Перший урок у 5 класі “Життя людини – найвища цінність”

Перший урок в 5 класі

Тема:  Життя людини – найвища цінність

 Мета:  удосконалювати сформоване в дітей поняття про життя як найвищу цінність і про здоров’я як найважливішу умову щасливого життя;

              формувати розуміння  значимості життя у злагоді, повазі та дружбі;

виховувати прагнення прожити життя гідно,  із честю.

 

Матеріали до уроку: Конституція України (розділ І, стаття 3;  розділ ІІ, стаття 27), Конвенція ООН “Про права дитини”;

                                      портрети видатних діячів України;

прислів’я для обговорення (записані на дошці):

 

касета із записом пісні “Нам треба жити для добра”;

малюнки та ілюстрації, на яких зображені діти, що піклуються про своє      здоров’я.

 

План

1. Життя – дар божий, безцінний і прекрасний.
2. Народна мудрість про цінність людського життя.
3. Конституція про цінність життя.
4. Який слід має залишити людина на землі?
5. В ім’я життя.
6. Як бути здоровим?

Хід уроку

      І. Організація класу.

– Добрий день, мої любі п’ятикласники! Так, ви вже п’ятикласники, а отже, успішно подолали перший ступінь шкільної освіти. Багато чого навчила вас перша вчителька – добра, мудра, щира, шанована в нашій школі і в усьому селищі Інна Володимирівна : читати і писати, малювати і розв’язувати задачі, розповідати казки і декламувати вірші, танцювати і співати – всього й не перелічиш. Відтепер із кожного навчального предмета у вас буде інший учитель, а я – ваш класний керівник. Мене звати  Василь Григорович, я навчатиму вас математики.

Але це не означає, що ви маєте право забути свою першу вчительку, яка віддала вам частинку свого серця. Все життя ви повинні бути вдячними цій прекрасній людині за її ласку і добро, за терпіння й невтомну працю.

Заходьте в той клас, де Інна Володимирівна працює уже з іншими дітками, запитайте про здоров’я, принесіть квіти або й просто скажіть добре слово.

Пам’ятайте! В душі справжньої людини завжди живе почуття вдячності.

Сьогоднішній день особливий у вашому житті, тому що саме сьогодні відкривається нова сторінка вашого шкільного життя.  Саме з сьогоднішнього дня жити і вчитися в школі нам доведеться разом, дружною класною сім’єю.

Сьогодні 1 вересня – День знань. Всі піклування і клопоти почнуться  завтра, а сьогодні – свято. Свято зустрічі з однокласниками після довгих літніх канікул, знайомства зі школою і новими вчителями. Я вітаю Вас з початком нового навчального року. А ще я звернув увагу на те, як ви гарно виглядаєте після літнього відпочинку. Думаю, що цікаве й насичене життя було у вас протягом канікул.

Першого вересня всі: і школярі, і студенти, і навіть ті, хто давно збагатився бородою і сивиною, чекають з однаковим хвилюванням.  Бо цей день пам’ятний і хвилюючий у житті кожної людини.

Сьогодні по всій нашій славній Україні, в кожній школі проходить перший урок на тему  “Життя людини – найвища цінність”. Тема нашої розмови дуже цікава.

• Скажіть, будь ласка, а що таке життя ? (діти висловлюють свої думки)
• Як ви думаєте, чому ми сьогодні будемо говорити про життя?

Висновок: – життя людині дається один раз;

– життя не можна купити;

– кожна людина повинна залишити після себе якийсь слід на землі;

– людина відповідальна за кожний свій крок на землі;

– життя прожити потрібно так, щоб не було соромно за прожиті роки.

 

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

“Що на світі найдорожче?” – таке запитання поставив героєві-богатирю страшний змій в одній з народних казок. Богатир вигукнув: “Моя кохана!” Регочучи, змій схопив його за горло. “Життя! Життя за все дорожче” – задихаючись вимовив тоді богатир. Змій відпустив його і віддав царівну, бо то була правильна відповідь.

Це запитання зустрічається в багатьох казках різних народів. Отже, народ здавна замислювався над ним. Замислимося й ми. Чому життя – найвища цінність?

 

ІІІ. Розкриття теми уроку.

У дуже давній і мудрій книзі – Біблії сказано, що Бог створив людину за своїм образом та подобою. Отже, людське життя – це божий дар, і ніхто не має права посягати на нього. “Не вбивай!” – одна з Біблійних заповідей. Убивство й самогубство завжди засуджувалися народом., вважалися найбільшими злочинами.

Послухайте притчу “Справедливий суддя”.

Жив відомий мудрець

В королівстві однім.

Люди йшли звідусіль,

Щоб порадитись з ним.

Багатьом допоміг

Той мудрець Аристарх,

І дізнався про це

Сам владика монарх.

Він до нього прийшов,

У палац запросив

І суддею призначив,

Щоб суд той вершив:

• Справедливий суддя

Нам потрібен давно,

А тобі, кажуть люди,

Від Бога дано.

Аристарх став суддею,

Вершив правий суд.

У піснях його мудрість

Оспівував люд.

 

Якось вбивство судити

Йому довелось.

Рано-вранці, як сонце

З-за гір піднялось,

Мовив мудрий суддя:

– Десятьох ти убив,

Тож покайся тепер,

Гріх страшний ти зробив.

• Ні, ти можеш забрати

У мене життя,

Але в серці моїм

Не шукай каяття!

Так, я вбив десятьох,

І це помста була

За кохану мою,

Що ганьби не знесла!

 

Довго думав суддя.

Вже і вечір настав.

Врешті вийшов блідий,

Вирок свій зачитав:

– Відібрати життя

Може той, хто дає.

І я також не вправі

Забрати твоє.

Бо ні в кого, крім Бога,

Нема таких прав.

Але ти в десятьох

Їх життя відібрав!

Мусиш кару за злочин

Відбути в тюрмі,

В підземеллі сирім,

У багні, у пітьмі.

Десять років. За кожне,

Що взяв ти, життя –

Рік тортур. За цей термін

Прийде каяття.

 

• Ти неправий, суддя!

Я людей убивав,

Тож убий і мене! –

Тут убивця сказав, –

Десять років тортур

І життя у багні –

Вирок надто суворий

Ти виніс мені.

Справедливий суддя

Не заснув цілу ніч.

До убивці пішов

У тюрму й віч-на-віч

Каже вбивці: “Бери

Одяг мій та іди.

Присягнися мені,

Що прийдеш ти сюди

Через місяць, а я

Твоє місце займу.

Хочу власним я тілом

Відчути тюрму.

Коли вирок свій справді

Неправим знайду,

Я залишу посаду

Судді і піду.”

 

Присягнувся злочинець

Судді і пішов,

А суддя в сиру яму,

У багно увійшов.

Цілий місяць сидів

У холодній пітьмі,

У брудній, пліснявілій,

Жахливій тюрмі.

 

Через місяць убивця

Таки повернувсь,

Подививсь на суддю:

• Ну то що? – посміхнувсь, –

Ти вже знаєш тепер,

Краще смерть, ніж тюрма?

Справедливого суду

На світі нема! –

Тільки-тільки промовив

Слова ці й завмер.

На очах у судді

Він раптово помер,

Стиснув серце рукою,

А потім упав.

– Ось і вирок, – лише

Перед смертю сказав.

– Ось і вирок, – подумав

Так само суддя, –

Справедливий, напевно:

Життя за життя.

Бесіда.

– Чому суддя не наважився засудити вбивцю до смерті? Що він сказав про життя? (Відібрати життя може той, хто дає.)

– Чи мав право цей чоловік, убивця, вершити самосуд, мститися, вбиваючи людей? (Ні.)

– Чим він заплатив за свій вчинок? (Власним життям.)

– Ми всі маємо цінувати життя, як своє, так і чуже. Девізом нашого ставлення до життя можуть бути слова:

Живи, давай можливість жити іншим

            І не вкорочуй вік чужий, він теж єдиний.

            Щоб міг промовити колись:

            Я, Боже, грішний,

            Та виконав обов’язок людини.

 

На сторожі інтересів людини, людського життя стоять закони нашого суспільства, уряд, органи правопорядку. Прочитаємо, що сказано про цінність людського життя у Конституції України.

Розділ І. Стаття 3: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека          визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”.

Розділ ІІ. Стаття 27: “Кожна людина має невід’ємне право на життя”.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань”

 

Бесіда.

– Як наша держава виконує ці конституційні закони?  Які державні організації, служби дбають про збереження життя людей? (Органи правопорядку, медичні заклади, рятівні служби.)

-А що є ворогом людського життя? (Війни, злочинність, наркотики, різні зловживання тощо.)

– Яким чином людина повинна дбати про безпеку свого життя? ( Піклуватися про своє здоров’я, дотримуватися правил безпечної поведінки, виконувати закони і дотримуватися моральних норм суспільного життя, не ризикувати без потреби.)

– Які з наведених прислів’їв можна використати як пораду?

• Життя прожити – не поле перейти.
• Життя прожити – не яблука вкусити.
• Життя – як стерня: не пройдеш, ноги не вколовши.
• Живи не минулим, а прийдешнім.
• Не той живе більше, хто довше
• Жити – значить творити..
• Жити – Батьківщині служити.
• Без діла жить, тільки небо коптить.
• Життя без праці – часник без хліба.
• Горе тому, хто життям не дорожить.
• Хто потопає, той і соломинку хапає.
• Береженого й Бог береже.
• Не спитавши броду, не лізь у воду.
• За Батьківщину стій до загину.
• На віку, як на довгій ниві – всього буває.
• Життя любить того, хто з ним бореться, а нищить того, хто йому піддається.
• Життя закоротке для щастя, а задовге на терпіння.
• Ніхто не знає, що його вжитті чекає.
• Де є життя, там є надія.

 

– В одному з прислів’їв зазначено: “Життя прожити – не поле перейти”. Як людина має розпорядитися своїм життям? Як прожити життя, щоб і самому не було соромно за свої вчинки, і людям було краще від того, що ти жив на землі?  Поміркуймо над призначенням людини, сенсом її життя на Землі. Які ваші думки?

– Послухайте оповідання Василя Сухомлинського “Який слід повинна залишити людина на землі?”.

В. Сухомлинський

Який слід повинна залишити людина на землі?

Старий Майстер звів кам’яний будинок. Став осторонь і милується. «Завтра в ньому оселяться лю­ди», — думає з гордістю.

А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї малень­кої ніжки на цементі, який ще не затвердів.

— Для чого ти псуєш мою роботу? — сказав з до­кором Майстер.

Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі.

Минуло багато років. Хлопчик став дорослим Чо­ловіком.

Життя його склалося так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся — ні руками, ні душею.

Прийшла старість. Згадав старий Чоловік своє рід­не село на березі Дніпра. Захотілося йому побувати там.

Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми називає своє прізвище, але всі знизують плечима   – ніхто не пам’ятає такого.

— Що ж ти лишив після себе? — питає    старого Чоловіка  один дід. — Є в тебе син чи дочка?

• Немає у мене ні сина, ні дочки.
• Може, ти дуба посадив?
• Ні, не посадив я дуба…
• Може, ти поле випестував?
• Ні, не випестував я поля…
• То, мабуть, ти пісню склав?
• Ні, й пісні я не склав.
• То хто ж ти такий? Що ж ти робив усе своє жит­тя? — здивувався дід.

Нічого не міг відповісти старий Чоловік. Згадалася йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. Пі­шов до будинку. Стоїть той, наче вчора збудований, а на найнижчій сходинці — закам’янілий відбиток хлопчикової ніжки.

• Ось і все, що залишиться після мене на землі, – з болем подумав старий Чоловік.
• Але цього ж мало, дуже мало… Не так треба жити…

 

– Які роздуми викликало у вас це оповідання?

– Як на вашу думку, про який слід йдеться в назві оповідання?

– Я пропоную вам удома намалювати або написати, який слід ви хотіли б залишити на землі, яким уявляєте своє майбутнє життя.

 

Печать прожитих літ

Яка вона — прожитих літ печать?

Невже це тільки зморшки й сивина?

Прожиті роки нас чогось та вчать.

Печать років. І в серці є вона.

Спокуси і мінливості життя,

Наш досвід, примхи долі повсякчас

Шліфують наш світогляд, почуття,

Характер, волю, змінюючи нас.

Яка вона — печать прожитих літ?

Це тільки зморшки на твоїм чолі?

Чи, може, той, що ти залишив, слід

На мудрій і прекрасній цій землі?

 

– Я хочу ознайомити вас ще з одним твором – притчею.

 

В одного батька було двоє синів.   І ось настав час ,коли кожен з них мав піти власною дорогою. Покликав їх батько до себе і каже: «Віддаю я вам все своє багатство. Кожному даю коштовності, землі та все, що є на цих землях. Розпоряджайтеся ними, примно­жуйте та пам’ятайте мою настанову: найвища цін­ність — це життя людини. Обіцяйте мені, що будете берегти життя, як найдорожчий скарб». Сини пообі­цяли і розійшлися своїми дорогами.

Старший син, прийшовши у свої землі, одразу найняв собі найкращу охорону та велику кількість прислуги. Звелів побудувати найміцніший палац і не зводити з нього очей ні вдень, ні вночі, щоб його дорогоцінному життю нічого не загрожувало. Слуги приносили йому найкращу їжу та напої, виконували всі його забаганки. Відокремився він від усього світу, щоб ніяка хвороба чи тривожна звістка не турбували його життя: батькові ж обіцяв.

Молодший син тим часом обходив свої землі. Однак невдовзі побачив велике скупчення людей, що збиралися воювати між собою. Він запитав у них: «Навіщо ви вирі­шуєте свої проблеми насиллям? Ви ж маєте змогу все об­говорити і домовитись». «А ми про це ніколи не думали, бійкою все вирішували наші батьки, діди і прадіди, тому й ми так робимо. А й справді, чому б не домовитися». Війна скінчилася, навіть не розпочавшись, а вдячні ма­тері та жінки кинулися до ніг молодшого сина, дякуючи за збережене життя їхніх синів та чоловіків.

Попрямував він далі. Незабаром його очам відкрилася жахлива  картина. Змарнілі, обідрані люди жебракували на дорозі, ведучи за собою малих, немічних, голодних дітей. «Що змусило вас так жити?» — запитав їх. І люди розпо­віли, як жили вони колись у прекрасному місті, поряд з яким була повновода ріка, зеленів чудовий ліс, повний різ­номанітної живності. Та сталося так, що для своїх потреб люди вирубали всі дерева. Кудись зникла вся живність, мисливці вже нічого не приносили з полювання. Згодом пересохла і річка, що витікала десь із лісу. На місто весь час обрушувався буревій, родючі землі перетворилися на пустирі. Не стало ні їжі, ні води. Прекрасне місто почало перетворюватися на пустелю, в якій люди не змогли б жити. «Спробуймо всі разом відродити ліс і річку, і все місто!» — вигукнув молодший син. За його прикладом люди почали насаджувати дерева, пізніше туди повернулися тварини і птахи. Десь у глибині лісу задзюрчав струмок, поступово перетворюючись  у річку, переповнену рибою. Ожила природа навколо міста, щедро обдаровуючи всіх своїми плодами.  Повернулося до людей життя, не боялися вони вже  за майбутнє своїх дітей.

З того часу в цих землях усі живуть у мирі, любові, достатку, бо молодший син й інших на­вчив батьківської мудрості.

Докотилася звістка про долю синів до самого батька. «Лише один з моїх синочків правильно зрозумів мою настанову», — з жалем промовив він.

А люди й досі в тих землях пам’ятають про  життя одного з синів, ще й   своїм дітям переказують, а    про життя іншого й згадки не лиши­лося.

 

– Про кого йшлося в притчі? (Про двох синів та їхнього батька.)

—  Кого ж із синів люди й досі пам’ятають, а про кого і згадки не лишилось? Чому?

(Пам’ятають мо­лодшого, бо він присвятив своє життя іншим людям.)

—  Як ви вважаєте, чиє життя можна назвати найціннішим скарбом?

—   А яку цінність має життя старшого сина? Чому?

—  На кого ви б хотіли бути схожими?

—  Що для цього необхідно?

• Наведіть приклади життя таких людей — на­ших сучасників.

 

Твори добро

Ти добро лиш твори повсюди,

Хай тепло твої повнить груди.

Ти посій і доглянь пшеницю,

Ти вкопай і почисть криницю.

Волю дай, нагодуй пташину,

Приласкай і навчи дитину.

Бо людина у цьому світі

Лиш добро повинна творити!

 

– До чого закликає автор вірша?

– Якою має бути людина?

– Яким має бути її життя?

— Назвіть відомі вам імена українців,  чиє життя  стало  національним надбанням, ким ми всі  пишаємося. (Використати портрети видатних діячів  України)

 

           Підсумовуючи бесіду, робимо висновки: треба жити гідно, чесно, служити ідеалам добра, приносити  суспіль­ству користь своєю працею, вчинками.

— Але бувають ситуації, коли людина  свідомо від­дає своє життя, цю найвищу цінність, найдорожче, що в неї є. Конституція України проголошує: «За­хист Вітчизни, незалежності та територіальної ці­лісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України». (Розділ ІІ,  стат­тя 65.)

Віддати життя за Батьківщину, за велику справу в ім’я життя своїх співвітчизників — це подвиг, священ­ний обов’язок. Під час Другої світової війни Украї­на втратила  понад 5 мільйонів чоловік. Вічна слава тим, хто    віддав своє безцінне життя заради життя на землі, заради  Батьківщини! Вічна слава героям-чорнобильцям, які ціною власного життя врятували жит­тя мільйонів інших людей. «Не той живе більше, хто довше»,     говорить прислів’я. Життя цих героїв було коротким, але яскравим, а пам’ять про них назавжди залишиться в наших серцях.

 

Не випадково в народі кажуть: “Нема нічого ціннішого, як життя людини”.

Діти за допомогою запитань учителя з’ясовують, як важливо бути здоровою людиною.

– Фізично розвинена людина завжди бадьора, життєрадісна. Сила та здоров’я – запорука гарного навчання і праці, щасливого життя.

Щоб бути здоровим, витривалим, необхідно регулярно працювати над собою. Тому слід займатися фізкультурою. На скелі у Давній Елладі були викарбувані слова:

Хочеш бути сильним – бігай.

Хочеш бути красивим – бігай.

Хочеш бути розумним – бігай.

– А як ви піклуєтеся про своє здоров’я?

– Чи вистачає у вас на це часу?

– Дуже важливо вміти розподіляти свій час так, щоб його вистачало на навчання, відпочинок, допомогу батькам. Наступний вислів переконує нас, як важливо бути організованим:

            Бережіть час – це тканина, з якої виткане життя.

                                                                                                         Річардсон.

– Чи згодні ви з цим висловом?

 

Здавна люди цінували правдиве життя – чесне, щире, відкрите.

(Учень читає вірш Анатолія Матвійчука)

– Що є життя, хто до кінця збагне?

Воно прекрасне, як би все  не сталось.

Та є у ньому правило одне,

Що нам у спадок з давнини дісталось.

Торкаєш Душу, а чи грішну плоть –

Біда прийти від тебе не повинна.

Ні словом, ані ділом не зашкодь,

Якщо ти справді на землі Людина.

• Як ви думаєте, чому одні люди живуть довго, а інші – ні, від чого це залежить?

(Вчитель записує на дошці всі думки дітей, не критикуючи їх, далі йде аналіз поданих ідей).

Наприклад, можуть бути  такі варіанти: хвороби; СНІД; здоров’я; нещасні випадки; наркотики; пияцтво; злочинці; небезпечні знайомства тощо.

Висновок:

життя людини може і повинно бути довгим, цікавим, насиченим. Але іноді буває, що людина сама не цінує свого життя, не піклується про нього, не береже його.

Діти! Ви повинні усвідомити, що ваше майбутнє залежить від того вибору, який ви зробите вже сьогодні в кожну хвилину свого життя ( пити – не пити, курити – не курити, займатися фізичною культурою – не займатися, вчитися – не вчитися, з ким дружити – з ким ні, вживати наркотики – не вживати тощо ).

Діти ! А чи задумувались ви над тим, яка найвища мета і найбільша мрія ваших мами і тата? (Міркування учнів.) Загалом ви правильно визначили: найбільша мрія батьків — щастя і добробут їх дітей. Вони подарували вам цей світ із блакитним небом і ясним сонечком, хлібними полями і прекрасними містами, ріками і горами, пташиним співом і чудовими квітами, — світ, у якому вас чекає так багато цікавого, незвіданого. Життя прекрасне, незважаючи на труднощі. І коли воно обривається в юному віці — це велика трагедія, а для батьків—рана, яка вже ніколи не загоїться. Такі випадки, на жаль, трапляються, і найбільше їх — через нерозважливість і неслухняність дітей. Ось послухайте одну історію, не вигадану, а взяту з життя.

Слухання оповідання.

Павлик дуже любив свою маму. Коли її ніжні руки торкались його неслухняного чубчика, йому було так хороше, забувались усі неприємності… Але останнім часом він став уникати маминої ласки: ще побачать хлопці, кепкуватимуть, мовляв, мамин мазунчик… Він менше став прислухатись до маминих порад, повчань—не маленький, сам знає.

Цього ранку хлопчик зібрався до школи швиденько, чим приємно здивував неньку: любив-бо поніжитись у тепленькому ліжку. Сніданок їв похапцем, хоч до початку уроків часу було ще доволі.

— І чого так хапаєш, немов жене хтось за тобою?

—А в нас сьогодні контрольна з математики, от ми й домовились раніше прийти та разом повторити весь матеріал.

Павлик низько нахилився над тарілкою, щоб мати не помітила, як він почервонів. Адже збрехав: не скаже ж він мамі, що вони з Костиком вирішили перед уроками піти на річку й спробувати лід (Костику саме подарували нові ковзани).

Коли Павлик прийшов на берег, Костика ще не було. Річку скував лід, притрушений тоненьким шаром снігу. І якби не той сніжок, може, помітив би хлопець, що там, посередині, де бистрина, лід темніший, бо тоненький, може, був би обережніший…

Почепивши сумку з книжками на гілку верби, Павлик ступив на кригу. Притупнув каблучком—лід витримав. Спробував проїхатись на підошвах, вичовганих ковзанками. Кра-са! Описав невелике коло при березі й поглянув на стежку, звідки мав надійти Костик.

“От сонько, знову проспав, — майнула думка. — Ось проїдусь разок до он того берега й назад”…

Розігнався й помчав до середини річки. Раптом під ногами тріснуло, хлопчик інстинктивно розкинув руки й опинився в крижаній купелі. Це сталось так несподівано, що Павлик навіть не встиг злякатися. Спробував, спершись на руки, підтягнутись і виповзти з холодної води, яка аж обпікала тіло. Але лід під руками обламався, й він шубовснув у воду. Швидка течія підхопила легеньке тіло хлопчика й потягла під лід…

Бесіда за прослуханим.

• Як ви уявляєте собі подальші події?
• Чи жаль вам Павлика? А його маму?
• Хто винен у безглуздій смерті хлопчика?
• Чого йому не можна було забувати?
• Як ви гадаєте: чи сталось би нещастя, якби вранці Павлик не збрехав мамі?
• Чому він сказав неправду?
• Чи не було у вас ситуації, коли ви не брали до уваги повчань своїх батьків?
  —Чому, на вашу думку, діти не люблять, коли їх повчають або “читають мораль”?
  Підсумок.

Звичайно, ви вже не маленькі й багато чого можете вирішувати самі. Іноді вам навіть здається, що цього не помічають дорослі, що вас недооцінюють. Це вас ображає, і хочеться іноді зробити навпаки.

Справді, свою думку треба мати, і неприємно, коли до тебе ставляться, як до малого. Правда?

Та ніколи не забувайте оцінити: а чи добре буде те, що ви задумали? До чого може привести той чи інший ваш вчинок?

До речі, правила безпеки життя існують не лише для дітей, але й для дорослих, і їх потрібно обов’язково дотримуватись. Пригадайте, де, у яких ситуаціях недотримання їх загрожує вашому здоров’ю і життю.

• Під час користування домашніми газо- і електронагрівальними приладами
  (назвіть їх);
• під час прогулянок, екскурсій, походів, на пасовиську, в полі, в лісі, біля водоймищ;
• на дорогах, вулицях, де рухається автомобільний транспорт;
• у разі зустрічі з невідомими предметами, які можуть бути вибухонебезпечними;
• під час вживання фруктів і овочів.

Підсумок. У народі кажуть: “На все воля Божа”, “Без Бога ні до порога”. Все це так, але не забуваймо: на те Бог дав нам розум і волю, щоб ми чинили правильно. Нагадаю вам ще одне прислів’я: “Береженого Бог береже”. Тож будьте мудрими, обачними.

Пам’ятайте, і дорослому не зашкодить послухати розумної поради, а тим паче вам, ще не дуже досвідченим. А мати, батько, дідусь чи бабуся, вчителі думають про ваше життя, хочуть, щоб воно було довгим і щасливим, застерігають від лихого. Завжди дійте так, щоб не зашкодити тому, що є у вас найціннішого, що дається лише один – єдиний раз, – своєму життю. Будьте завжди здоровими!

Висновок: Життя людині дається один раз, це – безцінний дар. І від людини залежить, буде воно довгим і цікавим або може трагічно обірватися. Бажаю вам, щоб ваша лінія життя була довгою і щоб ви думали про те, як змістовно прожити своє життя, як зберегти його на довше.

Послухайте слова знаменитої матері Терези:

Життя – це можливість. Скористайся нею.

Життя – це краса. Захопися нею

Життя – це мрія. Здійсни її.

Життя – це виклик. Прийми його.

Життя – це обов’язок твій насущний. Виконай його.

Життя – це гра. Стань гравцем.

Життя – це багатство. Не розтринькай його.

Життя – це надбання. Борони його.

Життя – це кохання. Насолодися ним сповна.

Життя – це таємниця. Пізнай її.

                                                Життя – долина сліз. Здолай усе!

                                                Життя – це пісня. Доспівай її до кінця.

                                                Життя – це боротьба. Стань борцем.

                                                Життя – безодня невідомого. Ступи в неї без страху.

                                                Життя – це удача. Шукай цю мить.

                                                Життя таке чудове – не змарнуй його!

                                                Це твоє життя. Виборюй його!

 

– Діти, поруч з вами живуть рідні вам люди – ваші батьки, дідусі і бабусі, братики і сестрички. І від вас значною мірою залежить, яким буде їхнє життя. Кажуть, чемні діти – спокійна старість батьків, погані діти – гірка старість. Будьте слухняними, чуйними й уважними до найрідніших вам людей.

Назавжди запам’ятайте : ображати, не слухатись, не шанувати і, що найстрашніше, зректися своїх батьків – це великий гріх, за який рано чи пізно наступить кара. Адже саме вони  дали вам життя.

Тому для вас найкращі люди на світі – це мама і тато. Але говорити гарні слова про своїх рідних – це ще не значить дійсно їх любити.

Є люди, щедрі на ласкаві слова, але скупі на добрі діла – це люди улесливі, не щирі. А є навпаки – скупі на облесливі слова, а на ділі – щирі і не лукаві.

Я не кажу, що нетреба говорити гарних слів своїм рідним. Говоріть, і чим більше, тим краще. Аби тільки щиро.

Але якщо ви своїм негідним вчинком засмутите маму й тата, примусите їх страждати – гріш ціна тоді вашим гарним словам.

А подумайте, чи не забуваєте ви іноді про вдячність за все те добро, яке роблять для вас найрідніші люди?

Чи вмієте оберігати від негараздів їх так, як вони оберігають вас?

“Що ми можемо? Ми ще малі!” – мабуть, подумає дехто з вас. Багато можете!

Якщо мама ніколи не буде заплакана чи зажурена через ваш непослух, необачність, нерозважливість, якщо буде пишатися вами, якщо буде чути від оточуючих про вашу ввічливість, вихованість, так і знайте: ви надовго продовжите її вік, збережете її красу і здоров’я, і саме життя.

 

• В нашому класі є хлопчики з іменем Віталій. А чи відомо вам, що це ім’я походить від латинського слова “ віта” – життя.

(Саранчуки Віталій та Юрій читають вірш:)

Широка дорога веде в майбуття,

На нас вона нині чекає,

Та зветься вона дуже просто – життя,

Надію вона на нас має.

В житті ми згадаємо веселий дзвінок,

Згадаємо друзів по класу.

І першу вчительку, перший урок,

Дитинство те наше прекрасне.

Стежинку свою має кожний пройти,

Бо в кожного є своя мрія.

Життя – це не поле, що так перейти,

Це віра, любов та надія.

1. IV. Святкові побажання вчителя та вручення всім дітям листівок “Заповіді учня”:

Заповіді учня 1.                   Роби добро! 2.                   Бійся скривдити людину. 3.                   Люби і прощай людям. 4.                Стався до інших так, як би ти хотів, щоб вони ставилися до тебе. 5.                   Бережи честь змолоду. 6.                   Пізнавай себе і світ. 7.                   Знайди свою мету в житті. 8.                   Не лінуйся і не шукай виправдання власним слабостям. 9.                   Краще віддай своє, ніж візьми чуже. 10.       У хвилини відчаю не губи віри у себе, зумій сказати собі: “Хай живе життя!”

 

1. V. Підсумок уроку.

• Ось і підходить до завершення наш перший урок.
• Пригадайте, про що ми сьогодні говорили?
• Що нового ви дізналися про своє життя?
• То що є найціннішим скарбом ?
• Що вам найбільше сподобалося на уроці?
• На дошці записаний вислів. Прочитайте його і скажіть, чи відповідає він темі нашого уроку.

Кожної миті нашого життя ми повинні відшукувати не те, що нас віддаляє від людей, а      те, що нас об’єднує

                                                                                                                     (Дж.Рескін).

— Я впевнений, що всі ви цінуватиме    своє життя і життя інших. Хай буде щасливим цей день і всі наступні дні і роки вашого життя. В добрий час, дорогі діти!

 

Закінчується урок піснею “Нам треба жити для добра”.

Автор Серветник Василь Григорович

Скачати конспект Першого уроку у 5 класі “Життя людини – найвища цінність”: конспект