8 червня 2017р. відбулось зовнішнє незалежне оцінювання з біології. Опубліковано офіційні  відповідей на тест ЗНО 2017 з біології.

Увага! Правильні відповіді під малюнком (звірено з офіційними). На рисунку допущені помилки.

Під кожним запитанням є опитування із Facebook, тому сторінка може грузитись тривалий час. Дочекайтесь повної загрукзи сторінки . 

Скачати завдання ЗНО 2017 з біології

Скачати таблицю переведення тестових балів ЗНО 2017 з біології

 

Найголовніше про тест ЗНО 2017 з біології

• Кількість завдань тесту ЗНО 2017 — 50 завдань.
• Максимальна кількість тестових балів – 76 бала.
• Час, відведений на виконання тесту — 120 хвилин.
• Кількість учасників що складатимуть тест ЗНО з біології – 89 тис.
• Пороговий бал «склав/не склав» — буде відомий після перевірки усіх тестових робіт з біології

Офіційні відповіді ЗНО 2017 з біології (табличка від УЦОЯО)

Правильні відповіді на тест ЗНО 2017 з біології

Відповідь:Б) порівняльно-описовий

Відповідь:Г)

 

Відповідь:В) ендимічного зобу

 

Відповідь: Б) ліпідів

 

Відповідь: Г) обидва помиляються

 

Відповідь: А) А-Т-Г-Ц-Ц-А-Г
Т-А-Ц-Г-Г-Т-Ц-Т-Т-Ц

Відповідь: В) плазмоліз

 

 

Плазмоліз (від грец. plasma — виліплене, оформлене і грец. lysis — розкладання, розпад) – відділення протопласту від клітинної стінки при зануренні клітини в гіпертонічний розчин.

Плазмоліз характерний для рослинних клітин, що мають міцну целюлозну стінку. Тваринні клітини при перенесенні в гіпертонічний розчин стискаються залежно від в’язкості протоплазми, від різниці між осмотичним тиском клітини і зовнішнього розчину, а отже від швидкості та ступеня втрати води протоплазмою. Розрізняють плазмоліз опуклий, увігнутий, судомний і ковпачковий. Іноді плазмолізовані клітини залишаються живими. При зануренні таких клітин у воду або гіпотонічний розчин відбувається деплазмоліз.

 

Відповідь: Б) у стромі хлоропластів

Відповідь: Г) лізосоми

Одномембранні органели клітини
Ендоплазматична сітка
Ендоплазматична сітка (ЕПС) міститься у всіх еукаріотичних клі­тинах, становить більш ніж половину загальної кількості клітинних мембран. Це система мембранних трубочок, канальців та їх потов­щень (бульбашок), сполучених із зовнішньоцитоплазматичною мемб­раною і зовнішньою ядерною оболонкою. Ендоплазматичний ретикулум (ендоплазматична сітка) є сис­темою дрібних вакуолей і канальців, сполучених один з одним і відмежованих від цитозолю однією мембраною. Мембрана ендо­плазматичної сітки має численні складки, вигини й утворює одну безперервну поверхню, яка оточує єдину замкнену порожнину. Мембрана ретикулума безпосередньо переходить у зовнішню ядерну мембрану, утворюючи з нею одне ціле.
Відомі два типи ЕПС: шорстка (гранулярна) — укрита рибосома­ми, розташованими на зверненому до цитоплазми боці мембран, і гла­денька (агранулярна) — частина тієї ж мембрани, але без рибосом.Гранулярний ЕПР необхідний для транспорту макро­молекул у різні ділянки клітини (лізосоми, апарат Гольджі, бере участь у синтезі структурних компонентів клітинних мембран (се­ред них і плазмалеми). Тому він найбільш розвинений у спеціалі­зованих клітинах, які секретують білки або інтенсивно створюють мембрани.
Агранулярний ЕПР можна розглядати як вільну від рибосом ділян­ку шорсткого ЕПР. Він бере участь у завершальних етапах синтезу ліпідів і деяких внутрішньоклітинних полісахаридів. Гладенький ЕПР переважає над шорстким у клітинах, що продукують стероїдні гормони. Він добре розвинений також у м’язових волокнах, оскільки здатний поглинати йони Са2+ з цитозолю, що приводить до розслаб­лення м’язів під час кожного акту м’язового скорочення.
ЕПС — транспортна сітка клітини, що зв’язує між собою основні її органели і, крім того, ділить цитоплазму на компартменти, в яких відбуваються різноманітні метаболічні процеси.
Функції ендоплазматичної сітки:
коомпартментація цитоплазми;
синтез білків (на шорсткій ЕПС);
дозрівання і накопичення білків;
синтез ліпідів, гормонів ліпідної природи і вуглеводів (на гла­денькій ЕПС);
відбуваються процеси обміну глікогену (на гладенькій ЕПС);
транспортування речовин сприяє перенесенню поживних речо­вин у клітину;
розщеплення токсинів — на мембранах гладенької ЕПС клітин печінки;
розслаблення міофібрил при м’язовому скороченні — гладенька ЕПС м’язових клітин поглинає йони Кальцію з цитоплазми. .
Комплекс Гольджі
Апарат (або як його ще називають комплекс) Гольджі — це гру­па мембранних мішечків — цистерн і зв’язана з ними система пу­хирців (пухирців Гольджі), локалізованих біля клітинного ядра. Комплекс Гольджі — найбільш рухливий та мінливий органоїд, що складається із стосів (по 3—12 штук) мембранних мішечків (дик­тіосом), пов’язаних із ними трубочок із пухирцями на кінцях. Диктіосоми полярні — з одного з їх полюсів постійно надходять пухирці з ендоплазматичної сітки, зливаються з їх вмістом, а від дру­гого полюса відходять уже дозрілі пухирці, які транспортуються в інші ділянки клітини та виводяться з неї. Кількість диктіосом у клі­тині варіює від однієї до десятків і сотень, залежно від типу клітини і фази її розвитку.
Комплекс Гольджі міститься навколо клітинного ядра.
Функції комплексу Гольджі:
накопичення і дозрівання речовин метаболізму, що синтезують­ся в ЕПС, їх перерозподіл у клітині й виведення;
постачання хімічних компонентів для побудови клітинної стінки у рослин;
утворення первинних лізосом і вакуолей;
з елементів комплексу Гольджі в головці сперматозоїда утворю­ється акросома — утвір, що забезпечує проникнення сперматозоїда в яйцеклітину;
у комплексі Гольджі відбувається концентрація речовин, які над­ходять у клітину ззовні і мають бути виведені з неї (наприклад, барв­ники).
Лізосоми
Лізосоми — похідні комплексу Гольджі. Лізосоми — дрібні сферичні органели клітини, близько 1 мкм в діа­метрі, обмежені щільною плазматичною мембраною. Всередині містять однорідну речовину і близько сорока ферментів, які розщеплюють біл­ки, жири, вуглеводи, нуклеїнові кислоти. Усі вони — гідролітичні фер­менти (кислі гідролази) із найбільшою активністю при рН5. Кисле се­редовище необхідне для оптимальної активності ферментів і в таких умовах мембрана лізосоми непроникна для ферментів. В організмі під впливом цих ферментів відбувається травлення двох типів: внутрішньоклітинне і порожнинне (у шлунку). Лізосоми виявлено тільки у клітинах тварин і грибів. У кожній клітині є кілька десятків лізосом. Зараз відомо близько 40 ферментів, які містяться в лізосомах. За нормальних умов мембрана лізосом непроникна для них. Проте, ця мембрана дає можливість кінцевим продуктам розщеплення макромолекул легко виходити назовні, так що вони можуть потім або виділятися з клітини, або використовуватися всередині неї.
Лізосомальні ферменти синтезуються на шорсткому ЕПР і транспортуються до апарату Гольджі. Потім від АГ відгалужу­ються пухирці, які й перетворюються на лізосоми. Такі первинні лізосоми зливаються з вакуолями, що утворилися під час ендоцитозу. При цьому формується вторинна лізосома. Лізосомальні фер­менти перетравлюють вміст вакуолі, а неперетравлені рештки ви­водяться шляхом екзоцитозу. Дуже важливо, що мембрана лізосом стійка до дії цих ферментів.
Типи лізосом:
первинні лізосоми утворюються за участі комплексу Гольджі;
вторинні лізосоми (фавні вакуолі) утворюються з первинних шляхом злиття з фагоцитозними і піноцитозними пухирцями;
аутолізосоми беруть участь у перетравленні окремих компо­нентів клітини, цілих клітин або їх груп (знищення дефективних органел, мертвих клітин, хвоста у пуголовків тощо).
Функції лізосом:
містять комплекс ферментів для розщеплення білків, жирів, вуг­леводів;
беруть участь у перетравленні частинок, які попали в клітину за рахунок фагоцитозу і піноцитозу;
беруть участь у видаленні відмерлих органів, клітин та органел. Пристосування збудників інфекції проти лізосомного захисту:
уникнення злиття з лізосомами (туберкульозна бацила);
стійкість до лізосомного руйнування (збудник прокази);
виділення ендотоксину і розривання мембрани лізосоми, яка пе­ретравила збудника інфекції.
Лізосоми є дуже ефективним засобом знищення антигенів -хвороботворних мікроорганізмів, які фагоцитуються макрофага­ми (Проте за деяких патологій ця функція лізосом може послаблюватися. Більшість захворювань, які мають гострий перебіг, сьогодні розглядають як наслідок порушення лізосомального захисту. Щодо цього наші бактерійні «вороги» виявляють дивовижну пристосовність. Деякі мікроорганізми уникають злит­тя з лізосомами (туберкульозна бацила) або виявляються стійкими до лізосомного руйнування (збудник лепри (прокази)). Інші уника­ють руйнування, розщеплюючи мембрану лізосом за допомогою ендотоксинів. Є й такі, що здійснюють «посмертну помсту», про­дукуючи токсини, здатні руйнувати лізосому, яка їх переварила.
Християн Рене де Дюв відкрив також пероксисоми. Пероксисома це універсальний органоїд еукаріотичних клітин, мембранні пухирці 0,15-0,25 мкм. Функція пероксидом полягає в розщепленні довго ланцюгових жирних кислот, що надходять у клітину з їжею. На відміну від лізосом, нові пероксисоми утворюються тільки шляхом дроблення вже існуючих. Клітина, яка втратила всі пероксисоми, не здатна відновити їх.
Вакуолі
Вакуолі — клітинні резервуари води і розчинених у ній речовин. Вони утворюються із пухирцевих розширень ендоплазматичної сітки (у рослин) або із пухирців комплексу Гольджі (у тварин).
У рослинних клітинах є центральна крупна вакуоля, що становить до 90 % об’єму клітини і заповнена клітинним соком. Клітинний сік — консервований водний розчин органічних і неорганічних спо­лук, зокрема продуктів обміну речовин: пігментів, танінів, алкалоїдів, отруйних речовин, кінцевих продуктів життєдіяльності клітини.
У тваринних клітинах — вакуолі тимчасові (травні, скоротливі, виділь­ні) і становлять до 5 % об’єму. Трапляються рідко, переважно у найпрості­ших і тільки у деяких клітинах хордових тварин (у клітинах печінки).
Травні вакуолі, або вторинні лізосоми, заповнені ферментами й вико­нують травну функцію (у клітинах найпростіших і безхребетних тварин). Травні вакуолі є в особливих клітинах вищих тварин — фагоцитах.
Скоротливі вакуолі регулюють (у клітині) осмотичний тиск, бе­руть участь у виведенні з неї деяких розчинених продуктів обміну, сприяють надходженню в клітину води з киснем.
Центральна вакуоля рослинних клітин використовується як:
накопичувальний простір для вмісту проміжних продуктів обміну;
місце для відокремлення кінцевих продуктів обміну;
осмотичний простір, що створює осмотично обумовлений тургорний тиск;
постачає воду, необхідну для фотосинтезу.
Значення єдиної вауколярної системи клітини
Ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі, лізосоми і вакуолі утворюють єдину вакуолярну систему клітини. При перебудові і зміні функцій мембран можливий перехід одних елементів вакуолярної системи в інші.
Мембрани обох типів ендоплазматичної сітки можуть у вигляді дрібних вакуолей входити до складу комплексу Гольджі, де відбува­ється перебудова і потовщення їхніх мембран. Від мембран комплек­су Гольджі походять мембрани лізосом і секреторних вакуолей. І пер­ші, і другі можуть сполучатися з плазматичною мембраною при екзоцитозі або при злитті первинних лізосом із фагосомами.
V. Узагальнення, систематизація і контроль навчальних досягнень учнів
Чим схожі і чим відрізняються гладка і шорстка ЕПС?
Які функції апарату Гольджі ви знаєте?
Завдяки якій органелі відбувається відновлення і ріст плазматичної мембрани?
Де утворюються і яку функцію виконують лізосоми?
Де розщеплюються довго ланцюгові жирні кислоти, що надходять у клітину з їжею?
Яким може бути склад клітинного соку?
Гра “Сніжна грудка”.

Діти називають одне з ключових понять вивченої теми, далі – робота за алгоритмом: слово > речення > питання > відповідь.
Рефлексія. Проводиться за рахунок прийому “Незакінчене речення”. Дітям пропонується закінчити речення “Для мене сьогодні важливим було…”
VІ. Домашнє завдання
“Цитологічний лабіринт”.

Вийти з нього зможуть ті команди, які дадуть правильну відповідь на всі запитання. Кожна вірна відповідь – 1 бал.
І група

1.Синтез білків відбувається на … (рибосомах)
2.Система мембран, що поділяють клітину на окремі відсіки, в яких відбуваються реакції обміну речовин, називається …( ендоплазматичною мережею).
3. СТРУКТУРИ КЛІТИН, В ЯКИХ ВІДБУВАЄТЬСЯ ФОТОСИНТЕЗ…( ХЛОРОПЛАСТИ).
4.Структури, що забезпечують рух клітин, -… (джгутики і війки).
5.Стопки мембранних циліндрів, міхурців, в які упаковуються синтезовані в клітині речовини,… – (апарат Гольджі).
ІІ група

1.Клітинна структура, яка містить генетичний матеріал у формі ДНК, -…( ядро)
2.Регулювання надходження речовин у клітину здійснюється за допомогою …(зовнішньої клітинної мембрани).
3.Двомембранні органели клітини, в яких відбувається запасання енергії у вигляді молекул АТФ,-… (мітохондрії)
4.Одномембранні структури з продуктами обміну, характерні для рослинних клітин, -…( вакуолі)
5.Органели клітини, в яких здійснюється синтез цукру, – …(пластиди).
ІІІ група.

1.Пориста структура з целюлози, що надає клітині міцність і постійну форму, – …(оболонка)
2.Одномембранні структури з гідролітичних ферментів, що здійснюють РОЗЩЕПЛЕННЯ ОРГАНІЧНИХ ПРОДУКТІВ, – …(лізосоми)

 

Відповідь:Б) позеленіння бульб картоплі на сонці

Лейкопласти являють собою безбарвні пластіди, основна функція яких зазвичай запасу органічних речовин. Розміри цих органел відносно невеликі. Вони округлої або злегка довгастої форми, характерні для всіх живих клітин рослин. У лейкопластах здійснюється синтез із простих сполук більш складних – крохмалю, жирів, білків, які зберігаються про запас в бульбах, коренях, насінні, плодах. Під електронним мікроскопом помітно, що кожен лейкопласт покритий двошаровою мембраною, в стромі є тільки один або невелике число виростів мембрани, основний простір заповнений органічними речовинами. В залежності від того, які речовини накопичуються в стромі, лейкопласти ділять на амілопласти, протеїнопласти та елеопласти.
Всі види пластид мають спільне походження і здатні переходити з одного виду в інший. Так, перетворення лейкопластів у хлоропласти спостерігається при позеленінні картопляних бульб на світлі, а в осінній період в хлоропластах зеленого листя руйнується хлорофіл, і вони трансформуються в хромопласти, що проявляється пожовтінням листя. У кожній певній клітині рослини може бути тільки один вид пластид.

 

Відповідь: А) рибосома

Рибосома (ribosome) є немембранною органелою клітини, що складається з рРНК та рибосомних білків (протеїнів). Рибосома здійснює біосинтез білків транслюючи з мРНК поліпептидний ланцюг. Таким чином, рибосому можна вважати фабрикою, що виготовляє білки, базуючись на наявній генетичній інформації. В клітині дозрілі рибосоми знаходяться переважно в компартментах, для активного білкового синтезу. Вони можуть вільно плавати в цитоплазмі або бути прикріпленими до цитоплазматичного боку мембран ендоплазматичного ретикулуму чи ядра. Активні (ті що є в процесі трансляції) рибосоми знаходяться переважно у вигляді полісом. Існує ряд свідчень, які вказують на те, що рибосома є рибозимом.

 

Відповідь:А) 1

Більшість оболонкових і вірусів без оболонки проникає в клітину по механізму рецепторного ендоцитозу. Ендоцитоз забезпечує внутрішньоклітинний транспорт вірусної частки в складі ендоцитарної вакуолі, оскільки вакуоль може рухатися в будь-якому напрямку і зливатися з клітинними мембранами (включаючи ядерну мембрану), звільняючи вірусну частку у відповідних внутрішньоклітинних ділянках.

 

Відповідь:В) каріотипу

Каріоти?п — набір хромосом, специфічний для кожного виду організмів; характеризується певною кількістю хромосом та особливістю їхньої будови.

Каріотипом іноді називають візуальне представлення повного хромосомного набору (каріограму).

 

Відповідь:Г) поліомієліт

Поліомієлі?т (від дав.-гр. ?????? — сірий, дав.-гр. µ????? — мозок і лат. itis — запалення; застаріле — дитячий спинальний параліч) — гостре інфекційне захворювання, яке спричинює поліовірус. Хвороба здатна перебігати з ураженням ЦНС, з виникненням парезів і паралічів, іноді можуть закінчуватися смертю хворого.

 

Відповідь:В) нуклеоїд

 

 

Відповідь:В) ксилеми

Відповідь:Б) діатомові водорості

Двостулкові (Bivalvia) — виключно водяні, прісноводні та морські м’якуни, найхарактерніші особливості будови яких — черепашка, складена з двох стулок, розташованих з боків тіла, та редукція голови і всіх пов’язаних із нею утворень, включно з радулою. Складки мантії переважної більшості двостулкових молюсків утворюють на задньому кінці тіла ввідний та вивідний сифони, за допомогою яких двостулкові створюють потік води у мантійній порожнині[127][128]. Розміри стулок черепашки велетенської тридакни, найбільшого двостулкового молюска, можуть сягати майже 140 см, а вага до 333 кг[129]. Клас нараховує близько 20 000 сучасних видів[117].
Діатомові водорості. Їх скелет зазвичай називають панциром, але іноді вживається і термін «черепашка». Це утворення має дві стулки і складається з кремнезему.

 

Відповідь:В) покритонасінні

Подвійне запліднення — статевий процес у покритонасінних рослин, при якому запліднюються як яйцеклітина, так і центральна клітина зародкового мішка. Подвійне запліднення відкрив науковець Київського університету Сергій Навашин у 1898 році на 2 видах рослин — лілії (Lilium martagon) і рябчиках (Fritillaria orientalis). У подвійному заплідненні беруть участь обидва спермії, що вносяться в зародковий мішок пилкової трубки: ядро одного спермія зливається з ядром яйцеклітини, ядро другого — з ядром центральної клітини. З заплідненої яйцеклітини розвивається диплоїдний зародок, з центральної клітини — триплоїдний ендосперм.

 

Відповідь: А) коник зелений

Крило двошарове:

складається зі двох стінок (верхньої і нижньої), розділених тонесенькою щілиною, яка є продовженням порожнини тіла. Кожна стінка утворена шаром гіподерми, зовні вкритої кутикулою. У крило, як і в усі частинки тіла, заходять трахеї і нерви. У місцях їх проходження на крилі утворюються характерні трубчасті хітинові потовщення – жилки. По жилках, крім того, під час формування крила в нього нагнітається гемолімфа, внаслідок чого пластинка крила розправляється. Уздовж крила проходять поздовжні жилки; їх з’єднують поперечні. Типи крил і характер жилкування – важливі систематичні ознаки комах. Розрізняють крила кількох типів. Для сітчастих крил, які наявні в бабок (Ойопаіоріега) і сітчастокрилих (Меигоріега), характерною ознакою є наявність між повздовжніми жилками великої кількості поперечних жилок.

Перетинчасті крила, властиві для перетинчастокрилих (Hymenoptera), метеликів (Lepidoptera), двокрилих (Diptera) і інших комах, характеризуються невеликою кількістю поперечних жилок та негустим жилкуванням. У деяких комах (жуків -Coleoptera, тарганів – Blatoptera, прямокрилих – Orthoptera) , передня пара крил перетворюється в надкрила, або елітри: вони стають щільними і виконують покривну (захисну) функції, не беручи участі у польоті. У клопів (Hemiptera) вершина крила ніжна, перетинчаста, а решта щільна. Такі крила виконують захисну роль, а також беруть участь у польоті. Друга пара крил у зазначених вище комах – перетинчасті крила.

 

Відповідь: Г) 4, 5, 6

Мал.1. Схема будови хордових тварин: 1-хорда; 2-нервова трубка;3-зяброві щілини; 4-кишечник;5-серце.
Насамперед усім хордовим притаманний внутрішній осьовий скелет – хорда. Вона має вигляд суцільного тяжа і слугує опорою для внутрішніх органів, а також надає тілу певної пружності. У більшості тварин цього типу хорда у дорослому стані замінюється на хребет (хрящовий або кістковий) і лише у небагатьох форм залишається протягом усього життя (ланцетники, осетрові риби тощо).

Хребет – осьовий скелет, що складається з послідовно розташованих коротеньких хрящів чи кісток – хребців.
У більшості хордових розвинений скелет голови – череп.
Хребет мають не всі хордові тварини.

Він властивий рибам, земноводним, плазунам, птахам, ссавцям. Тому всіх їх об’єднано у підтип Хребетні, або Черепні. Не мають ні хребта, ні черепа ланцетники, що належать до іншого підтипу – Безчерепні. До Безчерепних належить єдиний клас Головохордові (різні види ланцетників), а до Хребетних – класи Круглороті, Хрящові риби, Кісткові риби, Земноводні, Плазуни, Птахи та Ссавці.

Ще однією важливою ознакою хордових тварин є будова їхньої нервової системи. У всіх хордових нервова система трубчастого типу. У хребетних вона складається з двох частин. Передня – розширена в головний мозок і захищена черепом, а задня має вигляд видовженої трубки. Її називають спинним мозком. Головний і спинний мозок разом утворюють центральну нервову систему, а нерви, що відходять від неї – периферичну.
У глотці хордових тварин є зяброві щілини.

У первинноводних хордових (тобто видів, що виникли у водному середовищі та ніколи його не залишали) вони зберігаються впродовж усього життя (ланцетники, риби). У решти тварин, що перейшли до життя на суходолі або ж знову повернулися до існування у водному середовищі (вторинноводні тварини, як-от: крокодили, тюлені, кити, дельфіни), зяброві щілини закладаються тільки під час зародкового розвитку і ніколи не функціонують як органи дихання. Замість них газообмін забезпечують легені – органи, які дають змогу дихати атмосферним повітрям.

Хордовим тваринам зазвичай притаманна двобічна симетрія тіла. Вони подібно до кільчастих червів і молюсків мають вторинну порожнину тіла.

Хоча хордовим тваринам притаманні рінні способи живлення, у них єдиний план будови травної системи.

Так, наскрізний кишечник починається ротовим отвором, а назовні відкривається анальним отвором (ланцетники, кісткові риби, більшість ссавців) або в клоаку (хрящові риби, земноводні, плазуни, птахи).
Клоака – розширення заднього відділу кишечнику, в який відкриваються вивідні протоки видільної та статевої систем.
У більшості хордових тварин є спеціалізовані травні залози – печінка, підшлункова залоза, а у наземних хребетних – ще й слинні.

Органи виділення у представників типу можуть бути різними. У ланцетників, як і в кільчастих червів, – видільні трубочки, у хребетних тварин – нирки.

Різною може бути й будова кровоносної системи.

У ланцетників вона незамкнена, позбавлена серця. Натомість у хребетних тварин вона замкнена, є й центральний пульсуючий орган – серце. Кров у хребетних тварин червона, оскільки в особливих клітинах крові – еритроцитах міститься червоний дихальний пігмент – гемоглобін.

Зазвичай хордові – роздільностатеві тварини.

Запліднення у них може бути як зовнішнім, так і внутрішнім. Так само і розвиток трапляється як прямий, так і непрямий. Зовнішнє запліднення і непрямий тип розвитку насамперед притаманні постійним мешканцям водойм (ланцетникам, рибам) або тваринам, чиє життя тісно пов’язане з водоймами (земноводним). Натомість внутрішнє запліднення і прямий тип розвитку притаманні мешканцям наземно-повітряного середовища (плазунам, птахам, ссавцям).

 

Відповідь: Б) піскожил

Війчасті черви, або тубелляріі – клас типу плоскі черви, що включає більше 10 рядів, які об’єднують понад 3500 видів. Переважна більшість цих червів вільноживучі, лише деякі види паразитують в організмах тварин – молюсків, ракоподібних, голкошкірих, деяких інших. Вільноживучі форми зустрічаються у прісних і солоних водоймах, іноді в тропічному поясі з підвищеною вологістю на суші в грунті. Найвідоміші представники цього класу – види ряду планарії (чорна, біла, бура, тощо).
3.4.2.3. Сисун котячий, або сибірський (Opisthorhis felineus)

Сисун котячий (сибірський), або опісторх (Opisthorchis felineus) – збудник опісторхозу.

Географічне поширення: на берегах великих рік, в основному в басейнах рік Західного Сибіру, Казахстану, Наддніпрянщини, Волго-Камського і Донського басейнів.

Морфологія. Статевозріла особина (рис. 3.60) завдовжки 8-13 мм. Тіло звужене спереду. Гілки кишківника досягають заднього кінця тіла. У задній частині тіла знаходяться два великих чотири- і п’ятилопатеві сім’яники. Матка темнозабарвлена, разом з жовтівниками займає середню частину тіла.

 

Відповідь: В) трипаносома

Сонна хвороба — природно-вогнищеве захворювання, поширене тільки в Африці в межах між 15 ° пн.ш. і 28 ° пд.ш. Щороку сонну хворобу діагностують у 50 — 70 тис. осіб. Смертність від сонної хвороби настільки висока, що, наприклад, в деяких районах Уганди, як вказує Н. Н. Плотніков, чисельність населення за 6 років знизилася з 300 тис. до 100 тис. осіб. Тільки в Гвінеї щорічно відзначали 1500—2000 смертей. На боротьбу з цією страшною недугою 36 країн Африканського континенту, де вона лютує, щорічно витрачають близько 350 млн доларів, проте до теперішнього часу все ще не створено вакцини проти сонної хвороби.

Розрізняють два види африканської сонної хвороби — гамбійська сонна хвороба (її спричинює підвид Trypanosoma brucei gambiense) та родезійська сонна хвороба (її зумовлює підвид Trypanosoma brucei rhodesiense).[1] Обидва види передаються з укусом інфікованої мухи цеце (Glossina morsitans) та є поширеними переважно у сільській місцевості.[1] Мухи переносять хворобу від тварин і людей, що є носіями трипаносом. Останні швидко розмножуються у крові людини проникаючи туди зі слиною комахи. Збудники сонної хвороби — пласкі паразити довгасто-веретеноподібної форми. Вони дуже маленькі (12-20 мкм в довжину), але рухливі, легко переміщуються з місця на місце за допомогою напівпрозорої мембрани, що йде уздовж тіла.
Trypanosoma brucei gambiense нині є причиною більш, ніж 98 % усіх зареєстрованих випадків сонної хвороби.[1]

 

Відповідь: Г) фасція

 

Відповідь:Б) утворення звуків

Функція гортані 1. Провідникова
Розглядаючи такий орган, як гортань, функції його ніяк не обійти увагою. Спочатку треба зазначити, що гортань – це провідник. Вона передає по своїй порожнині повітря в легені, чим і забезпечує нормальну роботу всієї дихальної системи. При цьому важливо відзначити, що даний орган за рахунок свого розширення або звуження здатний впливати на глибину, а також на ритм дихальних рухів. Все залежить від того, наскільки гортані «сподобалося» це повітря, яке вдихнула людина.

Функція гортані 2. Дихальна
Розглядаємо далі основні функції гортані. З попереднього абзацу плавно випливає наступне: цей орган бере безпосередню участь у дихальній системі. Кількість повітря, яке поставляється в нижні дихальні шляхи, регулюється за допомогою розширення і звуження гортані. Варто відзначити, що якщо людина дихає нормально, спокійно, голосова щілина розширюється трошки. При глибокому диханні вона сильно розширюється, а при затриманні повітря – гранично звужується.

Функція гортані 3. Захисна
Розглядаємо далі функції гортані. Обов’язково треба згадати про одне з найважливіших її завдань – захист. Так, під час проковтування їжі надгортанник має властивість опускатися, завдяки чому гортань трохи піднімається. Внаслідок цього стає неможливим потрапляння їжі в просвіт цього органу, що змогло б негативно вплинути на його роботу. Підйом надгортанника – це перший захисний бар’єр. Наступний — сильний кашель, який виникає після того, як в гортань потрапляють частинки їжі. Таким чином організм викидає непотріб з цього органу. Третім же захисним рівнем є наявність бактерицидного слизу, лімфатичних вузликів і миготливого епітелію.

Функція 4. Утворення голоси
Ще яку функцію виконує гортань? Так, дуже важливо сказати про те, що саме цей орган є голосоутворюючим. Тобто саме гортань дозволяє людям говорити і доносити до співрозмовника бажану інформацію. Але виділення «живого голосу» – це вже робота інших органів. У гортані народжуються різні звуки. Саме тут вони і набувають особливе емоційне забарвлення.

Важливо також відзначити, що деякі гормони можуть впливати на активність і роботу голосових зв’язок. Наприклад, гормони статевих залоз, надниркових залоз, щитовидної залози і гіпофіза. Саме тому під час статевого дозрівання (у період з 12 до 16 років) у людини може змінюватися або ж «ламатися» голос.

 

Відповідь: В) 1- вологу шкіру, 2- слиз, 3 -дихання

Прочитайте текст, де пропущено окремі слова та словосполучення, що позначені цифрами. Виберіть правильний варіант відповіді.
Жаба трав’яна має голу (1)___, з шкірними залозами, які виділяють (2)___. Шкіра відіграє значну роль у (3)___. Органами нюху є (4)___, сполучені з ніздрями; органами зору є очі, які мають (5)___ й опуклу рогівку та три (6)___. Орган слуху складається з (7)___ вуха. 1 – вологу шкіру; 2 – слиз; 3 – диханні; 4 – парні нюхові капсули; 5 – лінзоподібний кришталик; 6 – повіки; 7 – внутрішнього і середнього. Вервес Ю.Г., Балан П.Г., Серебряков В.В. Біологія: підручник для 7 кл. загальноосвітніх навчальних закладів ?К.: Генеза, 2002, ст.125-128

 

Відповідь:А) міокард лівого …

 

Відповідь:Г) Хижі

Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Ведмедеві
Рід: Великі панди
Вид: Велика панда

 

Відповідь:А) гіпофізом

Аргінін вазопресин (АВП), також відомий як вазопресин, аргіпресин або антидіуретичний гормон (АДГ) — це нейрогіпофізарний гормон, що синтезується у багатьох ссавців. Його основні функції — утримання води в організмі і звуження судин. Вазопресин регулює утримання води в організмі, збільшуючи реабсорбцію в збірних трубочках нефрона у нирках.[1] Вазопресин збільшує водопроникність збірних трубочок і дистальних звивистих канальців у нирках, викликаючи переміщення водних каналів аквапорину-2 у плазматичній мембрані збірних канальців нефрона.[2] Вазопресин збільшує периферичний опір судин, що в свою чергу підвищує артеріальний тиск. Він відіграє ключову роль в гомеостазі, регулюючи рівень води, глюкози і солі у крові. Вазопресин утворюється з препрогормона-попередника, який синтезується в гіпоталамусі, накопичується і зберігається в пухирцях у задній долі гіпофізу, звідки вивільняється в кровотік. Однак деяка кількість вазопресину може виділятись безпосередньо в мозок і впливати на соціальну поведінку, сексуальну мотивацію, і материнську реакцію на стрес.

Відповідь:Г) немає правильних

Відповідь:В) ультрафіолетове випромінювання

Вітаміни групи Д утворюються під дією ультрафіолету в тканинах тварин і рослин з стеринів.

До вітамінів групи Д (вітамін D) відносяться:

* Вітамін D2 – ергокальциферол; виділений з дріжджів, його провітаміном є ергостерин;
* Вітамін D3 – холекальциферол; виділений з тканин тварин, його провітамін – 7-дегідрохолестерин;
* Вітамін D4 – 22, 23-дигідро-ергокальциферол;
* Вітамін D5 – 24-етілхолекальціферол (сітокальціферол); виділено з масел пшениці;
* Вітамін D6 – 22-дігідроетілкальціферол (стигма-кальциферол).
Сьогодні вітаміном D називають два вітаміну – D2 і D3 – ергокальциферол та холекальциферол – це кристали без кольору і запаху, стійкі в впливу високих температур. Ці вітаміни є жиророзчинними, тобто розчиняються в жирах і органічних сполуках та нерозчинні у воді.

Активність препаратів вітаміну D виражається у міжнародних одиницях (ME): 1 ME містить 0,000025 мг (0,025 мкг) хімічно чистого вітаміну D. 1 мкг = 40 МО

Одиниці виміру
Кількість вітаміну D вимірюється в міжнародних одиницях (МО).
1 МО 0,025 мкг холекальциферолу
40 МО 1 мкг холекальциферолу

Джерела вітаміну Д

Рослинні: люцерна, хвощ, кропива, петрушка;
Тваринні: яєчний жовток, вершкове масло, сир, риб’ячий жир, ікра, молочні продукти;
Синтез в організмі: холекальціферол утворюється у шкірі під впливом ультрафіолетових променів сонячного світла;

Вітамін Д утворюється в шкірі під дією сонячних променів з провітамінів. Провітаміни, у свою чергу, частково надходять в організмі в готовому вигляді з рослин (ергостерин, стигмастерин і ситостерин), а частково утворюються в тканинах їх холестерину (7-дегідрохолестерин (провітамін вітаміну D3).

За умови, що організм отримує достатню кількість ультрафіолетового випромінювання, потреба у вітаміні Д компенсується повністю. Проте кількість вітаміну D, синтезованого під дією сонячного світла залежить від таких факторів як:

* Довжина хвилі світла (найбільш ефективний середній спектр хвиль, який ми отримуємо вранці і на заході);
* Вихідна пігментація шкіри і (темніше шкіра, тим менше вітаміну D виробляється під дією сонячного світла);
* Вік (старіюча шкіра втрачає свою здатність синтезувати вітамін D);
* Рівень забрудненості атмосфери (промислові викиди і пил не пропускають спектр ультрафіолетових променів, що потенціюють синтез вітаміну D, цим пояснюється, зокрема, висока поширеність рахіту у дітей, що проживають в Африці та Азії в промислових містах).

Додатковими харчовими джерелами вітаміну D є молочні продукти, риб’ячий жир, яєчний жовток. Однак на практиці молоко і молочні продукти далеко не завжди містять вітамін Д або містить лише слідові (незначні) кількості (наприклад, 100 г коров’ячого молока містить всього 0,05 мг вітаміну Д), тому їх споживання, на жаль, не може гарантувати покриття нашої потреби в цьому вітаміні. Крім того, в молоці міститься велика кількість фосфору, який перешкоджає засвоєнню вітаміну Д.

Відповідь: Б) лише ІІ

Відповідь: 0 %

Відповідь: або А, або Б, або В, або Г, або відповіді на завдання не надано

Відповідь: А) 1

Відповідь: Б) модифікаційної

Відповідь: В) фітогенезу

Відповідь: Б) клімакс

Відповідь: А) яблуня – плодожерка – шпак – кішка

Відповідь: Б) внутрішнє прагнення до прогресу

Відповідь: А

Відповідь: 1-Г; 2-А; 3-Б; 4-Д

Відповідь:1-В; 2-А; 3-Г; 4-Б

Відповідь:1-В; 2-Б; 3-Д; 4-А

Відповідь:1-В; 2-А; 3-Д; 4-Г

Відповідь:1-Б; 2-В; 3-Г; 4-А

Відповідь:1-Г; 2-Д; 3-В; 4-А

Відповідь:2 2 2

Відповідь:3 3  3

Відповідь: 3 2  3

Відповідь:2 3 1

 

Виникли питання? Пишіть у коментарях.