Свято День матері
Учні.
- Уклін тобі. Мати іде. Всіх присутніх прошу я встати,
Тихо іде у величній своїй красі.
Сонцем пашить слово ніжності й добрості «мати»,
- Світлом її усміхнеться поле весні.
Всі ми, усі, невсипущої матері діти,
Хто б не були – хлібороб, космонавт чи поет,
Серце її наближає найдальші орбіти,
- Що від Землі простяглись до холодних планет,
Доля дітей борозниться за обрії прямо,
Крушить метал… Але в час як приходить біда,
Знов на вустах пролітає, мов ластівка «мамо»
- Кропить наш біль материнська цілюща вода,
Очі її нас ведуть наче вогники віщі,
Через літа, котрі крутять дорогу не раз,
Шкода лише – наші мами на світі не вічні.
- Часто вони дуже швидко відходять од нас,
Руки її, щоб не гасла розрада і сміх…
Всі ми, усі материнським теплом обігріті…
Мати іде. Треба встать. Це стосується всіх!
Друга неділя травня святкова для кожної людини, бо це День матері, день освідчення в любові материнству. Воно з нами, це надзвичайне та чудове весняне свято – День матері. Його святкуван-ня має свою історію. Воно з’явилося в Америці. Вперше його відсвяткували у Філадельфії 10 трав-ня 1908 року з ініціативи американки Анни Джарвіс на знак пошани й любові до її передчасно по-мерлої неньки. У 1914 році президент США Вільсон видав декрет про щорічне святкування Дня матері, розуміючи, що міцна держава розпочинається з міцних сімей. З того часу День матері став знаменною подією в усіх країнах Західної Європи. У Канаді День матері вперше відзначався Сою-зом українок у 1928 році, а з 1929 року свято прийшло в Галичину. Так тривало до 1939 року, а по-тім його заборонили в Україні і більше не відзначали.
З 1995 року День матері став святом усієї оновленої України, має триєдиний зміст: уклін Мате-рі-Богородиці, пошана до Матері-Вітчизни та любов до земної Матері, що дає життя. Тільки в нас існує чудовий звичай зберігати зрізані в День матері яблуневу та вишневу гілочки. Але чи можна любов до матері вмістити в один день? «Як під сонцем квітам, так з матір’ю дітям», « Материні слова й зимою гріють», « Материнська любов спише все», « Мамина любов усюди з тобою» – по-дібні вислови народної мудрості можна лічити й не перелічити, бо чи знайдеться людина, дорож-ча за рідну неньку.
Ми любимо своїх матусь майже так, як дихаємо – не усвідомлюючи та не помічаючи цього. У нескінченно далеке минуле сягають коріння нашої любові. Прихильність ця живе в нас із моменту появи на світ… Мама – це половина нашого дитинства, бо життя маленької дитини належить ма-тері тією ж мірою, що й дитині.. І тільки вона єдина зберігає безліч далеких і дорогих нам дріб-ниць, перших радісних вражень дитинства, що давно відійшло.
Мама – єдине в світі божество, що не визнає атеїстів. І не випадково численні українські пісні присвячені саме матерям. У багатьох родинах матір шанобливо називають на «Ви». Мабуть, це ще з тих пір, коли батьки йшли на Січ, а дітьми та господарством займалися жінки. І виростали донь-ки – працелюбними, а сини – уважними та праведними. Мама. Кожна несе в своєму серці подвиг – свою материнську любов. І скільки існує мам у світі – усі вони говорять єдиною мовою – мовою любові. Ким би не була за професією жінка, є в неї, мабуть, найголовніша посада, звання – мама. Бути добрим сонечком родини, нести світло та тепло дітям,навіть якщо вони вже зовсім дорослі.
І в пошанівок до матері ростуть та виховуються діти, адже від цього залежить мамина сила, кра
са і воля. Хай кожний із нас не пожалкує ані добрих діл, ані добрих слів для своєї мами, низько ук-лониться їй. Хай не залишиться без уваги жодна матір, і хай достойно вшановується її сивина! А День матері внесе мир та злагоду в наше життя, приєднає нас до добрих справ та вчинків, освятив-шись ім’ям найріднішої.
Пісня «Мама» (Щоранку нас усмішкою стрічає…)
Матусю, мамочко, мамусю. Вітаю з святом я тебе.
Всі квіти я тобі дарую й веселе сонце золоте.
Ми зібрались нині в сонячній оселі,
Щоб вклонитись низько, мами, Вам до ніг,
Щоб весь вік були ви щасливі та веселі,
І щоб сміх дитинства дім для вас зберіг.
Хай не буде горя на вашій дорозі.
І роки в здоров’ї зозуля накує,
Усміхайтесь, мами, витріть смутку сльози,
І нехай Всевишній сил Вам додає!
Мати, мама, матуся! Одне слово, а як багато значить для нас! Скільки в ньому ніжності, ласки, доброти. Немає друга ближчого і ріднішого, ніж мама. Всі наші радості й печалі, мрії і прагнення разом з нею, бо все розуміє ніжне материнське серце.
Ти всіх святіша, ненько! Моя ти квіточко біленька,
Моя любове, де причал знайшли і радість, і печаль,
Моя маленька, неозора, моя і втіха, і опора,
Моя весела і сумна, моя небесна і земна.
Мама… Це перше слово, яке з радісною усмішкою вимовляє дитина.
Мама… Це слово, яке найчастіше повторює людина в хвилину страждання і горя. І кожен
несе в серці любов. Кожен скаже: «Найкраща мама – моя мама».
Вчитель. Кожен з наших дітей написав твір про свою маму. Послухайте їх. (Зачитування окремих рядків з кожного твору.)
Мама. Вимовляєш це рідне до болю слово і в ньому чується і переливчаста пісня жайворонка, і печальне «курли» журавлів, дзвінке дзюркотіння весняного струмка, і жовті пасма останнього падолисту… О, мамо, мелодіями молодієш!
Надійно торкатись твого плеча,
Вже скільки ти вдіяла, скільки ще вдієш,
Ти гідна пісень. І пісні звучать!
Пісня « Посміхнись до мене, мамо»
А руки в мами пахнуть хлібом і рутою, і якимось зіллям, яке п’янить, освіжає, кличе до великого життя. І вічно вони в роботі. Навіть тоді, коли не мають ніякого діла, мамині руки легенько вору-шаться, як стебла водяної лілії, від ледь чутної течії…
Вірш «Мамині руки»
О руки ті! Вони вночі не сплять, оберігаючи рожевий сон дитяти,
З віків у вічність проліта земля, нас на руках тримаючи, як мати.
З чужих країв, вертаючи домів, після далеких мандрів і розлуки,
Цінуймо руки наших матерів напружені, ласкаві, рідні руки.
Вони нас від колиски повели і сорочки нам шили й вишивали,
І підкидали в небо нас, малих, щоб і в житті ми високо літали.
Ніщо не вічне, вічні матері уже й тоді, як нікому стрічати,
Допоки сонце сяє угорі – вона живе, многостраждальна мати.
Довга і мінлива дорога людської долі, на ній зустрічаються і радощі, й невдачі. Але звідусіль лю-дині незгасним вогником світить мамине вікно. І кожен із нас спішить на мамин поріг, до тієї, кот-ра своїм гарячим серцем розбиває кригу зла і біди, оберігає рідну дитину до останнього подиху.
«Пісня про матір»(… Посіяла людству літа свої…)
Крізь дощі, крізь сніги і тумани чи дороги туман обснує.
Приїжджайте частіше до мами, повертайте в дитинство своє.
Забувайте обов’язок, втому, не марнуйте дрібницями дні.
Приїжджайте до рідного дому, розвесняйте в нім душі свої.
Там ростуть чорнобривці та м’ята, де пройшли ваші дні золоті.
Лише не можуть вам вічними стати руки матері – крила святі.
Щоб не мучила совість потому не приносьте батькам все печаль.
Бо для них ви, мов сонечка промінь. То ж не гасніть у рідних очах.
Пісня « Очі материнські»
Мамо, мамо моя прехороша. Як загляну в очі я твої –
Затихає вмить страшна пороша і піснями линуть солов’ї.
Мамо, мамо, ніжна моя нене, усмішка твоя – як сонце те.
… Квіти квітнуть, листячко зелене, – Яке щастя! Все навкруг цвіте!
Мамо, мамо, рідна моя нене, як дивлюсь на скроні я твої,
Ніби сніг сріблиться і на мене падає. І жовкнуть всі гаї…
Мамо, мамо, що мені треба? Хай живе у серці й не згаса
Колискова пісня й просинь неба, і твоя нев’януча краса…
Любове рідна, ми від роду твоїм запалені вогнем.
І материнську чисту вроду, озорену прийдешнім днем,
В серцях до скону пронесем, щоб у віках жило крилате,
Благословенне слово – мати.
Мамо люба, мамо мила, звідки в тебе стільки сили,
Щоб усіх доглядати, одягати, годувати?
Приголубити, навчити? Як посваримось – мирити?
Ще й співаєш нам пісень, як та пташка цілий день!
Казку ввечері розкажеш, а сама не скоро ляжеш,
Ще помиєш, прибереш… Звідки сили ти береш?
Здолала усе й заспівала дзвінко. Лиш ти, рідна мамо, вкраїнська жінко!
Зажинки святкуєш, мрій сієш барвінки. Лиш ти, рідна мамо, вкраїнська жінко!
Ти вся у майбутнім, не прагнеш спочинку. Лиш ти, рідна мамо, вкраїнська жінко!
Тож слава хай лине і гінко, і плинко. Тобі, рідна мамо, вкраїнська жінко!
О мамо! Мелодіями молодієш… Надійно торкатись твого плеча.
Вже стільки вдіяла… Стільки ще вдієш! Ти гідна пісень. І пісні звучать!.
Пісня « Українська жінко»
Найдорожча, найближча людина називається прекрасним гордим іменем – Мати.
Мати. Тільки вона нічого не пожалкує для своєї дитини. Це вона у хвилину небезпеки ніколи не згадає про себе, все віддасть для того, щоб захистити свою дитину, зазнає будь-яких труднощів, щоб дітям жилося краще. Віддасть всю свою мудрість душі, тепло свого серця, своє здоров’я.
Материнська любов не знає кордонів, страху, сумнівів, розрахунків. Вона очищає нас, зігріває, зупиняє нас перед безоднею. Мати тяжко страждає, якщо її дітей спіткало лихо, і розцвітає, стає молодшою, веселішою, сильнішою, коли бачить, що її діти виросли порядними людьми. Мати – захист і притулок для дитини, вона її опора і совість. Все, що є у нас найкращого, все від неї, від неньки рідної.
Цей струмочок повсякчас співає ніжно біля нас – мамин голос.
Це колосся золоте вниз вершечками росте – мамині руки.
Ці дві зірки золоті завжди сяють нам в житті – мамині очі.
А вона широка, як земля, та не займа чужі поля – мамина душа.
Пісня «Мама» (… Не варто шукать порівняння…)
Мамо, матінко, матуся… Скільки ласки і тепла таїть це магічне слово, бо називає людину, яка завжди для нас найближча, найдобріша, найкраща, наймиліша… Руки матері колихали нас у ко-лисці, коли ми були маленькими, мати зігрівала нас своєю ласкою, душевним теплом.
Заспівай мені, мамо моя, як бувало колись над колискою.
Буду слухати, слухати я і стояти в замрії берізкою.
Пісня у виконанні мами
На поклик власної душі, що здатна нас карати грізно.
Спіши до матері, спіши, допоки ще тобі не пізно.
Допоки жде вона тебе, щоб потім боляче не стало.
Щоб материнська сивина тобі на совість не лягала.
Допоки ще не перейшов у згадку образ рідний, щирий,
Свою їй ласку і любов даруй не віддаючи міри.
Важливі справи залиши. Вони ще можуть почекати.
Спіши до матері, спіши, допоки є на світі мати.
Пісня « Поки наші матері живі»
Слово «мама» росте разом з нами тихо, як ростуть дерева. Сходить сонце, розквітає квітка, як тихо світить веселка і гладить дитину по голівці рідна рука. І так само тихо воно приходить на ву-ста – промінцем маминої усмішки і ласкавістю її очей, листочком вишні і світлинкою сонця, пелю-сткою квітки і радістю веселки, теплою лагідністю руки і вечірньою молитвою. І з букви-краплин-ки та звуку сльозинки народиться одного дня на світ святе слово « мамо», мовлене устами янголя-тка, і осяє хатину, як дар Божий. Тільки не дано нам запам’ятати цю мить, як не згадати того дня, коли над нашою колискою вперше нахилилась мати.
Це – мить, і це – вічність, бо мама – завжди з нами, вона живе в нас. А в найтяжчу годину сто-гоном вирветься із грудей тільки одне слово, як остання надія на порятунок: « Мамо!» То подає голос наша душа. То мама захищає свою дитину, і виколисане перше слово немовляти являється із-за завіси літ ангелом-хранителем в образі матері.
Вірш «Моїй матері»
Аж до світанків, де хліба, де трави, де ніч безсонням стукала в вікно.
Біля колиски не дрімала мама, дитя своє вкриваючи крилом.
Злетіли роки, діти позростали, у білий світ провела їх за село…
І знову ніч безсонна над листами, і материнська туга над чолом.
Хіба забути дітям це крізь роки – і твої сльози, і твоє тепло?
Прости, матусю, що ти одинока, – оберігаєш юних літ гніздо.
Я повернусь, матусю, із дороги, щоб на поріг дитинства зазирнуть,
Щоб сивину волосся чарівного до свого серця ніжно пригорнуть.
У черешневий цвіт тебе вдягли роки,
Моя матусенько, моя голубко мила.
І на чолі поорані стежки, й на личку доля слід свій залишила.
В очах твоїх небесна голубінь,
І доброти у них безмежне море,
Хоч дарувала доленька тобі струмочки радості і ріки горя.
В своєму серці не тримаєш зла,
Воно любов’ю, ласкою рясніє.
Не раз ти скривджена в житті була, та кривду нам завжди прощати вміла.
Моя матусенько, голубонько моя,
Натруджені і мозолисті твої руки,
Та не згубили ніжності й тепла, його ти подаруєш ще і внукам.
Бережіть материнське серце, бо воно, як воскова свічка,
То на ґноті маленьке сонце, ніжне й тепле, але не вічне,
Коли спокій і радість у хаті, то горить воно рівно й тихо,
Як прикутая пташка крилата, стрепенеться, віщуючи лихо.
Затуліть теє серце ніжне од вітрів забуття і тривоги.
Каяття принесіть, хоч і пізнє, і утріть гіркі сльози знемоги.
Розсипа серце мами проміння на пелюстки долонь дитячих,
Тихо скапує нам на сумління, зазирає, мов совість у очі.
Вірш «Дорога до мами»
Кругом замети і хурделиця, а в серці розцвіла весна.
І рушником дорога стелиться, до мами стелиться вона.
Чекає ненька сина, щомиті в хаті вигляда,
А голова вся сива, душа з неспокою рида.
Спішу здаля до свого вогнища відчути ласку і тепло.
Спішу, допоки можна ще, щоб згодом пізно не було.
Нехай же радістю бентежною засвітиться щаслива мить,
І материнською, безмежною любов’ю серце освятить.
Крізь заметілі і хурделиці до тебе, рідна, я іду.
І рушником дорога стелиться від цвіту світлих мрій і дум.
Учениця.Стає легше на серці, як почую твій спів…Знов душа розцвітає, чути пісню ланів.
З голови утікають і печаль, й самота, а душа оживає, як весною жита.
Мрії рвуться у небо, як усміхнена ти. Очі щирі у тебе, сповнені доброти.
Твоє серце – скарбниця, де турбота й любов, а душа – то криниця, що бринить знов і знов.
У житті я щаслива – в мене ненечка є. Ти, матусенько, диво і коріння моє!
Учень.Стрепенулась від сонця галузка в саду,
кличе матір із хати пташина сім’я.
Я щоднини до вас на розмову іду,
мамо рідна, життя і надія моя.
Це з твоїх, мамо, рук сходить сонце моє,
щоб ясніше дорога у світ пролягла.
Мов з-під серця у тебе джерелечко б’є.
Щоб напився я світла, снаги і тепла.
Де б не був я – додому не раз повернусь,
і замріяний клен зашумить у дворі.
Де б не був – матерям до землі поклонюсь,
найрідніші у світі для нас матері.
Все від мами – і слово, і пісня, і хліб,
перша ластівка в небі, веснянка в гаях.
Все від мами – і мужність, і перший політ.
Кожна мама для діток – як сонце сія.
Що діти думають про матір?
У 6 років: « Матуся знає геть усе на світі!»
У 10 років: « Моя мама багато чого знає!»
У 15 років: « Мама знає не більше за мене…»
У 20 років: « Та що вона взагалі розуміє!»
У 30 років: « А може, попитати у мами?»
У 40 років: « І все ж вона була права…»
У 50 років: « Чого ж я її не послухав?»
У 60 років: « Якби я міг хоча б поговорити з нею…»
І малятко, і поранений боєць, і хвора людина, що відлічує свої останні години, і породілля, яка дарує нове життя – всі у скрутну хвилину кличуть матір. Кличуть, навіть якщо вона далеко або зовсім пішла з життя, бо лише одна думка про матір полегшує страждання.
Не можна не згадати і тих матерів, які не дочекалися з поля бою своїх синів, дочок, чоловіків. Низький їм уклін, стареньким.
Легенда про матір
Життя материнське, мов пісня, мов пісня, весела й сумна –
То радість вривається в серце, то горе з душі вирина…
Колись-то раділа Марія, синів мала, трьох соколят.
Та враз посивіла в надіях – з війни не діждалась орлят.
Всі три не вернулись додому, а серце Марії чека.
На шлях погляда, на дорогу, все плаче, синочків гука.
Отак і живе бідна мати, незчулась, як стала стара.
А в серці чекає орляток, хоч їх так давно вже нема…
Прокинулась якось Марія, старенькій приснились сини.
У сні вона дуже раділа, що з фронту вернулись вони.
Вже й ранок заглянув до хати, морозом в шибки стукотить.
Неспокій, стривожена мати, кудись її думка летить.
Згадала, що братська могила стоїть у степу край села.
Зібрала Марія всі сили, кожушину стареньку вдягла.
- Піду до синів на розмови, – і чайкою мати летить.
- – Синочки мої. ви здорові? Нічого у вас не болить?
Біжить, сніг заліплює очі, із плеч її пада платок.
Біжить, щось про себе бурмоче, побачити б швидше діток…
Прибігла…
- Та де ж ви, синочки? Синочки мої дорогі?
Слізьми переповнились очі:
- Чому ж стоїте неживі?
Чому стоїте нерухомі? Приснилось, що всі ви живі…
А руки у вас, мов дубові, і ноги у вас кам’яні…
… Така була зустріч Марії з синами, синами війни.
Стояла ще довго в надіях й вмивалась старенька слізьми.
Таке воно, українське Материнство: з лагідними, втомленими від безсонних ночей очима, з натрудженими руками і янгольською душею. Такі вони, прості житейські постулати, які тримають нас на цій землі.
Коли світ розцвіта чи пора золота гріє землю крилами, –
Шли Матусі уклін: світ народжує він, Погляд Мами.
Як біда закує й кволе серце твоє вкриють чорні тумани, –
Не лякайся: страшну вмить розтопить пітьму Сонце Мами.
Хай утратиш усе, і пісок занесе тінь облудної манни, –
Ти – багатий без меж, доки вищим живеш Скарбом Мами.
Пісня про матір (…Десь за обрієм синім далеко-далеко…)
Учень.
Життя складне од самого світанку. Все менше шлю додому я вістей.
Але дарунок мамин – вишиванку, все дужче пригортаю до грудей.
Чекаєш, знаю, думаєш про сина – спішу я через простір і роки.
Щоб пригорнуть тебе, моя єдина, цілунком доторкнутися руки.
Моя матусю, я лечу до тебе, щоб очі усміхнулися ясні.
Тривожитись, журитися не треба, бо оберіг твій завжди при мені.
Пісня «Два кольори»
Ведучий.
Не випадково народ слово « мати » поставив поряд із таким великим словом, як «Вітчизна». Зу-стрілись якось кілька людей і почали сперечатися, яке слово найкраще у світі. «Здоров’я», – сказав хворий. «Ні, «молодість», – відповів старий. «Найкраще – «хліб», – мовив жебрак. «Перемога», – сказав стрілець. «Воля», – відрік невільник. «Ні, «правда», – сказав мудрець. Аж тут з куточка обі-звалась сирітка, ще малий хлопчик: «Найкраще в світі слово – «мама». І всі сказали: «мама».Так.
Восхваляю все, що вічне, нове, і хоч зовсім я не гімн співаю.
Та в душі народжене те ж саме разом з вами знову восхваляю.
Слово це – і зов, і закликання, в слові цьому сущого душа,
Все це – іскра першого пізнання, посмішка і дяка малюка.
Слово це ніколи не обмане, в нім життя сховалось і любов
В нім – початок всьому і кінця немає,
Слухайте! Я вимовляю його: М А М А !
Дякую Вам, мамо, за пісні крилаті
І за щедрі свята в нашій рідній хаті.
Бачу Ваші очі в срібно-сивім сумі,
В них світають ночі в сонячній задумі.
Ви в молитвах Божих бережете світло,
Щоб життя у мирі і надії квітло,
Щоб світило сонце в нашій Україні
І всміхалось дітям небо синє-синє.
Дякую, вам, мамо, за високу долю,
За зелене жито на веснянім полі.
Дякую Вам, мамо, за прожиті роки.
За турботи серця, за родинний спокій.
Ще в сиву давнину люди вірили, що існують сили, які охороняють родинне вогнище, від яких залежить спокій та достаток в оселі. Такою хранителькою домашнього вогнища була богиня-Бере-гиня. Та, яка охороняє оселю, оберігає від напасті і лиха. Ми знаємо її! Прокидаючись вранці, ми наспіх споживаємо страву, приготовлену її руками, і біжимо до школи, забуваючи поцілувати її руки. Засинаючи, бачимо перед собою її лагідні очі, забуваючи іноді сказати слова любові чи на-віть лагідне «На добраніч!» Ми знаємо її – ту Берегиню, яка нічого від нас не вимагає, а сама задля нас жертвує всім – і навіть життям! Ім’я цій богині – Мати!
Вертаючи з віддалених країв, після тривожних мандрів і розлуки
Цілуймо руки наших матерів, натруджені й ласкаві рідні руки!
Ніщо не вічне – вічні матері! Уже й тоді, як нікому стрічати,
Допоки сонце сяє нам вгорі – у кожного живе у серці мати.
Жарти
- Мама знає
- Мамо, ти знаєш ту вазу, яка переходить у нашій родині з покоління в покоління?
- Авжеж, знаю, то й що?
- Так-от, моє покоління її щойно розбило.
- На завтра
- Знову мокрі черевики?! – лає Вітю мати, –
Ти, мабуть, в усіх калюжах встиг побувати?
- Що ви, мамо, – каже Вітя, – не хвилюйтесь дуже,
Ще й на завтра залишилося чотири калюжі.
Вчитель. Шановні добродії, хлопчики й дівчатка, всі чоловіки, встаньте і низько схиліть перед ма-терями голови, бо мати – це початок вашого життя. Давайте помовчимо хвилину в знак вдячності і любові, і подумаймо про ті найкращі у світі слова, які заслужили наші мами, щоб їх сказати цим дорогим і найріднішим у світі людям.
Учні.
- Квітує травень. В світі так прекрасно. Сьогодні мами ждуть у дім гостей.
Хай буде в наших мам на серці ясно і світло від любові їх дітей.
- Хай мамам буде хороше й чудово, і радісно, як квітам навесні.
Нехай про всіх лунає добре слово і задушевні вам звучать пісні.
- Хай смуток в серці згине до краплини, а біль пекучий щоб зайти не зміг.
Звертаюсь я до кожної людини: шануйте, люди, ваших матерів.
- І опустіться перед ними на коліна, для них ми навіть в старості – дитя,
Бо мати в кожного із нас – єдина, дала найбільше в світі нам – життя!
- Несіть їй квіти, ніжно усміхніться, листи їй шліть, як будете в путі.
І перед Богом й світом покляніться, що матір ви не скривдите в житті.
- Що прийдете завжди на допомогу у час тривожний і скорботний час,
Бо ж мати, проводжаючи в дорогу, піклується і думає про вас.
- Цілуйте матері натрудженії руки, цінуйте, люди, ваших матерів,
Щоб на краю останньої розлуки пекучий стид сердець не спопелив.
- Ідіть і їдьте, поки є до кого, і шліть листи з далекої путі.
Всі покляніться, люди, перед Богом, що матір ви не скривдите в житті.
Пісня «Земля дочекалась…»
Побажання
- Бажаєм років без ліку, хорошого довгого віку,
Бажаєм щастя людського, незнаного, дорогого,
Бажаєм радощів, втіхи, ласки, мрій безкінечних, як з доброї казки,
Бажаєм здоров’я, в роботі везіння, найголовніше ж – міцного терпіння.
- Що хочеться, – хай збудеться, погане ж хай забудеться.
Хай крутить роки стрічкою, а щастя – плине річкою.
Здоров’я ж міцне держиться і молодістю вернеться;
Щоб усмішка не танула, – коханням в очі глянула.
- Нехай щастить, хай омина печаль. Хай всі тривоги ходять стороною.
І сивини осінньої кришталь не доторкнеться до чола рукою.
Хай ваші біди змітають пороші, горе розвіє зима,
Будьте завжди такі ж хороші, як невимовність сама.
- Хай рікою щастя ллється, хай в сім’ї добро ведеться!
Хай живуть у серці почуття високі.
Хай дарує доля сто щасливих років.
Вчитель. Шановні мами! Хай повниться ваше життя щастям кохати, берегти родинне вогнище, ростити і виховувати прекрасних синів і дочок України. Хай ніколи не втомлюються ваші працьовиті руки, а серця завжди чують поклик творчого пошуку. Світлих, сонячних, щедрих днів на добро і вдачу, міцного здоров`я, миру і злагоди вам на довгі роки життя. Зі Святом матері!
Посміхнись до мене, мамо Українська жінко
1.Посміхнись до мене, мамо, посміхнись. 1.Українська жінко, сестре, рідна нене,
Та дарма, що на віку вже пада лист. Чарівна княгине й дівчино проста,
Ще красою сяє усмішка твоя, Цей поклін доземний Ви прийміть од мене,
Хоч за обрій полетіли вже літа.—Двічі Хай хвалу співають пристрасні уста….
2.Розкажи мені, рідненька, розкажи, Приспів:
Що тривожить – в серці не держи. Українська жінко, українська, українська мамо,
Я тебе зумію зрозуміть – Дівчина-журавко, подруго, подруго проста!
Ти ж мені дала цей білий світ.—-Двічі Хай Вам веселково сяє, сяє кожен ранок,
3.Не журись, матусю, не журись. Хай вам ляже в пісні вечір, вечір на уста.
На онуків краще подивись. 2.Доля українки справді, наче пісня,
Бач, онука гордо як пройшла, То в журбу, то в радість серцем порина,
В ній же врода, матінко,твоя!—- Двічі То весна грайлива, а то осінь пізня,
4.Не сумуй, матусю, не сумуй. Десь володарює, десь – її нема…
Добрим людям посмішку даруй. 3. Десь стежки лягають, як колюче терня,
Не біда, що в зморшках вже чоло, І гарячі сльози пропікають слід,
Що життя у осінь перейшло.——Двічі Але серце чисте – калинове зерня –
Сипле перли-зорі на солодкий плід.
Поки наші матері живі
1.Світ веселий, світ такий хороший, поки наші матері живі!
Поруч мама – линуть мимо стужі й дні осінні дощові, журні.
Небо синє видається вищим! Зорі – яскравішими вгорі.
І живе в душі не попелище, а квітник отой, що у дворі.
Приспів: Мамо! Мамо! Ластівочко рідна! Ти прийди, ступи на мій поріг –
Всі усмішки і слова найкращі твою стежку вистелять, мов сніг.
- Ти була в родині сонцем ясним. Вчила нас і правди, й доброти.
Кожен день з тобою був прекрасним, бо щоднини поруч була ти.
Я любові, наче раннім квітам, килимом до ніг лягти звелю,
Тільки б тебе поглядом зустріти і сказать, як я тебе люблю!
Очі материнські
1.Стеляться дороги без утоми, листом покриває землю осінь…
А душа летить завжди додому, де теплом дитинства кличе й досі…
Приспів: А за нами очі материнські, наче зорі, світять з піднебесся
В рушниковім цвіті променистім, у надіях зболеного серця…
2.В рідній хаті найтепліше в сіті, все тут миле і до болю рідне,
У казковім рушниковім цвіті заховалось сонечко погідне…
- У очах матусиних глибоких – наче мрії, перші, несміливі,
Де узяти щастя те високе, щоб вони були повік щасливі?..
- Стеляться дороги без утоми через ниви стомлені і сиві,
У світи нас кличуть із дому у нові світанки мерехтливі.
Пісня «Мама» (… Не варто шукать порівняння…)
Слова і музика Ірини Юрченко
Не варто шукать порівняння, безмежна, як простір, вона,
Віддасть найдорожче, останнє любов материнська одна.
Навіщо засмучувати рідну людину таку дорогу?
Доводиться чути їй рідко: « Так само тебе я люблю».
Приспів: Тільки мама вибачить все,
Тільки мама не зрадить нас. Тільки мама любов несе.
Тільки мама знає печаль і турботу, і біль
Хвилювання за дітей своїх.
І часу нема відпочинку, вже діти дорослі твої,
І думаєш кожну хвилинку, чому неуважні вони?
І щоб не спізнитись назавжди, я хочу сказати тобі:
« Ти сама дорожча у світі, ти найголовніше в житті».
Пісня «Земля дочекалась…»
- Земля дочекалась і рясту, і сонця, і цвіту,
Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла,
Нічого не треба, нічого не хочу від світу.
Лишень аби мама на білому світі була.
- З-за гір віє вітер, в степах повмирали морози,
Шумлять осокори, весняно зітхають гаї.
А мама старенька стоїть на високім порозі
Та й думає мама, як маються діти її.
- А діти далеко, а діти у веснах та в зимах
Приїдуть і скажуть: «Нам двері, матусю, вчиніть».
І доти всі діти живуть по світах молодими,
Допоки чекають, допоки живі матері.
Пісня про матір
- Десь за обрієм синім далеко-далеко,
Де з криниць воду п`ють і стежки, і лелеки..
А в січневому віялі сніг, ніби кали
Мати зіроньки сіяла й пісню співала.
Мамо, мамо, кличуть діти з-над хмар синьооких
Мамо, мамо, а між ними заболені роки.
Мамо, мамо. Не співай тої пісні сумної.
Заспівай колискової неголосної.
- Ген за обрієм снам од низького порога
Рушниками послала старенька дорогу.
А зі скрині дістала три білих сорочки.
Тільки ніч закричала: не прийдуть синочки!
Мамо, мамо, вітер тихо гойдає тополю.
Мамо, мамо, ми живі, ми не чуємо болю.
Мамо, мамо, не співай тої пісні сумної.
Заспівай колискової неголосної.
- Вже за обрієм мамині зорі розквітли,
І до хати старої заходили діти.
В гімнастерках шорстких, у зелених, як м’ята.,
Мов уранці спориш край воріт неприм`ятий.
Мамо, мамо, кличуть діти з-над хмар, мов пророки.
Мамо, мамо, а між ними заболені роки.
Мамо, мамо, не співай тої пісні сумної.
Заспівай колискової неголосної.
Пісня «Два кольори»
( Слова Д.Павличка. Музика О.Білаша)
- Як я малим збирався навесні
піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені червоними і чорними,
червоними і чорними нитками.
Приспів: Два кольори мої, два кольори.
Оба на полотні, в душі моїй оба.
Два кольори мої, два кольори.
Червоне – то любов, а чорне – то журба.
- Мене водило в безвісті життя,
та я вертався на свої пороги.
Переплелись, як мамине шиття, мої сумні і радісні,
мої сумні і радісні дороги.
- Мені війнула в очі сивина,
та я нічого не везу додому.
Лиш згорточок старого полотна і вишите моє життя,
і вишите моє життя на ньому.
Автор: Рибіцька Неля Броніславівна
Скачати сценарій до Дня матері: сценарій