Сценарій літературно-музичного салону до Дня Матері (7 клас)

Рижкова Алла Борисівна,

вчитель фізики, класний керівник 7-го класу

Смілянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2

Смілянської міської ради Черкаської області

 

Літературно-музичний салон до Дня матері

 Тема. Образ матері у творчості видатних українських митців

Мета: виховувати любов і шанобливе ставлення до матері, патріотичні почуття, повагу до художнього слова; розвивати естетичний смак, зв’язне мовлення, навички виразного читання, читацькі компетентності.    

Епіграф.

І перед нею помолюся, мов перед
образом святим тієї матері
святої…

Т. Шевченко

 

Хід заходу

Читець.

У нашім раї, на землі,
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Буває іноді: дивлюся,
Дивуюсь дивом, і печаль
Охватить душу; стане жаль
Мені її, і зажурюся
І перед нею помолюся,
Мов перед образом святим
Тієї Матері Святої,
Що в мир наш Бога принесла…

   Учитель. Світ кожного поета починається з матері. Коли ж поетове слово – “від Бога”, образ матері стає домінуючим, набуває символічного значення, підноситься до узагальненого образу матері-Батьківщини. Вершин художньої майстерності цей образ сягнув у творчості видатних українських поетів: Т. Г.Шевченка, І. Франка, О. Довженка. Осанну матері проспівали П.Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, І. Драч, Д. Павличко, В. Стус, В.Симоненко.

1-ий ведучий. Що є величніше від образу матері? Що є благородніше від вдячності сина своїй матері за подароване йому життя, за витрачені на його виховання роки, за безсонні ночі, проведені над колискою, за лагідне серце та велику душу, що завжди прощала й наповнювала все навкруги теплом та світлом?

Творчість Тараса Шевченка пронизана «образом святим тієї матері святої». Поет написав безліч творів, у яких чітко викресленим виступає саме образ матері – берегині роду та сімейного вогнища.

Кобзарю була добре відома доля жінки-матері в тогочасному суспільстві. З великою любов’ю згадує Шевченко свою матір, яка ростила його, просила у Бога та пречистої матері щасливої долі для своєї дитини. Вона

…вночі
На свічку Богу заробляла;
Поклони тяжкії б’ючи,
Пречистій ставила, молила,
Щоб доля добрая любила
Її дитину…

Слово «мати» для поета особливо дороге, адже він дуже рано залишився сиротою і не встиг зазнати радощів дитинства, зігрітого материнською ласкою. Його добру матір «ще молодую у могилу нужда та праця положила». А тому біль і туга пронизують кожен рядок, кожне слово великого Кобзаря.

2-ий ведучий. Осанну матері проспівали П. Тичина і М. Рильський, В. Сосюра та І. Драч, Д. Павличко і В. Стус.

Всенародну любов здобула поезія А.Малишка “Пісня про рушник” (“Рідна мати моя…”), написана в 1959 р. до фільму “Літа молодії” (музика Пл. Майбороди). У центрі її – український рушник як символ материнського благословення і любові. Український рушник має безліч урочистих і важливих функцій. Випроводжаючи дорослу дитину у великий світ, мати дарувала “на щастя, на долю” вишиваний рушник. Найголовніше у цьому творі – щире синівське почуття, велика дяка матері.

“Пісня про рушник” (у виконанні учнів)
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

 

 

3-ій ведучий.

Пам’яті рідної матері присвятив Б. Олійник цикл поезій “Сиве сонце моє” (1978), який складається з дев’яти віршів. Мати у віршах Б. Олійника – невсипуща сільська трудівниця, котра й синові передала свою працелюбність. “Сива ластівка, сиве сонечко” – такою живе у поетовому серці найдорожча людина. Образ матері в Б. Олійника не асоціюється з Україною, як в інших поетів, а набуває планетарного звучання: “Як ти несла оцей всесвіт важкий на собі!”. Вічну тему материнського відходу порушує Б. Олійник у “Пісні про матір”.
Тепло переданий діалог зі сполоханими дітьми й онуками. Ніжністю і любов’ю звучать останні слова матері, котра не залишає по собі спадків, проте розкриває перед нащадками велику свою душу, своє розуміння справжніх цінностей людського життя.

Незважаючи на схильність Б. Олійника до планетарного мислення, твір по-справжньому національний: звертання на “ви” до матері; рушники, що “злетіли увись”; ворота, край яких чекала на дітей і онуків мати; мати “пішла за межу”, немов на своєму городі.

Слухання запису пісні на слова Б. Олійника «Пісня про матір»

Посіяла людям літа свої, літечка житом,

Прибрала планету, послала стежкам споришу,

Навчила дітей, як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко – і тихо пішла за межу.

***

– Куди ж це Ви, мамо?! – сполохано кинулись діти.

– Куди ж Ви, бабусю? – онуки біжать до воріт.

– Та я недалечко… де сонце лягає спочити.

Пора мені, дітки… А ви вже без мене ростіть.

***

– Та як же без Вас ми?… Та що ж ви намислили, мамо?

– А хто ж нас, бабусю, у сон поведе по казках?

– А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,

І срібло на травах, і золото на колосках.

***

– Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота,

Аби тільки Ви нас чекали завжди край воріт.

Та ми ж переробим усю Вашу вічну роботу, –

Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!

***

Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,

Махнула рукою – злетіли увись рушники.

– Лишайтесь щасливі… – і стала замисленим полем

На цілу планету, на всі покоління й віки.

4-ий ведучий.

Лірика одного з найкращих українських поетів В.Симоненка приваблює нас і самобутньою образністю поетичної мови, відкритістю й чесністю автора, пристрастю й непоборним духом своїм. А ще більше – ніжністю і ліризмом, глибоким  проникненням в душу людини.

Одним із найпопулярніших віршів В.Симоненка, який став справжнім поетичним шедевром, є його вірш «Лебеді материнства». Незвичайна, романтична навіть сама назва твору. У центрі уваги автора – мати. Найкраща, наймиліша, найрідніша у світі! Вона завжди в турботах і клопотах про своїх дітей. Це її добре серце, невтомні руки роблять наше дитинство щасливим, схожим на дивну казку, повну чарівних видінь.

Втомлена постійною нескінченною роботою, піклуючись про добробут сім’ї, мати і ввечері знаходить час попестити дитину, розповісти казку, заспівати колискову. І з’являються чарівні видіння: у хаті на стіні танцюють лебеді. І ніби чується тихесеньке тріпотіння їхніх крил, чується, як вони лопочуть «крилами і рожевим пір’ям». Ласкавий неньчин голос благає, щоб зорі опустились під вії синові. Наступає тихий, спокійний сон, який оберігатиме мамина турбота і її велика, свята материнська любов.

Поезію «Лебеді материнства» можна умовно поділити на дві частини. У першій частині ми бачимо, як турбується мати про маленького сина, який лежить ще в колисці.

У другій – образ матері переростає в образ матері-Батьківщини, рідної поетові України. Життя поставить перед сином нові вимоги, нові клопоти, але мати завжди буде турбуватися про сина.

Але як би далеко не завела доля сина, завжди за ним «будуть мандрувати очі материнські і білява хата». З’являться на його життєвому шляху і брати по духу, і диво-наречені, але нетлінною, найбільшою завжди буде материнська любов.

Багато в людському житті буває випробувань. Може, й доведеться десь впасти на чужому полі, але завжди треба пам’ятати, що навіть і в такий час «прийдуть з України верби і тополі», «тугою прощання душу залоскочуть» і зроблять легшими навіть останні твої хвилини…

Читець

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
Заглядає в шибу казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.
Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.
Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.
Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні.
Лопотіли крилами і рожевим пір’ям,
Лоскотали марево золотим сузір’ям.
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.
У хмільні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.
Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.
Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину

Учитель.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Бо вона, Батьківщина, як і мати, в нас одна. Не забуваймо ж цього ніколи. І хай життя наше, освітлене святою материнською любов’ю, завжди буде чесним, незаплямованим, гідним, щоб ніколи ні матері, ні Батьківщині не було соромно за нас, щоб могла вона пишатися нашими ділами, радіти нашим успіхам, величатися нашими іменами.

Скачати сценарій літературно-музичного салону до Дня Матері: сценарій