Сценарій виховного заходу до 8 березня. У жінці все від Божої любові… (8-9 клас) (ПРЕЗЕНТАЦІЯ)

 У жінці все від Божої любові…

( Сценарій виховного заходу для учнів 8-9класів)

Переглянути презентація 1 “Жінки в історії” (дочекайтесь повної загрузки сторінки …)

Переглянути презентація 1 “Жінки в літературі” (дочекайтесь повної загрузки сторінки …)

Сценарій до 8 березня

Сценарій до 8 березня

Мета: звернути увагу на місце жінки в суспільстві в різні епохи, підкреслити її велике призначення на Землі, підтвердити значимість в історії представниць нашої держави;  виховувати почуття гордості, поваги, шани до жінки, любов до рідного краю; розвивати вміння декламувати вірші.

Хід свята

Святково прикрашений зал. У центрі — образ Божої Матері, навколо рушники, квіти, композиція з калини та колосків. Оформлено книжкову виставку «Образ жінки в літературі та історії».

Учні одягнені в українські національні костюми. Звучить запис української народної пісні «Ой зелене жито, зелене» у виконанні О. Білозір.

До зали заходять гості.

У супроводі пісні, що поступово стихає, учні з хлібом і сіллю на вишитому рушнику звертаються до присутніх:

Ведуча 1. Добрий день вам, люди добрі,

Що зібрались у цій залі,

Раді з святом вас вітати,

Щастя і добра бажати.

 

Ведуча 2. Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Від серця до серця хай пісня летить,

Любов’ю і ніжністю, щастям і миром,

Обійме весь простір і неба блакить.

 

Ведуча 1. Із хлібом і сіллю, як завжди ведеться,

Ми зичим достатку усім і добра.

Хай сонце всміхнеться, життя удається,

І доля завжди щоб привітна була.

 

Ведуча 2. Наш щедрий край, багатий край

Старі прикмети має:

На рушникові коровай

Гостей своїх вітає.

 

Ведуча 1. Ще здавна люди хліб і сіль

Підносили гостинно,

Лунала пісня звідусіль,

А за столом – родина.

 

Ведуча 2. Засяє промінь золотий,

Щоб всі були здорові.

На рушникові хліб святий,

Любов на рушникові.

 

Ведуча 1. Наш щедрий край, багатий край,

А в нім робочі люди.

Хай буде сіль і коровай,

Тепло в родинах буде!

 

(Діти на вишитому рушнику підносять гостям хліб-сіль. Звучить пісня «Ласкаво просимо» у виконанні Оксани Білозір)

 

 

 

 

Учитель. Шановна наша родино! Просимо ласкаво вас на хліб, на сіль, на наше свято урочисте. Ми приходимо у цей світ завдяки Жінці, і все найсвітліше, що є у нашому житті, пов’язане з нею. Жіночі посмішки, слова підтримки і допомоги, дотик теплої долоні до щоки допомагають чоловікам боротися і перемагати. Без жінок усі багатства світу нічого не варті, бо Жінка в усі часи славилась своєю чарівною вродою, ніжністю, тендітністю. Скільки про неї написано і сказано! Сьогодні ми хочемо звернутися до цієї одвічної загадки природи і зрозуміти, яка вона, жінка-ідеал, яке її місце в суспільстві, на що здатна жінка… Тож почнімо.

Колись давно на славному Олімпі,

Жили одні Боги-чоловіки,

Так існували ще б вони довіку,

Якби там не з’явилися жінки…

Сценка «На Олімпі»

(На сцені декорації Олімпу. Зевс миє підлогу. З’являється Гермес)

Гермес: – Я Гермес – вісник богів, вітаю тебе, о могутній Зевсе. А що це ти робиш? Ти ж бог, а працюєш,  як простолюдин?

Зевс: – Бог, Бог…  Та це  моя люба Гера відлучилася у салон краси. Бач, свято у неї… Та мало того, ще подарунок замовила –  крем заморський – «чорна перлина» називається. І де його шукати? Біда, тай годі… (миє далі). А ти не вештайся тут,  Гермесе, не заважай порядному чоловікові працювати.

Гермес: – Тобою керує жінка? Який же ти бог?

Зевс: – (витираючи піт з чола,  сідає) А знав би ти, який у Гери характер. З нею не посперечаєшся. Не зроблю всього, то вона не подивиться, що я бог. Як почне метати блискавиці з очей – спопелить до тла!

(З’являється Юпітер у фартусі та з качалкою в руці)

Юпітер: – Оце так маячня ця домашня робота! Жив собі, не тужив, і от зустрів Афіну і почалося: милий, помий посуд, милий, приготуй сніданок, милий, випери білизну,… годі з нас (скидає фартух). Знущаються, Зевсе, давай виженемо наших богинь на землю!

Гермес: – Ви що? Та чого ми варті без жінок? Вони такі ніжні, красиві, витончені.

Юпітер: – А ти не лізь! Добре тобі говорити,  ти ж іще не одружений!

(Суперечка між Гермесом і Юпітером)

Зевс: – Ну,  годі сперечатися! Я  – головний бог, і останнє слово за мною. Вигнати їх ми завжди встигнемо, краще подивимось у мій срібний піднос, як ставляться до жінки жителі землі? Чи жаліють їх? І що це за жіноче свято? Принеси, Гермесе, мій срібний піднос і золоте яблуко.

(Всі троє дивляться на піднос, по якому котиться золоте яблуко, Зевс, Юпітер і Гермес зникають.  Виходять ведучі.)

Ведуча 1. Жінка – одвічна загадка природи. Її люблять і зневажать, обожнюють і затоптують у бруд. А все ж стають перед нею на коліна… Тому що все високе в людині – від жінки!Як же виникла жінка?

Ведуча 2. (Легенда про жінку)

Якось прийшов Адам до Бога і каже:

– Усе у мене є, Боже, але чомусь сумно мені одному жити.

Задумався Бог і вирішив створити для нього жінку. Але з чого? Весь людський матеріал він використав для чоловіка. Після довгих роздумів узяв Всевишній кілька яскравих променів сонця, чарівне сяйво зір, задумливий смуток місяця, красу лебедя, грайливість кошеняти, граційність газелі, ласкаве тепло хутра, притягальну силу магніту. Змішав усе разом, а потім додав туди: впертість віслюка, в’їдливість мухи, зажерливість акули, ревнивість тигриці, сміливість пантери, кровожерливість п’явки, отруйність змії, дурман опіуму, безпощадність стихії. Ще раз усе це змішав, оформив фігуру жінки і вдихнув у неї життя. Цю жінку Бог передав чоловікові і промовив:

– Бери її такою, якою вона вийшла, і не намагайся її переробити, блаженствуй з нею усе життя і терпи муки від неї до самої смерті.

Читець 1. Легенда про жінку

У жінці все від Божої любові,

(вона не з чоловічого ребра).

Вогонь і лід, і квіти кольорові,

Грозу і тишу Бог у ній зібрав.

У жінці все поєднано у грамах

І сіль, і цукор, перець і дурман.

Вона ж і пісня, і любовна драма,

Поезія інтимна і роман.

У жінці все замішано яскраве:

Вино і кава, чай… зміїний яд.

Вона, як ніч – настояна на травах,

Вона, як день, мов квітів аромат.

Кохана, мама, наречена, Лада –

Найкраща, найрідніша на Землі.

Ім’ям жіночим названі торнадо,

Планети в небі, в морі кораблі.

Вона – яскраве мерехтіння зірки.

У ній уперта вада віслюка.

Цілунок в неї малиново-гіркий,

Долоня ніжна і рука м’яка.

Любов і гнів, спокусу і цнотливість,

Тепло проміння, спалахи заграв,

Розсудливість, ощадливість, примхливість…

У ній Всевишній вдало поєднав.

Мінялися епохи, дні і люди.

Хтось вірив мріям, хтось пісням, казкам.

Господь промовив:”Кращої не буде”.

І Жінку передав чоловікам.

Тож не Адама в ній шумують болі.

Хіба ж то Бог ЇЇ з ребра створив?

У Жінці все – від Божої любові,

Вона – найбільше із Господніх див  (Михайло Плосковітов)

(Пісня «Мамо» у виконанні Тетяни Бученко)

Вчитель. Я просто жінка… Грішна і земна.

Не ангел я, не перший витвір Бога.

Так легко мною впитись без вина,

Я ж на устах залишу тільки здогад.

Я просто жінка… Суміш сміху й сліз,

Фонтан емоцій, джерело любові.

Я загадка, незвіданість, ескіз,

Рожеві сни і мрії кольорові.

Я просто жінка… Та в усі віки

В моє ім’я творили і вмирали,

З небес  зривали в пристрасті зірки,

Співали солов’ї нічні хорали.

Я просто жінка… Різна для усіх:

Для когось подруга, ну а комусь єдина.

В міцну я дружбу вірю, мов горіх,

А як любов, то тільки лебедина.

Я просто жінка… Та лише мені

Одній дано святе наймення Мати.

Я послана на землю, щоб в вогні

Своїх діток від бід охороняти.

Я просто жінка… Ніжна і слабка.

І в слабкості моя таємна сила.

Жіноча доля, кажуть, не легка,

Та іншої я в Бога не просила.

Я просто жінка…  (Олена Іськова)

Ведуча 1: Чи знаєте ви, що міжнародний жіночий день має давні традиції. Виявляється, що його відзначали ще у стародавньому Римі як матрони, так і їхні рабині. Перші отримували подарунки від чоловіків, а інші — вихідний. І ті, і інші вирушали  до храму Весни — хранительки домашнього вогнища. А згодом  ці традиції увійшли в минуле.

Ведуча 2: 8 березня 1857 року кілька сотень робітниць текстильних і взуттєвих фабрик Нью-Йорка провели страйк і демонстрацію — вони вимагали 10-годинного робочого дня, поліпшення умов праці й однакової з чоловіками заробітної платні. Як і передбачалося, поліція розігнала демонстранток. Однак страйкарі й не збиралися здаватись, а об’єдналися в одну профспілку.

Ведуча 1: На честь цих подій на міжнародній конференції  жінок-соціалісток у Копенгагені 1910 року виступила Клара Цеткін і запропонувала відзначати щороку в цей день «Міжнародний день жінок».

Читець 2. Вірш

 Промінь сонця запалить ранкову росу, –

І заграє вона, забринить веселково.

Скільки мовлено вже про одвічну красу,

Тільки я про жіночу скажу своє слово.

Ніжні перса і довга русява коса

Та смаглявого личка привабна родзинка…

І хоч кажуть, що світ порятує краса,

Та врятує його тільки жінка.(Наталя Зубицька)

 

 

Ведуча 2. Притча про жінку

Маленький хлопчик запитав маму: “Чому ти плачеш?”

– Тому, що я жінка!

– Я не розумію!

Мама обійняла його і сказала:”Ти не зрозумієш цього ніколи”.

Тоді хлопчик запитав у батька: “Чому мама іноді плаче без причини?”

“Усі жінки іноді плачуть без причини”, – відповів батько.

Згодом хлопчик виріс, але не припиняв дивуватись: “Чому жінки плачуть?”

Нарешті він запитав у Бога…

І Бог відповів: “Задумавши жінку, Я хотів, щоб вона була досконалою. Я дав їй плечі, такі сильні, щоб тримала цілий світ, і такі ніжні, щоб підтримувала дитячу голівку. Я дав їй дух, настільки сильний, щоб стерпіти будь-який біль. Я дав їй волю, настільки сильну, що вона йде вперед, коли інші падають. Вона піклується про хворих і втомлених,  не скаржачись. Я дав їй доброту – любити дітей за будь-яких обставин, навіть якщо вони кривдять її. Я зробив її з ребра чоловіка, щоб вона захищала його серце. Я дав їй мудрість зрозуміти, що хороший чоловік ніколи не завдасть їй болю навмисно, але іноді випробовуватиме її силу й рішучість стати поряд з ним без вагань. І нарешті, Я дав їй сльози. І дав право проливати їх, де і коли вона забажає. І тобі, сину Мій, треба зрозуміти, що краса жінки не в її одязі, зачісці чи манікюрі. Краса жінки в очах, які відчиняють двері до її серця, де живе любов”.

ЗАПАМ’ЯТАЙ, ЯКЩО ТИ ЧОЛОВІК…

Будь обережним – не дай жінці заплакати, тому що Господь рахує її сльози…

Жінка сотворена з ребра чоловіка, не з ноги, щоб бути приниженою, не з голови, щоб перевершувати, а з боку, щоб бути поруч із тобою, і бути рівною тобі. І з-під руки, щоб бути захищеною тобою. І зі сторони серця, щоб бути коханою…

 

Учитель. У притчі сказано “Я дав їй волю, настільки сильну, що вона йде вперед, коли інші падають”. Скажіть, яких відомих жінок в літературі  та  історії ви знаєте? Жінок, які залишили помітний слід у розвитку нашої цивілізації?

(Учні відповідають)

Учитель. А зараз переглянемо презентацію «Жінки в зарубіжній  літературі»(Перегляд  презентації з коментарями учителя)

Сапфо́, Сафо, Псапфо Мітіленська (бл. 630 до н. е. — 570 до н. е.) — давньогрецька поетеса, представниця монодичної пісенної лірики.

За переказом, Сапфо (на еолійському діалекті Псапфа) була дочкою аристократа Скамандроніма, що займався торгівлею, і жінки на ім’я Клеїс. Народилася в Мітілені на острові Лесбос в Егейському морі між 630 і 620 до н. е. У шість років осиротіла, тому матері довелося віддати її до школи гетер, де навчали співу і танцям. Абсолютний слух обумовив захоплення поезією. Вже в юному віці Сапфо писала оди, гімни, елегії, святкові і застільні пісні. За свідченням сучасників, Сапфо була невисокого зросту, дуже смаглява, з живими блискучими очима і довгими темними локонами уздовж щік.

За переказом,  нею захопився поет Алкей, однак зв’язок не переріс у сильне почуття. Незабаром Сапфо буцімто вийшла заміж за Керкіла з Андроса і народила дочку Клеїс. Але доля була до неї жорстока: з невідомих причин, і чоловік, і дитина Сапфо прожили недовго.

Існувала легенда, що Сапфо покінчила із собою близько 572 до н. е., через кохання кинувшись у море зі скелі на острові Левкадія. Відповідно до цього переказу, під кінець життя Сапфо знову захопилася чоловіком — молодим греком Фаоном, що перевозив пасажирів з Лесбосу на азійський берег, але не знайшла взаємності.

Сапфо стояла на чолі  школи риторики, присвяченій Афродіті, слухачками якої були молоді знатні дівчата. Їх Сапфо навчала музиці, танцям і віршуванню на еолійському діалекті. Приміщення, де зустрічалися жінки, сама Сапфо іменувала «Домом Муз». (Слайд 2)

Жорж Санд (1804 — 1876)  –  літературний псевдонім Аврори Дюдеван, справжнє ім’я Амандіна Аврора Люсіль Дюпен,  — французька письменниця 19 століття.

Аврора була пізньою дитиною, адже і батьку, й матері Аврори було за 30, коли вони взяли шлюб. До того ж, мати дівчини була з простого народу. Стара графиня, бабуся майбутньої письменниці по батькові, не схвалювала шлюб. Коли ж батько помер внаслідок нещасного випадку, графиня і невістка-простолюдинка узагалі розірвали стосунки. Проте народжена онука нагадувала бабусі померлого сина і тому залишилась в маєтку вельможної старої.

Майбутня письменниця отримала звичайну освіту для дівчини її кола. Графиня віддала онуку в Августинський жіночий монастир міста Париж. Аврора залюбки читала, тим паче, існувало багато національної літератури і було вдосталь перекладів з іншомовної.

У 18 років графиня видала заміж дорослу онуку за барона Дюдевана, що був позашлюбною дитиною. Аврора не успадкувала графський титул бабці і вважалася баронесою. Вона народила двоє дітей: сина і дочку. Проте, шлюб не був довготривалим, адже дуже різні за звичками, думками і намірами, молоді вирішили розійтися. Аби уникати скандалу, для всіх зберігалася наявність шлюбу. За збереження таємниці Аврора отримала грошову підтримку від чоловіка і право носити титул баронеси. Молода жінка з провінції перебралася в Париж.

Жінки з аристократичних родин тієї пори не мали права працювати. Грошей Аврорі не вистачало. Зустріч з журналістом Жулем Сандо дала напрям діяльності Аврори. Вони почали писати разом, тоді ж письменниця взяла за псевдонім прізвище чоловіка. Так Аврора стала причетною до літератури, отримавши водночас гроші, неганебний для жінки фах і коханця.

Робила авторка і спроби писати окремо від Жуля. Виявилося, що її літературні праці були значно цікавіші за твори Жуля Сандо. Твори письменниці почали друкувати окремо, що неприємно вразило Сандо, другорядного літератора і малообдаровану особу. Сандо і Аврора розірвали стосунки, тоді і виникла ідея залишити ім’я Жуль Сандо лише за чоловіком, а Аврора взяла собі новий псевдонім, схожий на попередній, чоловічий. Так у французькій літературі з’явилося ім’я жінки з чоловічим псевдонімом Жорж Санд.

У 1831 році був надрукований перший роман Жорж Санд, написаний ще разом з Жулем Сандо — «Роза і Бланш», історія двох дівчат, акторки й черниці.

Аврора Дюдеван відрізнялась дуже вільною поведінкою, захоплювалась чоловічими видами спорту, ходила в чоловічих костюмах. Низка коханців народила багато чуток. Бабця забрала у Аврори дочку, аби та не бачила романів матері та їх розривів. Не мала прав скандальна баронеса і на родинну садибу Ноан (Nohan — саме так вимовляють французи назву садиби). Лише після смерті бабусі і чоловіка Аврора отримала права на садибу. Зиму вона проводила в Парижі, а влітку з дітьми переїздила до Ноана.

Восени 1836 року відомий композитор Федерік Шопен познайомився з баронесою Дюдеван. Вона була розлучена з чоловіком, але носила його прізвище. На той час їй виповнилося 34, йому — 28, але для виникнення приязні це не завада. Закохані були разом вісім років: взимку в Парижі, а влітку Дюдеван з дітьми і Шопеном переїздили до садиби в Ноані.

Серед приятелів баронеси Дюдеван був художник  Ежен Делакруа. В один з вечорів він побачив поряд модну письменницю і великого піаніста, тоді й виник задум написати подвійний портрет, який взагалі унікальний в творчому доробку майстра. Адже це портрет двох митців, де композитор і письменниця, Шопен і Жорж Санд, разом.

Аврора Дюдеван отримала визнання за життя. З нею приятелювали Альфред де Мюссе, Проспер Меріме, батько і син Дюма, Бальзак, Віктор Гюго. Серед видатних жінок вона приятелювала з Поліною Віардо, яка стала прототипом її роману «Консуело».

Жорж Санд померла від гострої кишкової непрохідності в садибі Ноан,  де і похована. В ХХ столітті садиба стала літературним музеєм. Були пропозиції перенести прах письменниці у паризький Пантеон, проте від неї відмовилися.(Слайд 3)

Шарлотта Бронте (літ. псевдонім — Каррер Белл), (1816 — 1855) — англійська письменниця,  автор знаменитих романів «Джейн Ейр», «Вільєтт», «Вчитель». Померла у віці 38 років від швидкоплинних сухот.

Шарлотта Бронте народилася в сім’ї сільського священика. Шарлотті ледве виповнилося п’ять років, коли померла її мати, залишивши бідному священику 5 доньок та сина. Батько мало звертав уваги на виховання дітей, які його рідко бачили. Ув’язнені в похмурому церковному домі, що ізольовано стояв біля цвинтаря, діти були майже покинуті напризволяще. Подією, що залишила глибокий слід у замкнутому житті цієї дивної родини, був вступ старших сестер, Марії та Єлизавети, до школи в Ковен-Бриджі (1824). Непривітна школа, яка не дала ніякого живлення для їхнього розумового розвитку і підірвала їхнє і без того слабке здоров’я — була яскраво змальована Шарлоттою в романі «Джейн Ейр». Утім, сестри недовго залишалися в школі. Через рік старша, Марія, хворою повернулася додому і померла, а через кілька місяців померла і друга сестра, Єлизавета. Залишившись старшою в домі, 9-річна Шарлотта була змушена взяти на себе обов’язки господині. 1835 року Шарлотта влаштувалася гувернанткою, але слабке здоров’я і непривабливість життя в чужому домі змусили її відмовитися від цієї роботи. Завдяки матеріальній підтримці старої тітки Шарлотта та Емілі провели два роки в Брюсселі , і перед нервовою, чуттєвою Шарлоттою відкрився новий світ.

Навесні 1846 року з’явився невеликий томик їхніх віршів під псевдонімом Коррер (Шарлотта), Елліс (Емілія) і Актон (Анна) Белл, який залишився непоміченим. Ця невдача не засмутила сестер-письменниць, і вони з тим же захопленням почали писати прозу: Шарлотта написала повість «Учитель», Емілія — «Буремний перевал», а Анна — «Агнес Грей». Останні дві повісті знайшли собі видавця, a «Учитель» був відкинутий усіма. Попри це Шарлотта з притаманною їй пристрастю продовжила свою літературну діяльність. У жовтні 1849 року з’явився її новий роман «Джейн Ейр», що відразу приніс їй успіх і був перекладений багатьма європейськими мовами.

«Ширлі», другий роман Шарлотти Бронте, був написаний за вельми сумних обставин життя письменниці — у вересні 1848 року помер її брат. У грудні 1848 року померла Емілія, а в травні 1849 — Анна. Коли після появи її другого роману (1849) псевдонім Шарлотти Бронте було розкрито, перед Шарлоттою відкрилися двері найкращих літературних кіл Лондона, але для хворобливої і звиклої до самотності дівчини була неприємна загальна увага, і вона більшість часу проводила в старому церковному домі в Гаворті. 1853 року з’явився її останній роман «Вільєтт».

1854 року, незважаючи на приступи хвороби, від якої померли її сестри, Шарлотта одружилася зі священиком Артуром Беллом Ніколлсом  в приході свого батька, але вже 31 березня 1855 вона померла. (Слайд 4)

Се́льма Оттилія Лувіса Лаґерлеф (1858 – 1940) — шведська письменниця, авторка художніх, історичних і краєзнавчих книг. Перша жінка-письменниця, відзначена у 1909 році Нобелівською премією з літератури «…на знак визнання піднесеного ідеалізму, яскравої уяви й духовного сприйняття, що характеризують її праці…».

Народилася 1858 року в маєтку Морбака, на півдні Швеції, в родині відставного армійського офіцера. Дівчинка вчилася вдома, і росла під доглядом бабусі, що і прищепила Сельмі любов до народних казок і легенд. Завдяки цьому твори Сельми Лагерлеф сягають корінням у шведські легенди й саги.

Закінчивши у 1882 році стокгольмську Вищу вчительську семінарію, Лагерлеф стала вчителькою. Вона працювала в школі для дівчаток у Ландскруні, тоді й почала писати перший роман — «Сагу про Єсту Берлінга». Його початкові розділи Лагерлеф надіслала на літературний конкурс, спонсором якого був журнал «Idun».

Сельма не тільки одержала премію, вона також уклала договір на публікацію всієї книги. З допомогою подруги, баронеси Софі Адлерспарре, 1891 року Лагерлеф опублікувала цей дебютний твір. Наступним твором стала збірка оповідань «Невидимі зв’язки», що побачила світ у 1894 році. Цього ж року письменниця зустрілась із Софі Елькан і подружилася з нею на все життя.

Одержавши стипендію від короля Оскара й фінансову підтримку від Шведської академії, Сельма Лагерлеф цілком присвятила себе письменству. Після подорожі з Елькан Італією, зокрема Сицилією, письменниця надрукувала «Чудеса Антихриста» — роман про Сицилію.

Подорож у Єгипті та Палестині (1899–1900) надихнула Сельму Лагерлеф на дилогію «Єрусалим» (1901–1902), яка принесла авторці славу видатної романістки. 1904 року Лагерлеф викупила будинок свого дитинства в Морбаці, що в 1880-х роках, після смерті її батька, був проданий за борги.

Найпопулярніша дитяча книга Лагерлеф, «Чудесна мандрівка Нільса Гольґерсона з дикими гусьми», з’явилася 1906 року. У 1920-х роках Лагерлеф звернулась у своїй творчості до жіночої теми, вона пише оповідання, історичну трилогію — «Перстень Левеншельдів», «Шарлотта Левеншельд», «Анна Сверд», — і біографію фінського шведськомовного письменника Захаріаса Топеліуса.

Кількатомна автобіографія письменниці мала в 1930-х роках велику популярність. У роки, що передували Другій світовій війні, Сельма Лагерлеф допомагала німецьким художникам і письменникам рятуватися від переслідувань, що їх провадили нацисти.

Коли Фінляндія боролася в «Зимовій війні» із СРСР, Лагерлеф внесла до фонду допомоги Фінляндії свою золоту медаль нобелівського лауреата. 16 березня 1940 року Сельма Лагерлеф померла у своєму будинку в Морбаці. Багатьох героїв Сельми Лагерлеф перенесено на кіноекран, за казкою «Чудесна подорож Нільса Гольґерсона з дикими гусьми» у різних країнах знято не один мультфільм. (Слайд 5)

Елеонор Ходжман Портер (1868 –  1920) — американська письменниця.

Стала широко відомою завдяки написанню дитячого роману «Поліанна». Портер народилася 19 грудня 1868 року у місті Літлтон  штат Нью-Гемпшир, у родині перших переселенців до Америки. З дитинства Елеонор захоплювалась музикою, співала в церковному та світському хорах, вчилась у бостонській консерваторії. Але після одруження з Джоном Лиманом Портером у 1892 році вона переїхала разом з чоловіком спершу в Масачусетс, потім в Теннессі, а потім в Нью-Йорк, і захопилася письменством. У 90-их рр. на сторінках американських журналів з’являються її перші оповідання, написані під псевдонімом Елеонор Стюарт, а в 1907 році світ побачив її перший роман «Зустрічні течії».

Найвідоміший роман письменниці, «Поліанна», вийшов у світ 1913 року і відразу став шалено популярним. Відома американська актриса, зірка німого кіно Мері Пікфорд, за право екранізувати роман заплатила його авторці чималу на той час суму. Роман «Поліанна» захопив читачів настільки, що на адресу Елеонор Портер посипався шквал листів з проханнями розповісти, що сталося з головною героїнею роману далі. Тому вже в 1915 році письменниця видала друком наступний роман — «Юність Поліанни». Всього за кілька років письменницької кар’єри Елеонор Портер створила 4 томи коротких оповідань і 14 романів для дітей та дорослих. У 1920 році Елеонор Портер померла. Наступного дня по її смерті газета «Нью-Йорк Таймс» опублікувала некролог під заголовком “Померла авторка «Поліанни». (Слайд 6)

Дама Ага́та Ме́рі Клари́сса Крі́сті (1890 – 1976) — англійська письменниця, майстриня і одна із найвідоміших у світі представниць детективного жанру, творець класичних персонажів детективної літератури — Еркюля Пуаро та міс Марпл.

За кількістю перекладів (понад 100 мовами світу) і сумарним накладом друкованих видань (понад 2 млрд примірників) книги Агати Крісті посідають третє місце в історії після Біблії та творів Вільяма Шекспіра. Крім того, драматургічним творам письменниці належить рекорд за найбільшим в історії числом театральних постановок. П’єса Крісті «Мишоловка», уперше поставлена 1952 року, дотепер безупинно демонструється на підмостках Лондона.

Агата Мері Кларисса Міллер народилася 1890 року в місті Торкі (графство Девон). Її батьки були заможними переселенцями з США. Вона була молодшою дочкою в сім’ї Міллер. Агата отримала гарну домашню освіту — зокрема, музичну, — і тільки страх перед сценою завадив їй стати музикантом.

Під час Першої світової війни Агата працювала медсестрою в госпіталі; їй подобалася ця професія і вона відгукувалася про неї, як про «одну з найкорисніших професій, якою може займатися людина». Вона також працювала фармацевтом в аптеці, що відбилося згодом на її творчості: всього 83 злочини в її творах були здійснені за допомогою отруєння.

У перший раз Агата Крісті вийшла заміж на Різдво в 1914 році за полковника Арчибальда Крісті, в якого була закохана вже кілька років, — ще коли він був лейтенантом. У них народилася дочка Розалінда. Цей період став початком творчого шляху Агати Крісті. У 1920 році був опублікований перший роман Крісті — «Загадкова пригода в Стайлзі». Є припущення, що причиною звернення Крісті до детективного жанру була суперечка зі старшою сестрою Мадж (яка вже проявила себе як літератор), що вона теж зможе створити щось гідне публікації. Тільки в сьомому за рахунком видавництві рукопис надрукували тиражем 2000 примірників. Письменниця-початківець отримала 25 фунтів стерлінгів гонорару.

У 1926 році померла мати Агати. Наприкінці того ж року чоловік Агати Крісті Арчибальд зізнався у невірності і попросив розлучення, оскільки закохався у свою колегу з гольфу Ненсі Ніл. Після сварки на початку грудня 1926 року Агата зникла зі свого будинку, залишивши листа до свого секретаря, у якому стверджувала, що попрямувала в Йоркшир. Її зникнення викликало гучний суспільний резонанс, оскільки в письменниці вже з’явилися шанувальники її творчості. Протягом одинадцяти днів про місцезнаходження Крісті нічого не було відомо.

Знайшли автомобіль Агати, в салоні якого виявили її шубку. Через кілька днів розшукали саму письменницю. Як виявилося, Крісті зареєструвалася під іменем Тереза Ніл у невеликому спа-готелі «Свон Гайдропатік». Крісті ніяк не пояснила своє зникнення, а двоє лікарів діагностували у неї амнезію, викликану травмою голови. Причини зникнення Агати Крісті проаналізовано британським психологом Ендрю Норманом у його книзі «Готовий портрет»,  де він зокрема, стверджує, що гіпотеза травматичної амнезії не витримує жодної критики, оскільки поведінка Агати Крісті свідчила про зворотне: вона зареєструвалася в готелі під прізвищем коханки чоловіка, час проводила за грою на фортепіано, спа-процедурами, відвідуванням бібліотеки. Все ж, вивчивши всі свідчення, Норман прийшов до висновку, що мала місце дисоціативна фуга, викликана тяжким психічним розладом.

За іншою версією зникнення Крісті задумала навмисне, щоб помститися чоловікові, якого поліція неминуче запідозрила б у вбивстві.

Шлюб Арчибальда та Агати Крісті закінчився розлученням в 1928 році.

У своєму романі «Незавершений портрет», опублікованому 1934 року під псевдонімом Мері Вестмакотт, Крісті описує події, схожі на її власне зникнення.

1930 року, подорожуючи по Іраку, на розкопках в Урі Крісті познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком — археологом Максом Маллоуеном. Він був молодшим від неї на 15 років. Агата Крісті говорила про свій шлюб, що для археолога жінка повинна бути якомога старшою, адже тоді її цінність значно зростає. З тих пір вона періодично проводила кілька місяців на рік у Сирії та Іраку в експедиціях разом з чоловіком. Цей період її життя знайшов відображення в автобіографічному романі «Розкажи, як ти живеш». У цьому шлюбі Крісті прожила все життя, до своєї смерті 1976 року.

1956 року Агата Крісті була нагороджена орденом Британської імперії, а 1971 року за досягнення в галузі літератури визнана гідною дворянського титулу дейм (дама), що вживається перед іменем. Трьома роками раніше, 1968 року, титулу Лицаря ордена Британської імперії за досягнення в галузі археології був удостоєний і чоловік Агати Крісті Макс Маллоуен.

1957 року письменниця очолила англійський Детективний клуб.

У період з 1971 по 1974 рік здоров’я Крісті стало погіршуватися, але попри це вона продовжувала писати. Фахівці університету Торонто дослідили манеру письма Крісті в ці роки і висунули припущення, що Агата Крісті страждала на хворобу Альцгеймера.

1975 року, коли вона стала немічною, Крісті передала всі права на свою найуспішнішу п’єсу «Мишоловка» своєму онукові Метью Прічарду .

Письменниця померла 12 січня 1976 року в місті Воллінгфорд (Оксфордшир) після короткої застуди і була похована в селі Чолсі.

Автобіографія Агати Крісті, яку письменниця закінчила 1965 року, закінчується словами: «Спасибі тобі, Господи, за моє хороше життя і за всю ту любов, яка була мені дарована».

Єдина дочка Крісті — Розалінда Маргарет Гікс також прожила 85 років і померла 28 жовтня 2004 року в Девоні. Онук Агати Крісті Метью Прічард успадкував права на деякі літературні твори Агати Крісті, і досі його ім’я асоціюється з фондом Agatha Christie Limited. (Слайд 7)

Маргарет Манерлін Мітчелл (1900 – 1949) — американська письменниця та журналіст, автор роману-бестселера «Звіяні вітром» («Віднесені вітром»). Роман, що вийшов 1936 року, отримав Пулітцерівську премію і був перекладений на 37 мов світу. Екранізований 1939 р. режисером Віктором Флемінгом фільм «Розвіяні вітром» отримав вісім премій «Оскар».

Маргарет Мітчелл народилася 1900 року в Атланті в родині адвоката Юджина Мітчелла, який був ще й істориком-краєзнавцем, і Марії Ізабелли, часто згадуваною, як Мейбелл.

Дитинство Маргарет минуло в оточенні ветеранів Громадянської війни і родичів по материнській лінії, які жили під час війни. Вразлива дитина завжди захоплювався історіями про Громадянську війну, які розповідали батьки.

Почавши навчання, вона спочатку відвідує Вашингтонську семінарію в Атланті, потім у 1918 році вступає до престижного жіночого Смітського коледжу в штаті Массачусетс. Не закінчивши його, повернулася в рідне місто, отримавши звістку про смерть матері від великої пандемії «іспанського» грипу в 1918 (Мітчелл пізніше використовує цю важливу сцену зі свого життя, щоб інсценувати трагедію Скарлетт, яка дізналася про смерть матері від тифу, коли вона повернулася на плантацію Тари).

У 1922 році під ім’ям Пеггі (її шкільне прізвисько) Мітчелл починає роботу журналістки, вона стала провідним репортером газети «Атланта Джорнал».

Того ж року вона виходить заміж за Беррі Кіннарда Апшоу. Перший шлюб Маргарет Мітчелл тривав всього лише 10 місяців. Беррі був схильний до випивки. Він частенько бив Маргарет. А одного разу, заставши свого благовірного з покоївкою, Маргарет, не замислюючись, подала на розлучення. Про це ще багато років опісля продовжували пліткувати її родичі: з усіх поколінь дружин в їх сімействі, Маргарет стала першою, що дозволила собі розлучення. На початку XX століття розлучення в південних штатах Америки було нонсенсом. Але Маргарет не злякали судові зволікання і бюрократичні перешкоди. У 1924 році вона повернула собі дівоче прізвище.

Другим чоловіком Маргарет став Джон Марш — давній шанувальник, закоханий в неї вже багато років. Заради Маргарет Джон покинув високооплачувану роботу в Вашингтоні і переїхав до Атланти. У 1925 році Маргарет і Джон одружилися. Маргарет пішла з газетного бізнесу, щоб зайнятися літературною творчістю.

З 1926 по 1933 рік Маргарет писала свою книгу, абсолютно не будучи впевненою в своєму творінні. Надруковані сторінки вона ховала і не показувала навіть чоловікові. Їй здавалося, що вона займається «аматорською нісенітницею», а погане самопочуття накладало свій відбиток на рукопис: не випадково Маргарет почала роман з останньої глави, з розв’язки, з трагічного фіналу: розриву відносин Скарлетт і Ретта Батлера.

До 1933 року Маргарет практично завершила свій роман … і сховала його серед купи журналів та іншої макулатури. І тільки через два роки, коли в Атланту приїхав Гарольд  Летем, представник найбільшого американського видавничого дому «Макміллан», що подорожував по країні в пошуках нових літературних талантів, подруга вмовила Маргарет віддати йому рукопис твору(колишня назва — «Завтра — інший день»). Протягом наступного року Мітчелл провела кропітку роботу над текстом, особливу увагу звертаючи на історичні деталі і дати. Назва змінюється на «Віднесені вітром».

Роман «Віднесені вітром» вперше був опублікований 30 червня 1936, і супроводжувався величезною рекламною кампанією, в якій активну роль брала сама Мітчелл.

У 1937 книга отримала Пулітцерівську премію.

Автор сама серйозно займалася справами щодо продажу роману, встановлюючи права і відрахування, контролюючи видання на інших мовах.

Незважаючи на численні прохання шанувальників, Маргарет Мітчелл не написала більше жодної книги.

Сама Маргарет писала про роман так: «… це проста історія про абсолютно простих людей. Тут немає вишуканого стилю, немає філософії, мінімум опису, ні грандіозних думок, немає прихованих значень, ніякої символіки, нічого сенсаційного – словом, нічого з того, що робило інші романи бестселерами. »

11 серпня 1949 по дорозі в кіно її збив автомобіль (водій, який раніше працював таксистом, звідси нерідкі помилкові твердження, що її збило таксі), і через 5 днів вона померла, не приходячи до тями.

Поховали Маргарет Мітчелл на Оуклендському кладовищі, поряд з могилами батьків і брата. Чоловік Маргарет, Джон Марш, помер від серцевого нападу, переживши дружину всього на три роки, в 1952 році. Він був похований поруч із дружиною. (Слайд 8)

А́стрід А́нна Емі́лія Лі́ндгрен (1907 –  2002) — шведська дитяча письменниця, чиї книги перекладені більш ніж 85 мовами та видані більше ніж у 100 країнах. На сьогодні вона найбільш відома своїми творами «Карлсон, який живе на даху» та «Пеппі Довгапанчоха».

Астрід  народилася 14 листопада 1907 року в південній Швеції, в невеличкому містечку Віммербю  у фермерській родині.

Як написала сама Ліндгрен в автобіографічному збірнику «Мої вигадки» (1971), вона росла у вік «коней та кабріолета». Основним засобом пересування для сім’ї був кінний екіпаж, темп життя був повільнішим, розваги — простіші, а стосунки з навколишньою природою тіснішими. Такі обставини сприяли розвитку у письменниці любові до природи — цим почуттям проникнута вся творчість Ліндгрен.

Сама письменниця завжди називала своє дитинство щасливим (в ньому було багато ігор і пригод) і вказувала на те, що саме воно служило джерелом натхнення для її творчості.

Після закінчення школи, у віці 16 років, Астрід Ерікссон почала працювати журналістом у місцевій газеті . Але через два роки (1926), не будучи заміжньою, вона завагітніла від головного редактора. Він запропонував їй одружитися, але вона відмовилася і, залишивши посаду молодшого репортера, переїхала до Стокгольма. Цей крок, як згадувала потім письменниця, був найвідважнішим і найпереломнішим у її подальшому житті. Вона зняла кімнату, почала вчитися на курсах машинопису та стенографії і водночас працювала. В Стокгольмі Астрід народила сина Ларса, але через свою невлаштованість, бідність і зайнятість, вона змушена була віддати його на виховання знайомій родині, що мешкала в Копенгагені.

Хоч заробляла вона небагато, але намагалася завжди відкладати хоч якісь гроші, щоби якнайчастіше відвідувати Ларса в Копенгагені на вихідні. Більшість часу доводилося проводити в потязі — в дорозі туди чи звідти. Їй довелося попрацювати на кількох роботах, які вона залишила з різних причин, а з останньої її просто звільнили: молода мама, не витримавши довгої розлуки із сином, нікого не попередила і поїхала до нього в Копенгаген.

Врешті-решт їй таки вдалося забрати Ларса додому та залишити на своїх батьків — до тих пір, коли вона вже сама могла його утримувати в Стокгольмі.

Астрід влаштувалася секретаркою в Королівське товариство автомобілістів, шефом якого був Стюре Ліндгрен . У 1931 році вони одружилися. Через три роки Астрід народила дочку Карін, яка пізніше стала перекладачем.

Астрід Ліндгрен померла у 94-літньому віці 2002 року. (Слайд 9)

Діана Вінн Джонс (англ. Diana Wynne Jones, 16 серпня 1934, Лондон — 26 березня 2011, Брістоль) — британська письменниця, автор фантастичних романів для дітей та дорослих. Найбільш відомі роботи — це серія книг про Крестомансі (англ. Chrestomanci) і роман «Мандрівний замок Гавла» (англ. Howl’s Moving Castle), а також «Темний Володар Деркгольму» (англ. Dark Lord of Derkholm).

Джонс народилася 16 серпня 1934 року в Лондоні, в сім’ї Марджорі та Річарда Джонсів, обидва були вчителями. Коли почалася Друга світова війна, була евакуйована в Уельс. Її сім’я кілька разів переїжджала — Коністон (англ. Coniston Water), Йорк, — поверталася назад в Лондон, поки в 1943 не осіла в місті Такстед (Thaxted), Ессекс. Там і пройшло дитинство Джонс: вона і дві її молодші сестри Урсулла і Ізобель (що стала потім професором Ізобель Армстронг, літературним критиком) були надані самі собі. Закінчивши школу, у 1953 вступила до коледжу св. Анни при Оксфорді, де вивчала англійську мову. Джонс відвідувала лекції К. С. Льюїса і Джона Р. Р. Толкіна. Завершивши навчання в 1956, вийшла заміж за Джона Барроу, фахівця з середньовічнної літератури. Вони недовго жили в Лондоні, потім повернулися назад в Оксфорд і, нарешті, у 1976 переїхали в Брістоль. У них три сини: Річард, Майкл і Колін.

Джонс — автор більш ніж сорока книг, перекладених 17 мовами. Володіла великим списком нагород і номінацій, серед яких найпрестижніші «міфопоетична премія» (англ. Mythopoeic Fantasy Awards) і «медаль Карнегі» (англ. Carnegie Medal). Особливою популярністю користуються цикл «Світи Крестомансі» і роман «Мандрівний замок Хаула», екранізований 2004 року відомим японським режисером аніме Хаяо Міядзакі. Англійська версія мультфільму вийшла в 2005. Критика досі порівнює настільки нашумілого «Гаррі Поттера» саме зі знаменитим серіалом «Світи Крестомансі», який з’явився майже на два десятка років раніше книг Джоан К. Роулінг. Твори Джонс також часто порівнюють з книгами Робін Маккінлі і Ніла Геймана. Вона дружила з Гейманом, обидва були шанувальниками творів один одного. Письменниця присвятила роман «Гексвуд» (англ. Hexwood) Гейманові, зазначивши, що ідея сюжету була почерпнута нею в одній з їхніх бесід.

Померла 26 березня 2011 після тривалої боротьби з раком легенів

Її найвідомішим твором став роман «Howl´s Moving Castle» (1986), який у 2004 році екранізував Хаяо Міядзакі.

Діана Вінн Джонс народилася в 1934 році в Лондоніі закінчила Оксфордський університет, де відвідувала лекції Клайва Льюїса і Джона Рональда Руела Толкієна.

Видала першу книгу в 1970 році. До появи Джоан Роулінг Уїнн Джонс була найпопулярнішим сучасним автором дитячого фентезі у Великобританії. Вона написала понад 40 книг, які перекладені 17 мовами. Джонс отримала безліч літературних нагород, серед яких престижні «Міфопоетична премія» і медаль Карнегі.

Упродовж багатьох років письменниця дружила з фантастом Нілом Гейманом, якому присвятила роман «Гексвуд», зазначивши у передмові, що основну сюжетну ідею вона почерпнула в одній із їхніх розмов. (Слайд 10)

Джоа́н «Джо» Ро́лінґ (нар. 1965) — англійська письменниця,  автор серії (1997—2007) романів про Гаррі Поттера, перекладених понад 60 мовами, зокрема й українською.

Хоча справжнє ім’я письменниці — Джоанна Мюррей Ролінґ, а не Джоан Кетлін Ролінґ, як багато хто вважає. Річ у тім, що перед першою публікацією видавництво остерігалося, що хлопчики неохоче купуватимуть книжку, написану жінкою. Письменниця запропонувала скористатися ініціалами замість повного імені. При цьому видавництво хотіло, щоб ініціали складалися з двох літер. Ролінґ вибрала для другого ініціалу ім’я своєї бабусі, Кетлін. Вибрала вона його ще й через алфавітну співзвучність — в англійській абетці K іде зразу після J.

Джоан народилась у сім`ї Піта Джеймса Роулінґа і Ен Роулінґ  1965р.  в Єйті,  Англія, за 10 миль (16,1 км) на північний схід від Брістоля. Після закінчення школи навчалася на філологічному факультеті (спеціальність «Французька мова та література») провінційного університету м. Ексетер, а потім працювала секретарем лондонського відділу організації «Міжнародна амністія». У 26 років Ролінґ поїхала у Португалію, де знайшла місце вчительки англійської мови та літератури. Там вона вийшла заміж за місцевого журналіста, і в 1993 р. у них народилася дочка Джесіка. У цей час Ролінґ почала писати книгу про хлопчика-сироту, котрого взяли у прийми лихі родичі і котрий навіть гадки не мав про свої чаклунські здібності до того дня, коли його відвезли на літаючому мотоциклі у школу чарівників.

У 1995 р. Ролінґ розлучилася із чоловіком і переїхала в Единбург, що у Шотландії. Першу книгу серії — «Гаррі Поттер і філософський камінь», котра вийшла друком у Великобританії в 1997 p., — Ролінґ писала п’ять років. Закінчити роман їй вдалося завдяки Шотландській раді у справах мистецтв, яка виділила Ролінґ невеликий грант у рамках підтримки дитячих письменників. Коли рукопис було закінчено, виявилося, що жодне видавництво не захотіло видавати книгу початківця. Ролінґ віддала рукопис літературному агенту, а сама влаштувалася вчителькою французької мови в один із единбурзьких коледжів, щоби мати змогу утримувати дочку.

Книги Дж.Ролінґ про Гаррі Поттера утримують величезну всесвітню увагу, виграють численні нагороди (наприклад, книга «Гаррі Поттер і келих вогню» 2001 року отримала Премію Г’юґо), продано понад 325 мільйонів книжок.

Крім книг про Гаррі Поттера Джоан Роулінг випустила також одну книгу для дорослих під власним іменем «Несподівана вакансія» (2012) та ще три під псевдонімом Роберт Ґалбрейт «Поклик зозулі», «Шовкопряд» (2014) і «Кар’єра лиходія» 2015. Ці три останні детективні публікації склали серію під назвою “Удар баклана” (Слайд 11).

Учитель. Ми згадали лише кількох жінок, які залишили помітний слід в історії розвитку зарубіжної літератури. Цей список можна продовжувати і нашими українськими жінками-митцями слова. Це Леся Українка і Олена Пчілка, Ліна Костенко і Емма Андієвська, Ольга Кобилянська і Марко Вовчок, Леся Воронина і Любов Пономаренко…За яку б справу не бралася жінка, вона виконує її якісно і талановито. І щоб ще раз  згадати і вшанувати жінку, проведемо вікторину “Жінки в міфах, легендах, переказах, літературі, історії”.

Вікторина “Жінки в міфах, легендах, переказах, літературі, історії”

  1. Назвіть історичний роман у віршах Л.Костенко – вершину її творчості (“Маруся Чурай”)
  2. Столиця європейської країни, названа жіночим ім’ям. (Софія)
  3. Продовжіть рядки: “У Путивлі вранці-рано співає, плаче…” (Ярославна)
  4. Остання цариця Єгипту з роду Птоломеїв – знаменита… (Клеопатра)
  5. Кого із жінок називали “залізною леді”? (Маргарет Тетчер)
  6. Богиня кохання, яка, за легендою, народилась із морських хвиль? (Афродіта)
  7. Усім відома американська кіноактриса Норма Бейкер. Назвіть її псевдонім? (Мерлін Монро)
  8. Своєю світовою славою ця англійська письменниця зобов’язана кримінальним злочинам. (Агата Крісті)
  9. Назвіть ім’я головної героїні драми-феєрії Л.Українки “Лісова пісня” (Мавка)
  10. У назві якої п’єси Івана Котляревського є жіноче ім’я? («Наталка-Полтавка»)
  11. Жінка, заради якої турецький султан Сулейман І Пишний розпустив свій гарем і не хотів нікого знати, крім своєї Гуррем?(Роксолана)
  12. Назвіть єдину жінку, яка двічі ставала лауреатом Нобелівської премії: у 1903 році — з фізики, у 1911 році — з хімії.(Марія Склодовська-Кюрі.)
  13. Нестор-літописець порівнював її із зорею, що передує сходу сонця, маючи на увазі хрещення княгині, а під сонцем — прийняття християнства на Русі у 988 році. Назвіть ім’я княгині. (Ольга)
  14. Назвіть римську богиню квітів та юності. Її іменем у сучасній мові називають рослинний світ. (Флора)
  15. Назвіть ім’я першої жінки на Землі. (Єва)
  16. Дружина єгипетського фараона Ехнотона (XV ст. до не.) — прекрасна… (Нефертіті)
  17. Відома українська жінка-меценат (Галшка Гулевичівна)
  18. Дочка Київського князя Всеволода Ярославовича — імператриця германська. Назвіть її ім’я. (Євпраксія)
  19. Дочка Ярослава Мудрого — французька королівна. Назвіть її ім’я.(Анна)
  20. Назвіть ім’я героїні феєрії Олександра Гріна «Червоні вітрила».(Ассоль)

(Пісня «Мій рідний край» у виконанні Світлани Канюх)

 

 

Читець.  Історія жінки

Так, жiнка в свiт приходить для любовi!

Любити маму – поки ще мала,

Любити ляльку – трохи пiдросла,

А коли вперше вийшла за порiг,

Любити сонце i м’який морiг,

Дiм батькiвський i квіти чорноброві,

Бо жінка в свiт приходить для любовi.

Вона росте – росте її любов,

Ростуть її бажання i надїї.

І от приходять роки молодiї,

І по землi вона не йде – несеться,

Тривожно прислухаючись до серця,

Що в гулi мiст чи шелестi дiбров

Пiдкаже їй: – Оце твоя любов!

Це та любов, що перша i остання!

Такої ще на свiтi не було!

Її дiткнутися не смiє зло!

Вона яркiш, нiж сотня сонць сiя!

Вона – твоя ! Вона лише твоя!

Тобi її на сотню рокiв стане!

Це та любов, що перша i остання.

І відшумить весільний водограй,

Та як же знову свiту не радiти,

Коли народжуються в тебе дiти!

І ночi всi недоспанi дарма,

Коли воно лепече вперше: – Ма…

І ти – свята. І в серцi в тебе рай,

Хоч здаленiв весiльний водограй.

І от пливуть лiта, лiта, лiта…

Годуєш всiх, сама, бува , голодна,

Часами все те винести не годна,

Та будеш захищати як в бою,

Оту домашню каторгу свою

Хоч сум торкає очi i уста,

І хоч пливуть лiта, лiта, лiта….

Але якби усе почати знов?

Адже обiд щоденний – це любов!

Сорочка, чисто випрана, – любов!

І ночi, що не спала ти, – любов!

І пiсня, що спiвала ти, – любов!

І квiти, що посiяла, – любов!

І очi правнукiв яснi – любов!

І Україна вся – одна любов!

Було б все так, якби почати знов.

Жiноча доля в свiтi – це любов. (Галина Гордасевич)

Ведучий 1. Легенда

… Коли Бог створив світ, він навчив всі живі істоти продовжувати свій рід – народжувати подібних собі. Поселив Господь жінку і чоловіка в полі.

– Живіть, продовжуйте свій рід , – сказав Бог, – а я піду.

– Господи, навчи мене кохати,  – попросив чоловік.

– Добре,- відповів Бог, – але з цієї хвилини ти будеш старіти. Кожен рік життя нехай забирає по краплині твою молодість і силу, нехай порожнім робиться твоє серце. А я прийду через п’ятдесят років і подивлюся, що залишиться в твоїх очах.

Минуло п’ятдесят років. Прийшов Господь знов. Дивиться – замість куреня стоїть хата біленька, на пустирі виріс сад, на ниві колоситься пшениця, сини поле орють, дочки льон збирають, а онуки граються в садку. Біля хати сидять бабуся і дідусь, і дивляться в очі один одному. І побачив Бог в їх очах красу ще більш могутню, вірну. Побачив не лише кохання, але й вірність….

– Мало тобі старості, чоловіче? То ж прийду я ще пізніше, і подивлюся на що перетвориться твоя любов.

Прийшов Бог ще через три роки і бачить, сидить дідусь біля могили, очі його засмучені, а в них ще більша і незрозуміла краса. Вже не тільки любов і вірність, але й пам’ять серця в глибині очей побачив Бог. Підійшов до чоловіка і сказав:

– Дай мені цю красу.

– Не можу – відповів чоловік. Ця краса дісталася мені дорогою ціною. Ціна їй – смерть. А ти безсмертний.

– Дам тобі безсмертя, дам молодість.

– Ні, не потрібно. Ні вічна молодість, ні безсмертя не зрівняється з коханням, – відповів чоловік.

(Кліп на «Пісню про матір» Б.Олійника  у виконанні Т.Повалій)

Читець. Весна, як жінка. Жінка, як весна:

Буває ніжна, а бува примхлива,

То зазвучить грайливо, як струна,

А то раптово вибухне, мов злива!..

Весна і жінка. Жінка і весна:

У них обох свої земні турботи

Своя морська бездонна глибина,

Свої космічні зоряні висоти.

І не спізнаєш істину сповна,

Бо хміль думок обсиплеться, мов сонях…

Весна -це жінка. Жінка-це весна:

Чиясь розрада і чиєсь безсоння…  (Н. Данилюк)

Учитель. Загальноприйнято, що у політики не жіноче обличчя. Але протягом багатьох століть жінки у всьому світі керували державами, боролися за права своїх народів, робили наукові відкриття, надихали на подвиги і самі ставали першовідкривачами. Лідерство жінок в суспільстві завжди прикрашає суспільство, тому що це явище ще досить таки рідкісне. Імена деяких нам добре відомі, про інших ми мало  чули, але це не робить їхні досягнення менш цінними і значимими. Всі жінки, про яких ви зараз дізнаєтеся, випереджали свої епохи. Вони йшли швидше часу і тому виходили за рамки запропонованого. Розплатою за це була недовіра інших, відсторонення, агресія, імена багатьох піддавалися забуттю.

Перегляньте презентацію про видатних жінок світової  історії, чиї заслуги досі є предметом гордості всього людства.

Перегляд презентації  «Жінки у в світовій історії»

Клеопатра ( 69 до н. е. — 30 до н. е.) — найвідоміша жінка античного світу,  цариця Єгипту, донька Птолемея XII, остання з царських правителів Стародавнього Єгипту. Її правління тривало 21 рік (51 до н. е. — 48 до н. е. і 47 до н. е. — 30 до н. е.).

Вона пройшла яскравий життєвий шлях, повний воєн, інтриг, авантюр. Клеопатра вирізнялась природною красою і  грацією.  Вона росла і виховувалася в Олександрії Єгипетській: осередді культури і античної науки. Література, філософія та інші дисципліни були їй знайомі. Вона музикувала, володіла багатьма мовами: грецькою, перською, арамейською, іудейською, латиною та деякими діалектами лівійських племен. Цій жінці були притаманні освіченість і глибоке політичне мислення.

Прославлена завдяки драматичній історії кохання до римського полководця Марка Антонія. У роки її правління Єгипет був захоплений Римом, а сама Клеопатра покінчила життя самогубством, щоб не потрапити в полон першого римського імператора Октавіана Августа. Клеопатра стала одним із найпопулярніших античних персонажів у кінофільмах та літературних творах.

48 до н. е. позбавлена влади, вигнана з Єгипту. Повернула собі трон за допомогою Юлія Цезаря, народила від нього сина Цезаріона .

Клеопатра та Цезар кохали одне одного, але Клеопатра вирішила що її син буде правити Римом. Після убивства республіканцями Цезаря в 44 до н. е., вона повернулася в Александрію і знову зайняла трон цариці Єгипту. 41 до н. е. до неї приєднався Марк Антоній, один з римських правителів. Вони одружилися.

31 до н. е. Рим оголосив Єгипту війну і здобув вирішальну перемогу в битві на морі біля Акція, що біля західних берегів Греції. Клеопатра із 60 кораблями повернулася в Єгипет, Антоній відмовився продовжувати бій і відбув з нею. Антонія тяжко поранили, а Клеопатра вчинила самогубство, змусивши змію вжалити себе.(Слайд 2)

Ольга або Свята Ольга (Вольга, хрещене ім’я Олена; нар. бл. 902 — пом. 11 липня 969) — дружина князя Ігоря I, київська княгиня, канонізована Православною Церквою.

Ольга — дружина князя Ігоря, київська княгиня, канонізована Православною Церквою. Помстилась за загибель чоловіка жорстокою розправою бл. 945 р. над деревлянами, які його вбили. Правила Руссю в роки неповноліття свого сина Святослава (до кінця 50-х років X ст.). Упорядкувала збирання данини, організувала опорні пункти київської влади (погости). Близько 955 прийняла християнство, але не змогла зробити його державною релігією. 957 року відвідала Константинополь, де уклала угоду з імператором Константином VII Багрянородним.

Походження княгині Ольги невідоме, як і хронологія її життя, де безперечною датою можна вважати лише дату смерті, зафіксовану церковним літописцем. Повість временних літ відносить шлюб Ольги та Ігоря до 903 року.

Становище Ольги при київському дворі було винятковим: літопис зафіксував дату її шлюбу, у неї був окремий двір у Вишгороді, її посол на рівні послів «світлих» князів з місцевих династій брав участь у переговорах з Візантією у 944 р., полководці Ігоря одностайно визнали її регентшею, а юного сина Святослава спадкоємцем. Отже Ольга навряд чи могла бути дочкою посадника Пскова чи іншого боярина. Стан відносин з Болгарією та джерела також не дають можливості вважати її дочкою болгарського кагана Симеона, народженою бл. 896 р. у Плісці. Інша, більш детально аргументована версія — що Ольга, яку князь Олег привіз з Болгарії, була онукою болгарського князя Бориса, дочкою його сина Володимира, попередника на болгарському престолі і брата Симеона.[1] Походження Ольги залишається загадковим, існує навіть версія, що вона була останнім нащадком Аскольда, чия сім’я могла бути вивезена у Псков.

Повість временних літ містить епічне сказання про помсту Ольги деревлянам за вбивство чоловіка (Ігоря). За цим сказанням деревляни надіслали до Києва послів, які запропонували княгині стати дружиною деревлянського князя Мала. Перше посольство княгиня живцем поховала в човні, друге — спалила в мийниці; в чому дослідники вбачають відображення реальних поховальних обрядів тих часів. Третьою помстою став похід в землю деревлян, де під приводом тризни над могилою Ігоря київські дружинники «посікли п’ять тисяч» п’яних деревлян, після чого відбулась річна облога міста Іскоростень, яка завершилась спаленням міста.

Існує цікава легенда, яка прославляє гострий розум княгині Ольги. Коли вона приїхала в Царгород (Константинополь), то її довго, десь близько півроку, протримали не допускаючи до зустрічі з імператором (за церемоніалом того часу). Нарешті після зустрічі з княгинею імператор помітив її красу і вирішив одружитись з нею. Княгиня Ольга була проти цього, але відкрито не виступила. Вона поставила умову, що перед одруженням вона має охреститись і хресним батьком має бути сам імператор Костянтин. Після хрещення імператор знову почав розмову про одруження, але у відповідь почув запитання – чи може дочка одружуватись з батьком. Зрозумівши, що його перехитрили, імператор відпустив Ольгу додому багато обдарувавши. Однак ця легенда красива, але дуже сумнівна. Тим більше, що коли посли імператора прибули у Київ, то їх теж протримали на річці Почайні з півроку перш ніж допустити до княгині Ольги.

Після відвідання Константинополя у 957 році за свідченнями західноєвропейських джерел (Гільдесгаймські аннали) 959 року Ольга відправила посольство до германського короля Оттона I, з запрошенням на Русь єпископа і священиків, на що король погодився і надіслав єпископа Адальберта. Посольство 962 року зазнало невдачі, і сам єпископ ледве врятувався на зворотному шляху. У цій події дослідники вбачають як коливання між Римом і Константинополем у виборі віри, так і далекоглядну політику тиску на Константинополь, яку перед тим проводили Моравія і Болгарія, щоб домогтися найвигіднішого входження до церковної організації східної церкви.

До 964 року літопис відносить початок самостійного княжіння Святослава, що може свідчити про відхід Ольги від державних справ. Коли 968 року печеніги прийшли вперше на Руську землю, а Святослав перебував в Переяславці на Дунаї, Ользі з малолітніми онуками довелось організовувати оборону Києва. Наступного року, шануючи волю матері, Святослав дозволив поховати її за християнським звичаєм.

Державна нагорода України з 1997 року — «Орден княгині Ольги». (Слайд 3)

А́нна Яросла́вна, Анна Київська (бл.1032 — 1075) — середня дочка Великого князя Київського Ярослава I Мудрого та його другої дружини Інгігерди (Ірини) — дочки короля Шотландії і Швеції, королева Франції, мати майбутнього короля Філіпа І. В історії цієї країни вона залишилася як прабабця майже 30 французьких королів.

У давньоруських джерелах Анна зовсім не згадується. Біографія реконструюється винятково на підставі звісток французьких середньовічних хронік і документів.

Королева Анна привезла до Франції не тільки дорогоцінний посаг, а й високу культуру, її тут шанували і поважали. Папи Миколай II та Григорій VII писали до неї листи, в яких висловлювали шанобливу увагу. Папа Микола II відзначав доброту, благодійність, побожність Анни, просив її впливати на Генріха I.

Дитячі роки Анни Ярославни пройшли в Києві. Вона здобула гарну освіту. Могутність і багатство батька — володаря однієї з найбільших держав того часу, гарна врода приваблювали королів і цісарів інших країн. У 1034 році її сватає швагер Генріха французького (пізніше цісар Генріх III), але через малоліття княжни з того сватання нічого не вийшло.

Анна зростала в культурній атмосфері держави, що на той час вважалася однією з наймогутніших і найрозвиненіших у світі. Приватні вчителі навчали князівну грамоти, історії, іноземних мов, співів, малювання, правил етикету. Як свідчать документи, Анна мала добре вироблене письмо, бо, мабуть, займалася переписуванням книжок.

Близько 1044 року до Києва прибуло французьке посольство просити руки князівни Анни для французького короля Генріха I, який шукав підтримки Ярослава I Мудрого в боротьбі проти Священної Римської імперії і до якого дійшла слава про розумну й чарівну князівну. Ярослав спершу відмовив послові. 1048 року до Києва прибуло друге посольство на чолі з єпископом Готьє Савояром, яке після тривалого чекання дістало згоду Великого князя на шлюб зі старим французьким королем. 4 травня Анна Ярославна, здійснивши тривалу подорож через Краків, Прагу та Регенсбург, опинилася в резиденції короля в місті Санлісі, за 40 кілометрів від Парижа.

У невеликому старому соборі Реймса 19 травня 1051 року відбулося вінчання та коронування Анни. Тоді вона прийняла латинство, і в другому хрещенні дістала ім’я Агнеси.

У 1053 році Анна народила сина Філіпа, пізніше Робера та Гуго. Робер у підлітковому віці помер. Король весь час перебував у військових походах, тож виховувати синів довелося їй самій. Вона приділяла велику увагу освіті та вихованню своїх дітей. У пригоді їй стали всебічна освіта, отримана на батьківщині, книги з бібліотеки Ярослава I Мудрого, привезені нею до Франції.

Після смерті Генріха 1060 року Анна залишила двір, але як опікунка юного Філіппа підписувала разом з ним деякі державні документи. Збереглися підписи Анни слов’янською мовою — найдавніші зразки українського письма, на багатьох державних документах Франції. Ці підписи оточують хрести, які ставили неписьменні французькі барони — вищі васали Франції.

Урочиста коронація Філіппа I відбулася у 1066 році, коли він досяг чотирнадцяти років. Згодом він одружився з Бертою Фрайзінгенською. Тоді Франція отримала нову першу даму, і Анна на початку 1070-х років поступово відходить від державних справ. Востаннє ім’я Анни засвідчене на документі 1075 року. Що сталося з нею потім невідомо.

Існує легенда, що на так званому Реймському Євангелії слов’янською мовою, яке Анна Ярославна привезла з собою з Києва, до революції 1793 року присягали на вірність французькі королі. (Слайд 4)

Жа́нна д’Арк (Орлеанська Діва)( 6 січня 1412 — 30 травня 1431) — національна героїня Франції, католицька свята.

Жанна, селянська дівчина зі сходу Франції, стверджувала, що мала видіння від Бога, у яких їй було доручено врятувати Францію від англійського панування наприкінці Сторічної війни. Вона очолила французькі війська, і спочатку її діяльність принесла французам чимало успіхів та особисту славу самій Жанні, але потім вона почала зазнавати невдач.

Орлеанська Діва воювала проти англійців на боці майбутнього короля Карла VII; була схоплена бургундцями, союзниками англійців, і 30 травня 1431 року спалена на вогнищі в Руані «за єресь, відьомство і носіння чоловічого одягу».

Одразу ж після її смерті з волі короля та за наказом Папи Римського розпочався реабілітаційний процес, який проходив у Парижі та Руані в 1455—1456 роках і відновив добре ім’я Орлеанської Діви.

У 1920 році Римо-Католицька Церква оголосила Жанну д’Арк святою (Слайд 5)

Катери́на ІІ Вели́ка (рос. Екатерина II Великая) ( 1729 – 1796 ). Дружина імператора Петра III, мати імператора Павла І. Період правління Катерини ІІ у російський та європейській історіографії став «золотою добою» російського абсолютизму. Її правління отримало назву «просвіченого абсолютизму».

9 липня 1744 вона прийняла православ’я й отримала ім’я Катерина Олексіївна на честь Катерини I. У 1745 вийшла заміж за великого князя Петра, наступника російського престолу. Молодожони оселились в резиденції Оранієнбаум поблизу Перербурга.

Ставши на чолі Російської імперії, Катерина відразу широко виявила свої таланти державного діяча.

Листувалася з Вольтером, Дені Дідро та іншими діячами французького Просвітництва, але вона сама про листування з Дені Дідро говорила наступне: «…його думка була більш цікавою для мене, аніж корисною. Якби я послухалася його порад, я б перевернула усю імперію догори дном; законодавство, адміністрацію, політику, фінанси — усе це довелося б поламати й замінити теоретичними мріями» (Слайд 6)

Інді́ра Га́нді (1917 –  1984) — прем’єр-міністр Індії, дочка Джавахарлала Неру. Отримала відмінну освіту в найкращих навчальних закладах Англії, Швейцарії і Індії, вчилася в Оксфордському університеті.

Коли їй виповнився 21 рік, вона вступила в партію Індійський національний конгрес (ІНК). А ще через чотири роки вийшла заміж за відомого конгресмена, додавши до свого прізвища прізвище чоловіка — Ганді. Після проголошення незалежності стала офіційною співробітницею батька, що відповідала за прийом іноземних делегацій. Разом з батьком Індіра здійснила незабутні поїздки у країни Азії, Африки та Європи. Індіра вирізнялася тим, що завжди мала власну думку і ніколи не підпадала під будь-який вплив. Вона була дуже досвідченим і розумним державним діячем. Єдине, що вигідно відрізняло Індіру Ганді від традиційного образу «залізної леді», був сильний материнський інстинкт.

У своїх заявах як глава уряду пані Ганді неодноразово підкреслювала необхідність збереження основних принципів політики Джавахарлала Неру, а саме — неучасті Індії у військових блоках , підтримки миру і міжнародної співпраці.

Виконання  обов’язків прем’єр-міністра Індії ніколи не було легким. Величезний субконтинент з численним населенням ряснів не тільки унікальними пам’ятками стародавньої культури, але і найгострішими проблемами: надзвичайною бідністю, хворобами, корупцією,  етнічними і релігійними конфліктами.

Індіра  Ганді розуміла, що її життю загрожує небезпека. 30 жовтня 1984 року, за день до загибелі, вона говорила: «Сьогодні я жива, а завтра, можливо, моє життя скінчиться… Але кожна крапля моєї крові належить Індії». На ранок 31 жовтня у прем’єр-міністра була  запланована зустріч, на яку Індіра Ганді чекала з особливим задоволенням, — телеінтерв’ю з відомим англійським письменником, драматургом і актором Пітером Устіновим. Вона довго вибирала одяг, вибравши шафранову сукню, яка, на її думку, мала б ефектно виглядати  на екрані і до якої не пасував куленепробивний жилет. Цей день став для неї фатальним…

Тоді як Індіра Ганді вмирала від куль власних охоронців, Пітер Устінов і його знімальна група чекали зустрічі з прем’єр-міністром. Один з цих людей згадує: «Я почув три одиночні постріли, а потім автоматну чергу. Очевидно вбивцям хотілося виконати своє завдання  на всі сто відсотків. Вони не залишили жертві жодного шансу…»

В історію своєї країни Індіра Ганді увійшла не тільки як перша жінка, що очолювала протягом декількох років уряд Індії. Розумний і енергійний політик, вона багато зробила для зміцнення міжнародного авторитету своєї держави. (Слайд 7)

Єлизаве́та ІІ (Елізабет Александра Мері Віндзор) (нар. 21 квітня 1926, Лондон) — королева і голова держави Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії та 15-ти країн Співдружності націй.

Окрім цього, Єлизавета II править також Британськими заморськими територіями, але не як їхня королева, а як королева Сполученого Королівства.

Формально Єлизавета ІІ — наймогутніший монарх світу.

Як онука короля по чоловічій лінії вона отримала титул британської принцеси та називалась — Її Королівська Високість принцеса Елізабет Йоркська. На момент свого народження вона займала третє місце в порядку престолонаслідування, після свого дядька Едуарда — принца Уельського та батька — герцога Йоркського, молодшого брата — принца Уельського. На той час ніхто не вважав її майбутньою королевою.

Вона росла, оточена любов’ю та піклуванням своїх рідних. Майбутня королева отримала домашню освіту, в основному з гуманітарним нахилом.

20 листопада 1947 р. вона одружилась із герцогом Единбурзьким Філіпом (при народженні принцом Грецьким та Данським), який водночас є її чотириюрідним братом (вони обидва пра-правнуки короля Данії Кристіана IX) і він також пра-правнук королеви Вікторії.

14 листопада 1948 року вона народила свою першу дитину — принца Чарльза. Раніше, спеціальною відкритою грамотою, король дарував право дітям герцога Единбурзького та принцеси Єлизавети, герцогині Единбурзької іменуватися принцами. 15 серпня 1950 р. у них народилася друга дитина — принцеса Анна.

Коронація Єлизавети, яка вважається однією з найпишніших в історії, відбулась 2 червня 1953 р. у Вестмінстерському абатстві. Це була перша коронація, що транслювалась телебаченням, хоча спочатку ідея телетрансляції мала багато противників, які вважали, що вона порушить сакральність моменту.

19 лютого 1960 р. народилася третя дитина королеви — принц Ендрю, герцог Йоркський, а 10 березня 1964 р. — принц Едвард, граф Ессекський.

Офіційною резиденцією королеви є Букінгемський палац, але, за повідомленнями, їй більше до вподоби Віндзорський замок.

На сьогодні королева є однією з найпопулярніших осіб Великобританії. За останніми опитуваннями, її підтримують близько 80 % підданих. Хоча справа принцеси Діани на деякий час похитнула популярність королеви і авторитет монархії, але в довготривалій перспективі, як видно з досліджень громадської думки, не позначилася на ньому. (Слайд 8)

Валенти́на Володи́мирівна Терешко́ва (нар. 6 березня 1937) – перша у світі жінка-космонавт. Герой Радянського Союзу.  Кандидат технічних наук . Полковник (1970), а нині — генерал-майор авіації у відставці (перша в російській армії жінка-генерал).

Народилася в сім’ї колгоспників. Росла без батька, який загинув на радянсько-фінляндській війні 1939—1940 років.

Трудову діяльність почала 1954 року в Ярославлі. Спочатку працювала закрійницею в складальному цеху Ярославського шинного заводу. 1955 року перейшла на Ярославський комбінат технічних тканин «Червоний Перекоп». Працювала ткалею. У 1960—1962 роках була звільненим секретарем комітету комсомолу цього комбінату.

Працюючи, навчалася. 1960 року закінчила Ярославський заочний технікум легкої промисловості. Займалася парашутним спортом в Ярославському аероклубі. Здійснила 163 стрибки з парашутом. В загоні космонавтів від 1962 року.

16—19 червня 1963 року здійснила політ у космос на кораблі «Восток-6». Тривалість польоту становила 2 доби 22 години 50 хвилин. Політ перенесла досить важко. Це, напевно, стало однією з причин того, що наступний політ жінки в космос відбувся тільки через 19 років.

Після польоту і далі проходила підготовку в загоні космонавтів, але більшу частину часу стала віддавати громадській роботі.

1969 року закінчила Військово-повітряну академію

імені М. Є. Жуковського.(Слайд 9)

Блаженна ма́ти Тере́за (Агне́с Ґо́ндже Бояджі́у) ( 1910 —  1997) — католицька черниця, засновниця доброчинних місій, лауреат Нобелівської премії миру за 1979 рік. Впродовж понад сорока років допомагала злиденним, хворим і сиротам . ЇЇ  вважали святою ще при житті. Вона ж вважала за краще називати себе «олівцем у руках Бога». Агнес Гонджа Бояджіу у віці 18 років пішла з батьківського дому і вирішила стати черницею місіонерського ордену «Лоретські сестри». В 36 років Мати Тереза заснувала громаду Ордена милосердя, що займалась будівництвом притулків, шкіл, лікарень для бідних, малозабезпечених і тяжкохворих людей. Їх національність, походження і віросповідання не мали значення. З цих часів вона перетворилася в образ милосердя і символ надії , а її присутність в « гарячих точках світу » могла хоча б на миті зупинити кровопролитну бійню. Коли Мати Тереза була на крок до закінчення життя, її запитали чи влаштовувала вона собі хоч іноді вихідні чи свята. На що вона відповіла : «У мене щодня свято!» (Слайд 10)

Коко Шанель. Габрієль Бонер Шанель , яку прозвали Коко Шанель ( 1883 — 1971) – найвідоміша жінка в світі моди минулого сторіччя. Її сумочка на ланцюжку 2.55 (тому що створена була в лютому 1955 р.) до цих пір користується неймовірною популярністю серед модниць, а духи Chanel № 5 і в наш час є бестселером. Мадмуазель Шанель мала велику вагу серед інтелігенції. До її думки прислухалися, до неї зверталися за порадою і за допомогою. Саме вона дала гроші Сергію Дягілєву (відомому театральному діячу) на постановку балету «Весна Священна»

Крім того, що Шанель була геніальним дизайнером, її одяг сприяв емансипації жінок. За час своєї роботи вона створила багато безсмертних творінь, найбільш відомими з яких можна назвати маленьке чорне плаття і нестаріючий строгий костюм з твіду, які не втрачають актуальності й донині. Навіть її конкуренти визнавали, що Шанель створювала моду ХХ ст.

У 1920–х роках Коко запровадила моду на засмагу, повернувшись із відпочинку на яхті із золотаво–бронзовою шкірою. Доти взірцевою була порцеляново біла шкіра — вважалося, що лише представники нижчих класів можуть мати засмагу, оскільки працюють на сонці.

Хоча у Габріель було безліч романів, але вона не вийшла заміж і не стала матір’ю.

10 січня 1971 року у віці 88 років велика Габріель відійшла з життя; похована в Лозанні у Швейцарії в могилі, оточеній п’ятьма кам’яними левами (Слайд 11)

Принцеса Діана  (уроджена леді Діана Френсіс Спенсер) народилася 1 липня 1961 року в Сандрінгеме, графство Норфолк (Англія). Діана відбувається з відомої і родовитої сім’ї. Вона отримала прекрасну освіту в Швейцарії.
Повернувшись до Англії, Діана працювала вихователькою в дитячому садку. Саме в цей період вона привернула до себе увагу спадкоємця британського престолу — принца Чарльза. Деякий час вони зустрічалися. Діана також припала до душі королівській родині. Чарівна мила дівчина повністю заволоділа серцем принца, у підсумку 29 липня 1981 року в соборі св. Павла відбулася їх весілля.
Молода пара з самого початку перебувала в центрі уваги. Діана активно займалася благодійністю, виступала на захист тварин. Її доброта і щирість тільки додавали їй популярності. Юна принцеса стала одним з найвідоміших членів англійської королівської сім’ї. У шлюбі з принцом Чарльзом вона народила двох синів — Вільяма і Гарі.
Однак не все було гладко в іменитої сім’ї, у відносинах Діани і Чарльза в якийсь момент виникли труднощі, які вони так і не змогли подолати. 28 серпня 1996 року вони розлучилися. На цьому Діана не припинила своєї громадської діяльності, вона була як і раніше неймовірно популярна у всьому світі. Журналісти навіть називали її «найвідомішою жінкою 20 сторіччя».
31 серпня 1997 року, перебуваючи в Парижі, Діана трагічно загинула в автокатастрофі. Її смерть залишила після себе багато загадок, які не дозволені до цих пір. (Слайд 12).

( Пісня «Це моя Україна» у виконанні Наталії Бучинської)

Учитель. Так давайте прагнути до створення такого світу, в якому кожна жінка має право і свободу самовираження. Світу, в якому не буде місця сумніву і невпевненості, в якому віра в себе ніколи не покине. І коли ми читаємо історії про жінок, які своїм прикладом надихають і захоплюють нас, нехай прийде усвідомлення того, що представниці прекрасної статі дійсно можуть змінити світ.

Читець. (Під супровід музики Поля Моріа )

Кажуть, що на світі все від жінки,

Все від неї на оцій землі,

Перший подих весняної квітки,

Тепле сонце й в небі журавлі.

Крик дитини, рідна річ і слово,

Паросток життя – це все вона,

на порозі знайдена підкова,

Щастя не відкрита таїна.

Хто ж вона? Прекрасна Афродіта,

Чи можливо, Єва, хто вона?

Неможливо нам її пізнати,

Не пізнавши всіх основ буття.

Чи твердиня, нездійснена мрія?

Чи душі натягнута струна?

Крапля світла, віра і надія,

Молода, нев’януча весна.

Яблуневим цвітом, теплим літом,

Зрілим яблуком чи подихом зими

все минає, зостається тільки,

Як святиня, – жінка на землі.

 

Ведуча  1. Кажуть, мужчини стають на коліна в трьох випадках: щоб напитися із джерела, зірвати квітку для коханої і щоб вклонитися матері. Хотілося б, щоб чоловіки вклонялися нам не тому, що сьогодні свято, а тому,  що ми — жінки. Саме жінка  дає життя. Це її безсонні ночі роблять з безпорадних крикунів старанних дівчат і безстрашних хлопців. Це її терпіння, її турботи, її любов благословляють  на подвиги в ім’я життя на землі.

Ведуча 2. Вірш «Цінуйте жінку!»

Ведуть у даль життя стежки,

Красу його пізнавши,

Цінуйте нас, чоловіки,

Бо ми – сумління ваше.

Як з неба падають зірки,

Бажання загадавши,

Цінуйте нас, чоловіки,

Бо ми – підтримка ваша.

На пульсі мужньої руки,

Спіткнувшись і не впавши,

Цінуйте нас, чоловіки,

Бо ми – підтримка ваша.

За довгі пройдені роки,

Усе в житті прощавши,

Цінуйте нас, чоловіки,

Бо ми – кохання ваше.

Немає в всесвіті таких,

Що гинуть, все віддавши.

Цінуйте нас, чоловіки,

Бо ми – майбутнє ваше! (Ірина Жук)

Заключне слово вчителя.  Микола Реріх казав: “Коли у домі важко, тоді звертаються до жінки. Коли більше не допомагають розрахунки та обчислення, коли ворожнеча та взаємне руйнування сягають межі, тоді приходять до жінки. Коли злі сили беруть гору, тоді кличуть жінку».

Так, жінки можуть усе. Але ким би не були вони, які б рекорди не встановлювали, вони завжди залишаються жінками.

Тому бажаємо  Вам завжди бути музами для своїх чоловіків, найкращими мамами для своїх дітей і просто  щасливими людьми.

Нехай кожну із вас вважають найвеличнішою таємницею Всесвіту, яку не може розкрити жоден чоловік, який живе на планеті Земля.

Ти – ЖІНКА! Значить дуже ніжна!

Ти гармонійна, дивна і п’янка,

Ти дуже вишукана, дивовижна,

Для когось в світі ти одна така!

Ти – ЖІНКА! Значить духом сильна,

Ти знаєш, чого хочеш від життя,

Водночас і проста, і дуже стильна,

І загадкова, як саме буття…

Ти – ЖІНКА! Значить ти – кохана!

Хоч раз в житті ти відчувала це.

Для когось ти – найкраща і жадана,

Для когось лик святий – твоє лице…

Ти – ЖІНКА! Пам’ятай це всюди!

І як би там не склалось майбуття,

А справжня ЖІНКА завжди в шані буде,

Бо ЖІНКА – це і є творець життя!.. (Любов Ігнатова)

Скачати сценарій та презентацію виховного заходу до Дня 8 березня: конспект, презентація 1, презентація 2

Коментарі із Facebook

Powered by Facebook Comments

Сподобалась стаття? Оцініть її:

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (голосов: 2, в среднем: 4,00 из 5)
Loading...
 
ЗАРАЗ ЧИТАЮТЬ НА САЙТІ...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.