Сценарій на тему: “94 дні Євромайдану очима очевидців”


Зима що нас змінила

Зима що нас змінила

Скачати

Зима, що нас змінила або 94 дні Євромайдану очима очевидців

Мета заходу: вшанування пам’яті героїв Небесної сотні, виховання патріотизму, національної гордості, любові до України.

У фойє будинку культури оформлено куточок пам’яті Героїв Небесної сотні, написи: «Україна починається з мене», «Не можеш воювати автоматом – воюй молитвою, пером, пензлем», «Не питай, доки чекати, а думай, що робити, чим можеш допомогти Україні?»

Стоїть скринька для пожертв бійцям АТО.

Оформлення сцени. На заднику сцени фото колаж подій, які ілюструють Євромайдан взимку 2013-14 рр. (Сергій Нігоян, Руслана, «Йолка», Київ у вогні, поранені), у глибині – імітація барикади, розкидані шини, ще 2-3 шини (на рівні людського зросту) підвішені до стелі. Біля «барикад» знаходяться, відповідно одягнені учасники, що виступатимуть у ролі протестувальників, очевидців відтворюваних подій. Біля сцени – екран, на якому будуть демонструватися світлини, відео. Емблема заходу – гроно калини з синьо-жовтими стрічками.

 

Початок заходу.

Включається тривожний музичний супровід. На сцені повільно розгойдується шина. Виходять ведучі.

Ведучий. 21 листопада 2013 року за кілька днів до укладання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, український уряд радикально повернув курс держави від євроітеграційного до  курсу, спрямованого на розвиток  співпраці з державами-членами СНД. Поступальний рух колеса історії зупинено.

До мікрофону підходить перший протестувальник, торкаючись рукою, зупиняє шину.

Ведуча.Обурена таким рішенням уряду України молодь виходить на Майдан Незалежності у Києві. Невдоволення підтримують по всій Україні. Це був початок  Революції Гідності.

Відтоді минув рік…

Перший протестувальник. До кінця доби 21 листопада 2013 року на       Євромайдан у столиці збирається понад 1500 чоловік молоді, студентства, киян… З’явилась міліція, посилені загони Беркуту. Із другої половини наступного дня кількість людей зростає, відбулися перші сутички з міліцією та провокаторами. На мітинг виходить до 5 тисяч людей.

Завершивши виступ, розгойдуює шину (далі так роблять усі «протестувальники».

Другий протестувальник. Цього ж дня люди вийшли на Євромайдани у Донецьку, Івано-Франківську, Луцьку, Харкові, Хмельницькому, Ужгороді, Вінниці, Кривому Розі, Сумах, Харкові, Чернівцях.

Третій протестувальник. 24 листопада у Києві пройшла велика хода та мітинг на Майдані Незалежності, в якій взяло участь понад 100 тисяч громадян України. На мітингу приймаються ряд вимог Євромайдану: відставка уряду Азарова, скасування рішення про призупинення підготовки вступу до асоціації з ЄС та її  підписання на саміті у Вільнюсі, звільнення Юлії Тимошенко.

(На екрані демонструється хроніка подій)

Четвертий протестувальник. Тим часом Партія регіонів та «Український вибір» на підтримку уряду Януковича  звозить людей зі сходу на антимайдан у Маріїнський парк Києва. Під будинком Уряду України відбулися зіткнення міліції та «тітушок» з мітингувальниками. Понад 1000 бійців Беркуту розпочали штурм Євромайдану на Європейській площі із застосуванням сльозогінного газу. Прихильники євроінтеграції України відбили дві атаки силовиків і відтіснили їх в бік готелю «Дніпро».

Того ж дня 5000 львівських студентів влаштували мітинг на підтримку Євромайдану на майдані перед головним корпусом Львівського національногоуніверситету імені Івана Франка.

П’ятий протестувальник. У ніч проти 30 листопада близько четвертоїгодини ранку, коли на Майдані Незалежності залишалосядо 400 протестувальників, їх оточили озброєні бійці «Беркуту» та здійснили розгін мирного протесту, примінивши силу. Були застосовані вибухові пакети. Побитих, поранених протестантів прихистив Михайлівський Золотоверхий собор, у якому оперативно розгорнуто медичну службу, операційні блоки.

Події 30 листопада стали переломним моментом в українських подіяхкінця 2013 року, змістивши акцент протестів із проєвропейського на антиурядовий.

Шостий протестувальник. Збурення в суспільстві наростає. І вже 1 грудня  півмільйона обурених діями влади українців зібрались на Всеукраїнське Віче. До них приєдналися європейські дипломати. Опозиційні сили створюють Штаб Національного Спротиву – координаційний центр Євромайдану.

 Відбуваються масові провокації так званих «тітушок», які спробують захопити Адміністрацію Президента України. За рядами внутрішніх військ знаходились підрозділи «Беркуту», але вони не припинили провокації. Почався наступ спец призначенців із масовим побиттям журналістів та протестувальників.

Сьомий протестувальник. Хроніка подальших днів свідчить про ще більше наростання всенародного гніву. 3 грудня відбулось голосування у Верховній Раді України про відставку уряду Миколи Азарова. Проте, за рішенням депутатів уряд не йде у відставку.

4 грудня Президенти України – Леонід Кравчук, Леонід Кучма та Віктор Ющенко висловили свою солідарність із діями мільйонів українців.

(На екран відеоряд світлин із мільйонами учасників Майдану).

Восьмий протестувальник.  8 грудня активісти Євромайдану звернулися до українців із закликом прийти на Майдан Незалежності і стати учасником Маршу мільйона. У неділю на Майдан Незалежності в Києві зібралося сотні тисяч  людей. Мітинг розпочався всенародною молитвою за Україну “Отче наш”…

Здавалося, на весь світ лунав гімн України, що його тоді заспівав весь Майдан.

Після завершення Маршу мітингувальники звели блокпости та барикади в урядовому кварталі Києва.

«Марш мільйона» завершився поваленням пам’ятника Леніну.

Дев’ятий протестувальник. 11 грудня 2013 року режим Януковича шляхом нічного штурму здійснює чергову спробу ліквідувати Євромайдан, застосовуючи спецпідрозділ «Беркут» та внутрішні війська.

 Дзвони Михайлівського Золотоверхого забили тривогу. Зі сцени Майдану, оточеногосиловиками, Руслана Лижичко, Юрій Луценко, Віталій Кличко, Святослав Вакарчук закликали  киян прийти на допомогумайданівцям.

 

(Протестувальники вертаються на «барикади». Виходять читці, «обняті» прапорами України, до яких пізніше приєднаються всі учасники).

І читець. Палає Київ у вогні,

горять сталеві БТРи

там на межі-передовій,

народ боронять волонтери.

Палають шини і серця,

ніхто не хоче помирати.

Перед екраном матері

і там, і там їхні солдати…

 

ІІ читець. Там у шоломі зі щитом

стоїть з Волиніхлопчина.

З червоним на грудях хрестом

поранених несе дівчина.

Стоїть із Харкова Андрій,

Сашко тримає оборону,

він тут вже 48 днів,

як сам приїхав з Краснодону.

Ось знову хвиля йде атак,

усе змітають водомети,

морозно трішки: «-2»,

горять позаду вже намети…

 

ІІІ читець. Всіх щільно взяли у кільце,

здається ось наш дух зламають,

та хтось із права затягнув

Вкраїни Гімн… усі співають.

Тримати крепко треба щит,

бо там позаду наші діти,

батьки стоять і матері,

нема куди нам відступити.

Лунає вибух поруч десь,

то світло-шумова граната,

це «Беркут» мило передав,

нам подарунок від Ґаранта.

І ще учора ти і я

були звичайні активісти,

А вже сьогодні всі ми тут

банд формування, терористи.

 

ІV читець.Упала зірка, як сльоза,
і вже нащупувалась рима;
сіріла ніч, курилась “Прима”,
світанок обрій перезав.
Ми поверталися в бліндаж,
в тепло і сморід, тишу й глину,
ламала втома наші спини,
і сон ішов на абордаж,
Побрязкували калаші,
десь треті півні проспівали,
а ми солоно жартували
і реготали від душі.
Роса сріблилась у траві,
диміло вогнище ранкове,
займався день, була Покрова,
і ми були усі живі.                       (Роман Семисал)

 

 (Читці виходять за лаштунки сцени)

Десятий протестувальник. 13 грудня  відбувся круглий стіл за участютрьох лідерів опозиції –  Яценюка, Кличка, Тягнибока та Президента України Януковича. Але конкретних питань про відставки Уряду, звільнення затриманих, покарання винних не вирішено.

15 грудня Народне віче ухвалило рішення не підписувати угоду про вступ України доМитного союзу. Хвиля протестів прокотилася світом. Українці вийшли на вулиці, щоб підтримати земляків.

Одинадцятий протестувальник. Майдан, що є виразником волі мільйонів українців, активний та дієвий,  стає реальною силою, що мирним шляхом домагається виконання своїх законних вимог і забезпечення справедливості в в своїй державі. 23 грудня 2013 року  коменданти Штабу національного спротиву закликали киян і всіх українців відзначити новорічні та Різдвяні свята на Майдані Незалежності і тисячі людей святкували Новий 2013 рік разом.

Перший протестувальник. З інтерактивного майданчика артисти вітали Майдан і всю Україну зі святом Нового року та Різдвом Христовим. Церкви Києва та інших міст провели святковий передзвін. Святкове Богослужіння, вертепи, колядки об’єднало в столиці і по всій Україні мілліони. Український Майдан вразив своїм розмахом святкування весь світ.

Другий протестувальник. А 16 січня 2014 року Верховною Радою без обговорення, простим підняттям рук  було прийнято пакет «Законів про диктатуру», що відкривали провладцям шлях до масових репресій, надавали ще більшу свободу дій для  покарання учасників акцій протесту, мали на меті криміналізувати громадянське суспільство.

Третій протестувальник. 19 січня 2014 року у Києві на Народному Віче зібралось десятки тисяч мітингувальників, що висловили своє обурення ухваленню «Законів 16 січня». Поступово мирна акція переросла в жорстке протистояння з міліцією та внутрішніми військами. Беркутівцізастосувалиспецзасоби і, незважаючи на мінусову температуру повітря,водомет.

Четвертий протестувальник. Події, що відбулися з 19 по 22 січня 2014 року на Майдані, ще називають «Кривава водохреща», або «Вогнехреща». Це була найгарячіша фаза у протистоянні народу і влади.

 

П’ятий протестувальник. Фінальним і найбільш драматичним етапом революції стали події у Києві 18-20 лютого, в ході яких загинуло більше сотні кращих наших синів і дочок. Розгони Євромайдану відзначилися брутальним побиттям сотень людей, десятків журналістів. Поступово ці «штурми та розгони» переросли у велетенські акції спротиву, били дзвони всіх церков, акожен штурм сприймався в Україні як «боротьба не на життя, а на смерть».

 

Шостий протестувальник. На початку революційних подій, нікому і в голову не могло прийти, чим усе це обернеться… Слова «Слава Україні! Героям Слава!», що видавалися простим вітанням, набувають нового й особливого значення.

Сьомий протестувальник. Увесь світ облетіли кадри документальної хроніки, де молодий чоловік у будівельній касці стоїть на барикаді і проникливо, натхненно читає уривок з поеми Т.Г. Шевченка «Кавказ». Це Сергій Нігоян – українець вірменського походження з Дніпропетровщини.

Четвертий протестувальник.22 січня на вулиці Грушевського перші загиблі. Із вогнепальної зброї вбито Сергія Нігояна та Михайло Жизневського, білоруса з Київщини. За тиждень від ран у лікарнях помирають Роман Сеник зі Львівщини та родом з Волині Олександр Бадера.  Вони стали першими в ряд Небесної сотні.

 

П’ятий протестувальник. Як по іншому зазвучали «Слава Україні! Героям Слава!», гасла «Слава нації!», «Смерть ворогам!», «Душу й тіло ми положим за нашу свободу» … І що Майдан Незалежності – це, справді,  неймовірне місце, це СВОБОДА, це та потужна точка енергії українців, де  її Герої встигли відчути все: і радість, і безвихідь, і горе, і біль, і гордість, і повагу, і гідність.

(Зупиняють шину і вертаються на «барикади»)

Демонструється відеоролик «Доля» (додається). 

 

Інсценізація бою на барикаді

Під тривожну музику розгойдуються підвішені шини.

Київ. Майдан. Барикада. Куля влучає у повстанця. Він падає, кричить від несподіванки і болю.

Голоси. … Груди! Вiдкрийте йому груди… Швидше… Швидше…

Голоси. Там рана вiд кулi. Глибока. Кров витiкає.

 Каска злетiла, волосся розсипалося. Хлопцi нахилились над ним, пробують зупинити кров. На сцені поступово гасне світло.

Голос пораненого. …Менi не болить… Я – живий… Не болить…

Шепоче. Мамо… Я – живий… Я хочу жити… жити…

Сцена темна. Прожектор висвічує Ангела, одягненого в  білий одяг. Ангел підходить до розгойданих шин, зупиняє їх і виходить на авансцену.

Ангел. Не плачте, мамо. Ваш син у Небеснiй сотнi. Йому вже не болять рани. Вiн прийде, коли Ви спатимете, i розкаже, як любить Вас. Не плачте,тату. Дайте поплакати Українi. Вже не тече кров iз ран Вашого сина. Не пече йому у грудях бiльше. Вже у сотнi своїй небеснiй стоїть на вартi. Праворуч  вiд Бога. А ліворуч –  його побратими. Андрiйки, Васильки, Iванки, Назари, Устими –  усі тi, хто нинi названний Небесною сотнею. Вони були звичайнимихлопцями, а стали Героями, бо в мить останню вiддали нам найдорожче, що мали,  – життя своє. За нас вiддали. Аби ми жили. Долюбили за них, дiтей їхнiх доколихали, пiсень за них доспiвали. Не плачте, мамо. Дозвольте поплакати свiтовi.

 

Виходять читці

 

 

 

Читець.

 А сотнюНебесну вже зустріли небеса…

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров´ю перемішана сльоза….

А батько сина ще не відпускав..

Й заплакав Бог,побачивши загін:

Спереду – сотник ,молодий,вродливий

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній-сивий-сивий..

І рани їхні вже не їм болять..

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла…

Людмила Максимлюк (21.02 2014)

 

 

Небесний загін відлетів у небеса

Їх душі вже світять зорею.

У відблиску сяйва ранкова роса

Нас живить вогнем Прометея.

Колесо історії тільки вперед

Нові підминаєте милі 

Новітня історія пише сюжет

Від ваших сердець легкокрилих.

Герої у вічності… Кожен їх крок

Торує шляхи без упину

Герої ведуть нас до нових зірок

Во славу і честь України!

(Віталій Клімчук)  (2.10.2014 р.)

 

(Усі учасники заходу на сцені)

Звучить пісня  «Герої не вмирають» (слова Т. Байди, музика І. Баранюка).

До зали заходять діти, тримаючи у руках запалені лампадки.

На сцену виходять ведучі..

Ведучий. Низький уклін матерям і батькам, що виховали таких синів і дочок! Вшануємо хвилиною мовчання всіх, хто поклав життя за долю, за волю, за незалежність і свободу нашої з вами єдиної України!

Ведуча. Герої Небесної Сотні віддали своє життя за кожного з нас! Ми будемо пам’ятати про це!

Ведуча. По країні вже з’являються перші вулиці, майдани, школи, названі на честь Героїв Майдану, будуть зведені пам’ятники, відкриються музеї…

що

Ведуча. А ще ми  маємо піклуватися про тих, хто залишився без найдорожчих людей… Без своїх дітей та батьків, сестер та братів, чоловіків і дружин, рідних і друзів… І щоразу, при кожній нагоді, не залишати їх з горем наодинці. Це найменше, що ми можемо зробити для них. Вічна пам’ять героям!

Слава Україні! Слава нації!

 

Усі співають Гімн України.

 

Небесна сотня (казка лучанки)

– Мамо, чуєш? – спитав маленький Максимко у мами увечері перед сном. А хто нас охороняє?
– Ангели, сину.
– Ангели? Хто це?
– Небесні охоронці, маленький. Вони бережуть нас від зла, від сліз, від усього поганого.
– Але ж, мамо, хіба поганого не стається?
– Стається, Максимку, та тільки ж ангели нас боронять, але не можуть з нами боротися. Коли людина хоче добра, то й лиха з нею не станеться, а як ця людина недобра, то чинить зле. І тоді ангели плачуть.
– А які вони?
– Хто?
– Ангели, мамо.
– Ну, це довга історія, – усміхнулася мама, підбиваючи сину подушку.
– Розкажи.
– І ти ляжеш уже спати?
– Так, мамо.
– Гаразд. Було колись…
– Давно? – перебив Максимко.
– Та не те, щоб, та уже минуло, – спокійно відповіла мама. – Не перебивай, бо не розповідатиму.
– Не буду.
– Так от. Була колись одна країна. Та ж така, що прекраснішої від неї не було на цілий світ. З одного боку омивало її ніжне блакитне море, з іншого на сторожі стояли сиві, старі-старі гори, від лютих вітрів її захищали густі ліси, багаті на усілякого звіра, а в серці її пашіли золотом степи. Бурхливі ріки, щедрі врожаї, мудрі люди – така була ця країна. Та сталося лихо. Захопив цю країну володар, та такий злий і жадібний, що не сказати. Його посіпаки обкрадали народ, відбирали зерно, будинки, усі статки, які чесною працею збирали люди за своє життя. А хто не погоджувався, того хапали і саджали у в’язниці. Хоча й це не найгірше… І зайшло сонце над країною.
– Як це? – запитав Максимко.
– Так кажуть, коли все навколо стає погано. Ніби, немає просвітку серед лиха.
– А.
– Але ж ці люди, вони скинули володаря?
– Зачекай же! Одного дня не сила стала народові терпіти знущання. Повстав він. Аж від моря вже до гір, лісів і степів, здійнялася буря. Страшна вона була, сину. Божевільний володар дістав гармати і рушниці, його посіпаки, які тоді ще нікого та нічого не боялися, теж узялися до зброї та розбоїв.
– І що? – хлопчик вболівав за чудесну країну з її сміливими мешканцями.
– Не злякався мужній народ. Беззбройні, та сміливі, виходили люди один на один проти володаревих посіпак. Спочатку поодинці, потім хвилями, і день за днем ці хвилі ставали усе нестримнішими, усе сильнішими, поки одного дня людський гнів не змив володаря з його челяддю геть з країни.
– Мамо, а де ж про ангелів?
– Бачиш, сину. Люди, молоді та не дуже, йдучи на бій з темною силою, втрачали життя. Перший упав, другий, третій – їхні серця зупинялися від ворожих куль. Але побачили люди, що герої не вмирають, що, насправді, їхні душі, у світлі, сходять у небо, в золотих, сяючих обладунках, стаючи небесними ангелами, воїнами добра. Цілий загін ангелів, ціла небесна сотня постала перед райськими ворітьми. І Бог забрав їх до себе, всіх до одного, героїв з чистими душами, та наказав берегти свій народ, боронити від лихого. З тих пір, синочку, наші ангели-охоронці ось такі, вродливі, сміливі, загартовані у бою воїни. І це вони бережуть нас від усього на світі зла.
– Мамо, а наш тато, він теж ангел?
– Так, сину. І наш тато – ангел. Найсміливіший ангел…маленький, а ти так на нього схожий.
Хлопчик уже спав, уві сні йдучи посеред райського саду за руку із золотим крилатим воїном. А мама ще довго сиділа над ліжком сина, уже не стримуючи сліз.

 

Сподобалась стаття? Поділіться у соціальних мережах:



Оцініть статтю:

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (голосов: 1, в среднем: 5,00 из 5)
Loading...
 

Вам також буде цікавим

Comments:

Залишити відповідь