Чому діти крадуть?
Проблема дитячого злодійства мало вивчена психологами, матеріал на цю тему представлений в основному у вигляді розрізнених статей. Особливо мало інформації про такого роду труднощі в поведінці благополучних дітей. Про малолітніх правопорушників, поставлених на облік в міліції, чи клієнтів психіатрів (які, до речі, володіють великою кількістю клінічного матеріалу) дещо роздобути можна.
Оскільки ця тема досить актуальна, я хочу запропонувати узагальнений і доповнений психологічний досвід роботи з такими запитами.
Свідоцтво аморальності?
Дитяче злодійство відноситься до так званих «соромливих» проблем. Батькам найчастіше ніяково говорити на цю тему, їм нелегко признатися психологу, що їх дитина скоїла «жахливий» проступок – вкрав гроші або присвоїв чужу річ.
Така поведінка дитини сприймається рідними як свідчення його невиліковної аморальності. «У нас в сім’ї ніхто ніколи нічого подібного не робив!» – Часто чуєш від вражених рідних. Мало того що така дитина ганьбить сім’ю, батькам його майбутнє видається виключно кримінальним. Хоча насправді в більшості випадків все не так страшно. Уявлення про те, що таке «моє» і «чуже», з’являється у дитини після трьох років, коли у неї починає розвиватися самосвідомість. Нікому і в голову не прийде називати злодієм двох-трирічного малюка, котрий взяв без дозволу чию-небудь річ.
Але чим старше дитина, тим імовірніше, що подібний його вчинок буде розцінений як спроба привласнити чуже, іншими словами – як «крадіжка».
Три причини
Освоєння соціальних норм, моральний розвиток дитини відбувається під впливом оточуючих – спочатку батьків, а потім і однолітків. Все залежить від шкали пропонованих цінностей. Якщо батьки вчасно не пояснили своїм дітям різницю між поняттями «своє» і «чуже», якщо дитина зростає слабовільним, безвідповідальним, не вміє співпереживати і ставити себе на місце іншого, то вона буде демонструвати асоціальну поведінку.
Якщо у дитини не все гаразд в родині (наприклад, його батьки вічно зайняті, їм немає справи до його проблем і інтересів, вони відкидають його), то дитина буде шукати розради поза сім’єю. Щоб завоювати популярність і повагу однолітків, така дитина готова на багато що. А тут вже – як пощастить, яка компанія попадеться. Я умовно виділяю три основні причини дитячих крадіжок:
- Сильне бажання володіти річчю, що сподобалася, всупереч голосу совісті.
- Серйозна психологічна незадоволеність дитини.
- Недолік розвитку моральних уявлень і волі.
Хочеться – перехочется
На початку навчального року в другому класі трапилася НП. У Васі пропала з парти куплена в шкільному буфеті шоколадка. Вася дуже засмутився, тому вчителька визнала за необхідне провести розслідування, в ході якого з’ясувалося: шоколадку з’їв Паша. У своє виправдання Паша сказав, що знайшов шоколадку на підлозі і вирішив, що вона нічия. При цьому Паша порушив правило: все знайдене в класі треба віддавати вчителю, якщо самостійно не можеш знайти господаря. Насправді хлопчик все чудово знав. Він також знав, що Васю марно просити поділитися. Батьки давали Паші гроші тільки на обіди і не заохочували самостійні покупки шоколадок, цукерок і жуйок, а Паші так хотілося спробувати таку шоколадку. Він втішав себе думкою, що Вася купить собі нову і взагалі він і так їсть їх кожен день.
Напевно, кожен з нас хоч раз у житті зазнав сильне бажання привласнити щось, йому не належить. Скільки ж людей не змогли встояти перед спокусою і вчинили крадіжку – ми ніколи не дізнаємося. Про такі проступки рідко розповідають навіть найближчим людям. Такі крадіжки найчастіше не мають наслідків, вони звичайно не повторюються. Їх відрізняють деякі особливості.
По-перше, вік злодюжки може бути різним, подібну крадіжку здатний зробити як дошкільник, так і підліток.
По-друге, дитина чудово розуміє, що робить нехороший вчинок, але сила спокуси так велика, що вона не може встояти.
По-третє, у такої дитини вже достатньо сформовані моральні уявлення, оскільки вона розуміє, що брати чуже не можна. Вона усвідомлює, що, йдучи на поводу у своїх бажань, завдає шкоди іншій людині, але знаходить різні виправдання своєму вчинку.
Реакція на травму
Найбільш серйозний привід для занепокоєння дає дитина, яка періодично краде гроші або речі, що належать його рідним або близьким друзям родини. Найчастіше крадіжки такого роду роблять підлітки і молодші школярі, хоча витоки такої поведінки можуть перебувати в ранньому дитинстві.
Зазвичай в процесі розмови з батьками з’ясовується, що в ранньому дитинстві дитина вже здійснював крадіжку, але тоді з ним «розібралися» домашніми засобами (на жаль, часто дуже принизливими для дитини). І тільки в підлітковому віці, коли крадіжка починає виходити за межі родини, батьки розуміють, що ситуація виходить з-під контролю, і звертаються по допомогу до психолога.
Дослідження психолога Е.Х. Давидової, проведені в сім’ях крадуть дітей, показали, що крадіжка – це реакція дитини на травмуючі її обставини життя. Мій власний досвід підтверджує, що в сім’ях дітей, що крадуть спостерігається емоційна холодність між родичами. Дитина з такої сім’ї або відчуває, що її не люблять, або у ранньому дитинстві пережила розлучення батьків, і, хоча стосунки з батьком зберігаються, вона бачить відчуженість, навіть ворожість між батьками.
Якщо складати психологічний портрет дитини, що краде, то перш за все звертає на себе увагу його доброзичливість по відношенню до оточуючих і його відкритість. Така дитина готова дуже багато і відверто розповідати про себе (природно, про крадіжки в наших розмовах мова не заходила). З’ясовується, які це невпевнені в собі, вразливі діти, наскільки їм необхідна підтримка і емоційне прийняття з боку близьких.
У цьому основна біда, адже своєю поведінкою такі діти, навпаки, все далі і далі відштовхують від себе оточуючих, налаштовують їх проти себе. Більше всього рідних злить і дратує, що скоїв проступок дитина як би не розуміє, що вона зробила, веде себе як ні в чому не бувало. Така її поведінка викликає в дорослих праведний гнів: украв – покайся, проси вибачення, і тоді ми будемо намагатися налагодити стосунки.
У результаті між нею і близькими виростає стіна, дитина представляється їм монстром, не здатним до каяття. Такі крадіжки не мають на меті ні збагачення, ні помсти. Частіше за все дитина майже не усвідомлює, що вона зробила. На гнівні питання рідних: «Навіщо ти це зробив(ла)?», Вона абсолютно щиро відповідає: «Не знаю». Одного ми не можемо зрозуміти: крадіжка – крик про допомогу, спроба достукатися до нас.
Спосіб самоствердження
Крадіжка може бути способом самоствердження, що теж є свідченням неблагополуччя дитини. Вона таким чином хоче звернути на себе увагу, завоювати прихильність будь-кого (різними пригощаннями або красивими речами).
Е.Х. Давидова зазначає, що умовою щастя такі діти називають добре ставлення до них батьків, добре ставлення до них у класі, наявність друзів і матеріального достатку.
Наприклад, маленька дитина, яка вкрала гроші вдома і накупили на них цукерок, роздає їх іншим дітям, щоб таким чином купити їх любов, дружбу, гарне ставлення. Дитина підвищує власну значущість або намагається звернути на себе увагу оточуючих єдино можливим, на її думку, способом. Не знайшовши підтримки і розуміння в сім’ї, дитина починає красти поза сім’єю. Створюється відчуття, що вона робить це на зло заклопотаним і незадоволеним батькам або мстить більш благополучним одноліткам.
Одна восьмирічна дівчинка постійно ховала і викидала речі свого молодшого брата. Вона здійснювала це тому, що в родині явно віддавали перевагу їй молодшого сина і покладали на нього великі надії, а вона, хоч і вчилася дуже добре, але не змогла стати найкращою в класі. Дівчинка замкнулася в собі, у неї не було близьких стосунків ні з ким у класі, а єдиним другом став її ручний щур. Причинами її крадіжки були батьківська холодність по відношенню до неї і, як наслідок цього, ревнощі і бажання помститися батьківському улюбленцю – молодшому братові.
Марина КРАВЦОВА
Сучасна притча «Бог на кухні»
Мати запитала свою дитину:
– Чи знаєш ти, що Бог був тут, коли ти крав печиво з кухні?
– Так.
– І що він дивився на тебе весь цей час?
– Так.
– А що він говорив тобі, як ти думаєш?
– Він говорив: «Крім нас тут нікого немає, візьми і мені трохи!»
Інформацію підготувала соціальний педагог школи
– Смолінська Оксана Федорівна