Сценарій свята української писемності і мови «І першим було слово…»
Скачати конспект
Мета: Формувати розуміння того, що українська мова – наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава. Розширювати знання про красу і багатство української мови. Ознайомити дітей з українськими обрядами і звичаями. Пробудити почуття національної гідності. Виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою.
Наочне оформлення: Вишивані рушники, хліб, калина, малюнки герба, прапора України, жовті та блакитні повітряні кульки, портрет Т. Г. Шевченка, плакати «Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема», «Пісня – душа народу», «Кажуть, дитино, що мова наша – солов’їна».
Музичне оформлення: українська народна пісня «Ой є в лузі калина», пісня «Мова у серці народу», сл. Н.Красоткіної.
Обладнання: магнітофон, мікрофони, декорації, диски з записами пісень.
Свято відбувається в актовій залі школи.. Звучить музика. До залу заходять ведучі. Один із ведучих читає наказ.
Ведучий: Наказ. «Вельмишановна громадо міста Богуслава! Нині світлеє свято зібрало нас у цьому залі. Зібрались люди добрі на свято своє – відкриття конкурсу мовознавців ім. Петра Яцика. І прославимо в цей день пісню українську, мову рідну. Хай у віках живе діло славних рук і не висихає джерело душ людських і традицій народних! По цьому бути!»
Ведуча: Сьогодні, 9 листопада, ми відзначаємо День української писемності та мови.
Ведучий: Тож, сьогоднішня зустріч – це ще одна сходинка до взаєморозуміння, до мовного єднання до якого так прагнув шановний меценат із Канади Петро Яцик.
Ведуча: Багата і милозвучна наша рідна українська мова. Вона – найпрекрасніше диво, скарбниця, в якій зберігається історія нашого народу, його душа, культура.
Ведучий: Спробуйте уявити один день свого життя без мови: ось ви прокинулись, мовчки одягаєтесь, снідаєте, йдете до школи. А що тут? Мовчазні друзі походжають широкими коридорами – ніхто ні з ким не спілкується, не розповідає про вчорашні пригоди… Стоїть мертва тиша.
Ведуча: Лунає дзвоник. Ви тихенько заходите до класу, сідаєте за парту. А що далі? Чи змогли б ми за таких обставин отримати освіту, відчути себе часткою суспільства? Гадаю, що ні.
Ведучий: Отже, мова – найважливіший засіб спілкування. Життя без неї уявити неможливо, це найбільше і найдорожче добро кожного народу.
Ведуча: Прекрасна, багата, мелодійна українська мова. Слова – це крила ластівки, вона їх не відчуває, але без них не може злетіти. Тож маємо зробити все для того, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини в наші дні.
Наперед виходять учні-читці.
Читець: Мова кожного народу
Неповторна і своя:
В ній шумлять громи в негоду,
В тиші – трелі солов’я.
На своїй природній мові
І потоки гомонять
Зелен клени у діброві
По-кленовому шумлять.
Читець: Солов’їну, барвінкову,
Колосисту на віки
Українську рідну мову
В дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати
Буду всюди й повсякчас, –
Бо єдина, так як мати, –
Мова в кожного із нас!
Ведучий: Ой, хтось до нас іде!
Ведуча: Це ж іде наша Рідна мова, а там далі – хлопчик на сопілці грає та бавиться гурт дітей.
Ведучий: Такий гарний край, сонячний,багатий і широкий, а вона все йде та йде… Іде та плаче, плаче та сльози втирає. Так багато хат, шкіл, церков, а для неї немає місця…
Хлопчик: Чому ти тут, бідна дівчинко?
Дівчина: Прогнали мене.
Хлопчик: (сердито) Хто посмів тебе прогнати? Невже правда? Чи є на світі такі лихі люди? Таж тепер увесь світ визнає людські права?
Дівчина: Ти, мабуть, мене шануєш і не дозволиш, щоб мене забили…
Хлопчик: І чи завжди так було?
Дівчина: О, ні! Колись я була щаслива і багата! Моя мати була вільна, славна, увесь світ її знав. А тепер? Усе змінилося.
Підбігають діти.
Ганнуся: Яка бідна, заплакана дівчинка!
Марійка: Яка сумна сирота! Хто ти? Як називаєшся?
Дівчина: Я – Українська Мова. Мене виганяють з України. Я блукаю по чужині і не маю спокою. На чужині також мене забувають, у хату не пускають.
Ганнуся: Нещаслива ти, наша рідна мова! Бідна мово! Ми тебе не забудемо!
Марійка: Ти будеш із нами жити – нам будеш оповідати вірші, казки, байки!
Хлопчик: Ти допоможеш нам пізнати країну наших батьків, дідів. Щоб і ми знали, хто ми, чи її діти.
Ведуча: Так говорили діти, їхні очі світилися вогниками. Дівчина перестала плакати, поглянула на дітей та й каже…
Дівчина: Знаю, любі діточки,. Ви мене шануєте, любите і не забуваєте. Не можу йти далі. Проганяють мене зі школи, з церкви, з дому, хочуть мене забити, а я ще живу і буду жити! Я буду жити в устах і серцях українських дітей, які мене – Українську Мову – не забувають і ніколи не забудуть!
Ведучий: Сумна, невесела історія. Але я впевнений, що в нашій школі з рідною мовою так ніхто не поводиться. А тому я закликаю всіх: любіть рідну мову!
Звучить пісня або вірш.
Мова – краса спілкування,
Мова – як сонце ясне,
Мова – то предків надбання,
Мова – багатство моє.
Мова – то чиста криниця,
Де б’є, мов сльоза, джерело,
Мова – це наша світлиця,
Вона, як добірне зерно.
Мова – державна перлина,
Нею завжди дорожіть:
Без мови немає країни – мову, як матір любіть!
Ведуча: Ми любимо і шануємо свою рідну мову, бо знаємо, який довгий і важкий шлях вона проклала до сьогодення. Тому намагаємось говорити до ближніх теплі слова, сіяти в серця людей все добре і розумне.
Читець: Сійся-родися,
Ніжне «будь ласка»,
Вдячне «спасибі,»
«Вибач» тремтливе –
Сію дитині, слово у серці,
Як зернятко в ниві.
«Доброго ранку!»,
«Світлої днини!»,
В серденьку ласку щедро даруй ти
Людям дитино.
Мова барвиста,
Мова багата,
Рідна і тепла,
Як батьківська хата.
Ведучий: Я думаю, що треба звернутися трішечки до історії. Бо яка ж то розповідь без історії?! Мова допомагала людям порозумітися між собою, допомагала нашим предкам у їхньому важкому житті.
Ведуча: Минули століття, змінювалися люди, вдосконалювалися мови. А далі сталася велика подія: люди винайшли письмо. Колись у школах не було ні зошитів, ні книжок, ні щоденників, ні класної дошки.
Ведучий: Тому учням доводилося зі слів вчителя все завчати напам’ять. Тому винахід письма полегшив навчання, відкрив дорогу розвитку багатьох наук і мистецтв.
Ведуча: Наше слов’янське письмо пройшло довжелезний шлях, поки дійшло до нас. Поклав початок цьому один дуже давній і беручкий народ – фінікійці, які жили за 30 століть до нас.
Ведучий: На нашу землю ця азбука прийшла 1000 років тому, весь час змінюючись та вдосконалюючись.
Ведуча: Сучасна українська літературна мова остаточно сформувалася на початку ХІХ ст.. Вважається, що зачинателем її був Іван Котляревський, а основоположником – Тарас Шевченко.
Ведучий: Українською мовою розмовляють приблизно 45 мільйонів чоловік. Наша мова належить до високорозвинених мов світу.
Ведуча: У результаті всесвітнього конкурсу мов, який було проведено у Парижі (1928 р.), українська мова посіла 3-тє місце серед чотирьох мов-переможниць, поступившись французькій та італійській і залишивши за собою перську мову.
Ведучий: А зараз, ми хочемо перевірити ваші знання із мови, провівши невеличку вікторину.
Ведуча: Отож, перше питання:
- Скажіть, будь ласка, то яка ж наука
Вивчає в нашій мові звуки? (Фонетика).
- Чому Фонетика так називається?
(Назва походить від грецького слова phoneticos – «звуковий» – це розділ мовознавства, у якому і вивчається звуковий склад мови).
- Скільки букв в українському алфавіті? (33)
- Скільки звуків в українській мові? (38)
- Ми ніскільки не хитруєм:
Нас і бачать, нас і чують, –
Це зовсім не дивина.
Які ж наші імена? (Букви і звуки).
- Що таке алфавіт? (Це сукупність розташованих у загальноприйнятій послідовності букв).
- Шість звуків вільно можна
Співати, як пісні,
Ці звуки знає кожен.
Як звем їх? (Голосні).
- Назвіть голосні звуки. (а, о, у, е, и, і).
- Як звуки виникають?
Хто творить їх і де?
Повітря до гортані
з легень спочатку йде.
Там звуки завібрують –
І голос всі почують.
Чом приголосні звуки так важко вимовляти?
Тому, що перепон багато їм треба подолати.
На які групи поділяються приголосні звуки?
(Дзвінкі, глухі, тверді, м’які).
- Ми усі – відомі знаки ,
В нас і одяг однаковий.
Ранг і чин – також один.
Але зважте все-таки:
Хто твердий з нас, хто м’який?
Ось вам приклад: дим і дім,
Зрозуміло це усім?
Та для повного порядку –
хто назве нас по порядку?
(Пари м’яких та твердих приголосних).
- Я один в сім’ї такий,
Кажуть, надто вже м’який.
Хоч мовчун, та не дивак,
В слові я – не зайвий знак. (М’який знак).
- Це усі повинні знати:
Нас не можна роз’єднати.
Відрізняємось ми чим?
Літер дві, а знак – один.(дж, дз).
Сценка «Частини мови»
На сцені з’являються учні, які грають ролі частин мови. У кожного учня табличка із назвою частини мови.
Ведучий: Якось між частинам мови виникла суперечка, хто із них найважливіший у мові.
Частини мови сперечаються, вигукують: «я – головний, ні я – головний».
Іменник: (виступивши вперед, поважно і гордовито промовив). Годі вам хвалитися. Скажіть, хто приносить найбільше користі нашій матері Мові? Безумовно, що я. Без мене ніхто не мав би імені. Я даю назви всім подіям, яких одягаю у свої сім відмінків,у два числа, три роди і чотири відміни. І в реченні можу виступати будь-яким членом…
Прикметник: (перебиваючи). Гов, Іменнику! Я маю таке саме право. І, здається, без моєї прикмети ти не був би такий гарний і зрозумілий. Я прикрашаю всіх осіб і всі предмети. Візьмемо, наприклад, речення: «Надійшла весна». Воно бідне і просте. А запроси мене до цього речення і побачиш, яке воно стане гарне: «Надійшла весна прекрасна, багатобарвна, тепла, ясна». Візьми втямки, що я вказую і на приналежність предмета певній особі. У реченні виступаю означенням і присудком.
Числівник: (вступає в розмову). От сидіть тихо. Без мене не знаєте в якому році народилися, скільки років живете на цьому світі. А ну, спробуйте без мене купити у крамниці бубликів, цукерок чи ще щось. Серед вас я не пасу задніх, бо також маю відмінки, числа, а часом і три роди. У сполученні з Іменником буваю в реченні головним або другорядним членом.
Займенник: (виходить і вступає в бесіду). Не тільки ви, а й я маю відмінки, роди й числа. Але скажіть мені, хто вас замінює, як іноді вас немає в реченні? От тоді я заступаю і тебе , Іменнику, і тебе, Прикметнику, і тебе, Числівнику, вказую на особи і предмети на їх кількість та ознаки. З моєю допомогою присвоюють собі значення особи багатьох істот і неістот. А як про всіх вас запитати в реченні без мене? Хіба як так само в реченні не граю роль підмета, присудка, означення чи додатка?
Дієслово: (озивається). То все байки. Ви разом ледарі. Без мене ви тільки байдики б’єте, лежите на місці, як гнилі колоди. Я є тим механізмом, що вас усіх запускає в дію. От, наприклад, іменник «завод». Чи знаєте без мене, що він робить, або що з ним діється? Ні. А мої три часи в однині і множині,думаєте не мають великої вартості? Хто знає, чи була б нині написана Історія, коли б не мій минулий час. Окрім цього, своїм майбутнім часом потішаю старих і малих, малюю перспективу завтрашнього життя. У реченні також виступаю головним і другорядним членом.
Прислівник: (весь час крутячись біля Дієслова, бере слово). Дерете носа, не знаючи чому. Хіба тому, що кожна людина може змінювати вас, як їй заманеться. А я не з таких! Себе викривляти у різних відмінках, числах і родах не дам! От ще тримаюсь Дієслова і з Прикметником трохи родичаюсь. У реченні можу бути обставиною.
Прийменник: (вигукуючи). Отак, брате! Я також належу до тих, які нізащо не дадуть себе змінювати. Яким народився, таким буду назавжди. То лише такі, як Іменник, Прикметник, Числівник, займенник, дієслово, змінюють своє обличчя. Правда, я роблю їм послугу. Пояснюючи або зв’язуючи, я уточнюю думку в реченні. Подумайте самі, чи хто-небудь зрозуміє без мене таке речення: «Учень іде … школи». А покличте мене, і стане зрозуміло:: «йде він до чи зі школи».
У бесіду вступає Сполучник, що проходжувався поміж усіма.
Сполучник: І навіщо підіймати стільки галасу? Я не дам себе змінити так само, як Прислівник і Прийменник. Зарубайте собі на носі, що я вас усіх з’єдную і без мене не одне з вас ходило як загублене телятко.
Частка: (протискуючись крізь інші частини мови). А чи обійдетесь ви без мене, коли в реченні треба щось заперечити або обмежити? Я допомагаю Дієслову утворити форму умовного і наказового способу, висловити запитання, оклик, сумнів та інші почуття.
Вигук: (засмучено). Ой-ой, які тепер часи настали. Діти однієї матері не можуть порозумітися. Ох, коли б я умів говорити зрозуміліше, я б навчив вас розуму та довів до згоди. А то я тільки від радості, горя, страху, здивування можу піднести голос.
Заходить Мова, усміхнена, по-святковому вбрана.
Мова: Не сваріться, мої любі діти. Кожен з вас мені потрібний і важливий. Коли б не ви, мої соколята, не була б я така гарна мила у піснях і розповідях, у розмові й на письмі. Хай панують між вами дружба і злагода.
Усі частини мови беруться за руки і в один голос промовляють.
Всі: У дружбі і злагоді будемо здорові і щастя дамо нашій матері Мові.
Виходять.
Ведуча: Завдяки мові ми маємо ще один національний дар, яким можемо похвалитися. Це – пісня, милозвучна, як дзвінок, легка, мов пушинка.
Ведучий: Легенда про пісню.
Якось Господь Бог вирішив наділити дітей всього світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну і порядок, діти Росії – владність, Польщі – здатність до торгівлі, італійці отримали хист до музики…
Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, вдягнена у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини.
– Хто ти? Чого плачеш? – запитав Господь.
– Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з вдів і сиріт, у своїй хаті немає правди і волі.
– Чого ж ти не підійшла до мене скоріш? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю?
Дівчина хотіла вже піти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.
– Є в мене неоцінний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це пісня.
Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притисла його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ. З тих пір і дивує весь світ українська пісня.
Ведуча: Дякуючи пісні, ми можемо висловити свої почуття, переживання, радість і смуток, любов і гнів.
Звучить пісня «Мова у серці народу», сл. Н.Красоткіної.
Ведучий: Наша мова, як і кожна, легко, без зусиль, сама до рук дається. Не шкодуйте часу і зусиль для вивчення мови. Вона – наш вірний друг і помічник протягом усього життя. Так заповідав наш великий поет – Тарас Григорович Шевченко.
… Учіться, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Ведуча: Ми є носіями української мови, всього того багатства, яке дісталося нам із минулих поколінь. Наше завдання – берегти цей неоціненний дар, примножувати його, не засмічувати чужими і грубими словами, не забувати, щиро любити…
Коли забув ти рідну мову –
Яка б то мова не була –
Ти втратив корінь і основу,
Ти обчухрав себе до тла.
О місячне сяйво і спів солов’я,
Півонії, мальви, жоржини,
Моря діамантів – це мова моя,
Це мова моєї Вкраїни.
То матері мова. Я звуки твої
Люблю, наче очі дитини …
О мово чудова! Хто любить її,
Той любить свою Україну!
Ведучий: Наше свято закінчується.
Ведуча: Але сподіваємося, що у ваших серцях залишиться живий вогник української мови. Нашої рідної мови.