9 листопада — День української писемності й мови
Літературно-музична композиція
Учасники свята: учні 5-9 класів, учителі школи, батьки
Обладнання: мультимедійна презентація, аудіозаписи, учнівські малюнки.
Перебіг заходу
Переглянути презентацію онлайн (дочекайтесь повної загрузки сторінки …)
Учитель 1. Сьогодні — День української писемності й мови, свято, яке вже 18 років поспіль відзначається в Україні 9 листопада. Це день вшанування пам’яті Нестора Літописця — послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія.
Учень 1. Мова й писемність є факторами, що утворюють культуру. Якщо у людей відібрати право або можливість говорити рідною мовою, то це буде найважчим ударом по їхній рідній культурі. Якщо в людини відібрати книги рідною мовою, то вона втратить найважливіші скарби своєї культури.
Учень 2. Початок писемності — особлива віха в історії кожного народу, в історії його культури. У глибині тисячоріч і сторіч зазвичай губляться імена творців писемності того або іншого народу. Але слов’янська писемність має дивовижне походження. Завдяки цілому ряду історичних свідчень нам відомо про початок слов’янської писемності та про її творців — святих рівноапостольних братів Кирила й Мефодія.
Учень 3. Батьківщиною братів Константина (так звали святого Кирила до прийняття їм чернецтва) і Мефодія була Македонська область Візантії, а саме головне місто області — Фессалоніки, або слов’янською Солунь. Батько майбутніх просвітителів слов’янських народів належав до вищих щаблів візантійського суспільства. Мефодій був старшим, а Константин молодшим із семи його синів. Рік народження кожного із братів точно невідомий. Дослідники відносять рік народження Мефодія до другого десятиліття IX століття.
Учень 1. Константин дуже рано навчився читати й дивував усіх своєю здатністю до вивчення інших мов. Він отримав гарну освіту при імператорському дворі в Константинополі під керівництвом кращих у Візантії наставників.
У Житії Константина про його освіту повідомляється: «За три місяці він вивчив усю граматику й узявся за інші науки. Вивчив Гомера, геометрію й у Лева й Фотія вивчав діалектику та інші філософські вчення, крім того — риторику, арифметику, астрономію, музику та інші еллінські науки. І так він вивчив усе це, як не вивчав цих наук ніхто інший».
Учень 2. Епохальне значення для всього слов’янського світу мало посольство Константина в Моравію у 863 році. Моравський князь Ростислав просив Візантійського імператора Михайла III направити до нього проповідників, що володіють слов’янською мовою: «Земля наша хрещена, але немає в нас учителя, який би наставив і навчив нас, і пояснив святі книги. Адже не знаємо ми ані грецької мови, ані латинської; одні вчать нас так, а інші інакше, від цього не знаємо ми ні написання букв, ні їх значення. І пошліть нам учителів, які б могли розповісти про книжкові слова й про зміст їх».
Учень 3. «Навчати без азбуки й без книг — це все одно, що писати бесіду на воді», — відповідав Константин Філософ імператорові Михайлу, коли той запропонував йому відправитися із просвітницькою місією до моравських християн. Константин Філософ склав слов’янам азбуку й разом із братом переклав перші тексти з Євангелія й Псалтиря. Таким чином, 863 рік в історії слов’янської культури відзначений як рік створення слов’янської азбуки, що ознаменувала початок слов’янської освіти.
Перекладацька робота Константина Філософа почалася з Євангелія від Іоанна. Першими словами, написаними слов’янськими буквами, були початкові слова великоднього євангельського читання: «На початку було Слово» (Ін. 1:1).
Через церковнослов’янський переклад цього Євангелія, зроблений Кирилом і Мефодієм, у слов’янську мову ввійшло багато слів: «світло», «істина», «благодать», «життя», «мир», «знання», «віра», «слава», «вічність» …
Учитель 2. Утім, історія створення слов’янської писемності має одну досить цікаву загадку. В IX столітті в слов’ян з’явилися практично одночасно дві системи писемності: одна одержала назву глаголиці, а інша — кирилиці. Яка з абеток — кирилична або глаголична — була винайдена св. Кирилом? Багато вчених схильні вважати, що першою слов’янською абеткою була глаголиця. Інші вважають, що святий Кирил винайшов кирилицю. Можливо, першовчителями слов’ян були створені обидві ці системи писемності, але згодом найбільше поширення одержала кирилиця, яка стала основою сучасної абетки.
Найбільша заслуга Кирила й Мефодія перед слов’янським світом полягала ще й у тому, що вони всюди намагалися залишати своїх учнів — продовжувачів справи просвітлення слов’янських народів.
З Хрещенням Русі книги слов’янською мовою стали дуже швидко поширюватися й на Руській землі. У цей час у культурі церковнослов’янська мова найчастіше усвідомлюється як мова молитви й православного богослужіння. Але цим її значення не вичерпується. Цією мовою написані пам’ятки, що сходять до діяльності слов’янських первоучителів — преподобного Нестора Літописця, митрополита Іларіона, Кирила Туровського.
Учень 5 : На початку ХІІ століття була створена пам’ятка праукраїнської писемностіі „Повість минулих літ”. „Сє повєсти врємєнных лєт, откуда єсть пошла Русская Зємля, кто въ Києвє нача пєрвєє княжити, и откуда Русская Зємля стала єсть”, — так почав „Повість минулих літ” учений монах Нестор. Такою була наша мова тисячоліття тому. Але спливла ця тисяча літ. І мова, як квітка з пуп’янка, розвинулася, розквітла, засяяла. Її, ніжну, красиву, мелодійну, кожен з нас чує з перших хвилин життя.
”Колискова” у виконанні учениці 8 класу
Учитель 1. Першими до нас приходять мамина усмішка, мамині теплі долоні і мамине слово з колисковою піснею, тихою казкою, доброю ласкою…
”Мама, тато, баба, дай, киця” – лепече дитина. Які дивні для неї ці коротенькі слова! А потім знання зі словесності поширюються. Дитина спинається на ноги, пізнає за день десятки нових слів, звучних та красивих: сонечко, квітка, вода, трава, річечка…
Світ — мов казка, І пізнаємо його за допомогою слова. За допомогою слова відкриваємо таємничість і складність інших наук: географії, історії, біології, хімії, математики.
Отже, словесність — початок усіх наук. Воно джерело, звідки бере початок струмок, який ширшає, набирає сили, стає рікою, могутньою, як Дніпро широкий.
У записі – ”Реве та стогне Дніпр широкий”.
Учитель 2. Мова — одне із багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію. У нашій мові є чимало захоплюючого й дивовижного. Скільки пісень, казок, легенд, загадок створено нею, скількома барвами сяє вона — ніжна, мила, світанкова, ясна, чиста, колискова, мелодійна, дзвінкотюча, дивна,радісна, співуча, лагідна, жива, казкова, красна, чарівна, шовкова, найдорожча, добра, власна, мудра, сонячна, прекрасна, солов’їна, барвінкова, наша рідна мова!
Учитель 2. Так сказала про нашу мову відомий вчений-лінгвіст, автор 40 наукових праць, професор Антоніна Каніщенко.
А що нам скажуть наші маленькі українці? Чи згодні ви з професором А. Каніщенко?
Читець-п’ятикласниця:
Так! Згодна. Бо:
Яка ж чудова українська мова!
Де береться все це. Звідкіля і як?
Є в ній ліс,лісок, лісочок,
Пуща, гай, діброва,
Бір, перелісок, чорноліс,
Є іще й байрак.
І така ж розкішна і гнучка, як мрія.
Можна звідкіля і звідки,
Можна і звідкіль.
Є у ній хурделиця, віхола, завія,
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.
Та не в тому справа, що така багата.
Помагало слово нам у боротьбі.
Кликало на битву проти супостата
І за все це, мово, дякуєм тобі!
Пісня ” Я — україночка” ( сл. А. Демиденка, муз. Г. Татарченка) у виконанні учениці 7 класу.
Учитель 1. 4 квітня 1953 року в Нью-Йоркському районі Квінзі в родині післявоєнних емігрантів із Західної України Іванни та Володимира Цісиків народилася друга донька, якій батьки дали таке красиве, поетичне ім’я – Квітка.
Дитячі й юнацькі роки Квітки Цісик проходили за звичними для української емігрантської родини школярсько-вишкільними заняттями. В буденні дні навчалася в американській стандартній школі, а по суботах прямувала до школи українознавства, куди її записали батьки, намагаючись зберегти зв’язок з Батьківщиною та українським народом. Крім того, більшість українського емігрантського юнацтва мала за честь перебувати в рядах пластунів, де їх наставники продовжували виховувати та спрямовувати в любові до України. З 7 до 16 років юна пластунка Квітка відвідувала ці тритижневі табори в горах — жили в наметах, щовечора збиралися довкола великої ватри, вчили українські пісні, пізнавали українські обряди та звичаї.
Так вона і зростала і була майже щасливою.
” Майже” тому, що їй не давала спокою думка про те, що вона, українка, добре знала мову цієї країни. А чи знають американці, як сказати українською: небо, гори, калина, кохаю…
- Мамо, – сказала вона одного разу, – я хочу вийти на вулицю, на головну стріт, і показати всім, хто проходитиме мимо, нашу мову.
- Ой, доню, чи зрозуміють?
- Зрозуміють! Не можуть не зрозуміти! Я їм співатиму наших пісень.
На головній вулиці Нью-Йорка стояла красуня українка з гітарою в руках і співала. Поряд з нею зі скрипкою була її старша сестра Марія.
Пісня закінчилася, а десятки людей, які зупинилися послухати, не розходилися. І полилася з уст дівчин-українки пісня за піснею: ”Два кольори”, ” Я піду в далекі гори” тощо ( у записі)
Люди різного віку, різного кольору шкіри не розуміли слів, але вони все одно звучали для них, як с вято.
- Привіт! Завтра прийди! – просив, підійшовши, темношкірий юнак у військовій формі.
- Дівчинко! Ми чекатимемо на тебе завтра, – підійшла подружня пара літнього віку.
- Не забудь: місце і час зустрічі завтра змінити не можна, – мовив високий молодий американець. – Приходь!
Квітка Цісик приходила багато днів, багато тижнів, багато місяців. І співала.
Її пісні ніколи не підсилювала могутня техніка, не супроводжував оглушливий оркестр, Квітка жодного разу не співала під фонограму. Пісня лилася з душі, яка через океан говорила з Україною…
”Два кольори” у виконанні Квітки. ( у записі)
Читець
О, що за мова! Лиш торкнешся слова —
І заспіва воно, немовби вітер.
Струни торкнувсь — і враз вона зітхнула.
Струна? Чи слово? Чи сама душа?
Учитель 2 :- Струна? Чи слово? Чи сама душа? Ми переконані: сама душа.
Тільки не зітхнула, а відкрилася назустріч слову, і впустили його в своє серце ваші друзі, однокласники, і повертається воно зараз до нас віршами наших шкільних поетів.
Знайомтеся: ( ведучим презентується восьмикласниця…)
Учениця читає свою поезію.
Я люблю Україну!
Я люблю Україну,
Її ріки, озера, поля пшениці.
Я люблю свіжий запах
З печі паляниці.
Я люблю діброви, зелені гаї,
Знаю: вони споконвіку мої.
Я люблю рідні гори, Дніпро і Карпати,
Як сестра любить рідного брата.
Я люблю ці ліси і старезні дуби,
Бо такої краси більш ніде не знайти!
Я люблю ці далекі дороги додому.
Кращої долі не зичу нікому.!
Я люблю свій народ
І хочу тут жити
Рідній Вітчизні довіку служити!.
Ой щось зажурилась зелена діброва…
Ой щось зажурилась зелена діброва,
Дівчина в блакитному вийшла із дому.
Пішла до неба, до сонця ясненького,
До зірок, де вітер крилатий,
У далеч незвідану, до літа несподіваного,
Пішла шукать його в темряві,
Де світло знайти нелегко,
Де літо ховається за спиною осені,
Де всі мрії заховані у скриню,
Де діброва чорна, де народжується світло,
А образи побачити нелегко…
Ой щось зажурилася зелена діброва.
Дівчина в блакитному вийшла із дому…
Учитель 1. А зараз свій вірш прочитає учениця 5 класу (читається вірш).
Найкраща професія
Спитай у тата чи у мами:
Яка професія найкраща?
Тато скаже: «Будь-яка»,
А мама скаже: « Вчителька!
Бо вчитель вчить тебе ще змалку
Чи пам’ятаєш ти, Наталко,
Як була маленька ти
І відмінниця завжди?»
– Я стану врешті вчителем –
Найкращим в світі жителем!
- У родині учня 8 класу… вірші рідною мовою пише мама… Пише про рідне місто, про людей, з якими працює, про рідну землю ( учень читає вірш мами).
Весна на рідній землі
Я проходжу рідними стежками,
Краєвид такий мені близький,
Лину мріями своїми і думками.
І співаю гімн цей весняний.
Тут до щему все мені знайоме:
Річка. Луг і небо голубе,
І ти, дивний вітре-вітрогоне,
Вже біжиш, вітаючи мене.
Ось пташина перша прилетіла
І чарує співом неземним,
Струнами всю душу полонила,
А навколо запах бузковий.
Все бентежить і п’янить водночас:
Рідний край і весняна краса.
Зібраний калейдоскоп у часі
Все частіше в пам’яті всплива.
- А зараз ми запрошуємо ученицю 10 класу… ( читається вірш).
Учитель 1. – Серед нас є дівчатка, які все те, про що ми говорили сьогодні словами, написали пензлями і фарбами. Наші художниці — …………………………….
Я не знаю, чи зустрічали дівчата коли-небудь оці рядки українського поета Дмитра Луценка:
Хата моя, біла хата, рідна моя сторона,
Пахне любисток і м’ята, мальви цвітуть край вікна.
Хато моя, біла хато, казка тепла й доброти.
Стежка від тебе хрещата в’ється в далекі світи.
Учитель 2. Не знаю, чи були відомі дівчаткам ці рядки, але свою картину вони так і назвали: ”Хата моя, біла хата”.
Дівчатка-художниці презентують свої картини
Учитель 1 А зараз – сюрприз!. 5 років тому закінчила нашу школу дівчинка, яка з дитинства писала вірші і мріяла вивчити багато мов. 5 років вона старанно навчалася на факультеті іноземних мов у ХНУ імені В.Н. Каразіна, а 1 вересня цього року повернулася в рідну школу учителем англійської мови.
Придивіться уважно до всіх присутніх учителів і скажіть самі, хто це?
Присутні: – Катерина Володимирівна!
- Звичайно, Катерина Володимирівна. Вона пише дивовижні, незвичайні вірші, бо… двома мовами одночасно!
Войны нет
Я прошу у судьбы передышки –
про рятунок просити боюсь…
Не петарды – снарядов вспышки
снятся мне… чи то я їм снюсь?..
Далеко, километров двести,
до гарячої тої черты.
А черту из брехні и мести
мы вже встигли давно перейти.
Я від болю смыкаю веки,
я рыдаю тепер навзрыд.
Море сліз, ну а крови – реки,
свежих ран від брехні и обид.
Снежным комом втрати и смерти,
и экранами воинов кровь.
И сусідське “Братам верьте!”
наскрізь лживое вновь и вновь.
За вікном рокотанье грома,
и стучится по склу град.
А у декого нет больше дома –
к ним “на чай” завітав снаряд.
Старый добрый удар в спину
від того, кто звав себе братом
и, взорвав ту зрадницьку мину,
не вважає себя виноватым.
Мы войну скільки років клеймили?
Смерті помнили сколько лет?
Или просто уроки забыли,
чи в Донбасі войны нет?
Може, цілий народ в коме,
или все в удилах и шорах?
Вероятно, не всі вдома
в тих, хто хоче свернуть горы.
Не по-братски стріляти так нагло
и от сердца плювати в душу.
Может, совести вам забракло,
посягать на непорушне?
Мне вночі снятся залпы градов,
чи то я снюсь горячим вспышкам?
Мне не нужно в гості снарядов…
Я у долі прошу передышки.
Дикость
Пыльный солнечный луч прядет тишину, и трава полыхает осенним пожаром – в этом призрачном мире птицей в плену я мечусь. С каждым рваным сердечным ударом прорываются крылья там, за спиной, и тяжелые перья трепещут от ветра.
“Поскорее лети! За мною, за мной!..” – шепчут лапы еловые с выдохом щедро. Выстилают иглицей каждый мой шаг (вечнозеленой, солнцем пахнущей иглицей). Тает пряный запах смолы на губах – и я вдруг… верю в сказки и все небылицы. Верю в запах согретой солнцем смолы и пропаренный лес в предзакатном пожаре.
Лицо мое ясно и будто светлы глаза. С каждым коротким сердечным ударом дрожат между ребер, задевая струну, чувство свободы и все запахи дикости…
Пыльный солнечный луч прядет тишину. Смольный дух на губах оседает привкусом…
Учитель 1. А зараз ми хочемо загадати вам загадку. Ось вона:
Нам тільки з нею рушати в майбутнє
Або зоставатись без неї у путах.
Шукати без неї десь долі – намарне,
А з нею – повсюди нам любо і гарно.
Ми її діти у своїй Україні.
Одна в нас вона, як і наша країна.
Все з нею здолаємо гордо й сміливо,
А ми їй віддячимо словом і ділом.
Присутні відгадують: Наша мова
У записі ” Звучи, рідна мово” ( сл. А Демиденка, муз. О.Семенова)
Учень.
Уклін чолом народу,
Що рідну мову нам зберіг,
Зберіг в таку страшну негоду,
коли він сам стоять не міг.
Учитель 2
-Шановні гості! Дорогі діти! Це саме для нас сказав Максим Рильський сказав:
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову!
Пильно й ненастанно політь бур’ян.
Чистіша від сльози вона хай буде.
– Зі святом української писемності й мови. Успіхів вам!
Скачати літературно-музичну композицію до Дня української писемності й мови: сценарій, презентація
Коментарі із Facebook
Powered by Facebook Comments