Сценарій проведення виховної години на тему: “Мистецтво навчання”


Скачати

Мета: сприяти усвідомленню студентами важливості набут­тя освіти; допомогти студентам визначити шляхи вдосконалення власних навичок, навчати само­стійно здобувати знання; виховувати в студентах пот­ребу в постійній самоосвітній діяльності.

 

Обладнання: гілка з паперовим листям (на кожному листочку на­писано афоризм або народний вислів на тему нав­чання); роздрукована пам’ятка «10 умов успішного навчання», чисті аркуші паперу, олівці або ручки.

 

Коментар: до проведення заходу куратор залучає студентів-читців (десять осіб).

 

Хід заняття

Тема сьогоднішньої години спілкування обрана не ви­падково. Вона зумовлена потребами нашого часу.

Давайте поміркуємо. Як ви гадаєте, чому законодавство України визначає для кожного громадянина нашої держа­ви обов’язковою саме повну загальну середню освіту? Хіба не можна обмежитися обов’язковою початковою чи хоча б неповною середньою? Здається, стільки державних коштів було б збережено, а натомість впроваджено дванадцятиріч­ну середню школу. Крім того, щороку зростає кількість сту­дентів вищих навчальних закладів. Та, навіть отримавши диплом, багато хто на цьому не зупиняється, а продовжує навчання в аспірантурі, докторантурі, вчиться заочно, здо­буваючи другу спеціальність.

Чи вважаєте ви, що багаторічна освіта є нагальною по­требою людини? Чому?

Чи згодні ви з думкою, що праця корисніша за навчан­ня? Чому?

Чим зумовлений зростаючий попит на вищу освіту?

Бачу, вас не потрібно переконувати у тому, що сучасний світ потребує людини з високим рівнем загальної культури, освіти, людини цілеспрямованої, мобільної, здатної швидко орієнтуватися і приймати оптимальні рішення у складних обставинах. Цей перелік вимог сучасності до людини мож­на продовжувати і продовжувати. Але безперечним зали­шається одне: чим вищий рівень знань людини, тим більше вона відповідає всім цим вимогам, тим ширші можливості відкриваються перед нею, тим легше знаходить вона своє місце в суспільстві.

Нині, на початку третього тисячоліття, людство перехо­дить від суспільства індустріального до суспільства інфор­маційного. Це вимагає від молоді, яка вступає в самостійне життя, глибоких знань, високого інтелектуального й фізич­ного розвитку.

Соціологи давно вже визначили, що людина, яка має пов­ну середню освіту, у 2—3 рази швидше оволодіває робітни­чою професією, працює набагато продуктивніше, якісніше, бо стає відповідальнішою, вносить у роботу щось духовне. Однак оволодіння знаннями, набуття певної професії зовсім не озна­чає, що по закінченні навчання людині все життя доведеться займатися однією і тією ж справою. Життя не стоїть на місці. Змінюються технології, змінюються, а то й зовсім зникають самі професії, з’являються нові спеціальності. Тобто сього­дення вимагає мобільного фахівця, здатного швидко адап­туватися в нових умовах професійної діяльності. Час диктує нам свої вимоги: хочеш не відставати від життя — учись!

Тому питання здобуття освіти стає чи не найголовнішою для більшості молоді. Багато нинішніх негараздів ужитті нашої країни можна пояснити браком кваліфікованих фа­хівців, недостатньою компетентністю високих посадових осіб, які неспроможні йти в ногу з часом. До того ж добро­бут будь-якої держави більшою мірою залежать від інтелек­туального потенціалу, рівня освіченості її громадян.

За твердженням учених 16—18-річний юнак за рік здат­ний засвоїти стільки знань, скільки 30-літня людина за три роки. Можна лише пошкодувати, що роки юності деяких людей позначені марнотратством часу, що відпущені при­родою молодій людині, блискучі можливості не використо­вуються. Хіба не від цього застерігав свого юного друга Ми­хайла Ковалинського наш великий просвітитель-гуманіст Григорій Сковорода в одному зі своїх листів: «О мій найдо­рожчий Михаиле! Стережися ці деньки витрачати на пусте. Пам’ятай, що вони скарб… Я ніколи не перестану переко­нувати тебе, щоб ти присвятив себе не вульгарним музам, а прекрасним ділам… а для заохоти не можу не скориста­тися такими словами Еразма [Ротердамського]: «Пам’ятай, що ніщо не минає так швидко, як юність». Хай також за­вжди живе в твоїй душі і такий вислів Плінія: «Загублений той час, який ти не використав на навчання».

Ця порада славетного філософа — лише краплинка з ві­ковічної скарбниці світової мудрості. Давайте прилучимося до цієї скарбниці завдяки ось цій гілочці з великого «Дере­ва пізнання».

 

Творче завдання «Мудрість з Дерева пізнання».

Куратор  передає по рядах класу гілку. Студенти  по черзі зривають із гілки листочки з мудрими висловами. Кожен, зірвавши листочок, має прочитати вислів і пояснити його значення своїми словами.

Орієнтовний список висловів:

Вчення і труд поруч ідуть. {Українська народна приказка.)

Постав над собою і сто вчителів — вони виявляться без­силими, якщо ти не зможеш сам примусити себе і сам ви­магати від себе. {Василь Сухомлинський.)

Не помиляється той, хто нічого не робить. (Латинська мудрість.)

Не йди найлегшим шляхом. Вибирай завжди шлях най­важчий. Переборення труднощів підносить людину. (Василь Сухомлинський.)

Вчений іде, а неук слідом спотикається. (Українська на­родна приказка.)

Згаяного часу конем не здоженеш. (Українська народна приказка.)

Справжню людину завжди вабить туди, де важко. (Отто Шмідт.)

Без муки немає науки. (Українська народна приказка.)

Час — дорогоцінний подарунок, даний нам, щоб у ньому стати розумнішими, кращими, мудрішими й досконаліши­ми. (Томас Манн.)

Чого навчився, того за плечима не носити. (Українська народна приказка.)

Знання тільки тоді знання, коли воно набуте зусиллями думки, а не пам’яттю. (Лев Толстой.)

Чого Івась не навчиться, того й Іван не буде знати. (Ук­раїнська народна приказка.)

Коріння навчання гірке, зате плід його солодкий. (Фран­цузька народна приказка.)

Вважай нещасним той день чи годину, коли ти не дізнав­ся нічого нового і нічого не додав до своєї освіти. (Костян­тин Ушинський.)

Не кажи «не вмію», а кажи «навчуся». (Українська на­родна приказка.)

Люди перестають мислити, коли перестають читати. (Дені Дідро.)

Вік живи — вік учись. (Українська народна приказка.)

Мудрий ніхто не вродився, а навчився. (Українська на­родна приказка.)

Пташка красна пір’ям, а людина — знаннями. (Українсь­ка народна приказка.)

Доводити людині необхідність знань — це все одно, що переконувати її у корисності зору. (Максим Горький.)

Читаючи авторів, які добре пишуть, звикаєш добре го­ворити. (Вольтер.)

Не вміти добре виражати свої думки — недолік; але не мати самостійних думок — набагато більший; самостійні ж думки випливають лише із самостійно набутих знань. (Кос­тянтин Ушинський.)

Чим більше я знаю, тим ширші кордони непізнаного. (Кант.)

Ніколи не думайте, що ви вже все знаєте. І як би висо­ко не оцінювали вас, завжди майте мужність сказати собі: я неук. (Іван Павлов.)

 

Ми вже відзначали, що головні ознаки сучасного жит­тя — швидка зміна технологій, суспільних, економічних, виробничих обставин. Тому жоден навчальний заклад не може забезпечити людину знаннями на все життя, бо самі знання швидко застарівають. Переконаємося в цьому на конкретному прикладі.

Випускник коледжу працює на конвеєрі, збирає якийсь вузол автомобіля. Мине 4—5 років, і модель авто зміниться, обладнання оновиться, технологія випуску удосконалиться. Стануть іншими й умови праці. Знання фахівця застаріють, відчуватиметься їх нестача, необхідно буде знову навчати­ся, щоб не втратити кваліфікації.

Сьогодні дуже гостро стоїть питання про безперервну ос­віту, про те, що випускник школи, коледжу повинен бути готовий вчитися протягом усього життя, а для цього за шкільною лавою вам треба не просто засвоїти певний обсяг знань, а оволодіти культурою розумової діяльності, культу­рою мислення.

Творчого підходу до навчання, здатності до самоосві­ти, потенціалу до постійного інтелектуального розвитку, уміння застосовувати набуті знання на практиці — ось чого вимагатиме від вас життя за шкільним порогом.

Людина, спрагла до знань, відчуває постійну потребу в їх поповненні. Чим більше вона пізнає, тим більше їй хо­четься знати, бо нові поняття, наукові відкриття, ідеї роз­ширюють коло інтересів, відкривають привабливі обрії ще не пізнаного.

Космонавт Андріян Ніколаєв згадував: «Якось Генераль­ний конструктор Сергій Павлович Корольов під час прогу­лянки з космонавтами несподівано здивував запитанням: чи вміємо ми вчитися? Помітивши загальне збентеження, пояснив: «Постійно навчаючись, людина здатна творити нове, а саме така праця є справжньою радістю».

Жодна справа не принесе радості, якщо ми не вміємо її виконувати. Тож треба наполегливо виробляти в собі вмін­ня вчитися, щоб навіть після тривалої, утомливої навчаль­ної праці відчувати велике задоволення, підсилене радістю пізнання, вірою в силу свого розуму й волі.

Школярів за видом їх головної діяльності — навчан­ня — можна з повним правом віднести до людей розумової праці. Інтелектуальна робота учня є суспільно значимою, має величезну соціальну цінність, вимагає від школяра не­абиякої наполегливості, сили волі, високої самодисциплі­ни й мужності. Так, саме мужності, щоб не зігнутися перед труднощами, невдачами, уміти долати їх, доводити розпо­чате до кінця. На жаль, далеко не всім учням притаманні такі якості.

В одній зі своїх статей академік Леонід Занков наводить такий факт: напередодні закінчення школи випускників попросили відповісти на запитання: чому їх не навчила школа? Ось типова відповідь: «Нас мало вчили творчості, ініціативності, самостійності, навіть відважності у прагнен­нях. Нам не вистачає сміливості вирішувати самим за себе, і часто розв’язання своїх проблем ми перекладаємо на вчи­телів і батьків».

Проте хіба лише педагоги повинні формувати, вихову­вати в учнів творчість, ініціативність, самостійність? Хіба від самих школярів нічого не залежить? Звичайно, легше дочекатися розв’язання незрозумілої задачі від сусіда по парті, ніж примусити себе до зайвої години занять зі склад­ної теми. Легше діждатися, щоб учитель розказав, показав, звідки переписати, перемалювати щось для реферату, ніж самому перегорнути купу товстих і не завжди цікавих книг. Без прагнення знайти своє бачення проблеми, вкласти свої думки і почуття, власне «Я» у виконувану роботу годі й очі­кувати появи у своєму характері ініціативності, здатності творчо сміливо мислити, бо вони — завжди наслідок напру­женої, наполегливої, цілеспрямованої систематичної праці задля розвитку своїх здібностей, інтелекту, задля зміцнен­ня сили волі.

Нам відомо чимало людей, чия сила волі, наполеглива праця гідні наслідування. Про них вам розкажуть сторінки усного журналу.

Перша сторінка журналу — «Праця на межі своїх мож­ливостей — шлях до геніальності?».

 

Наперед виходять у ч н і – ч и т ц і.

1-й студент. Великий американський винахідник То­мас Едісон зазначав, що для продуктивної роботи необхід­но мати один відсоток таланту і натхнення, а дев’яносто дев’ять відсотків — працездатності. Сам Едісон понад 50 років працював щодня у середньому по 19 годин, а при створенні акумулятора провів десятки тисяч дослідів.

Яскравим прикладом самовиховання таланту і праце­здатності може слугувати й Антон Чехов, якому вдалося ви­ховати в собі таку високодуховну особистість, яка відпові­дала усім його вимогам. Узагальнюючи свій досвід, у листі до брата він писав: «Тут потрібні безперервна денна й ніч­на праця, вічне читання, штудіювання, воля… Тут дорога кожна година».

2-студент. Автор картини «Запорожці пишуть лис­та турецькому султану» Ілля Рєпін, коли в нього на схилі років почала всихати від постійного напруження права рука, навчився працювати лівою, пристосувавши палітру на шиї з допомогою особливих ременів.

3-студент. Відоме усьому світові й ім’я Ольги Скороходової— сліпоглухонімої жінки, авторки книги «Як я сприймаю, уявляю і розумію оточуючий світ». Неймовір­ними зусиллями ця людина максимально розвинула свої здібності, досягла вищого рівня освіти, здобула науковий ступінь кандидата наук, крок за кроком відвойовувала в бо­ротьбі зі своєю недугою навколишній світ.

4-студент. Відомий академік, дослідник Арктики Отто Шмідт у 14-річному віці склав план-програму свого життя: визначив, які книги треба прочитати, якими на­уками оволодіти, які проблеми розв’язати, як розвиватися фізично. Та коли він підрахував, скільки років знадобить­ся йому, щоб усе заплановане виконати, то з’ясувалося: близько 900 років. Юний Отто скоротив програму — знову немислимий результат: 500 років. Скоротив іще — вийшло 150 років. На цьому зупинився, бо надто важливим і необ­хідним було для нього те, що лишилося у програмі. Розпла­нувавши своє життя до хвилини, працюючи на межі мож­ливостей, учений навіть перевиконав 150-річну програму. Помер Отто Юлійович Шмідт на 65-му році життя. Отже, за 50 років він творчо прожив 150, утричі перевищивши «норму».

1-йстудент. Ви можете сказати: а чи треба так себе пе­ревантажувати, виснажувати? Однак хай кожен із нас спро­бує зараз чесно відповісти на запитання: чого у мене біль­ше — перевантажень чи недовантажень? Навряд чи хтось відповість, що він надто перевантажений. І не дивно. Багато хто часто робить скоріше те, що хочеться, що до вподоби, а не те, що треба. Крім того, на уроці і під час виконан­ня домашніх завдань учні втомлюються здебільшого не від того, що багато розумово працюють, а від того, що не вміють працювати.

2-й студент. Недовантаження — річ надзвичайно небез­печна. Людина, яка не займається фізкультурою, фізичною працею, недовантажує роботою свої м’язи, зрештою стає кво­лою, слабкою, а недовантажувати роботою мозок — значить не лише уповільнювати його розвиток, але й привчати до об­меженості мислення, позбавляти себе радості пізнання.

Тут доречно згадати притчу про бритву, яку любив роз­повідати своїм учням Леонардо да Вінчі.

«Якось промінь сонця упав на бритву, і вона засяяла, осліплюючи всіх навколо. Побачивши своє відображення у дзеркалі, бритва прийшла в захоплення, але одразу ж згадала, що їй щоденно доводиться голити густі чоловічі бороди, а перед цим її точать на грубому бруску, наводять на ремені. І вирішила вона сховатися у потайному місці, щоб зберегти свою красу від тяжкої роботи. Минув якийсь час, і бритві знову захотілося подивитися на себе у дзер­калі, та не блищало тепер її лезо, бо було роз’їдене грубою іржею і зазубрилося, як пилка… Ось так і розум людський хиріє та іржавіє у бездіяльності.»

Тож треба вже у шкільні роки не ховатися від трудно­щів, боятися бездіяльності мозку, привчати його до напру­женої праці, долати звичку зайвий раз відпочити.

 

Говорить куратор.

Давно помічено, що краще вчаться і більше встигають ті школярі, які не бояться себе перевантажити, які поспішають і спортивну секцію відвідати, і в художній самодіяльності взяти участь, і відвідати музичну чи художню школу, і вдо­ма батькам допомогти, та й домашнє завдання виконати.

Напружений ритм життя мобілізує фізичні, інтелектуаль­ні, емоційні резерви людини, примножує її сили.

У кожного з цих учнів зазвичай є улюблена справа, яка теж дисциплінує, загартовує характер, волю, привчає ці­нувати, раціонально використовувати час, дотримуватися чіткого розпорядку дня, а високі вимоги школяра до себе — тільки на користь, адже вироблені змалку звички згодом перейдуть у сталі норми життя, допоможуть іти в ногу з на­шим стрімким, динамічним часом.

Наступна сторінка журналу — «Авторитетні поради».

 

Виступ студентів-читців.

5-й студент. Першим нашим порадником на цій сторін­ці усного журналу буде Юрій Іванович Мальований — доктор педагогічних наук, член-кореспондент Академії педагогічних наук України. Послухайте його звернення до шкільної молоді.

6-йстудент. «Дуже важливо, як саме відповідає учень на запитання: а навіщо, власне, я вчуся? Заради атестату? Заради інституту? Заради цікавої, добре оплачуваної робо­ти? Усе це само по собі добре, але чи не занадто вже це практичний, приземлений погляд на світ і своє місце в ньо­му? Молодість часто буває короткозорою. Треба розуміти, що головна мета твоїх зусиль на шкільній лаві — твій сві­тогляд, твій інтелект, твої запити й потреби, усе те, що до­поможе тобі стати корисним членом суспільства, щасливою людиною.»

7-й студент. Нелегко, здавалося б, встановити прямий зв’язок між чемністю продавщиці, яка обслуговує нас, і тим фактом, скажімо, що вона читала «Війну і мир», а не тільки дивилася фільм. Або між знанням сучасної фізики і майстерністю диригента… а такий зв’язок є. Він утому, що кожне нове знання не тільки збагачує нас інтелектуаль­но — воно додає нам упевненості в собі, внутрішньої неза­лежності, воно розсуває стіни нашого внутрішнього світу, і ми почуваємося поміж людей рівними серед рівних. Без цього не можна бути щасливим.

8-й студент. Так уже влаштовані люди: завжди праг­немо більшого, ніж досягнуто. Як повітря, потрібне нам відчуття власного зростання, впевненість утому, що завтра життя наше буде повніше, змістовніше, цікавіше, ніж учо­ра й сьогодні. Нехай навіть ми мусимо добиватися цього ціною неабияких зусиль.

9-й студент. Ну, а якщо в особистій перспективі не за­плановано ні університету, ні коледжу? Що тоді — зупинка назавжди і заздрість до тих щасливців, які долають нелегкі граніти науки?.. Звичайно, ні. Життя пропонує кожному з нас безліч інших способів зростати, розумнішати, багаті­шати на знання. Більш того, воно постійно спонукає нас до цього — своїм напруженим ритмом та перепонами. Аби лиш не ставали ми в позицію отого безтурботного хлопчи­ка з дитячого вірша Маяковського: «Хай мене научать!» Повірте, найкращий професор і наймудріша книга здат­ні дати нам рівно стільки знань, скільки ми схочемо від них узяти, — і не більше. Вслухайтеся-но саме в оце слово: «вчитися» — себто, вчити себе.

10-йстудент. Між іншим, у цьому є найвища насолода: вчитися не заради оцінок, не задля диплома, а просто так, тому що цікаво. Вчитися свідомо, повсякчасно і щиро
у людей, які поруч, у розумної книги. Жити, настроївши душу і розум на хвилю пізнання світу.

Життя складається з хвилин, годин, днів. «Завтра» дуже швидко перетворюється на «сьогодні». Усе, завойова­не нами зараз, неминуче відлунюється в нашій майбутній долі. Усе, втрачене зараз, втрачено, можливо, назавжди.

 

Говорить куратор.

Протягом кількох років спостерігається одне й те саме явище — своєрідний «спалах свідомості» серед учнів старших класів. Де й поділася вчорашня легковажність: перед нами люди, ладні працювати без сну та відпочинку. І єдине, на що вони нарікають,— брак часу. Складається враження, що до них нараз дійшли ті істини, котрі невтомно, протягом бага­тьох років проголошували їм учителі й батьки. Тепер стар­шокласники сповна розуміють, що, коли не вчитися зараз, потім буде пізно, що «доросле» життя стукає у двері. Але до багатьох оте прозріння приходить надто пізно. Вони вже не можуть повернути те, що так необачно втрачалося у по­передніх класах, і вчитель безсилий їм допомогти. Отже, як і в кожнім ділі, у навчанні потрібна система разом із чітким розумінням своїх зусиль.

Замолоду багатьом із нас здається, що життя безкінечне. Усе ще попереду, все збудеться, справдиться. Коли? Потім, колись, пізніше… а як оте «потім» настає, часто-густо ви­являється, що людина… спізнилася, з сумом оглядається вона у прожиті літа і знаходить там чимало моментів, які могли б круто повернути все її життя. Але щоразу щось ставало на заваді. Безтурботність? Легковажність? Звичка? Душевні лінощі? Брак мужності?.. І людина зараховує себе до невдах, винуватить усіх і вся: учителів, батьків, друзів, обставини, місто чи село, де живе. Усіх, тільки не себе — справжнього винуватця свого невезіння.

 

Запитання до студентів.

Якби раптом сталося диво і ви знову стали, скажімо, п’ятикласниками. Чи змінили б ви щось у своєму житті?

 

Говорить куратор.

А ось як відповів на це запитання відомий вчений математик Анатолій Михайлович Самійленко, науковій долі якого можна по-доброму позаздрити: через три роки після закінчення університету він став кандидатом наук, ще через шість років мав уже докторський ступінь, а згодом став членом-кореспондентом Національної академії наук України.

«Запитання не таке вже несерйозне… Мабуть, я почав би з того, що привчив би себе цінувати час. Скільки днів, тижнів і цілих місяців марнувалося колись нінащо, скіль­ки тих днів пролітало, не лишаючи бодай якогось сліду ні в душі, ані в голові. Але ж у людини сприйнятливість до знань, до нової інформації зростає десь років до двадцяти. Далі здатність сприймати, запам’ятовувати, осмислювати нове — коротше кажучи, здатність учитися — вже не рос­те, а незабаром починає пригасати. Із жалем мушу визна­ти, що у свої 15, 16, 17 років, тобто саме в той час, котрий сама природа надала людині для пізнання, я був непро­стимо легковажним, бо геть не розумів, що час — то одна з найбільших людських цінностей.

 

А тепер наступна сторінка журналу — «Секрети успіш­ного навчання».

 

Виступ студентів-читців.

1-й студент. У кожного з нас є улюблені навчальні дис­ципліни і ті, що здаються нам нудними й нецікавими. Тому розпочати цю сторінку нашого усного журналу ми виріши­ли з пошуку відповіді на запитання, яке хвилює багатьох: чи можна самому зацікавитися нудним предметом? Вияв­ляється, можна! Це довели психологічні експерименти. Пот­рібно лише краще готуватися до уроків із цього предмета. Чим нуднішим здається предмет, тим ретельніше й напо­легливіше готуватися. Незабаром ви відчуєте, як поступо­во змінюється на краще ваше ставлення до цієї навчальної дисципліни. До речі, найцікавіше вчитися тим, хто працює з додатковою науково-популярною та довідковою літерату­рою. Чим більше розумних, корисних книг читає учень, тим більш розвиненим, гнучкішим стає його розум, тим легше йому сприймати нову наукову інформацію, швидше засвоюються нові знання, з’являється бажання зекономле­ний час використати на подальше поглиблення знань. І вже не треба примушувати себе вчитися, бо навчання перетво­рюється на цікаву, захоплюючу справу.

2-й студент. В одній із шкіл члени навчального секто­ра учнівської ради вивчили й узагальнили досвід школярів, які, правильно організовуючи свою навчальну працю, дома­галися глибоких і-міцних знань. На їхньому прикладі було визначено 10 умов успішного навчання, які може взяти на озброєння будь-який школяр. Що ж є запорукою високих досягнень у навчанні?

 

Куратор  роздає студентам аркуші, на яких надруковано умови успішного навчання.

10 умов успішного навчання:

1. Упевненість у своїх силах, палке бажання вчитися, незгасаючий інтерес до знань. Немає гіршого в людині, ніж слабкість і невпевненість у собі. (Не обминайте труднощів, того, чого боїтеся. Сороми­теся виступати перед аудиторією — шукайте можливос­тей виступати частіше. З’являється страх перед кимось або чимось — шукайте можливостей частіше зустрічати­ся з ними.)

2. Розвиток сили волі. Успіх приходить лише до того, хто його прагне, добивається, завойовує, докладаючи мак­симум зусиль. (Не чекайте, що хтось відкриє ваші таланти і оцінить їх, відкрийте себе самі. Скажіть собі: я хочу, я можу, я зроблю. Не дозволяйте лінощам, особистим примхам і за­баганкам керувати собою, заважати досягненню високої мети.)

3. Увага та уміння сконцентруватися на справі.

(Не дозволяйте відвертати вашу увагу під час занять ні товаришеві, ні сонячному зайчикові, ні телевізору чи магнітофону, ні приємним чи гірким спогадам тощо. Мис­лення — це активний творчий процес, що вимагає від лю­дини напруження, уміння зосередитися на важливому, «розчинитися» у предметі думки.)

4. Працьовитість, уміння швидко включатися в роботу, звичка систематично і наполегливо трудитися, ретельно ви­конувати роботу, обов’язково доводити розпочате до кінця. (Не залишайте незрозумілих питань без відповіді. Пам’ятайте слова американського винахідника Едісона: «У науці все вирішують один відсоток таланту і дев’яносто дев’ять відсотків праці».)

5. Суворе дотримання режиму дня, раціональна органі­зація своєї навчальної праці, правильне чергування роботи й відпочинку, легких і важких предметів при виконанні до­машніх завдань. (Плануйте ввечері справи на завтра. У кінці дня підби­вайте підсумки, з’ясовуйте причини невиконання запла­нованого. Не забувайте, що лінь, постійне відкладання на потім незавершених справ не можуть бути супутниками успіху.)

6. Не покладатися лише на механічну пам’ять, не зазубрювати матеріал, а намагатися осмислити його, визначити головне і другорядне. (Неоціненну допомогу навчанню нададуть і такі прийо­ми роботи над з’ясовуваним матеріалом: складання плану, конспекту, тез, логічних схем, узагальнюючих таблиць, діаграм тощо.)

7. Самостійність у навчанні. (Учіться чітко формулювати, обґрунтовувати, відсто­ювати власну точку зору. Не чекайте, поки вчитель «роз­жує» і вкладе у вашу свідомість той чи інший матеріал. Найкраще запам’ятовується і засвоюється те, що здобу­те ціною власних розумових зусиль, власної праці. Тому ще вдома пробуйте уявно «зазирнути» на урок, що буде на­ступним, передбачити матеріал, який буде розглядатися, скласти певну думку про нього. Ніколи не покладайтеся на підказки і списування.)

8. Пошуки шляхів практичного застосування своїх знань, навчальних умінь. (Більше розв’язуйте задач, виконуйте вправ, виготов­ляйте різних саморобок, макетів. Працюйте не лише го­ловою, але й руками. Передавайте свої знання товаришам. Це — найефективніший спосіб закріплення, удосконалення власних набутків. Та й самі вчіться у тих, хто вже досяг успіху в тому, що вас цікавить.)

9. Постійна самоосвіта, розширення свого кругозору. (Пробуйте свої сили в різноманітних видах діяльності. І пам’ятайте: по-справжньому навчається лише той, хто вдумливо читає багато розумних книг. Потрібну інформа­цію з різних джерел заносьте до записничка.)

10. Постійний духовний розвиток, самовдосконалення, самовиховання в собі кращих людських якостей. (Ерудованість, глибокі знання, навіть диплом про вищу освіту самі по собі ще не можуть бути ознакою справжньої інтелігентності. Остання риса передбачає ще й наявність у людини високих ідеалів, розвинутих естетичних смаків і культурних запитів.)

 

Творча робота «Обличчя землянина».

Куратор  пропонує студентам ситуацію і просить знайти її рішення.

Вчені відкрили планету, населену розумними істотами, подібними до людей. Для встановлення контакту на плане­ту необхідно відправити контейнер з трьома речами, які б свідчили про культурний та науковий рівень розвитку зем­ної цивілізації/Вибрати найбільш підходящі речі доручено вам. Що б ви поклали у контейнер? Поясніть свій вибір.

На виконання завдання студентам відводиться 3 хвилини.

 

Говорить куратор.

Знання — величезна сила. Вони допомагають відкривати і глибше пізнавати закони Всесвіту й таємниці мікросвіту, пізнавати себе і людей, знайомитися з подіями сивої давни­ни і зазирати в майбутнє. Без знань людина не навчиться жити в гармонії з природою, не шкодячи їй і собі, без них не можна комфортно почуватися в нинішньому автоматизо­ваному й комп’ютеризованому світі.

 

Запитання до студентів.

Чи корисною була для вас сьогоднішня розмова? Які висновки із неї ви зробили для себе?

 

Заключне слово куратора.

Антон Павлович Чехов зазначив: чим вищий розумовий і моральний розвиток людини, тим більше задоволення от­римує вона від життя, а від себе додамо, що чим щасливіша людина, тим вона корисніша для суспільства, бо і працює краще, і людям із нею добре.

Бажаю вам здійснення найкращих задумів, завзяття, натхнення, творчих злетів, успіхів у сходженні до сяючих вершин знань.

Сподобалась стаття? Поділіться у соціальних мережах:



Оцініть статтю:

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Еще нет голосов, оставьте первым)
Loading...
 

Вам також буде цікавим

Comments:

Залишити відповідь