Автор Клімчук Ірина Федорівна
Заступниця директора з виховної роботи
Опорного закладу загальної середньої освіти «Люб’язівський ліцей»
Анотація. Війна, з якою загарбницька росія прийшла на територію України, забирає життя як цивільного населення, так і наших воїнів. На жаль, словами важко загоїти в серці болючу рану втрати. Адже смерть найріднішої людини – велике випробування. Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях. Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас!
Урок пам’яті «Герої не вмирають»
Ведуча 1. Жінки і війни – два коротких слова,
В них – біль і кара, злоба й майбуття.
Коли ж про жінку повелась розмова,
Скажу, їй людство вдячне за життя.
Було так, є і, мабуть, завжди буде,
Такий лихий вже людство має рок:
Війну ведуть боги, а гинуть люди,
Й змінити щось безсилий і пророк.
Жінки і війни… Скільки світ біліє,
Йому вершили долю лиш вони:
Без жінки він збідніє, помарніє,
І саме жінка – крапля для війни.
Жінки і війни – перемоги й відчай,
І знов вона рятує вкотре світ,
Бо лиш вона народжується двічі:
Сама й землі дарує діток-цвіт.
Та з’ява важко матері дається,
А ще трудніш, як діток утрача…
А мо’ війна над жінкою сміється,
Як забирає в неї орача?!
Жінки і війни – обійми любові
І чорної зневаги вражий крок…
Чи ж допоможе душам темним сповідь,
Щоб вознеслись у небо до зірок?!
Ведучий 2. Журавлі летять спокійним клином,
Розрізають синю височінь
І летять, курличуть безупинно
В далечінь, безкрайню далечінь.
Вийде мати одинока в поле;
В самотині піде по ріллі,
Уклоніться жінці сивочолій
Журавлі – солдати – журавлі
Повесні вона вас виглядає,
Як зоря зоріє над селом,
І чекає, все ж таки чекає.
Може, син торкне її крилом.
Ведуча 1. На кладовищі в нашому селі у різних куточках майорять синьо-жовті стяги. Вони тріпочуться на вітрові, омиваються рясними дощовими сльозами, вигоряють на палючому сонці. Встановлені ці прапори на могилах найкращих – тих, хто віддав життя за Україну в боротьбі з російським агресором.
Ведучий 2. Урок — пам’яті «Ангел, народжений серед людей», приурочений загиблому герою російсько-української війни, випускнику навчального закладу, нашому односельцю Гайчені Василю Володимировичу, оголошується відкритим.
Звучить Гімн України.
Ведуча 1..…Тиша, цілковита тиша навкруги, навіть повітря застигло, тільки чутно, як б’ється в унісон у такт метроному сотні сердець – це хвилина мовчання.
Виходять діти зі свічками
Ведучий 2. Хай горять свічки, як болючий щем про наших героїв, які навічно стали ангелами…
Ведуча 1. Найвищою нагородою тих, хто уцілів, – є життя, а для загиблих – пам’ять. Вічна пам’ять Героям нашого часу.
Хвилина мовчання …
Ведуча 2. Слово має директор Микола Кух.
Виступ
Ведуча 1. А війна таки забирає найкращих… Бо ж саме таким, найкращим, завжди пам’ятатимуть односельці Василя Гайченя. Зі слів односельців: «Та хіба ж хтось колись чув, аби Василь із кимось посварився, на когось нагримав? Такий здоровань, а такий добряк…».
Ведучий 2. Василь Гайченя був завжди щирим, веселим, добрим. Зі спогадів неньки:
–У батька вдався, в нього вся родина добра». Батьки вчили сина жити по совісті, цінувати працю.
Ти не плач, найрідніша матусю,
Розлучила з тобою війна,
Я лелекою знову вернуся
У наш дім, як розквітне весна.
Ми завжди будем поряд з тобою
У гнізді на вцілілім даху,
Хоч будинок, розбитий війною,
Я назад вже ніяк не верну.
Ти пробач за недоспані ночі
Й передчасну твою сивину.
Чуєш, бусол із даху клекоче ?–
Це твій син повертає весну.
Розцвіте уціліла ще вишня
І калина, що скраю в садку.
Ти не плач, моя мамо, так вийшло..
Я ось тут у гнізді на даху.
Ти не плач, моя мамо, так вийшло..
Я ось тут, у гнізді на даху.
Розцвіте Україна, мов вишня
І калина, що скраю в садку..
Ведуча. Одного прекрасного весняного дня 6 квітня 1982 року в сім’ї Гайченів Володимира Кириловича та Марії Парфенівни народилися чорняві хлопчики-двійнята. Братиків назвали Василь та Володимир.
Ведуча. Володимире Володимировичу, розкажіть нам про свого брата.
Виступає
Ведуча. 1988 року Василь пішов до першого класу нашого навчального закладу.
Ведуча. Яким був Василь у початковій школі розкаже Галина Володимирівна Кух.
Виступає
Ведуча. 1999 року закінчив школу. Вчився на водія у Любешові.
Ведуча. Спогадами про однокласника поділиться ….
Виступає
Ведуча. Відслужив строкову службу у внутрішніх військах з 3 квітня 2000 року по 11 квітня 2001 року в Києві.
Ведуча. В 2006 році Василь привів у батьківський дім красуню — невістку Тамару. Згодом і лелека завітав у цю оселю, що майже на окраїні села. Донечку Олечку тато Василь обожнював понад усе на світі. Здається, тільки вчора за руку вів у перший клас. А вже красуня – випускниця. От тільки вмить вона подорослішала – коли дізналася, що клята війна забрала її найкращого, наймилішого тата.
Дружино!
Запам’ятай мене живим,
Завжди усміхненим веселим –
Я буду вічно молодим..
Повісь світлину цю в оселі.
З далеких буду я доріг
До тебе завжди повертати,
І білим снігом до воріт
Я буду стежку застеляти.
Я буду йти у твої сни,
Щоби з тобою розмовляти
І білим цвітом щовесни
На вишні буду розквітати.
Тобі співатиму пісні
Я соловейком у садочку,
Промінням сонця на лиці
Я цілуватиму у щічку.
Осіннім листям у танку
Навколо буду я кружляти,
Й достиглі яблука в садку
З тобою буду обривати.
Ти не тамуй свій біль і щем..
Про себе зможу нагадати,
Як з журавлиним я ключем
У небі буду пролітати.
Ведуча. Василь є ангелом, який народився серед людей. Він зростав у дружній люблячій робочій сім’ї, великій родині, мав спокійний виважений характер, був хорошим, надійним другом і побратимом, чесно та справедливо стояв на захисті Батьківщини. Згадає про Героя дядько ….
Виступає
Ведуча. Працював воїн – Герой у навчальному закладі на посаді кочегара шкільної котельні.
Ведуча. У 2018 році воїн брав участь у зборах резервістів. А як російська навала посунула на Україну з усіх боків, уже 22 березня був у військкоматі. Через місяць, 20 квітня 2022 року, одягнув військовий однострій та вирушив проганяти рашистів із рідної землі.
Ведуча. Зі слів дружини Тамари:
–Спочатку Василь був у Львові, десь півтора місяця. А потім поїхав на Запоріжжя. За цей такий довгий час лише кілька днів побув удома, коли мама хворіла дуже. А у відпустку так і не прийшов. Усе відкладалося.
Герой служив у 65 окремій механізованій бригаді на Запоріжжі: до 22 грудня 2022 року у селі Залізничне Оріхівського району, а з 23 грудня того ж року – у селі Червона Криниця Пологівського району. У цей період він познайомився з багатьма людьми, знайшов справжніх друзів, побратимів по службі та життю. Василь сам був гарним другом — надійним, безвідмовним.
Ведуча. Слово побратиму по службі Абрамовичу …
Виступає
Вірш читає
Плаче ненька, батько й діти,
Знову на «Польщі» біда.
Того горя ніде діти,
Де не глянь, то вигляда…
Душі зранені бідою,
Смерть ворота відчиня,
Що їй з того, що вдовою
Стала Тома Гайченя.
Що дочка на випускному
Без батьківської руки,
В цьому світі вже тісному,
Сиротинські вже роки.
«На щиті» приїде тато,
Стріне Люб’язька земля…
Обробляв Василь завзято
Яструбичуві поля.
На Мазепку не поїде,
В Городово і Сільце…
Правда гірка, діти ніде,
Гроб, печатка на лице…
Слава вічна для Героя
В Небесах засвідчення.
Прогримить востаннє зброя,
Спи Василю Гайченя.
Микола Савчук 09.06.23
Ведуча. Гайченя Василь загинув 6 червня 2023 року. Герой – Ветеран війни. Дружині Тамарі вручено Пам’ятний лист на знак гдибокої вдячності за жертовне служіння у лавах Збройних Сил України старшого солдата 65-ї окремої механізованої бригади.
Ведуча. Покласти квіти на могилу Гайченя Василя надається учням 10 класу: Кравчик Софії, Казбану Сергійові.
Несуть квіти
Ведуча. Чому герої не вмирають?
Чому ридають матері?
Чому батьки старіють рано?
Чому їх придають землі?
Якщо герої не вмирають!
Чому нема їх серед нас?
Чом на колінах їх встрічають?
Чому для нас це горя час?
Та ні!
Герої умирають!
Навіки покидають нас.
Їх душі в небо відлітають,
Лишають нам в скорботі час!
Ведуча. Мир на землі — це затишок і тиша,
Це сміх дитячий і душі політ,
Коли поет чарівні вірші пише
Про незвичайний, дивовижний світ.
Мир на землі — це росяні світанки,
Краса і творчість, пісня у гаях.
Мир на землі — це вечори і ранки
Із радістю і щастям у серцях.
Мир на землі — це дім, і мама, й тато,
Й любові стільки — просто через край!
Це та земля, де щастя є багато
І в кожній хаті — хліба коровай.
Це та земля, де сміх і пісня лине,
А діти йдуть до школи знов і знов.
Й ніколи у боях ніхто не гине,
Бо там господар — щастя і любов.
Ведуча. Дякуємо всім, хто прийшов до нас, щоб разом згадати нашого Героя Василя та віддати честь усім Героям України!
Скачати сценарій “Герої не вмирають” на вшанування пам’яті воїна-випускника навчального закладу.
"Герої не вмирають" на вшанування пам’яті воїна-випускника навчального закладуКоментарі із Facebook
Powered by Facebook Comments