Конспект уроку на тему: “Розбудова національних Збройних сил України”

Скачати

 

План-конспект уроку

з предмета «Захист Вітчизни» 10 клас

Дата:

Розділ 1:  Збройні сили України на захисті Вітчизни

Тема уроку: Розбудова національних Збройних сил.

Мета:

• ознайомити учнів з основними періодами розвитку військового мистецтва в Україні;
• охарактеризувати структуру ЗСУ;
• ознайомити учнів з військовою символікою та змістом присяги; довести до учнів значення військової могутності держави у сучасному світі і необхідність реформування ЗСУ;
• формувати в учнів уміння виконувати елементи стройових прийомів без зброї.

 

Обладнання:

— мультимедійна презентація.

Навчальні питання:

1.Основні періоди розвитку військового мистецтва в Україні;

2.Структура і завдання Збройних сил України.

3.Історія походження військової присяги, бойового прапора та військових відзнак України. Військова присяга – клятва на вірність народові України. Державна та військова символіка, бойовий прапор.                4.Реформування та розвиток сучасних Збройних сил України.

 

Форма проведення:теоретичне заняття.

Методи проведення:розповідь, бесіда.

Місце проведення: класна кімната.

Тип уроку:  комбінований.

Структура уроку:

1. Організаційний етап………………………….. 2 хв.
2. Тренування особового складу……………… 2 хв.

• Актуалізація опорних знань та мотивація навчальної діяльності……7 хв.

1. Вивчення нового матеріалу………………… 26 хв.
2. Узагальнення, систематизація й контроль знань та вмінь учнів…….3 хв.
3. Підбиття підсумків уроку…………………… 3 хв.

• Домашнє завдання…………………………….. 2 хв.

Хід уроку:

1. Організаційний етап
2. Шикування особового складу.
3. Привітання та доповідь вчителю.
4. Перевірка готовності до заняття.
5. Тренування особового складу

Повороти на місці.

ІІІ.  Актуалізація опорних знань та мотивація навчальної діяльності

1. Опитування особового складу (узагальнення знань, отриманих на минулому занятті).
2. Фронтальна бесіда з елементами розповіді.
3. Оголошення теми та навчально-виховної мети заняття.
4. IV. Вивчення нового матеріалу

 

Епіграф: «Треба… поставитись до армії не як до якоїсь свалки, куди скидають найменш цінні, на ніщо краще не придатні елементи, а як до окраси держави і нації, її почесної варти». М.С. Грушевський

Становлення сучасних Збройних Сил має свою передісторію, свої традиції, які передаються із покоління в покоління. З давніх-давен аж до новітніх часів, через свої багатства й незахищеність, Україна, більше ніж будь-яка країна Європи, зазнавала спустошливих нападів і завоювань. Тому тема чужоземного поневолення й боротьби з ним стала досліджуючою в її історії.

1.Основні періоди розвитку військового мистецтва в Україні.

Основні історичні етапи розвитку Збройних сил Київської Русі.

У часи Київської держави (10-13століття) військо складалося з дружини князя та народного ополчення. Дружина будувалась за зразком варягів, але до неї входили вищі верства громадянства та бояри, які усвідомлювали потребу в захисті своєї батьківщини. Князі утримували дружинників, платили грішми, дозволяли привласнювати частину завойованого майна, давали землі. Дружини князя складалися з полків                                          (по 100-200 чоловік), їх називали за іменем князя і, рідше, – земель. Полк міг підрозділятися на менші частини. Народне ополчення (або вої) спочатку не мало постійної військової організації, а збиралося лише для самооборони, коли нападав ворог. Пізніше князі Олег та Ігор почали брати воїнів у походи. До них залучали міський люд, селян-хліборобів. Народне ополчення організовувалось і поділялося за територіальною ознакою на тисячі, їх називали за назвами міст.

Зброя княжої доби була двох видів: охоронна й зачіпна. До першої належали панцир, кольчуга, шолом, щит, що служили для захисту тіла в бою. Зачіпна зброя це – спис, шаблю, сокира, лук зі стрілами.

За княжої доби були два основні роди війська: оружники і стрільці. Орудники мали на озброєнні панцир, шолом, щит, меч, спис, сокиру. Стрільці були тільки озброєні луком із стрілами. До кінця 11 століття українське військо було пішим. Кіннота, яку вперше використав Олег і Ігор в 10 столітті у походах на Візантію і греків, за своїм озброєнням поділялася на важку (воїни в панцирах, шоломах, зі списами і щитами) та легку (стрільці злуками).

У княжу добу починає розвиватися й український військовий флот. Воєнні човни називалися злодіями. Були річкові і морські злодії, вони мали різні розміри і вміщували від 40 до 100 воїнів. Збиралося військо за наказом князя. Спеціальні військові тренування, маневри у війську не проводилися. Дорослі вдосконалювали свою майстерність в бою. Хлопці мали знати всі види зброї, вміти боротися, кидати спис, стріляти з лука, володіти мечем, шаблею, їздити верхи на коні. Після такої підготовки підлітків брали у бойові походи.

Українське військо періоду козаччини.

Військо підтримувало силу і могутність держави, обороняло її кордони. Але татарська навала у 13-14 століттях привела до занепаду української держави і її війська. Землі України потрапляли під литовські, польські, угорські, молдавські прапори. 15-18 століття в історії України – це період козаччини. Головна історична умова виникнення козацтва як суспільного стану і збройної сили – підневільне становище України під владою сусідніх держав Литви і Польщі, позбавлення її власної етнічної державності, соціальне гноблення, а також небезпека з боку орд кочівників, які грабували, нищили, брали у полон український люд. У цей час визріває національна свідомість народу, міцнішає його бажання здобути свободу і незалежність.

Перші письмові згадки про українських козаків містять джерела кінця 15-початку 16 століття. У 1989 році виповнилось 500 років від першої згадки у “Хроніці” польського історика Мартина Бєльського про козаків на поділлі. Спочатку козаки не мали ніякої військової організації, а збиралися у ватаги по кілька десятків чоловік. Зброя їх була простою: луки, списи, сокири, шаблі, примітивні рушниці, їхньою тактикою була локальна війна, а метою – здобич. Лише у першій половині 16 ст. козаки освоїли простори нижче дніпрових порогів – так званий Низ і почали будувати козацькі укріплення – січі (від слова «сікти»). На рубежі 40-50-х років 16 століття козаки заснували могутню фортецю на Дніпровському острові Томаківка (поблизу сучасного м. Марганець Дніпропетровської обл.). Вважають, що це й була перша в історії України козацька твердиня – Запорізька Січ.

Уряд Речі Посполитої намагався поширити свою владу на Запорозьку Січ і приборкати непокірне козацтво. У 1572 р. король Сізігмунд 2 Август видав універсал про прийняття на державну військову службу 300 козаків, яких записували в спеціальний список – реєстр. Реєстрове козацьке військо отримувало одяг, зброю, платню, вправлялось у військовій майстерності. За реєстровими козаками залишалися права на свободу та волю. На зразок реєстрового козацтва почала перетворюватися решта козацького війська.

Козацьке військо мало демократичний устрій. Усі політичні й організаційні питання вирішувалися на раді. Залежно від її учасників рада поділялась на повну, військову, генеральну, старшинську, чорну. Командування військом здійснювали військова старшина різних ступенів. На чолі війська стояв гетьман. Він був головою козацької держави, мав повну адміністративну владу, брав активну участь у законодавчій діяльності, судовій справі. Приймаючи рішення з основних питань, гетьман враховував думку генеральної та старшинської рад.

До генеральної старшини входили: обозний, судді, писар, осавули, хорунжий і бунчужний. Адміністративна і військова влада у полку належала полковникові. Кожний полк (500-1000 чол.) поділявся на сотні (100-200 чол.) і курені (10-20 чол.). До сотенного уряду входили: сотник, сотенний осавул, хорунжий і писар. У курені командував курінний отаман або десятник (міський, сільський). Усім військом керував кошовий отаман з суддями, осавулами, писарями. Козаки офіційно титулували один одного «товаришем», а гурт козаків «товариством».

У перший половині 18 ст. запорізьке козацтво піднеслося до рівня кращих європейських армій. Особливо відзначалися військовою майстерністю піхота, яка була головним видом козацького війська й вважалося найдосконалішою в Європі. Козацька піхота героїчно билася з ворогом, використовуючи особливу тактику: шикувались в три шеренги (перша стріляла, друга подавала рушниці, а третя їх заряджала ). Піхота козаків вміла гарно штурмувати ворожі фортеці, а також сміливо воювала на морі. Козацькі човни мали довжину 20 м, ширину 3-4 м, глибину 2,5 м. На одному човні було 20-30 веслярів,           50-70 воїнів, 4-5 легких гармати. Швидкість – 15 км/год. Є відомості про те, що і підводний човен запорожці стали використовувати в бойових діях набагато раніше, ніж у західній Європі.

Кіннота козацького війська в І половині 17 ст. було менш чисельною, ніж піхота, і відзначалася високою військовою майстерністю. Вона вела наступ так званою лавою: шикувалася півколом, атакуючи таким чином противника з флангів.

На високому рівні у запорожців була розвідувальна та сторожова служби. Створювалася ціла система вимог із відповідною сигналізацією – прообраз світлового телеграфу. Сигнали про небезпеку від самого кордону послідовно передавався до козацького війська. Козаки вміло вели розвідку, навіть у стані ворога. Чисельність козацького війська значно змінювався протягом століть. Вони були озброєні шаблями, короткими списами, а також вогнепальною зброєю: мушкетами, пістолями, самопалами. У козаків також були бойові молотки, якірці, рогульки, що застосовувалися у боротьбі проти ворожої кінноти. Порох, кулі, зброю запорожці виготовляли самі або ж діставали в бою. Козаки першими використали метод окопування в землі.

У козацькому війську була тверда військова дисципліна. Суворо каралися такі злочини, як вбивство, бійки, не виконання обов’язків. За пияцтво під час походу козаків карали на смерть. Зрада козацтва і батьківщини вважалося найтяжчим злочином. Козаки суворо дотримувалися розпорядку дня. Саме Січ дала Україні видатних полководців, мудрих державних діячів: Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький.

У 18 ст. настав період занепаду козацької держави. Україна потрапила у залежність від Росії (1654 р.). А на початку літа 1775 р. була ліквідована Запорізька Січ. В 1783 р козацькі полки, що залишилися, були приєднані до регулярного війська Росії.

Збройна боротьба Українського народу.

Кінець 19 ст., початок 20 ст. ознаменовано новим піднесенням національно-визвольної боротьби українського народу. Центром її стала Західна Україна. Там зародився січовий стрілецький рух («Січ», «Сокіл»). А в 1914 р. було створено Легіон Січових Стрільців. Австрійський штаб прийняв лише 2,5 тис. добровольців. Першим командиром легіону був Галущипський, а згодом Козак. Січове стрілецтво виростило славних синів України: К. Левицького, М. Волошина, і т. д. Збройні сили України протягом 1917-1922 рр. мали складний розвиток. Так, 16 січня 1918р. Центральна Рада ухвалила Закон про утворення народної армії на міліційній основі для оборони держави, але 29 квітня відбувся державний переворот, який проголосив гетьманщину. За часів Скоропадського було сформовано дивізію сердюків і дивізію сірожупанників, а загальне число армії становило більше 60 тис. чол. Відбулася українізація Чорноморського флоту. Перший корабель – міноносець «Завидний» підняв український прапор у липні 1917 р, а через 4 місяці його підняла половина кораблів флоту.

Усі військові формування, які залишилися на Україні та в Криму після громадянської війни поділилися на два округи: Київський і Харківський. У 1922 р. вони були об’єднані в Український військовий округ. Була також проведена військова реформа, яка передбачала підвищення технічної оснащеності Збройних Сил.

У 1929 р. патріотичні групи Західної України об’єдналися в організацію Українських Націоналістів з метою відновлення незалежності України.

15 березня 1939 р. на території Чехословаччини було проголошено незалежну Карпатську Україну і сформовано її національну армію – Карпатську Січ. Тоді ж Угорська армія задушила молоду державу. Загинуло більше 5 тис. українців.

З початком радянсько-німецької війни основна частина українського народу була у складі збройних сил СРСР (більше 4,5 млн. людей), а також в підпільному та партизанському русі. За даними різних джерел, кількість партизан в Україні становила від 50 до 500 тис. чол. в різні роки війни. Найбільш відомі сильні партизанські з’єднання під керівництвом Ковпака, Федорова, і ін.

Третю групу українського населення становили загони українських націоналістів під командуванням Гуревича, яка була створена в листопаді 1942 р. Через збройні формування УПА-ОУН за роки війни пройшло понад 400 тис. чол. Після звільнення України від фашистських окупантів УПА повертає зброю проти сталінізму, за незалежність України.

До середини 50-х р. ними було ліквідовано більше 13 тис. радянських чиновників. На жаль втрати українців були ще більші і трагічними. Лише в 1993р. Верховна Рада України віднесла УПА та інші військові формування, що не вчинили злочинів, до учасників бойових дій.

З розпадом СРСР постало питання, як бути з армією. Україна ще 16 липня 1990 заявила в «Декларації про державний суверенітет», що має право на створення власних Збройних Сил. 11 жовтня 1991 р. Верховна рада затвердила Концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України. Тому 19 жовтня 1991р. Верховна Рада постановила вважати 6 грудня святом – Днем Збройних сил України.

2.Структура і завдання Збройних сил України.

Законодавчо Збройні сили України мають структурну, організаційну та функціональну побудову. Структурні основи їхньої побудови закріплено в статті 3 Закону України «Про Збройні сили України». Згідно з нею, центральним органом

Виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають

ЗСУ, є Міністерство оборони (МО) України.

Загальну структуру ЗСУ складають:

 

 

а) Генеральний штаб ЗСУ як основний орган військового  управління;

б) види ЗСУ: Сухопутні війська, Повітряні сили, Військово-Морські сили;

в) з’єднання, військові частини й підрозділи, військові навчальні заклади,

установи та організації, що не належать до видів ЗСУ.

Види Збройних Сил: Сухопутні війська (СВ) — призначені для відбиття ударів сухопутних угруповань противника, що вдерлись (напали) на територію держави.

Повітряні Сили (ПС) — призначені для охорони повітряного простору держави, ураження з повітря об’єктів противника, висад­ки повітряних десантів, перевезення військ та ведення повітряної розвідки.

Військово-Морські Сили (ВМС) — призначені для завдавання ураження об’єктам противника та сприяння Сухопутним військам у веденні бойових дій на приморських напрямках.

До складу СВ входять такі роди військ: механізовані, танкові, аеромобільні, ракетні війська і артилерія, армійська авіація, вій­ська протиповітряної оборони та спеціальні війська (розвідувальні, спеціального призначення, інженерні, радіаційного, хімічного та біологічного захисту, зв’язку, радіоелектронної боротьби, топогра­фічні, гідрометеорологічні, технічного, тилового та медичного за­безпечення.

До ПС входять роди авіації: бомбардувальна, винищувальна, штурмова, розвідувальна, транспортна; зенітні ракетні війська, ра­діотехнічні війська, авіація, протиповітряна оборона та спеціальні війська.

У структурі ЗСУ важливе місце посідає Генеральний штаб — окрема складова частина

Міноборони України, що є головним військовим органом з планування оборони держави,

Управління застосуванням ЗСУ, координації та контролю за виконанням завдань

У сфері оброни органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, військовими формуваннями та правоохоронними органами в межах, що визначені законами України, іншими нормативно-правовими актами. В особливий період Генеральний штаб є робочим органом Ставки Верховного Головнокомандувача ЗСУ (у разі її утворення). Генеральний штаб очолює Начальник, який призначається на посаду Президентом України за поданням Міністра оборони України і звільняється з посади Президентом України. Повноваження Генерального штабу ЗСУ визначаються Положенням, затвердженим Указом Президента України від 21 серпня 1997 р. (нова редакція від 4 липня 2002 р.).

3.Історія походження військової присяги, бойового прапора та військових відзнак України. Військова присяга – клятва на вірність народові України. Державна та військова символіка, бойовий прапор.

Історія походження військової присяги, бойового прапора та військових відзнак України

Ритуал прийняття військової присяги як клятви воїна на вірність своєму народові, Вітчизні існує з давніх-давен. На території сучасної України його започатковано у IX ст. з приходом на наші землі скандинавів. Саме від них було запозичене цей обряд. Вступаючи до дружини воїни клялися князеві у своїй вірності, і після цього дружинники вважалися побратимами. За княжої доби кожний полк і кожний його підрозділ мав прапор, труби, бубон — обов’язкові військові атрибути. Трубами та бубнами подавали сигнал до бою, до походу; прапор (стяг. хоругва) був символом і знаком, що об’єднував воїнів навколо князя.

Усі прапори були однакової форми — довге трикутне полотно на держаку. Відрізнялися вони забарвленням, зображеннями на них (зорі, місяць, знаки). а також тим, що прикріплялося на вершині держака (півмісяць, спис, волосся та ін.). За прапорами пізнавали, чиє то військо. Коли прапор піднімали над військом – це був урочистий знак до початку бою. Оберігав його стяговик. Навколо прапора в бою йшла завзята боротьба, всі воїни були зобов’язані боронити свій прапор. Вважалося за доблесть здобути в бою ворожий прапор: це була перемога, тріумф. Піднятий догори прапор означав, що військо добре б’ється, що його не переможена. Герб як символ держави виник за часів князювання Володимира Великого (? – 1125).

Тоді на монетах було вперше викарбовано тризуб, що став пізніше знаком могутності і сили Київської держави. У козацькому війську відзнаки звалися клейнодами. Козацькі клейноди – булава, бунчук, печатка, прапори, бубни і труби. Булава та бунчук – відзнаки гетьманської влади. Бунчук – довга палиця (до 3 м) з металевим яблуком на кінці, з-під якого звисало кінське волосся. Печатка була округлою, з гербом посередині, різних розмірів.

Свої печатки мали військова канцелярія, кожний полк, інколи навіть сотня. У війську був один спільний прапор і були полкові та сотенні прапори. Мали свої військові символи і січові стрільці: прапори, відзнаки роду, військ, номери частин, військових посад та ін.

У березні 1918 р. Мала Рада УНР затвердила герб Української Народної Республіки – знак Київської держави часів Володимира тризуб, оточений вінком із листя), великий та малий герби, відповідні печатки; було затверджено також військово-морський прапор УНР із зображенням тризуба.

Ритуал прийняття військової присяги на вірність Україні вперше був проведений Легіоном січових стрільців 3 вересня 1915 р.

Військова присяга – клятва на вірність народові України

Громадяни України, які призвані або добровільно вступили на військову службу, приймають Військову присягу на вірність народу України, її складають в урочистій обстановці, зі зброєю в руках біля, Бойового прапора військової частини, перед строєм командирів і воїнів. Молодий воїн дає персональну клятву народові України, державі, називаючи своє прізвище, ім’я, по-батькові.

Текст Військової присяги:

Я (прізвище, ім’я, по батькові) вступаю на військову службу і урочисто клянусь народу України завжди бути вірним і відданим йому, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок, накази командирів, неухильно дотримуватися Конституції, законів України, зберігати державну і військову таємницю.

Я клянусь захищати Українську державу, непохитно стояти на сторожі її свободи і незалежності.

Я присягаю не зрадити народу України.

Військова присяга — документ юридичної сили, що мас велике державне значення. Текст Військової присяги затверджено Постановою Верховної Ради України 6 грудня 1991 р. У ній сформульовано найважливіші вимоги, які ставляться до воїна і які він мас неухильно виконувати в інтересах національної безпеки України. Коротко зупинимося на цих вимогах.

«Бути вірним і відданим народові України». Складаючи присягу, воїн Збройних сил України клянеться перед народом, державою бути вірним і відданим їм. Вірними і відданими рідній землі були запорізькі козаки, січові стрільці, борці з фашизмом у роки другої світової війни. Відданість народу, державі означає сумлінне виконання воїном своїх обов’язків щодо захисту свободи та національної незалежності держави. Вірність народу, державі означає чесне служіння інтересам усього народу, держави в цілому, а не інтересам окремих людей чи груп.

Найтяжчий злочин – порушення Військової присяги, зрада народу і Батьківщини.

«Сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок, накази командирів». Найважливіший обов’язок Збройних Сил України – забезпечення сприятливих зовнішніх умов для розбудови держави, підтримання високої боєздатності, готовності до збройного захисту незалежності, територіальної цілісності та недоторканості кордонів України. Це – обов’язок і кожного військовослужбовця. Бойова готовність Збройних Сил залежить не тільки від озброєності армії та флоту, високої організованості та дисципліни військ, а й від боєздатності кожного воїна. Щоб бути боєздатним, готовим до виконання військового обов’язку, необхідно старанно навчатися військової справи, опановувати знання та вміння, необхідні для майстерного володіння довіреною зброєю, військовою технікою. Сьогодні зброя і військова техніка є колективними засобами ведення бойових дій, тому недбале ставлення хоча б одного з воїнів до виконання своїх обов’язків може призвести до втрати боєздатності екіпажу, обслуги, підрозділу, до поразки в бою, а в мирний час – до пошкодження дорогої техніки, приладів, зброї.

Накази, розпорядження командирів видаються на основі Конституції, законів статутів Збройних Сил України і відповідно до конкретної ситуації. Наказ командира – це закон для підлеглого. Невиконання наказів веде до зниження військової дисципліни, бойової готовності військ.

«Неухильно дотримуватися Конституції, законів України». Кожний військовослужбовець є повноправним громадянином України, а тому він має право неухильно дотримуватись вимог її Конституції та законів. Для цього слід знати зміст не тільки статутів Збройних Сил, а й інших законів України, що регламентують військову діяльність, права та обов’язки громадян.

«Зберігати державну і військову таємницю». Служба у Збройних Силах пов’язана із сучасною бойовою технікою і зброєю, їх секретними зразками, з новими військовими технологіями, документацією тощо. Така інформація не повинна дістатися зарубіжним спецслужбам і розвідкам.

До державної таємниці належать питання, що стосуються національної безпеки України: відомості про найновіші наукові, військові відкриття, винаходи, технології, про дислокацію підприємств оборонної промисловості, їх профіль і продукцію, про запаси й обсяг видобування особливо цінних корисних копалин, про стан промисловості, транспорту, державні запаси продуктів, хліба та ін. Військовою таємницею є інформація про дислокацію військових частин, їх чисельний склад, озброєність, зразки техніки, про будівництво військових об’єктів, бойову готовність військ, прізвища, військові звання командирів, адреси, номери телефонів військових частин та ін.

Зберігати і не розповсюджувати державну та військову таємницю — обов’язок кожного громадянина, кожного військовослужбовця. Розповсюдження, передача такої інформації вважається злочином проти Батьківщини і карається згідно із законами України.

Державна та військова символіка, бойовий прапор

Статтею 20 Конституції України визначено: «Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України».

Державний Прапор України — стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного Герба України є знак княжої держави Володимира Великого (малий Державний Герб України) — тризуб.

Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної ради України.

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюється законом, що приймається не менш як двома третинами Верховної ради України.

Столицею України є місто Київ. Кожна військова частина під час формування отримує Бойовий прапор. Бойовий прапор військової частини Збройних сил України є символом військової честі, доблесті і слави. Він нагадує кожному воїнові про героїчне минуле нашого народу, його мужність і героїзм в боротьбі за національну незалежність, про священний обов’язок бути вірним своєму народові, Батьківщині.

Бойовий прапор вручається військовій частині на весь час її існування. Він знаходиться й охороняється у військовій частині, а під час бойових дій — в районі її розгортання. Втрата Бойового прапора через будь-які обставини є національною ганьбою, спричинює розформування військової частини, а справи тих командирів і військовослужбовців, які безпосередньо винні у цьому, розглядає військовий трибунал.

У Військово-Морських силах України Бойовим прапором є Військово-морський прапор корабля. Він символізує державну приналежність і недоторканність кораблів, що ходять під ним, а також готовність українських військових моряків самовіддано захищати Україну на морських рубежах. На кораблях, що знаходяться в морі, у поході. Військово-морський прапор піднятий вдень і вночі. Під час бойових дій чи при появі ворога разом з Військово-морським піднімається Державний Прапор України. Він також е символом військової честі, доблесті і слави і має нагадувати кожному морякові про його священний обов’язок перед Батьківщиною.

Воїни Збройних сил України в мирний час надійно охороняють Бойовий прапор, примножують його славу сумлінною службою, успіхами у військовій підготовці. Для охорони Бойового прапора виставляється пост № 1 — найвідповідальніший і найважливіший. Він довіряється найкращим воїнам. Під Бойовим прапором військовослужбовці приймають присягу, беруть участь у парадах, походах, маневрах. До Бойового прапора прикріплюються ордени і медалі, що ними нагороджується військова частина за видатні бойові заслуги, за успіхи у підготовці воїнів. Найпочеснішою відзнакою воїна за службу є фотографування його під розгорнутим Бойовим прапором частини.

4.Реформування та розвиток сучасних Збройних сил України.

Після здобуття незалежності було створено Збройні сили України:

• скорочено види ЗС з п’яти до трьох (СВ, війська ППО, ВМС);
• скорочено чисельність до 180 тис. осіб за рахунок оснащення сучасною бойовою технікою та озброєнням (станом на кінець 2008 р. загальна чисельність Збройних сил становила 200 тис. осіб);
• поступовий перехід до професійної армії (комплектування особовим складом за контрактом), що забезпечить підвищення боєготовності військ;
• у складі   оперативних   командувань   сформовані  відповідні   територіальні управління. Органи управління армійських корпусів пере­ведено на нові штати, які також наближені до стандартів НАТО.

Види Збройних сил та командування сил підтримки здійснюють опе­ративне управління та забезпечення повсякденної діяльності підпорядкованих з’єднань, частин.

Постійно виконується робота з удосконалення нормативно-правових актів, які регламентують порядок проходження військової служби за контрактом у Збройних силах. Зокрема,  внесено зміни до Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу», якими зменшено терміни строкової військової служби. Значно розширюється коло громадян України, які можуть бути прийняті для проходження вій­ськової служби за контрактом. Положенням про військову службу врегульовано  проходження військової служби за контрактом на посадах рядового та сержантського складу

1. V. Узагальнення, систематизація й контроль знань та вмінь учнів

Нагадування теми, навчально-виховної мети та ступенів її до­сягнення.

1. Підбиття підсумків уроку
2. Зробити загальну оцінку класу.
3. Відмітити кращих учнів на занятті.
4. Перевірка ступеня засвоєння нового матеріалу учнями.

VII. Домашнє завдання

Прочитати сторінку 33-57  підручника «Захист Вітчизни. 10 клас».