Скачати

Т. О. Бізбіз

Усі уроки до курсу

«ЛЮДИНА І СВІТ»

11 клас

 

(СТАНДАРТНИЙ ТА АКАДЕМІЧНИЙ РІВНІ, 17 год.)

 

Издательская группа «Основа» — «Электронные книги»

Харків

Видавнича група «Основа»

2011

УДК 37.016 ББК 74.266.3 Б59

Бізбіз Т. О.

Б59 Усі уроки до курсу «Людина і світ». 11 клас. Стандартний, академічний та профільний рівні. — X. : Вид. група «Основа», 2011. — 301 [3] с. : табл. — (Серія «Усі уроки»).

ISBN 978-617-00-1041-4.

У посібнику представлені усі уроки до курсу «Людина і світ» для 11 класу за програмою 2010 р. Вони розроблені із застосуванням сучасних інноваційних технологій, новітніх форм і методів роботи.

Для викладачів, методистів та студентів педагогічних навчальних закладів.

УДК 37.016 ББК 74.266.3

© Бізбіз Т. О, 2011

ISBN 978-617-00-1041-4               © TOB «Видавнича група «Основа»«, 2011

СТАНДАРТНИЙ ТА АКАДЕМІЧНИЙ РІВНІ

ЗМІСТ

Тема І. ВСТУП

Урок 1. Вступ до курсу «Людина і світ». Поняття «людина як біосоціальна істота»

Тема II. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ

Урок 2. Поняття «соціалізація». Ґендерна соціалізація особистості

Урок 3. Поняття субкультури. Молодіжна субкультура. Школа. Однолітки

Тема III. СТЕРЕОТИПИ ТА УПЕРЕДЖЕННЯ

Урок 4. Стереотипи та їх роль у житті людини і суспільства. Толерантність. Ксенофобія. Расизм. ґендерні стереотипи

Тема IV. КОНФЛІКТИ

Урок 5. Поняття «конфлікт». Типи конфліктів. Зародження конфліктів та шляхи їх подолання

Тема V. СОЦІУМ (СУСПІЛЬСТВО ЛЮДЕЙ)

Урок 6. Поняття соціуму. Історичні типи стратифікованих суспільств

Тема VI. СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ

Урок 7. Поняття соціальної мобільності. Спілкування та співпраця як перспектива розвитку соціуму

Тема VII. ПРАВА. СВОБОДИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Урок 8. Еволюція уявлень про права людини в історії людства. Фундаментальні права і свободи людини, їх класифікація

Тема VIII. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

Урок 9. Поняття громадянського суспільства: суть, атрибути та функції

Тема IX. ПОЛІТИЧНІ ІНСТИТУТИ І ПРОЦЕСИ

Урок 10. Політика як суспільне явище. Політична система: сутність, структура, функції

Тема Х. ДЕМОКРАТІЯ

Урок 11. Поняття, форми та принципи демократії. Вибори як інструмент демократії

Урок 12. Поняття громади. Територіальне громадське та місцеве самоврядування. Участь громадян в управлінні суспільством

Тема XI. ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Урок 13. Засоби масової інформації та їх роль у суспільному житті

Тема XII. НАЦІЯ

Урок 14. Поняття нації. Нація і націоналізм. Нація етнічна і політична

Тема XIII. ПОЛІКУЛЬТУРНІСТЬ

Урок 15. Поняття полікультурності як добросусідства культур. Шляхи розв’язання міжнаціональних, міжконфесійних конфліктів

Тема XIV. УКРАЇНА І СВІТ

Урок 16. Місце України в інтеграційних процесах в Європі та у світі

Урок 17. Я — член сім’ї, громадянин держави, громадянин планети Земля

 

Тема І. ВСТУП

УРОК 1

Вступ до курсу «Людина і світ». Поняття «людина як біосоціальна істота»

Мета: розкрити основні завдання курсу, уявлення про його роль у формуванні світогляду людини; розкрити зміст основних понять: «людина», «особистість», «громадянин»; ознайомити учнів зі змістом і методами вивчення курсу.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Вивчення нового матеріалу

►► Зміст і методи вивчення курсу

Процес гуманізації й демократизації освіти за сучасних умов треба розглядати як реорганізацію демократичних і гуманістичних начал. Вивчення курсу «Людина і світ» має сприяти формуванню в сучасної молодої людини гуманістичної світоглядної культури на основі пріоритету загальнолюдських цінностей.

Уже в назві курсу «Людина і світ» визначено його основну мету: привернути увагу учнів до найвищої цінності — людини, яка живе в об’єктивно існуючому, якісно різноманітному світі.

Методи вивчення курсу:

• поєднання лекційних і пояснювально-ілюстративних форм викладу матеріалу вчителем з активною самостійною роботою учнів;
• розвиток уміння критично ставитися до фактів реальної дійсності та усвідомлювати власний життєвий досвід на основі висновків природничих наук, міфології, релігії, філософії;
• поєднання роботи з підручником та опрацювання додаткової літератури, довідкових джерел тощо;
• формування самостійності мислення.

Курс інтегративний за характером, він спрямований на узагальнення знань, набутих учнями під час вивчення різних навчальних предметів.

Головна мета курсу «Людина і світ»

Завданнями курсу є набуття учнями знань про процеси та явища суспільного буття, про філософські, культурні, політико-правові та соціально-економічні засади життя демократичного суспільства. Вивчення курсу сприятиме соціалізації учнівської молоді та активному включенню її в суспільне життя, виховуватиме в учнів такі громадянські риси, як правова відповідальність, толерантність, ініціативність, громадянська активність, національна самосвідомість.

►► Людина в основних типах світогляду

Теоретичними засадами формування життєвої позиції людини виступають чотири основні типи світогляду — міфологія, релігія, наука, філософія.

Подальша розповідь вчителя базується на матеріалах таблиці.

ОСНОВНІ ТИПИ СВІТОГЛЯДУ

Міфологія	Релігія	Наука	Філософія
Міф — це не первинна форма знання, а особливий тип світогляду, специфічне образне синкретичне уявлення про явища природи і колективне життя. У міфі як найбільш ранній формі людської культури поєдналися зачатки знань	Творча всемогутня сила — Бог, який стоїть над природою і поза природою. Буття Бога людина переживає як одкровення. Як одкровення, людині дано знати, що душа її безсмертна	Людська діяльність спрямована на здобуття і осмислення знання	Стійка формасуспільної свідомості, що розглядає світоглядні питання

ЛЮДИНА В ОСНОВНИХ ТИПАХ СВІТОГЛЯДУ

Міфологія	Релігія	Наука	Філософія
Людина — розумна тварина, наділена душею	Людина — істота, що вірить в існування надприродного	Людина — істота, яка пізнає світ	Людина — істота, що здатна бути мудрою

Бесіда

1. Яку із запропонованих теорій ви вважаєте найбільш обґрунтованою?

2. Чи можна обмежуватись однобічним розумінням сутності людини?

Таким чином, учні роблять висновок: складність людини визначається тим, що вона є суперечливою єдністю не тільки біологічного і соціального, а й фізичного і психічного, загальнолюдського й індивідуального. Чим більше людина вміє керувати своїми біологічними потребами, підпорядковувати їх високим прагненням або спрямовувати на досягнення суспільних цілей, тим більше в людині переважає соціальне і тим більш розвиненою вона є.

►► Людина, індивід, особистість

Поняття «людина — індивід — особа — особистість — індивідуальність», перш за все, характеризують якісні прояви людини.

Поняття «людина» означає вид у біологічній класифікації, розумну істоту, що має принципові відмінності від усіх інших істот.

Поняття «індивід» вживається щодо окремо взятого представника людського роду, якому властиві неповторні й унікальні природні і соціальні якості, представлені не в усій родовій повноті та яскравості. Тобто в кожному конкретному індивіді представлені далеко не всі можливі прояви родових якостей людини. Тому ми не можемо прямо і безпосередньо переносити всі характеристики роду на індивіда і навпаки.

Поняття «особа» характеризує певні реальні якості людського індивіда. Тому поза індивідом особи не існує. Але це не означає, що риси індивіда є рисами особи; такі характеристики індивіда, як зріст, колір волосся, вага, особливості, наприклад форма носу, на особу переносити не можна.

Якщо людська особа усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги, вона стає людською особистістю — самодіяльною соціальною та інтелектуальною одиницею. Коли ж це усвідомлення сягає розуміння, що внаслідок унікальності та неповторності особистості існує дещо таке, що здатна зробити лише вона (бо більше такої особистості немає, не було й не буде) і прагне це виконати будь-що, людська особистість набуває рис індивідуальності (див. схему).

Поняття «індивідуальність» може викликати (і викликає) асоціації з індивідуалізмом, і для таких асоціацій є певні підстави.

Людина	→	Особлива розумна істота, що має принципові відмінності від усіх інших живих істот; вид живих істот, що посідає певне місце в сукупності живих організмів
Індивід	→	Одиничний представник роду і стоїть в ряду таких понять: рід — вид — індивід
Особа	→	Суб’єкт та об’єкт соціальних стосунків; зосередження всіх якостей людини
Особистість	→	Людська особа, що усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги
Індивідуальність	→	Особистість, яка внаслідок усвідомлення своєї неповторності розуміє, що дещо в цьому житті може зробити лише вона, і прагне це реалізувати

Насправді ж, індивідуальність не може сформуватися без самоусвідомлення, без виокремлення себе з-поміж інших людей, без певної внутрішньої зосередженості. Але це не означає і не передбачає людської самоізоляції. Навпаки, усвідомлюючи свою незамінність, індивідуальність, людина усвідомлює і свою цілковиту ідентичність з іншими людьми, адже зрозуміти свою унікальність можна лише через порівняння з іншими людьми і лише за умови переконаності у тому, що всі інші люди є люди, але в чомусь — не такі. Мірою відповідальності людської індивідуальності стає вселюдськість, усвідомлення своїх життєвих здійснень як загальнолюдських або як здійснень, які щось змінюють у стані людства в певному змістовому значенні: коли чогось досягає якась окрема індивідуальність, то це демонструє можливості людства або людини як родової істоти.

Громадянин — людина, яка належить до певної територіальної спільноти — міста, країни тощо. Ця приналежність є формально юридично оформленою. Як член певного соціуму громадянин має певні права та обов’язки щодо цього соціуму і підпорядковується певним (прийнятим в громаді) нормам і законам.

Якщо громадянин — це індивід, що належить до конкретної держави і перебуває під її владою і захистом, то громадянськість — це політична позиція громадянина стосовно процесів, що відбуваються в суспільстві та державі. Відносини суспільства з державою стають дієвими, якщо суспільство можна назвати громадянським, тобто здатним «забезпечити реальну участь громадян в управлінському процесі та контроль з їхнього боку за діяльністю держави». Проте саме тут і виникають суперечності, які людство намагається подолати протягом кількох століть.

III. Закріплення вивченого матеріалу

Бесіда

1. У чому полягає головна мета курсу «Людина і світ»?

2. Чим відрізняється розуміння людини у міфології, релігії, науці та філософії?

IV. Підсумок уроку

Курс «Людина і світ», який ви будете вивчати в 11-му класі, допоможе вам сформувати особистий світогляд, здійснити світоглядне самовизначення, що є необхідною умовою успішної життєдіяльності людини. Набуті на уроках знання допоможуть активно включитися в суспільне життя держави, сформувати активну життєву ПОЗИЦІЮ.

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Виписати у словник нові поняття та опрацювати їх.

3. Підготувати комп’ютерну презентацію « Сім’я «.

Тема II. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ

УРОК 2

Поняття «соціалізація». Ґендерна соціалізація особистості

Мета: розвивати готовність і потребу учнів до самопізнання і самореалізації своєї особистості; ознайомити з процесом соціалізації (сутність, етапи, проблеми, значення); формувати вміння застосовувати знання з різних навчальних курсів і власного життєвого досвіду для вирішення навчальних практичних завдань; сприяти формуванню активної життєвої позиції.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Я пропоную вам послухати оповідку про давньогрецького філософа Діогена.

Одного разу вдень Діоген пішов багатолюдними вулицями Афін з ліхтариком в руках, промовляючи: «Шукаю людину».

Бесіда

1. Кого шукав Діоген?

2. Що для вам здалося дивним у поведінці філософа?

3. Як ви вважаєте, на яких ознаках особистості зосередився Діоген?

4. Які ознаки особистості можете назвати ви?

Робота зі схемою

ОЗНАКИ ОСОБИСТОСТІ

Висновок. Саме суспільство, а не природа максимально впливає на особистість.

III. Вивчення нового матеріалу

Поняття соціалізації

Третину свого життя людина навчається жити у світі складних суспільних відносин. У театрі ролі грають актори. Ми — актори театру життя. Кожна людина поводиться відповідно до ролі. Суспільство чекає від нас бездоганної акторської гри, щоб за необхідності «зробити з каменяра філософа». Знаючи закони природи, з «хорту лягаву не зробиш». Суспільство вимагає від нас потрібних йому вмінь і навичок, правильних рішень. І допомагає нам це зробити соціалізація.

Соціалізація — це навчання дітей і підготовка їх до дорослого життя.

Соціалізація починається в дитинстві і закінчується у глибокій старості процесом засвоєння соціальних ролей і культурних норм.

Навчання життя і навчання предмета — поняття різні. До соціалізації застосовуємо термін освоєння, а не навчання. Процес соціалізації переживає кожен з нас протягом всього життя.

• Не можна соціальних ролей і культурних норм навчитися за книгами.
• Соціальних ролей багато, кожна включає багато норм і правил, тому навчатися їх доводиться за реальних умов, протягом усього життя.

Завдання

— Щоб переконатися у важливості соціалізації, уявімо наше життя без неї. Як виглядала би людина? Наведіть приклади.

• У літературі: «Мауглі» Р. Кіплінга
• У реальному житті — в Індії 1940 р. було знайдено двох дівчаток — півторарічну Амалу і Камалу восьми років, які зростали серед зграї вовків. Після повернення до людського середовища Амала прожила один рік, а Камала — 10, проте дівчинка так і не навчилася говорити і сміятися, а пересувалась навколішки.

Висновок:

• У ході соціалізації людина з біологічної істоти перетворюється на соціальну. Соціальне середовище відіграє в цьому процесі вирішальну роль.
• Соціалізація дає можливість спілкуватися за допомогою ролей.
• Соціалізація забезпечує збереження самого суспільства: прищеплює новим громадянам загальноприйняті цінності, зразки поведінки.

Таким чином, соціалізація — процес розвитку людини, становлення особистості у взаємодії з навколишнім світом.

Етапи соціалізації

У доіндустріальному суспільстві вирізняли лише три етапи людського життя: дитинство, зрілість, старість. Дитинство закінчувалося рано — у 13-15 років, переважно після укладання шлюбу.

Люди лише нещодавно усвідомили, що кожен віковий період людини — це особливий світ. За часів Шекспіра діти в усьому були схожі на дорослих. Тільки після епохи Відродження з’явилися перші ознаки вікової різниці — зачіски, одяг… У XVIII ст. починають вирізняти юність. За образним висловом американського вченого Ф. Масгрейв, юнак був винайдений водночас із паровою машиною (1765 р. з’явився винахід Д. Уатта, а 1762 р. Ж.-Ж. Руссо «відкрив» юнака, написавши книгу «Еміль»).

Дитинство — найважливіший етап первинного навчання і соціалізації. «Всі ми родом з дитинства» (А. Екзюпері). Американський психолог Ерік Еріксон виділив 8 стадій у розвитку особистості, чотири з них припадає на дитинство. У цей період закладається фундамент соціалізації, людська особистість формується на 70 %. Не можна спізнитися, втратити час.

Учитель. Пропоную вам послухати східну притчу.

Молода мати прийшла до мудреця і запитала ради, коли їй треба починати виховання дитини «Скільки виповнилося вашій дитині?» — запитав мудрець. «Лише 3 місяці», — відповіла мати. «На жаль, ви запізнилися. Ви запізнилися рівно на 3 місяці», — сказав мудрець.

Запитання

— Ми нерідко говоримо — «золота пора дитинства», «безхмарне дитинство», «рожеве» і т. ін. Наскільки справедливі такі твердження? Порівняємо для цього дитячий і дорослий світ і з’ясуємо, чим вони відрізняються.

• Зростання, фізична сила;
• обмін речовин (у дітей — пластичний, у дорослих — енергетичний);
• розумові здібності і вміння їх з вигодою застосовувати;
• обсяг набутих знань;
• вміння приймати рішення і т. д. (продовжити список).

Висновок. Дитина не вміє жити в дорослому світі: не мас соціальних статусів і ролей, чітких прав та обов’язків, не знає, що таке соціальна відповідальність; погано уявляє собі, що таке соціальні норми.

Запитання

— Як діти засвоюють соціальні ролі?

• Діти не можуть оцінювати норми, здатні тільки їх засвоювати через стереотипи. Зразками для наслідування є найближче оточення — батько і мати. Батьки є агентами первинної соціалізації. Народна мудрість говорить: «Виховання дітей починається з їхніх батьків».
• У дітей ігрове освоєння світу. В які ігри грають наші діти? Які з них найбільш важливі? (Рольові ігри: «Дочки — матері», «Школа».) Те, чого навчаються в дитинстві, зберігається на все життя і багато в чому визначає його.

Юність — найважчий період соціалізації. «Роки юності — найважчі роки», — писав ще у XVIII ст. німецький філософ І. Кант.

Вікові рамки: 13-17 — тинейджер, 19-23 — юнак.

Запитання:

— Дайте визначення терміна «тинейджер». Чому цей вік називають важким, перехідним?

1. Відбуваються важливі фізіологічні зміни: статеве дозрівання; інтенсивне зростання (на 5-8 см на рік), збільшення маси тіла (4-8 кг на рік); перебудовується опорно-руховий апарат (збільшується ступінь окостеніння, наростає м’язова сила) і т. ін. Соціальна та психологічна зрілість дуже часто не встигає за зрілістю фізичною.

2. Психологічні зрушення (потяг до протилежної статі, посилюється агресивність, схильність до неприборканого ризику тощо).

3. Прагнення інновацій і творчості; невизнання авторитетів.

4. Підкреслене прагнення незалежності і самостійності.

5. Формується паралельна система цінностей: батьки — однолітки.

6. Змінюється поведінка (від майже повної слухняності до прихованої або явної непокори батькам).

7. Суперечності між прагненням самостійності і залежностю від думки і поведінки однолітків.

8. Закінчується формування фундаменту особистості — світогляду.

9. Усвідомлення свого «Я» відбувається як осмислення свого місця в житті; відбувається постійний пошук моральних орієнтирів.

Висновок. Рольовий діапазон тинейджерів, як і раніше, вкрай обмежений: економічно несамостійні, вимагають соціального захисту, не виступають учасниками правовідносин, не є власниками, виробниками. Вони лише споживачі; хоча психофізично вони вже дозріли для прийняття важливих рішень. Брак життєвого досвіду призводить до численних помилок. Проте головне не їхня кількість, а якість: злочинність, наркотики, алкоголь, статева розбещеність… Це спроба грати дорослі ролі, підлітки тяжіють до тих, хто їх вважає дорослими.

Підлітковий вік — це іспит для всіх (самого підлітка, батьків, вчителів). Не можна швидко і без зусиль вирішити всі проблеми цього віку: треба набратися терпіння…

Зрілість — це розквіт людської особистості. Тривалий час вона складалася з декількох циклів. Нижня межа розмита, приблизно 21-23 роки. Екстремальні ситуації зумовлюють швидке дорослішання особи. Верхня межа позначена віком виходу на пенсію — 55 років у жінок і 60 років у чоловіків.

Завдання

— Головний критерій зрілості: самостійність. Що вважати проявом самостійності? Доповніть наведений список.

Критерії самостійності

1. Самозабезпечення засобами існування.

2. Уміння розпоряджатися грішми.

3. Самостійність у виборі способу життя.

4. Проживання окремо від батьків.

5. Здатність відповідати перед законом.

6. Участь у виборах.

7. Укладання шлюбу.

Висновок. Доросле життя — найбільш активний період соціалізації, тому що саме в цей час спостерігається освоєння значної кількості соціальних ролей у реальному житті. Зрілість — найбільш активний творчий вік. Психолог Г. Леман проаналізував декілька тисяч видатних відкриттів і дійшов висновку, що найкращі, найбільш оригінальні ідеї та праці були зроблені людьми переважно у 29-30 років: Ньютон відкрив закон тяжіння в 24 роки; Лобачевський — неевклідову геометрію в 24; Менделєєв — періодичний закон у 35 років.

Після того як людина виходить на пенсію, закінчується активний період соціалізації — настає старість.

Старість — це період людського життя, що настає після зрілого віку і ділиться на кілька циклів: до 71 року — похилий вік; з 71 до 90 — старечий; вік людини понад 90 років вважають віком довгожительства. Старість — це фізичний стан, якому притаманне поступове згасання всіх життєвих функцій.

Запитання

«Старий — що малий», — говорить народна мудрість. Що спільного між дітьми і старими? У чому відмінність?

• Люди похилого віку перестали бути виробниками матеріальних благ, перетворилися на споживачів; надлишок вільного часу; вимагають до себе уваги (часто примхливі, дратівливі, невдоволені).
• •Діти — мета життя для батьків: люди похилого віку — це тягар для дітей. У дітей — майбутнє, у людей похилого віку зникають життєві плани, немає запасу часу і сил.

►► Ґендерна соціалізація особистості

Ґендерні уявлення особистості формуються під впливом ґендерних стереотипів — набору загальноприйнятих норм і суджень, що стосуються існуючого в суспільстві становища чоловіків і жінок, норм їхньої поведінки, мотивів і потреб. Ґендерні стереотипи закріплюють наявні ґендерні розбіжності і стають на заваді змінам у сфері ґендерних відносин.

Ґендерна соціалізація — це процес засвоєння людиною соціальної ролі, визначеної для неї суспільством від народження, залежно від того, чоловіком або жінкою вона народилася.

Ґендерні ролі — норми та правила поведінки жінок і чоловіків, що ґрунтуються на традиційних очікуваннях, пов’язаних з їх статтю. Вони відрізняються в суспільствах з різною культурою і змінюються із часом.

Механізми для здійснення ґендерної соціалізації

• Диференційне посилення, коли прийнятне ґендерно-рольове поводження заохочується, а неприйнятне — карається соціальним несхваленням.
• Диференційне наслідування, коли людина обирає статеворольові моделі у близьких їй групах — родині, серед однолітків, у школі — і починає наслідувати прийняте там поводження.

Суспільство під час формування статевої ролі і статевої свідомості орієнтується у вихованні на стандарти фемінність — маскулінність, при цьому толерантно ставиться до маскулінної поведінки дівчинки, але засуджує феміністичну поведінку хлопчика. Джерела ґендерного конфлікту орієнтовані у дитинство. Так, дівчата-спортсменки, що займаються чоловічими видами спорту, у 7 разів частіше мають чоловічу спрямованість дитячих ігор й у 15 разів частіше бувають лідерами в компанії хлопчиків.

Статево-рольова соціалізація відбувається протягом усього життя людини, тільки дорослішання сприяє формуванню самостійності у виборі цінностей і орієнтирів. За певних обставин люди можуть переживати ґендерну ресоціалізацію, тобто руйнування раніше прийнятих цінностей та засвоєння нових моделей поведінки.

Головна роль у ґендерному вихованні належить освітньовиховним установам. Дитина проходить через низку установ, утворених суспільством: дошкільні, середні, вищі навчальні заклади, позанавчальні заклади (центри, клуби, бібліотеки) та установи культури. На шкільні роки дитини припадає основний період формування ґендерної культури, громадянських цінностей, самоусвідомлення себе чоловіком або жінкою.

Важлива роль у формуванні ґендерних цінностей належить сімейному вихованню. Саме в родині у світогляді молодої людини формуються базові уявлення щодо поняття чоловічого і жіночого. Батькам необхідна певна установка на цілеспрямоване ґендерне виховання своєї дитини, усвідомлення високої відповідальності за підготовку юнака або дівчини. Вони можуть використовувати сучасний педагогічний досвід, підтримуючи співробітництво з навчальною установою, учителями, слухати спеціальні лекції, читати літературу. Тільки за таких умов можливе формування у молодої людини ґендерної культури і чуйності.

На становлення ґендерної свідомості впливають суспільні (неурядові), молодіжні, жіночі, правозахисні організації, засоби масової інформації, що пропагують ідеї рівності, публікують відповідні матеріали, випускають навчальні телепередачі.

►► Розвиток сім ‘ї як соціального інституту

Сім’я — міні-модель суспільства. Без сім’ї та сімейного виховання, сімейного піклування про дитину не було б ні суспільства, ні держави, ні етносу. Як би не змінювалися суспільні установки, які б негаразди не вирували над людством, сім’я завжди залишалася.

Щодо сім’ї та її ролі в суспільстві існує чимало багато поглядів представників різних течій.

Течія	Зміст
Утопісти	Мріяли знищити сім’ю, виступали за вільну любов, за те що б функції сім’ї передати державі
В. І. Ленін	Мріяв побудувати величезні фабрики-кухні, фабрикипральні та звільнити жінку від хатньої праці
Слов’янофіли	Відстоювали ідеал патріархальної сім’ї, де основна влада належала главі сімейства — батькові. Усі інші члени родини повинні були беззаперечно виконувати його волю. Роль жінки зводилася до народження і виховання дітей і ведення домашнього господарства
Марксисти	Виступали з критикою патріархальної сім’ї як чужої новим суспільним відносинам. «Тиранія, яка панує в такій родині, пригнічує і калічить людську особистість», — писав М. Бердяєв. Він закликав відстоювати більш вільні форми сім’ї: «Євангеліє вимагає свободи від рабства у сім’ї»

Сім’я дуже давній соціальний інститут. Її характер змінювався протягом історії: у суспільстві не вщухають суперечки про те, яка з форм сім’ї більш життєздатна. В епоху матріархату, коли влада належала жінкам, кожен знав свою матір, але ніхто не знав свого батька, замість сім’ї були так звані безладні стосунки. Потім влада перейшла до чоловіка, і батько мав точно знати, кому у спідок він передасть своє майно. Це сприяло появі парної сім’ї.

Із появою держави і права з’явилися закони про шлюб. У деяких мусульманських країнах й досі, особливо в селах, існують полігамні шлюби. За мусульманськими законами чоловікові дозволено мати до 4 дружин; у деяких країнах кількість дружин не обмежується взагалі, чоловік лише зобов’язаний брати на себе їх повне утримання. У Непалі у першій половині XX ст. сім’я будувалася за протилежним принципом: одна дружина могла мати до 5 чоловіків. Але в переважній більшості країн домінує моногамна сім’я.

►► Шлюб — основа сімейних відносин

Проблемне питання

— Як ви вважаєте, «сім’я» і «шлюб» — це одне й те саме?

Первісну основу сімейних відносин становить шлюб.

Шлюб — це форма відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється і за допомогою якої суспільство впорядковує і санкціонує їх статеве життя і встановлює їхні подружні права і обов’язки.

Шлюб — це контракт, який укладають 3 сторони: чоловік, жінка і держава. Сім’я — це більш складна система відносин, ніж шлюб, тому об’єднує власне подружжя, їхніх дітей та інших родичів.

Сім’я — не шлюбна група, а соціальний інститут, тобто система зв’язків і взаємодій між членами сім’ї, функція якої — відтворення населення та регулювання відносин між статями, батьками і дітьми.

Поява шлюбу як правової форми відносин між чоловіком і жінкою пов’язана з наслідуванням власності. Відповідно до європейських традицій, успадковування власності здійснювалося за чоловічою лінією. У давньоримському законодавстві право на спадщину визнавалося за кровними родичами. За імператора Августа (І ст. до н. е. — І ст. н. е.) був запроваджений податок на безшлюбність.

У сучасному світі, умови та порядок укладання шлюбу, його припинення і визнання недійсним регулюється сімейним правом. Шлюб реєструється в органах реєстрації актів цивільного стану (РАЦС). Шлюб, укладений за релігійним обрядом або відповідно до звичаїв будь-якої народності, не має правового значення. Регулювання прав і обов’язків подружжя, а також батьків і дітей в Україні здійснюється відповідно до Сімейного кодексу, прийнятому 2002 року.

►► Функції сім’ї

Виступ учнів з комп’ютерною презентацією «Сім’я».

Завдання

— На основі переглянутих презентацій і власного досвіду спробуйте визначити, які функції в суспільстві виконує сім’я. Що, на ваш погляд, є вищою сімейною цінністю?

ФУНКЦІЇ СІМ’Ї

Назва функції	Основні задачі
Репродуктивна	1. Громадська — відтворення населення.2. Індивідуальна — задовольняє потреби в дітях
Виховна	1. Формування особистості дитини.2. Вплив на розвиток особистості кожного її члена протягом усього життя. 3. Вплив дітей на батьків та інших дорослих членів сім’ї, які спонукають їх активно займатися самовихованням
Господарсько-економічна	1. Забезпечує міцні зв’язки.2. Підтримує матеріально неповнолітніх і непрацездатних її членів. 3. Надає підтримку тим членам сім’ї, у яких виникли матеріальні та фінансові труднощі
Відновлювальна	Відновлення і зміцнення фізичних, психологічних, емоційних і духовних сил людини після трудового робочого дня
Регулятивна	Упорядковує відносини між статями, здійснює первинний контроль за дотриманням членами сім’ї суспільних норм особистого, групового та суспільного життя
Соціалізація особистості	Опосередковує зв’язок особистості з суспільством: вона формує у дитини уявлення про соціальні зв’язки і включає в них його з народження

Виділяють також дозвільну, соціально-статусну, емоційну, сексуальну та функцію духовного спілкування сім’ї.

Сім’я забезпечує соціалізацію молоді в ході засвоєння дітьми нормативів громадського життя, задовольняє емоційну потребу в спільних переживаннях, обміні почуттями і настроями, запобігає психологічній неврівноваженості, захищає від почуття ізольованості і т. ін. Одним із результатів домашнього функціонування сім’ї як соціальної групи є ефективне попередження відхилень від вимог соціальних норм у переважній більшості сфер суспільного життя.

IV. Підсумок уроку

Соціалізація — це процес розвитку особистості протягом усього її життя; проходячи через кризи і долаючи їх, особистість отримує основу для подальшого зростання (Ерік Еріксон). Ми пройшли сходами людського життя, але куди ж вони нас привели? Угору? Униз? Угору по сходах, що ведуть униз?

Кожен з нас неповторна, унікальна індивідуальність. Чим важче умови життя, тим більше засвоюється людиною досвід, тим він буде ціннішим для майбутніх поколінь. Людина сама повинна прагнути самовдосконалення, маючи для цього умови. «Обставини такою ж мірою творять людей, у якій люди — обставини».

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Провести соціологічне опитування серед учнів 11-х класів школи «Із якими проблемами стикається сучасна молодь?»

УРОК 3

Поняття субкультури. Молодіжна субкультура. Школа. Однолітки

Мета: дати уявлення про основні поняття теми; пояснити, у чому полягає унікальність підліткового співтовариства і культури, чим вони відрізняються від співтовариства і культури дорослих; вдосконалювати навички самостійної роботи; виховувати, прищеплювати високу, справжню культуру, а також критичне і відповідальне ставлення до свого способу життя, потребу в духовності, свідомому прагненні до самовдосконалення.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма проведення уроку: лекція з елементами дискусії та бесіди.

Епіграф до уроку: Спільнота розвиватиметься лише тоді, коли її члени контролюватимуть спілкування між собою. Франц Фенол

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда

1. Кого, на вашу думку, можна вважати молодим?

2. Що означає «громадянське повноліття»?

Перевірка домашнього завдання

Виступ учнів з результатами соціологічного опитування якими проблемами стикається сучасна молодь?»

Проблеми, що хвилюють старшокласників нашої школи

• Отримати цікаву професію.
• Проблеми з власними грошима.
• Фінансові проблеми сім’ї.
• Стосунки з батьками.
• Стосунки між батьками.
• Відносини з однолітками.
• Конфлікти з педагогами.
• Проблеми із засвоєнням навчального матеріалу.
• Проблема вільного часу.
• Особисте життя.
• Здоров’я членів сім’ї.
• Відсутність модного одягу.
• Майбутнє.

III. Вивчення нового матеріалу

►► Поняття «культури». Види і функції культури

Культура (від лат. cultura — обробіток, виховання, освіта, розвиток, шанування) — історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений у типах і формах організації життя і діяльності людей, у їхніх взаєминах, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях.

Культура — це багаторівнева система. Виділяють світову й національну культури, до того ж, кожна з цих культур поділяється на матеріальну і духовну.

Запитання

1. Що належить до матеріальної культури?

(Це культура праці, матеріального виробництва, культура побуту, культура відносин до власного тіла, фізична культура.)

2. Що належить до духовної культури?

(Ця культура несе в собі пізнавальний розвиток, вплив на розум і душу людини, її інтелектуальне становлення.)

Таким чином, культура поділяється на певні види, які всі між собою тісно пов’язані. Головне завдання культури — всебічний розвиток людини, регулювання її поведінки і вчинків на основі формування цінностей і моральних норм.

Сьогодні на уроці йтиметься про молодіжну субкультуру. Вступаючи у доросле життя, молодій людині треба засвоїти те, що було створено попередніми поколіннями, дізнатися і сприйняти усталені норми суспільного життя. Проте цей процес не є простим. Не всі цінності, до яких прихильно ставиться старше покоління, сприймає молодь.

Оскільки людина є основною складовою одиницею суспільства, а суспільство складається з безлічі соціальних груп, то можна говорити про культуру окремих соціальних груп. Підлітки — найбільш численна соціальна група. У світі їх налічується близько 1 млрд. І всі вони є споживачами матеріальних і духовних цінностей, створених старшими поколіннями. Спільнота підлітків не є монолітною структурою, що включає всіх молодих людей. Відомі безліч підліткових спільнот, що розрізняються за віком, статтю, матеріальною забезпеченістю, національним складом. Спільноти підлітків можна розділити на формальні (шкільні класи, спортивні клуби, секції, театральні та предметні гуртки) і неформальні (позашкільні) групи (дворові компанії, субкультури).

Деякі фахівці вважають, що у підлітків існує власна культура. Підлітки створюють культуру зі своєю власною мовою, модою, захопленнями і, що найважливіше, зі своєю системою цінностей, відмінними від цінностей дорослих. Підтримувана підлітками, вона часом викликає занепокоєння дорослих.

Субкультура — це певний стиль, спосіб життя і мислення окремих соціальних груп всередині суспільства.

Почасти це пов’язано з притаманною віком критичністю, уявленням, що «історія починається з нас». Позначається і те, що молодь за своєю природою націлена на перетворення, створення нового.

Робота зі схемами.

Основні ознаки молодіжної субкультури
↓	↓	↓	↓
Виклик цінностям дорослих та експерименти з власним способом життя	Входження до різних груп однолітків	Своєрідні смаки, особливо в одязі, музиці	Це, швидше, культура дозвілля, ніж роботи

 

ХАРАКТЕРИСТИКА РІЗНИХ ГРУП МОЛОДІЖНОЇ СУБКУЛЬТУРИ

Вид	Характеристика	Проблеми
Репери та хіп-хопери	Людина-репер не лише займається спортом (що вже є плюс), вона виявляє себе творчо. А прояв таланту завжди сприяє зростанню особистості. Це величезний плюс.	Серед представників угруповання «Ганста» культивується агресивний стиль поведінки. Вони прагнуть володіти вогнепальною зброєю, оскільки вважають, що світ жорстокий і лише вони самі здатні себе захистити. Вони не визнають нікого і ніщо, вищих за себе
Готи	Зазвичай ці молоді люди шукають натхнення, а значить, вони творчі особи. Захоплення даною субкультурою — це спосіб накопичити енергію. А їх вигляд заперечує порожнечу нічного гламуру	Занепокоєння викликають сатаністи. їхня ідеологія — це епатаж і бунт проти церковно-традиціоналістської системи. Представники цього спрямування здатні осквернити церковні предмети, вдатися до кривавих жертвопринесень та інших дій, які супроводжують культ поклоніння сатані
Скінхеди	Головне гасло скінхедів — «Тільки сильні можуть жити». Отже, потрібно бути сильним, і не тільки тілом, але й духом	Мінусів набагато більше. Свою ідею вони сприймають надто буквально. Скінхеди здатні до безглуздої агресії щодо інших людей. Вони здатні убити «чужого»
Панки	Плюси виділити неможливо	Там, де з’являються панки, — бійки, пограбування, насильство з метою наруги над особистістю
Растамани	Досить спокійна культура і нешкідлива для суспільства. Як кажуть: «Чим би дитина не тішилася…»	По суті, їх заняття — це неробство, така людина навряд чи здатна чогось досягти у соціальному житті
Фріки	Не виявляють негативного ставлення ні до чого	Власне їх свобода є їхнім головним мінусом: вона дає їм все, але безпосередньо на них неможливо вплинути ззовні. Тобто поки що це нешкідливо і весело, але хто знає, у що це трансформується згодом…
Граффітери	Походить від італ. «графіті», що спочатку означало «надряпаний»
Рольовики	Лише інтелектуально розвинені люди стають рольовиками. Вони освічені, начитані, інтелігентні і миролюбні	Є небезпека «загратися» за тим або іншим сценарієм і вже не вийти з ролі. За таких обставин людина просто «випадає» із суспільства

Усі зазначені види молодіжної субкультури — це неформальні об’єднання молоді, яким притаманні певні ознаки.

1. Неформальні колективи не мають офіційного статусу.

2. Слабко виражена внутрішня структура.

3. Більшість об’єднань має слабко виражені інтереси.

4. Слабкі внутрішні зв’язки.

5. Дуже складно визначити лідера.

6. Програма діяльності відсутня.

7. Діють з ініціативи невеликої групи зі сторони.

8. Становлять альтернативу державним структурам.

9. Дуже важко піддаються класифікації.

Причини відходу молоді в андергаунд:

• виклик суспільству, протест;
• виклик сім’ї, непорозуміння в сім’ї;
• небажання бути як усі;
• бажання затвердитися в новому середовищі;
• привернути до себе увагу;
• нерозвинена сфера організації дозвілля для молоді в країні;
• копіювання західних структур, течій, культури;
• релігійні ідейні переконання;
• данина моді;
• відсутність мети в житті;
• вплив кримінальних структур, хуліганство;
• вікові захоплення.

IV. Підсумок уроку

Сьогодні глобалізаційні процеси активно проникають у повсякденне суспільного життя. Сучасна молодь соціалізується в рамках глобального знання, глобальних іміджів. Цей процес породжує новий тип соціальної диференціації та суспільної культури. Частиною загальної суспільної культури є молодіжна культура, яка формується з двох складових: власне створеної молоддю, що позиціонує своє бачення, очікування, наміри, та культури попереднього покоління з принципами та традиціями, які вже склалися. Молодь завжди перебуває у пошуку нової ідентичності, створенні нового стилю.

Сучасна молодь — це перше покоління, яке від початку сприйняло культуру як культуру мас-медіа. «Перша кібергенерація» — так назвав розвиток сучасних молодіжних рухів Дуглас Кельнер. Поняття «молодіжна культура» є багатозначним і неоднозначним. Так, залежно від ідеологічної спрямованості, говорять про «молодіжну культуру», «молодіжну субкультуру» і навіть про «контркультуру». Сьогодні молодіжна культура розвивається під впливом ЗМІ та комп’ютерних технологій.

Для молодіжних субкультур Заходу джерелами «нового стилю» стали культури Азії, Африки та американських індіанців. Джерелом конструювання «культурних мітів» вітчизняних молодіжних субкультур став насамперед Захід.

Після розпаду Радянського Союзу здалося, що нарешті здійснилася мрія дисидентів, хіпарів, неформалів… Настала цілковита свобода і безкарність, що переросла в безлад. Головним посередником у спілкуванні стали засоби масової інформації, які дуже негативно впливають на свідомість сучасної молоді.

Тому сьогодні однією з головних задач є активний вплив на молодіжну свідомість, щоб шляхом спільної координації дій започаткувати нову хвилю відродження національної культури України.

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Підготувати електронну презентацію на тему «Сучасна молодіжна субкультура».

Тема III. СТЕРЕОТИПИ ТА УПЕРЕДЖЕННЯ

УРОК 4

Стереотипи та їх роль у житті людини і суспільства.

Толерантність. Ксенофобія. Расизм. Ґендерні стереотипи

Мета: розвивати готовність і потребу учнів до самопізнання і самореалізації своєї особистості; визначити сутність понять «стереотипи», «толерантність»; формувати вміння застосовувати знання з різних навчальних курсів і власного життєвого досвіду для розв’язання навчальних практичних завдань; сприяти формуванню активної життєвої позиції.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма проведення: тренінг, дискусія.

Епіграф до уроку: Не все однакове придатне для всіх. Римський поет Проперцій

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання

Виступ учнів з презентаціями «Сучасна молодіжна субкультура».

III. Мотивація навчальної діяльності

Зі стереотипами ми зустрічаємось щоденно. Уявіть собі, якими є ваші уявлення про: відмінницю, вчительку, циганку, бізнесмена, ділову жінку, бомжа.

Завдання

Оберіть 2 стереотипи і запишіть їхні характерні ознаки. А тепер об’єднайтеся в групи та обміняйтеся своїми характеристиками.

1. Чи в усіх були однакові стереотипи?

2. Якщо так, то чому?

3. Якщо ні, то чому?

4. Чому у вас виникли саме такі стереотипи?

5. Як ви вважаєте, які чинники впливають на формування стереотипів у суспільстві?

— Вправи, які ми будемо виконувати сьогодні на уроці, ознайомлять вас з основними складовими «піраміди ненависті» — забобонами і стереотипами, дискримінацією, насильством. Ви зможете навчитися розпізнавати їх у собі та інших, усвідомити їх причини і шкоду, яку вони завдають суспільству і кожному з нас. Наявність стереотипів не є провиною людини. Стереотипи є в кожного з нас, і це — природний спосіб пізнання світу.

Повідомлення теми та мети уроку.

IV. Вивчення нового матеріалу

►► Стереотипи

Стереотипи — це неправомочні узагальнення, які ми робимо щодо тих, кого ми мало знаємо.

Людський мозок влаштований таким чином, що він постійно класифікує все, що йому трапляється в реальному житті. Коли у нас не вистачає інформації про якийсь предмет, ми відносимо його до певної категорії і приписуємо йому певні якості. Так ми вирішуємо, що «всі росіяни багато п’ють», а «всі підлітки вживають наркотики».

Завдання 1. Християни — мусульмани

Мета: дослідити стереотипи щодо різних етнічних і релігійних груп, їх зміст, види їх вияву в житті.

Кожна група буде працювати з одним з робочих аркушів. На робочих аркушах треба записати ваші уявлення про християн та мусульман. Спочатку члени груп самостійно заповнюють робочі аркуші. Потім знову об’єднуються в групу та обговорюють відповіді. Можна працювати з тими національними групами, які є актуальними для вашого регіону, класу, міста і т. ін.

Обговорення

1. Чи складно було заповнювати робочі аркуші?

2. Якщо якимось групам це було легше, а комусь — важче, то чому це сталося?

3. Чи збігаються думки всієї групи?

4. Чи насправді всі мусульмани / українці / євреї такі, як написано в робочих аркушах?

5. Яким чином у вас сформувалася саме така думка?

6. Чи впливають на вашу думку стереотипи?

Робочий аркуш

• Християни (або українці)
• Українці люблять…
• Ми всі знаємо, що українські…
• Українців можна відрізнити за…
• Українці завжди надходять…
• Всі інші вважають, що українські…

Мусульмани

• Мусульмани люблять…
• Ми всі знаємо, що мусульмани…
• Мусульман завжди можна відрізнити за…
• Мусульмани завжди надходять…
• Всі інші вважають, що мусульмани.

Євреї

• Євреї люблять…
• Ми всі знаємо, що євреї…
• Євреїв можна відрізнити за…
• Євреї завжди знаходять…
• Усі інші вважають, що євреї…

►► Забобони

Забобон — негативне ставлення до людини чи будь-якої групи людей, про яких ви насправді нічого не знаєте. Це також негативне ставлення на підставі не особистого знайомства з людиною, а думки (стереотипу) з приводу групи, до якої він належить.

Забобони зазвичай з’являється у нас тому, що вже прийнятий у тому суспільстві або групі, де ми перебуваємо. Існують різні види забобонів. Вони можуть бути пов’язані зі статтю, віком, національною приналежністю, прихильністю до певної релігії, походженням, рівнем доходу, сексуальною орієнтацією або інвалідністю людини.

Завдання 2. Залізничний експрес

Мета: виявити забобони в групі. Усвідомити неминучість наявності упереджень і навчитися жити з ними.

Вам знадобиться: список пасажирів. Кожному учаснику буде надано список. Питання звучить так: «З ким із цих людей ви б найменше хотіли опинитися в одному купе поїзда?». Учасники повинні визначити три найбільш небажаних для себе людей і три найбільш бажаних. Потім учасники діляться на групи по три людини. Кожна група — купе. Мета — проранжирувати список з тим, щоб обрати четвертого супутника. Після цього група збирається разом й обговорює різні вибори.

Список

• циганка;
• явний гомосексуаліст; скінхед;
• молодий чоловік, хворий на СНІД;
• неохайно вдягнена жінка з маленькою дитиною;
• кавказець-мусульманин;
• людина з села з великим мішком;
• африканський студент;
• підліток, схожий на наркомана;
• колишній ув’язнений;
• таджик у національному одязі;
• міліціонер;
• інвалід зі складеною коляскою; кришнаїт;
• китаєць, який споживає їжу з дивним запахом;
• людина, що говорить незрозумілою мовою.

Обговорення

1. Чи важко було дійти спільної думки?

2. Чому у різних груп відповіді виявилися різними?

3. Чому відповіді усіх груп іноді збігалися?

4. Чому ви не хотіли їхати з людиною в одному купе?

1) Коли нами керує страх, коли — бридливість, коли — негативне ставлення загалом?

2) Наскільки вони у кожному випадку обґрунтовані?

5. Чи можемо ми щось зробити з нашими почуттями в таких випадках? А чи треба з ними щось робити?

6. Чи може будь-хто відмовитись їхати з нами в одному купе? А якщо справа відбувається в іншій країні?

7. Як ми чинимо, коли потрапляємо в одне купе з небажаною людиною? Чи траплялися ситуації, коли ви (або хтось у вашій присутності) поводились ганебно з людьми, які вам не подобаються?

8. Чи винні ті, з ким ми не хочемо їхати?

9. Що вони відчують, якщо побачать наше невдоволення?

10. Як найкраще вчинити в таких випадках?

►► Толерантність

Сучасна культурна людина — це не лише освічена людина. Цього замало. Це людина, що володіє почуттям самоповаги і поваги до оточуючих. Толерантність вважається ознакою високого духовного та інтелектуального розвитку індивідуума, групи людей, усього суспільства загалом.

Генеральною конференцією ЮНЕСКО 1995 р. була прийнята Декларація толерантності. Відповідно до Декларації принципів толерантності, ми розуміємо, що «толерантність означає повагу, прийняття і правильне розуміння багатого розмаїття культур нашого світу, наших форм самовираження і способів прояву людської індивідуальності… це гармонія в різноманітті, це чеснота, яка робить можливим досягнення миру і сприяє заміні культури війни культурою миру… У своєму житті ми спілкуємося з представниками різних національностей, культур, світів, соціальних верств… тому треба вміти поважати культурні цінності як свого народу, так і представників іншої культури, релігії, навчитися знаходити точки дотику».

До того ж толерантність як якість особистості допомагає людині адаптуватися в іншому середовищі, до несподівано нових для нього умов життя. Люди, що не володіють цією якістю, виявляють категоричність, нездатні до змін, яких вимагає від нас життя.

Значення слова «толерантність» у різних народів пояснюється по-різному.

Іспанською це поняття означає здатність визнавати відмінні від власних ідеї або думки;

• французькою — ставлення, за якого допускається, що інші можуть думати чи діяти інакше, ніж ти сам; англійською — готовність бути терпимим, поблажливим; китайською — дозволяти, сприймати, бути великодушним щодо інших;
• арабською — прощення, поблажливість, м’якість, милосердя, співчуття, терпіння, прихильність до інших; російською — здатність терпіти щось і когось (бути витриманим, витривалим, стійким, вміти миритися з існуванням будьчого і будь-кого).

Бесіда

1. Яке з визначень вам імпонує найбільше?

2. Чому, на ваш погляд, у різних країнах ці визначення формулюються по-різному?

3. А що ж об’єднує ці визначення?

4. Чим зумовлена актуальність толерантності у наш час?

Завдання

Учням пропонується закінчити речення «Бути толерантним — це означає…»:

• бути терпимим до оточуючих;
• поважати людей, їх думки, релігію;
• сприймати інших такими, якими вони є;
• розуміти різноманіття культур нашого світу.

Запитання

1. Чи притаманні вам якості, що характеризують толерантну людину?

2. Чи вважаєте ви себе толерантною особистістю?

Робота з таблицею

— Ознайомтесь зі змістом порівняльної таблиці «Толерантна та інтолерантана особистості» і зробіть висновки.

Толерантна особистість	Інтолерантна особистість
Повага до думки інших	Нерозуміння
Доброзичливість	Ігнорування
Бажання будь-що робити разом	Егоїзм
Розуміння і сприйняття	Нетерпимість
Чуйність	Висловлювання зневаги
Допитливість	Дратівливість
Поблажливість	Байдужість
Довіра	Цинізм
Гуманізм	Невмотивована агресія

Учні роблять висновки.

Учитель висловлює особисту точку зору.

Загальний висновок. Не буває абсолютно толерантних та абсолютно інтолерантних людей. У сучасному світі складно знайти приклади толерантного суспільства. У людства не виробився імунітет проти інтолерантності. Людина робить в житті різні вчинки. Важливо, чи є в нас прагнення до толерантних відносин, бажання повноцінно реалізувати свої здібності, спираючись на стійкі життєві позиції, цінності та ідеали.

Чому так актуальна толерантність в наш час? Тому що ми часто чуємо такі слова, як «біженець», «жертва насильства», «екстремізм», «конфлікт», «агресія», «тероризм», тому що в підлітковому та молодіжному середовищі спостерігається катастрофічне поширення всіляких форм антигромадської поведінки; тому що зростає кількість антигромадських молодіжних організацій радикального спрямування.

►► Ксенофобія і расизм

Ксенофобія (від грецьких слів ξευος (ксенос) — «чужинець», «незнайомець», та φοβος (фобос) — «страх») — неоднозначний термін на позначення певного стану людини, що виявляється у нав’язливому страху щодо чужинців чи просто чогось незнайомого або страх перед чужоземцями та ненависть до них.

Уперше термін «ксенофобія» зустрічається у словнику Вебстера, виданого 1841 р. у СІЛА. Такі визначення засвідчують, що головним об’єктом ксенофобії завжди були незнайомці або чужинці (xenos — сторонні, іноземці). Причини тут прості: історично так склалося, що поява чужинців, зазвичай не віщувало нічого доброго. У гіршому випадку вони претендували на поля і пасовища, на майно і дружин. У кращому випадку — втручалися в життя суспільства, приносячи із собою зміни. Отже, чужинці являли реальну загрозу сформованому способу життя.

Розрізняють дві основні форми ксенофобії. Перша спрямована на групу всередині суспільства, що вважається чужою і шкідливою для суспільства, наприклад нові іммігранти, біженці, трудові мігранти, євреї, цигани, гомосексуалісти. Об’єктом другої форми ксенофобії є переважно культурні елементи, що вважаються чужими. Усі культури піддаються чужоземному впливу, але культурна ксенофобія є часто вузькоспрямованою на певні прояви такого впливу (наприклад, поширення нетрадиційної для даної країни релігії).

Расизм у загальному випадку розглядають як форму ксенофобії. Ксенофобія передбачає віру в те, що об’єкт ворожості є чужим.

З точки зору біосоціології, ксенофобія є суспільною проекцією інстинкту самозбереження певної національно-економічної формації.

Незначні прояви ксенофобії є цілком природними і нешкідливими для суспільства загалом, але таке твердження багато хто піддає сумніву.

Расизм — світогляд, а також політичні теорії і практики, що ґрунтуються на расовій дискримінації, на уявленні про поділ людей на біологічно різні групи, тобто на раси на основі особливостей зовнішнього вигляду, як-от: колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла тощо і різному ставленні до людей та їх спільностей залежно від їх приналежності до цих груп (рас).

Згідно з расистськими теоріями, люди різних рас розрізняються за соціально-біологічною поведінкою. Тобто до зовнішніх ознак «прив’язують» важливі психологічні, розумові та фізичні особливості або роблять антинаукові, безпідставні узагальнення на зразок: «усі негри ліниві», «усі жиди жадібні» тощо. Ця різниця, як стверджують послідовники расистських теорій, зумовлена механізмами спадковості і не зникає повністю у результаті виховання, соціалізації та інших культурних процесів.

Расова дискримінація означає будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевагу, засновані на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою або наслідком яких є знищення або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будьяких інших галузях суспільного життя.

Поняття «расової дискримінації» не застосовується до відмінностей, винятків, обмежень чи переваг, що їх держави-учасниці Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації проводять чи роблять між громадянами і негромадянами.

►► Ґєндерні стереотипи

Метод «Мозковий штурм»

1. Що означає « поводитись як чоловік « ?

2. Які слова або фрази спадають на думку у зв’язку з цим?

Першим запропонуйте відповісти юнакам. Спробуйте записувати фрази хлопців, або обговорити ці питання в парах і потім поділитися своїми думками з класом. Складіть список стереотипів про те, «як поводиться справжній чоловік». У ньому наведено, як ставляться до хлопчиків і якої поведінки від них очікують упродовж дорослішання в нашому суспільстві. Чоловіки і хлопчики не народжуються такими, як у цьому списку: вони починають виконувати ґендерні ролі в процесі соціалізації.

Далі до роботи підключаються дівчата.

1. Що означає «поводитись як жінка»?

2. Які слова або фрази спадають вам на думку у зв’язку з цим?

Складіть список стереотипів стосовно того, «як поводиться справжня жінка». У ньому наведено, як ставляться до дівчат і якої поведінки від них очікують упродовж дорослішання в нашому суспільстві. Дівчата, як і хлопці, вчаться підкорятися специфічним рольовим очікуванням упродовж дорослішання.

Запитання

— Що ж таке ґендерні ролі?

►► Ґєндерні ролі та їх різноманіття

1. Як ви вважаєте, що таке соціальна роль?

Соціальна роль — це набір норм, що визначають, як мають поводитися люди у даній соціальній ситуації.

2. Які ролі виконує людина, наприклад: чоловік, жінка, керівник, підлеглий, службовець, робітник, учитель, вихователь, вихованець, учень, учениця, директор, чоловік, дружина, батько, мати, син, дочка, брат, сестра, друг, подруга, бабуся, дідусь, домогосподарка, господар і т. ін.?

3. Кожна людина виконує безліч ролей. Виділіть ролі, виконання яких залежить від статі.

Учні називають, ведучий записує в таблицю.

Чоловічі ролі	Жіночі ролі
Чоловік	Дружина
Батько	Мати
Син	Дочка
Керівник	Домогосподарка
Шанувальник (коханець)	Коханка (утриманка)
Брат	Сестра
Друг	Подруга

Ролі, виконання яких залежить від статі (ґендеру), називають статеві, ґендерні ролі. Ґендерна роль — одна з соціальних ролей людини.

Ґендерна роль — набір очікуваних зразків поведінки (норм) для чоловіків і жінок, що випливають з понять, пов’язаних з ґендером, а також поведінки у вигляді мовлення, манер і жестів.

Визначеність поведінки, пов’язаної з ґендерними ролями, особливо очевидна в поділі праці на чоловічу і жіночу.

Ґендерна роль — диференціація діяльності, статусів, прав та обов’язків індивідів в залежності від їх статевої приналежності. Ґендерні ролі — вид соціальних ролей, вони висловлюють певні очікування, проявляються в поведінці. На рівні культури вони існують у контексті певної системи статевої символіки і стереотипів маскулінності і фемінності. Ґендерні ролі завжди пов’язані з певною нормативною системою, яку особистість засвоює і переломлює у своїй свідомості та поведінці.

Запитання

— Ґендерні ролі, які ми з вами виділили, можна якось об’єднати за сферами?

Усі описані в літературі ґендерні ролі можна умовно розділити на:

1) загальнопрофесійні, або професійні, розпорядчі, які сфери діяльності більш прийнятні для чоловіків, а які — для жінок (водій, міліціонер, вихователь, вчитель, шахтар, продавець, лікар іт. д.);

2) сімейні, які, у свою чергу, діляться на подружні і батьківські; вони визначають норми відносин, поведінку партнерів, батьків і дітей (чоловік, дружина, мати, батько, брат, сестра, дядько, тітка, бабуся, дідусь);

3) сексуальні, які диференціюють сексуальну поведінку чоловіків і жінок, визначають відносини між ними в сексуальній сфері (коханка, коханець, альфонс, утриманка і т. ін.).

Запитання

1. Де ми навчаємося ґендерних ролей?

2. Яким чином ми засвоюємо цим стереотипи?

(У разі, якщо учні називатимуть серед іншого телебачення або фільми, попросіть їх назвати конкретні приклади і запишіть.)

3. Звідки таку інформацію отримують жінки?

(Якщо згадають мам, то можна запропонувати обговорити це питання.)

4. Хто ще впливає на наше навчання ґендерних ролей?

5. Де ще в суспільстві ми чуємо подібні повідомлення?

6. Якими словами чи принизливими прізвиськами називають хлопчиків, якщо вони не відповідають тим стандартам, що ми навели у списку?

7. Як називають жінок, які виходять за рамки цих стереотипів?

8. Як ці прізвиська посилюють вплив стереотипів?

9. Як ми почуваємось, коли нас обзивають?

10. Як ви вважаєте, що відчуває людина, яка обзиває іншу людину такими словами?

(Ці слова використовують для того, щоб образити людину, зачепити його емоційно, тож наша перша реакція на них — повернутися в безпечний простір стереотипів.)

Оцінюємо ґендерні стереотипи.

IV. Підсумок уроку

Основна шкода від суспільних стереотипів полягає в тому, що вони зводять штучні кордони мислення людини, і, відповідно, обмежують можливості для її діяльності виключно бажаними для суспільства варіантами. Будь-яке відкриття чи винахід, взагалі будь-яка принципово нова думка — це подолання будь-якого стереотипу; ніяка творчість у межах стереотипів неможлива.

Для подолання в собі суспільних стереотипів можна практикувати таке: все робити не так, як це зазвичай роблять інші. Тобто пропонуємо використовувати предмети не за їх прямим призначенням, ходити і їздити незвичними маршрутами, виявляти емоції не властивим тобі чином. І ще: виключити зі своєї мови слова «привіт», «дякую», «будь ласка» та їх синоніми.

Любителям міркувати про честь і шляхетність: пограйте у стару Шапок ляк. Робіть дрібні капості оточуючим (можете почитати журнали «Хакер» і «Хуліган», якщо бракує фантазії) і вважайте це благородними вчинками.

Якщо чинити так хоча б раз на тиждень — відчуєте, що багато чого змінилося у твоєму підході до життя.

V. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Тема IV. КОНФЛІКТИ

УРОК 5

Поняття «конфлікт». Типи конфліктів.

Зародження конфліктів та шляхи їх подолання

Мета: забезпечити засвоєння моделі конфлікту; показати які шляхи виходу з конфліктів існують; розвивати вміння відстоювати та аргументувати свою позицію; працювати в групах; аналізувати документи; публічно виступати; формувати здатність до толерантної поведінки.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Епіграф до уроку: Конфлікти — це норма життя. Якщо у вашому житті немає конфліктів, перевірте, чи є у вас пульс. Ч. Ліксон

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Ми живемо у світі, де часто сонячне світло порозуміння заслоняють хмари образ, дме холодний вітер підозр, спалахують блискавки конфліктів. …Як утримати прекрасну погоду в нашій душі, жити в мирі і радості? Як не «змокнути» під дощем нерозуміння і як допомогти в цьому іншим?

Однією з найбільш актуальних проблем сучасного суспільства є проблема конструктивної співпраці та взаємодії. У зв’язку з цим проблема соціальних конфліктів стала предметом вивчення багатьох наук, таких як філософія, соціологія, політологія, педагогіка, психологія і т. д. У 80-ті роки XX ст. у багатьох країнах світу з’явилися конфліктологічні центри, а 1986 р. в Австралії за ініціативою ООН було створено міжнародний центр розв’язання конфліктів. Останнім часом наука конфліктологія набуває дедалі більше практичного значення. Можливо, невдовзі цей предмет вивчатиметься в школі.

III. Актуалізація опорних знань

Метод «Мозковий штурм»

1. Що ви розумієте під поняттям конфлікт?

2. Чи можна дати однозначне визначення поняттю «конфлікт»?

3. Якими бувають види конфліктів?

4. Яким чином можуть бути розподілені ролі у конфлікті? (Підбурювач, свідок, пособник, посередник)

Висновок. Конфлікт — це зіткнення окремих людей чи соціальних груп, що виражають різні, часом протилежні цілі, інтереси і погляди.

IV. Вивчення нового матеріалу

У конфліктології вироблена певна модель конфлікту.

Конфлікт
↓	↓
Конфліктна ситуація	Інцидент
↓	↓
Наслідки конфлікту (вихід з конфлікту)

Робота в групах над завданням

Щоби закріпити модель конфлікту, учні виконують завдання.

Ситуація 1

Між двома співробітниками не склалися стосунки. У приватній розмові один висловився не зовсім коректно стосовно свого співрозмовника. Той образився, грюкнув дверима і написав скаргу на першого. Вищий керівник викликав кривдника і примусив його вибачитися. «Інцидент вичерпано», — заявив керівник задоволено, маючи на увазі, що конфлікт розв’язано. Чи це так?

1. Зверніться до моделі конфлікту і визначте:

а) що є конфліктом;

б) конфліктною ситуацією;

в) інцидентом.

2. Які наслідки конфлікту?

Ситуація 2.

Цікава конфліктологія

Група підлітків зібралася послухати музику. Думки розділилися: одні хотіли слухати поп-музику, а інші були любителями «металу». Зав’язалася суперечка. Пристрасті вирували…

— Якими можуть бути шляхи розв’язання конфлікту?

Кожна група має запропонувати вихід із ситуації, що склалася, і відповісти на запитання.

Після виступів груп вчитель підводить учнів до розуміння того, що існує три шляхи виходу з конфлікту:

1. Конструктивний (гумор, поступки, компроміс, співробітництво, усвідомлення позиції сторін).

2. Деструктивний (погроза, насильство, брутальність, приниження, перехід на особистості, розрив відносин).

3. Ігнорування (відхід від розв’язання проблеми).

Розв’язуючи конфлікт, люди беруть на озброєння певну стратегію.

Робота в групах над завданням

Кожна група повинна порівняти надані тексти девізів з назвою стилів у конфлікті і правильно співвіднести девіз і стратегію.

Девізи:

• «Ніхто не виграє у конфлікті, тому я уникатиму його». (Уникнення)
• «Щоб я переміг, ти повинен програти». (Конкуренція)
• «Щоб ти виграв, я повинен програти». (Пристосування)
• «Щоб кожен з нас щось виграв, кожен з нас має щось програти». (Компроміс)
• «Щоб виграв я, ти повинен теж виграти». (Співробітництво)

Завдання

— Як успішно розв’язати конфлікт?

Існує три шляхи виходу з конфлікту.

1. Переговори — це процес, під час якого сторони намагаються розв’язати конфлікт шляхом безпосереднього обговорення між собою. Сильна сторона переговорного процесу полягає в тому, що все залежить від самих сторін — як процес, так і результат безпосереднього обговорення.

2. Медіація. Під час медіації в процес вступає третя сторона — посередник, мета якої — допомогти опонентам домовитися. Виконуючи роль стороннього спостерігача і допомагаючи їх спілкуванню, медіатори намагаються сприяти пошуку сторонами рішення типу «виграш — виграш». І хоча медіатор бере на себе відповідальність за процес, все ж опоненти контролюють предмет дискусії та її результат.

3. Арбітраж. У випадку арбітражу третя сторона контролює не тільки процес, але й результат. Арбітри вирішують, що саме сторонам необхідно зробити для розв’язання конфлікту, і зазвичай наділені владою, здатною примусити сторони виконати відповідне рішення. У суперечках між дітьми арбітрами часто виступають батьки.

Запитання

1. У разі розв’язання конфлікту трьома способами, якими можуть бути наслідки?

2. Як почуватимуться себе учасники конфлікту в різних випадках. (За конструктивного рішення, деструктивного та ігнорування)І

3. Який шлях, на ваш погляд, найбільш оптимальний і завдасть менше потрясінь?

Конфлікт — це і руйнування, і творення водночас, оскільки суперечності, що лежать в його основі, мають бути осмисленими, натомість мають бути створені нові відносини. Замість того, щоб боятися і прагнути уникнути конфлікту, слід сміливо вникати в його суть, управляти його творчою силою.

Завдання

— Розробіть правила поведінки під час конфлікту.

Учні розробляють правила поведінки під час конфлікту «Кодекс поведінки», записують їх на ватмані і вивішують; відбувається загальне обговорення.

Шість правил, дотримання яких

дозволяє подобатися людям (за Дейлом Карнегі)

1. Щиро цікавтесь іншими людьми.

2. Посміхайтеся.

3. Пам’ятайте, що ім’я людини — це найбільш солодкий і важливий для неї звук будь-якою мовою.

4. Будьте гарним слухачем. Заохочуйте інших говорити про самих себе.

5. Говоріть про те, що цікавить вашого співрозмовника.

6. Навіюйте вашому співрозмовнику думку про його значущість і робіть це щиро.

V. Підбиття підсумків

Запитання

— Чи змінилася ваша думка про конфлікт?

Учитель. Психологи пропонують безліч варіантів виходу зі стресу або розслаблення. Один із них — подивитися на палаючу свічку і розслабитися.

Проживаючи життя, ми знову і знову потрапляємо в конфліктогенні зони, але ми не повинні лякатися цих об’єктивних обставин. Нам необхідно вирішувати конфлікти так, щоб ніхто й не здогадувався, що вони були.

І на завершення хочу сказати: використання конструктивних шляхів вирішення конфлікту допоможе вам зберегти друзів і не мати ворогів.

VI. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал уроку.

2. Написати твір-есе, використовуючи епіграф уроку «Конфлікти — це норма життя. Якщо у вашому житті немає конфліктів, перевірте, чи є у вас пульс» (Ч. Ліксон).

Тема V. СОЦІУМ (СУСПІЛЬСТВО ЛЮДЕЙ)

УРОК 6

Поняття соціуму. Історичні типи стратифікованих суспільств

Мета: визначити закономірності історичного розвитку; сприяти формуванню вмінь розрізняти види соціальної стратифікації; розвивати вміння комплексного пошуку, систематизації соціальної інформації з теми; формувати вміння аналізувати, робити висновки; формувати критичне ставлення до соціальної нерівності; розширювати міжпредметні зв’язки.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання

Декілька учнів зачитують свої твори-есе до епіграфа попереднього урока.

III. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Я хочу, щоб ви прослухали одну притчу і поміркували, чому саме її ми взяли під час вивчення сьогоднішньої теми.

Один багатій у скромному буденному жупані вирушив на свято до знатного городянина. Усі гості були у вишуканому вбранні з шовку і оксамиту. Тож на непоказного чоловіка присутні дивилися зі зневагою. Вельможу навмисне не помічали, морщили ніс і тіснили від столу, на якому було багато чудових страв. Тоді вельможа пішов додому, одягнув свій найкрасивіший каптан і повернувся на свято, сповнений гідності, наче володар. Гості одразу ж почали підлещуватися до нього. Кожен намагався поспілкуватися з ним або принаймні запам’ятати одне з його мудрих слів. Можна було подумати, що святковий стіл приготували лише для нього. Звідусіль йому пропонували найбільш смачні страви.

Але замість того, щоб їсти, вельможа почав пхати страви у широкі рукави жупана. Гості здивовано його запитали: «О, пане, що ви робите? Чому ви не їсте того, що ми вам пропонуємо?» А вельможа, продовжуючи набивати свій каптан стравами, відповів спокійно: «Я справедлива людина, і якщо говорити по правді, то гостинність ви виявили не мені, а моєму каптану. Тому він повинен отримати те, на що заслуговує».

Запитання

1. Про що ця притча?

2. Що ж таке соціальні відносини? За якими критеріями виділяють ті чи інші соціальні групи?

— Про різні соціальні групи, про ставлення до них ми сьогодні будемо говорити на уроці.

Повідомлення теми та мети уроку.

IV. Вивчення нового матеріалу

►► Поняття соціуму

Прагнучи пізнати суспільне життя людей, соціальна філософія стикається з багатьма труднощами, перша з яких — багатозначність терміна «суспільство».

Вмикаючи радіо або телевізор, ми постійно чуємо міркування про «інтереси суспільства», «перспективи суспільства», «кризу суспільства» і т. д. При цьому нікому з нас не спадає на думку подивитись довідкову літературу, щоб з’ясувати зміст цього поняття.

Більшість людей його вважають «самоочевидним», інтуїтивно зрозумілим. Біда, проте, в тому, що саме «очевидні» поняття зазвичай важко піддаються визначенню і роз’ясненню.

Існує чимало визначень терміна, який нас цікавить. Дійсно, у сучасній лексиці товариствами можуть називати і національнодержавні утворення, які існують на політичній карті світу, і добровільні об’єднання людей за професіями та інтересами («Товариство філателістів», «Товариство порятунку на водах « і т. ін.). Про товариство кажуть, коли мають на увазі соціальне оточення людини, коло його спілкування (застерігаючи від потрапляння до «поганого товариства»). Раніше суспільством («опчеством» за Далем) російські селяни називали сільську громаду, а аристократи — «бомонд», вищі соціальні верстви.

Соціум — велика, стійка соціальна спільнота, яка характеризується єдністю умов життєдіяльності людей в якихось певних відносинах.

Суспільство (соціум) можна визначити як сукупність усіх форм і способів взаємодії та об’єднання людей. У такому широкому значенні суспільство включає в себе все, що відрізняє цю систему від природно-космічних явищ, дозволяє розглянути створену людиною реальність як особливу форму руху матерії. Суспільство як система взаємодії людей визначається певними внутрішніми суперечностями — між природою й суспільством, між різними соціальними спільнотами, між суспільством і особистістю.

Соціальна спільнота — відносно стійка сукупність людей, що вирізняються більш-менш однаковими ознаками, умовами і способом життя, масової свідомості, спільністю соціальних норм, ціннісних систем і інтересів.

Спільноти не створюють свідомо, вони складаються під впливом об’єктивного ходу суспільного розвитку, спільного характеру людської діяльності.

Запитання

1. Наведіть приклади видів спільнот (виробничий колектив, суспільний клас, соціально-професійна група; нації, народності; сім’я, рід, плем’я).

2. Як виникли ці спільноти?

3. Що об’єднує ці спільноти?

4. Що таке група?

Під соціальною групою розуміють сукупність людей, що мають загальні соціальні ознаки і виконують громадсько необхідну функцію у спільній структурі суспільного розподілу праці та діяльності.

Класифікація груп

• За чисельністю: великі (етнічні, релігійні); малі (до 30 осіб).
• За характером взаємин: первинні (сім’я, клас, студентська група); вторинні (трудовий колектив).
• За способом організації та регулювання взаємодії: формальні (юридично оформлені); неформальні.

Умовні групи — довільні об’єднання людей за будьякою спільною ознакою.

Реальні групи — такі об’єднання людей, у яких має місце єдність діяльності, умов, обставин, ознак і в яких люди усвідомлюють свою належність до цієї групи.

Ознаки:

1. Пол.

2. Дохід.

3. Національність.

4. Вік.

5. Спорідненість і шлюб.

6. Професія.

7. Місце проживання.

За типом ідентифікації:

а) групи членства;

б) референтні групи (індивід може не входити до такої групи, але він звіряє свій статус і поведінку з цим еталоном);

в) аутгрупи (групи, які індивід вважає чужими).

Квазігрупа — слабко організоване, нестійке, короткочасне об’єднання людей випадкового складу (натовп, публіка в театрі).

Статусні групи — виникають на основі соціальної нерівності і відіграють важливу роль під час визначення соціального стану, статусу особистості.

Номінальні групи — їх виділяють для статистичного обліку населення:

а) пасажири приміських потягів, автобусів;

б) перебувають на обліку в міліції;

в) бездітні, багатодітні, малодітні;

г) які мають постійну або тимчасову прописку.

Агрегатні групи — сукупності людей, виділені на основі поведінкових ознак (аудиторія, публіка). «Агрегат» — випадкове скупчення людей.

Робота у групах

1. Охарактеризувати й навести приклад кожного типу соціальних груп.

2. Визначити поняття «спільнота». Назвати, які спільноти вам відомі та які ознаки їх об’єднують.

3. Охарактеризувати основні тенденції розвитку соціальних відносин у Україні.

4. Яким чином соціальні інститути керують поведінкою членів спільноти? (Через систему санкцій і нагород.)

Спільнота — сукупність людей, що характеризується певними єдиними ознаками (інтерес, умови життя і діяльності, близькість поглядів, спільна віра).

►► Види спільнот

1. Етнічні, територіальні, релігійні.

2. Стійкі (етнічні, територіальні).

3. Нестійкі (масові рухи, аудиторія, натовп).

4. Особливою спільнотою (самостійною одиницею) є територіальна спільнота (ТО) — сукупність людей, що живуть на одній господарсько освоєній території.

У кожному суспільстві існує соціальна нерівність.

Запитання

1. Назвіть причини соціальної нерівності.

(Факт наявності соціальної нерівності означає, що люди мають нерівний доступ до ресурсів суспільства та його благ, розрізняються ступенем впливу і влади, мають нерівні можливості для особистісного та професійного зростання.)

2. Які види нерівності вам відомі?

(Статева, вікова, національно-етнічна, релігійна, політична, економічна, культурна, освітня)

Передумови соціальної нерівності:

а) нерівність здібностей і можливостей;

б) обмеженість ресурсів суспільства.

Соціальна нерівність — система відносин у суспільстві, яку характеризує нерівномірний розподіл дефіцитних ресурсів суспільства (грошей, влади, освіти і престижу) між різними стратами, або верствами, населення.

Соціальна нерівність є причиною і наслідком соціального розшарування (соціальної стратифікації).

Стратифікація (лат. stratum — шар, пласт і facere — робити) — процес і результат диференціації суспільства на різні соціальні прошарки, що відрізняються за своїм суспільним статусом.

Страта — сукупність сімей та індивідів, що мають певний соціальний рівень за доходами, добробутом, владою або престижем.

Запитання

— Якими цінностями керуються люди, які відіграють певну роль у соціальній стратифікації? {Влада, власність, престиж)

Завдання

1. Доведіть, що соціальна стратифікація ототожнюється з процесом розподілу основних цінностей у суспільстві. На прикладах покажіть, що поділ суспільства на класи пояснюється нерівним доступом до таких цінностей, як влада, власність, престиж.

2. Доведіть і покажіть на прикладах, що нерівність є потужним стимулом суспільного розвитку, прогресу.

3. Доведіть, що в разі, якщо економічна нерівність стає занадто сильною, може виникнути соціальна напруженість у суспільстві.

►► Соціальна стратифікація

Основні категорії соціальної стратифікації

Соціальний прошарок — великі групи, члени яких не можуть бути пов’язані ні міжособистісними, ні формальними груповими відносинами, не можуть ідентифікувати своє групове членство і пов’язані з іншими членами таких спільнот на основі близькості інтересів, специфічних культурних зразків, мотивів і установок, способу життя і стандарту споживання.

Соціальний прошарок — соціальна спільнота, яку виділяють за однією або декількома ознаками диференціації суспільства — доходами, престижем, рівнем освіти, культури і т. ін.

Соціальний прошарок — це безліч людей, які в даному суспільстві перебувають в однаковій ситуації.

Соціальний клас — численна соціальна група людей, які володіють або не володіють засобами виробництва, що посідають певне місце в системі суспільного розподілу праці і мають специфічний спосіб отримання доходу.

Робота в групах

Учитель. Отже, ми з’ясували, що суспільство складається з різних груп. Розподіл же суспільства на групи називають соціальною диференціацією. Як ви вважаєте, диференціація властива будьякому суспільству? Щоб відповісти на це питання, розіб’ємося на групи й виконаємо таке завдання: уявімо певні суспільства з точки зору соціальної диференціації.

1-ша група. Первісне суспільство.

2-га група. Рабовласницьке суспільство.

3-тя група. Феодальне суспільство.

4-та група. Капіталістичне суспільство.

— Розглядаючи структуру суспільств, яких висновків ви дійшли?

1. В усіх без винятку суспільствах, навіть у первісному, спостерігається соціальне розшарування, або соціальна диференціація.

2. На наступних етапах розвитку соціальне розшарування ускладнювалося, ставало дедалі очевиднішим.

3. Відмінності в групах зумовлені їх неоднаковим доступом до економічних ресурсів.

4. Відмінності в групах зумовлені їх неоднаковим доступом до політичної влади.

5. Відмінності в групах зумовлені їх неоднаковим доступом до освіти та інших соціальних благ.

Робота зі схемою

Учитель. Перед вами схема середньовічного суспільства. Прокоментуйте її з точки зору соціальної диференціації.

Король

Феодали

Герцоги та графи

Барони

Лицарі

На сьогодні велика група людей, що перебуває на певній позиції, дістала назву страта (прошарок), а сукупність розташованих у вертикальному порядку соціальних верств — соціальна стратифікація. Термін «стратифікація» узятий з геології, де він означає розташування пластів Землі по вертикалі. Соціологія уподібнила будову суспільства до будови Землі і розмістила соціальні верстви (страти) також по вертикалі. Основою тут служить драбина доходів: бідняки посідають нижчу сходинку, заможні групи населення — середню, а багаті — верхню.

Запитання

— Як ви вважаєте, чому деякі дослідники вважають, що «геологічний» образ можна застосовувати до структури людського суспільства?

Не всі згодні, що можна проводити аналогію між структурою людського суспільства і структурою гірської породи. На думку критиків цієї точки зору, специфікою соціальної стратифікації є те, що вона відображає принцип нерівності.

Пригадайте і назвіть причини виникнення нерівності.

1. Відмінності у здібностях.

2. Відмінності у ставленні до праці.

3. Дискримінація на ринку праці.

4. Майнові відмінності.

5. Успіх і нещастя та ін.

IV. Підсумок уроку

Завдання

— Уявіть, що ви присутні на засіданні дискусійного клубу, який обговорює проблему нерівності. На обговорення винесена думка сучасного англійського політолога: «Уся історія людства засвідчує, що нерівність необхідна для досягнення якогось ідеалу людської досконалості, як індивідуального, так і колективного».

Клас ділиться на дві групи «критиків» і «прихильників», які мають обговорити проблему нерівномірного розподілу багатства між людьми, навести аргументи на захист своєї позиції.

Запитання

1. Чи треба позбавлятися нерівності?

2. Чи треба цього прагнути?

Висловіть свою думку, підкріпивши її аргументами.

Отже, людство з давніх часів замислювалося над цими проблемами. І шляхи їх вирішення не були однозначними.

V. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Тема VI. СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ

УРОК 7

Поняття соціальної мобільності. Спілкування та співпраця як перспектива розвитку соціуму

Мета: ознайомити учнів з основними функціями та завданнями соціальної мобільності як невід’ємної частини культури сучасного, демократичного суспільства; продовжити формування умінь і навичок аналітичної роботи учнів з джерелами інформації; сприяти виробленню навичок дослідницької роботи; сприяти соціальній адаптації учнів, розкриваючи роль професії як «соціального ліфта».

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

Повідомлення теми та мети уроку.

II. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда

1. «Все наше життя — це рух вперед, до мети». Як ви розумієте ці слова?

2. А які цілі перед собою ставите ви?

3. Кожен з вас хоче бути успішним. Як же цього домогтися?

III. Вивчення нового матеріалу

Мабуть, повністю готових рецептів успіху немає, але сьогодні на уроці ми з вами спробуємо відповісти на дуже важливі питання.

1. Що допомагає людині посісти більш високу соціальну позицію в суспільстві?

2. Як знайти своє покликання, стати успішним?

У вас на партах є аркуші, на яких ви протягом уроку спробуєте записати умови успішності для себе.

Характеризуючи будь-яке суспільство, ми звертаємо увагу на форми об’єднання людей: це групи, спільноти, які складають дуже важливу, соціальну сферу.

Запитання

1. Яка наука вивчає соціальну сферу життя суспільства?

2. Що означає поняття «соціальна диференціація»?

3. Соціальне розшарування властиве будь-якому суспільству?

4. Якими бувають види соціальної диференціації?

5. Чи можна усунути соціальну диференціацію?

Учитель називає теорії щодо усунення соціальної диференціації.

Марксизм — усунення соціальної нерівності за допомогою зміни економічної системи.

Інша точка зору — розшарування зла, якого не можна уникнути, з ним необхідно змиритися.

Ще одна позиція: нерівність — позитивне явище. Воно спонукає людей прагнути вдосконалення суспільних відносин. Соціальна однорідність — загибель суспільства.

Запитання

1. Яка з наведених точок зору імпонує вам більше?

2. Як ви розумієте соціальну рівність?

Таким чином, соціальна рівність — це рівність перед законом, рівність прав і можливостей.

Разом з тим рівність можливостей не передбачає рівних результатів. Документи ООН передбачають завдання створити рівні можливості для забезпечення добробуту нинішніх і майбутніх поколінь.

Бесіда

1. Що є елементами соціальної структури суспільства? (Класи, страти)

2. Назвіть критерії, покладені в основу поділу суспільства на страти.

3. А чи можлива зміна свого місця в суспільстві?

4. Яким чином це відбувається?

5. Чи завжди суспільство створює можливості, щоб людина мала змогу перейти з однієї соціальної групи до іншої?

►► Соціальна мобільність

Таланти народжуються в усіх соціальних верствах і класах. Якщо не існує бар’єрів для соціального руху, можна передбачити велику соціальну мобільність, коли деякі люди швидко досягають високого соціального статусу. Усі переміщення людини або соціальної групи становлять процес соціальної мобільності.

Соціальна мобільність — це зміна місця, яке посідають людина або група людей у соціальній структурі.

Одне із перших визначень соціальної мобільності дав відомий соціолог Пітірім Сорокін.

Соціальна мобільність — це будь-який перехід індивіда, групи або соціального об’єкта, або цінності, створеної або модифікованої завдяки діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої, в результаті чого соціальне становище індивіда або групи змінюється.

Розрізняють декілька типів соціальної мобільності.

1. Вертикальна мобільність — сукупність взаємодій, які сприяють переходу індивіда з одного соціального шару в інший. Графічно вертикальну мобільність позначають ↑.

2. Горизонтальна мобільність — перехід індивіда від однієї соціальної позиції до іншої, що перебуває на тому ж рівні (наприклад, зміна місця проживання, перехід з однієї сім’ї в іншу, з однієї релігійної групи в іншу). В усіх випадках індивід не змінює соціального шару, до якого належить. Графічно горизонтальну мобільність позначають ®.

Одним із прикладів вертикальної соціальної мобільності може бути життя і творчість знаменитої французької співачки Едіт Піаф. Її народження було насмішкою долі: мати співачка народила її просто на тротуарі, поки батько шукав візника. Першою пелюшкою майбутньої зірки Едіт Джованні Гасьон — таке справжнє ім’я Едіт Піаф — стала шинель поліцейського. Її виховувала бабуся, що мала пристрасть до алкоголю. Із 8 років Едіт почала допомагати батькові, виступаючи на вулиці. Вона пізнала все: голод, злидні, презирство, смерть малолітньої дочки… Проте не розгубила свій талант, змогла вийти на сцену, навчилася співати під акомпанемент, створила свій репертуар і… стала знаменитою. На сцену Едіт завжди виходила в чорній сукні. Хтось із критиків зауважив, що на тлі плаття, її руки, чудові, витончені, які вона піднімала під час співу, пурхали наче метелики. Публіка захоплювалася нею — до Піаф прийшли гроші і слава. Едіт зуміла із найнижчих верств суспільства переміститися нагору. Але це аж ніяк не казка про Попелюшку. Щоб досягти успіху, співачці довелося виявити силу волі, твердість характеру.

Суспільство може підвищувати статус одних індивідів і знижувати статус інших.

Завдання

— Зобразіть графічно у зошиті вертикальну та горизонтальну мобільність за такими позиціями:

а) зміна професії: робітник став інженером (↑);

б) переїзд з одного міста в інше без зміни професії (→);

в) підвищення кваліфікації в рамках однієї професії, наприклад, інженер — провідний інженер (↑);

г) підвищення рівня освіти (технік, здобувши вищу освіту, став начальником цеху) (↑);

д) пониження в посаді (↓).

Шляхи, якими відбувається переміщення людей з одних соціальних груп до інших, називають каналами соціальної мобільності, чи соціальними ліфтами.

Прикладами може бути: армійська служба, здобуття освіти, оволодіння професією, укладання шлюбу, придбання майна.

Надзвичайно актуальним сьогодні для вас може стати роль майбутньої професії як соціального ліфта. Вибравши гуманітарний профіль, ви вже визначаєте, що ваша професія буде у сфері взаємин людина-людина. Вивчаючи тему соціальної мобільності, можна замислитись над тим, чи користується попитом обрана вами професія в нашому місті, чи зможете ви пропонувати свої професійні здібності на ринку праці в іншому місті або регіоні.

Соціальна мобільність залежить від структури суспільства і безпосередньо від індивіда.

Приклади «закритого» суспільства з низькою соціальною мобільністю — патріархальне, традиційне суспільство, касти в Індії та деяких країнах Африки, замкнені групи, обмежений доступ до статусної групи.

Індустріальне, «відкрите» суспільство характеризується високою соціальною мобільністю. У такому суспільстві немає заборон на професії, шлюби, зміну місця проживання.

У межах одного суспільства й на окремих етапах його розвитку соціальна мобільність може бути різною (революції, війни, реформи).

Запитання

— Що в соціальній мобільності залежить від людини?

►► Соціальна комунікація

Соціальна комунікація (англ. social communication) — це обмін між людьми або іншими соціальними суб’єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо.

Цей обмін зумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві.

Можна виділити декілька основних підходів до розуміння сутності соціальної комунікації в сучасній науці. Зокрема, комунікація розглядається як:

• механізм, завдяки якому забезпечується існування та розвиток людських відносин, який включає в себе всі розумові символи, засоби їх передання у просторі та збереження у часі (Чарльз Кулі);
• обмін інформацією між складними динамічними системами та їх частинами, які здатні приймати інформацію, накопичувати її та перетворювати (Аркадій Урсул);
• інформаційний зв’язок суб’єкта з тим чи іншим об’єктом (Мойсей Каган),
• спосіб діяльності, який полегшує взаємне пристосування людей (Тамотсу Шибутані);
• акт відправлення інформації від мозку однієї людини до мозку іншої (Пол Сміт, Кріс Беррі,Алан Пулфорд);
• специфічний обмін інформацією, процес передання емоційного та інтелектуального змісту (Андрій Звєрінцев, Альвіна Панфілова).

Виділяють три основні (базові) функції соціальної комунікації:

1. Інформаційна функція означає, що завдяки соціальній комунікації в суспільстві передається інформація про предмети, їх властивості, явища, дії та процеси.

2. Експресивна функція визначає здатність соціальної комунікації передавати оцінну інформацію про предмети або явища.

3. Прагматична функція означає, що соціальна комунікація є засобом, який спонукає людину до певної дії та реакції.

Комунікація походить від лат. communicatio — єдність, передання, з’єднання, повідомлення, пов’язаного з дієсловом communico — роблю спільним, повідомляю, з’єдную.

Поняття «комунікація» може вживатись у декількох значеннях:

• соціальна комунікація, спілкування між людьми та іншими соціальними суб’єктами;
• телекомунікації або зв’язок за допомогою технічних засобів;
• певна система, за допомогою якої забезпечують сполучення між віддаленими об’єктами, наприклад: підземні комунікації, транспортні комунікації, каналізаційні комунікації тощо.

Комунікативність (лат. communicatio — зв’язок, повідомлення) — сукупність істотних, відносно стійких властивостей особистості, що сприяють успішному прийому, розумінню, засвоєнню, використанню й передаванню інформації.

IV. Підсумок уроку

Висновки

1. Соціально мобільність необхідна, тому що є невід’ємною частиною культури в будь-якому сучасному індустріально розвиненому суспільстві.

2. За умов сучасного відкритого суспільства безпосередньо від нас залежить, яким буде ваше місце у суспільстві й, до якої соціальної групи належати.

3. Завдяки своїм власним зусиллям ви зможете змінити соціальне становище, переміститися з однієї сходинки соціальної драбини на іншу.

Практичне завдання

Учням пропонується скласти сенкан з основними поняттями уроку:

• соціальна мобільність;
• соціальний статус:
• соціальний ліфт.

V. Домашнє завдання

1. На прикладі своїх батьків, дідусів і бабусь, знайомих покажіть, як змінилося їхнє соціальне становище. З якими обставинами (здобуття освіти, переїздом з села в місто, зростанням або скороченням доходів) були пов’язані ці зміни?

2. Який канал соціальної мобільності ви вважаєте найбільш прийнятним для себе? Відповідь аргументуйте.

Тема VII. ПРАВА, СВОБОДИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

УРОК 8

Еволюція уявлень про права людини в історії людства. Фундаментальні права і свободи людини, їх класифікація

Мета: пояснити значення й актуальність документів з прав людини для забезпечення захисту прав і свобод особистості; формувати поважне ставлення школярів до прав і свобод людини; закріпити знання про правовий статус особистості в Україні; сформувати правову компетентність старшокласників щодо захисту основних прав і свобод особистості, закріплених у документах з прав людини; формувати громадянську позицію; створити умови для соціалізації особистості.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання

Повідомлення учнів щодо причин зміни соціального статусу їхніх близьких.

III. Мотивація навчальної діяльності

Учитель пропонує учням обговорити притчу.

«В один холодний зимовий день стадо дикобразів лежало тісною купою, щоб, зігріваючись разом, не замерзнути. Проте незабаром вони відчули уколи від голок одне одного. Потім, коли потреба зігрітися знову змусила їх присунутися ближче, вони знову відчули незручність. Так вони кидалися з однієї крайності в іншу, поки не лягли на помірній відстані одне від одного, за якої вони з найбільшою зручністю могли витримувати холод».

Запитання

1. У чому сенс притчі?

2. Чому вона вчить?

3. Якими мають бути стосунки між людьми?

4. Чи завжди вдавалося людям знаходити таку «помірну відстань один від одного», щоб враховувати інтереси кожного?

III. Вивчення нового матеріалу

►► Еволюція уявлень про права людини

Однією з основних проблем, яку має розв’язати світове співтовариство, є проблема прав людини. Шлях людства до нинішнього розуміння прав людини був складним і тривалим. Вже в первісний період, об’єднуючись за ознакою роду, племені, люди створювали правила поведінки, підкоряючись яким легше було вижити. Так з’явилися перші моральні норми, частину яких після утворення держави було закріплено спеціальними розпорядженнями, указами правителів і перетворено на обов’язкові вимоги. Вони дістали назви юридичних, чи правових, норм, за дотримання яких держава суворо стежила, а за порушення карало (закони Хаммурапі у Вавилоні XVIII ст. до н. е.).

У Давній Греції з’явилася ідея права як загальної приналежності. «Право не є чимось, що надається кожній людській істоті вже на тій підставі, що воно є людським і розумним», — стверджували грецькі філософи. Однак Давня Греція і Давній Рим були рабовласницькими державами, де ідея загальних і рівних прав людини була нездійсненна, так само як і в середньовіччі.

Першим кроком до утвердження прав людини стало прийняття англійської Великої хартії вільностей 1215 р. У ній говорилося: «Жодна людина не буде арештована або ув’язнена, чи позбавлена майна, чи оголошена поза законом, чи вигнана … інакше як за законним вироком рівного йому і за законом країни». Хартія проголошувала деякі привілеї лицарства, селянства і городян.

Тільки в XVIII ст. спочатку в США була прийнята Декларація незалежності (1776 р.), а потім у Франції проголошена Декларація прав людини і громадянина (1789 р.). У цих документах стверджувалася рівність всіх людей у правах, що належать їм від народження. Ці документи започаткували реалізацію ідеї правової держави, для якої поняття «гідність особистості», «права людини», «свобода» є основними. Необхідність створення такої держави як гаранта прав і свобод людини довела історія XX ст.

1945 р. була створена Організація Об’єднаних Націй. Головним своїм завданням ООН проголосила підтримку і зміцнення міжнародного миру і безпеки, забезпечення прав людини в усьому світі. З цією метою були прийняті важливі міжнародно-правові акти, у яких були визначені основні стандарти прав і свобод людини. Це Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., яка рекомендувала всім країнам імплементувати стандарти цих прав у національну правову базу, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні права та ін. Загалом за час свого існування ООН прийняла понад 70 міжнародних документів у галузі прав людини. Але найвизначнішими є саме ці три документи. У них втілені прогресивніші погляди світової спільноти з питань прав особистості. 10-го грудня у всіх країнах відзначається як День прав людини. 28 червня — день Конституції України, якій на сьогодні виповнилося уже 15 років.

Завдання

1. Вставте пропущені слова в тексті. Запропонованих слів більше, ніж повинно бути в тексті. Слова можуть повторюватися.

Слід визнати очевидними такі істини: всі люди створені ______, всі повинні бути _______ від народження, всі наділені деякими невідчужуваними ______ . Для забезпечення цих _________ засновані ________, що здійснюють справедливу владу. Держава ж встановлює _______ , які спрямовані на захист людей і забезпечення загального добробуту. (Життя, право, свобода, необхідність, рівність, закон, правило, уряд.)

2. Які із запропонованих висловлювань ви взяли б за епіграф до сьогоднішнього нашого уроку. Відповідь аргументуйте.

• Більш важливих і менш важливих прав і свобод людини і громадянина не існує.
• Обов’язки настільки ж важливі для характеристики соціального статусу людини, як і права.
• Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.
• Права людини реальні тільки у правовій державі.
• Без прав і свобод особистість позбавлена честі і гідності, приречена на убоге, залежне існування.
• Інтереси особистості абсолютні, інтереси держави відносні.
• Кожна людина має обов’язки перед суспільством.
• Відстоюючи права, не можна забувати про обов’язки.
• Захищаючи свої права, треба вміти вчасно зупинитися і не перетворювати захист своїх порушених прав у спосіб помсти.

Робота з Конституцією України

1. Чи є в ній розділ, який стосується прав та свобод громадян?

2. Що таке обов’язки?

3. Для чого вони передбачені в Конституції України?

4. Як ви розумієте відповідальність людини і громадянина перед державою?

5. Яким чином держава несе відповідальність перед людиною, громадянином?

Гра «Політ на повітряній кулі»

Умова гри: ваша повітряна куля падає. Щоб врятуватися, вам необхідно залишити лише п’ять мішків, решту викинувши за борт. Усього в повітряній кулі 10 мішків з написами:

• «право на освіту»;
• «право на житло»;
• «право на свободу слова»;
• «право на рівність перед законом»;
• «право на життя»;
• «право на громадянство»;
• «право на свободу думки і релігії»;
• «право на охорону здоров’я»;
• «право заснувати сім’ю (укласти шлюб)»;
• «право на соціальне забезпечення».

Висновок. Із цього списку не можна вилучити жодного пункту, всі вони необхідні для повноцінного життя людини.

►► Фундаментальні права і свободи людини, їх класифікація

Права людини — це визнані і гарантовані державою можливості дій (правомочності) людини в описаній, зазначеній у законі сфері.

Свободи людини — сфери, галузі діяльності людини, у які держава не повинна втручатися.

Обов’язки — це заходи суспільно необхідної поведінки людини.

Згідно з Конституцією України ми можемо класифікувати права громадян як цивільні, соціально-економічні, культурні, політичні.

Права людини

• Універсальні — належать усім людям в усіх ситуаціях;
• природні — належать людям від народження тільки тому, що вони люди;
• є невідчужуваними — не можна довільно позбавити цих прав.

Запитання

— Навіщо потрібно вивчати права людини?

Чим більше людей будуть знати про права людини і намагатимуться жити за принципами, які містять в собі ці права, тим більша ймовірність, що права людини стануть не просто ідеальною моделлю, але й реальністю.

Наше суспільство не ідеальне. Які приклади порушень прав людини в Україні та у світі ви можете навести? (Учні наводять приклади.) Так, права людини порушуються. Їх потрібно захищати. Для цього існують документи щодо захисту прав людини, прийняті в усьому світі.

Права і свободи людини в документах

• Міжнародного рівня — Міжнародний білль про права;
• Загальна декларація прав людини 1948 р.;
• Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 рік;
• Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні права;
• європейського рівня — Європейська Конвенція про захист прав людини та основних свобод;
• державного рівня — Конституція України.

Визначення понять

Хартія (лат. charta, відгрец. χαρτης;— папір, грамота), — за часів Середньовіччя і Нового часу назва деяких документів публічно-правового характеру (конституцій і актів), у яких було відображено політичні вимоги соціальних верств і класів. У наш час в міжнародному праві хартія — це правовий акт, який не має обов’язкової сили, за змістом майже завжди є декларацією і формулює загальні принципи і цілі будь-яких міжнародних домовленостей.

Білль (англ. bill — рукопис, грамота) — у Великобританії та інших англосаксонських країнах законопроект, який вносять у законодавчий орган.

Білль, прийнятий парламентом, називається актом або статутом (в Англії). За деякими актами назва «білль» зберігалася і після прийняття їх парламентом, наприклад Білль про права (1689). Біллі бувають публічні (public) та приватні (private).

Декларація — офіційний державний документ, що містить основоположні принципи зовнішньої або внутрішньої політики держави, основи діяльності міжнародних організацій.

Конвенція (лат. conventio — договір, угода) — різновид міжнародного договору, у якому прописані норми, що є юридично зобов’язувальним для сторін, які підписали цю конвенцію.

Пакт (від лат. pactum — договір, угода) — одне з найменувань різного роду міжнародних договорів, що мають велике політичне значення, наприклад «Міжнародний пакт про громадянські і політичні права» (1966) або «Пакт про стабільність і економічне зростання країн Євросоюзу» (1997).

Усі права людини є абсолютними. Деякі з них обмежені (в більшості випадків або в деяких випадках) державою в інтересах суспільства.

Права людини, які не повинні обмежуватися ні за яких обставин:

• на життя;
• на рівність у правах;
• на справедливий суд;
• на першу медичну допомогу;
• свобода від тортур;
• свобода від рабства.

Випадки, у яких допустимі обмеження прав людини з боку держави:

• національна безпека;
• економічний добробут країни;
• громадський порядок;
• життя і здоров’я людей;
• громадське здоров’я і моральність.

Робота з текстом

Попрацюйте з текстом і дайте відповідь на запропоновані питання.

1. Визначте, у чому полягає небезпека у відносинах між владою і людиною.

2. Чи згодні ви з думкою автора?

«Люди, «опинившись біля керма влади, почали порушувати права людини і чинити свавілля: вбивати неугодних, позбавляти власності тих, хто їх не влаштовував. Так народилося свавілля, що суперечить вихідного стану права». (Джон Локк)

«Поняття держави відповідає поняттю насильства. Поки є держава, немає волі…» (І. П. Луппол).

«У суспільстві завжди знаходилися люди, що йшли проти… тих, хто перебував при владі. Так розвивалося інакомислення, яке не влаштовувало тих, чиї позиції піддавалися критиці. Тому влада завжди переслідувала інакомислячих. Надалі вони ставали організаторами правозахисного руху. Важливо зрозуміти, що правозахисники «завжди готові прийти на допомогу тим, кого женуть (навіть якщо це люди не близькі за переконаннями). Головне — відстояти права особистості, захистити її гідність, сформувати огиду… до будь-яких видів насильства».

Захист прав людини здійснюють:

• суди;
• правозахисні організації;
• Уповноважений з прав людини;
• Європейський суд з прав людини;
• Інститут верховного комісара ООН з прав людини і справ біженців.

Уповноважений з прав людини, або омбудсмен, — людина, яку обирає Верховна Рада України для збирання інформації про порушення прав людини і сприянтим, чиї права порушені.

IV. Підсумок уроку

1. Поміркуйте над питанням «Як можна захистити свої права?»

1) Запропонуйте свої варіанти відповіді.

2) Запишіть у зошит, які існують рівні захисту прав людини (приклади).

2. Визначте, у яких із запропонованих ситуацій має місце порушення прав людини:

а) продавець у магазині «обважив» покупця;

б) співробітник адміністрації міста образив громадянина, який прийшов до нього на прийом;

в) міліціонер під час затримання підозрюваного завдав йому тяжких тілесних ушкоджень, які не відповідають характеру небезпеки з боку підозрюваного;

г) брати побилися між собою і завдали каліцтва один одному;

д) невідомі викрали з дачі майно;

е) міліціонери затримали на вулиці підлітка і не повідомили його батькам про факт затримання;

ж) в результаті сімейної сварки чоловік завдав побоїв дружині;

з) вчитель на уроці назвав дитину «ідіотом»;

і) хулігани відібрали на вулиці у дитини мобільний телефон.

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Складіть пам’ятку «Якщо ваші права порушені», зазначте в ній, куди може звернутися людина по допомогу, який порядок звернення, вкажіть адреси та телефони, де можна отримати захист.

3. Сплануйте і проведіть у школі акцію для учнів молодших класів «Дітям про права дитини!». Для цього створіть групи (кількість груп має відповідати кількості класів у початковій школі). Напишіть сценарій виступу на 15-20 хвилин, підготуйте листівки з інформацією з прав дитини, домовтеся з вчителями про проведення акції. Акцію можна провести в Міжнародний день прав людини — 10 грудня.

 

 

 

 

 

 

Тема VIII. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

УРОК 9

Поняття громадянського суспільства: суть, атрибути та функції

Мета: сприяти формуванню знань учнів про громадянське суспільство, його структуру і особливості функціонування в сучасній Україні; отримання нових знань під час розгляду проблеми з різних точок зору, вибору оптимальних шляхів її розв’язання; виховання відчуття причетності до історії своєї країни, поваги до державної влади, законів, Конституції України як Основного Закону держави; розвиток уміння вести дискусію, мати своє незалежне судження, аргументувати його, вміння вислухати опонента.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма проведення уроку: лекція з елементами дискусії.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання

Декілька учнів зачитують свої пам’ятки «Якщо ваші права порушені «.

Повідомлення теми та мети уроку.

III. Мотивація навчальної діяльності

За сучасних умов перед нашою державою стоїть завдання перетворення її на правову державу. Нове українське суспільство вимагає установки на взаємодію, співпрацю, відкритість, захист власних прав і повагу прав інших. Настає час, коли необхідно створити суспільство, що дозволяє реалізувати індивідуальні потреби та здібності окремо взятої людини. Все це можливо тільки в умовах громадянського суспільства. І це зрозуміло, оскільки формування громадянського суспільства пов’язано з розвитком демократії, ринкової економіки і становленням правової держави — інакше кажучи, з глобальною соціальною перебудовою. Відродження інтересу до громадянського суспільства як соціального феномену пов’язано з тими соціально-політичними потрясіннями, які кардинально змінили обличчя Східної Європи і України за останнє десятиліття. Розкрити сутність, структуру та принципи функціонування громадянського суспільства дозволить нам даний урок.

IV. Вивчення нового матеріалу

►► Етапи формування громадянського суспільства

1-й етап: ХУІ-ХУІІ ст.	2-й етап: ХУІІІ-ХІХ ст.	3-й етап: ХХ-ХХІ ст.
Формування громадянського суспільства, складання економічних і політичних передумов появи буржуазії	Формування громадянського суспільства в найбільш розвинених країнах Європи та США у вигляді капіталістичної вільної конкуренції	Відбуваються зміни в соціальній структурі, триває процес становлення правових соціальних держав

Слід виділити передумови функціонування громадянського суспільства.

Економічні: приватна власність, вільний ринок, конкуренція. Соціальні: велика вага у суспільстві середнього класу. Політико-правові: правова рівність громадян, повне забезпечення прав і свобод людини, їх захист, децентралізація влади, політичний плюралізм.

Культурні: забезпечення права людини на отримання інформації, високий освітній рівень населення, свобода совісті.

►► Поняття «громадянське суспільство»

Закріплення приватним (цивільним) правом природних суспільних відносин є передумовою формування суспільства вільних громадян, тобто громадянського суспільства (вільного від держави).

Воно охоплює приватне життя людей, що саморозвивається (товарно-ринкову) економіку, духовно-моральні та інші неполітичні відносини.

Ідея громадянського суспільства з’явилася в Новий час на противагу всевладдю держави. Концепцію громадянського суспільства розробив Г. Ф. Гегель, який визначав громадянське суспільство як зв’язок (спілкування) осіб через систему потреб і розподіл праці, правосуддя, зовнішній порядок.

Громадянське суспільство — це сфера самовияву вільних громадян і добровільно сформованих асоціацій і організацій, обмежених відповідними законами від прямого втручання і довільної регламентації з боку державної влади. Громадянське суспільство — це суспільство, у якому є відповідальність влади і народу щодо виконання взаємних зобов’язань підтримувати закон і порядок, дотримувати в разі згоди сторін права держави, громадян та їх об’єднань.

Громадянське суспільство — вся сукупність міжособистісних, сімейних, громадських, культурних, релігійних відносин, які розвиваються поза рамками і без втручання держави, а також розгалужена система незалежних від держави суспільних інститутів, що реалізують повсякденні індивідуальні та колективні потреби.

Характерні ознаки громадянського суспільства:

1. Наявність у суспільстві вільних власників засобів виробництва.

2. Розвиненість і розгалуженість демократії.

3. Правова захищеність громадян, рівність усіх перед законом.

4. Високий рівень громадянської культури.

СТРУКТУРА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Економічна система	Політична система	Соціальна система	Інформаційна Система	Духовно-культурна система
Сукупність економічних інститутів та відносин, які становлять матеріальну основу життя суспільства	Сукупність інститутів та відносин, у рамках яких проходить політичне життя та здійснюється державна влада	Сукупність класів, соціальних груп та відносин між ними	Сукупність інформації, засобів масової інформації, підприємств, громадян, організацій, які здійснюють інформаційну діяльність	Сукупність нематеріальних, духовно-культурних благ, відносин з приводу них, інститутів, через які реалізуються ці відносини

 

►► Поняття і функції громадської думки

Громадська думка є одним з найдавніших феноменів суспільного життя. За словами іспанського філософа X. Ортеґи-і-Ґассета (1883-1955), «закон громадської думки — це закон всесвітнього тяжіння у царині політичної історії». Зростання її впливу на соціальні відносини пов’язане з демократизацією життя, підвищенням культурного та освітнього рівня населення, процесами глобалізації тощо.

Термін «громадська думка» (англ. pablik opinion) вперше застосував у другій половині XII ст. англійський державний діяч лорд Д. Солсбері на означення моральної підтримки населенням країни дій парламенту. Поступово цей термін став загальноприйнятим.

Громадська думка — специфічний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільно значущих подій і фактів, актуальних проблем суспільного життя.

Як соціальний феномен громадська думка має такі сутнісні характеристики:

• вона є не арифметичною сумою думок окремих індивідів щодо певного питання, а інтегративним утворенням, яке має історичні, часові, територіальні особливості, складну структуру і виконує певні функції;
• формується внаслідок висловлювання групи людей, яка є не механічним утворенням, а характеризується певною спільністю інтересів, цілісністю;
• постає лише щодо актуальних для соціальної спільноти чи суспільства проблем, ситуацій;
• її характеризують інтенсивність поширення, стабільність, вагомість, компетентність, соціальна спрямованість; може виражатися як у вербальних судженнях, так і в реальній поведінці;
• часто є конфліктною.

Громадська думка постає у двох вимірах:

• як оцінне судження — йдеться про те, що громадська думка завжди містить оцінку громадськістю конкретних проблем, явищ, процесів суспільного життя, ставлення до конкретних об’єктів дійсності. Тому вона є сукупним оцінним судженням певної групи людей щодо подій, явищ соціальної дійсності;
• як важлива соціальна інституція суспільства — у демократичному суспільстві вона є одним з елементів прийняття рішень на всіх рівнях управління (державному, регіональному, муніципальному тощо).

Як і всі соціальні інституції, громадська думка перетворює невпорядковані, випадкові, стихійні соціальні взаємодії між населенням та політичними, управлінськими структурами на впорядковані, тривалі, контрольовані, тобто окультурює цю взаємодію, оснащує її механізмами та усталеними правилами. На думку сучасного українського соціолога В. Осовського, зміст громадської думки як соціальної інституції постає як сукупне ставлення, виражене у формі оцінного судження між суб’єктами громадської думки (громадськістю) та суб’єктами влади з приводу оцінки, змісту, способу розв’язання певної політичної, економічної, екологічної, соціальної проблеми.

На різних етапах розвитку суспільства, у різних типах суспільств за різних політичних режимів (тоталітарних, ліберальних, демократичних) вияв громадської думки як соціальної інституції має свої особливості. Так, за тоталітарних режимів вона є безсилою, за ліберальних — береться до уваги за можливості і тільки за демократичного правління стає дієвою силою, впливаючи на всі процеси суспільного життя.

Громадська думка може бути використана у регулюванні багатьох сфер життєдіяльності суспільства, найважливіші серед яких:

а) соціальні процеси, відносини. До них належать організація соціального управління (вироблення, прийняття та реалізація управлінських рішень); реалізація принципів соціальної політики та соціальної справедливості; розв’язання екологічних проблем, організація еколого-соціального моніторингу; організація процесів функціонування трудових колективів та самоврядування у них; здійснення соціального контролю тощо;

б) економічні процеси, відносини. Їхніми структурними елементами є регулювання ставлення населення до економічних процесів, з’ясування ставлення населення до економічних реформ; вивчення ринку; маркетинг; дослідження ефективності реклами тощо;

в) політичні процеси, відносини. Їх утворюють політична діяльність загалом; проблеми реалізації демократичних принципів; організація виборів та референдумів; визначення рейтингу політичних діячів, політичне рекламування тощо;

4) духовні, ідеологічні процеси, відносини. Цю сферу охоплюють організація ідеологічної діяльності, пропаганди, функціонування засобів масової інформації; соціалізація; виховання особистості.

IV. Підсумок уроку

Якщо розглянути сучасне громадянське суспільство в промислово розвинених країнах світу, то воно постає як суспільство, що складається з величезної кількості самостійно діючих груп людей, що мають різну спрямованість. Так, структура громадянського суспільства США є розгалуженою мережею різних добровільних асоціацій громадян, лобістських груп, муніципальних комун, добродійних фундацій, клубів за інтересами, творчих і кооперативних об’єднань, спортивних й інших суспільств, релігійних, суспільно-політичних та інших організацій і союзів. Ці самостійні, незалежні від держави суспільно-політичні інститути часом протистоять один одному, борючись за довір’я громадян, гостро критикують і викривають соціальне зло в політиці, економіці, моральності, у суспільному житті і на виробництві. В Україні сьогодні відбувається поступове становлення громадянського суспільства, яке ще надто далеке від завершення. Численні міністерства, відомства, комітети, підкомітети комісії тощо поки що демонструють неспроможність вивести країну із системної кризи, а тому зрозумілим є динамічний процес відчуження громадян від держави, влади і політики. За висновками вітчизняних політологів і соціологів, Україна є лідером серед постсоціалістичних європейських держав за рівнем недовіри населення владним структурам. Нерозвиненість громадянського суспільства в Україні простежується у загрозливо низькому рівні залученості громадян до організованої громадсько-політичної діяльності і дуже низькому рівні політичної ефективності (оцінка суб’єктом своєї змоги впливати на політичні події та рішення), що пов’язано із слабким розвитком правової системи у державі і правової свідомості у людей. Для становлення громадянського суспільства в Україні необхідною є реструктуризація українського суспільства. До тенденцій трансформації соціальної структури нашої держави можна віднести й фактичну відсутність середнього класу й значного поступу в його формуванні, люмпенізацію численних верств населення, появу нових власників, поляризацію багатства і бідності, збереження старою номенклатурою своїх позицій. Становище понад 85 % населення Україні зараз розцінюють як нижче від середнього класу, при цьому люди існують в умовах крайньої невизначеності та невпевненості. Чинниками формування в Україні громадянського суспільства є вільні та альтернативні політичні вибори, референдуми, незалежні (насамперед від органів влади) засоби масової інформації, розвиток місцевого самоврядування, політичні партії, здатні репрезентувати групові інтереси, наявність ринкових відносин і економічного плюралізму.

V. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Тема IX. ПОЛІТИЧНІ ІНСТИТУТИ І ПРОЦЕСИ

УРОК 10

Політика як суспільне явище.

Політична система: сутність, структура, функції

Мета: визначити сутність понять «політика», «політична система», «політична партія», «політична еліта», «політичне лідерство» ; з’ясувати, що є об’єктом і суб’єктом політики; ознайомитися зі структурою та функціями політичної системи; пояснити учням, хто може виступати в ролі суб’єктів політичного життя; сформувати навички активної поведінки.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Завдання

Заповнити пропуски в тексті.

Нині чинна в Україні Конституція була прийнята ____. Спосіб прийняття нині чинної Конституції ________ . Державна влада в Україні поділяється на три гілки _____ .

Громадяни України мають право обирати з ____ років.

Головою держави в Україні є ______ . Його обирають строком на ___ років.

Результати роботи визначаються в процесі взаємоперевірки.

Бесіда

1. Що таке політика?

2. Яким чином може взяти участь у політиці пересічний громадянин України?

Аргументуйте свої відповіді.

III. Вивчення нового матеріалу

III. Вивчення нового матеріалу ►► Політика як суспільне явище

Запитання

— Яке із запропонованих висловлювань ви вважаєте найбільш правильним?

Політика — це мистецтво можливого. Політика — це мистецтво управляти державою.

►► Політика як суспільне явище

Запитання

— Яке із запропонованих висловлювань ви вважаєте найбільш правильним?

• Політика — це мистецтво можливого. Політика — це мистецтво управляти державою. Політика — це діяльність, пов’язана з відносинами між соціальними групами з приводу завоювання, утримання і використання державної влади. У центрі політичної діяльності перебувають питання регулювання відносин всередині держави та міждержавних відносин.
• Політика — це одна зі сфер суспільного життя, пов’язана з діяльністю держави, управлінням суспільними справами та використанням публічної влади.
• Політика — це визначення стратегії політичного курсу, лінії діяльності.
• Політика — це комплекс дій, заснованих на хитрощах, обережності якого-небудь суб’єкта або використанні ним маніпуляції, обману чи інших подібних прийомів та способів діяльності заради досягнення якихось вигод.

СТРУКТУРА ПОЛІТИКИ

Політичні відносини
↓		↓
Політичні організації		Політична свідомість

Отже, головна функція політики — регулятивна.

Політика регулює різні сфери суспільного життя; відповідно виділяють політику:

• економічну;
• соціальну;
• національну;
• військову і т. ін.

За галуззю розподілу функції політики діляться на внутрішню і зовнішню.

За масштабом спільнот, на які впливають політичні рішення, розрізняють політику:

• локальну;
• регіональну;
• міждержавну;
• світову.

Завдання

— Яка це політика?

• Рішення міської Ради народних депутатів.
• Указ Президента України.
• Постанова губернатора Донецької області.
• Національний проект «Освіта».

Суб’єктами політики називають всіх, хто так чи інакше бере участь у політичному житті. Це можуть бути громадяни, партія, організація, клас, держава, етнос і т. ін.

Давньогрецький філософ Арістотель у своїй книзі «Політика» писав: «Людина за своєю природою є істотою політичною, через що навіть ті люди, які анітрохи не потребують взаємодопомоги, несвідомо прагнуть спільного проживання».

Але, будучи істотами політичними, люди виявляють різний ступінь політичної активності.

Політологи вважають, що лише 10-20 % людей справді політично активні, 80-90 % — байдужі, їх називають глядачами політичного театру.

Завдання

— Поміркуйте, у які моменти історії з’являється більше акторів політичного театру, а в які переважають глядачі.

►► Політична система: сутність, структура, функції

Поняття «політична система» було введено в політологію в 50-60-х роках XX століття. Засновником системного підходу аналізу в політичній науці був американець Д. Істон.

Політична система — впорядкована, складна, багатогранна система державних і недержавних відносин соціальних інститутів, що виконують певні політичні функції.

Вона покликана відображати різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи впливають на державну владу. Це поняття об’єднує різноманітні дії і взаємини володарюючих груп і підвладних, тих, що управляють, і керованих, панівних і підпорядкованих, теоретично узагальнює діяльність і взаємозв’язки організованих форм владовідносин — державних та інших інститутів і установ, а також політичних цінностей і норм, що регулюють політичне життя членів даного суспільства. У межах окремих держав політичне життя найбільшою мірою виявляє себе як система, а політична система найбільш повно виявляє свою головну функцію — суспільної інтеграції. Тому поняття «політична система» застосовують для аналізу політичного життя в межах окремих держав. Коли йдеться про політичну систему суспільства, то мають на увазі саме окремі держави.

Виділяють такі функції політичної системи:

• визначення цілей, задач, шляхів розвитку суспільства;
• розподіл матеріальних і духовних ресурсів;
• організація діяльності суспільства щодо досягнення поставлених цілей;
• розробка та впровадження в суспільстві різних норм поведінки;
• забезпечення стабільності та безпеки в суспільстві; політична соціалізація особистості;
• контроль за виконанням політичних норм.

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

Політичні організації (інститути)
↓		↓		↓
Органи державної влади		Політичні партії		Суспільно-політичний рух та громадські організації
↓		↓		↓
Політичні відносини		Політичні і правові норми		Політична культура
↓		↓		↓
Класи; нації; соціальні групи		Правові норми; корпоративні норми; політичні традиції		Політичні погляди; політичні теорії; політичні ідеї; політична свідомість
↓		↓		↓
Норми моралі

 

 

Політичний режим
↓		↓		↓
Демократичний		Авторитарний		Тоталітарний

►► Політична партія

Політична партія — це зареєстроване, згідно із Законом України «Про політичні партії в Україні», добровільне об’єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має на меті сприяти формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Термін «партія» (лат. pars/partis — частина, галузь, відділ) існує ще з давньоримських часів, поняття «політична партія», як ми розуміємо його зараз, — витвір новітньої доби. Звичайно, різноманітні політичні групи, клуби та кліки такі ж старі, як і сама політика, але політичні партії у сучасному їх значенні тісно пов’язані зі становленням і розвитком представницької демократії та основного її елементу — парламентаризму як форми і методу організації та здійснення влади.

Функції партій:

1. Представництво інтересів.

2. Комунікативна функція.

3. Формування і підбір політичних еліт та соціалізація.

4. Розробка політики та здійснення політичного курсу.

5. Функції соціальної інтеграції.

Ідеологічні типи політичних партій:

Термін «ідеологія» вперше виник на зламі ХУІІІ-ХІХ ст. у працях французького економіста і філософа Дестют де Трасі для позначення «вчення, науки про ідею», котрі є основою для формування громадської думки, політичних поглядів, поведінки людей, а отже, і політики. У сучасному розумінні ідеологія — це система поглядів стосовно основних принципів організації суспільства, його цінностей та місця в ній людини. Ідеологія складається з трьох елементів:

• образу дійсності (того, що відбувається в конкретному суспільстві та поза ним);
• аксіологічної системи (ієрархії цінностей);
• практичних вказівок (методології діяльності для зміни або збереження існуючого стану справ у суспільстві).

Політичними ідеологіями називають «політичні концепції», що стали ідеологіями, тобто відіграють інтегрувальну роль стосовно політичних рухів і зміщують наголоси від концептів до цінностей. Кожна з політичних ідеологій має одну (іноді декілька) центральну цінність — Бога, людину, націю, клас, людство, порядок, безпеку, свободу тощо. Найбільш впливовими політичними ідеологіями є лібералізм, консерватизм, соціал демократія (або соціалізм), комунізм, націоналізм, фашизм. Кожна із цих ідеологій має широке теоретичне підґрунтя. У процесі ж історичного розвитку виникали нові синтетичні їх різновиди, що поєднували особливості як близьких, дотичних, так і, на перший погляд, несумісних політико-ідеологічних платформ:

• комунізм;
• соціал-демократія, або демократичний соціалізм;
• лібералізм;
• консерватизм;
• націоналізм;
• фашизм;
• неофашизм.

►► Політична еліта і політичне лідерство

Людське суспільство неоднорідне, у ньому існують природні і соціальні відмінності між людьми. Ці відмінності зумовлюють їх неоднакові здібності до політичної участі в житті суспільства, вплив на політичні та соціальні процеси, управління ними. Носієм найбільш яскраво виражених політико-управлінських якостей є політична еліта.

Запитання

— Що ж таке «політична еліта»?

«Еліта» в перекладі з французької означає «краще, добірне, вибране».

Філософи Стародавньої Греції вважали, що управляти суспільством повинні кращі, спеціально призначені для цього люди. Платон і Арістотель виступали проти допущення народу до правління державою, вважаючи демократію найгіршою формою правління.

Правити суспільством, на їхню думку, повинні філософи, у яких найбільш розвинена розумна частина душі. Арістотель дав загальну характеристику правлячої еліти: «…Три якості потрібні тому, хто має намір посісти вищі посади: по-перше, співчувати існуючому державному ладу, по-друге, мати великі здібності до виконання обов’язків, пов’язаних з посадою, по-третє, вирізнятися чесністю і справедливістю».

Політична еліта — це відносно невелика соціальна група, що концентрує у своїх руках значний обсяг політичної влади, забезпечує інтеграцію, субординацію й відображення в політичних установках інтересів різних верств суспільства і створює механізм втілення політичних задумів.

Ознаки політичної еліти:

• це невелика, досить самостійна соціальна група;
• має високий соціальний статус;
• має значний обсяг державної та інформаційної влади;
• бере безпосередню участь у здійсненні влади;
• має організаторські здібності і талант.

Еліта — це…:

• особи, які мають вищі показники (результативність) у своїй галузі діяльності (В. Парето);
• особи, які мають інтелектуальні і моральним переваги над масою, безвідносно до свого статусу;
• найбільш активні в політичному плані люди, орієнтовані на владу; організована меншість суспільства (Г. Моска);
• люди, що займають вищі місця у суспільстві завдяки своїм біологічним і генетичним походженням;
• харизматичні особистості (М. Вебер);
• особи, що мають високе становище у суспільстві і завдяки цьому впливають на соціальний прогрес (Дюпре);
• люди, що здобули в суспільстві найбільшого престижу, статусу (Г. Лассуел)-
• особи, які отримують матеріальні та нематеріальні цінності у максимальному розмірі.

Факти реального життя і численні дослідження підтверджують, що політична еліта — реальність сьогоднішнього (і, ймовірно, завтрашнього) етапу розвитку суспільства.

Еліти типологізуються за низкою ознак:

1. Стосовно влади виділяють правлячу еліту, неправлячу або контреліту.

2. За рівнем компетенції: вища (загальнонаціональна), середня (регіональна), місцева.

3. За результатами діяльності (ефективності): еліта, псевдоеліта, антиеліти.

4. До того ж виділяють еліту крові, або аристократію; еліту багатства, або плутократію; еліту знань або меритократію.

В. Парето виділяв два головних типи еліт: «леви» і «лисиці».

Для «левів» характерний консерватизм, грубі силові методи управління. Суспільство, де переважає еліта «левів», зазвичай перебуває в застої.

«Лиси» — майстри обману, політичних комбінацій. Еліта «лисиць» динамічна, вона забезпечує перетворення в суспільстві.

У сучасному суспільствознавстві існують кілька підходів до визначення політичного лідерства. Виділимо деякі з них.

1. Політичне лідерство — це постійний пріоритетний вплив з боку певної особи на все суспільство, організацію чи групу. Для цього визначення характерні такі особливості:

• вплив має бути постійним;
• керівний вплив лідера здійснюється на всю групу, організацію, суспільство;
• політичний лідер повинен бути явним пріоритетом у впливі.

2. Політичне лідерство — це управлінський статус, соціальна позиція, це керівна посада.

3. Політичне лідерство — це особливого роду підприємницька діяльність, здійснювана на політичному ринку. Тут перемагає той потенційний лідер, чий «політичний товар» найбільше ототожнюється з поняттям «загального блага».

Політичний лідер — це символ спільності та зразок політичної поведінки групи; лідер здатний за допомогою влади реалізувати інтереси групи.

Політичний лідер — це авторитетний член організації, групи, суспільства загалом, особистісний вплив якого допомагає йому відігравати суттєву роль у політичних процесах і ситуаціях.

Якщо досліджувати проблеми лідерства, неодмінно постає питання: чому одні люди стають лідерами, а інші виконують їхню волю? Що покладено в основі лідерства, у чому його феномен?

Існують різні класифікації лідерства. Розглянемо деякі з них.

1. Щодо ставлення керівника до підлеглих:

а) авторитарне — одноосібний спрямований вплив лідера на підлеглих. Воно засноване на загрозі санкцій, застосуванні сили;

б) демократичне — передбачає врахування керівником інтересів і думок усіх членів групи або організації, участь мас в управлінні.

2. За способом легітимації влади (М. Вебер):

а) традиційне — вожді племен, монархи — їх авторитет заснований на звичаї, вірі у святість і незмінність традицій;

б) раціонально-легальне — тут лідерів обирають демократичним шляхом;

в) харизматичне — феномен харизми заснований винятково на особистості лідера, якому приписують божественні здібності. Від мас вимагають цілковитої особистої відданості вождю, який виконує «історичну місію». Як приклад можна навести Ю. Цезаря, Наполеона, Леніна, Гітлера, Муссоліні, Сталіна, Мао Цзедуна, Кім Ір Сена, Ф. Кастро.

3. За «масштабами» лідерства: загальнонаціональні; лідери регіональні; лідери соціальних груп, верств.

4. Щодо наявної політичної системи: функціональні; дисфункціональні; конформіст (пристосуванець); неконформіст.

Збірні образи лідера виділив М. Дж. Херманн.

1. Прапороносець, або велика людина. Його вирізняє власне бачення дійсності, привабливий ідеал, «мрія», що може захопити маси (В. І. Ленін, М. Л. Кінг, Хомейні, Ш. де Голль).

2. Служитель. Лідер цього типу завжди прагне виступити в ролі виразника інтересів своїх прихильників і виборців, орієнтується на їх думку і діє від їх імені.

3. Торговець. Лідер цього типу здатний настільки привабливо подати масам свої ідеї та плани, що змушує «купити» ці ідеї і залучає маси до їх виконання.

4. Пожежний тип лідера. Орієнтується на найактуальніші суспільні проблеми, насущні вимоги моменту. Його дії визначаються конкретною ситуацією.

У чистому вигляді в реальному житті образи лідерів зазвичай не зустрічаються, а поєднуються в політичних діячах у різних пропорціях.

Завдання

— До якого типу лідерів ви б віднесли Петра І, Б. Хмельницького, І. Мазепу, Миколу II, Леніна, Сталіна, М. С. Хрущова, В. Ф. Януковича?

Політологи підрахували, що успіх лідера тільки на 7 % залежить від того, що він говорить, і на 55 % — від того, яке враження він справляє.

Запитання

1. Скажіть, а вам подобається будь-який політик і чому?

2. Якщо найближчим часом вам довелось брати участь у виборах, то кого б ви підтримали?

IV. Підсумок уроку

Бесіда

1. Що таке політика?

2. Які види політики ви запам’ятали?

3. Що таке влада?

4. Назвіть суб’єктів політики.

5. Що визначає структуру політичної системи суспільства?

6. Які функції має політична система?

Висновок. Відповідно до Конституції України громадяни України мають цілу низку політичних прав і свобод. Вони беруть участь у політичному житті, будучи, суб’єктами політики. Отже, треба формувати в собі навички активної поведінки.

V. Домашнє завдання

1. Написати твір-есе «Політика — це мистецтво можливого».

2. Підготувати повідомлення про політичні партії, які діють в Україні.

Тема X. ДЕМОКРАТІЯ

УРОК 11

Поняття, форми та принципи демократії.

Вибори як інструмент демократії

Мета: розкрити сутність демократичного політичного режиму; визначити основні компоненти та різновиди, проаналізувати рівень свободи особистості за демократичного політичного режиму; розвивати комунікативні здібності учнів, вміння аналізувати тексти навчальних посібників, виконувати завдання; виховувати творчі здібності та критичне мислення учнів.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма проведення: лекція з елементами бесіди.

Епіграф: Демократія — це ім’я, яке дають народу, коли потребують його. Робер де Флер

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Ще у VI ст. до н. е. у Стародавній Греції відбулася розмова між рабом і рабовласником: «Чи знаєш ти, раб, що я можу вчинити з тобою так, як захочу?». «Так, — відповів раб, — я обплутаний кайданами рабства, але думки мої не знають пут». Історія не зберегла імені рабовласника, а ось ім’я мудрого раба залишила — Езоп.

Запитання

— Що мав на увазі Езоп?

Повідомлення теми та мети уроку.

III. Вивчення нового матеріалу

►► Історія виникнення демократії

Поняття демократія в дослівному перекладі означає «влада народу».

Запитання

1. Чи добре, коли всі керують?

2. Якщо в машині кожен намагатиметься виконати роль шофера, чи може це призвести до катастрофи?

Виникнення демократії, за загальноприйнятою у науці думкою, пов’язано з появою античного полісу. Поліс об’єднував у собі елемент цивільної самоврядної громади і був частиною міської структури з розвиненою приватною власністю. Батько історії Геродот (484-425 рр. до н. е.) був родоначальником поняття «демократія» і виділяв два основні принципи афінської демократії: свободу слова і рівність всіх громадян перед законом.

Фукідід (460-395 рр. до н. е.) записав відому «Промову на панахиді» афінського державного діяча Перікла, у якій той віддає шану загиблим у перший рік Пелопоннеської війни (між Афінами і Спартою) афінянам і говорить про особливості афінської демократії.

«… Наша конституція називає нашу державу демократією тому, що влада перебуває в руках народу, а не меншини. Коли йдеться про розв’язання приватних конфліктів, усі рівні перед законом; коли йдеться про те, щоб покласти на когось велику відповідальність перед суспільством, для нас важлива не приналежність людини до певного класу, а її реальні здібності. І якщо людина здатна служити державі, вона не може бути позбавлена цієї можливості через свою бідність …У нашому приватному житті ми вільні і терпимі, проте в суспільних відносинах ми дотримуємо закону.

Ми добровільно підкоряємося тим, кого ми обрали до органів управління, а також суворо дотримуємо законів, особливо законів, що захищають права пригноблених, і тих неписаних законів, порушувати які вважається ганьбою. Після роботи ми насолоджуємося всіма видами відпочинку, що приносять користь нашому духу. Круглий рік проводимо безліч різноманітних змагань і жертвоприношень; у наших домівках панують краса і гарний смак, які щодня дарують нам радість і допомагають забути про проблеми.

Наша любов до прекрасного не призводить нас до екстравагантності, а наша любов до духовного не робить нас більш піддатливими до впливу. Ми вважаємо, що багатство треба використовувати розумно, а не обирати його за об’єкт для вихваляння. У нашій країні кожного турбують не тільки свої власні проблеми, а й проблеми держави в цілому: навіть ті, хто опікується виключно своїми справами, прекрасно поінформовані в галузі політики — і в цьому наша особливість. Ми не вважаємо, що той, хто не цікавиться політикою, зайнятий своїми справами, ми вважаємо, що це взагалі не справа…»

Платон (427-347 рр. до н. е.) виділяв п’ять форм правління: аристократію (правління кращих, благородних); тимократію (правління честолюбних); олігархію (правління нечисленної групи сильних і заможних); тиранію (різновид монархії) і демократію (результат заколоту бідняків, що знищують виганяють багатих і знатних). Згодом він звів типологію до двох форм: монархії та демократії. На його думку, монархія небезпечна через надлишок влади, а демократія — надлишок свободи, тому треба дотримувати середини між цими крайнощами.

Арістотель (384-322 рр. до н. е.) виділяв «правильні» і «неправильні» форми державного устрою. До перших він відносив царську владу, аристократію і політику — змішаний державний устрій, а до других — тиранію, олігархію і демократію (він ставив знак рівності між демократією і охлократією — «владою натовпу»). Арістотель розробив головні принципи правильного демократичного правління: багаті і бідні беруть участь в управлінні на рівних умовах; обіймання посад обмежене майновим, хоча і невисоким цензом; обіймати посади мають право всі громадяни, за винятком тих, кого було піддано судовому переслідуванню або атіміі (позбавлення громадянської честі); основою демократичного правління є панування закону.

Середньовіччя не внесло суттєвих змін у розуміння демократії. Лише наприкінці середніх віків виникла ідея поділу влади: законодавча має належати народу, а виконавча — монархові (Марсилій Падуанський, XIV ст.).

Новий час ознаменувався сплеском інтересу до поняття «демократія» . Це поняття набуває форми вимог до обмеження державної влади щодо громадянина: свобода віросповідання (В. Пені), свобода особистості і власності (ПІ. Монтеск’є), участь народу в державотворенні (Ж. Ж. Руссо), свобода торгівлі та промислової діяльності (А. Сміт), право на легальний і ненасильницький спротив владі (І. Кант), можливість революційної і бунтівної боротьби (І. Фіхте). Проте єдності в розумінні демократії не було і в цей період. Англійський філософ Дж. Мілль вбачав у ній тиранію більшості. Американський президент А. Лінкольн вважав її правлінням, що походить від народу, здійснюваним народом і для народу.

У. Черчіль говорив: «У демократії багато недоліків, але поки що не знайдено нічого кращого».

►► Демократичний політичний режим

У сучасній політології виділяють три політичні режими: демократичний, авторитарний, тоталітарний.

Політичний режим — це система методів, способів і засобів здійснення політичної влади.

Демократія (від грецьк. demos — народ + kratos — влада) — політичний режим, заснований на визнанні верховенства законів і народовладдя.

Гасло демократичного політичного режиму: «Дозволено все, що не заборонено законом».

Характерні ознаки режиму:

• народ — джерело влади;
• поділ влади (законодавча, виконавча, судова);
• правова держава;
• права особистості закріплені законом і гарантовані;
• громадянське суспільство;
• демократичні вибори до органів державної влади;
• політичний плюралізм;
• конкурентна багатопартійна система;
• легальна опозиція;
• ЗМІ вільні від цензури;
• дії армії і спецслужб регулюються й обмежені законом;
• підтримання правопорядку — функції міліції та суду;
• відсутність офіційної ідеології;
• церква відокремлена від держави.

►► Політичний статус особистості

У політичному житті беруть участь різні люди, соціальні групи і т. ін. У цій сфері суспільства особистість набуває прав та обов’язків, що відтворені у правових актах і характеризують правове становище особи в суспільстві.

Завдання

1. Назвіть політичні права і свободи громадянина.

1) Право обирати і бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування.

2) Об’єднуватися в громадські організації, у тому числі і в політичні партії.

3) Проводити мітинги, вуличні ходи, демонстрації, пікетування за умови попереднього повідомлення влади.

4) Спрямовувати особисті та колективні звернення (петиції) до державних органів та посадових осіб.

2. Крім прав, у людини з’являються й політичні ролі. Назвіть їх.

(Виборець, депутат, член партії, учасник мітингу і т. ін.)

3. Яким чином нормативні документи гарантують політичні права?

Робота з Декларацією і Конституцією України

Опрацювавши нормативні документи, дайте відповіді на запитання.

1. Які посади є виборними в Україні?

(В Україні обирають президента, Верховну Раду, органи місцевого самоврядування.)

2. Хто володіє виборчим правом?

(Виборче право (активне — з 18 років, пасивне — під час виборів на пост президента — з 35 років, до Верховної Ради — з 21 року) мають всі громадяни країни, за винятком тих, кого за рішенням суду визнано недієздатним, а також осіб, яких утримують у місцях позбавлення волі за вироком суду.)

►► Політична участь і політична культура

Політична участь — це дії громадян, які впливають на прийняття і реалізацію державних рішень, вибір представників до інститутів влади.

Політична участь буває опосередкованою (представницькою) і безпосередньою (прямою).

Опосередковану участь здійснюють через обраних представників.

Безпосередня:

• участь у діяльності політичних партій;
• звернення та листи, зустрічі з політичними діячами;
• участь у мітингах; участь у виборах.

Висновок. Поняття «народний суверенітет» передбачає, що народ виражає свою волю через вибори, референдуми тощо, є вищою владою і джерелом будь-якої влади в державі.

Для виконання різноманітних політичних ролей потрібні знання, певна система цінностей і оволодіння способами політичної діяльності. Названі умови в сукупності характеризують демократичну політичну культуру.

Політичні знання — це знання людини про політику, політичну систему, про різні політичні ідеології, а також про ті інститути та процедури, за допомогою яких забезпечується участь громадян у політичному процесі.

Політичні ціннісні орієнтації — це уявлення людини про ідеали і цінності розумного чи бажаного суспільного устрою.

Способи практичних політичних дій — це зразки і правила політичної поведінки, що визначають, як можна і як слід чинити.

Основні функції політичної культури

1. Ідентифікація — розкриває постійну потребу людини в розумінні своєї групової приналежності і прагненні визначити прийнятні для себе способи участі у вираженні та відстоюванні інтересів даної спільності.

2. Орієнтація — характеризує прагнення людини до змістового відображення політичних явищ, розуміння суспільних можливостей під час реалізації прав і свобод у конкретній політичній системі.

3. Адаптація — висловлює потребу людини у пристосуванні до мінливого політичного життя.

4. Соціалізація — характеризує набуття людиною певних навичок і властивостей, що дозволяють реалізувати в тій чи іншій системі влади свої громадянські права, політичні функції та інтереси.

5. Інтеграція — забезпечує різним групам можливість співіснувати в рамках певної політичної системи, зберігаючи цілісність держави та її взаємовідносини із суспільством в цілому.

6. Комунікація — пов’язана із взаємодією всіх суб’єктів та інститутів влади на базі використання загальноприйнятих понять, символів, стереотипів та інших засобів інформації та мови спілкування.

Зазначені функції характеризують політичну участь.

Політична участь — дії громадянина, що мають на меті вплинути на прийняття і реалізацію державних рішень, вибір представників до інститутів влади, залучення членів суспільства в політичний процес.

►► Вибори як інструмент демократії

Вибори — передбачена конституцією та законами форма прямого народовладдя, за якою шляхом голосування формуються представницькі органи державної влади та місцевого управління (самоврядування).

В історії відомі різні шляхи здійснення безпосередньої демократії. Найдавніший — народні збори, де кожен міг висловлювати свою думку. Це було ще за часів первісного ладу, де на загальних зборах роду обирали старійшин (пізніше — і воєначальників). Для прийняття рішень під час народних зборів різні народи використовували різні способи голосування. В античних Греції та Римі громадяни голосували підняттям рук або кидали у величезний глек чорні і білі боби. У Великому Новгороді голосували криком. Звідси походить саме поняття «голосувати» — подавати голос, кричати. Перемагав на виборах той кандидат, за якого голосніше кричали. На Запорозькій Січі, голосуючи, козаки кидали шапки на купи, висловлюючи громадою «за» і «проти». Із часом процедура виборів ускладнилась.

Громадяни держави, що мають право брати участь у виборах, є виборцями. Коло виборців, що збираються голосувати чи голосують за певну політичну партію на парламентських, президентських чи місцевих виборах, називається електоратом (лат. elector — виборець).

Громадяни беруть участь у виборах на основі виборчого права. Виборче право — це система нормативно-правових актів, що встановлюють та регулюють права виборців у формуванні виборних органів державної влади та місцевого управління (самоврядування).

Завдяки виборам, що є формою безпосереднього народовладдя, одержують можливість функціонувати на законних підставах органи представницької демократії.

Запитання

— Чому в демократичній державі потрібні вибори?

Історично склалося, що в демократичних країнах діють 2 типи виборчих систем, кожна з яких має переваги і недоліки. Склалися вони природним шляхом внаслідок найбільш раціонального поєднання державних інтересів, інтересів виборців та інтересів кандидатів.

За мажоритарної системи (від франц. maqorite — більшість) обраним вважається кандидат, який одержав більшість (абсолютне або відносне число) голосів виборців. Причому тут все залежить від закопу, за яким проводять дані вибори. Закон може прямо вказувати на відносну більшість, тобто перемагає той кандидат, який отримав більше голосів, ніж його суперники. Абсолютна більшість мас скласти 50 % + 1 голос.

Кваліфікована більшість — 2/3, 3/4 від загального числа поданих голосів.

Пропорційна система передбачає розподіл депутатських мандатів від політичних партій залежно від поданих за них голосів.

Законодавець додатково встановлює ще й бар’єр до 5 %, який потрібно подолати, щоб брати участь у розподілі депутатських мандатів.

Приклади систем виборів:

• мажоритарна система відносної більшості (наприклад, СІІІА, Великобританія, Канада. Індія);
• мажоритарна система абсолютної більшості (наприклад, Франція), іноді у формі альтернативного голосування (наприклад, Австралія);
• пропорційна система (наприклад, Ізраїль, більшість країн Західної Європи, деякі країни Південної Америки);
• система з додатковим членством (наприклад, Німеччина);
• обмежене голосування (наприклад, Японія).

Запитання

— Чи завжди проведення виборів свідчить про наявність демократії в державі?

Робота в малих групах

Кожна група пропонує свої критерії демократичності виборів і доводить, чому ті чи інші принципи або умови проведення виборів свідчать про демократичність державного устрою.

1. Вибори повинні бути загальними.

2. Вибори повинні бути рівними.

3. Вибори проводять за таємного голосування.

4. Періодичність.

5. Конкурентність.

6. Остаточність (легітимність).

7. Представництво.

8. Фактична участь громадян у виборах.

►► Стадії виборчого процесу

Виборчий процес зазвичай визначається як врегульована законом та Асоціальними нормами діяльність індивідів, органів, організацій і груп з підготовки та проведення виборів в державі і в самоврядні органи.

Колективна робота

— Уявіть себе групою міністрів, перед якими стоїть завдання обрати план проведення виборів.

1. Призначення виборів.

2. Утворення виборчих округів.

3. Створення виборчих органів.

4. Регістрація виборців.

5. Висування кандидатів.

6. Агітаційна кампанія (виступи з програмовими заявами, відкриті дебати, між кандидатами, використання ЗМІ і т. ін.)

7. Голосування.

8. Підрахування голосів і підсумків голосування.

9. Повторні вибори.

10. Кінцеве визначення та опублікування результатів виборів.

IV. Підсумок уроку

На цьому уроці я ставила за мету активізувати вашу громадянську позицію, переконати всіх в необхідності виконувати свій громадянський обов’язок, голосуючи на виборах. Уже за рік ви станете повноправними громадянами своєї країни і зможете реалізувати виборче право. Ви маєте усвідомити, що від позиції кожної людини залежить збереження й розвиток демократичних процесів в Україні. Чим більше виборців прийдуть на вибори і добровільно віддадуть свої голоси за будь-якого з кандидатів, тим менше буде можливостей фальсифікації і обману.

Потрібно пам’ятати, що ваш голос можуть використати для недобросовісних підтасовок результатів виборів. Ваша громадянська позиція — це усвідомлена відповідальність за все, що відбувається в нашій країні.

Бесіда

1. Чи завжди вибори с демократичними?

2. Чому важливо брати участь у голосуванні?

3. Чи можна людину примусити голосувати?

А. Чи можна притягнути до відповідальності за неучасть у виборах?

5. Чому паспорт людина отримує в 16 років, а право обирати — лише у 18?

6. Що таке політичний режим?

7. Які форми політичних режимів ви знаєте?

8. Які політичні режими існували в Україні протягом минулого століття?

9. Як можна охарактеризувати стан демократії в сучасній Україні?

Завдання

Написати сенкан до слів «вибори» та «виборець».

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Скласти словник до теми.

УРОК 12

Поняття громади. Територіальне громадське та місцеве

самоврядування. Участь громадян в управлінні суспільством

Мета: розкрити структуру й діяльність органів місцевого самоврядування; навчити учнів розрізняти повноваження центральної та місцевої влади, органів місцевого самоврядування, оцінювати рівень відповідності діяльності органів влади основним завданням місцевого самоврядування й ознакам демократії. Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

III. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда

1. Спробуйте дати визначення терміна «самоврядування».

2. Наведіть приклад з історії місцевого самоврядування в українській історії. (Магдебурзьке право, земства)

3. Як ви розумієте словосполучення «територіальні громади»?

IV. Вивчення нового матеріалу

►► Місцеве самоврядування

Місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під керівництвом органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на засадах:

• народовладдя;
• законності;
• гласності;
• колегіальності;
• поєднання місцевих і державних інтересів; виборності;
• правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами;
• підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;
• державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

Структура місцевого самоврядування включає:

• територіальну громаду;
• сільську, селищну, міську раду;
• сільського, селищного, міського голову;
• виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;
• районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який водночас є головою її виконавчого комітету.

Первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади — також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об’єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста, обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

►► Повноваження органів місцевого самоврядування

Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад стосуються таких сфер діяльності:

• соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку;
• в галузі бюджету, фінансів і цін;
• управління комунальною власністю;
• житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв’язку;
• будівництва;
• освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту;
• регулювання земельних відносин та охорони навколишнього
• природного середовища;
• соціального захисту населення;
• зовнішньоекономічної діяльності;
• оборонної роботи;
• щодо розв’язання питань адміністративно-територіального устрою;
• забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян тощо.

►► Матеріальна та фінансова основа місцевого самоврядування

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об’єднувати на договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсує держава.

Органам місцевого самоврядування закон може надавати окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету в установленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності.

Діяльність органів місцевої влади спрямована на задоволення суспільних потреб громадян, у першу чергу пов’язаних з отриманням життєво необхідних послуг.

Місцеві бюджети є фінансовою базою місцевого самоврядування, і від обсягу ресурсів, що акумулюються в цих бюджетах, залежить, наскільки результативно місцеві органи влади будуть виконувати покладені на них повноваження.

►► Вибори

Вибори депутатів сільських, селищних рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об’єдналися у сільську громаду), селища.

Вибори депутатів міських рад проводяться за пропорційною системою: депутатів обирають за виборчими списками кандидатів у депутати (далі — виборчі списки) від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному окрузі, межі якого збігаються з межами міста згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм.

Вибори депутатів районних у містах рад проводять за пропорційною системою: депутатів обирають за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідного району у місті.

Вибори сільських, селищних, міських голів проводять за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в єдиному одномандатному окрузі, межі якого збігаються з межами села (кількох сіл, жителі яких добровільно об’єдналися у сільську громаду), селища, міста, згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм.

Громадяни України, які належать до відповідної територіальної громади і мають право голосу, можуть шляхом самовисування або через республіканські (в Автономній Республіці Крим), обласні, районні, районні у містах, міські організації політичних партій та їх виборчі об’єднання — блоки брати участь у висуванні кандидатів у депутати, кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови, у роботі виборчих комісій, проведенні передвиборчої агітації, спостереженні за проведенням виборів та в інших заходах у порядку, визначеному цим та іншими законами України.

V. Підсумок уроку

Виконання практичних завдань

1. Оберіть характеристики, притаманні лише місцевому самоврядуванню.

1) Має особливий суб’єкт, яким є населення, громадяни.

2) Забезпечення прав і свобод громадян.

3) Це форма здійснення публічної влади, влади народу.

4) Муніципальна влада і влада державна — це форми публічної влади, влади народу.

5) Розвиток парламентаризму.

6) Узгодження інтересів всіх соціальних груп.

7) Має особливий об’єкт управління: питання місцевого значення.

8) Самостійність як форма організації і здійснення влади.

9) Власна відповідальність муніципальних утворень.

2. Яка з наведених функцій місцевого самоврядування не відповідає місцевому самоврядуванню?

1) Забезпечення участі населення у розв’язанні питань місцевих справ.

2) Управління муніципальної власністю, фінансових коштів муніципального управління.

3) Забезпечення розвитку території муніципального освіти.

4) Забезпечення виконання законів та інших актів законодав чої влади України.

5) Забезпечення потреби населення в соціально-, культурнокомунально-побутових та інших життєво важливих по слугах.

6) Охорона громадського порядку, забезпечення режиму за конності.

7) Захист інтересів та прав місцевого самоврядування, гаран тованих Конституцією України.

8) Самоорганізація громадян шляхом використання форм те риторіального громадського самоврядування.

3. Позначте «+» відмінності місцевого самоврядування і державного управління.

1) Влада — суверенна, верховна;

2) влада — підзаконна;

3) обмеженість кола повноважень і справ;

4) обмежені території;

5) вся територія держави;

6) обов’язковий виборний принцип організації влади;

7) забезпечення прав і свобод громадян.

4. У чому полягає значення місцевого самоврядування для суспільства? Доповніть запропонований перелік.

1) Близькість потреб і проблем громадян.

2) Підтримка самостійності, енергії та підприємливості громадян.

3) Громадське життя розподіляється рівномірно по всій державі, а не зосереджується в центрі.

4) Пов’язує адміністрацію з народом.

5) Надає громадянам можливість ближче і на практиці познайомитись з громадськими справами.

VI. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Знайти і записати у вигляді плану чи схеми таку інформацію:

1) Як організоване місцеве самоврядування у вашому населеному пункті?

2) Як називається його глава? Хто зараз очолює органи самоврядування (назвіть конкретне ім’я).

3) Які органи самоврядування створено?

4) Чи є на вашій вулиці, у будинку, у школі органи самоврядування?

Тема XI. ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

УРОК 13

Засоби масової інформації та їх роль у суспільному житті

Мета: розкрити сутність понять «інформація», «ЗМІ», «інформаційна революція»; визначити основні види і функції ЗМІ; розкрити роль ЗМІ у сучасному суспільному житті; продовжити формування вмінь аналізувати навчальний матеріал, робити висновки на основі отриманих знань, збирати, накопичувати, зберігати, обробляти й передавати отриману інформацію.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання

Учні звітують про виконання завдання, отриманого на попередньому уроці.

III. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда

1. Що означає термін «засоби масової інформації»?

2. Наведіть приклади відомих інформаційних програм. Як ви їх оцінюєте?

3. Які ще засоби поширення інформації вам відомі?

4. Чи насправді ЗМІ сьогодні незалежні? Аргументуйте свою відповідь.

5. Наведіть приклади із історії, коли ЗМІ перебували під наглядом держави.

III. Вивчення нового матеріалу

Сьогодні, коли якість інформаційних технологій та їх використання дедалі більшою мірою визначають характер життя суспільства, питання про взаємовідносини суспільства і ЗМІ, про ступінь свободи ЗМІ від суспільства, влади і держави (особливо держави, що претендує на демократичний статус) набуває особливого значення. Засоби масової інформації як важлива складова масової комунікації суспільства виконують різні соціально-політичні ролі, ті чи інші з яких залежно від певної кількості типових соціально-політичних ситуацій набувають особливої суспільної значущості. Це можуть бути ролі організатора, об’єднувача, консолідатора суспільства. його просвітителя. Але вони можуть викопувати і дезорганізаційну, роз’єднувальну роль.

►► 3 історії розвитку ЗМІ

Як свідчить еволюція журналістики, одним із головних напрямків її розвитку було найбільш повне задоволення потреб людини в комунікації, тобто необхідній їй соціально значимої інформації. Вже в доісторичні часи людина сама виступала як засіб комунікації: різні відомості поширювали шамани, провісники, оракули, а засобом консервації її був наскальний живопис, пергамент, глиняні дощечки.

На сьогодні більшість дослідників єдині в думці, що появу преси слід віднести до V ст. до н. е., коли в Римі виходили перші газети, які лише за часів Юлія Цезаря (60 р. до н. е.) почали нагадувати сучасні. Найбільш відомим є щоденний бюлетень «Acta diurna» («Події дня»). Разом з тим є відомості, що доісторичні видання були і в Азії (наприклад, в Китаї у VIII столітті нашої ери виходила «Диба» — «Придворна газета», «Кібелчжі» — «хронікальна газета», а в Японії на глиняних дошках збереглася «Іоміурі каварабан» — «Читати і передавати»), що є, по суті, прагазетними явищами.

У середньовіччі значного поширення набули так звані «летючі листки» (серед них — реляції, ревю, куранти та ін.), які мали яскраво виражений інформаційно-прикладний характер. Винахід в 1440 p. І. Гуттенбергом процесу друку за допомогою рухомих літер сприяло розвитку преси і журналістики. Батьківщиною преси як соціального інституту можна вважати територію Західної Європи. Першою газетою у власному розумінні цього слова прийнято вважати бельгійську «Niewe Tydingen» («Всі новини»), яка стала виходити в Антверпені приблизно з 1605 року в друкарні Авраама Вергевена. 3 11 березня 1702 р. в Англії, в Лондоні почали видавати першу щоденну газету «Daily Courant» («Щоденний вісник»).

У стародавні часи форми мови реалізовувалися в літописах, хроніках, анналах, життєписах, історіях, подорожах, у різноманітних епістолярних формах — від особистого листа до офіційних послань, від повчань і наказів до булл, рескриптів, прокламацій. А після виникнення друкованої журналістики почала формуватися система журналістських жанрів. Серед початкових можна назвати інформацію-хроніку, репортаж, памфлети. Далі почали з’являтися й інші газетно-журнальні жанри.

Прийнято виділяти такі типи журналістики:

• релігійно-клерикальна (XV-XVI ст.);
• феодально-монархічна (XVI-XVIII ст.);
• буржуазна (ХІХ-ХХ ст.);
• соціалістична (XX ст.);
• загальногуманістична (кінець XX ст. — початок III тисячоліття).

У середньовіччі, у період релігійно-клерикального типу, діапазон творчості був різко обмежений. Це пояснювалося не стільки малим числом грамотних людей, скільки впливом релігії на всі сфери життя. Не допускалося інакомислення, що діставало відображення в періодичних виданнях. Феодально-монархічний тип відображає незначну економічну розвиненість суспільства і початок переходу від натурального господарства до товарно-грошових відносин. Розвиток торгівлі вимагав обміну інформацією про товари, прибуття кораблів, ціни.

У XIX ст. журналістика стала найважливішою частиною суспільно-політичного життя і господарювання. Вона перетворилася на знаряддя політичної боротьби — 80 % преси мали яскраво виражений політичний і суспільно-політичний характер. Стався класичний поділ преси на якісну (елітарну) і популярну (масову). До кінця XX ст. до неї додався тип проміжних ЗМІ.

Соціалістична журналістика цілком була орієнтована на ідеологічну залежність, головною константою в ній була партійність.

До теперішнього часу ми можемо говорити про формування загальногуманістичної журналістики.

Даючи оцінку існуючим типам, потрібно відзначити, що не скрізь вони існували обов’язково в такому порядку і чистій формі — їх наявність залежала від конкретної ситуації в державі.

Основні етапи розвитку ЗМІ

1) До початку нашої ери — прагазетні явища;

2) з початку нашої ери до XV ст. н. е. — епоха рукописних видань;

3) з XV ст. до XVII ст. — винахід і розвиток друкарства, становлення газетно-журнальної справи;

4) з XVIII ст. до початку XX ст. — розвиток журналістики як суспільного інституту, вдосконалення поліграфічної бази, становлення преси як основи демократії;

5) 1900-1945 рр. — набуття пресою функцій «четвертої влади»;

6) 1945-1955 рр. — процес концентрації та монополізації ЗМІ;

7) 1955-1990 рр. — епоха становлення електронних засобів комунікації;

8) з 1990 р. і до сьогодні — становлення нового інформаційного порядку у світі.

►► Види засобів масової інформації (ЗМІ)

Засоби масової інформації — це інститути та форми публічного і відкритого поширення інформації для широкого кола користувачів, що здійснюється за допомогою технічних засобів.

ЗМІ становлять складну систему, виділяють два головні їх типи: друковані (преса) та електронні (радіомовлення, телебачення, кінопродукція, аудіопродукція).

Сучасні ЗМІ представляють собою установи, створені для відкритої, публічної передачі за допомогою спеціального технічного інструментарію різноманітних відомостей будь-яким особам Це відносно самостійна система, що характеризується множинністю складових елементів: змістом, властивостями, формами, методами і певними рівнями організації (у країні, в регіоні, на виробництві). Відмітні ознаки ЗМІ — це публічність, тобто необмежене коло користувачів, наявність спеціальних технічних приладів, апаратури; непостійний кількісний склад аудиторії, змінюється залежно від виявленого інтересу до тієї чи іншої передачі, повідомленням або статті.

Поняття «засоби масової інформації» не слід ототожнювати з поняттям «засоби масової комунікації» (СМЯ). Це не зовсім правильно, оскільки останнє поняття характеризує більш широкий спектр масових засобів. До ЗМК належать кіно, театр, цирк і т. ін., всі видовищні вистави, які відзначаються регулярністю у зверненні до масової аудиторії, а також такі технічні засоби масової комунікації, як телефон, телеграф, телетайп і т. ін.

Власне журналістика прямо пов’язана з використанням розвинених технічних засобів комунікації — преси (засоби поширення інформації за допомогою друкованого відтворення тексту та зображення), радіо (передання звукової інформації за допомогою електромагнітних хвиль) і телебачення (передання звукової і відеоінформації також за допомогою електромагнітних хвиль; для радіо і телебачення обов’язковим є використання відповідного приймача).

Завдяки використанню цих комунікаційних засобів виникли три підсистеми ЗМІ: преса, радіо і телебачення, кожна з яких складається з величезної кількості каналів — окремих газет, журналів, альманахів, книжкової продукції, програм радіо і телебачення, здатних поширюватися як по всьому світу, так і в невеликих регіонах (областях, районах, округах). Кожна підсистема виконує відповідно функції журналістики на основі певних специфічних особливостей.

Преса (газети, тижневики, журнали, альманахи, книжки) дістала особливе місце в системі ЗМІ. Продукція, що вийшла з-під друкарського верстата, несе інформацію у вигляді надрукованого буквеного тексту, фотографій, малюнків, плакатів, схем, графіків та інших зображально-графічних форм, які читач-глядач сприймає без допомоги яких-небудь додаткових засобів (натомість для отримання радіотелевізійної інформації потрібні телевізор, радіоприймач, магнітофон і т. ін.). Друковані видання легко мати «при собі» і звертатися до «вилучення» інформації у зручний час, не заважаючи оточуючим, і за обставин, що не дозволяють або заважають слухати радіо чи дивитися телепередачі (в поїзді, метро, автобусі, літаку і т. ін.).

►► Функції ЗМІ

►► Функції ЗМІ

Розгляд і аналіз функцій будь-якої системи соціальної діяльності — найважливіший момент її теорії.

Це пов’язано з тим, що процеси, які відбуваються в кожній системі соціальної діяльності, визначаються, зрештою, тим, що вона здійснює певну функцію в більш широкому загалі.

Взагалі, ЗМІ виконує величезну кількість функцій в абсолютно різних сферах.

1. Комунікативна — функція спілкування, налагодження контакту.

2. Організаторська — у ній найбільш наочно проявляється роль журналістики як «четвертої влади» в суспільстві.

3. Ідеологічна (соціально-орієнтаційна), пов’язана з прагненням здійснювати глибокий вплив на світоглядні основи та ціннісні орієнтації аудиторії, на самосвідомість людей, їх ідеали та прагнення, включаючи мотивацію поведінкових актів.

4. Культурно-освітня, яка полягає в тому, щоб, будучи одним з інститутів культури суспільства й беручи участь у пропаганді та поширенні в житті суспільства високих культурних цінностей, виховувати людей на зразках загальносвітової культури, тим самим сприяючи всебічному розвитку людини.

5. Рекламно-довідкова, пов’язана із задоволенням утилітарних запитів у зв’язку зі світом захоплень різних верств аудиторії (сад, город, туризм, колекціонування, шахи і т. д. і т. п.).

6. Рекреативна (розваги, зняття напруги, отримання задоволення).

У кожній з цих сфер ЗМІ виконують свої соціальні ролі:

• виробничо-економічну,
• регулювальну,
• духовно-ідеологічну,
• інформаційно-комунікативну.

Так, в економічній галузі вона стає елементом системи виробництва, набуває якості товару. У соціальному вимірі головним є збір, накопичення, зберігання, переробка та розповсюдження інформації.

У духовній сфері преса виконує пізнавальну, освітню, виховну функції, властиві всім ідеологічним інститутам.

Генеральним суб’єктом по відношенню до журналістики є суспільство. На задоволення потреб усього суспільства спрямовані функції інтеграції пізнання, що виконує журналістика. Окремі соціальні структури як суб’єкти своїми потребами в завоюванні й утриманні влади визначають такі функції журналістики, як пропаганда, агітація, організація. Особистість визначає функції орієнтації, морально-психологічного задоволення.

Для такого специфічного виду соціальних суб’єктів, як журналісти, журналістика виконує службово-професійну і творчу функції.

Однак викликає сумнів власне розподіл суб’єктів, оскільки журналіст може виконувати не тільки творчу і професійні функції, але також використовувати пресу у своїх власних інтересах.

►► ЗМІ та політика. ЗМІ як засіб формування громадської думки

ЗМІ відіграють у політичному житті суспільства істотну роль, безпосередньо стосуючись його життєдіяльності і виконуючи репродуктивну (відображають політику через радіо, телебачення і пресу) і продуктивну (творить) функції, тому вони тією ж мірою, що і творці політики, несуть відповідальність за те, що відбувається в суспільстві.

Об’єднання націй у сильні централізовані держави часто виявлялося можливим завдяки появі преси, яка створила новий вид соціальної спільноти — публіку окремо взятої газети. Члени цієї агрегації розділені відстанями, але об’єднані споживаною інформацією. Преса прискорила і поставила на «потік» вироблення єдиних символів і значень у національному масштабі. Сьогодні ЗМІ не тільки безупинно відтворюють цей процес, але й виводять його на глобальний рівень. Хоча мас-медіа покликані вирішувати певні завдання в політичній системі та суспільстві, у реальному житті вони досить самостійні, мають цілі, які часто різняться від потреб суспільства і використовують для їх досягнення різні методи.

Політичний вплив ЗМІ здійснюють через вплив на розум і почуття людини.

У демократичних державах явно переважає раціональна модель масових комунікацій, розрахована на переконання людей за допомогою інформування та аргументації, побудованою згідно із законами логіки. Ця модель відповідає сформованому там типу менталітету і політичної культури людей. Вона пропонує змагальність різних ЗМІ в боротьбі за увагу і довіру аудиторії. У цих державах законом заборонено використання ЗМІ для розпалювання расової, національної, класової та релігійної ненависті і ворожнечі, проте в них різні політичні сили для пропаганди своїх ідей і цінностей широко застосовують методи переважно емоційного впливу, що особливо яскраво проявляється в періоди виборчих кампаній і нерідко може затьмарити раціональні доводи та аргументи. Цим широко користуються тоталітарні, авторитарні і особливо етнократичні режими, насичуючи свою політичну пропаганду емоційним змістом. Тут ЗМІ широко використовують методи психологічного навіювання, засновані на страху і вірі, для розпалювання фанатизму, недовіри або ненависті до політичних опонентів, осіб інших національностей і всіх неугодних.

Незважаючи на важливість емоційного впливу, все ж таки головний вплив на політику ЗМІ здійснюють через інформаційний процес. Основними етапами цього процесу є одержання, відбір, препарування, коментування відомостей. Від того, яку інформацію, в якій формі і з якими коментарями отримують суб’єкти політики, багато в чому залежать їх подальші дії. Вони не тільки відбирають відомості, які поставляють інформаційні агентства, але і самі видобувають і оформляють їх, а також виступають їх коментаторами і поширювачами. Потік інформації в сучасному світі настільки різноманітний і суперечливий, що самостійно розібратися в ньому не в змозі ні окрема людина, ні навіть група фахівців. Тому відбір найбільш важливої інформації та її подання у доступній масової аудиторії формі і коментування — важливе завдання всієї системи ЗМІ. Інформованість громадян, у тому числі політиків, прямо залежить від того, як, з якими цілями і за якими критеріями відбирається інформація, наскільки глибоко вона відображає реальні факти після її препарування та редукції, здійснених газетами, радіо, телебаченням, а також від способу і форм подання інформації.

Роль ЗМІ в політиці не можна оцінювати однозначно. Вони являють собою складний багатогранний інститут, що складається з безлічі органів і елементів, які забезпечують інформування населення про те, що відбувається в кожній конкретній країні і в усьому світі.

IV. Підсумок уроку

Бесіда

1. Проаналізуйте особливості інформаційної ситуації на Україні.

2. Яку роль відіграють ЗМІ у формуванні громадської думки та демократизації українського суспільства?

3. Чи можна за допомогою ЗМІ захистити права людини в Україні? Наведіть відомі вам приклади.

4. Чи повинен бути «моральний кодекс журналіста»?

У сучасний період розвитку українського суспільства успішне вирішення політичних, економічних і соціальних завдань все дедалі залежить від дії такого суб’єктивного чинника, як соціальна активність особистості. Важливу роль у формуванні цієї активності, а також громадської думки грають засоби масової інформації. Про зростаючу роль преси, радіо і телебачення в суспільному житті країни свідчать їхній бурхливий ріст, поширеність і доступність масової інформації. Друковане й усне слово, телевізійне зображення здатні в найкоротші терміни досягти найбільш віддалених районів, проникнути в будь-яку соціальну середу.

Засоби масової інформації — потужна сила впливу на свідомість людей, засіб оперативного донесення інформації в різні куточки світу, найбільш ефективний засіб впливу на емоції людини, здатний переконувати реципієнта щонайкраще. Особливо чітко це виявляється у відношенні електронних ЗМІ. У міру розширення технічних можливостей їх роль зростає. А за емоційним впливом на почуття і свідомість людей вони утримують поки пальму першості і збирають найбільшу аудиторію. У засобах масової інформації, а особливо на телебаченні питання про підвищення ефективності виступів тісно пов’язані з рівнем організації творчого процесу, форм і засобів соціально-політичного виховання журналістського, художнього і технічного персоналу. Перш за все це відбір проблем, розв’язання яких може підтримати і підказати аудиторія.

На сьогодні значно зріс вплив засобів масової інформації на особистість. Панівне становище серед засобів масової інформації зараз займає телебачення. Якщо наприкінці 70-х — на початку 80-х років телевізор вважався розкішшю, то сьогодні телебачення міцно увійшло в побут практично кожної сім’ї. Поступово телебачення витісняє газети і журнали, серйозно конкурує з радіо. Конкуренція з пресою пояснюється появою на телебаченні нових технологій.

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Скласти «Моральний кодекс журналіста».

Тема XII. НАЦІЯ

УРОК 14

Поняття нації. Нація і націоналізм. Нація етнічна і політична

Мета: поглибити й систематизувати знання учнів про історично сформовані спільноти людей; сформувати в учнів розуміння розмаїття спільнот людей, що живуть на Землі; ознайомити учнів з розвитком національного питання і форм міжнаціональної інтеграції в Україні; показати позитивні і негативні явища націоналізму; виховувати негативне ставлення до національних і міжнаціональних конфліктів, толерантне до людей іншої нації, релігії, поглядів.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання

Учні зачитують свій варіант «Морального кодексу журналіста».

III. Мотивація навчальної діяльності

Учням пропонується пригадати з курсу історії визначення поняття «нація», «міжнаціональні відносини», «міжнаціональні конфлікти», «націоналізм», приклади з історії прояву крайнього націоналізму (фашизм, шовінізм, расизм, геноцид).

Проблемне питання

— Чи існують в Україні міжнаціональні конфлікти і в який спосіб їх можна подолати?

IV. Вивчення нового матеріалу

►► Етнос: його основні ознаки та особливості

У сучасному світі існують різні соціальні спільноти.

Соціальні спільноти — це відносно стійка сукупність людей, що має більш-менш однакові ознаками умов і способів життя, масової свідомості, спільність соціальних норм, ціннісних систем і інтересів.

Види спільнот: сім’я, рід, плем’я, класи, соціальна група, народності, нації, професійні спільноти, трудові колективи.

Етнос — стійка сукупність людей, що історично склалася на певній території, яка має загальні, відносно стабільні особливості мови, культури і психіки, а також усвідомлює свою єдність і відмінність від інших подібних утворень.

		Етнос
↓		↓		↓
Плем’я		Народність		Нація

Нація — певна форма існування етносу, характерна для певного етапу історичного розвитку.

Нація — історично сформована спільнота людей, якій притаманні спільні економічне життя, мова, території, певні ознаки психології, які виявляються в особливостях її культури, мистецтва та побуту.

►► Національна самосвідомість

Національна самосвідомість — сукупність соціальних, моральних, політичних, економічних, естетичних, релігійних, філософських поглядів, що характеризують зміст, рівень і особливості духовного розвитку націй.

Національний інтерес — сукупність потреб і прагнень народів тієї чи іншої держави створити необхідні для себе життєві умови, усвідомлення свого суверенітету, встановлення взаємних відносин з народами інших країн.

Запитання

— Наведіть приклади національного інтересу українців.

Вивчаючи історію розвитку націй і народностей, виділяють такі процеси, як міжнаціональна диференціація і міжнаціональна інтеграція.

Міжнаціональна диференціація — це процес роз’єднання, розділення, протистояння різних націй, етносів, народів.

Міжнаціональна інтеграція — це процес поступового об’єднання різних етносів, народів і націй через сфери суспільного життя.

Форми міжнаціональної диференціації
↓		↓		↓
Самоізоляція в цілому		Протекціонізм в економіці		Релігійний фанатизм
↓		↓		↓
Націоналізм у різних формах у політиці та культурі

 

Форми міжнаціональної інтеграції
↓		↓		↓
Економічні та політичні союзи		Транснаціональні корпорації		Міжнародні культурні та народні центри
↓		↓		↓
Взаємопроникнення релігій і культур, цінностей

Причини міжнаціональної інтеграції

1. Неможливість держав жити ізольовано, що пов’язано з конкретними змінами в економіці практично всіх сучасних країн.

2. Економічний та політичний взаємозв’язок держав.

Прикладом міжнаціональної інтеграції в сучасному світі є країни Європи, об’єднані в Європейський Союз (ЄЄ).

Завдання

— Наведіть інші приклади міжнаціональної інтеграції, які ви знаєте.

►► Розвиток міжнаціональних відносин в Україні

Національний склад населення України характеризується значною чисельною перевагою титульної нації — українців. За даними перепису населення 2001 р., українці становили понад 77,82 % усіх жителів України. До того ж значна кількість українців проживають у близькому та далекому зарубіжжі. Поряд з українцями на території України проживають представники понад 100 національностей. Серед них найбільшу частку становлять росіяни — понад 17,28 % усього населення країни.

Далі йдуть, білоруси, молдавани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї та вірмени. Крім цих національностей, в Україні проживають греки, цигани, азербайджанці, німці, грузини, гагаузи та ін.

Протягом історичного періоду національний склад населення України змінювався, і сучасні державні кордони країни суттєво відрізняються від етнічних меж проживання українців. Українці проживають не лише на суміжних з Україною територіях, а й у багатьох віддалених від неї країнах світу. Але найбільша кількість українців проживає в Росії — понад 4,4 млн. осіб. Це друга за чисельністю нація, що проживає в Росії. Значна частина українців постійно проживає в Польщі, Білорусі, Словаччині, Молдові, США, Канаді, Аргентині, Австралії, Німеччині та багатьох інших країнах світу.

Національний склад населення України постійно змінюється і під впливом міграції. За останні роки з України виїжджало більше населення, ніж поверталось. Серед національностей, що виїжджають з України, найбільш численну групу становлять росіяни, євреї, молдавани. Разом з тим населення України зростало за рахунок татар, азербайджанців, білорусів, вірмен, болгар, грузинів.

Зміни у національному складі населення України зумовлені поверненням на її територію примусово виселених раніше в Росію та інші республіки колишнього Союзу кримських татар і німців. Вони розміщуються переважно в Криму та на півдні України. У складі населення Автономної Республіки Крим кримські татари становлять вже 12,1 %. Упродовж майже 60 років депортації радянська влада розвивала та підтримувала негативні стереотипи щодо кримських татар як «народу зрадника», стереотипи, що їх продукували ще за часів царської Росії починаючи від анексії території Криму російською імператрицею Катериною II.

Поліетнічність населення, яка утворилася в Україні, має виразну специфіку: з усіх етнічних неукраїнців понад 80 % становили етнічні росіяни. Іншим аспектом української поліетнічності є питання визначення мовної ідентичності. Зокрема, 5 544 729 етнічних українців, згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, рідною вважають російську мову. Сьогодні в Україні існує 3 мегамовні групи — україномовні українці, російськомовні українці та російськомовні росіяни.

Окремо потрібно звернути увагу на взаємини «більшості» з ромами та основні проблеми, які існують у цього народу в Україні. За даними Всеукраїнського перепису населення на 2001 рік, громада ромів України налічувала близько 47,6 тис. осіб, з яких близько 14 тис. проживає на Закарпатті і понад 4 тис. у Донецькій, Дніпропетровській та Одеській областях. Проте, на думку деяких науковців, чисельність ромів, що проживають в Україні, значно більше.

Актуальності набувають міжнаціональні взаємини, пов’язані з міграцією до України представників тих громад, які традиційно не проживали на її теренах. Внаслідок міграційних процесів за останні роки в Україні зросла кількість азербайджанців. Кількість інших національних груп, зокрема болгар, молдаван, білорусів, євреїв, татар, циган, німців, скоротилася. Навіть порівняно з офіційними даними Всесоюзного перепису населення 1989 року, за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні вдвічі збільшилася кількість вірмен — вона сягнула 100 тисяч громадян, азербайджанців тут нині проживає 45 тисяч (ця етнічна група демонструє 20 % зростання). Збільшилася кількість корейців: в Україні їх нараховується 13 тисяч, тобто зростання сягнуло 50 %. Якщо під час Всесоюзного перепису населення 1989 р. арабів було зафіксовано 1 240 осіб, то 2001 року — 6 575 осіб. Численнішою стала група в’єтнамців і вихідців з Індії, Пакистану, країн Південно-Східної Азії.

Актуальною для України є й проблема нелегальної міграції. Кількість нелегальних мігрантів, які перетинають кордон України, постійно збільшується. Більшість нелегалів прагнуть потрапити до країн Західної Європи і розглядають Україну як транзитну територію, принаймні про це свідчать українські прикордонники. Проте реальні міграційні наміри цієї категорії осіб ще тільки комплексно досліджуються. Сьогодні існують свідчення про створення в Україні новітніх етнічних компактів. За різними даними, в Україні називають різні цифри щодо кількості мігрантів — від 100 тисяч до 6 млн. осіб. Це здебільшого вихідці з країн Азії та Африки. В Одеській області вказують на наявність індійської, в’єтнамської та китайської громад. Відповідні свідчення про збільшення кількості громад — вихідців з країн південної Азії, Китаю — наявні в інших українських регіонах. Отже, у складі населення України фактично зростає кількість представників тих етносів, які мігрують до України з несприятливих у соціальному і міжетнічному сенсі країн, тобто з тих держав, де вирують міжетнічні конфлікти і де наявний низький рівень життя. Це, за свідченнями експертів, демонструє не тільки те, що Україна є транзитною територією, а й те, що країна розглядається новітніми мігрантами як відносно стабільна у сфері міжнаціональних взаємин.

Стабільність життя представників різних національностей неможлива без шанобливого ставлення і поваги кожного народу до іншого. Це стосується як українців, так і національних меншин, які є жителями однієї держави — України.

Важлива роль у збереженні міжетнічної злагоди в усіх регіонах України належить створенню державою сприятливих умов для національно-культурного розвитку як національних меншин в Україні, так і українців, що проживають у країнах близького і далекого зарубіжжя. Ці питання повинні бути предметом розвитку міждержавних відносин і вирішуватися на користь народів усіх країн.

►► Націоналізм. Міжнаціональні конфлікти та шляхи їх подолання

Націоналізм — ідеологія і політика, основу якої складають ідеї національної винятковості і переваги, прагнення до національної замкнутості, місництва, недовіра до інших націй.

Яскравий прояв націоналізму в сучасному світі продемонстрував німецький фашизм, що призвів світ до Другої світової війни 1939-1945 рр. Синонімами фашизму стали терміни «расизм», «нацизм», «шовінізм», «геноцид», «Голокост».

Запитання

— Як на вашу думку, чи можна вважати національне питання однією з причин розпаду СРСР?

Міжнаціональний конфлікт — одна із форм відносин між національними спільнотами, що характеризується станом взаємних претензій, відкритим протистоянням етносів, народів і націй, які мають тенденцію до наростання протистояння аж до збройних зіткнень.

Завдання

— Назвіть причини міжнаціональних конфліктів.

Причини міжнаціональних конфліктів

1. Ускладнення соціально-економічного розвитку країн світу, відчутне відставання багатьох з них.

2. Непродумана або відверто екстремістська політика низки державних діячів.

3. Колонізація населення інших країн.

4. Помилки і прорахунки керівництва ряду країн у розв’язанні національних питань.

Види міжнаціональних конфліктів

1. З приводу спірних територій.

2. Через вигнання народу зі своєї території і повернення депортованого народу на свою історичну батьківщину.

3. Через довільну зміну адміністративних кордонів.

4. Через насильницьке включення території народу до сусідньої держави.

5. Між етнічною більшістю і компактною меншістю (корінна національність).

6. З приводу відсутності у народу власної держави або розподілу його території між іншими державами.

Типи міжнаціональних конфліктів

1. Державно-правові (незадоволення правовим становищем нації, прагнення власної державності, конфлікт з владними органами держави, у складі якої перебуває нація).

2. Етнотериторіальні (визначення кордонів нації).

3. Етнодемографічні (захист прав корінної національності).

4. Соціально-психологічні (зміна способу життя, порушення прав людини).

Шляхи розв’язання міжнаціональних конфліктів

1. Усвідомлення усіма людьми неприйнятності насильства, вироблення поваги до національних почуттів всіх етнічних груп.

2. Провадження лояльної, продуманої політики з урахуванням інтересів усіх народів і народностей.

3. Створення ефективно діючих міжнародних комісій, рад, інших організацій для мирного розв’язання національних суперечок.

4. Надання національно-культурної автономії усім бажаючим національним меншинам, що дозволить їм зберегти свою мову, культуру, релігію і традиції.

Шляхи врегулювання міжнаціональних конфліктів

1. Визнання міжнаціональних проблем і розв’язання їх шляхом продуманої національної політики.

2. Використання економічних важелів для нормалізації ситуації.

3. Створення культурної інфраструктури консенсусу, дотримання принципу паритетності у разі призначення людей різних національностей на державні посади, підтримка національної культури.

►► Формування української політичної нації

Аналіз історико-політичного контексту формування української національної ідентичності дозволяє розглянути специфіку сучасної національної ідентичності та перспективи поширення загальнонаціональної ідентичності на громадян України, що мають різні етнічні, мовно-культурні, регіональні, конфесійні ідентичності тощо. Особливу увагу приділено потребам формування української загальнонаціональної ідентичності, виходячи з вимог забезпечення національних інтересів України: зміцнення державної і національної єдності, забезпечення міжетнічного миру, суспільної інтеграції представників етнічних спільнот, розвитку унікальних етнічних ідентичностей в контексті цілісної загальноукраїнської ідентичності, ліквідації загрози сепаратизму.

Проблема становлення єдиної національної ідентичності громадян України є однією з визначальних для українського суспільства та для подальшого формування його як повноцінної нації. Політичний контекст проблематики (необхідність збереження цілісності держави та її зміцнення, становлення громадянського суспільства, знаходження місця країни у системі культурних і геополітичних координат тощо) зумовлює необхідність вироблення адекватної політики щодо кризових явищ, помітних в українській національній ідентичності. Теоретичні та практичні дослідження безпосередньо стосуються проблем зменшення потенціалу сепаратизму, залучення до державотворчого процесу представників усіх етнічних груп, зміцнення можливостей держави у справі протистояння зовнішньому тискові.

Складовою частиною політичної діяльності держави, покликаною регулювати міжнаціональні відносини в різних сферах життя суспільства, є національна політика.

Українська національна ідентичність проходить складний і суперечливий процес становлення. Нині її ознаками є амбівалентність суспільної свідомості, брак консенсусу стосовно базових цінностей, етнопсихологічні та мовно-культурні деформації у свідомості.

Таку ситуацію ускладнюють:

• розриви у загальнодержавному комунікативному просторі внаслідок суперечностей у мовній, ідеологічній сферах;
• брак історичних знань або їх викривлене тлумачення і, як наслідок цього, слабкість ідеологічної основи для формування національної ідентичності;
• деформація національної і громадянської свідомості, соціальної структури суспільства та невиразність соціальної ідентифікації в умовах ослаблення суспільства та складових його частин.

Висновок. Отже, на сьогодні в Україні недовикористано ресурси для формування та зміцнення сприятливої для суспільства, держави цілісної національної ідентичності. Тут існують такі пояснення: по-перше, недооцінювання з боку державної влади цього явища; по-друге, надмірний вплив в Україні тих політичних сил, які виступають за консервацію наявного «постколоніального» стану ідентичностей.

Серед основних (фундаментальних) інтересів української держави і політичної нації мають бути:

• збереження територіальної цілісності, національної, культурної, мовної тощо самобутності;
• подальша консолідація всередині суспільства і нації;
• рівноправні і повноцінні відносини з іншими державами і націями.

Таким чином, визрівання єдиної національної ідентичності за збереження й розвитку етнічних, культурних тощо ідентичностей усіх спільнот спроможне значно сприяти зміцненню державної єдності країни, суспільства, істотно посилити державу. Це, у свою чергу, дозволить посилити сприйняття української держави як «своєї» серед представників різних етнічних груп; зменшити або нівелювати можливість виникнення сепаратистських тенденцій серед етнічних груп компактного розселення в Україні; задіяти повною мірою потенціал усіх громадян України. Досягнення таких цілей повністю відповідає інтересам України.

IV. Підсумок уроку

Робота з текстом

Прочитайте фрагмент казки Є. Шварца «Дракон» і сформулюйте свою думку стосовно даної ситуації.

«Отже, коли лицар Ланцелот прибув у місто, поневолений жорстоким Драконом, він, на свій подив, почув про доброту Дракона. По-перше, під час епідемії холери Дракон, дихнувши на озеро, скип’ятив у ньому воду. По-друге, він позбавив місто від циган. «Але цигани — дуже милі люди», — здивувався Ланцелот. «Що ви! Який жах! — вигукнув архіваріус Шарлемань. — Я, правда, в житті своєму не бачив жодного цигана. Але я ще в школі проходив, що це люди страшні. Це волоцюги за своєю природою, по крові. Вони вороги будь-якої панівної системи, інакше вони жили б де-небудь, а не бродили б туди-сюди. їх пісні позбавлені мужності, а ідеї руйнівні. Вони крадуть людей. Вони проникають всюди».

Висловлювання учнів.

Коментар. Зверніть увагу, що хоча архіваріус ніколи сам не бачив циган, але він не сумнівається в їх негативних якостях. Для нього навіть реальний Дракон краще від міфологічних циган. Але найголовніше, що джерелом інформації про «циганську загрозу» був сам Дракон. Саме таким чином і складаються негативні стереотипи в масовій свідомості.

Тестування

1. Розташуйте етнічні спільноти у порядку їх історичного розвитку.

А Народність;

Б рід;

В клан;

Г плем’я;

Д нація.

2. За якими ознаками можна визначити сучасну націю?

А Єдина територія;

Б спільна мова;

В специфіка господарської діяльності;

Г духовна єдність;

Д кровно-родинна спорідненість.

3. До історично сформованих груп людей належать:

А народності;

Б класи;

В держави.

Відповіді: 1 Б, В, Г, А, Д; 2 Д; 3 А.

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Підготувати електронну презентацію «Національні проблеми України».

Тема XIII. ПОЛІКУЛЬТУРНІСТЬ

УРОК 15

Поняття полікультурності як добросусідства культур.

Шляхи розв’язання міжнаціональних, міжконфесійних конфліктів

Мета: ознайомитись з тлумаченням понять «культура», «національна культура», «загальнолюдська культура», «полікультурність»; визначити основні шляхи вирішення міжнаціональних та міжконфесійних конфліктів; розвивати вміння самостійно мислити; виховувати активну життєву позицію; розширювати міжпредметні зв’язки.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Учитель формулює тему та мету уроку.

III. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання

Виступ учнів з електронною презентацією «Національні проблеми України».

Бесіда

1. Що таке культура?

2. На що впливає рівень культури особистості та рівень культури в суспільстві?

3. У чому полягає значення соціальних явищ та процесів для формування культури?

4. Чи можливе співіснування декількох культур?

5. Чому важливо поважати культури інших народів?

6. Як повага до культури іншого народу пов’язана з міжнаціональними та міжконфесійними конфліктами?

IV. Вивчення нового матеріалу

►► Поняття «культура»

►► Поняття «культура»

Культура (від лат. cultura — обробіток, виховання, освіта, розвиток, шанування) — історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений у типах і формах організації життя і діяльності людей, у їхніх взаєминах, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях.

Поняття «культура» вживається для характеристики певних історичних епох (антична культура), конкретних суспільств, народностей і націй (культура майя), а також специфічних сфер діяльності або життя (культура праці, політична культура, художня культура); у більш вузькому сенсі — сфера духовного життя людей.

Сучасне людство налічує тисячі народів, майже 200 держав, понад 6 млрд. жителів. Серед всієї маси людей немає двох однакових осіб. Кожен має свої особливості. Крім індивідуальних відмінностей, виділяють також групові: сімейні, статеві, вікові, професійні, національні і т. ін. Будь-яка нація, соціальна група сприймає із системи загальнокультурних людських цінностей тільки те, що відповідає духовному настрою їхнього рівневі розвитку, рівню розвитку можливостей. Регіональні та національні культури стають взаємопов’язаними. Вони впливають один на одного, посилюється взаємозв’язок різних країн і народів. Крім того, з’являється потужна тенденція до збереження власної ідентичності національної культури.

►► Національна культура та її основні компоненти

Поняття «нація» (від лат. natio — плем’я, народ) зазвичай розглядається як історична спільнота людей, що формується в процесі становлення спільноти їхньої території, економічних зв’язків, літературної мови, етнічних особливостей культури і характеру. Складається з різних племен і народностей. Ряд сучасних вчених пов’язують націю з певним народом, виділяючи з-поміж її сутнісних принципів спільність самосвідомості і соціальної структури. Інші розглядають націю як спільність приналежності до певної держави.

Говорячи про національну культуру, застосовують термін «цивілізація» . Цей термін часто вживають як синонім культури або як рівень, ступінь суспільного розвитку, матеріальної і духовної культури (антична цивілізація, сучасна цивілізація).

Більшість вчених визначає цивілізацію «як соціокультурну спільність, що має якісну специфіку», «як цілісне конкретно-історичне утворення, що вирізняється характером свого ставлення до світу природи і внутрішніми особливостями самобутньої культури». Основними компонентами національної культури є національна мова, традиції, звичаї, релігія.

Існують різні типи національних культур, з-поміж яких виділяють західноєвропейську культуру, північноамериканську, південноазіатську. Характеризуючи кожний з цих видів, можна виявити їх загальні та індивідуальні риси.

Західноєвропейська культура успадкувала 7 попередніх цивілізаційних досягнень і культуру декількох імперій. Єдиного культурного простору в Європі немає, вона розділена на Західну і Східну. Безпосередньо в Західній Європі різниця між культурами народів, наприклад, Скандинавії та Середземномор’я є доволі відчутною. Машинна (техногенна) цивілізація Заходу виникла як традиційний шлях розвитку. Людина Заходу — володар над природою. «Екологізація» сучасної моделі техногенної цивілізації, заснованої на ідеї панування людини над природою, веде до активного пошуку «точок дотикання» з національними культурами в різних регіонах планети. Але європейська культура прагне перетворити світ, а китайська, наприклад, вважає світ «кращим із можливих» і утверджує ідею про необхідність пристосуватися до нього.

Росіянину та українцеві завжди був незрозумілий раціоналізм французів. Французи схильні уявляти картину світу за схемами розуму і набагато менше вдаються в колективні спогади, ніж німці. Скандинавія далека від Росії через протестантський пуританізм. Пуританська етика з її прагматизмом не зрозуміла слов’янам.

Незважаючи на те, що Європа і Америка мають певні спільні проблеми, між їх культурами спостерігаються значні відмінності. У США існує культ сили й успіху, там особливо значущою є потреба у вчителі, наставнику. Характерною ознакою північноамериканської культури є культ речей. Цей культ був створений переселенцями, які починали життя на порожньому місці. Ще однією ознакою американської культури є значущість майстерності в будь-якій справі. В основі «великої американської мрії» лежить сподівання кожного американця виграти мільйон, а кожного чистильника взуття — стати президентом. У 70-80-х рр. принципи індивідуалізму, незалежності і надсамостійності були обов’язковим атрибутом успішної реалізації «американської мрії». Спосіб дій і навіть думок у американця не такий, як у європейця. Для американця як носія англосаксонської цивілізаційної традиції загальними цінностями є свобода і демократія, плюралізм, власність та ринкова економіка. Європейця хвилює інший суб’єкт історії — народ, нація, національна меншина і т. ін. Американець віддає перевагу не родинним стосункам, а кар’єрі. У розумінні європейця в основі концепції нації лежить цілісність етносу. Європейцям весь час треба відчувати себе в історії — історії сім’ї, народу, нації. Американцям же як молодий нації не притаманне почуття історії.

Країни Стародавнього Сходу: Межиріччя, (Месопотамія), Індія, Китай, вважаються колискою цивілізації. Ще в XII столітті Європа знала, що вся влада і мудрість людини беруть початок на Сході. Традиційне, або східне, суспільство може вести один і той же спосіб життя століттями і навіть тисячоліттями. Але і на Сході існує кілька культур. Надзвичайна стабільність соціальних умов цивілізації Сходу йде на користь її ефективності. Цілковитою протилежністю йому є цивілізація Заходу. Характерною її ознакою є рухомість, різноманітність, мінливість. Південноазіатський вид культури поширений на густонаселених територіях. Тут культивується володіння своїм тілом і волею, а також масова схильність до задоволень. Загибель одних східних культур і виникнення інших не змінює власне тип культури. Види діяльності, їх способи та цілі на Сході консервативні. їхньою основною культурною ідеєю є традиційні міфи, канонізовані стилі мислення. Для людини Сходу важливе взаєморозуміння людини і природи, рівновага між людиною та її землею. Східна людина вважає себе частиною природи і ніколи не відділяє себе від неї. Для китайської культури характерний оптимістичний світогляд, спокійне ставлення до життя і смерті. Людина живе в єдиному Всесвіті, де живі і мертві перебувають у тісному зв’язку. Це єдиний світ, де небуття і буття взаємно переходять і взаємно обумовлюють одне одного. На рівні повсякденної свідомості ця філософська мудрість виражається у формах різного роду обрядів, культу предків, віри в існування померлих серед живих. Звідси і дивні з точки зору європейця звичаї, наприклад дарування труни небезпечно хворій людині, що роблять на знак уваги і доброго ставлення. Смерть слід сприймати без страху. Людина, на порозі смерті уподібнюється подорожньому, що вирушає в далеку путь. Звідси і характерне для китайської культури уявлення про споконвічну єдність світу.

►► Принципи формування загальнолюдської культури

Біомаса людства становить одну п’ятитисячну від загальної маси усіх живих істот. За час існування роду людського змінилося близько тисячі поколінь (якщо за тривалість життя кожної людини брати приблизно 60 років). Що ж об’єднує таких різних людей в єдину спільноту? Очевидно, єдина загальнолюдська культура, що виникає на основі цілісного світу. Цілісність світу — це взаємозв’язок і взаємозалежність людей і народів, що з’явився як наслідок розвитку виробництва у світовому масштабі і виникнення глобальних проблем. Цілісність світу послужила основою для становлення сучасного людства і єдиної загальнолюдської культури.

Сучасна культура заснована на загальнолюдських цінностях, русі захисту прав особистості, гуманізмі, творчому розвитку особистості, поширенні наукового знання і передових технологій, взаємозбагаченні національних культур, екологічному ставленні до життя й навколишнього середовища.

Рух до загальнолюдської культури, що знімає первинне протиставлення «ми — вони», не простий процес. Суперечність цю не можна вирішити, просто знехтувавши іншими поглядами, точкою зору, культурною позицією. Такий шлях є безперспективним, він повертає людство до часів варварства. Загальнолюдська культура — це найкращі форми, зразки художньо-поетичної, наукової, виробничої діяльності, способи світовідчуття і світосприйняття дійсності, вироблені різними народами, поколіннями, на основі яких людство зараз вибудовує єдину цивілізацію Землі, де немає місця класовій і расовій ненависті, нехтуванню правами людини і народів, неграмотності, економічному і культурному колоніалізму.

В основі формування єдиної планетарної цивілізації — дедалі збільшувана інтенсивність різного роду зв’язків — комунікаційних, політичних, економічних, культурних. У результаті виникає нова системна якість — загальнолюдська культура, посилюється взаємозв’язок різних країн, народів, а кризові й антикультурні явища, що виникають в одному секторі єдиної цивілізації, позначаються і на інших регіонах. Водночас спостерігається більш інтенсивний глобальний взаємозв’язок, коли культурні зразки, наукові досягнення, твори мистецтва, нові форми соціального або політичного життя транслюються і засвоюються протягом нетривалого періоду в усьому цивілізованому просторі.

Розвиток культури як цілісності — суперечливий процес. Становлення світової культури в XX ст. супроводжувалося потужним рухом росту національних культур. Саме наш час продемонстрував обмеженість європоцентристського погляду на культуру, коли техногенна європейська культура стала провідною, базисною щодо усіх інших, регіональних і національних. Так, східні країни цілком змогли адаптувати цінності західної культури до своїх систем виробництва й освіти. Країни Тихоокеанського регіону перетворилися на один з локомотивів науково-технічного прогресу. При цьому культурні основи їхнього життя залишились специфічними, особливими.

Розв’язання проблеми співвідношення національного і загальнолюдського в культурі залежить від конкретної філософської інтерпретації багатьох інших проблем, зокрема від єдності та розмаїття світової історії, сутності суспільного прогресу, природи національного, співвідношення змісту і форми в культурі.

Відповідно до такої інтерпретації культури національне та загальнолюдське у ній розглядаються як діалектична єдність. Власне національна культура трактується ширше і не зводиться до національно особливої, тобто етнічної неповторності. Тому визначити співвідношення національного і загальнолюдського можна лише за допомогою поняття «національна культура». Її слід вважати «процесом становлення і розкриття сутності людської цивілізації у конкретному народі (нації) упродовж усієї цієї історії», а також «сукупністю матеріальних і духовних цінностей, створених як власне народом, так і запозичених в інших народів з використанням у своєму розвитку».

Таким чином, національна культура — це поєднання загальнолюдського та етнічно неповторного (національно особливого).

Загальнолюдське характеризує не лише загальне в культурі різних народів, а насамперед соціальність людини та її буття.

►► Міжнаціональні та міжконфесійні конфлікти та шляхи їх розв’язання

Міжетнічні (міжнаціональні) відносини — відносини між етносами (народами), що охоплюють усі сфери суспільного життя.

Рівні міжетнічних взаємин:

1) взаємодія народів у різних сферах суспільного життя;

2) міжособистісні стосунки людей різної етнічної приналежності.

У сучасному світі відбувається економічне, культурне і навіть політичне зближення (інтеграція) націй (ЄС — Європейський Союз).

Європейський Союз, утворений 1993 р. відповідно до Маастрихтського договору 1992 р. на базі Європейського Співтовариства, об’єднує: Бельгію, Великобританію, Німеччину, Грецію, Данію, Іспанію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Португалію, Францію, Ірландію, Австрію, Швецію, Фінляндію, Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Естонію, Латвію, Литву, Словенію, Кіпр, Мальту, Болгарію і Румунію.

У червні 2004 р. була прийнята Європейська конституція. Вона зумовила критику з боку Ватикану через відсутність згадки про «християнське коріння» європейської цивілізації. До того ж Іспанія і Польща спробували переглянути порядок прийняття рішень в ЄЄ (замість нинішнього, де враховували «питому вагу» економік країн-членів, перейти до процедури, за якої кількість голосів від кожної країни було б пропорційно її населенню). Проте після приходу до влади в Іспанії уряду соціалістів ця країна відмовилася від своїх намірів. Нова Конституція була підписана 29 жовтня 2004 р. у Римі. Для того щоб вона набула чинності, її мали ратифікувати парламенти усіх країн-членів. У деяких країнах цей процес відбувався шляхом всенародних референдумів. 2005 р. референдуми у Франції та Нідерландах відмовилися від Конституції. 2009 р. Конституцію нарешті (з деякими застереженнями — заборона на аборти) підтримали Ірландія та Польща.

Інший шлях міжнаціональної інтеграції обрали в СІЛА (стратегія «плавильного котла»).

«Плавильний котел» (melting pot) — концепція, згідно з якою США представляє собою своєрідний «плавильний котел» (тигель), що перетворює представників різних етнічних груп на американців.

Етнічна міксація — змішування різних етнічних груп і поява нового етносу (Латинська Америка).

Асиміляція (від лат. assimilatio — злиття, уподібнення, засвоєння) — в етнографії злиття одного народу з іншим, що супроводжується втратою одним з них власної мови, культури, національної самосвідомості. Розрізняють природну асиміляцію, що виникає через контакт етнічно різнорідних груп населення, змішані шлюби і т. п., і насильницьку асиміляцію, характерну для країн, де національності нерівноправні.

Аккультурація (лат. accumulare — накопичувати + cultura — обробіток) — взаємне уподібнення і пристосування різних культур народів і окремих явищ цих культур за умов домінування більш високорозвиненої культури народу.

З іншого боку, активізується прагнення народів знайти національну самостійність (диференціація), протистояти експансії на/ держав.

Мультикультуралізм — політика, спрямована на розвиток і збереження в окремо взятій країні та у світі в цілому культурних відмінностей; обґрунтовує таку політику теорія або ідеологія.

Мультикультуралізм протиставляється концепції «плавильне го казана» (англ. melting pot), де передбачається злиття всіх кулі тур в одну.

Націоналізм — ідеологія, політика, психологія і соціальна практика відокремлення і протиставлення однієї нації іншим, пропаганда національної винятковості окремої нації.

Види націоналізму: етнічний, державно-державний, no6утовий.

Шовінізм — крайня, агресивна форма націоналізму, названа так за ім’ям солдата Н. Шовена, палкого прихильника завойовницької політики Наполеона.

Дискримінація (від лат. discriminatio — розрізнення) — обмеження (фактично чи юридично) прав будь-якої групи громадян за національною, расовою, статевою, релігійною ознаками. У галузі міжнародних відносин — надання громадянам і організаціям будь-якої держави менших прав і привілеїв, ніж громадянам і організаціям інших держав.

Сегрегація (від пізньолат. segregatio — відділення) — політика примусового відокремлення будь-якої групи населення за расовою чи етнічною ознакою, одна з форм расової дискримінації.

Апартеїд (мовою африканс apartheid — роздільне проживання) — крайня форма расової дискримінації. Означає позбавлення певних груп населення, залежно від їх расової приналежності, політичних, соціально-економічних і громадянських прав, аж до територіальної ізоляції. Сучасне міжнародне право вважає апартеїд злочином проти людства.

Геноцид (від грец. genos — рід, плем’я і лат. caedo — вбиваю) — один із найтяжчих злочинів проти людства, винищення окремих груп населення за расовими, національними, етнічними або релігійними ознаками, а також навмисне створення умов існування, розрахованих на повне або часткове фізичне знищення цих груп, так само як і заходи щодо запобігання дітонародженню в їх середовищі (біологічний геноцид).

Такі злочини в масових масштабах вчиняли гітлерівці під час Другої світової війни, спрямовані проти слов’янського та єврейського населення.

У гітлерівській Німеччині було знищено в таборах смерті (Треблінка, Освенцім) близько 6 млн. євреїв. Цю трагедію назвали голокостом (від грец. «всезнищення через спалення»).

Голокост (холокауст) (англ. holocaust від грец. holokaustos — спалений цілком) — загибель значної частини єврейського населення Європи внаслідок систематичного переслідування і знищення його нацистами та їхніми посібниками у Німеччині і на захоплених нею територіях протягом 1933-1945 pp.

Сепаратизм (франц. séparatisme від лат. separatus — окремий) — прагнення відокремлення, відособлення; рух за відокремлення частини держави і створення нового державного утворення (сікхн, баски, таміли) або за надання частині країни автономії.

Ірредентизм (від італ. irredento — незвільнені) — 1) ідея возз’єднання з основним ядром нації (ірландці в Ольстері), 2) політичний і суспільний рух в Італії наприкінці XIX — на початку XX ст. за приєднання до Італії прикордонних земель Австро-Угорщини з італійським населенням — Трієста, Трентіно та ін.

Міжнаціональні конфлікти (у вузькому сенсі) відбуваються між державами або всередині конфедерації, яку складає низка політично самостійних країн, населених різними етносами. Міжетнічні конфлікти виникають всередині держави.

Міжнаціональний конфлікт (у широкому сенсі) — це будь-яка конкуренція (суперництво) між групами — від протиборства за володіння обмеженими ресурсами до соціальної конкуренції — в усіх тих випадках, коли протистояння зумовлено етнічною приналежністю її членів.

Причини міжнаціональних конфліктів

1. Економічні причини — боротьба етносів за володіння власністю, матеріальними ресурсами (земля, надра).

2. Соціальні причини — вимоги цивільного рівноправ’я, рівності перед законом в освіті, оплаті праці під час прийому на роботу, особливо на престижні місця в органах влади.

3. Культурно-мовні причини — вимоги збереження чи відродження, розвитку рідної мови, об’єднання етносу в єдине ціле.

4. Конфесійні, релігійні відмінності.

5. Історичне минуле взаємин народів.

6. Етнодемографічні — швидка зміна співвідношення численності контактуючих народів внаслідок міграції та відмінностей у рівні природного приросту населення.

Типи міжнаціональних конфліктів

1. Конфлікти стереотипів (етнічні групи чітко не усвідомлюють причини суперечностей, але щодо опонента створюють негативний образ «небажаного сусіда», вірмено-азербайджанський конфлікт).

2. Конфлікт ідей: висунення тих чи інших домагань, обґрунтування «історичного права» на державність, на територію (Естонія, Литва, Татарстан).

3. Конфлікт дій: мітинги, демонстрації, пікети, прийняття інституціональних рішень, відкриті зіткнення.

Способи розв’язання конфліктів:

1) позбавитися найбільш радикальних елементів або груп і підтримати сили, більш схильні до компромісів; важливо виключити будь-які чинники, здатні консолідувати конфліктуючі сторони (загроза застосування сили, наприклад);

2) застосування широкого спектра санкцій — від символічних до військових. Слід враховувати, що санкції можуть спрацювати на екстремістські сили, призвести до посилення конфлікту. Збройне втручання можливе лише в разі, якщо конфлікт, який набув форми збройних зіткнень, призвів до масових порушень прав людини;

3) поділ глобальних цілей на ряд послідовних завдань, які вирішують послідовно — від простих до складних;

4) запобігання конфліктам — сума зусиль, спрямована на те, щоб не допустити подій, що призводять до конфліктів.

V. Підсумок уроку

Культура будь-якого народу розвивається не ізольовано від культур інших народів, а закономірно перебуває в контексті світового культурного процесу. Українці віками творили власну самобутню культуру, успадковуючи культурні цінності своїх предків, переймаючи і творчо осмислюючи надбання інших народів.

Одним із найважливіших факторів, що сприяє успішному розвитку національних культур, є засвоєння художнього досвіду інших народів. Інтенсивність і плодотворність цього процесу забезпечують соціально-економічні зв’язки, що зумовлені прагненням народів до взаєморозуміння та взаємозбагачення.

Так формується загальнолюдська культура, до складу якої входять автономні культури усіх народів. Однак кожен окремий індивід, кожен творець оперує конкретними поняттями, творить конкретною мовою, перебуває під впливом свого середовища. Словом, він належить до національної культури, без якої нема культури загальнолюдської, так само як неможлива національна культура без індивідуального творця.

Становлення світового ринку планетарного типу та стрімке розгортання інформаційної революції свідчать про те, що людство вступає в нову глобальну планетарну еру, переходить до нової універсальної технічної та інформаційної цивілізації.

Сьогодні постає проблема формування єдності етнокультурного розмаїття, яке є головною умовою існування світової культури як цілісного феномена.

«Полікультурність» — це такий принцип функціонування та співіснування в певному соціумі різноманітних етнокультурних спільнот з притаманним їм усвідомленням власної ідентичності, що забезпечує їх рівноправність, толерантність та органічність зв’язку з широкою кроскультурною спільнотою, взаємозбагачення культур, а також наявність та визначення спільної загальнодержавної системи норм та цінностей, які становлять основу громадянської свідомості кожного члена соціуму.

Здатність людини розвиватися на мультикультурній основі, засвоювати нові культурні цінності стає дедалі більш соціально значущою. Це один із ефективних механізмів соціокультурної динаміки, власне процесу культуротворчості.

У процесі інтеркультурної освіти і виховання здійснюється формування кроскультурної свідомості як прояву комунікативної раціональності. Вона є цілісним стійким соціально-психологічним утворенням, що включає толерантність, повагу до інших поглядів, культур, релігій, уміння спілкуватися й адаптуватися в полікультурному середовищі.

VI. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника.

 

 

 

 

 

 

Тема XIV. УКРАЇНА І СВІТ

УРОК 16

Місце України в інтеграційних процесах в Європі та у світі

Мета: визначити сутність понять «інтеграція», «інтеграційні процеси»; визначити місце України в інтеграційних процесах Європи. Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Повідомлення теми уроку.

Інтеграція (від лат. integrum — ціле, integratio — відновлення) — поєднання, взаємопроникнення. Це процес об’єднання будь-яких елементів (частин) в одне ціле. Процес взаємозближення й утворення зв’язків.

III. Вивчення нового матеріалу

Поява на політичній карті Європи суверенної України — політична подія в розвитку сучасної міжнародної системи. Йдеться про державу, яка за розмірами своєї території, кількістю населення, економічними можливостями, інтелектуальним та науково-технічним потенціалом належить до розвинених європейських країн. Сьогодні Україна шукає своє місце в багаторівневій ієрархічній будові міжнародної системи. Позиція України є вирішальною для формування архітектури цієї системи не тільки на регіональному, а й на глобальному рівнях.

Слід зазначити, що активні геополітичні дослідження є дуже важливими, оскільки їх ігнорування призводить до того, що навіть за умов досить сильного потенціалу держава перетворюється на об’єкт маніпуляції сильнішими державами, тобто втрачає суверенітет. Закон геополітики застосовується до усіх держав без винятку, незалежно від їх статусу і місця в міжнародній системі. За сучасних умов значно збільшилась широта вибору зовнішньополітичних рішень, водночас суттєво зросла відповідальність за правильність вибору, його відповідність стратегічним національним інтересам. Виробити правильний зовнішньополітичний курс неможливо без широкого геополітичного аналізу й урахування особливостей геополітичного положення, який визначає загальні закони функціонування й особливості міжнародної системи.

Для України є важливим, що вона чітко визначилась щодо євроінтеграційної стратегії. Зараз перед нашою державою стоїть завдання виробити тактику подальших дій, яка має врахувати складний комплекс геополітичних інтересів, посилення міжнародних суперництв за сфери впливу на нашу країну. Йдеться про трикутник інтересів Росія — ЄС — США і місце України у цьому трикутнику. Взагалі, напрям майбутнього цивілізаційного руху можна визначити як взаємодію трьох векторів — політичного, економічного та культурного. Найбільш гнучким є політичний вектор. Ніщо, окрім власного бажання, не заважає Україні увійти до політичних структур атлантичної цивілізації. Хоча вступ до ЄС і НАТО не є справою майбутнього, проте чітке визначення напряму майбутнього руху потрібне уже сьогодні.

Більш консервативним є економічний вектор. Тут ми маємо справу з економічними реаліями, які змінюються більш повільно.

І нарешті, найбільш консервативним є культурний вектор. Адже культурні та релігійні стереотипи більш стійкі, вони взагалі визначають самоідентифікацію нації. У нашого парламенту та уряду є достатньо важелів впливу на формування культурно-мовного середовища в державі, проте все ще блокується прийняття законів про захист української книжки, пісні, кіно.

Україна, як і всі держави світу, вступила в епоху глобалізації. А збереження її політичної, економічної та культурної ідентичності значною мірою залежить від вироблення правильного зовнішньополітичного курсу — орієнтації на Європу. Європейський вибір України є природним наслідком здобуття країною державної незалежності, попереднього етапу здійснюваних реформ. Такий вибір зумовлений історією українського народу, його етнічними коренями та ментальністю, глибокими демократичними традиціями; ґрунтується на законному прагненні громадян України бачити свою державу невід’ємною складовою єдиної Європи.

►► Тенденції розширення Європейського Союзу на схід

Одним із найбільш значущих трансформаційних процесів після розпаду Радянського Союзу є розширення Європейського Союзу на схід. Цей процес створює абсолютно нову ситуацію на європейському континенті і наближує кордони ЄС безпосередньо до України. Водночас цей процес складний і громіздкий, оскільки остання хвиля охоплювала значну кількість держав. Отже, розглянемо основні аспекти та проблеми розширення ЄС на схід.

Спочатку (1952 р.) до Європейських Співтовариств входило шість країн: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція.

Економічне піднесення Співтовариств, а разом з тим і зростання політичної ваги держав-членів підтвердили успішність інтеграційних процесів. Протягом свого існування Європейське Співтовариство пережило чотири хвилі розширення. 1973 року до них приєдналася Великобританія, Ірландія, Данія, 1981 р. — Греція, 1986 р. — Іспанія та Португалія, 1995 р. — Швеція, Фінляндія та Австрія.

Після розпуску Варшавського Договору та Ради Економічної Взаємодопомоги Європейський Союз вирішив переглянути свої відносини з країнами Центральносхідної Європи. Головну фінансовотехнічну допомогу було надано Польщі та Угорщині, оскільки саме в цих державах найшвидше проводились економічні та політичні реформи, створювалося відкрите, ринково орієнтоване суспільство. Так ЄС розпочав підготовку до п’ятої хвилі розширення.

Наступним етапом було укладення угод про асоційоване членство між ЄС та державами-кандидатами: 1991 р. — з Польщею, Угорщиною та Чехословаччиною; 1993 р. — з Болгарією, Румунією та Словаччиною; 1995 р. — з державами Прибалтики, 1996 р. — зі Словенією. Хоча ці угоди надають можливість стати повноправним членом ЄС, проте не гарантують його.

Враховуючи складну політичну обстановку в регіоні (війна в колишній Югославії, загострення політичної ситуацій в Росії тощо), Європейська Рада на засіданні у Копенгагені (червень 1993 р.) прийняла рішення про розширення членства. Також було затверджено критерії, яким повинна відповідати держава, щоб стати повноправним членом ЄС.

1997 року на засіданні Європейської Ради в Люксембурзі прийнято рішення розпочати переговори про вступ у ЄС із Польщею, Угорщиною, Естонією, Чехією, Словенією та Кіпром. На засіданні Європейської Ради в Гельсінкі (1999 р.) аналогічне рішення було прийняте стосовно Болгарії, балтійських держав, Румунії, Словаччини, Мальти та Туреччини. Протягом березня 2003 р. — лютого 2004 року до Євросоюзу вступило 10 нових членів. Із 2007 р. членства в ЄС набули Болгарія і Румунія.

Політики та дослідники вважають, що «ЄС ще ніколи не стояв перед перспективою такого дивовижного розширення…». Унікальність подій полягає в тому, що в разі зростання чисельності населення майже на чверть ВВП збільшується лише на 5 % , а дохід у розрахунку на душу населення становить 43 % середнього рівня ЄС. За відносно низького рівня економічного розвитку країн ЄС залишається недосконалою структура виробництва та зайнятості. Це свідчить про додаткове навантаження на бюджет ЄС. Трансформація економік країн Центральної Європи, формування ринкових відносин та структур, подібних до європейських, дозволило забезпечити країнам стабільно високі темпи зростання макроекономічних показників. Внаслідок значного розширення до ЄС увійшли країни, які мають вдвічі-втричі нижчий рівень економічного розвитку, проте відносно дешеві природні і трудові ресурси. Лише тому старі члени Євросоюзу можуть витримувати конкуренцію з боку нових динамічних регіонів світу.

Проте площа всіх країн нової «дванадцятки» ЄС складає лише 10 881,1 тис. км, а кількість населення близько 105 млн. осіб. Якщо порівняти ці показники з параметрами України, то стає зрозумілим, що наша держава просто необхідна для формування повноцінної європейської інтеграційної системи.

Підбиваючи підсумки, можна зауважити, що оцінити наслідки розширення ЄС для країн Центральної Європи досить складно. Фахівці центру досліджень ім. О. Разумкова наголошують, що значних змін у східноєвропейських країнах унаслідок вступу до ЄС не варто сподіватися, оскільки очевидні економічні вигоди уже досягнуті.

►► Проблеми та перспективи входження України до ЄС

1 грудня 1991 р. Україна постала перед світовою спільнотою як незалежна держава. «Повернення до Європи» було проголошено ключовим напрямом політики України. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі стали стратегічною метою України як найкращий спосіб реалізації національних інтересів — побудови економічно розвиненої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.

Україна, успадкувавши від комуністичного режиму неефективну ресурсовитратну економіку, вкрай занедбане довкілля та індустріально-суспільну свідомість, упродовж часу, що минув, не змогла подолати негативні тенденції свого попереднього розвитку в СРСР.

На сьогодні позитивним є те, що Україна здобула статус країни з ринковою економікою. Після вступу до СОТ шанси України на вступ до ЄС помітно зросли. Адже принципи СОТ за своєю суттю збігаються з юридичними критеріями, необхідними для членства в ЄС, тобто вони передбачають лібералізацію торговельного режиму, поліпшення умов конкуренції, створення сприятливого інвестиційного клімату. Членство України у СОТ означає лібералізацію режиму торгівлі між Україною та ЄС і надає можливість реально розпочати роботу з укладення угоди про асоційоване членство України в Євросоюзі. За словами Пітте Мендельсона, комісара ЄС з питань торгівлі: «Вступ до СОТ започатковує новий етап в економічних відносинах України та Євросоюзу. Розпочатий процес стосується не лише торгових та інвестиційних потоків, він знаменує собою неухильну політичну та економічну інтеграцію до світової економіки та поглиблення партнерства між Україною та Євросоюзом».

Таким чином, власне вступ України до ЄС не означатиме автоматичної ліквідації безробіття, гострих соціальних та економічних проблем. Але разом з тим наближення до ЄС дозволить залучити інвестиції потужних ТНК, що поряд з ефективним використанням коштів фінансово-промислових груп і населення дозволить модернізувати українську економіку у найближчі 10-15 років. При цьому зміниться стан структури промисловості, у якій тепер переважають паливно-енергетичні та металургійні галузі, різко зменшиться використання сировини та енергії, ефективніше використовуватиметься трудоресурсний потенціал нашої держави, зменшаться екологічні проблеми. Водночас не варто замовчувати або применшувати складність європейської інтеграції. Зрозуміло, що цей процес буде тривалим і непростим. Зокрема для України інтеграція в Європу означає зростання відкритості національної економіки та конкуренції з боку фірм країн — членів ЄС. Для окремих секторів виробництва, навіть регіонів, це може мати досить несприятливі наслідки, проте потенційні втрати та здобутки від зближення з Європою перевищують можливі витрати та ризики.

Для України основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і поваги до прав людини тощо.

Соціальні вигоди інтеграції полягають у підвищенні рівня життя і добробуту, наближенні до високих європейських стандартів особистої безпеки, освіти, охорони здоров’я, якості інформації, екології, вільного руху праці.

У культурно-цивілізаційному аспекті європейська інтеграція — це входження до єдиної сім’ї європейських народів, повернення до європейських культурних традицій. Орієнтація на Європу дозволить Україні вирішити також багато проблем культурного розвитку, оскільки урядові кола Росії для збереження України у своїй зоні впливу, окрім політичних та економічних засобів, активно використовують експансіоністську культурну політику. Російська музика, що абсолютно неконкурентоспроможна на світовому ринку, активно поширюється на українських теренах. Вихід на захищений від неліцензованих підробок світовий культурний ринок дозволить покращити матеріальний стан наших митців.

IV. Підсумок уроку

Учитель. Процес європейської інтеграції та розширення спроможний внутрішньо консолідувати країни, які бажають стати членами єдиної Європи, сприятиме зменшенню та ліквідації історичних суперечностей між сусідніми країнами. Так само перспектива членства в ЄС для України (навіть у віддаленому майбутньому) повинна стати додатковим вагомим стимулом та мотиваційним фактором внутрішніх реформ, цивілізованого врегулювання всіх внутрішніх та зовнішніх неузгодженостей. Нарешті від інтеграції України до ЄС виграють не тільки ці дві сторони, але й уся центральноконтинентальна Європа, адже після розширення Європейського Союзу за рахунок країн Центрально-Східної Європи та держав Балтії Європейський союз максимально наблизився до України, що надає особливого статусу їхнім відносинам і створює реальні можливості для співпраці.

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Підготуватися до «круглого столу» за темою «Я — член сім’ї, громадянин держави, громадянин планети Земля».

УРОК 17

Я — член сім’ї, громадянин держави, громадянин планети Земля

Мета: прищепити почуття патріотизму та відповідальності за свою Батьківщину; виробити певні позитивні цінності; виховувати почуття поваги і любові до державних символів, до культури і традицій народів, що проживають на території України; виховувати почуття толерантності та патріотизму.

Тип уроку: систематизації та узагальнення.

Форма проведення уроку: «круглий стіл».

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Основна частина уроку

Ведучий — вчитель.

Учасники — учні класу.

►► Я — громадянин України

На Дельфійському храмі було викарбувано: «Пізнай самого себе». Саме із самопізнання й починається визначення мети життя. Поняття «Я» дуже складне. Кожна людина бачить себе по-різному. Тому розрізняють «реальне Я» — те, якою уявляє себе людина; «динамічне Я» — те, якою людина хоче стати; «фантастичне Я» — якою вона бачить себе у мріях; «майбутнє Я» — якою вона може стати.

Досвід людства показує, що по-справжньому пізнати себе і стати краще змогли лише ті люди, що діяли на благо інших людей. Щоб отримати ту долю, якої ви прагнете, треба уважно вивчати і свідомо формувати свій характер. Формується характер під впливом трьох умов: спадковості (того, що відрізняє людину від народження від інших людей); суспільного середовища, самовиховання. Характер проявляється у звичках, манерах людини, ставленні до навколишньої дійсності.

Кожен член суспільства є представником тієї чи іншої соціальної групи, тієї чи іншої нації. Всі ми, хто живе в нашій країні, незалежно від соціальної і національної приналежності, — громадяни своєї Вітчизни, своєї держави.

►► Що ж таке держава і що означає бути громадянином своєї країни?

У сучасному світі існує багато держав. Всі вони пройшли шлях історичного розвитку. Українська держава має свою історію. Сьогодні наше суспільство і держава переживають важкі часи. Триває становлення української незалежної держави. Давно відомо: щоб держава добре виконувала свої завдання, захищало права громадян, необхідні 3 гілки влади. У нинішній Конституції нашої країни закріплено принцип поділу влади. Законодавча влада належить Верховній Раді. Функції виконавчої влади покладено на Кабінет Міністрів України. Самостійність і право діяти незалежно від інших гілок влади визнаються і за органами судової влади. Президент України є главою держави.

Громадянство — це стійкий політичний правовий зв’язок людини з державою. Бути громадянином — значить користуватися певними правами і нести необхідні обов’язки по відношенню до своєї держави. Ці права та обов’язки визначено в Основному Законі країни — Конституції. З-поміж найважливіших прав людини — право на життя, свободу, особисту недоторканність, на вільну працю, відпочинок, на освіту, вільну участь у культурному житті суспільства, право на свободу думки, совісті і релігії.

Конституція України наділяє громадян широкими правами і свободами. Громадяни нашої країни рівні перед законом незалежно від походження, соціального чи майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії.

До того громадянина, що не виконує свої обов’язки, держава застосовує різні заходи впливу, які можуть бути дуже суворими або відносно м’якими. Свідоме та сумлінне виконання своїх обов’язків, засноване на розумінні їх необхідності, вміння правильно користуватися своїми правами не на шкоду оточуючим, активна й осмислена участь у політичному житті країни, готовність відстоювати демократичний правопорядок — ось ті громадянські якості, які так необхідні сьогодні кожному члену нашого суспільства.

У Загальній декларації прав людини записано: «Кожна людина має право на громадянство. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого громадянства або права змінити своє громадянство». Ці положення увійшли в нову Конституцію України.

Життя сьогодні швидко змінюється. Україна стала на демократичний шлях розвитку, на шлях створення правової держави, яка визнає за кожною людиною особисту недоторканність, свободу, незалежність, здатність самостійно вирішувати, що для неї важливо, цінне, вигідне.

Зв’язок людини з суспільством і державою чудово описує давнє словосполучення — «громадянин Батьківщини». Отже, як бачимо, держава також повинна підкорятися законам, володіти встановленими законом правами, а також нести відповідальність перед громадянином.

Люди давно зрозуміли величезні переваги порядку і страшну, руйнівну силу безладу. Важко позначаються на долях людей розбрат, сварки, нетерпимість, що переростають у нескінченні війни, революції, міжусобиці. Людям завжди був необхідний такий регулятор поведінки, який допоміг би їм спокійно домовитися щодо найгостріших проблем. Норми права внесли в життя суспільства елементи загальної угоди, громадянського миру, діалогу, домовленості.

Взаємозв’язок права і свободи чудово описав Еммануїл Кант у своєму категоричному імперативі: роби так, щоб свобода твоїх вчинків була сумісна зі свободою кожного й із загальними законами. Всі наші права точно визначені й записані в правових документах, прийнятих ООН, зокрема, Загальній Декларації прав людини, Міжнародній хартії прав людини, а також у Конституції та інших юридичних паперах, що стосуються прав людини.

Наша Конституція включає в себе певний набір цінностей, у тому числі й моральні:

• віра в добро і справедливість;
• цінності демократії: стверджувальні права і свободи людини; цінності патріотизму: вшанування пам’яті предків; цінності міжнародного співробітництва: усвідомлення себе частиною світового співтовариства;
• цінності соціального світу: ствердження громадянського миру і злагоди.

У переліку цивільних прав, проголошених у Загальній Декларації прав людини, одним із вихідних є право на свободу переконань. У людини в процесі життя формуються особисті погляди на світ, людей, самого себе. Жорсткі погляди називаються переконаннями. Переконання утворюються внаслідок роботи нашого розуму. Кожен громадянин з часом формує особисті переконання та за умови дотримання законів і моральних норм обирає згідно з цими переконаннями ту чи іншу лінію поведінки.

Хто рухається вперед у знанні, але відстає у моральності, той більше прямує назад, ніж вперед. Арістотель

Запитання для «круглого столу»

1. Людина вчиняє добре, сподіваючись на винагороду. Чи можна оцінити цей вчинок як моральний? Чому ви так вважаєте?

2. Що таке громадянин? Що означає сьогодні бути гідним сином Батьківщини?

3. Як ви розумієте слово «цінність»? Чому сором і правда — цінності особливі, унікальні?

4. У мудреця запитали: «Яке життя найкраще?» Він відповів: «Коли ми не робимо того, що засуджуємо в інших». Яка ваша думка?

5. Чи вважаєте ви себе людиною, у якої є ідеали? Якщо так, то які вони?

6. Що ви можете сказати про рівень життя основного населення України?

7. Яке рішення ви приймете, якщо матимете можливість вибирати місце постійного проживання? Чому?

8. Що для вас є вищою моральною цінністю?

9. Чи можна прожити життя, маючи гроші, але не маючи ідеалів?

10. Чи згодні ви із судженням: «Батьківщина, добра чи погана, завжди залишається Батьківщиною»?

11. Якій музиці ви віддаєте перевагу?

12. Ваше ставлення до ідеї: «Любов до іншої людини починається з любові до себе»?

13. Що таке людська гідність і як вона відрізняється від почуття власної гідності?

14. Який зміст ви вкладаєте в слова «повага до закону»? Чому закони недостатньо просто знати, а необхідно поважати?

15. Чи вважаєте ви себе патріотами своєї Батьківщини. Якщо так, то чому? Чи може патріотизм бути модним чи не модним в певні періоди історичного розвитку?

16. Чи відчуваєте ви себе громадянином планети?

17. Що може зробити людина для планети Земля?

Ведучий. Послухайте «лист» про життя заможного і бідного громадянина України і дайте відповіді на запитання.

«Лист від вашого однолітка»

Нещастя бути багатим. Зараз чимало людей виступають проти багатих, кажуть, що їх треба зітерти з лиця землі. Але що стали б робити бідні без багатих? Адже багаті подібні до джерела. Вода не могла б зрошувати всі ділянки землі, якби не було каналів. Крім того, у багатих є свої прикрощі, про які бідні, мабуть, ніколи не замислюються. Ось кілька прикладів:

• • багаті ніколи не бувають задоволеними, їх завжди турбує думка про те, як влаштувати життя і збільшити свої статки;
• • вони завжди бояться злодіїв, вони платять більше податків, ніж бідні;
• • вони руйнують своє здоров’я, вживаючи занадто поживну і вишукану їжу, надмірно віддаючись насолодам;
• • їм заздрять і у них багато ворогів;
• • вони часто наражаються на небезпеку;
• • вони погано розуміють потреби близьких своїх;
• • нарешті, їм завжди загрожує небезпека розоритися і стати бідним.

Щастя народитися бідним. Бідняки мають численні переваги, а саме:

• • вони задоволені малим: у них менше турбот;
• • вони охочіше працюють; вони не бояться злодіїв;
• • вони рідше ризикують захворіти через надмірності;
• • вони краще розуміють потреби своїх близьких;
• • вони завжди плекають надію бути багатими.

Запитання

1. Чи згодні ви з позицією автора?

2. Що, на вашу думку, думку, краще: бути бідним чи заможним?

III. Підсумок уроку

Учитель. На запитання про те, де я народилася, я відповім — на Землі. Загалом я вважаю, що власне факт мого народження на земній кулі робить мене «громадянином світу».

Світ не треба ділити на окремі шматки, а кожному з нас необхідно виховувати в собі почуття громадянина світу, почуття єдності всіх народів, що живуть на землі. Я — громадянин світу.