам’яті жертв голодоморів, який щороку відзначається в четверту суботу листопада.

 

2 ВЕДУЧИЙ: Пам’яті тих, хто загинув  від  голодомору 1932 – 1933 років  присвячується наша сьогоднішня  зустріч.

 

/кліп «Молитва 33…»/

 

1 УЧЕНЬ ІСТОРИК. Більшовицька епоха в історії нашої України почалася для селян ніби добре, з « Декрету про землю». Селяни  отримали землю, про  яку  мріяли  віками. Селяни повірили у вільне, заможнє життя, з любов’ю  обробляли  землю, отримували добрі врожаї. Але  згодом, урядом Москви , було запроваджено продрозверстку – по  селах нишпорили продзагони: у селян силою забирали хліб. З часом продрозверстку  замінили  продподатком  і знову  вчорашні незаможники  відчули  полегшення: більше  трудилися, віддавали  продподаток, а  решту  залишали собі.  Але  країною керували нелюди.

 

 

 

2 УЧЕНЬ ІСТОРИК. У квітні 1922 року XYI конференція ВКП/б/  проголосила початок масової колективізації, тобто організацію колективних господарств – колгоспів. Селян  змушували нести в  колгосп все: реманент, коней, худобу. Волелюбне українське селянство всіляко противилося колективізації. Селяни масово  вирізали  худобу, нищили все, що потрібно було віддавати в колгоспи. Заможних селян трударів, які відмовлялися від колективізації масово  розкуркулювали і виселяли в  Сибір. По дорозі на каторгу селяни гинули цілими сім’ями. Особливо тяжко в дорозі було дітям. Якраз 1929 рік і став передумовою майбутнього голодомору в Україні… Щоб остаточно зламати опір українських хліборобів Сталін вирішив організувати в Україні штучний голодомор.

 

1 ВЕДУЧИЙ: В страшній  агонії  зустріли українці 30-і роки: розкуркулення цілих сімей, каторга, примусова колективізація, репресії. В 1930 році Москва збільшила розміри хлібозаготівель в Україні на третину. Такий же план було покладено й 1931 року, хоча колективізація зменшила урожай на 20 мільйонів пудів хліба.

 

2 ВЕДУЧИЙ: Керівництво України благало Москву про зменшення плану заготівель хліба, попереджаючи, що Україна в критичному стані. Та сталінські посіпаки заявили «жодних поступок не буде».

 

УЧЕНИЦЯ.

А люди біднії  в  селі,

Неначе злякані  ягнята,

Позамикалися  у  хатах –

Та й мруть…

Сумують комини без  диму.

А за городами, за тином.

Могили  чорнії ростуть

Гробокопателі в селі

Волочать трупи ланцюгами

За царину і засипають

Без домовини. Дні минають,

Минають місяці. Село

Навік  замовкло, оніміло.

І кропивою поросло.

 

1 ВЕДУЧИЙ. Розпочалася тотальна війна, жорстокішої за яку не знав світ: людей не вбивали, не стріляли – у них просто забрали всю їжу, оточили на кордонах  військами  і  спокійно дивилися, як вони повільно  у  нестерпних муках помирають від голоду.

 

УЧЕНЬ.                            То був  страшний, навмисний  злочин.

Такого  ще  земля не знала,

Закрили Україні очі

І душу  міцно зав’язали.

Сліпу пустили  старцювати…

То був такий державний злочин –

Здригнулась навіть мертва Кафа,

Мерцями  всіялося поле.

Ні  хрестика  і  ні  могили –

То був такий навмисний голод…

 

Звинувачують  свідки.

 

ВИСТУП ВИХОВАТЕЛЯ.  Звинувачує  моя прабабуся Кіпрач Оришка Іванівна, жителька села Остапівка Миргородського району, Полтавської області

Мала бабуся Оришка міцну дружну сім’ю – чоловіка Івана та 9 діточок.

Це була звичайна  працелюбна українська сім’я. Міцно стояли на ногах, мали що їсти – дякуючи тому, що працювали з раннього  ранку до пізнього вечора. Мали  корівчину, коня, вівці, реманент, мали свій  наділ землі. Старші діти з батьком  працювали в полі, середні пасли корівку, найменші пасли гусей, мати  порядкувала господу, готувала з старшими дочками їжу. Батько  ще  мав ремесло – шив чоботи, це теж приносило непоганий дохід. Довгими зимовими вечорами мати з дівчатами пряли вовну, ткали полотно, шили сорочки та інший одяг, вишивали вишиванки. Старші діти вже були підлітками коли почалася колективізація. Стали всіх примусово записувати в колгоспи. Колективізацію село не сприйняло, люди не віддавали своє добро в комуну. Селяни масово вирізали худобу, стало важко обробляти землю, не було чим платити продподаток… Прийшли в дім Оришки та Івана активісти сказали забрати увесь хліб. Вигребли все зерно, всю їжу, навіть квасолю у горщику  висипали на долівку, прив’язали до воза корову, конячку – потягли в колгосп. Залишилася багатодітна родина помирати голодною смертю. Так сяк до зими дотягнули. Взимку стали  діти  пухнути з голоду. Весь час просили: «Їсти,їсти,їсти»… Коли померли старші діти, не витримав і батько – пішов вночі  шукати якусь їжу, повернувся знесилений з пустими руками, каже : «Оришко все село пухле лежить…» І став перелічувать  сім’ї односельців де вже діти помирають… А до ранку не стало Івана, помер чоловік від туги нелюдської. Загорнула Оришка тіло чоловіка в ряднину відтягла на цвинтар до великої ями, однієї для всіх в селі, тихенько молитву заупокійну прочитала та й пошкандибала додому до голодних дітей. Так до травня місяця залишилося в Оришки троє дітей. Коли померла остання Оля мати вже не мала сили тягти тільце дитини на цвинтар, декілька днів рила могилку в садочку, там і поклала свою квіточку на вічний спокій. Весною подибала, за одну зиму постаріла, посивіла, зламана духом Оришка в колгосп заробляти хліб трьом ще живим дітям. Де сили бралися, Господи, що ж твій Хрест такий тяжкий?! І таких сімей в Україні були мільйони. Особливо потерпали від голоду Дніпропетровська, Луганська, Харківська,Миколаївська, Херсонська, Полтавська області.

 

/ відео кліп «Остання молитва братика»/

 

 

УЧЕНИЦЯ.

Пішла біда з торбиною

По всій Україні.

Несла вона заплакана

Очі  свої сині.

Ішла вона дорогами

Босими  ногами.

Дать поїсти б біді  хліба

Нехай сяде з нами.

В степах вона ночувала,

В гірких травах спала.

Не проснулась, не вернулась

Тополею стала…

Біда  ішла понад полем,

Понад синім морем,

З сусідами поділилась

Голодом та  горем…

 

 

2 ВЕДУЧИЙ.

 

Масштабний голод в Україні почався наприкінці 1932 року, діставши свого апогею наприкінці 33 го. Щохвилини в Україні помирало 17 осіб, щогодини втрачали 1000  хліборобів, а щодня – майже 25 тисяч українців. Жодна війна не забрала зо такий короткий час стільки людських життів. Голодомор забрав близько  12 мільйонів українців, третина із них діти.

 

/кліп «Мамо, мамо, дай хоч скоринку» /

 

 

 

 

УЧЕНЬ ІСТОРИК. Радянське керівництво свідомо дезорієнтувало світову громадськість, що в Україні ніякого голоду не було й немає. Дипломатичні служби загалом володіли інформацією про ситуацію в Україні 1932 – 33 роках, проте жахливі його масштаби замовчувались. Багатьом на Заході складно було повірити, що в країні, яка експортує зерно і відмовляється від продовольчої допомоги, може лютувати такий скажений голод.

 

1 ВЕДУЧИЙ. А голод був дійсно скаженим, люди вимирали цілими сім’ями, селами. Спершу вмирали чоловіки, потім діти, потім жінки. Особливо важко було дітям. Знесилені, з розпухлими животами, з божевільними оченятами, вони не могли зрозуміти, за що з ними так і лише просили: «Їсти, хліба, хліба…»

/розповідь  супроводжується демонстрацією на мультимедійній дошці кадрів голодомору/

/кліп «Остання молитва хлопчика»/

 

УЧЕНЬ   /Вірш «Біла молитва братика»/

Бозю! Що там у тебе в  руці?!

Дай мені, Бозю, хоч соломинку,

Щоб не втонути в голодній ріці.

Бачиш, мій Бозю, я ще – дитинка,

Тож підрости хоч би трохи бо дай.

Світу не бачив ще білого, Бозю!

Я – пташенятко, прибите в дорозі,

Хоч би маленьку пір’їночку дай.

Тато і мама холодні мерці,

Бозю, зроби, щоб їсти не хтілось!

Холодно, Бозю, сніг дуже білий,

Бозю, що там у тебе в руці?

 

2 ВЕДУЧИЙ. Нам з вами, теперішнім, важко зрозуміти – що можна померти з голоду. Як це – зовсім немає чого їсти?.. Зовсім… День, тиждень, місяць, не один місяць. Люди їли все: мишей, котів, собак, комах, кору дерев, траву, трупи людей. Божеволіли з голоду.

 

УЧЕНЬ.   Голод – то такий фізіологічний феномен, який нищить нормальну психіку, гасить емоції  і  волю до боротьби. У багатьох споминах жертв голодомору засвідчується, що тривале голодування призводить до апатії і деморалізації людської свідомості, відбирає сили до боротьби. Голод призводив до божевілля і канібалізму. Голод нищив розум, свідомість людей, перетворював їх на тварин. За таких умов фізичний опір був неможливим. Українця зломили… Зломили найжорстокішим, нелюдським чином – голодом. Чути, як твої діти  весь час просять їсти, бачити їх повільну смерть – таке можна пережити тільки збожеволівши самому.

 

1 ВЕДУЧИЙ. Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад української культури, рідної мови, традицій. Пекло, створене в Україні на початку 30 х років XX століття, не можна ні з чим порівняти  ні у вітчизняній,  ні у світовій  історії.  Людиноненависницький більшовицький режим вирішив голодом поставити український народ на коліна, змусити будувати комунізм на кісках безневинно  заморених  голодом українців.

 

/ кліп «Не лякайтесь того, хто вбиває тіло…»/

 

ВИХОВАТЕЛЬ. Наші дівчатка-кухарі знайшли в інтернеті  рецепти хліба, який випікали українки в голодному 33-му  році і спробували відтворити його. Ось що ми маємо.

/дівчата виносять і роздають гостям коржики, випечені з перетертої кори дерева та полови/

 

УЧЕНЬ ІСТОРИК. Довгі десятиліття факт голодомору  замовчувався, спершу за наказом Сталіна, пізніше за вказівкою радянського керівництва. Ніби й не було голодомору, але пам’ять людська жива, бо ще залишились в живих ті, хто пережив те страшне лихоліття. 28.11.2006 року Верховна Рада України ухвалила закон  «Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні», яким голодомор визнаний геноцидом українського народу. Станом на 2011 рік Голодомор офіційно визнаний геноцидом українського народу в 16 країнах  світу. 9 країн в офіційних зверненнях засудили Голодомор, як акт винищення людства, вчинений сталінським режимом. ПАРЕ  /Парламентська асамблея Ради Європи/, європарламент  визнали голодомор злочином проти людства.

 

УЧЕНЬ ІСТОРИК: Що  таке геноцид?  Під геноцидом розуміємо такі дії, що вчинюються з наміром знищити, повністю, або частково, будь – яку національну, етнічну, расову або релігійну групу  шляхом позбавлення життя  членів  такої  групи чи заподіяння їм  тяжких тілесних ушкоджень.

 

УЧЕНЬ. Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителько люду святоруського! Куди ж ти відійшла? Чого ж залишила мою землю і народ мій на поталу червоних дияволів?  Де ж ви, сили небесні?!

 

УЧЕНИЦЯ. І стояла вона, осліпла від горя, обдерта, сива, напівблаженна, мукою підпирала небо, моторошно роззиралася, Мати – Україна, на велетенському хресті розіп’ята.

 

Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від  голоду, пам’яті українських сіл і хуторів, які зникли з лиця землі присвячується ця хвилина скорботи.

 

/ кліп «Реквієм пам’яті мільйонів»/

 

Хай ця хвилина для громадян нашої країни, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі й чистої совісті стане актом поминальним, актом покаяння і перестороги.

 

2 ВЕДУЧИЙ. Хай в кожній оселі, в кожній родині українці схилять голову перед пам’яттю тих, хто не хотів помирати, хто хотів жити, але їх убили  голодом-геноцидом. Хай ця хвилина увійде в наші юні серця тихою поминальною молитвою…

 

/учні запалюють свічки./

Засвіти свічу, засвіти!

Хай здригнуться від правди світи.

Хай дізнається вся земля:

Панахиду  Вкраїна справля…

 

1 ВЕДУЧИЙ.  Прости, небо! Прости , земле! Всі сили земні і небесні, простіть муку і божевілля мого народу!

 

2 ВЕДУЧИЙ.  Прости нас, народе Божий! Усіх нас грішних прости, що мовчали, за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не ставили.

 

/ танець дівчаток з  свічками/

 

УЧЕНЬ ІСТОРИК. Перший у світі пам’ятник жертвам Голодомору був відкритий 23 жовтня 1983 року у Канаді за ініціативи громадян Канади українського походження. На сьогоднішній день пам’ятні знаки встановлено в Австралії, Аргентині, Італії, Канаді, Німеччині, Польщі, Угорщині, США.

 

/Демонструються кадри презентації де зображено пам’ятні знаки жертвам Голодомору, зокрема на Полтавщині та в селах Миргородського району/

 

 

/ виходить дівчина  з хлібиною на вишитому рушникові/

 

 

 

ДІВЧИНА.   Я цілуватиму цю запашну хлібну скоринку. І щиро молитимусь за тих, у кого її не було на столі у голодному тридцять другому і тридцять третьому. Від імені мільйонів українців, яких ми називаємо жертвами голодомору і яких я ніколи не знала, я цілуватиму хліб.  І дякуватиму Бога за те,що його маю…

 

 

 

 

УЧЕНЬ.                 На скибку  хліба я дивлюся,

Рум’яну, білу, запашну.

На скибку хліба я молюся,

До неї руки простягну.

Молюсь за тих, хто  скибки тої

Не дочекавсь, заснув  навік

Зими холодної, лихої

В  той чорний, 33 – ій рік.

 

/демонстрація  кліпу «Господи, помилуй нас»/

 

УЧЕНИЦЯ.                          Молюсь за нас, дорослі й діти

Щоб не зазнали бід  отих.

Нехай поняття  «хліб», «життя» і «жити» –

Завжди належать до святих.

 

 

УЧЕНЬ.                                Хліб священний лежить на столі

Запашний і рум’яний, високий.

Знають добре малі і старі,

Що то рук хліборобських неспокій.

Хліб священний лежить на столі –

В нього запах жнив’яного літа.

Хай завжди буде хліб на столі

І як сонце,  сіяє  над світом!

 

 

Кліп «Гімн дітей України»

 

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ  І  НАУКИ  УКРАЇНИ

Департамент освіти  і науки Полтавської державної адміністрації

 

ПРОФЕСІЙНО – ТЕХНІЧНЕ  УЧИЛИЩЕ №44  м. МИРГОРОДА

 

 

ВИХОВНИЙ   ЗАХІД

 

«ПАМ’ЯТІ      ЖЕРТВ

Г О Л О Д О М О Р У»

 

м. Миргород

ПТУ -44

Іванченко Н.В.

 

МЕТА:

  • поглибити знання  учнів  про роки голодомору в Україні,  його  наслідки для  українського  народу;
  • розвивати вміння  співпереживати, використовувати різні  джерела  при  підготовці виступу;
  • виховувати повагу до  історичного  минулого, виховувати в учнів  особистісні  риси громадянина України, патріота; вшанувати пам’ять  безвинно замучених голодом людей.

 

 

 

ОБЛАДНАННЯ:

 

  • іконостас, прикрашений вишитим рушником, свічки, чорні стрічки;
  • на столі сніп колосків, маки, кетяги червоної калини, кленове листя,
  • в центрі столу розламана  хлібина, склянка  з водою;
  • зразки хліба 33 року;
  • книжкова виставка «Голодомор 1933…»
  • мультимедійна дошка;

 

Скачати сценарій “Пам’яті жертв Голодомору”: джерело 1

Поділитись у соціальних мережах:Share on Facebook0Share on Google+0Tweet about this on Twitter

Коментарі із Facebook

Powered by Facebook Comments

Сподобалась стаття? Оцініть її:

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Еще нет голосов, оставьте первым)
Loading...
 

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь