Сценарій “Свято матері”.
Даний сценарій ви можете безкоштовна скачати у форматі docx ( word) у кінці статті.
У травні, коли природа одягає землю килимом з трав і квітів, благословляє усіх сущих на землі на дорогу праці і радості – висловлюють люди подяку материнській самопожертві.
Травневими богослужіннями вшановують Пречисту Діву Марію.
Найважливіша постать у родині – Мати. Це та, що дбає про збереження роду, духовності.
Мама – це постать, в якій єднаються одвічні життєві принципи. Любов , повна дбайливості і тепла, невсипущий труд і подвиг.
Мама – найдорожча, найрідніша для кожного з нас. Перше слово дитини – « мама». Саме материнська турбота і ласка супроводжує нас протягом усього життя. І на початку своєї життєвої дороги і коли йде з життя,
людина завжди лине думкою до матері.
Входять діти з запаленими свічками.
Пречиста Мати!
Просять діти вірні,-
Почуй наші молитви,
Сердечні, покірні.
Просимо за матерів,
Дай їм силу й долю,
Дай здоров»я і наснаги,
Дай щирої дитячої любові,
Дай поваги і довгих років….
Церковний передзвін.
- Низько вклоняюся Вам, тому що Ви жінки. Це Ваші руки дають життя нове, це ваші турботи, ваш труд, ваша любов благословляють нас на подвиги в ім’я життя на землі.
- Вклоняюся тобі, мати роду людського, ім’я якій – жінка.
- Мир і щастя дому твоєму, сім’ї твоїй, роду твоєму.
- Мир і щастя землі, по якій ти ідеш.
Маленькі янголи створюють серце. В центрі серця напис
« Найріднішій, найкращій, тобі , ненько».
Ведучий : Т.Г. Шевченко писав :
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Ведуча: Мати народжувала дитину, співала їй, вчила добра і любові. Пісня любові й дитинства в серці бринить , як струна.
Учень: Колискова пісня. Скільки їх створив народний геній. Цей особливий фольклорний жанр, позначений високим поетичним світосприйняттям, глибиною мелодійного звучання, багатством образів. Лагідний материнський спів засіває дитячу душу любов’ю до людей, до природи, до всього живого.
- Мати колихала дитинча.
Серце билось в радості й тривозі.
Сонячний промінчик, як зайча,
Бавивсь біля неї на підлозі.
Сад квітками в вікна заглядав,
Пестився до матері й дитини.
Мамо, мамо, я б усе віддав,
Лиш вернути б знов твої сивини.
Змалку, як над тишею дібров
Сіре небо грозами заблиска,
Вірність материнська і любов
Пильно берегла нас у колисках.
І чим далі відходять дитячі роки, тим частіше згадуються дні без турбот, сповнені веселощів і перших маленьких радощів. І одразу ж десь далеко забринить мелодія, наспівана ще колись матусею. Пам’ятаєте?
Котику сіренький,
Котику біленький,
Китку волохатий,
Не ходи до хати,
не буди дитяти.
В цей час на сцену виходить дівчина, в руках колиска. Колиска ставиться. Дівчина схиляється над колискою.
Ведучий: Вважали небезпечним гойдати порожню колиску, бо дитина може померти. Якщо маля часто плакало, то мати брала його на руки й йшла з ним до смітника, а потім 9 раз промовляла:
Дівчина: лісовий діду і лісова бабо, прийдіть до мене й посватайтесь, і побратайтесь. У вас є дочка безіменничка, А в мене синочок Петричок. Візьміть од нього криканиці, нуданиці і плащаниці. І понесіть на пухові гори,
На лицьові лози, і там буде 12 ляльок і 12 колисок. Отам вам буде гулять і буять, а народженому, хрещеному Петрику спокій дать . Не лети, дух, господній дух.
Проказавши замовляння, мати тричі здмухувала і тричі спльовувала, несла дитину до хати, клала в колиску і співала.
Малишко « Колискова»
Спи, засни, моя дитино,
Спи, моє маля,
Ніч іде в гаї, в долини,
Трави нахиля
Хай тобі в цю ніч насниться
Що в огнях сія,
Завтра будеш, в світ дивиться.
Зіронько моя!
Перша ніч твоя почата
В співах солов’я,
Дай же мамі рученята,
Зіронько моя.
Посміхнись до мене, сину,
І зрадію я
Не хвилину і не днину –
Я навік твоя.
Підеш ти по Україні,
Де життя буя
Виростай, моя дитино,
Зіронько моя!
Споконвіку в народі існував звичай: колиску, що вийшла з ужитку, ніколи не викидали, а берегли доти, доки люди жили в оселі. Коли дитині виповнювалось 6-7 років, їй віддавали пуповину з ниткою, яку до того часу мати ретельно переховувала. Якщо дитина розв’язувала нитку самостійно, це мало означати, що вона працелюбна і здатна до роботи.
Синові мати шила штанці, шила за одним разом, не відкладаючи справу. Це допомагало дитині в подальшому житті в усіх її добрих починаннях. Та найголовніше те, що обираючи суджену, хлопець не знатиме відмови.
Доньці ж мати вишивала спідню сорочину і при цьому промовляла : « Рости гарна як росичка, струнка, як вербичка, щедра, як пшеничка, щаслива й здорова, така моя мова».
Материнська наука – це наука на все життя, це дороговказ. Слухай і вчись.
Гумореска:
Вчила мати свою доню
Вчила –научала,
Щоб дочка була моторна,
В роботі путяща.
Щоб сім’єю дорожила,
Була не гуляща.
Научала вишивати,
Справно борщ варити,
Чоловіка як шукати,
Бровою манити.
Каже: доню,
Слухай неньку,
То будеш щаслива.
Щоб чоловік був гарний,
треба буть сміливой.
Заманити – то пів справи,
Підморгуй, дивися
Йому ніжно- ніжно в очі,
Тільки не барися.
Зазіваєшся, дівчино,
Інша заграбаста.
Донька слуха, а тоді
Каже : Мамо, баста.
Я Степану і моргала,
І вела бровою,
І ходила вихилясом в вечір за водою.
А він глянув, придивився,
Ще й пошкріб долоню.
Що це, – каже, – в тебе дівко,
Тік, то змий водою.
Я його ще й пирогами пригощати стала.
А він мені : Моя мама теж такі ваяла.
Я і так йому і так,
А йому не в тямку,
Що це так мене навчила моя люба мамка.
Весь скривився, носом крутить
Й до тата моргає:
- Ви дивіться чому жінка ваша научає.
От же доля у вас гірка –
Жить з такой бідою
Треба її бідолашну умити водою.
Мабуть, спека напалила
В голову дитині,
Губи так її розпухли,
Що вони вже сині.
А як ходе, то вихляє
Ще зачепить тина,
Мабуть, хвора ваша донька,
Негодна дитина.
Отака вона наука.
Та не в тому справа.
Коли мама научає
Не ловіть ви гаву.
Народ завжди високо цінив матір. Вона наділена найсвітлішими рисами: вона – берегиня сімейного затишку, вірна дружина, захисниця своїх дітей. Діти – найдорожче для матері! Щастя матері – у дітях. Мама – перший учитель і найдорожчий порадник дитини. А тому місце матері в нашому житті особливе. Ми завжди несемо їй свій біль і радість, у неї знаходимо підтримку.
Звучить музика. Діти виконують вальс.
Кажуть : там земля мила, де мати народила. І не тільки народила, а й у люди вивела, зростила, дала дорогу у самостійне життя.
« Пісня про рушник».
Так, був звичай на Україні, а в деяких родинах залишився ще і сьогодні: на щастя дарувати рушники. Їх називали оберегами людини. Було повір’я, що сорочка, вишита й подарована на добро, на хороше життя, буде оберігати. Сорочку вишивали і дарували не будь-кому, а людині особливо близькій, рідній: дитині, братові, нареченому, чоловікові.
« Два кольори»
Дивлюся мовчки на рушник,
Що мати вишивала,
І чую: гуси зняли крик,
Зозуля закувала
Знов чорнобривці зацвіли,
Запахла рута-м’ята,
Десь тихо бджоли загули,
Всміхнулась люба мати.
І біль із серця раптом зник,
Так стало тепло-тепло стало…
Цілую мовчки той рушник,
Що мати вишивала…
Пісня « Чорнобривці»
Мамині руки – най лагідніші, найпестливіші. Вони пригорнуть, заспокоять, Вони повернуть силу , вони дарують тепло і підтримку. Вони пахнуть дитинством, завжди і всюди. Саме дотик маминої руки – найпрекрасніший і найжаданіший дотик у світі.
Вірш « Мамині руки»
Вони гойдали мою колискову
Не мали спокою і ночами
Купали щедро мене в любистку
Ласкаві руки моєї мами.
Ці руки шили мені сорочку
З гаптунком синім та китичками
Плели шкарпетки вони синочку,
Умілі руки моєї мами.
Вони уміють в’язать, косити,
Квітчати землю свою садами
Й мене навчили цей труд любити,
Робочі руки моєї мами.
Я їх цілую за те, що милі,
За те, що славні вони ділами,
За те, що спритні вони і вмілі –
Невтомні руки моєї мами.
Немає такого, чого б вони не вміли. І завжди вони пахнуть чимось знайомим, домашнім: хлібом, м’ятою, любистком
На сцену виходить Мати. Сідає на стільчик. Поряд стіл, стілець. На стільці рушник.
Ведучий: з давніх-давен побутує такий звичай: на Різдво син омивав матері руки й ноги, а донька розчісувала волосся.
Син: Я часто ночами пригадую знов
Дитинства сполохану казку…
Спасибі Вам, мамо,
Спасибі Вам, мамо, за вічну любов
І щедру незміряну ласку.
Народжена любов’ю –
Хай світиться ім’я твоє!
Зичу Вам доброго здоров’я,
Берегине, неню моя!
Донька: Шануйте матерів!
Мені болить, коли матуся,
Що має дочок і синів,
Живе одна, мов та бабуся,
На схилі посивілих літ.
Працює вдень , не спить ночами
І часто зрошує сльозами
Тверду подушку на зорі.
Уста шепочуть: « Світе мій!
Як важко жить мені одній!»
Шануйте, друзі, матерів!
Ведуча: Мамо – берегине! Мамо- ненько. А що означає « берегиня»?
Берегиня – це наша оселя. Усе, що в ній є, що ми нажили, що надбали наші прабатьки, чим збагатилися й освятилися – хатніми пожитками, дітьми, піснею, злагодою, добрим словом, спогадом у цій хаті, маминими руками і піснями, – все це і є берегиня.
Пісня « Смерекова хата»
Ведучий: О мамо-ненько, цвіте яблуневий!
Не збитий громом долі і весни,
Я вам готовий прихилити небо,
Щасливі й світлі насилати сни.
Молюся Вашій мудрості, Матусю,
Ясного слова чистій простоті,
До нього я душею притулюся,-
До скарбу найдорожчого в житті.
Бо в нім – любов і дім і подзвін жита,
Криниця пам’яті і віри джерело,
Бо в нім – моєї совісті молитва,
Ріка моя, і човен, і весло…
Молюся Вам, єдиний Боже,- Мамо…
Молюся, та нічого не молю:
Ні харчу, срібла-злата, ані краму…
Живіть лишень! Благаю і велю!
Пісня Повалій « Мамо»
Матері! Їх мільйони! І кожна несе в собі материнську любов. Хай же вічно живуть матері! Хотілося б до сказаного додати: бережіть матерів так, як вони бережуть вас! Даруймо їм радість і спокій!
Матуся наша – це завжди святиня,
Промінчик сонця, крапелька роси,
Бо наша мама – славна берегиня,
Матуся наша – втілення краси.
Хай сонце гріє вам тепліше
І світять зорі золоті.
Хай свято матері
Буває і в нашому житті.
Імення Матері, як сонце, що своєю всесильністю тримає серед зоряних світів велику родину. І куди б не закинула нас доля, якою б дорогою не покликала нас у великий світ, завжди пам’ятайте:
Проліта дитинство, наче плин води,
Проліта дитинство та у спадок,
Зостається материнська повна згадок,
пам’ять зостається назавжди.
Багато в світі різних слів
І різних виразів чимало.
Та ласкавіше із них
І найрідніше слово – мама.
Хоча б яку ти вибрав із доріг,
Хоча б якими ти пішов шляхами,
Та через терни горя і зневір
Ти повертаєшся до мами.
Це теплі руки і вуста,
Що так в дитинстві зігрівали,
Це ніжне серце, ніби птах,
Завжди з тобою мандрувало.
Спіши до неї скрізь літа,
Шануй, люби, не дай тужити,
Бо лиш вона і рідна , і свята
З тобою вічно буде жити!
Скачати сценарій