День Гідності та Свободи

Сподобалась стаття? Поділіться нею у соціальних мережах:
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter

Мета: пригадати події, які відбувалися в країні і на Майдані Незалежності у 2013-2014 роках, розширити знання учнів про революцію Гідності та Свободи; розвивати почуття національної самосвідомості та громадянської активності; формувати розуміння єдності і цілісності України, усвідомлення себе українцем, почуття особистої відповідальності за долю держави, готовність служити Батьківщині та стати на захист державних інтересів країни; виховувати ціннісне ставлення до демократичних свобод, закріплених Конституцією України, усвідомлення цінності людського життя та тих складових частин, які впливають на нього, роблять його багатогранним, плідним і корисним.

Технічні засоби: проектор, мультимедійний екран, цифровий фотоапарат, документальна стрічка про події 2013- 2014 років в Україні.

 

Відео Злата Огневич

 Ведучий: 

 

Горів Майдан мільйонами вогнів,
Запал принісши у серця людей.
Ми разом. Поруч. Ти тут не один.
З тобою поруч тисячі плечей,
І ще мільйон очей горять твоїм завзяттям.
Ми – українці. Діти Кобзаря.

Ми сестри й браття.

 

 Ведучий:  У 2013-2014 роках в Україні відбулась безпрецедентна подія – народ повстав проти свавілля корумпованої влади. Внаслідок злочинного насильства влади проти громадян мирний протест перетворився на революційний рух, який призвів до корінних політичних змін, і в першу чергу змін у свідомості українців.

 

 Ведучий: 21 листопада 2013 року уряд України вирішив зупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію України з ЄС (підписання мало відбутися 28-29  листопада на саміті Східного партнерства у Вільнюсі). Пізно ввечері на знак протесту проти такого рішення уряду на майдані Незалежності в Києві почали збиратися люди. Під кінець доби учасників мітингу нараховувалось близько 1500 осіб.  Народний  протест розвинувся в національну революцію, яку було названо Євромайданом, але цей термін передавав її суть тільки до ночі з 30 листопада на 1 грудня, коли за наказом українського режиму протестувальників розганяв спеціальний  підрозділ «Беркут». Унаслідок розгону було травмовано десятки протестувальників.  Частина людей, що втікла від Беркуту, заховалась у Михайлівському золотоверхому монастирі на Михайлівській площі.

 Ведучий: З цієї ночі Майдан  перетворився на Єврореволюцію — боротьбу за людську та національну гідність громадян України. І тобі вже люди у великій кількості  вийшли на Майдани по всій Україні не просто відстоювати своє право на Євроінтеграцію,  а право на життя в країні, де поважають честь і гідність кожного громадянина, де немає насильства, де кожна людина має захищені права. Дуже вдало сказано, що, шукаючи Європу, ми знайшли Україну. Єдиний символ Революції гідності – прапор України. Єдиний духовний помічник – національний гімн. Революція відбулася не лише в політичному житті країни. Вона відбулася в нас самих, у нашій свідомості.  «Україна – це територія гідності і свободи», – так зазначено в Указі Президента України №872/2014 «Про День Гідності та Свободи»

Пісня авторська

Слова на фоні музики

Ведучий 1: Минуло два роки  з того моменту, як загинули вони – герої, яких народила революція Майдану. Чим була революція для кожного з нас? Для когось прогулянкою, для когось війною. Але в першу чергу Майдан став випробуванням на цінність особистості  людини, виміром людськості та гідності. “Це революція гідності”, – якось було сказано зі сцени Майдану.

Ведучий 2: Революція 2013-2014 років – це не протистояння Заходу й Сходу. Це протистояння між тими, хто має гідність, і тими, хто не тільки не має її, а й взагалі не розуміє, що це означає. Тільки той, хто має гідність, може знайти в собі сили робити те, що вважає за потрібне, незважаючи на страх. Страх померти.

Ведучий 3: Ми бачили  гідність в очах жінок, що відправляли своїх чоловіків у ніч на Майдан і плакали, бо відпускати страшно, а не відпустити ще страшніше. Бо як потім поважати чоловіка, котрий спить удома тоді, коли інші боронять свободу?

Ведучий 1: Ми бачили гідність у волонтерах-медиках, що виносили поранених під кулями.  Але ми не бачили гідності в тих представниках “правоохоронних” органів, котрі прицільно стріляли в Червоний Хрест.

Ведучий 2: Ми бачили гідність в очах хлопців, що без бронежилетів, у пластикових касках, прикриті самими тільки дерев’яними щитами, захищали барикади на Інститутській, Європейській, Прорізній. Хто, ризикуючи, лягав на залізничну колію, щоб не пустити війська в Київ.

І не бачили гідності в тих, хто маючи на руці годинник за 600 тис. доларів США, платив по 200 гривень тітушкам, що пробивали голови молотками захисникам демократії в Україні.

 Ведучий 3: Ми бачили гідність у людях, котрі, незважаючи на мороз і блоковане метро, несли їжу й медикаменти на Майдан і в шпиталі. Ми бачили гідність українського офіцера, котрий беззбройний ішов на озброєних окупантів.

Ведучий 1: Ми бачили гідність журналістів й операторів на Майдані.

 Ведучий 2: Ми бачили гідність кримських мусульман, котрі запропонували православним українського патріархату правити служби у своїх мечетях.

Ведучий 3:  Ми бачили гідність у священиках, які повернули мені віру в те, що Церква може бути разом з народом.

 Ведучий : Що є негідно?

 Ведучий 2: Негідно – роздягати людину на морозі.

Ведучий 3: Негідно – викрадати людей із лікарень, вивозити в ліс і катувати.

Ведучий 1: Негідно – убивати людей тільки тому, що вони спілкуються державною мовою й носять на собі символіку країни, у якій проживають.

 Ведучий 2: Негідно – зневажати народ, частиною якого ти є.

Ведучий 3: Україна заплатила й продовжує платити  надзвичайно високу ціну за те, щоб Гідність була першою із чеснот українців, нашої політичної еліти.

 

Відео ролик Україна. Майдан. Революція

                        Фото  «Небесна Сотня»

Ведуча. Першою жертвою став Сергій Нігоян.

Учень Сергі́й Га́гікович Нігоя́н.  Родина Сергія Нігояна переїхала жити в Дніпропетровську область з Вірменії, рятуючись від війни в Нагірному Карабасі. Коли почалися протесні акції, він поїхав на Майдан, оскільки мав український паспорт і вважав Україну своєю справжньою батьківщиною.

Загинув 22 січня 2014 року у віці 21 року  від поранення, спричиненого свинцевою картеччю під час подій біля стадіону «Динамо» на Грушевського під час Європейської революції в Україні. Сергія було застрелено близько шостої години ранку.

Ведучий.  В той же день жертвами стали ще декілька осіб.

Учень  Вербицький Юрій Тарасович викрадений невідомими з Олександрівської лікарні разом з активістом Ігорем Луценко вранці 21 січня 2014 року. Його тіло було знайдено 22 січня в околицях села Гнідин Бориспільського району Київської області зі слідами торту. Офіційною причиною смерті визнано лікарями — переохолодження.

Учень Жизневський Михайло Михайлович. Громадянин Білорусі, з якої виїхав через політичні проблеми. Останнім часом жив і працював у Києві та в Білій Церкві. Загинув під час штурму на вулиці Грушевського. Отримав наскрізне поранення в серце мисливською кулею.

Фон

Ведучий. Коли зі сцени повідомили, що в одного загиблого – четверо дітей, у другого – єдина трирічна донечка залишилася круглою сиротою, бо мати померла ще раніше, а третій – ще взагалі не встиг пожити, йому лише 17 років… І тут 50-тисячний Майдан заплакав так по-дитячому пронизливо, як ніби він теж став цією сиротою, що плаче за втраченими батьками…

Ведуча. Та раптом люди розступились, до сцени під’їхав автобус та швидка з трунами загиблих героїв. На автобусі не було позначок “Ритуальна служба”, “Поховання”. Так надписи на цьому автобусі були б недоречні. Бо коли молоді, красиві, сильні, мужні чоловіки, які вчора були поруч, сьогодні лежать у труні, це ніяк не може бути “Ритуал”. Це війна.

Учень . Пролунало в країні мовчання.

Навіть вітер затих на хвилину:

Відбувалось останнє прощання,

Зі словами ” Герої не гинуть”.

Засвітили свічки в кожнім домі,

І дивилися тихо на небо –

Так летіли у даль невідому

Всі герої, що вмерли за тебе.

Я почула, як плаче держава,

Що синів її в землю ховають.

Ви не вмерли! В Вас вічність і слава,

Бо Герої, як ви, не вмирають!

 

Ведуча. На деякий час після цих кривавих подій оголосили перемир’я.

На ранок 18 лютого було заплановано «Мирний наступ» — багатотисячну ходу учасників Євромайдану до Верховної Ради України, де мала відкритися чергова сесія, на якій планувався розгляд питань щодо змін до Конституції України щодо обмеження повноважень Президента. Близько 8.30 ранку мітингарі почали збиратися на майдані Незалежності, звідки десятитисячною колоною рушили до будинку Верховної Ради на вулиці Грушевського, з метою донесення вимог щодо повернення до Конституції зразка 2004 року та покарання винних у знущаннях з активістів Євромайдану.

 

Ведучий.  Проте на противагу «Мирному наступу» майданівців влада використала силу та зброю. Загинуло близько 20 осіб.

 

Ведуча. Найстрашнішими і найважчими стали події 20 лютого в «Чорний четвер». Мітинг під Радою перейшов в запеклі сутички між протестувальниками й міліцією. Формально 19 лютого в Києві було оголошено перемир’я, проте на ділі протистояння тривали, так як урядові сили порушили перемир’я. А 20 лютого людей, які вийшли на мирний протест, щоб висловити свою громадську позицію, почали без розбору обстрілювати снайпери. Силовики розстрілювали активістів бойовими набоями. Цілились в голову та шию.

 

 Фон -Відеоролик про розстріл майдану.

 

Учень. Вся атака припадала на 6:00 ранку. Палили шини. Був дуже сильний дим і все коптіло. Ще гірше, ніж на Грушевського. Не видно було нічого взагалі.

Багато полягло там на горбу і багато на передовій біля барикади першої на Інституцькій. Рахують, що за ранок вбитих близько 100 чоловік.
Було важче, бо вевешники дуже хитро діяли. Вони ставали один за одним, тобто робили вигляд за щитом одна людина. Щитами робили броню, коли в диму ти не помічаєш, що там замість одного ВВ-ка, двоє. Відкриваються щити і вибігає беркут з калашом і по всіх.

По суті ВВ-ки творили ніби коридор, в той час як беркут стріляв, потім так само назад ховались за щитами і перед тим, як сховатись кидали гранати. Це було спочатку незрозуміло яким чином вони діяли, лише потім зрозуміли, що то ВВ-ки тактичний хід продумали. Дивишся ніби один, а насправді їх двоє один за одним сховані, а ще далі беркут з автоматом.

Дим. Зброя. Втомлені хлопці. ВВ-ки та беркут зі зброєю бойовою, гранатами. Це було пекло в центрі країни.

Ведучий.  Того дня загинула найбільша кількість людей. Їх назвали «Небесною сотнею»

Учениця:
А сотню вже зустріли небеса…
Летіли легко, хоч Майдан ридав.
І з кров’ю перемішана сльоза….
А батько сина ще не відпускав.
Й заплакав Бог, побачивши загін –
Спереду – сотник, молодий, вродливий,
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній – сивий-сивий.
І рани їхні вже їм не болять…
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло…
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…

Фото

Учень: Наймолодший герой Майдану Назар Юрійович Войтович. . Йому було 17 і у батьків він був єдиним

Навчався на третьому курсі відділення дизайну Тернопільського кооперативного торговельно-економічного коледжу, був єдиною дитиною в сім’ї. Назар Войтович поїхав до Києва вночі 19 лютого, а вже наступного дня під час протистоянь на Майдані хлопця вбили з вогнепальної зброї.

 

Учень

 

Мамо, не плач. Я повернусь весною.

У шибку пташинкою вдарюсь твою.

Прийду на світанні в садок із росою,

А, може, дощем на поріг упаду.

 

Голубко, не плач.

Так судилося, ненько,

Що слово бабуню вже не буде твоїм.

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько

Розкажу, як мається в домі новім.

 

Мені колискову ангел співає

I рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває

Душа за тобою, рідненька, щемить.

 

Мамочко, вибач за чорну хустину

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я любив. I любив Україну

Вона, як і ти, була в мене одна

 

 

Учень  Костенко Ігор. 22 роки, студент географічного факультету Львівського університету, був одним з кращих студентів,  родом з Тернопільщини, працював журналістом інтернет-видання. Хлопець був активним редактором української Вікіпедії, написав понад 280 статей, зробив понад 1600 редагувань. Був убитий в районі Жовтневого палацу вистрілами в голову та груди. Загинув 20 лютого 2014 року.

 

Учень

 

– Ігорку, Ігорчику, сину,
За що?- підкажи нам усім!
– За землю, мій тату, єдину,
Яку я всім серцем любив.
– Ігорку, Ігорчику, сину,
За що? – ти матусі скажи.
-Матусю, не плач, я вже лину
До Бога любов донести.
– Ігорку, Ігорчику, брате,
За що?-я ж сестричка тобі.
– Я мусив, рідненька вмирати,
щоб волю здобути тобі.
Ігорку, Ігорчику, внучку,
За що?- ти ж надію убив?
-Любенька бабусю, гордися,
Я зріс українцем із Богом у серці по зову Вкраїни вчинив.
– Ігорку, Ігорчику, друже,
Чому?-таємницю відкрий!
– Пробачте, любіть, пам’ятайте,
Не зміг залишитись живий

 

 

Учень . Ушневич Олег, 1982 р.н. На Майдані в Києві Олег Ушневич був з першого дня.

Загинув 20 лютого. Застрелений спайпером на Інститутській біля Жовтневого палацу.

 

Учень

Дивися, мамо, день який ясний,

А ти рідненька, так нестримно плачеш…

Напевне, знову, в тім моя вина,

Але, матусю, ти мені пробачиш…

 

І не тужи над тілом ти моїм,

Страшенних ран тих бачити не треба.

Я завжди буду хлопчиком твоїм

І вітерцем горнутимусь до тебе…

 

Матусю рідна, так багато нас

Сьогодні полягло за Україну…

Весною ж пахне… Скоро у садах

Лунати буде пісня солов,їна…

 

Не плач , матусю, і мені пробач,

Що не вернувся я живим до тебе.

Я буду тут, поки стоїть Майдан,

А потім, мамо, я піду на небо..

 

Учень  Гурик Роман, 19 років, з Івано-Франківська, студент Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Романа. Загинув у Києві 20 лютого від кулі снайпера. Хлопця поховали в Меморіальному сквері по вулиці Мельника в Івано-Франківську, де розташовані могили січових стрільців та вояків УПА.

УченьЗараз або ніколи. Всі на Грушевського. На смерть”, – таким був останній запис на сторінці студента у соцмережі. «Юнак з очима, які дуже хотіли жити» — такі слова сказав хірург, котрому принесли закривавленого хлопця з великою раною та сильною кровотечею. Він розповів, що це був хлопчина з очима, у яких було шалене бажання жити. А він, як лікар, не міг нічого для цього зробити, бо рана була смертельна.
Дівчина, яка робила усе можливе, щоб врятувати життя юнака, поділилася в соціальній мережі спогадами про останні хвилини життя хлопця: «Поки я притримувала його руку, щоб поставити капельницю, він безтями, рефлекторно, інстинктивно (так як він був в комі через тяжку травму) стиснув мої пальці в своїй долоні. Я ніколи не забуду цю, свого роду, спробу втриматися за життя. Ніколи не забуду це останнє рукостискання. Червоний хрест та мітингуючі, які заносили його на носилках в карету швидкої допомоги, кричали Тримайся! Героям Слава!!!». З метою вшанування пам’яті загиблих Героїв України комісія з питань перейменування назв вулиць, площ та встановлення меморіальних дощок у м.Івано-Франківську перейменувала вулицю Проектну на вулицю Романа Гурика, а площу перед обласною державною адміністрацією назвали в честь загиблих майданівців площею Героїв Небесної Сотні.

 

Учень

 

На смерть стояли там Герої,
де був залюднений Майдан,
щити були в них замість зброї…
І серед них був наш Роман.

Вони стояли проти ката,
що всіх за бидло нас приймав…
О, доле тяжкая! Заплата
велика впала поміж лав.

Свистіли кулі підло, нагло,
і падав юний цвіт в крові,
лиш шепотіли губи спрагло:
“Хай вам співають солов’ї !..”

В віках лишився Роман Гурик,
бо славний син Галичини
пішов на ті голгофські мури
не за калим, не за чини.

А за майбутнє України –
щоб встав з колін Громадянин,
щоб європейські стали зміни,
щоб був в нас напрямок один.

Тож пам’ятай, плем’я вороже –
в держави є Герої! Є!
І Ти нас не забудь, о, Боже!
Бо ми – породження Твоє..

 

 

Учень Ткачук Ігор, 1975 року народження. Мешканець Великої Кам’янки Коломийського району Івано-Франківської області. Загинув від пострілу снайпера 20 лютого 2014 року. Осиротіли троє діток – 17 років, 11  та кілька місяців.

 

Учень  Василь Шеремет, 64 роки. Учасник, захисник Євромайдану. Мав загострене відчуття справедливості та прагнув змінити країну на краще.

У майданівця залишилося троє дітей, три онучки та 93-річна матір.

 

Учень Михайло Йосипович Костишин, 1971 року народження. Михайло був на Майдані відразу після побиття студентів. Сам також був жорстоко побитий, з 27 січня перебував у лікарні. Ніяких шансів вижити у нього не було, хоча лікарі зробили все, що могли.

 

Учень Лист до матері

 

Не чекай мене, мамо, додому,
бо додому я вже не прийду.
не чинив, мамо, зла я нікому,
захищав лиш країну свою.
Не стріляв у людину я, мамо,
бо любити ти вчила мене.
ну, а тих, хто у мене поцілив
людський суд уже не мине.

Ти пробач, що тебе я покинув,
що поїхав в далекую путь.
знаю, снайпер цілився в мене,
а попав в твоє серце і грудь.
А хотілося, мамо, так жити!
я ще зовсім не думав про смерть,
та я мусів так рідна вчинити,
щоби владі сказати цій “Геть!”
Та не плач, моя рідна матусю.
сонце зійде – ти стань на поріг.
Бог одну тебе з горем не лишить
і народ не простить їм цей гріх!

 

 

 

Відезаставка«Герої не вмирають»

 

Ведуча. Дякуємо Героям Небесної сотні ВСІМ, ВСІМ, ВСІМ! ЗА ТЕ,  ЩО НЕ пошкодували ЖИТТЯ ЗАРАДИ НАС З  ВАМИ! ЗАРАДИ НАШОГО МАЙБУТНЬОГО! СПАСИБІ ВСІМ, хто відстояв МАЙДАН, ЗА ЯСКРАВИЙ ПРИКЛАД мужності, сили духу, ЧЕСНОСТІ І ПАТРІОТИЗМУ!

Ведуча.

 

 Ми дякуєм вам, хлопці, за життя,

Ми  дякуєм вам, хлопці, за свободу.

Пробачте нас. Пішли ви в небуття,

Та більше не повернетесь додому…

 

Ви йшли за нас, ви йшли на вірну смерть,

Ви не боялися нікого і нічого.

Ви захищали своїх мам, жінок, дітей,

Ви знали що ви робите й для чого.

 

Хто міг подумати, що трапиться таке,

Хто міг подумати, що в мирную годину

підуть батьки ховать своїх дітей,

Які стояли на Майдані за Вкраїну.

 

Небесну сотню прошу вшанувати,

Небесній сотні дякувать до скону.

Це те найменше, що ми можемо віддати,

Щоб ви відчули, як склоняємось до долу.

 

Вас пам’ятати будемо завжди,

Із вами будемо боротись за країну.

За ту країну, де нема брехні й війни,

За нашу й вашу мирну Україну…

 

 

Ведуча: Трагічні події в Україні, починаючи з листопада минулого року, тривожать та не залишають байдужими жодного громадянина країни. Кожному з нас необхідно усвідомити, за що боролися учасники Євромайдану і заради чого пожертвувала своїм життям Небесна сотня та воїни, які загинули і гинуть у боротьбі за свободу, цілісність та єдність держави. Вшануємо їх пам’ять хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання

фон

 

Вед.2
Живи, Україно, живи для краси,
Для сили, для правди, для волі!..
Шуми, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в широкому полі.

До суду тебе не скують ланцюги,
І руки не скрутять ворожі:
Стоять твої вірні сини навкруги
З шаблями в руках на сторожі

Вед.1
Стоять, присягають тобі на шаблях
І жити, і вмерти з тобою,
І прапори рідні в кривавих боях
Ніколи не вкрити ганьбою!

Вед.2
Нехай ніхто не половинить,
Твоїх земель не розтина,
Бо ти єдина, Україно,
Бо ти на всіх у нас одна.
Одна від Заходу й до Сходу
Володарка земель і вод –
Ніхто не ділить хай народу,
Бо не поділиться народ.

Заключна пісня Оксана Білозір «Колір сонця»

Автор Тетяна Ігорівна Кривулько

Скачати Сценарій до Дня Гідності та Свободи (249 завантажень)

Сподобалась стаття? Поділіться нею у соціальних мережах:
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter

Коментарі із Facebook

Powered by Facebook Comments

Сподобалась стаття? Оцініть її:

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Еще нет голосов, оставьте первым)
Loading...
 
ЗАРАЗ ЧИТАЮТЬ НА САЙТІ...