Методичні поради до святкування Дня Незалежності України


Скачати
День Незалежності України

День Незалежності України

«Незалежне життя – ось де справжня мета!
Тільки вірний орел вільним птахом літа…
Тільки вірний орел своє щастя кує,
Тільки вірний народ і бере і дає.»
О.Олесь

Двадцять років для історії людської цивілізації – це лише одна мить. Для України, з  часу здобуття нею незалежності в 1991 р., ці двадцять років умістили цілу епоху, наповнену  подіями і процесами доленосного значення. У сферу міжнародного життя Україна увійшла не  як зовсім невідома країна. Вона була однією з держав – фундаторів ООН, брала активну участь  у зовнішньоекономічних зв’язках. Її добре знали в міжнародних культурних і спортивних  колах. Додала їй і сумної слави трагедія Чорнобиля, що стала по, суті, екологічною  катастрофою вселенського масштабу. Згідно з міжнародним правом держава народжується не  в результаті визнання іншими державами, а як наслідок волевиявлення своїх громадян, рішення народу. Акт про проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. знайшов  підтвердження під час всенародного референдуму 1 грудня 1991р.

Після проголошення Акту про державну незалежність України 24 серпня 1991 року, Україна задекларувала себе як суверенна, демократична, правова держава, що стала на шлях  розбудови громадянського суспільства.

З прийняттям Основного Закону – Конституції України, розпочався етап правового  закріплення нових умов і організаційно-правових засад діяльності інститутів громадянського  суспільства та державних органів.

Внаслідок здобуття незалежності Україна виявила намір інтегруватися в європейське та світове співтовариство, що, в свою чергу, сприяло розвиткові демократичних цінностей та інституцій. Однією з таких демократичних, правових інституцій є український парламент –Верховна Рада України.

Традиції сучасного українського парламентаризму своїм корінням сягають у історію східного слов’янства. Передісторія виникнення якого, як інституту представницької влади, пов’язується з історичними формами прямої демократії, однією з яких було віче часів Київської Русі.

Наступним яскравим періодом в історії розвитку українського парламентаризму була козацька доба ХV-ХVІІ ст. У цьому періоді слід виділити два значних елементи – козацькі ради та проголошення в квітні 1710 року Конституції гетьмана Пилипа Орлика. Перша в Європі Конституція Пилипа Орлика – безсмертна слава української думки і української свободи. Ця Конституція була першим конституційним актом, що народився на українських теренах і мав суттєвий вплив на демократичний розвиток державного устрою в Україні. Вся наша подальша історія засвідчила – в народній пам’яті прагнення свободи залишилося
назавжди.

Багатовікові демократичні традиції акумулювалися під час революційних подій 1917-1918 рр., що вилилися у спробу відновлення української державності. Створена в березні 1917 р. Центральна Рада перетворилася на об’єднавчий і координаційний центр українського народно-визвольного руху з гаслом автономії України.

Після проголошення ІІІ Універсалу Центральна Рада стала верховним законодавчим органом Української Народної Республіки. Хоча в жодному зі своїх законодавчих документів Центральна Рада і не називала себе парламентом, але, по суті, вона виконувала його функції.

Наступним етапом у процесі розвитку українського парламентаризму була Верховна Рада Української РСР, яка уособлювала державну законодавчу владу в республіці.

6 березня 1919 р. у м. Харкові на ІІІ Всеукраїнському з’їзді Рад було затверджено проект першої Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки. Остаточна її редакція прийнята Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом 14 березня 1919 року.

У зв’язку з утворенням СРСР і прийняттям першої Конституції Радянського Союзу (січень 1924 р.) були внесені відповідні зміни до Конституції України, а ХІ Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив нову Конституцію УРСР, що внесла зміни щодо адміністративного устрою (до складу УРСР з 12.10.1924 р. до 02.08.1940 р. – увійшла Молдавська Автономна Соціалістична Радянська Республіка). Верховна Рада Української РСР, як законодавчий орган, була вперше створена в результаті прийняття Конституції УРСР (прийнята на Надзвичайному ХІV Всеукраїнському з’їзді Рад, 30 січня 1937 р.) на підставі норм третього розділу “Найвищі органи державної влади УРСР”. Верховна Рада формувалася шляхом загальних і прямих
виборів, причому був визначений принцип представництва – один депутат від 100 тис. населення.

Четверта Конституція УРСР прийнята 20 червня 1978 р. позачерговою сьомою сесією Верховної Ради України. Її текст розроблено на основі Конституції СРСР 1977 р., яка відобразила новий етап розвитку держави – побудову в СРСР розвинутого соціалістичного суспільства.

Усі чотири Конституції Радянської України були документами політичними і розроблялися спершу в ідеологічних відділах ЦК КПРС, а оскільки Україна була республікою у складі СРСР, то дані конституційні акти з певним застереженням можна віднести до групи основних законів держави.

16 липня 1990 року Верховна Рада України прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларація стверджувала сучасну назву держави – Україна, вводила до офіційного легітимного обігу категорії «національна держава», підкреслювала приналежність до українського народу – єдиного джерела державної влади – громадян усіх національностей, констатувала верховенство Конституції та законів республіки на своїй території, розмежовувала владу на законодавчу, виконавчу та судову, гарантувала громадянам рівність перед законом, права та свободи, передбачені як Конституцією УРСР, так і нормами міжнародного права, територіальне верховенство та недоторканість кордонів, економічну
самостійність і захист усіх форм власності, економічну безпеку та національно-культурне
відродження українського народу. Проголошуючи свій намір стати в майбутньому
нейтральною державою, Україна заявила про своє право на власні збройні сили, внутрішні
війська й органи державної безпеки, безпосередні та рівноправні відносини з іншими
учасниками – суб’єктами міжнародного права, визнавала пріоритети загальнолюдських
цінностей, норм міжнародного права над внутрішнім правовим полем. Наступним кроком
України на шляху до незалежності стало проголошення Верховною Радою України Акту про
державну незалежність (24 серпня 1991 р.). Верховна Рада, реалізуючи положення Декларації
про державний суверенітет, урочисто проголосила незалежність України та створення
самостійної Української держави – України. В одному пункті Акт проголошення незалежності
України повторював положення Декларації про неподільність і недоторканість території
України, а в іншому фіксував суттєві зрушення: Декларація стверджувала лише верховенство
Конституції і законів УРСР на своїй території, а Акт наголошував, що на території України
мають чинність виключно Конституція та закони України.
Перший всеукраїнський референдум, що відбувся 1 грудня 1991 р., відіграв доленосну
роль у становленні України як незалежної держави, підтвердив леґітимність і надав найвищої
юридичної сили прийнятому Верховною Радою Української РСР Акта проголошення
незалежності України. Цей референдум довів реальну спроможність українського народу
самостійно вирішувати найважливіші питання суспільного та державного життя.
28 січня 1992 року сесія Верховної Ради України більшістю голосів прийняла
Постанову про Державний прапор України. У ній було визначено колір смуг, з яких
складається прапор, та співвідношення ширини й довжини прапора.
У 1992 р. на конституційному рівні було визначено принцип поділу влади, внаслідок
чого парламент набув цивілізованого вигляду – із колективної інституції, наділеної формально
необмеженою владою, почав набувати рис класичного законодавчого органу демократичної
держави.
Після здобуття Україною незалежності, політичний розвиток у країні дедалі більше
стверджується на шляху парламентської демократії, а боротьба різноманітних політичних сил
набуває політичних форм. Головним надбанням України, як незалежної держави та новою віхою в розвитку
українського парламентаризму стало прийняття 28 червня 1996 року нової Конституції
України. Вона є надзвичайно важливим політико-правовим документом довгострокової дії,
фундаментом не лише сучасних, а й майбутніх перетворень у суспільстві, основою його
консолідації. Конституція закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої,
насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Вона заклала
серйозні завдання для розвитку та зміцнення демократичної, соціальної та правової держави.
У новітній історії України є дата, яку можна назвати найважливішою: 24 серпня 1991
року. Це – День Незалежності, який ми відзначаємо вже двадцятий рік. Цього дня двадцять
років тому народилася Незалежна Україна. Відбулася подія, про яку мріяли десятки поколінь
українського народу впродовж багатьох століть.
Двічі у середині XVII та на початку ХХ ст., українці намагалися збудувати незалежну
державу. Багаторічні жорстокі війни, що велися в ім’я досягнення незалежності, через різні
причини не завершилися успіхом. Проте в цих війнах гартувалася воля українського народу,
зростала його національна самосвідомість, народжувалися традиції, які впливали на
ментальність українців, змушували їх не забувати під чужоземним пресингом, чиїх батьків
вони діти.
У незабутні серпневі дні 1991 р. було розв’язано доленосне питання про вихід із
держави, яка тримала Україну в своїх жорстоких обіймах з 1654 р. За ці роки зроблено вже
багато, але належить зробити ще більше.
Двадцять років тому ми вступили в абсолютно нову епоху, нову якість, яка
матеріалізується у зовсім іншій державі, іншому суспільстві, іншій нації. За масштабами і
радикальністю змін, які приніс цей поворот історії, його можна порівняти з хрещенням
Київської Русі. З розпадом Радянського Союзу на очах усього світу зламано до самих основ
пов’язані з ним суспільно-політичний лад, економічну систему, спосіб життя, ідеологію та
комплекс духовних цінностей. Проголошення незалежності України поклало початок
тривалим і дуже складним трансформаційним процесам.
У давній і недавній вітчизняній історії немало таких знакових постатей – від Богдана
Хмельницького до Олеся Гончара. Усі вони, по-своєму і відповідно до історичних та життєвих
обставин, переслідували священну мету – зберегти Україну для України.
Пророче Шевченкове слово, праця мислителів і подвижників наших від Франка і
Грушевського до Хвильового і Стуса вселила в нас непохитну віру в Україну. Неопалимою
купиною освітлює ця віра весь наш пройдений і майбутній шлях. У найтяжчі часи наші
предки, наші батьки і діди, не зреклися її.

Сучасність загострює потребу в політичній еліті, духовному авангарді, які мають
зосереджуватися на формуванні та утвердженні об’єднавчих засад українського суспільства,
реалізації його потенціалу. Для цього слід зробити гуманітарну політику пріоритетною в
державі. Це означає, що головним джерелом, головним критерієм розвитку сучасного
суспільства та держави мають стати культура, наука, освіта, інтелект.

Незалежність і державність зріли у глибинах нашого тисячолітнього минулого і
проростали навіть у часи бездержавності, національного та соціального гніту. Наш народ
пам’ятає і радість перемог, і гіркоту поразок, тріумфи і приниження, героїв і відступників.
Тому, відзначаючи День незалежності України, ми глибоко усвідомлюємо: сучасним і
майбутнім поколінням належить завершити те, за що боролися кращі представники
українського народу. І ця висока мета має додати всім нам сил і натхнення.
Важлива роль у відзначенні цієї дати в історії країни належить бібліотекам. Робота
бібліотек повинна бути спрямована на популяризацію літератури з питань суспільно –
політичного та економічного життя країни, досягнень в державі, постійне інформування про
введення в дію нових законів та законодавчих актів.

З метою популяризації знань серед читачів, рекомендуємо організувати і провести в
бібліотеках такі заходи :

Сподобалась стаття? Поділіться у соціальних мережах:



Оцініть статтю:

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Еще нет голосов, оставьте первым)
Loading...
 

Вам також буде цікавим

Comments:

Залишити відповідь