Чорнобиль не має минулого часу
Переглянути презентацію на тему: “Чорнобиль не має минулого часу …”
Мета: згадати про трагедію віку — вибух на ЧАЕС, поглибити знання учнів про неї, визначити негативний вплив аварії на стан навколишнього середовища та здоров’я населення; розвивати вміння школярів аналізувати та узагальнювати навчальну інформацію, вміння виразно декламувати, артистичні здібності; виховувати особисту стурбованість кожного учня за все, що відбувається навколо, вчити сприймати чужу біду, чужий біль як власні, сприяти формуванню патріотичних почуттів у школярів.
На сцені — стіл, накритий чорною скатертиною. На столі — образ Божої Матері, розламана хлібина, запалена свічка, кетяг калини. Задній план — чорний драп, два плакати, вінок.
Лунає дзвін.. Виходять ведучі.
Ведуча Чи буде квітень, як завжди
Дарунком весняної здоби.
Чи власним іменем біди
Ми назвемо його Чорнобиль?
Чи може викреслим його
З календарів своїх допоки
Нас теплий грітиме вогонь
Ще не відкритих ізотопів?
Безмежна мисль, немає меж
Її спинити годі!
І ти, Чорнобилю, ти теж
Не маєш меж сьогодні.
Ведучий. Стогне дзвін. Та найгіркішими нотами звучать у ньому голоси Чорнобиля, катастрофи, яка ніколи не зітреться з людської історії, не згасне у віках.
Ведуча. Шановні присутні! Сьогодні ми проведемо вечір-спомин про трагедію Чорнобиля.
Полин-трава… Стародавнє містечко пригорнулося серед лісів і ланів до світловодої Прип’яті. А звідки, з яких глибин народних придбала ти назву— полин-трава?
Чорнобиль… Мертва зона… Сьогодні такі слова гірким болем відлунюються у наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві. Поступово руйнуються хати. Разом із ними руйнуються, зникають неповторні цінності поліської давнини.
Про жахливу подію важко згадувати, страх проймає душу при згадці про мільйони загиблих людей, особливо молодих, які помирають повільно, але в тяжких муках. Ще багато століть ця трагедія буде нагадувати про себе вадами у новонароджених.
Ранок… Чорний ранок… 26 квітня 1986 року.
О 1 годині 23 хвилині 40 секунд, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС нічну темряву розірвало полум’я. Мирна, щаслива весна перестала існувати.
Учениця
26 квітня!
В ніч із забуття
Йде страшне створіння – атомне дитя.
Суть його безкровна і зіниць нема
І уста безмовні, і душа німа.
Вирвавшись на волю з мороку ночей,
Вже калічить долі і батьків й дітей.
Виродок – створіння ціль страшну таїть
Поглина сумління, душі нам двоїть.
Простяга до серця щупальця страшні
І вселяє муки, муки неземні.
Присипляє мозок посвистом глухим
Стронцієву дозу сипле, наче дим.
Учениця
26 квітня!
Люди не проспіть!
Атомне століття раною горить.
Кличе кожне серце стати з злом на боротьбу,
Щоб зустріли внуки вранішню зорю.
І виростають покоління
Котрі не чули тиші
Що зберегли ми, що надбали
Що дітям в спадок передать?
Тепер тут зона, а була земля,
Тут був чорнозем, а тепер Чорнобиль.
Учениця
Зоря полинова горить
І осяває в дооколі.
Порожні села, ниви голі,
Бур’ян, що з вітром гомонить.
Печать і пустка — на віки.
Мов сльози, роси серебріють.
І страшно, хижо, дико виють
В безлюдній Прип’яті вовки.
Ведучий. Ніяких сигналів про небезпеку, ніяких звісток про евакуацію. Лише згодом пролунали сигнали ЦО про негайний вивіз населення. Люди були забрані з вулиць, дехто встиг узяти в руки необхідне. Ніхто не думав тоді, що назавжди покидає рідну домівку.
Ведуча.Дно річки вистеляють блискавки,
Метаються в повітрі ластівки,
Громи стрясають луни-перелуни,
І дощ між небом і землею струни
Сріблясто напинає на вітрах,
І чорні хмари навівають страх.
Куди не глянеш — все мов нереальне.
Стоїть край шляху дерево печальне,
Гудуть дроти високовольтних ліній,
Чорніє човен між розквітлих лілій,
Лежить село, неначе на картині,
Біліючи хатами на долині.
А в тім селі ні голосу, ні звуку,
І вікна випромінюють розлуку.
І двері навхрест дошками забиті,
І журавлі криничні сумовиті,
І тихий сад біля старої школи,
І дітям у ній не вчитися ніколи.
Навколо пустка і печаль біблійна,
Навколо смерть, незрима і повільна.
Чортополохом обрій заростає,
Зело і квіти стронцій роз’їдає,
І час пересипається пісками
На полі, що шуміли колосками.
А по ночах, трагічне і фатальне,
На землю ллється світло астральне,
І фантастичне, сіре мерехтіння
Людей, які від наглої біди
Пішли із цього краю назавжди.
Поволі слід за ними заростає,
І дощ свинцевий землю засіває,
І дно ріки встеляють блискавки,
І, розметавши крила, ластівки
Ширяють на чорнобильських вітрах,
І чорні хмари навівають страх.
Ведучий.
Біда розчинилася у духмяному повітрі, у біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикос, у воді сільських криниць, у всій красі. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилась у людях. Ця трагедія увійде в історію, в усі хроніки ‘людства як невигойна рана на тілі України. Увесь цей жах відгукнувся болем у серцях мільйонів людей. За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по тривозі прибули пожежники по охороні Чорнобильської АЕС на чолі з начальником корпусу Володимиром Правиком. Потім прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.
Інсценівка вірша С. Йовенко
По черзі виходять чотири учениці в чорних хустках, четверта — з дитиною на руках.
Автор
Зойкнула Земля чаїним криком:
1-ша учениця Сину, вбережи і захисти!
Автор Вийшла мати і з іконним ликом.
2-га учениця Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?
Автор
Спалахнуло небо, впало крижнем:
3-тя учениця Сину, збережи і захисти!—
Автор
Вийшла Жінка з немовлятком ніжним:
4-та учениця йди, коханий. Хто ж, коли не ти?
Автор
…І уже ні сина, ані мужа.
Лиш розверсті зорані поля.
Та пліч-о-пліч стали Біль і Мужність.
Дух і Воля. Небо і Земля.
Учень. Вогонь і землю зріднили собою
І кипіла у них під ногами земля
Навіть небо двигтіло од вогненного болю
І тривога палюча долітала здаля.
А трагедія кожную мить наростала
Мов зібрала зі світу пожежі, розплати, війну.
І немов з Хіросіми, з безодні повстала
Перед людством, відкривши тайну свою.
Як спинити її – гуртувало єдине бажання,
Не терпілось, не ждалось – загрожував згаслий час.
Невпокорене атомне випробування
Впало вперше, пожежники мужні, на все.
Учениця. Лейтенанти – хлопці непохитні,
Молоде, вогненне покоління.
Ви, як пам’ять у тривожнім світі
Раду незнищенного коріння.
Першим важко. Ви ж були найперші,
Із вогню та в полум’я шугали
Не для подвигів і не для звершень
Ви ж собою людство заступали.
Та серця, мов кремені, не вгасли
Залишались іскрами на тверді
Тільки жити – в нас бунтує спрага,
Та продовжить пісню родоводу.
А лишилась вірності присяга.
Батьківщині. Матері. Народу.
Ведучий. Через 2 тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок помер, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка. Тепер про Віктора і його бойових соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим, любив сім’ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була: «Тримайтесь ближче до життя, хлопці».
Ведуча. Із вогню у безсмертя смерть поправши ступили вони. Одразу за пожежниками приступили до роботи медики. Швидко зорієнтувавшись в обстановці, надавши першу медичну допомогу визначили межі часу перебування в радіоактивній зоні. Медики працювали цілодобово.
Учениця.
Люди в білих халатах до землі вклоняюся вам!
В час біди – ви солдати! Чи ангели милосердя?
Це крізь ваші серця йде жорстока передова
Де незвично чатують порожні очиці смерті.
Скільки крапельок крові волає у мікроскоп
Про третину життя. Що тільки й встиг хтось прожити
І тривожно сьогодні, мов у горлі саднить волосок.
Учень
… йдуть колони, колони, колони…
Розминаються повні – порожні,
Незбагненна процесів болю,
У автобусах тих подорожні
Ідуть наче із долі в недолю
На вокзали, в лікарні, у безвість
Із Чорнобиля, з Прип’яті, звідки?
Розтривожено вуликів безліч
Невидимого стишені свідки.
Ведучий. Сьогодні — День пам’яті, День скорботи і роздумів. Бо нам таки є над чим замислитись. Живемо на технологічному вулкані. Чи не повториться трагедія в іншому місці? Чи стали ми більше шанувати рідну землю? Тож запалімо поминальну свічку — свічку надії 26 квітня. Хай полум’я свічок у наших душах зіллється в одне полум’я віри. Ми будемо жити! . . ( Діти запалюють свічки в пам’ять загиблим)
Сьогодні згадаємо тих перших, які кинулися у вогонь, у небезпеку, які затулили собою усіх нас. Це Віктор Кібенко, Володимир Правик, Микола Ващук, Володимир Тищура, Микола Титенок, Василь Ігнатенко..та інші
Усього у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи взяло участь 600 тисяч осіб, зокрема, українців — 350 тисяч.
Померло після Чорнобильської аварії 14 тисяч ліквідаторів-у країнців.
На сцену виходять учні-читці.
1-й учень
Ті, що згоріли в огні
В перші хвилини двобою,
Землю прикрили собою,
Як наші діди на війні.
Не залишили пости,
Мужньо стояли на герці,
Пам’ятник їм вознести
Треба у кожному серці.
1-ша учениця
Перший удар на себе…
Перший вогонь на себе…
З полум’ям стали до бою,
З полум’ям смертоносним.
І заступили собою
Світ — що малий, що дорослий.
2-й учень
Світ з посивілим житом
З цвітом і гроном калини,
З вічним дитячим сміхом,
Що на вустах Батьківщини,
Світ – із лугами , лісами,
З ріками і зорею,
З чистими небесами
Над скупаною землею.
Виходить учениця (мати) з немовлям.
2-га учениця
І віддали все, що мали:
Життя — що одне в людини.
Вірю, що врятували
Долю моєї дитини.
Спи мій синочку, спи!
Сплять українські степи,
Вітер з Чорнобиля спить.
Краще його не будить.
Сонечко наше ясне,
Хай нас біда обмине.
В хату не пустим біди —
Треба дитинці рости!
Ведуча. Ми схиляємо свої голови перед усіма, кого сьогодні вже немає з нами, перед тими, хто ціною власного життя оплатив шанс на життя мільйонів.
Хвилина мовчання, хвилина мовчання…
Це мить не прощання, а вічне стрічання
Із тими, кого вже не стрінемо ми.
Коли наступає хвилина мовчання,
У пам’яті нашій клекочуть громи.
Тож устаньмо і — помовчимо мить — у пам’ять про тих, хто заснув вічним сном, сказавши своє вагоме слово в цій трагедії.
Чути звук метронома. Хвилина мовчання.
Ведучий. Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. В результаті аварії стався величезний викид радіоактивних ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані.
Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 відсотків території України. В життя мільйонів людей увійшли слова радіація, зона, відселення, ліквідатор.
До слова запрошується ліквідатор Чорнобильської АЕС Чубунов А.І.
Ведуча. Як багато горя… Воно б’є у наше серце, у свідомість. Страшне чорнобильське лихо і досі продовжується, забираючи все нові й нові жертви.
Але я вірю, що пісня у лузі ще озветься і доля сонечком зійде, з’явиться радісна веселка після чистого дощу над тобою, мій краю.
Учениця
У лугах пишається калина,
Біжить по каменю вода.
За руку мати молода
Веде у світ малого сина.
Щебече, мов пташа, дитина,
Цвіте і сяє далина,
Але тривожна і сумна
Лежить під небом Україна.
Здається, ніби мирна днина,
Проте, Чорнобильська біда
Не проминула без сліда.
І гіркота пече полинна.
Передчуття терзають злі;
Повторювать все важче й важче,
Що вічно будуть син і мати,
І будуть люди на землі.
Ведуча. Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Цим частинам часу в народі вже дано назву – два кольори часу, і тому недаремно пісня, яку ви зараз почуєте, стала символом червоного і чорного кольорів в долі України та її народу.
(Виконується пісня «Два кольори»)
1-й учень Кохану землю вбили без ножа,
Витає смерть невидима над нами,
Волає криком зболена душа,
Димить реактор горя небесами.
2-й учень З колючим терням на чолі вінець.
Земля у зоні — як у домовині…
Хоч лжепророки дзвонять про кінець —
Жива ж душа, і жити в Україні.
3-й учень Кривава тінь від чорного хреста
Лягла степами аж на хвилі моря.
Пекельна зона — дика і пуста,
Гірка, як полиновий присмак горя.
4-й учень Ще б’ється серце, бо ж душа жива.
Хоч рясно зародила садовина —
Та смертю дихає отруєна трава
І плаче стронцієм поранена калина.
5-й учень Хати скресають болем у селі,
Жевріє ранок в голубім віконці,
І півень на трухлявому щаблі
Курчаток будить грітися на сонці.
6-й учень Зіржавіє, згниє колючий дріт,
Натомлена краса зітре кайдани,
Проб’є кровинка товщу чорних літ,
Жива роса загоїть земні рани.
Ведучий. Наче збулися пророчі слова Апокаліпсису від Іоанна Богослова про зірку Полин (як відомо, чорнобиль — трава родини полинових) «Засурмив третій Ангел, — і велика зоря спала з неба палаючим смолоскипом. І спала вона на третину річок та водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона…».
1-й учень Впала з неба до долу потривожена
Ангелом зірка.
Покотилась до обрію, збурила
зоряну синь.
На душі стало сумно,
на устах стало солоно-гірко,
Бо чорнобиль-трава — то полин.
1-ша у ч е н и ц я
Чом же ти, Україно,
материнська вербова колиска,
Знов така мовчазна,
мов обпалена груша стоїш?
І течуть твої сльози,
і болять твої рани так близько.
Чом не просиш у Бога здоров’я
для діток своїх?
2-га учениця Ти завжди була з Богом,
не нужденна ні хлібом, ні сіллю.
Як допустила, щоб скалічили душу свою.
Впала з неба зоря, покотилась
Чорнобильська зірка…
Встань, моя Україно, простягни
свої руки до неба,
Знай, що Бог ще чекає молитву твою.
3-тя учениця Князівська земле!
Плачуть твої предки
Трагічним сном, століттям замалі,
Чорнобиль був, Чорнобиль попередив
Про те, що може статись на землі.
Чорнобиль був і є, і завжди буде
В серцях дитячих, мов набатний дзвін.
Ані душа, ні розум не забуде,
Що долю багатьом скалічив він.
5-та учениця Радіаційна днина б’є на сполох,
Радіаційні стогнуть небеса.
Двадцятий вік як доля, а не спомин.
Як хліб душі, як мамина сльоза.
6-й учень Та Бог дав нам життя і треба жити,
Щоб не музейним експонатом стати,
А вирости людьми і так творити,
Щоби нічим нікого не лякати.
Ведучий. Наша пам’ять і пам’ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому.
Громадськість стурбована розбудовою існуючих АЕС, експлуатація яких не дає цілковитої гарантії безпеки для людей і природи.
Ведуча. Мимоволі хочеться гукнути: «Люди! Схаменімося! Дзвони Чорнобиля б’ють на сполох! І, як писав Хемінгуей, не питайте, по кому подзвін. По кожному з нас.
Коли ми цей урок засвоїм,
Що, ідучи всесильно до мети,
Не треба забувати про озони,
Про землі й води, жита срібний дзвін,
Щоби ніколи омертвілі зони
Нащадкам не залишити своїм?
Ведучий. Чорнобиль дав нам кілька моральних уроків трагедії;
1-й урок — безвідповідальності (ми не були готові до такої аварії ні морально, ні технічно. І коли вже сталася трагедія, довго все подавалося в присмерках напівправди);
2-й урок — милосердя (всі люди відгукнулись на біду, прийшовши чорнобильцям на допомогу: збирали кошт у фонд Чорнобиля; діти-чорнобильці відпочивали й оздоровлювались у санаторіях, таборах відпочинку);
3-й урок — патріотизму (ми мусимо завжди пам’ятати про подвиг пожежників, щоб у потрібну хвилину стати на захист, прийняти правильне рішення, насамперед думати про тих, хто нас оточує, а не про себе; бути чесними і сміливими, бути людьми, гідними свого народу і не зганьбити його; любити й берегти рідну землю).
Ведучий. Хоч минуло 32 роки з того трагічного дня, наслідки Чорнобильської трагедії відчуваються сьогодні. Збільшились захворювання та смертність людей, поширились дитячі захворювання. Ми, нинішнє покоління, повинні робити все можливе, щоб зберегти своє життя і життя майбутніх поколінь: дбати про чистоту землі, насаджувати дерева, прикрашувати землю квітами, травами, не забруднювати ріки, ставки та джерела.
Ведуча О Боже Великий, наш Боже, наш Боже!
Дай певність на радість,
умнож наші сили,
Аби підняли ми обпалені крила,
Щоб швидше минувся час
лиха й випроби,
Щоб змився дощами пекельний
Чорнобиль…
Скачати сценарій виховного заходу “Чорнобиль не має минулого часу” (.docx): джерело 1