«Педагогічний консиліум великих» до Дня вчителя (шкільна вистава-експеримент драматичної студії Хмельницького колегіуму «Мрії та звуки» – страшний сон учня напередодні свята)
(Урочиста музика «Гаудеамус ігітур». Засідання філософів і педагогів світу)
Вольтер: (мантія і перука) Мої щирі вітання філософам світу, великим дидактам людства, мабуть, і великим романтикам, які наївно вірять у те, що людство можна виховати. Ми зібралися тут, панове, на наш педагогічний консиліум, щоб обговорити величезну проблему, яка не вирішується вже багато тисячоліть, не зважаючи на праці видатних умів: Сократа, Арістотеля, Платона – як виховувати ідеальних дітей. (п’є воду, наливаючи із графіна у стакан) Я – Вольтер, який в енциклопедіях представлений як геніальний філософ доби Просвітництва, зізнаюсь, що учень і досі для мене – «річ непізнана» і, як казав Кант, «річ у собі». Ось погляньте на цей експонат ХХІ століття – на сучасного індивідуума школи. (Музика «Галоп». Учень у навушниках виїжджає до зали на роликах) Учня індиго і дитину епохи споживання, продукт високих технологій. Що з цим робити? Як вчити та виховувати? Інформація його доконала. Він ніби у акваріумі, відгородився гаджетами, тьфу-тьфу, яке бридке слово. (Стукає по планшету) Бачите-бачите, він не реагує.
(Учень із планшетом, на роликах, жує жвачку, закривши очі, слухає музику, пританцьовує)
Йоганн-Генріх Песталоцці: (мантія і перука) (прокашлявся) Це все через те, що наші вихованці перевантажені у школі. Я завжди говорив, що дитину треба вчити 3 простим речам: слову, формі і числу. І цього досить. Іншому вона навчиться сама.
Вольтер: Представтеся, шановний.
Йоганн-Генріх Песталоцці: Я Йоганн-Генріх Песталоцці. Я наполягаю, що головна мета школи – це виховання. А починати треба з того, щоб виховувати любов до матері.
Вольтер: Я гадаю, що цей суб’єкт вміє говорити, читати і рахувати і знається на формі, він любить свою матір, яку нинішня молодь називає разом з батьком – предками чи родаками. Але з ним все одно щось не так. Треба встановити точний діагноз. (Розглядає учня в лупу)
Жан-Жак Руссо: (мантія і перука) Шановне панство. (постукав по графіну) Багато філософів роздумують про якості гарної освіти та виховання. Перша якість педагога – це бути людиною щирою і морально чистою. Я перепрошую, я забув представитися. Я Жан-Жак Руссо. По-друге, головне в навчанні і вихованні – це самоосвіта. Цей суб’єкт від Бога вже геній. Навіщо його виховувати і навчати. Хай природа його навчить. ( всі філософи встали з місць і подивилися на Руссо поверх окулярів) Він втомиться від зайвого і буде спати як немовля. Головне у вихованні – здоров’я дитини. Фізичне і моральне.
Песталоцці: І це все, що треба для виховання?
Жан-Жак Руссо: Головне, щоб дитина була жвавою, бігала, репетувала, знаходилася у постійному русі. (показує, як бігає навколо столу і підходить до учня) Ця квітка життя, що стоїть перед нами, ( учень показує язика), о, язик рожевий, абсолютно здорова. Діагноз такий: трохи завчився. (виходить матуся. Музика «Галоп»)
Матуся (у хустині, фартусі, окулярах і з тарілкою та ложкою у руках):
І що це за клята школа? Бідна дитина не має часу поїсти. Вісім уроків щодня. Синочок мій, Мишко, погляньте, схуд, зблід, не висипається. Я тобі, рідненький, борщику принесла. (Годує синочка) Іж, наїдайся. Тут і м’ясце, і сметанка, і перчик, і капусточка з квасолькою, як ти любиш. І приходь сьогодні, любий, раніше. От мені вже та школа впоперек горла. (Йде)
Песталоцці: Що це було? (всі філософи розводять руками)
Жан-Жак Руссо: Я переконаний, що люди завжди будуть такими, якими їх роблять жінки. У цього учня багато жіночого впливу. Треба дати дитинству визріти у дітях. Можливо, його напхали знаннями більш, ніж йому треба. Може, його добили нудні уроки. Він у тому прекрасному віці, якому ми всі заздримо: коли на губах вічно сміх, а на душі завжди мир. Дайте йому проклюнутись.
Макаренко: (у костюмі, краватці та окулярах) А як з тією істиною, що улюблене дитя зайвий раз різками б’ють?
Вольтер: Друзі, не забувайте, що у нас мирна дискусія. Не забувайте представлятися.
Макаренко: Вибачте, я – Антон Макаренко.
Песталоцці: Різками бити учня? Ви що тиран?
Макаренко: Я мав на увазі насправді не різки, а вимоги. Подивіться на цього пестуна. Від нього вимагали дуже мало, а це означає, що мало отримають. Але годували добре. ( Учень їсть хот-дог)
Знаєте, колеги, правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми. Мої вихованці не тільки вчилися, а ще й працювали у комуні, в них було кримінальне минуле, а ставали у мене людьми. А гіперопеки батьків в них не було.
Вольтер: Так-так. Якби тільки батьки могли собі уявити, як вони набридають своїм дітям повчаннями, мораллю і зайвою турботою!
Марк Твен ( у бабочці, бархатному піджаку): Прошу слова. (піднімає руку) Я Марк Твен – американський письменник. Коли мені було 14 років, я вважав свого батька за недоумка. А коли мені виповнилося 21 рік, він чомусь раптом порозумнішав. Дивлячись на цього хлопчину, я розумію, що вчителям і батькам важко до нього достукатися, але йому треба дати час для просвітлення. ( Учень тягне жвачку з рота і ліпить під стіл) Господи, що це він робить, наш майбутній розумник? Він клеїть жвачку під стіл?
Сухомлинський В. А ( у костюмі та краватці): Вельмишановне товариство, я хочу сказати, що три лиха є в людини: смерть, старість і погані діти. Від старості і смерті ніхто не може зачинити двері свого будинку, але від поганих дітей дім можуть уберегти самі діти.
Вольтер: Дуже слушна думка. Хто ви, дорогенький?
Сухомлинський В. А: Моє ім’я вам невідоме. Я – Василь Сухомлинський. Якщо люди говорять погане про твоїх дітей – це значить, що вони говорять погане і про тебе. Тобто, щоб ви про себе багато не думали, діти вас завжди видадуть.
Вольтер: Санта симпліцитас! А він щось приклав до вуха. Це що – слуховий апарат? (учень говорить по мобілці: «На фіга це треба. Ну лохи, ну просто лузери. Прикинь, капець»)
Сковорода: Він що говорить сам із собою? І якась лексика дивна. Це що якийсь новий діалект? Це він так завчився? Бідна дитина. А що він тримає у вухах? Давайте послухаємо. (Підходить до учня, бере навушник і прикладає до вуха. Голосно звучить музика: «На лабутенах и в офигительных штанах». Сковорода підстрибує з острахом)
Сковорода: Боже, що це за музика? І що це за слова?
Вольтер: Жах. А ви, добродію, з якого століття?
Сковорода: Я Григорій Сковорода, який не був пійманий світом у ХУІІІ столітті. Я хочу сказати, що діти – єдині сміливі філософи. У дітей одна турбота – вишукувати слабке місце у своїх наставників. ( Учень дістає рогатку і пуляє кулькою. Попав в око Руссо. Той відповідно кидає кульку із папірця в учня. Учень показує кулак)
Руссо: Так, це правда, учні в учителі теж шукають козявочки, я хотів сказати ідеал.
Сковорода: Так, всі діти світу плачуть на одній мові.
Песталоцці: Яка слушна думка. Просто афоризм, я хочу його записати.
Бех: (встає) Я багато слухав вас, панове. Слухав і мовчав. Тепер я хочу сказати своє слово: не потрібно робити з дитини кумира, бо коли вона виросте, то вимагатиме жертв.
Дитиноцентризм у школі – панівна концепція, ми вже стикалися з егоцентризмом як наслідком цієї ідеї. Ось, погляньте на цю картину у тролейбусі. ( Музика «Галоп», виходить стара бабуся з сітками, мішком за плечима, стоїть у тролейбусі, а учень сидить)
Бабуся: (зігнута, з паличкою) Ой, як в мене ноги крутить. Як спина болить, тиск підскочив. Серце не б’ється. А цей поганий хлопчисько не поступається мені місцем. Хто ж тебе такого виховав? Математику і фізику знаєш, а вихований погано. (Повертається до філософів і палкою стукає по столу) А все ви винні, філософи, професори, науковці. Дисертації понаписуєте, а як дитину навчити поступатися місцем у тролейбусі, навчити не можете . Ганьба! (Йде)
Вольтер: Страшна реальність. А хто ви, шановний муж?
Бех: Я Іван Дмитрович Бех – академік психологічних та педагогічних наук України ХХІ століття. Я живий класик. Виховання – це той компас, який допоможе у буремному океані життя. Ми напрацювали панацею – це Концепція нової української школи, до якої я доклав безліч зусиль.
( піднімає вгору фоліант, всі філософи тягнуть до праці руки. Бех всіх б’є по руках) (Учень задивився, підбігає і хапає собі Концепцію і починає читати з розумним виглядом)
Песталоцці: Дивіться, йому, здається, подобається.
Руссо: Погляньте, як просвітліло його обличчя.
(Учень повертає Концепцію, викрикуючи: «Покемон сидить у 3 ряду, 4 місце)
Сковорода: Ні, йому не подобається. Всякому городу нрав і права, всяко імєєт свій ум-голова.
Марк Твен: Персик був колись гірким мигдалем, а кольорова капуста звичайнісінькою капустою, поки не отримала вищу освіту. (підкидають папірці вгору)
Бех: Як ви не розумієте! У цій концепції я заявляю, що дитині потрібний особистісний підхід, не можна ставити оцінки у початковій школі, щоб не створився комплекс меншовартості, діти повинні писати олівцем. Не можна виправляти помилки червоною пастою, щоб не було стресу.
Сковорода: А зеленою пастою можна?
Бех: Ви що знущаетесь?
Макаренко: (вскакує) А я вважаю, що учень має рости в колективі. Це його виховує більше, ніж вчителі і якісь концепції. Ось погляньте на цю картину.
( Музика «Галоп», вибігають 2 дівчинки-школярки, учень їх тягне за кіски, вони його луплять портфелем і книжками, з визгом тікають)
Марк Твен: Щось не схоже, що він колективна особистість. А от виховувати працею необхідно, тільки в грі. Пам’ятаєте, як мій Том Сойєр фарбував паркан? Він працював, граючись. Я вважаю, що необхідно виховувати підприємницьку жилку. Тоді він буде шанувати чужу працю.
( Учень дістає плакат, на якому написано: «Бізнес-тариф:Помити підлогу – 50 гривень, сходити за хлібом – 30 гривень, вигуляти песика – 40 гривень, включити телевізор – 20 гривень, принести капці – 10 гривень». Всі професори хором: «Ого!»)
Сухомлинський: Ви таке бачили? Всі наші ідеї сплюндровані, навіть найпрогресивніші. Де моральна чистота? Це якась цинічна нікчемна істота, як з ним працюють нещасні вчителі?
Сковорода: Боже, де високі думки і благородне серце? Де мікрокосм і макрокосм? Він не поважає старших, не читає книжок, ігнорує зауваження, ображає дівчаток, продає свої послуги батькам. Таких колись тримали у семінаріях по 20 років. З нього навіть ваганта не вийде.
Песталоцці: Катастрофа… Знаєте, колеги, на наш консиліум зареєструвалася ще якась вчителька зі школи. (риється в папірцях) Можливо, вона розкриє нам очі? Тільки де вона?
(Музика «Вчителько, мікрорайону нашого жителько». Заходить сучасна вчителька)
Вчителька: Доброго дня, шановні освітяни: професори і філософи, науковці і колеги-вчителі. Пана Йоганна Песталоцці я хочу привітати з ювілеєм – 270 років від дня народження. (дарує квіти, всі професори аплодують) Я готувалася до педагогічного консиліуму усю ніч і хочу сказати таке: «Був час, коли від учнів не чекали нічого, окрім слухняності, тепер від них чекають всього, окрім слухняності». І ми з цим працюємо, рятуючи дітей від стресу, виховуючи гарного громадянина, сім’янина, людину, товариша. Ми позбулися суворої дисципліни та сліпих вимог – бо це прокляття для дітей. Ми вчимося разом із нашими учнями. (Учень ніби проснувся, побачивши вчительку, знімає навушники, підбігає і говорить: «Доброго дня, Ніно Іванівно. Зі святом вас – Днем вчителя. Ми вас так любимо», (дарує квіти) (Професори здивовані, розводять руками)
Вчителька: Я теж вас люблю, Мишко, своїх неслухняних спиногризів. (обіймає учня)
А про ідеального учня ми не думаємо, оскільки його, слава Богу, не існує…
Шановні вчителі і всі освітяни школи, зі святом вас! Щиро бажаю всім високого злету у творчості, любові учнів, розуміння з боку батьків і поваги з боку адміністрації, суспільства та держави.
Всі професори та філософи: Вітаємо з Днем учителя. На згадку про наш педагогічний консиліум ми хочемо подарувати вам ці бонети. (випускники роздають вчителям бонети)
( «Вальс» із фільму «Велика перерва»)
Скачати «Педагогічний консиліум великих» до Дня вчителя : сценарій
Коментарі із Facebook
Powered by Facebook Comments