Перший урок у 3 класі. “Щиро Україну умієм любити, а в разі потреби – і захистити!”

Л.М. Табальчук, учитель початкових класів КЗ «НВО «ЗШ І-ІІІ ступенів № 31

з гімназійними класами, ЦДЮТ «Сузір’я» Кіровоградської міської ради Кіровоградської області»

ЩИРО УКРАЇНУ УМІЄМ ЛЮБИТИ, А В РАЗІ ПОТРЕБИ – І ЗАХИСТИТИ!

(Урок Мужності для учнів 3 класу)

Мета: продовжувати краєзнавчу роботу з дітьми; узагальнювати та розширювати знання учнів про героїчне минуле нашого міста; виховувати у школярів громадянсько-патріотичні почуття (любов до малої Батьківщини, гордість за своє місто та її героїв).

Обладнання: аудіоапаратура; олівці, папір, книга В. Шурапова «Гавроші з Балашівки».

Хід заходу

Оголошення теми і мети
1. «Мій рідний край – моя оселя» (Світлана Ніколаєвська).

Мій рідний край – моя оселя, Твій спів в душі завжди луна. Ти мелодійний та веселий – Співає радісно струна.

Ти, наче пісня журавлина, Чудова, сонячна земля!

Тебе ніколи не покину – Завжди з тобою буду я!

Для мене цей дарунок Бога Постав сапфіром добрих справ. Людське життя – важка дорога. Вузька стежина серед трав.

2. Мозковий штурм.

– Що ви знаєте про наше рідне місто? Коли воно засновано і чому?

Історична довідка: Кропивницький (до 2016 року – Кіровоград) розташований на берегах Інгулу (притока річки Південний Буг) при впадінні в нього річок Сугоклея і Біянка.

Місто виникло на території, де на рубежі XV—XVI століть зародилося козацтво. Місце під будівництво майбутньої фортеці було обрано в грудні 1752 року на підвищенні правого берега річки Інгул експедицією під командуванням генерала І.Ф. Глєбова. 30 липня 1752 року був затверджений проект фортеці. Охорону будівництва несли 200 запорізьких козаків.

Єлиcаветград будувався як фортеця для колонізації північного Причорномор’я, як форпост у боротьбі проти Туреччини і кримських татар, а

також проти гайдамаків: саме звідси виступило царське військо, яке зруйнувало Запорізьку Січ. Вона була неприступною твердинею, здатною витримати численні штурми і довгу облогу, служила базою для концентрації військ, здатних розгромити ворога.

Земляні вали форту частково збереглися до сих пір. Форт, який будувався упродовж п’яти років уважався тоді шедевром фортифікаційного мистецтва.

II. Героїка Другої світової війни

1. Відеоперегляд архівних матеріалів «Окупація Кіровограда».

Робота в групах.

Доберіть синоніми до слова війна. (Розмир, воєнні дії, свари, ворожнеча)

Учитель: Пройшли роки… Та в пам‘яті поколінь навічно закарбувався подвиг народу в найтяжчій із воєн, які знало людство. Довготривалим і важким був шлях народів до перемоги. Крізь вогонь і кров запеклих боїв, крізь страждання і смерть, гіркоту поразок і радість перемог, залишаючи тисячі братських могил, йшли люди до травневого ранку 45-го!..У боях за визволення міста Кіровограда загинули понад 36 тисяч радянських воїнів.

Пам‘ять про них увічнена в меморіальних дошках, пам‘ятниках, що зведені у місті. Пригадайте, діти, де вони розташовані.

Робота в парах «Меморіальні місця краю». (Відповіді учнів.)

Учитель: Роками, десятиліттями вдивлявся в закам‘янілі обличчя, сподіваючись знайти свого батька, поет-земляк Курганський Анатолій Порфирович. Свого батька він ніколи не бачив, оскільки пішов батько на війну ще до народження сина. При випадковій зустрічі на залізничному вокзалі односельчани навздогін гукнули: «Порфире, в тебе народився син!».

Хто ти, скажи, Невідомий солдат? Чом ти завмер, зупинився?

Знаю, що йшов ти на Кіровоград, Може в Інгул задивився?

Може, пітьма тобі шлях застеля Холодом, дротом колючим?

Може, тебе зупинила Земля Поглядом горя болючим?

Хто ти, скажи, Невідомий солдат? Чом ти завмер, зупинився?

Може, ти батько мій, може, мій брат В бронзу важку перелився.

Учитель: У роки Великої Вітчизняної війни з ворогом боролися не тільки регулярні частини Червоної Армії, а й діти. Діти війни… Їх дитинство закінчилось 22 червня 1941 року. Так, вони були дуже малі, щоб держати зброю, але вони наближали омріяну Перемогу, як могли. Підлітки стояли замість дорослих біля верстатів, відбудовували зруйновані міста і села. Їх примусово вивозили на роботи в Німеччину та концтабори. За покликом дитячих сердець вони ставали підпільниками, партизанами, щоб помститися ворогові за смерть батьків та братів, за всі нелюдські злочини німецького окупаційного режиму.

4. Виразне читання уривку з повісті «Гавроші з Балашівки» В. Шурапова.

Учитель: Володимир Шурапов у роки війни був ще зовсім дитиною. На власні очі бачив всі жахи окупації: бомбардування, розстріли, облави. Його книга знайомить нас лише з невеликим епізодом визволення міста. Діти бала- шівської околиці, які за окупації з радістю допомагали підпільникам: листівки клеїли, зривали оголошення, різали дроти, зустрічають нарешті визволителів. Вони відкладають нагальну для виживання справу – збирання мерзлих качанів, і незважаючи на мороз, носять снаряди артилеристам, машину яких вивели з ладу гітлерівці. Із такого щоденного героїзму складався літопис Перемоги.

Обговорення за твором В. Шурапова «Гавроші з Балашівки»

Коли і де відбуваються події у творі? (Це трапилося під Кіровоградом узимку 1944 року.)
Про яку околицю Кіровограда розповідається у творі? (Балашівську околицю.)
Скільки дітям було років? (Чотирнадцять років.)
Чим відрізнявся Петько від своїх хлопців-гаврошів? (Він був найписьменніший, найначитаніший – до війни закінчив шість класів. Він верховодив околишньою ватагою хлопців-гаврошів, таких же обідраних, латаних-перелатаних, як і сам.)
Як назвав Петько свою ватагу? (Організація, як гордовито називає її Петька.)
Де і коли виникла організація? (Виникла сама по собі тільки-но гітлерівці окупували місто. Тоді біля греблі, куди вони часто приходили купатися, ловити рибу, і вирішили називатися гаврошівцями.)
Хто такий Гаврош? (Їм сподобався хлопець Гаврош, про якого так цікаво і захоплено розповідав Петько.)
Де були батьки гаврошів? (Батьки всі пішли на фронт.)
Чим займалися діти? (Проколювали шини, били фари, випускали бензин з баків автомашин непроханих гостей, рахували залізничні військові ешелони, передавали записки до табору військовополонених, чи комусь відносили на квартиру борошно, хліб, молоко, коржі, мамалигу, бинти чи якийсь одяг, розклеювали листівки, зривали ворожі оголошення, розсипали по дорозі цвяхи, різали телефонні дроти – це вони робили таємничо, зухвало, захоплено, без усякого остраху і жалю.)

5. Роздум над відгуком про екскурсію «Вічна пам’ять героям!».

Героїчне сьогодення

1. Слухання вірша «Військові сини України».

Вже занадто багато ми чуємо Кожен день про кроки війни.

І навряд чи ми спокій відчуємо, Поки гинуть Вкраїни сини.

Прокидається наша людина Лише з думкою, кожного дня:

Стала мирна моя Україна…

Боже, хай закінчиться війна… Так, немає війни без убитих…

Загиблих душі приходять назад… Сліз дружин, матерів не спинити… Ти – герой, український солдат!

Наші хлопці – титану міцніше! Не беруть їх хай кулі та міни! Хай Господь захищає сильніше! Слава героям – синам України!

Учитель:Ніщо так не об‘єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна… Війна. Ще кілька років тому, ми не могли собі і уявити, що знову на нашу Батьківщину прийде війна. Люди об‗єдналися проти російського агресора. На полі битви – захисники, воїни. Це бійці, які зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України; лікарі, які в мирний час рятують поранених в АТО; волонтери, на плечах яких тримається наша армія.

2. Біографічна довідка:

Котовий Сергій Феліксович («Кот»)

Дата та місце народження: 15 січня 1988 р., м. Кіровоград. Звання: Молодший сержант.

Посада: Командир відділення.

Підрозділ: 93-я окрема механізована бригада. Обставини загибелі: Загинув 21 серпня 2014 р.

близько 17.00 внаслідок мінометного обстрілу в районі сел. Грабське, Амвросіївський район, Донецька область.

Сімейний стан: Залишилися батьки та сестра.

Черноморченко Ростислав Олександрович

Дата та місце народження: 23 березня 1992 р., м. Кіровоград. Дата та місце загибелі: 31 липня 2014 р., с. Василівка,

Амвросіївський район, Донецька область. Звання: Молодший сержант.

Посада: Інструктор кінологічного відділення. Підрозділ: Донецький прикордонний загін

Обставини загибелі: Загинув 31 липня 2014 р. під час мінометного обстрілу ВІПС «Василівка» (ВПС «Амвросіївка»)

в районі с. Василівка (Амвросіївський район) в Донецькій області. Разом з Ростиславом загинули старший солдат О. Басак, сержант О. Паршутін, молодший сержант С. Гулюк.

Паршутін Олег Володимирович

Сержант. Молодший інспектор прикордонної служби 1 категорії другого відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Іловайськ» ІІ категорії (тип А) Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління

Дата народження: 14.03.1975.

Дата та місце загибелі: 31.07.2014., під час обстрілу ВІПС

«Василівка» ВПС «Амвросіївка».

3. Хвилина мовчання.

Учитель: Прошу усіх хвилиною мовчання вшанувати наших земляків, учнів нашої школи, які загинули в АТО.

4. Перегляд відеофільму «Герої не вмирають».

Пам’яті героїв присвячується… Вірш №1:

Я знаю, чом в неньки Заплакані очі,

Чом твоя мама сумна. Це тому, що ти вчора Загинув, солдате,

А мама зосталась одна.

Вірш №2:

Мамо, пробач за мою стрімку вдачу. Вибач, рідненька, я вже не прийду. Мені не болить, я від болю не плачу, Я зараз душею до Бога іду.

IV. Підведення підсумків

1. Бесіда.

Учитель.

Про які історичні події в житті країни ми сьогодні говорили?
Твори яких авторів опрацювали?
Імена яких героїв запам‘ятали?
Який внесок можуть зробити учні у зміцнення та захист держави?

Учні: хороше навчання, заняття спортом, участь у волонтерському русі.

2. Есе «Ким я хочу стати…».

Асоціативний кущ «Символ миру».

Учитель: Здавна у всіх країнах символом миру є білий голуб. Існує традиція випускати голубів, як ознаку мирних намірів. Побудуйте асоціативний кущ.