Захід до Дня української писемності та мови.

Захід до Дня української писемності та мови.

Тема: Бринить, співає наша мова, чарує, тішить і п’янить…

Мета: навчати розумінню того, що українська мова – наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава, розширювати знання про красу і багатство української мови, ознайомити дітей з українськими звичаями; пробудити почуття національної гідності; формувати   соціальний досвід у підлітків, успадкування духовних надбань і досягнення високої культури міжнаціональних взаємин,  виховувати толерантність до національних меншин та повагу до культурної спадщини рідного народу, любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого українського, бажання розмовляти рідною мовою.

Обладнання: вишиті рушники, ілюстративно – демонстраційна презентація, музичний супровід.

Місце проведення заходу: актова зала, святково прибрана.

Хід заходу

(На сцену виходять ведучі в українських костюмах з хлібом і сіллю на вишитому рушнику)

Ведучий: Наказ:«Вельмишановна громадо селища Олексієво-Дружківки! Нині світлеє свято привело нас до цієї зали. Зібрались люди добрі на свято – відкриття Дня української писемності та мови. І прославимо в цей день пісню українську, мову рідну. Хай у віках живе діло славних рук і не висихає джерело душ людських і традицій народних! По цьому бути!»

  

   Відео-презентація про День української писемності та мови (3хв.28сек.).

   Ведуча: Сьогодні, 9 листопада, ми відзначаємо День української писемності та мови.

   Ведучий: Тож, сьогоднішня зустріч – це ще одна сходинка до взаєморозуміння, до мовного єднання до якого ми всі так прагнемо.

    Ведуча: Багата і милозвучна наша рідна українська мова. Вона – найпрекрасніше диво, скарбниця, в якій зберігається історія нашого народу, його душа, культура.

    Ведучий: Спробуйте уявити один день свого життя без мови: ось ви прокинулись, мовчки одягаєтесь, снідаєте, йдете до школи. А що тут? Мовчазні друзі походжають широкими коридорами – ніхто ні з ким не спілкується, не розповідає про свої пригоди. Стоїть мертва тиша.

    Ведуча: Лунає дзвоник. Ви тихенько заходите до класу, сідаєте за парту. А що далі? Чи змогли б ми за таких обставин отримати освіту, відчути себе часткою суспільства? Вважаю, що ні.

    Ведучий: Отже, мова – найважливіший засіб спілкування. Життя без неї уявити неможливо, це найбільше і найдорожче добро кожного народу.

     Ведуча: Прекрасна, багата, мелодійна українська мова. Слова – це крила ластівки, вона їх не відчуває, але без них не може злетіти. Тож маємо зробити все для того, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини в наші дні.

   Звучить музика. Поважно заходять три мудреці.

Мудрець Архип: Ох і далека ж дорога пролягла до вашого порогу!

Мудрець Мусій: Вітаємо вас, наше юне покоління у новому 21 сторіччі! Прийшли ми до вас недаремно! Світ такий широкий і безмежний, що нерідко і заблукати в ньому!

Мудрець Афанасій: А допоможе знайти вірний шлях багатовікова особливість народу – мова! Адже в давні часи всі люди однією мовою говорили й усі одне одного розуміли.

Мудрець Архип:  І закортіло людям лишити пам’ять про себе довічну.

    Імпровізація притчі біля підніжжя Вавилонської вежі. (Заходять двоє учнів і Бог Ягве)

1 учень:  А нумо зберемося разом та й побудуємо вежу високу!

2 учень:  Ми збудуємо вежу, ми збудуємо вежу аж до самого неба!

Мудрець Афанасій: Будувалася вежа не рік і не два. Самих цеглин для неї знадобилося тридцять п’ять мільйонів! Ціле місто виросло навколо гори, на якій будувалася вежа. Місто Вавилон. А на горі з кожним днем усе вище й вище, уступами підводилася вежа-красуня: знизу широка, догори все вужча й вужча.  Та ранком, звідки не візьмись, поміж людей з’являється сам Бог Ягве. Не сподобався йому їхній замір — досягти неба, де живе Бог.

 Бог Ягве:  Це тому примудрилися вони свою вежу вибудувати,  що у них спільна мова і кожна людина розуміє іншу. От вони й домовились!

Мудрець Мусій: І наслав Ягве на землю страшенну бурю. Поки буря вирувала, вітер поніс усі слова, котрі люди звикли одне одному говорити.

1 учень:  Но мор пент!

2 учень:  Нічого не розумію!

Мудрець Архип:  І розійшлися люди в різні кінці землі, кожен народ у свою сторону — будувати свої міста.  І до сьогодні всіма мовами світу люди розповідають оцю легенду про недобудовану Вавилонську вежу.

Мудрець Мусій: Недарма ми розповіли вам цю притчу – прагнемо нагадати вам, що всі ми люди, хоч живемо у різних країнах, маємо різні традиції, говоримо різними мовами!

Мудрець Афанасій:  Прощавайте, час нам в дорогу вирушати, а ви будьте чемними!

(Виходять)

    Ведучий: Ми несподівано зустрілись із часткою старовини,

Адже з легендами знайомі, і з ними разом ми росли.

Тепер запросимо усіх вас на наш космічний корабель!

І помандруємо,  де мови жива одвічна  колибель.

      Ведуча: На цій планеті живе вона – у віковічному серпанку

Та калиновому вінку, вродлива, бо прокинулася зранку

Струнка і горда  серед руж червоних і солов’їв у сукнях волошкових!

 

Звучить музика «Живи, українська  мово, мово колискова», виконується танець(2хв.56сек.) 

(Виходить Мова )

     Монолог Мови: Я невтомна й працьовита, не омину жодного закутка, жодної оселі. Загляну і в Карпатські гори , і в поліські простори , покружляю  дзвінкою луною і по Наддніпрянщині,  і в деснянських долинах. Не шкодую  ні сили,  ні багатоголосих барвів, дарую всім і кожному частинку своєї самобутної незрівнянної душі. Дзвеніла потічком у смерекових зрубах, співала жайворонком над білосніжними мазаночками і розливалася сосновим духом у поліських хатинах… От лиш панське ярмо уривало шию, напувало гірким потом.

Летіли роки , а я все не старіла , а  я розквітала більше і яскравіше. Моє свавілля не знало меж. Ніжними ліричними співанками, войовничими гімнами і просто старовинними стрілецькими піснями перекочувалася в степовому різнотрав’ї. Свічка надії ще палахкотить у моєму серці, і сію , сію свою запашну житню любов і колоскове мелодійне слово з гірким калиновим присмаком . Допоки живу я дзвінка і солов’їна , доти топтатимеш ряст і ти…

   Ведучий: Яка велична і сумна планета рідної мови!  Самотньо їй було, але це в минулому, адже ми усвідомлюємо, що наше майбутнє, безперечно, пов’язане тільки з нею!

    Ведуча: І коли, як не сьогодні на весь світ нам вигукнути: «Хай живе рідна мова!»  І чуємо, як російською, англійською, італійською, польською нас підтримують люди, які також не дозволяють знецінитися, зникнути мові – уособленню самобутності держави!

      Відео-презентація «Легенда про пісню» (2хв.).

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей всього світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну і порядок, діти Росії – владність, Польщі – здатність до торгівлі, італійці отримали хист до музики…

Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, вдягнена  у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини.

– Хто ти? Чого плачеш? – запитав Господь.

– Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з вдів і сиріт, у своїй хаті немає правди і волі.

– Чого ж ти не підійшла до мене скоріш? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла вже піти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.

– Є в мене неоцінний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це пісня.

Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притисла його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ. З тих пір і дивує весь світ українська пісня.

    Виходять  ведучі.

    Ведуча: Отже, завдяки мові ми маємо ще один національний дар, яким можемо похвалитися. Це – пісня, милозвучна, як дзвінок, легка, мов пушинка.

    Ведучий:  Дякуючи пісні, ми можемо висловити свої почуття, переживання, радість і смуток, любов і гнів.

 

Виконується пісня «Українська  мова » Лесі Горової (4хв.27сек.)

   Ведучий: Геть кордони і розбрат націй! Хай живе все земна людина!..

Не дивує кількість міграцій  із країни і до країни.

    Ведуча:Відрізняють од мови мову то наука, то пересуди.

Громадянство своєї мовивід народження мають люди.

    Ведучий: Ось просториться ваша мова, як  левада, як праця в полі.

Слово, вилущене з полови, може вашу змінити долю!

    Ведуча: Ось воно, в душах ваших, поруч, десь на відстані тільки серця.

Тож вслухайтеся в кожний порух – хай прокинеться, хай озветься!         (Олекса Різниченко)

    Ведучий: Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, “як проміння ясне” а могутнє, “як хвилі буйні”.

Ведуча: Коли слова – палкі блискавиці. Тоді воно здатне робити диво і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією.

 (Звучить грайлива  музика за мотивами «Бувальщини про двох подорожніх» О.Різниченка).     

Виконується гумореска Павла Глазового «Кухлик»:

Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші – не мина жодної крамниці.
Попросив він:
– Покажіть кухлик той, що з краю.-
Продавщиця:
– Что? Чево? Я нє панімаю.
– Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка.
– Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.-
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
– На Вкраїні живете й не знаєте мови.-
Продавщиця теж була гостра та бідова.
– У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.
І сказав їй мудрий дід:
– Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.    

Ведучий: Дейл Карнегі писав, що про людину судять з чотирьох речей :  як вона виглядає,  що вона робить,  як і що вона говорить. Наша мова належить до високорозвинених мов світу.                                                         Ведуча: На 50% ставлення до людини у світі залежить від її мови, а ще від толерантного ставлення до інших мов! Я, наприклад, вивчаю японську та французьку мови!

Ведучий: А мені до вподоби італійська! Уяви  лишень, що Україна – осередок  130-ти національностей і народностей.

Ведуча: То, може, заглянемо до планети, де всі народності живуть за одними статутами!  

Виходять білорус, росіянка, українка, грузин під музичний супровід.

   Білорус: Мова кожного народу неповторна і – своя;

в ній гримлять громи в негоду, в тиші – трелі солов’я.

    Росіянка: На своїй природній мові і потоки гомонять;

зелен-клени у діброві по-кленовому шумлять.

    Українка: Солов’їну, барвінкову, колосисту – на віки –

українську рідну мову в дар мені дали батьки.

     Грузин: Берегти її, плекати буду всюди й повсякчас,

бо ж єдина – так, як мати, мова в кожного із нас!             (Оксана Забужко)

     Білорус: Бережімо кожну хвилину, у якій ожива рідне слово,

І шукати не бійтесь планету, на якій щось побачите нове!

      Росіянка: Бо допоки ми небайдужі,  толерантні, гідні багатства,

Обдаровані будем нащадки, що живуть у любові й братстві

      Українка: І дивується Всесвіт нехай: як їм порозумітись вдалося?

      Грузин: Ти привітно гостей зустрічай – так вже здавна у нас повелося!

      Мова: І тоді оживу, як і вперше! Сколихну ваші душі й серця!

І задумане зможемо звершить, бо усі ми разом сім’я!

 

Звучить пісня Наталії Бучинської «Мова єднання» (під відео-презентацію) (3хв.05сек.)

     Ведучий:  Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.

     Ведуча: Ось і підходить до кінця наше свято української писемності та мови. І прощатись нам пора. Але сподіваємося, що у ваших серцях залишиться живий вогник нашої рідної української мови. Ми бажаємо Вам.

      Разом: Щастя, миру і добра.

 Відео-презентація «Любіть українську мову» (3хв.48сек.).

Усі учасники виходять на сцену.

      Ведучий: Дякуємо всім за увагу.

      Ведуча: До нових зустрічей!