Сценарій до дня вшанування жертв голодомору (КОНСПЕКТ, ПРЕЗЕНТАЦІЯ)

Опубліковано сценарій і презентація до дня вшанування жертв голодомору 1932-1933 років

Скачати сценарій

Дивитись презентацію онлайн (дочекайтесь повної загрузки сторінки …)

Учитель У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій.

Так, були різні війни, катастрофи, які забирали життя людей.

Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії літака чи потягу, виверження вулкану – це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, – це друге. А коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше. Особливо – голоду, який створили навмисно. В Україні родючі землі і вона багата хлібом. Ще нашу Україну називали «житницею Європи».Хібаможна уявити, що народ – хлібороб помирає від голоду?Хіба можна уявити, що людина збирала урожай, раділа, що зможе прогодувати свою родину, а наступного дня влада все забирала, не лишаючи ані зернини, ані картоплини.

В ті часи жертвами ставали не окремі люди, винищувались цілі села. Від голоду помирали і старі, і молоді.Саме так влада поступила з мільйонами українців у ті далекі 30-ті роки минулого століття.Людей свідомо морили голодом. Це злочин проти людини. Це злочин проти народу. Це злочин проти усього людства.Ще досі живі свідки тих часів. Серед них можуть бути ваші бабусі, дідусі. Запитайте у них, що вони знають про Голодомор. Можливо ви почуєте від них багато нового і страшного, але не бійтеся чути це. Не бійтеся питати про це. У свого діда чи бабусі, сусіда чи родича. Це наша історія. Ми не можемо її викреслити з нашої пам’яті. Ми не можемо це забути.Український народ – свободолюбивий. Проти його свободи боролися у різні способи. Сталін винайшов власний, один з найжорстокіших за усю історію людства. Він залізною рукою впровадив терор і голодну смерть.Знали про це у світі, збиралися кошти і продукти, та уряд СРСР усе заперечував. На знак протесту проти дій уряду СРСР та щоб привернути увагу світової громадськості до трагедії України, ОУН організувала замах на консула СРСР у Львові. Виконати вирок ОУН зголосився 19-річний гімназист Микола Лемик. 21 жовтня (22 жовтня) 1933 року він застрелив начальника канцелярії консулату СРСР у Львові Олексія Майлова (емісара ГПУ, особистого представника Й. Сталіна). Негайний суд у Львові, який відбувся в жовтні1933 засудив Лемика до смертної кари. Через деякий час смертну кару було замінено на довічне ув’язнення.Дотепер ми не знаєм імен всіх, хто загинув від голодної смерті. Нас просто заставляли про це забути. Але пам’ять не можна знищити!

Їм – неоплаканим і невідспіваним, їм – похованим у спільних могильниках. Похованим без труни й молитви, позбавленим могили й шани – присвячуємо цей виступ пам’яті і скорботи.

Тричі “шугав голод” Україною: 1921—1922, 1932—1933, 1946—1947 рр. Найнемилосердніший, найстрашніший, безпе-речно — 1932—1933 рр. Це був справжній голодокіс, мор, що забрав життя 7 – 10 мільйонів українців Штучний, запланова-ний у Москві, він прийшов разом з більшовиками, разом з ко-лективізацією. Нова влада з її класовою ненавистю, богохуль-ством, безкультур’ям порушила усталений сільський уклад з його християнськими заповітами, вірою у Бога. Людям здава-лося, що прийшов страшний звір, антихрист , і все руйнує, знищує, випалює, виморює.

Голодна смерть,напевно, найстрашніша…
Досі не віриться, що в Україні – житниці всієї тодішньої радян-ської імперії раптово зник хліб і люди залишилися без зернини
Зерно, зернина, зернятко… Щоразу воно схиляє до роздумів. Хліб -це життя. Ще в глибинах віків так уже склалося, що хліб у хаті – це достаток, добробут, це і відрада і впевненість у зав-трашньому дні.Споконвіку кожна українська сім’я старанно пра цювала на власній , землі, навіть тоді , коли її було небагато. Земля була основою життя селянської сім’ї. Виховуючи дітей, батьки прищеплювали любов до найсвятішого – до землі.
З організацією більшовиками колгоспів все змінилося. З болем і острахом вступали селяни до колгоспів. Заодно повинні були віддати туди коней , корів, здати свої плуги, борони. Тих, хто не хотів бути колгоспником суворо карали.Влада вимагала від колгоспників все більше хліба, молока , м’яса. Навіть те що залишалося на посів, змушували здавати.
Осінь 1932 року не віщувала великої біди. Врожай був не гір-ший ні у попередні роки. Здали селяни державі продподаток, але раптом оголосили другий , а потім і третій. Почали їздити по селах спеціальні продзагони і забирати все до нитки… Насильно забирали всі продовольчі припаси.Засуджували навіть дітей, які підбирали колоски пшениці на вже зібраних полях. Якщо селянин чи колгоспник не виконав план здачі зерна, у нього забирали усе: картоплю, зерно,  корову, хату.

Люди розуміли, навіть тим, хто переживе голодну зиму, сіяти навесні не буде чим. Люди їли мишей, горобців,жаб,траву, кору дерев. Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст, залишали в установах, лікарнях, на вулицях, та й там і помирали.

Найбільше від Голодомору постраждали Харківська, Київська, Полтавська, Сумська, Черкаська, Житомирська області.

 Тиждень терпів я голоду муки…

Ні не забудемо! Пам’ятаймо, що зимою 1932-1933 р. помирало в Україні 17 чоловік на хв.., 25 тис. щодня. За 10 місяців Україна втратила майже чверть свого населення. Страшна арифметика, та не вся , бо до неї треба додати розкуркулених і висланих у Сибір, розстріляних і замордованих у 1937-1939 Р
Я пам’ятаю тридцять третій –

Проклятий рік -голодомор.

В той час була я вже доросла –

Десятий рік мені ішов.

Сатрапи Сталіна –злодюги

Із хати вимели тоді

Усе -до крихти, до зернини,

Забрали нелюди собі.

Ой, Боже! Боже милостивий!

Не дай побачити повік

Дитячі очі, повні страху,

І сльози наших матерів.

І де не глянеш: мертві люди

Скрізь по городах, по дворах

Лежать розпухлі, мов колоди –

Вже не хоронять -який жах!

Малі були, та ми вже знали,

Що всіх чекає тільки смерть.

Ми навіть плакать перестали

Бо сльози висохли ущерть.

Так вимирали цілі села,

Вмирали душі і слова,

Жило єдине слово: голод

І я між мертвими жива.

Ведучий 2.
Про штучний голодомор, як один із найжахливіших способів нищення народу свідчать спогади зібрані в книгах про цю страшну трагедію

Свідчення очевидця «У голодовку 1933р. я ходила в шко-лу. Коли мене приймали в жовтенята, я думала, що  рід-нішої людини за Сталіна у нас нема, а він що зробив з нами? Померли з голоду мама,брат і сестра, а я ще вору-шилась Приїхала підвода за трупами і їздовий сказав: «Щоб завтра не приїжджати, однаково вмре» Та вкину-ли і мене в силосну яму. Але йшов сусід, глянув, витяг-нув мене і за брав до себе. І от я ще живу»

Ця історія є лише краплиною в морі людського горя, яке довелося пережити мільйонам українських сімей у 1932-1933рр. Вона доводить, що Голодомор в Україні був спеціально створений. Ця історія в котре доводить, що правда немає кордонів. Її потрібно шукати, а пам’ять шанувати.

 «Коли мені було 12, засудили за колоски мене малень–кого на 5 років до важких робіт. Мама пухла разом з се–строю і померла на моїх очах. Одне порятунок: миші на–носили в норки запаси, землею обгортали їх в круглих купках, а ми вже її роздовбувати взимку і забирали ці запаси … »
Читець:
А цю оповідь слухати особливо тяжко, але було і таке…У селах навесні 1933р. почалось людоїдство, зареєстровано 10 тис судів над людоїдами.  Із спогадів жительки Чернігова Євгенії Іванівни Авраменко:

«У 1933р. мене направили працювати в Ріпкінську лі-карню, а завідуючий лікарнею наказав усім, звертався по довідку про смерть родичів, писати, що смерть наста-ла від серцевої недостатності. Кілька разі за ю довідкою зверталася багатодітна мати. Якось міліціонер привів дівчину 20 років.Зясувалося,що мати і ця дівчина вбили і зїли молодших дітей, а потім збожеволіла від голоду дівчина вбила і матір» 
– У той час, як від голоду умирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон. Також в Україні у той час на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли зерно на горілку, що йшла на експорт.

«У Бабаях був спиртзавод, біля якого знаходилися ями, куди зливалася брага. Голодні люди набирали її в тор–бинки, тут же їли, але від кольок багато хто помирав на місці. Трупи везли на кладовище і заривали, як худобу… Спиртзавод переганяв зерно на спирт – і це при такому голоді!» Свідчення жінки із с. Бабаї, Харківська обл.
Першими про знищення українського селянства засобом штучного голоду дослідили і сповістили людству американці – Джеймс Мейс та Роберт Конквест.
Нині про перебіг голодомору написано понад 10 тис. статей, свідчень, документів, досліджень науковців, які розкривають причину, саме чому був голодомор, та хто в у цьому винен?
Документи, які свідчили про терор голодом раніше ніколи не оприлюднювались. Незалежна вільна Україна відкриває таємні заборони комуністичного режиму над такими документами, що доводять свідомий характер терору голодом, а також загальне число жертв від 7 до 10 млн.

А для тих ,хто досі вагається, але хоче побачити на власні очі відкриті документи які засвідчують факт голодомору, є електронна адреса сайту СБУ України, в розділі Архіви тепер можна ознайомитися з циркулярами,, вказівками та свідченнями очевидців. Читець:

Ти кажеш, не було голодомору?

Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели дотла?

Як навіть варево виймали із печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі,

Із торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору?
Третій тиждень листопада кожного року в нашій країні — поминальний по жертвах імперських насильств над українця-ми, в тому числі і Голодомору 1932-1933 рр. 26 листопада в день пам’яті кожен свідомий українець запалить на підвіконні свою свічку пам’яті, щоб її бачили зорі – душі померлих.

На підвіконні палахтить…

Хай світло від свічки у небо летить

Хоча б одну душу зігріє в цю мить

Щоб душа ця загублена спокій знайшла

І у вічність до Бога вона відійшла.
Українська держава пам’ять померлих голодною смертю відзначила випуском« Національної книги пам’яті», куди занесені невідомі імена замордованих голодом.
Свої Книги пам’яті про померлих голодною смертю земляків, випускає кожна область України.
Бо, вічна пам’ять – святий урок для нащадків невинно убієнних. А забуття – заповіт для катівських нащадків.

Тож схилімося в скорботному доземному уклоні перед пам’яттю жертв страшного голодомору, щоб вписати їх в історію пам’яті. Бо пам’ять – нескінченна книга, у якій записано все: і життя людини І життя країни. Та багато сторінок у нашу історію вписано кривавим і чорним. .хвилина мовчання

Ніщо не забуто, ніхто не забутий…
Як ніде, може стогне від мертвих українська земля. Від кісток похованих без трун. Від зойків закопаних напівживих. Жоден убивця не повинен знайти місця ні на цьому світі ні на тому.
Тому що , більшого злочину , як відібрати хліб у того хто його вирощує і приректи на голод селянина життєдайної України, селянина, який ніколи не образив святого хліба, бо який піднімав його із долівки, цілуючи.

На вічну пам’ять землякам своїм, що покинули земне життя у пекельних муках від голоду, вивершили українці Курган Скор-боти. З усіх областей ішли сюди люди із хлібом та жменькою землі…йшли у скорботі до місця символічної могили, яка сховала чи то батька, чи то сестру, чи ще кого з рідних.

Такі пам’ятники височать і в інших місцях України та по всьому світу, де живуть українці.

І сьогодні, дякувати Богу і натрудженим рукам ми маємо святий хліб щодня , адже без цього скарбу ніхто не сідає до столу.
На нашому столі присутній і хліб і зерно . Зерно. Як символ життя і перемоги над молохом голоду, а хліб для того , щоб причаститися ним , як безцінним Божим даром та пом’янути душі загиблих людей, які помирали з думкою про цей святий скарб – шматочок хліба…

Хвилина мовчання сльозою горить…
Виступ священика