Колишній керівник Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук прокоментував оприлюднений проєкт постанови Кабінету Міністрів України «Про умови оплати праці педагогічних і науково-педагогічних працівників» та закликав педагогів не поспішати з висновками щодо анонсованого підвищення зарплат із 1 вересня 2026 року.
У своєму дописі Лікарчук наголосив, що інформацію про нібито суттєве зростання зарплат варто оцінювати критично, а не лише за яскравими презентаціями та цифрами в нових таблицях посадових окладів.
За словами Ігоря Лікарчука, проєкт постанови вже оприлюднено на сайті профспілок разом зі схемами посадових окладів, ставками погодинної оплати, змінами до чинних постанов та пояснювальною запискою. Водночас він звернув увагу, що документ розроблявся ще за попереднього уряду, тому його подальша доля наразі залишається невідомою.
Пряма мова
1. «Підвищення посадового окладу майже на 28% не означає підвищення зарплати на 28%.
Візьмемо для прикладу вчителя вищої категорії.
У 2026 році його посадовий оклад після передбаченого урядом 40-відсоткового підвищення становить приблизно 11 756 грн.
За новою системою з 1 вересня 2026 року, за коефіцієнта 0,52 і розрахункової середньої зарплати 28 885 грн, оклад становитиме близько 15 020 грн.
На перший погляд, маємо чудове зростання — майже 28%.
Але одночасно проєкт передбачає скасування загальної щомісячної доплати 2600 грн, яку нині отримують педагогічні працівники закладів загальної середньої освіти.
Тому арифметика виглядає вже інакше:
11 756 + 2600 = 14 356 грн — до зміни системи.
15 020 грн — після переходу на новий оклад.
Різниця — 664 грн, або лише близько 4,6% цієї частини доходу.
Отже, красиві 28% зростання окладу і реальне збільшення доходу — зовсім не одне й те саме».
2. «Реальне підвищення зарплати буде. Але воно значно скромніше, ніж може здатися з таблиць нових окладів.
Зарплата вчителя складається не лише з посадового окладу. Є надбавки за вислугу років, престижність праці та інші виплати, частина яких розраховується від окладу. Тому зі збільшенням базового окладу вони також зростуть.
Візьмемо досвідченого вчителя вищої категорії зі стажем понад 20 років, надбавкою за вислугу 30% і престижність 20%, який працює на одну ставку.
За спрощеним розрахунком його нарахована зарплата може зрости приблизно з 20,2 тис. грн до 22,5 тис. грн.
Тобто приблизно на 2,3 тис. грн, або на 11–12%.
Це реальне підвищення, і заперечувати його немає підстав.
Але 11–12% реального приросту і майже 28% зростання посадового окладу — це дуже різні цифри.
Саме тому урядові повідомлення про нові оклади не можна автоматично сприймати як показник того, наскільки насправді зростуть доходи вчителів».
3. Частину гучно анонсованого підвищення фактично створюють за рахунок грошей, які вчитель уже отримує.
У 2025 році держава запровадила спеціальну щомісячну доплату педагогам, яка у 2026 році становить 2600 грн.
Тоді ці гроші були представлені суспільству як підвищення доходів учителів.
Тепер проєкт передбачає скасування цієї загальної доплати, а вивільнений фінансовий ресурс спрямовується на збільшення посадових окладів.
Тобто відбувається своєрідне перепакування частини зарплати: гроші, які вчитель учора отримував у графі «доплата», завтра частково опиняться у графі «посадовий оклад».
Саме по собі перенесення коштів із доплат у базовий оклад може бути навіть правильним рішенням: стабільний високий оклад кращий за систему тимчасових доплат.
Але ці гроші не можна вдруге повністю рахувати як нове підвищення доходу.
Інакше виникає дивовижний бухгалтерсько-політичний ефект: одні й ті самі гроші можна двічі представити суспільству як два різні підвищення зарплати».
4. «Особливі запитання викликає твердження про реалізацію статті 61 Закону України «Про освіту».
У законі був закладений чіткий орієнтир: посадовий оклад педагогічного працівника найнижчої кваліфікаційної категорії має становити три мінімальні заробітні плати.
За мінімальною зарплатою 2026 року 8647 грн це становило б приблизно:
25 941 грн посадового окладу.
Що пропонується з 1 вересня 2026 року для вчителя без кваліфікаційної категорії?
Коефіцієнт 0,48 від середньої зарплати 28 885 грн: приблизно 13 866 грн.
Тобто лише близько 53% від законодавчого орієнтира у три мінімальні зарплати.
Навіть на другому етапі коефіцієнт 0,66 за тієї самої розрахункової бази дав би близько 19,1 тис. грн.
Тому називати запропоновану модель повною реалізацією статті 61 щонайменше некоректно.
Фактично уряд пропонує інший принцип визначення вартості праці педагога — не три мінімальні зарплати, а певну частку середньої зарплати в економіці.
Можливо, така модель має право на існування. Але тоді варто чесно сказати: це заміна закладеної в законі моделі іншою, а не її повноцінне виконання».
5. «Нова система дуже дешево оцінює професійне зростання вчителя».
Для вчителя без кваліфікаційної категорії пропонується коефіцієнт 0,48.
Для вчителя другої категорії — 0,49.
Першої — 0,51.
Вищої — 0,52.
За розрахункової бази 28 885 грн різниця між посадовим окладом учителя без категорії та вчителя вищої категорії становитиме лише близько: 1155 грн.
Інакше кажучи, весь багаторічний професійний шлях — від молодого спеціаліста до вчителя вищої кваліфікаційної категорії — оцінюється державою приблизно у 8% базового окладу.
Виникає просте запитання: чи може така різниця бути серйозною матеріальною мотивацією для професійного зростання?
Нова формула змінює спосіб обчислення окладу, але практично не вирішує старої проблеми: кваліфікація, професійний досвід і професійне зростання вчителя дуже слабо впливають на ціну його праці».
6. «Водночас у проєкті є справді важлива і позитивна системна зміна.
Це відмова від Єдиної тарифної сітки.
Нинішня система десятиліттями дозволяла державі декларувати підвищення зарплат, залишаючи фактично замороженою тарифну базу.
Запропонована прив’язка посадових окладів педагогів до середньої зарплати в країні принципово логічніша.
Якщо середня зарплата в економіці зростає, має автоматично змінюватися й розрахункова база для оплати праці педагогів.
Це створює механізм регулярного осучаснення зарплат і зменшує їх залежність від політичних рішень про те, підвищувати чи не підвищувати чергового року тарифний розряд».
Ось такі 6 ключових висновків. Я із ними погоджуюся.
Але водночас я запитав у АІ чи не є, на його думку, цей проєкт іще однією спробою «замилити очі» педагогам.
І ось його відповідь:
«Називати весь проєкт простим «замилюванням очей» було б несправедливо.
Реальне підвищення зарплат буде. Вихід із ЄТС — правильний крок. Нова формула має певні системні переваги.
Але так само немає достатніх підстав подавати цей проєкт як радикальну реформу, після якої вчитель раптом почне отримувати на 30 чи 50 відсотків більше.
Частина «підвищення» — це перерозподіл уже існуючих виплат. Реальне зростання доходів буде значно скромнішим за зростання цифр у графі «посадовий оклад». Законодавчий орієнтир статті 61 не досягається. А професійне зростання вчителя залишається напрочуд дешево оціненим.
Тому найчесніший спосіб перевірити масштаб будь-якого «історичного підвищення» дуже простий: взяти конкретного вчителя, зафіксувати той самий обсяг його роботи і порівняти дві цифри — скільки йому нараховували до 1 вересня і скільки нарахують після 1 вересня.
Усе інше — коефіцієнти, відсотки зростання окладів і красиві середні зарплати — може створювати враження.
А арифметика показує результат».
Згоден! Щоправда, арифметику в сучасній освіті не вивчають. І від математики хочуть відкарастатися. Дуже прошу всіх педагогів, незважаючи на вашу спеціалізацію, за магією цифр зарплати слідкувати. І не піддаватися на яскраві презентації, дашборди, публічні меседжі.
На цьому я міг би поставити крапку. Якби не одна проблема, якої не вирішує жоден із наведених вище розрахунків.
І ця проблема значно глибша: пропоновані зміни фактично змінюють «тару», але майже не зачіпають «зміст» – саме розуміння вартості педагогічної праці.
Адже в основі нарахування зарплати зберігається «ставка», яка обраховується кількістю годин педагогічного навантаження, що була запроваджена радянським урядом народних комісарів іще у 30-х роках минулого століття.
Але робота сучасного вчителя давно не вміщується в кількість проведених уроків.
Це підготовка до занять, перевірка робіт, консультації, індивідуальна робота з учнями, спілкування з батьками, методична діяльність, документація, самоосвіта, опанування нових технологій і ще десятки речей, без яких якісного навчання просто не існує.
І доки держава не визнає, що робота вчителя – це не лише 18 (або скільки там годин за ставку) уроків, а цілісний процес підготовки, комунікації та саморозвитку, жодна зміна формули розрахунку (навіть без ЄТС) не зробить професію вчителя дійсно престижною та фінансово захищеною.
Тобто, на мою думку, пропоновані зміни – це по суті, «косметичний ремонт» у будинку, де фундамент вже давно тріщить.
Коментарі із Facebook
Powered by Facebook Comments