Конспект Першого уроку 2021 присвячений спортивним перемогам Оксани Баюл.
Золоті ковзани Оксани Баюл
26 лютого 1994 року
Перше олімпійське золото незалежної України
Більше конспектів у збірці “30 років Незалежності України – 30 уроків: Інформаційно-методичні матеріали для проведення Дня знань та Першого уроку в 2021/2022 н.р.”
У нашому житті не так багато місця для казок. А тим більше про Попелюшку. Проте у сучасній історії нашої України така подія трапилася…
Оксана Баюл народилася у місті Дніпрі (тоді ще Дніпропетровську). Захоплення фігурним катанням прийшло до дівчинки ще в дитячому віці. Оксана рано залишилася сиротою. І саме в улюбленому занятті шукала розраду і втіху, віддаючи фігурному катанню весь вільний час, усі сили.
Згодом дівчинку запрошують тренуватися до міста Одеси. Саме там починається її важкий, тернистий шлях до вершин світового спорту.
Але наполегливість, працелюбство і спортивний азарт допомогли Оксані Баюл упевнено дебютувати в січні 1993 року на чемпіонаті Європи з фігурного катання та посісти там ІІ місце.
У тому ж році Оксана Баюл виступала на чемпіонаті світу з фігурного катання у Празі. Своїм бездоганним і віртуозним виконанням танцювальної програми, наповненої складними елементами, артистичними рухами та запальним настроєм, фігуристка підкорила і журі, і глядачів. Цього разу Оксана Баюл стала чемпіонкою світу з фігурного катання. У 15 років!
Але найголовнішу нагороду, і для себе, і для всієї України, спортсменка здобула на XVII зимових Олімпійських іграх в норвезькому місті Ліллехаммері у 1994 році. За неймовірної конкуренції з боку найкращих фігуристок США, Франції, Китаю, Німеччини, отримавши під час тренувань важку травму, Оксана Баюл виборола І місце і стала Олімпійською чемпіонкою.
Тоді разом з юною спортсменкою хвилювалася вся Україна. Миті хвилювання змінилися на гордість лише тоді, коли синьо-жовте полотнище піднялося угору та прозвучали перші акорди Державного Гімну.
Маленька Попелюшка зуміла створити свою казку для цілої країни.
Оксана Баюл стала першою в історії Незалежної України олімпійською чемпіонкою із зимових видів спорту.
Шлях до Олімпу
Дитинство Оксани Баюл було непростим. Коли дівчинці було 13 років, її мама померла, а ще через місяць померла і її бабуся. Все, що було у Оксанки – це заняття фігурним катанням. Але і там довгий час, здавалося, нічого хорошого її не чекало, адже довгих 6 років її талант, її здібності залишалися непоміченими і нерозкритими. І лише через довгі роки постійних тренувань дівчинка почала потрапляти на престижніші змагання.
Здавалося, що могла досягнути сирота? Скільки людей на її місці починали жаліти себе, знаходити виправдання собі і невдачам. Але Оксана продовжувала працювати – вперто, наполегливо, переборюючи і біль травм, і несправедливість заангажованих суддів на різноманітних змаганнях. Траплялося навіть так, що дівчинці доводилося жити в роздягальні ковзанки, де вона тренувалася.
На щастя Оксани Баюл на неї звернув увагу тренер Галина Змієвська з Одеси, куди і переїздить дівчинка. Саме там починається її важкий, тернистий шлях до вершин світового спорту.
У січні 1993 року вона, маючи лише 15 років, дебютувала на чемпіонаті Європи з фігурного катання. Як важко було їй конкурувати з упевненими в собі конкурентками, які тренувалися у найкращих для того часу льодових комплексах, могли вільно обирати ковзани найдорожчих спортивних фірм, мали до своїх послуг десятки найкваліфікованіших спеціалістів від масажистів, до хореографів. Їх уже знала Європа, судді, які й розглядали їх як фавориток, звертаючи найбільше уваги саме на їхні виступи. Здавалося, що у маленької українки практично немає шансів. Але роки попередніх тренувань і наполегливості, намагання довести своє право бути серед найкращих принесли свої результати – Оксана Баюл здобула срібну медаль чемпіонату, поступившись тільки француженці, Сурії Боналі. Темношкіра спортсменка з Франції тоді чи не вперше звернула свою увагу на тендітну українку, відчуваючи, що у цій, на перший погляд нічим непримітній, дівчинці заховано щось значно більше, ніж просто хист до ковзанів.
І передчуття Боналі її не підвело. В тому ж 1993 році Оксана Баюл виступила на чемпіонаті світу з фігурного катання у Празі. І цього разу вона зуміла не просто обійти «темношкіру пантеру на ковзанах», як називали Сурію Боналі спортивні коментатори і журналісти, віддаючи шану її таланту, пластиці, і захоплюючись тими неймовірними за складністю акробатичними елементами, які француженка виконувала. Цього разу Оксана Баюл, майже бездоганно виконавши обов’язкову та довільну танцювальні програми, наситивши їх артистичними рухами, зуміла підкорити і журі, і публіку. Тепер вона стала чемпіонкою світу з фігурного катання. У 15 років!
Проте «темношкіра пантера», «принцеса криги» навіть не збиралася миритися зі своєю поразкою і вже в 1994 році Сурія Боналі знову виграє чемпіонат Європи, відтіснивши нашу фігуристку на другу сходинку п’єдесталу.
Для багатьох спортсменів медаль і звання чемпіона світу з будь-якого виду спорту є вершиною мрій і бажань. Але найвищою нагородою у кар’єрі спортсмена є, все ж таки, медаль Олміпійських ігор. У 1994 році в місті Ліллехаммері, в Норвегії, відбувалися такі XVII зимові Олімпійські ігри.
На час їх проведення Оксанці виповнилося лише 16 років, і багато хто вважав (навіть вона сама), що їй ще рано виступати на настільки поважних змаганнях. Здавалося, що юній спортсменці варто ще накопичити більше досвіду, потренуватися, зарекомендувати себе ще більше у світовому фігурному катанні. Але… На той час в Україні просто не знайшлося жодної спортсменки, яка б мала більш-менш реальні можливості серйозно виступити на Олімпіаді. Тому спортивне керівництво країни прийняло досить ризиковане рішення, як тоді здавалося, і вирішило, що честь нашої держави у жіночому фігурному катанні буде відстоювати саме Оксана Баюл. Прибула до столиці Олімпійських ігор і Сурія Боналі.
Але глядачі цього разу слідкували не за ними, а за двома фігуристками зі США: Тонею Гардінг та Ненсі Керріган. Протистояння поміж ними стало наскільки спекотним, що вихлюпнулося за межі ковзанки. За кілька тижнів до Олімпіади одна з прихильниць Гардінг напала на Керріган і завдала їй серйозних травм, ударивши залізним прутом по ногах. Але лікарі зуміли відновити спортсменку до змагань. Дві американки зійшлися на льоду. На тлі цих подій та пристрастей про маленьку українку усі відверто забули. Навіть Боналі більше слідкувала за американками, вважаючи, що саме з ними її чекає основне протиборство.
І коли вся увага була прикута до цих спортивних подій, Оксана Баюл почала творити сенсацію: саме вона, за оцінками спортивних експертів, виконала одну з найкращих коротких програм в історії фігурного катання. Після ліричної першої частини, де глядачі та судді побачили усю її витонченість, чуттєвість, Баюл раптом «вибухнула» у другій частині такими емоціями, такою бурхливою експресією та енергією, що трибуни були просто приголомшені. Юна українка неочікувано для більшості учасників вийшла на друге місце, поступаючись лише американці Керріган. Тепер світ почав спостерігати за протистоянням досвідченої американки і ще так мало відомої українки, не випускаючи з поля зору і Сурію Боналі. Все мало вирішитися під час виконання довільної програми.
У цей час сталася подія, яка мало не перекреслила усі сподівання і надії Оксани: наступного дня, під час тренування, Баюл випадково зіштовхнулася з німецькою фігуристкою. Обидві вони рухалися спиною одна до одної й тому просто не бачили небезпеки. Відточений ковзан німецької спортсменки рубонув ногу Баюл, більше ніж на три сантиметри врізавшись у окістя. Отримавши больовий шок, Оксана впала на кригу, не маючи сил навіть підвестися. Тут на допомогу їй кинулася інша німецька фігуристка, Катаріна Вітт, яка швидко відтягла Оксану до бортика, а лікар німецької команди відразу ж зробив їй кілька ін’єкцій знеболювального. Ще за кількадесят хвилин їй накладали шви на розсічену ногу. Здавалося, що про подальший виступ на Олімпіаді можна було забути. Можливо, так вирішили і конкурентки Оксани, але не вона сама: через два дні Баюл вийшла на льодовий майданчик.
На знеболювальному, зі свіжо зашитою ногою, українка впевнено і бездоганно виконувала свою довільну програму і здавалося, що все йде добре, але крізь шум трибун і музику Оксана почула вигук тренера Галини Змієвської: «Тобі потрібна комбінація!». Галина Яківна бачила, що її вихованка все ще поступається американці Ненсі Керріган. І саме цієї миті, за 15 секунд до завершення виступу, Оксана Баюл змінює свою програму і на останній ноті музичного супроводу виконує каскад подвійний аксель – подвійний тулуп. На той час цього не робив іще ніхто!
Почалися неймовірно довгі секунди очікування прийняття суддівських рішень. Четверо суддів віддавали перемогу Керріган, ще четверо – Баюл. І лише рішення дев’ятого судді вивело українку вперед.
Проте був ще виступ Сурії Боналі. Француженка розуміла, що у неї є лише одна можливість – відкатати свою програму бездоганно, але… вже під час завершальних елементів вона впала на лід. Не допомогло навіть її фірмове акробатичне сальто, Сурія опинилася четвертою.
Перемога Оксани Баюл була наскільки неочікуваною для організаторів змагання, що у них навіть не виявилося ні прапора, ні гімну України. Їй пропонували отримати нагороду під гімн Росії, потім під гімн СРСР (якого вже не існувало); нарешті – під олімпійський гімн. Але юна українка вперто чекала, доки її тренер не привезла з готелю касету із записом гімну України. І коли синьо-жовте полотнище піднялося угору, і залунали перші акорди «Ще не вмерла України.», разом з шістнадцятирічною дівчинкою хвилювалася і плакала чи не вся Україна: від щастя і гордості за свою маленьку Попелюшку, яка зуміла створити свою казку.
Список використаних джерел
- Фомін С. К. Баюл Оксана Сергіївна // Енциклопедія Сучасної України. – Т. 2. – К., 2003. – С. 356.
- Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» – К. : КИТ, 2007. – 436 с.
Завантажити: Урок спортивних надій та перемог