Сценарій пам’яті загиблим в бою під Крутами 29 січня 1918 року


Скачати

Пам'яті про Крути

Пам’яті про Крути

  • зал прибраний квітами і рушниками, вишитими червоними і чорними нитками.
  • У центрі сцени, прикрашений калиною і чорними стрічками, плакат, на якому чорним – дата: “29 січня 1918 року”, а нижче – слова написані червоним:

І слава їх встає не вмерши,

Ятрить крізь відстані і час.

Було їх триста. Триста перший –

І ти,

І я

І кожен з нас.

                                            Петро Шкрабюк. 

 

  • під плакатом на столі хліб – сіль і свічки.
  • На передній стіні ікона Божої Матері.

На столі хліб на рушнику і червона калина

  • Свічки.
  • Магнітофонна запис церковних дзвонів та “Реквієм” Моцарта.
  • Тематична виставка документів, книг, газетних та журнальних матеріалів “Вам вічна слава, Вам вічна пам’ять”.

 

І пам’яттю не оминути

Останній бій, останній крик.

Ці Фермопіли наші – Крути.

А Берестечко – їх двійник.

 

Вступ.

Кажуть, що історія не повторяється, але деякі її події мають щось спільне. 480 рік до н.е. Грецька держава, об’єднавшись з державою Спарта, вела війну з персами-завойовниками, яких привів в Грецію сим перського царя Дарія – Ксеркс. 300 спартанців, який очолював цар Леонід, тримали оборону біля Фермопільської ущелини. І тільки зрада грека, який вночі провів ворога гірською стежиною в табір спартанців,   не дала їм   можливості   перемогти.   Всі   вони  загинули,   захищаючи державу.

Червень 1651 року. Вже який раз Польща іде війною проти вільної Україну. Страшна битва між поляками і козаками Хмельницького відбулася під Берестечком на Волині.

300 запоріжців, що окопалися на острівці серед болот, цілу добу відбивалися від тисячів польського війська. Король Ян Казимир обіцяв їм дарувати життя, але вони не піддалися, загинули всі до одного, і не заплямували козацької честі.

29 січня 1918 року. Маленька станція Крути на Чернігівщині. І знову бій. І знову 300. І знову в ім’я ідеї, в ім’я Батьківщини.

Тощо саме сталося в цей день, 84 роки тому, розкажуть студенти групи 1П-1.

Тим, хто загинув в боротьбі за волю і краще долю України -ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ !

Цвіту нашого народу, його славним синам і дочкам, що в розквіті своїх сил віддали молодість і життя – ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ !

Під Крутами бій, під Крутами кров…

Про давню трагедію згадаю знов.

Під Крутами смерть, під Крутами плач…

І кулю у серце націлив палач.

Під Крутами юність, під Крутами сум.

Над життям юнацьким надруга і глум.

Під Крутами розум і нації цвіт.

А хто за цей злочин дасть нам отвіт?

Під Крутами сльози, зітхання тяжке…

І як же це сталось, здатний хто на таке?

Стало каменем серце отут біля Крут

І заповідь божа затоптана в бруд.

А заповідь п’ята каже; “Не вбий!”

То хто ж породив тебе кате людський?

Під Крутами вбивство, під Крутами гнів…

І все пам’ятаю через тисячі днів.

І пам’яті свічка горить не згаса

І 300 сердець – наша гордість, краса.

Під Крутами квіти, “Реквієм” спів…

Пам’ятай, Україно, патріотів синів!

 

Якими обкраденими виявилися ми, українці, після стількох років московського панування в Україні. Від нас вкрали, заховавши за товстенною стіною забуття нашу Історію, яка, незважаючи на час, усе ж не перестає кровоточити, як рани тих трьохсот юнаків, які в січні 1918 року піднялися на захист незалежної Української держави, протиставивши до зубів озброєним московсько-більшовицьким військам свої гарячі серця.

Вісім десятиліть відділяють нас від того часу, та події 29 січня 1918 року живуть в душі українського народу, ятрять його серце. То ж давайте зазирнемо в ті дні, відкриємо ще одну сторінку нашої історії, усвідомимо суть трагедії, ім’я  якої Крути.

 

Їх – юних сміливців, лиш жменька була,

Із серцем із сталі і духом з граніту.

О, велич летіла у вічність з їх лав.

І Чин їх навіки став юності мітом.

Мчав зойк слабодухів за ними

– Куди вам? Ви ж діти!., загинете марно…

– О, ні! Бо ще завтра за нами підуть.

Мільйони! На славу ми знімемо ярма!

Чи стримати тих, в кого серця з вогня,

Хто душу завзяту до бою напняв,

Хто любить Отчизну глибоко, пречисто!

О, прийде, Вкраїно, Твій радісний день,

Поглянь же – мільйони до бою веде

Крізь бурі сердиті, жорстокі – їх Триста!

 

Буремний і незабутній 1917 рік. Скориставшись осабленням царської Росії в ході першої світової війни і наслідками Лютневої революції, 4 березня 1917 року в Києві з представників різних політичних партій утворилася Українська Центральна Рада на чолі з професором Михайлом Грушевським.

20 листопада 1917 року Центральна Рада проголошує Українську Народну Республіку.

 

Горіла золота заграва:

Здригався світ під звуки сурм.

Широко залунала слава,

Що нам воскресла вся держава

Що Україна встала з тюрмі

Гоїлися столітні рани,

Бо не царив вже кволий жах.

Лежали в поросі тирани,

Розірвано важкі кайдани,

Стелився у майбутнє ясний шлях

Заграли нам воскреслі дзвони

І вже жертвенний власний труд

Творив права, свої закони

Царив вже лад, а не прокльони,

Свою влада, а не царський кнут!

 

А вже через пару днів у Петрограді було прийнято рішення відправити армійські частини для придушення “контрреволюції” на півдні Росії, до контрреволюції була віднесена і Центральна Рада.

25 грудня 1917 року північна московська армія почала загальний наступ на Так розпочалася війна Радянської Росії з незалежністю Українського народу.

У грізному полум’ї громадської війни поставав 1918 рік. Окуповано Харків, Полтаву, Чернігів.

Вояки-українці, розкидані всіх фронтах, свідомо віддали себе в розпорядження Центральної Ради, готові були йти на великі жертви заради визволення своєї поневоленої Батьківщини. Але саме цих патріотичних прагнень Центральна Рада не врахувала. І це було однією з трагічних помилок.

А час і працював проти України, бо „червоні” москалі скористалися цим часом для зміцнення власних сил і позицій. За допомогою посиленої агітації вони перетворили національну революцію в Україні на соціальну. Фронтовики-українці, які складались в основному з робітників і селян, поволі відходили від гасел національних і йшли за кличами соціальними “за фабрики, за землі…”

Саме  на ту  мить  – 22  січня   1918  року – було створено Четвертий  Універсал Центральної Ради, яким Україну було проголошено як вільну самостійну державу. Але військо втомлене довгою війною, підбурене більшовицькими пропагандистами, байдуже сприйняло цю звістку, а подекуди   навіть вороже. Така поведінка військовиків сіяла тривогу, породжувала непевність.

Добре усвідомлюючи ту страшну небезпеку, що нависла над Україною, Симон Петлюра розпочав формувати Слобідський Кіш, на який могла покластися молода держава, оточена ворогами.

В той самий час. студенти-націоналісти виступають ініціатором створення Організаційного комітету-який взяв на себе обов’язки створити надійні збройні сили для захисту молодої Української держави.

Таким чином почали формувати Український Студентський січовий курінь. До складу якого входили студенти Українського Національного університету, Київського університету ім. Святого Володимира, Академії ім. святих Кирила і Мефодія та гімназисти.

 

Пісня “За Україну”.

 

А тим часом московське керівництво продовжувало свою боротьбу з незалеж­ною Україною.

Червоноармійці йшли до Києва двома арміями, управління якими здійснював генерал Муравйов.

В такій складній обстановці студентський курінь після всього-на-всього семиденної підготовки відправився на фронт.

 

О Україно. О рідна ненько,

Тобі вірненько присягнем.

Серця  кров і любов –

Все тобі віддати в боротьбі.

За Україну, за її волю,

За честь, за славу, за народ!…

 

Як легко збагнути шляхетний порив

Як проти страшної навали

Пішов кожен з них –  і стократ осмілів

Юнацтво вкраїнське повстало.

Майбутнє світилося в їхніх очах

Вела їх відвага орлина,

Бо знали – закритий для відступу шлях

Вперед! Разом з нами Вкраїна!

 

За Україну,

За її волю,

За честь, за славу, за народ.

 

Вночі 27 січня Студентський січовий курінь під командуванням сотника Омельченка та ще двохсот юнаків військової школи проти шеститисячної орди червоноармійців, що під командуванням Муравйова сунули від Бахмача на Київ.

Симон Петлюра розпочав формувати Слобідський Кіш, на який могла поклас­тися молода держава, оточена ворогами.

В той самий час студенти-націоналісти виступають ініціатором створення Організаційного комітету, який взяв на себе обов’язки створити надійні збройні сили для захисту молодої Української держави.

Таким чином почали нормувати Український Студентський січовий курінь, до складу якого входили студенти Українського Національного університету Київського університету ім. святого Володимира, Академії ім. святих Кирила і Мелодія та гімназисти.

У ранці 28 січня потяг досяг станції Крути. Тут юнаки отримали наказ вивантажитись і рушити вздовж залізничного полотна на схід. На широкій засніженій рівнині колона зупинилася. Віддано новий наказ – окопатися.

Цілу ніч, у глибокому снігу, при п’ятнадцятиградусному морозі, у своїх благеньких шкільних шинелях просиділи бійці у холодних окопах. Хлопці перемерзли до кісток, вранці вони ледь могли розігнути задубіле тіло.

Ще не засіріло над Крутами, як банди “червоних” щільними колонами розпочали наступ.

Та коли вони підійшли на віддаль пострілу, ці діти, тримаючи зброю в замерзлих недосвідчених руках, зустріли їх рясним вогнем. Заговорили довгими чергами кулемети, поливаючи ворога свинцем. На допомогу молоді наспіла на відкритій залізничній платформі гармата під орудою сотника Лощенка.

Саме вона якийсь час влучним вогнем стримувала атакуючий запал червоноармійців.

Не встигла молитва долинуть до Бога

Гармати по юних вже б’ють без кінця…

І падають діти… І раптом…  “Підмога!”

Це радісний крик Січового Стрільця.

До напису в Крутах з-під білої пари

З’явивсь паротяг, на якому (овва!)

Два грізних “Максими” й гармата до пари

-А хто там казав, що нас Бог забува?…

 

Пять годин без перестанку Студентський курінь стримував червоні банди сам будучи під градом куль і гранат.

Здавалося перемога не за “горами”. Але раптово в атаку пішла піхота. Ворог обійшов лінію оборони з боків.

Сотники Тимчинко і Богачевський спішно подалися до Ніжина за допомогою, яку так і не знайшли. В бою були застрілений сотник Омельченко.

Серед студентів почалася паніка. Підбадьорений своєю перевагою, ворог кинувся в атаку. Більшовики безжалісно багнетами кололи груди юнаків розбивали їм голови прикладами рушниць, добивали поранених.

 

Пісня січових стрільців

Плаче тихо чарівна скрипка

 

Та мало набоїв. Замовкли “максими”

Отаман упав на скривавлену твердь

А губи шепочуть: “Я вбитий не в спину,

Віч-на-віч, орлята, зустрінемо смерть.”

 

Червоне козацтво – від крові червоне

На конях з шаблями летіло туди

Де діти у шанцях лічили патрони

Як велети вставши супроти орда

 

Мазеп на капусти! Рубай на капусту!

Кубанки у стрічках червоних кричать

Знать розум під ними вродився не густо

Їм шле Україна прокляття з проклять

 

Здуріли від “ізмів” сп’янілі від крові

Дітей українських січуть до пахвин

Страшні яничари, що вбити готові

І батька і матір – такий у них чин.

Ніхто не здається – кричить пелехатий

Не людського роду, а іродів син

-Я буду їм руки, мазепам рубати

І мертвих рубає ординець – кретин.

 

Шість тисяч ворожих, що рвались у Крути

Навпіл поріділи і серед снігів

Дітей наших мертвих ординські круки

Згрібали й скидали у крутинський рів,

 

Великими були втрати. Майже 250 курсантів і студентів та 10 старшин поклали свої молоді голови на великому бойовищі. Особливо тяжкі муки випали на долю 32 студентів, які потрапили до рук сп’янілого від крові, ненависного ворога.

Більшовики катували і дико знущалися над ними. Наступного дня 28 студентів побитих і змордованих, повели на розстріл. Але і тоді вони не зріклися України. Один із гімназистів заспівав “Ще не вмерла…” його підтримали інші полонені та ворожі постріли назавжди обірвали неско­рені юнацькі голоси.

Решта – чотирьох поранених студентів відправили до Харкова на подальші допити. Так закінчився цей бій.

 

На бій за Вкраїну ішли юнаки

Під Київ, під кулі, під Крути.

Багато-багато в боях їх лягло,

Ніколи нам їх не вернути.

 

Після жорстокого бою під Крутами червона армія заволоділа Дарницею. Муравйов наказав відкрити по Києву вогонь з важких гармат. П’ять діб ураганного обстрілу перетворили життя киян на пекло. Полковник вима­гав від підлеглих нещадно знищити всіх ворогів революції. Такої кривавої різанини столиця України не бачила з часів татаро-монгольського нашестя. У літературі вказується різне число жертв від 2 до 5 тисяч.

7 лютого члени Центральної Ради під охороною Січових стрільців залишили столицю. Наступного дня вуличні бої припинилися.

Невдовзі після пограбувань Києва більшовики відступили на схід.

Першого березня 1918 року Організаційний комітет, який очолював студент С.Король, вирішив розшукати місце загибелі своїх товаришів під Крутами. Це виявилося нелегкою справою. Після тривалих пошуків за допомогою місцевих селян було знайдено ями, в яких лежали тіла героїв. Однак всіх загиблих знайти не вдалося.

17 березня 1918 року тіла 28 юнаків привіз сумний потяг до Києва. Впізнано було тільки 18 з них, а решту не могли. 19 березня 1918 року Українська Народна Республіка прощалась з своїми першими Героями, котрі по-лицарські поклали душу і тіло за незалежність, за волю нашої Батьківщини. Поховали Крутянців на високому дніпровському березі, неподалік могили першого українського князя Аскольда.

І в тисячі сердець озивалися болем і гордістю слова голови Центральної  Ради Михайла Грушевського “стримайте ваші сльози! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні”.

 

Вірш П.Тичини

“На Аскольдовій могилі”

Організаційний комітет оголосив постанову про спорудження пам’ятника  полеглим героям. Та після приходу більшовицької влади могилу юних героїв було зрівняно з землею, місце поховання поглинув парк, а їх імена – морок забуття.

Тепер на Аскольдовій могилі знову височіє хрест, на якому виписано імена героїв:

Сотник Омельченко, Володимир Шульгін, Лука Дмитренко, Микола Лизогуб, Олександр Попович, Божко-Божинський, Ізидор Курик, Олександр Шерстюк та багато інших студентів і гімназистів.

Минуть роки, століття та пам’ять про юнаків, які полягли під Крутами, не не зникне вовік. Не має права зникнути. Адже без неї немає історії. Нема народу, немає країни. Вона світитиме не тільки україн­цям, а й всім тим, хто готовий покласти своє життя в ім’я ідеї.

 

Нема любові понад тy,

Що окропила кров’ю Крути

І ту гарячу кров святу

Народам світу не забути

 

Сьогодні пам’ять  знову відродилась (учасники дійства запалюють свічки)

 

Прийшла із поневолення життя,

Щоб свічною новою засвітилась

Душа, зірвавши пута забуття

В молитвах всіх героїв пригадаєм

Живим у Бога будем щедрості просить

Воскресне дух, я всіх вас закликаю

Людської паняті свічу яскраву запаліть.

 

Схилімо свої голова перед світлою пам’яттю тих молодих лицарів, які далекого січневого ранку заступили собою шлях ворогам на Київ во ім’я воскреслої сьогодні України.

 

Молитва

О Боже наш добрий

З високого неба

Молитву сьогодні

Заносим до Тебе.

За тих, що боролись

При станції Крути

За нашу Державу

Із ворогом лютим

Що в битві цій впали

В цю зиму криваву…

Прийми їх до себе!

Прийми в своїх славу!

А нам від цих Триста,

О Боже, благаєм

Любові та й вчитись до рідного краю

 

Чи на рідних полях

Чи в чужій стороні

Осенило чи ні

Святохреснее рам’я

Вам усім, хто поляг

За тризубовий стяг.

Вічная пам’ять

 

Сподобалась стаття? Поділіться у соціальних мережах:



Оцініть статтю:

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Еще нет голосов, оставьте первым)
Loading...
 

Вам також буде цікавим

Comments:

Залишити відповідь