Сценарій до Дня рідної мови

О слово рідне !

Скачати готовий конспект уроку до Дня рідної мови ви зможете у кінці статті

Зала прикрашена жовтим та синім полотнищами,жовтими і блакитними кульками,кетягами калини,оснащена мультимедійною дошкою.
                           Захід розпочинається тихою мелодією.
Лунають слова за сценою:
Одна вона у нас така-
Уся співуча і дзвінка,

Уся плакуча і гримуча
Хоч без лаврового вікна.
Виходять ведучі:
Ведуча:Рідна мова-це мова,що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом,з попередніми поколіннями,їхніми духовними надбаннями.
Ведучий: Мова моя українська,
Батьківська,материнська,
Я знаю тебе невивчену  –
Просту,домашню,звичну,
Не з-за морів покликану
Не з словників насмикану.
Ведуча:Доброго дня усім гостям нашого свята!

Ведучий:Ласкаво просимо вас на слово щире,на бесіду мудру.
Звучить музика. На сцену виходять дівчата з кетягами калини.
1 дівчина
Мелодійна моя промениста,
Як земля,твій багатий словник.
Українськая мово пречиста,

Ти ж у серці народу навік!
2 дічина
Українська прабатьківська мово,
До зірок через терни ідеш.
Рідна мово моя пелюсткова,
Ти у серці народу живеш!
3 дівчина
О слово рідне!України слава!
Богдана мудрість і Тараса заповіт,
І гул століть і сьогодення гомін
В тобі злились,як духу моноліт.
4 дівчина

О слово рідне!Подарунок мати!

І пісня ніжна,і розрада нам!
Я всім на світі поділюся з вами,
Та слова рідного ніколи не віддам.
Звучить пісня В.Волощук «Моя мово»
Вчитель:Діти, ми не завжди собі уявляємо те, яке багатство є у кожного з нас,його ми не завжди помічаємо,не завжди цінуємо. Але без нього ми не можемо жити. Ви здогадалися,що я маю на увазі(це наша рідна мова).
Ведуча:Сьогодні свято!Свято мови! Свято рідної мови,отієї,що вперше забриніла у глибинах нашої історії ,в літописах зазоріла.
Ведучий:Українська мова за кількістю людей,які розмовляють нею,посідає
у світі 15 місце.

Вчитель:Багата і милозвучна  наша рідна українська мова . Вона – найпрекрасніше диво,скарбниця,в якій зберігається історія нашого народу,його душа,культура.
Відомий поет Іван Бунін сказав:
Гробниця,кості й мумії мовчать.

А слова вічне ніби долина.
Із темряви віків,де цвинтаря
Лиш чути письмена.
Ведуча:Рідне слова…Скільки в тобі чарівних звуків,животворного трепету і вогню. Скільки в тобі доброти і лагідності,мудрості земної,закладеної ще славними вільнолюбними предками . Що може бути дорожче для людини як рідне слово.

Писемність народу-це ознака його високого культурного рівня.  Закарбоване слово на віки переживає свого автора і доносить далеким нащадкам його мудру думку,його заповіт.
Ведуча:Коріння української мови сягає сивої давнини. Дійшла вона до нас з тисячолітніх віддалей такою,як була створена нашими пращурами.
Ведучий:Ознаки української мови фіксуються в пам’ятках ,починаючи з найдавніших джерел,датованих   ХІ ст.
1 хлопець: У цілості збереглася найцінніша пам’ятка давньоруської літератури «Слово о полку Ігоровім»
2 хлопець:Славнозвісна праця печерського Нестора «Повість минулих літ» з’явилася,з даними істориків,у 1113році.
3 хлопець:Сучасна українська мова пов’язується з датою виданням «Енеїди» І.Котляревського у 1798 р.

4 хлопець:Ще одну дату-1840 р.,коли вперше було видано «Кобзар» Т.Шевченка ,- можна вважати доленосною,адже з того часу українська мова стала на важкий шлях розвитку.

Вчитель: Ще про одну видатну постать хочеться сказати теплі слова вдячності.

Нестора – літописця. Цей юнак в 17-річному віці прийшов до Києво-Печерської лаври,назавжди залишився там. Давньоруський письменник та історик, високоосвічена людина свого часу,укладач і редактор «Повісті минулих літ» – особа не легендарна, а історична.
Читець 1
Складається буква до букви,

Папірус тріщав як на гріх,

Скрипіло перо,розливалось чорнило,

І все це в писанні було!

Читець 2
Минають століття,

Минають віки,збігають рікою нестримно роки.

І будемо вірити,будемо жити,

Ми будемо слово і  мову любити.

Читець 3

Літопис – душа,

Це дух,це життя,

Це правда сумна.

Через віки,через століття – все мине,

А думка,слово в книзі оживе.
Вчитель:Мова є душею нації,у її глибинах народилося багато з того,чим може гордитися наш народ. Як море починається з річки,так українське слово – з писемності. Наше слово набирало сили на пергаментах Нестора – літописця,шліфувалося у творах Григорія Сковороди поглиблювалось під пером Івана Котляревського,удосконалювалося,пізніше І.Нечуєм – Левицьким, Лесею Українкою та багатьма іншими видатними українцями.

1 учень

Яка ж багата рідна мова!

Увесь чарівний світ у ній!

Вона барвиста і чудова,

І нищити її не смій!

2 учень

Вона про все тобі розкаже,

Чарівних слів тебе навчить,

Усе розкриє і покаже,

Як правильно у світі жить.

3 учень

В ній стільки слів,що й не збагнути!

І приказок ,і порівнянь.

А мову знаючи ,здобути.

Ти зможеш просто безліч знань.

4 учень

То ж мову вчи і прислухайся
До того,як вона звучить.
І розмовляти так старайся,
Щоб всім її хотілось вчить.

5 учень

Вона ж у нас така багата,
Така чарівна,як весна!
І нею можна все сказати,
І найрідніша нам вона.

Звучить пісня
Вчитель:Як чудово,коли народ зберігає свою мову. Адже мова – це показник існування нації. Поки існує мова,існує народ. І як боляче усвідомлювать ,що ми живучи на своїй,Богом даній землі зрікаємося мови наших пращурів,а значить і свого національного коріння. Нерідко ще зустрічаються такі люди,як у гуморесці Павла Глазового.
(учень читає гумореску « Кухлик»)

Звучить пісня «Рідна мова»
Українці завжди славилася веселістю та гумором. Дорогі друзі українську мову, літературу треба добре знати, щоб не було так як отому парубку ,про якого ми розповімо  зараз. (сценка Стецько і Галька.)

Сценка 
Стіл із яствами, за ним сидить Стецько, їсть.
Стецько: Оце у мене сьогодні день: у Дмитра снідав, у Прокопенка обідав, у Козаченка полуднував, а тут ось і повечеряю. А тоді піду додому, то мати мені сніданок, обід і вечерю заразом подасть, бо я цілий день удома не був, зголоднів. От люблю я поїсти. Я оце і сидів би- їв, і стояв би – їв, і лежав би – їв, і спав би – їв. . .
З’являється Галя.
Стецько: О, Галько, де ти оце вештаєшся? Не бачиш, що у тебе гості? Накривай на стіл.
Галя: Побійся Бога, Стецько, чи тобі цього мало?
Стецько: Мало! Мені завжди мало. Я ще вареники люблю, пиріжки з сиром, із маком. . .
Галя: (глумливо) Зараз із таком принесу.
Стецько: Із таком? А що воно таке? Не пробував. Та мені сподобається, це я тобі точно кажу.
Галя: Я й не сумніваюсь, бо все, що я наготувала, щоб ми сім’єю повечеряли, ти вже з’їв.
Стецько: Галько, ти мені зуби не замовляй. Моя мати казала, що скоро нас із тобою оженять. А жінка чоловікові не може перечити, бо як пригрію кулака!
Галя: Та куди ж тобі женитися, коли ти грамоти не знаєш, навіть розписатись не вмієш.
Стецько: А як то воно грамоту знать? Що я такого не куштував.
Галя: Стецько, та то духовна їжа. Ну ось для прикладу, дивись. – (пише на стіні). – Оце буква «О».
Стецько: О, це я люблю, бублички смачні, та ще з молоком.
Галя: Оце «ес»
Стецько: Та це ж ріжок з молоком. Смакота.
Галя: Оце буква «І».
(Стецько підходить, домальовує)
Стецько: Галько, ось дивись, це ж куряча гомілка! Ой у мене вже слина в роті не тримається.
Галя: Оце «У».
Стецько: Що, ти мені оце рогача наставляєш? Ну нічого, нічого. Мати казала, що то дівки тільки до заміжжя рогачі наставляють. А далі усе залежить від чоловіка. Ще казала, якщо у чоловіка добрий кулак, то йому ніяка жінка не страшна. А я, диви, якого кулака од’їв! Може, спробувати його на тобі, га?
(замахується)
Галя: Безграмотне чувирло, а ще руки простягатиме. Зараз я тобі наставлю рогача.
(бере ріжок і проганяє Стецька).
Учитель: Діти, чи сподобався вам Стецько? А чи хотів би хто бути на нього

схожим? Чому?

Звучить пісня про мову

Вчитель: Історія кожного народу має героїчні і трагічні ,щасливі й нещасливі сторінки. Рідна мово! Який тернистий шлях довелося пройти тобі у своєму розвитку,скільки заборон витерпіти,яку мученицьку ,але велику долю вистраждати. Давайте переглянемо скорботний календар української мови.(перегляд)

1720 р. —указ Петра І про заборону книго­друкування українською мовою.

1769 р. — видано розпорядження російської церкви про вилучення в населення України українських букварів та книг.

1775 р.— зруйновано Запорозьку Січ та закри­то українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

1862 р.— закрито українські недільні школи.

1863 р.— указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

1876 р.— указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пі­сень.

1884 р.— закрито всі українські театри.

1908 р.— вся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкід­ливою.

1914 р.— російський цар Микола II ліквідує українську пресу.

1938 р.— сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

1983 р.— видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови у школах і поділ класів в українських школах на дві гру­пи — російські та українські, що призвело до нехтування рідною мовою.

У 1989 р. видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодер­жавну мову.

У 1991 р. прийнята державна програма реаліза­ції української мови та мов національних меншин до 2000 року.

Із глибини сцени виходять ведуча і дівчата із запаленими свічками. Ведуча читає вірш Ольги Яворської «Молитва».

 

Моя прекрасна українська мово,

Найкраща пісня в стоголоссі трав.

Кохане слово, наше рідне слово,

Яке колись Шевченко покохав.

 

Ти все знесла: насмішки і зневаги,

Бездушну гру ворожих лжелюдей,

Та сповнена любові і відваги

З-за ґрат летіла птахом до людей!

 

Ти наш вогонь на темнім полі битви,

Невинна кров, пролита в боротьбі,

тебе вкладаєм тихо до молитви

І за спасіння дякуєм тобі.

 

Вчитель:

Я запитую в себе,питаю у вас,людей,
Я питаю в книжок,роззираюсь на кожній сторінці-
Де той рік,де той місяць,той проклятий тиждень і день,

Коли ми перестали гордитись,

Що ми – українці.

Ведучий:

Я до себе кажу і до кожного з вас:-

Говори!
Говорімо усі,хоч ми й добре навчились мовчати.

Запитаймо у себе:відколи ,з якої пори

Почали українці себе у собі забувати?

Ведуча:
Українці мої!Як гірчать мені власні слова…
Добре знаю,що й вам вони теж не солодкі гостинці.
Але мушу казати,бо серце,мов свічка сплива,
Коли бачу,як люто себе зневажають вкраїнці.

Звучить пісня ( гурт «Крайня хата»

Вчитель:У мене є цікава історія.

Подивімося.

(На сцені стіл,на якому вставлено макет вікна поїзда;за столом четверо пасажирів,за трибуною оповідач)

Оповідач. Було це давно,ще за старої Австрії,у далекому 1916 р. У купе вагона 1-го класу швидкого поїзда «Львів – Відень» їхали 4 пасажири: англієць,італієць,німець та українець. Розмови велися навколо різних проблем,нарешті заговорили про мови:чия моя краща й котрій із них належить світове майбутнє.

Англієць. Англія – країна завойовників,мандрівників і мореплавців. Англійська мова – це мова Шекспіра,Байрона Ньютона. Безумовно їй належить світове майбутнє.
Німець. Ні в якім разі!Німецька мова – це мова двох великих імперій:Німеччини й Австрії ,які займають більше половини Європи. Це мова філософії,техніки,армії,медицини,це мова Гете,Шиллера,Канта. І тому ,саме вона претендує на світове панування.

Італієць. Панове,ви обидва не маєте рації. Італійська мова – це мова сонячної Італії ,мова музики й кохання. Нею написані нетлінні твори Данте,Петрарки,опери Верді,Росині. Тому італійська мова має бути провідною у світі.
Українець. Я також міг би сказати,що моя мова – це мова незрівняного сміхотворця Котляревського ,мова геніального Тараса Шевченка. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу,проте вашим шляхом не піду. Ви ж,по суті ,нічого не сказали про багатство й можливості своїх мов. Ну могли б ви своїми мовами написати вірш,в якому б усі слова починалися з однакової літери?
Усі. Ні,ні,ні!Це неможливо!

Українець. Це у вас неможливо,а нашою мовою це зовсім неважко. Просто  назвіть якусь букву.
Німець. Нехай буде буква С.
Українець.

Самотній сад

Сипле,стелить сад самотній

Сірий смуток – срібний сніг,

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє,

Сад солодкий спокій снить,

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни,стихли співи,

Срібні співи серенад,

Срібно стеляться сніжинки –

Спить самотній сад.

Усі. Геніально!Незрівнянно!

Оповідач. Говорити вже не було потреби.
1 ведучий
Якщо ніжність,багатство української мови зачарували іноземців багато років, то чи втратила наша мова свої чари,чи стали гірше ми розмовляти?

2 ведучий

Одноголосно скажемо – ні!Тепер наша мова тільки удосконалилась,стала більш відшліфованою,багатшою,красивішою.

Вчитель: І я вважаю,що подальша доля нашої мови залежить від нас!Від того як буде рідне слово бриніти в нашій душі,як воно буде жити в ній,Тож вболівайте за рідне слово,вірте в її чарівну силу,адже вона того варте,бо це мова нашої країни!

Українська мова неозора,

Ти безмежна,як небо і зорі!

Ти прекрасна як сонце і квіти!

Наша нене,а ми твої діти !

Звучить фінальна пісня про мову.(К.Бучинська «Мова єднання»)

 

Скачати конспект уроку на тему “О слово рідне !”: джерело 1