МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до проведення виховної години за темою: ВІЛ-ІНФЕКЦІЯ І СНІД В УКРАЇНІ


Скачати

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

 до проведення виховної години

за темою:

ВІЛ-ІНФЕКЦІЯ І СНІД В УКРАЇНІ

ВСТУП

Україна стоїть на межі загальнонаціональної епідемії ВІЛ/СНІД. Викликає занепокоєння той факт, що за останні п’ять років кількість випадків ВІЛ-інфекції в Україні зросла у 20 разів, і зараз за оцінками фахівців в Україні живуть близько 400 000 інфікованих осіб, — майже 1% дорослого населення. Це офіційна статистика, зареєстрована в Українському центрі профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України. А міжнародні експерти вважають, що ВІЛ-позитивних у нас значно більше.

Наслідки такого високого рівня поширеності можуть загрожувати більшій частині соціально-економічних досягнень країни за роки незалежності, чи звести їх нанівець.

На жаль, Україна вважається країною з дуже високою інфікованістю вірусом, її середовище характеризується високим рівнем поширеності, й вірус може розповсюджуватися швидко, особливо, серед молоді. Зараз переважну більшість інфікованих в Україні становлять молоді люди у віці від 20 до 39 років. Якщо швидко не вдатися до ефективних дій, кількість випадків ВІЛ-інфекції може досягти в Україні 1,5 мільйони до 2010 року.

Перші випадки СНІДу були зареєстровані в 1981 р. у США. Хвороба, почавши з декількох випадків у середовищі гомосексуалістів, уже через рік була зареєстрована в 16 країнах у 711 чоловік, через 5 років – у 113 країнах у 72 504 чоловік.

Щоб краще уявити собі масштаби епідемії СНІДУ нерідко використовують аналогію з айсбергом. Виявлених на сьогоднішній день хворих. вважають верхівкою айсберга. Підводна його частина, найближча до поверхні, умовно позначає нерозпізнану групу хворих і осіб з так називаними СНІД – асоційованими захворюваннями – приблизно 5-6 на кожен розпізнаний випадок. Основна глибоководна частина айсберга – це люди, у яких поки немає ніяких ознак хвороби, але вони вже заражені ВІЛ і в недалекому майбутньому в них варто очікувати розвитку хвороби. По оцінках учених, таких людей у 50-100 разів більше, ніж виявлених хворих на СНІД.

Особливістю хвороби є багатогранність її впливу на медичні, демографічні, соціально-економічні, політичні аспекти кожного суспільства, що ставить ВІЛ/СНІД на рівень планетарного лиха, збитки від якого порівнюють із наслідками світових воєн.

Із суто медичної проблеми охорони здоров’я ВІЛ/СНІД перетворився на проблему соціального розвитку та національної безпеки.

 

Бесіда зі студентами проводиться  за таким планом:

  1. 1.       Походження ВІЛ/СНІДу.
    1. 2.     Як уникнути передачі вірусу.

 

Розглянемо перше питання.

ПОХОДЖЕННЯ ВІЛ/СНІДУ

Поріг XXI століття людство переступило з рядом жахливих хвороб. ВІЛ і його кінцева стадія СНІД – одні з них. Зусилля вчених спрямовані на винайдення ефективних методів подолання СНІДу, однак поки що передчасно говорити про успіх, про перемогу над вірусом ВІЛ.

ВІЛ – це вірус імунодефіциту людини. Потрапляючи в організм людини, він викликає смертельне інфекційне захворювання, назване прийнятим у міжнародній практиці терміном “ВІЛ-інфекція”. Хвороба протікає довго, має кілька стадій, останню з яких з різноманітними клінічними проявами позначають терміном “синдром набутого імунодефіциту” (СНІД). Термін “синдром” позначає сукупність симптомів хвороби. Тому в кожнім випадку ВІЛ/СНІДа відзначалася глибока поразка імунної системи, а саме її недостатність. У цьому випадку говорять про “імунний дефіцит”.

За даними епідеміологів переважна більшість випадків захворювання на ВІЛ відбувається від безладних статевих зв’язків. Також небезпечними групами ризику щодо ВІЛ-інфікування є ін’єкційні наркомани, проститутки. Передача ВІЛ від матері до дитини за останні кілька років також зросла зі швидкістю, що лякає.

Українська молодь є достатньо обізнаною щодо існування такої хвороби як СНІД. Простежується залежність поінформованості від типу навчального закладу, де навчається молодь. Рівень зростає із підвищенням статусу навчального закладу.

Найперша версія походження ВІЛ пов’язана з мавпами. Її висловив більше 20-ти років тому американський дослідник Б. Корбетт. На думку цього науковця, ВІЛ вперше потрапив у кров людини в 30-х роках минулого сторіччя від шимпанзе – можливо, через укус тварини або в процесі розділення людиною туші. У цієї версії є серйозні аргументи. Один з них – в крові шимпанзе знайдено вірус, який, потрапивши в людський організм, може спричинити виникнення захворювання, що схоже на СНІД.

На думку іншого дослідника, професора Р. Гері, СНІД є набагато старшим: його історія налічує від 100 до 1000 років. Один з найсерйозніших аргументів на користь цієї гіпотези – саркома Капоши, описана на початку XX сторіччя угорським лікарем Капоши як «рідкісна форма злоякісного новоутворення», свідчила про наявність у хворого вірусу імунодефіциту.

Багато науковців вважають батьківщиною СНІДу Центральну Африку. Ця гіпотеза, в свою чергу, поділяється на дві версії. Згідно першої, ВІЛ давно існував в ізольованих від зовнішнього світу районах, наприклад в племінних поселеннях, у джунглях. З часом, коли міграція населення зросла, вірус вирвався «назовні» і почав швидко поширюватися. Друга версія полягає в тому, що вірус є наслідком впливу на організм людини підвищеного радіоактивного фону, який зареєстрований у деяких районах Африки, які багаті на поклади урану.

Порівняно нещодавно виникла ще одна гіпотеза, автором якої є Е. Хупеору: вірус з‘явився на початку 50-х років минулого сторіччя, як наслідок помилки науковців, які працювали над створенням вакцини від поліомієліту. Помилка була в тому, що для виробництва вакцини використовувалися клітини печінки шимпанзе, які, ймовірно, містили вірус, аналогічний ВІЛ. Одним з найвагоміших аргументів на користь гіпотези є той факт, що вакцину тестували саме в тих районах Африки, де на сьогодні найвищий рівень інфікування вірусом імунодефіциту.

І, нарешті, остання з відомих версій, не доведених але й не спростованих, – ВІЛ був створений в результаті генно-інженерних маніпуляцій, в процесі розробки чергового типу зброї.

 

 

Розглянемо друге питання.

 

ЯК УНИКНУТИ ПЕРЕДАЧІ ВІРУСУ

На сьогодні ступінь поширення вірусу є таким, що люди з ВІЛ є і у нашому місті, і, цілком імовірно, у колі наших знайомих та друзів. Ми можемо знати про це, а можемо і не знати. Існує можливість як проігнорувати проблему ВІЛ/СНІДу та розвиток епідемії, так і можливість замислитись над цією проблемою. Розвиток епідемії у більшій своїй частині відбувається через те, що багато хто з нас вважає, що ВІЛ не може їх торкнутися. Як наслідок, люди стають ВІЛ-позитивними тільки тому, що не знали, як уникнути передачі вірусу, або знали, але вирішили за непотрібне дотримуватись цієї тактики.

Тільки від нас самих залежить – змінити свою поведінку і залишитись здоровою людиною або не думати про свій власний ризик передачі ВІЛ та імовірність стати ВІЛ-позитивним.

Науковці постійно отримують додаткову інформацію про ВІЛ. Винаходять ліки, які дозволяють ВІЛ – позитивним людям жити довго, не зазнаючи втрат в якості життя. Розробляють схеми прийому препаратів, що допомагають ВІЛ-позитивним жінкам народжувати здорових дітей. Створюють тест-системи, які виявляють вірус з усе більшою і більшою точністю.

Епідемія не стоїть на місці, але й наука рухається вперед. І тільки знання можуть зупинити поширення ВІЛ.

ВІЛ-інфекція – це стан , за якого в крові людини наявний вірус. ВІЛ-інфекція протікає протягом багатьох років. Якщо ВІЛ-інфекцію не лікувати , то через 6-10 (іноді до 20) років імунітет – здатність організму протистояти різним хворобам – поступово знижується і розвивається СНІД – синдром набутого імунодефіциту.

Наявні на сьогодні методи лікування (високоактивна антиретровірусна терапія або ВААРТ) дозволяють людині з ВІЛ-інфекцією (ВІЛ-позитивному/ній) зберігати нормальний рівень імунного захисту, тобто запобігають виникненню СНІДу протягом багатьох років.

Таким чином, лікування надає ВІЛ-позитивній людині можливість прожити довге та повноцінне життя. Людина залишається ВІЛ-позитивною, але СНІД не розвивається. За умови лікування також знижується ризик передачі вірусу.

Кожна людина здатна запобігти передачі вірусу. Лікарі визначили всі можливі механізми передачі вірусу і повідомили про них суспільству. Але кількість людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, продовжує збільшуватися.

Епідеміологи вважають, що за умови дотримання певних застережних засобів ВІЛ-інфіковані можуть бути повноцінними членами суспільства, практично без обмежень спілкуючись з оточуючими.

Найпоширеніший шлях розповсюдження ВІЛ-інфекції – використання наркоманами брудних шприців для ін’єкцій. Одним з запобіжних заходів є безкоштовне поширення серед наркоманів шприців, що дозволяє істотно зменшити небезпеку інфікування під час ін’єкції. В цілому українська молодь не має чітких уявлень щодо доцільності забезпечення наркоманів чистими шприцами за рахунок держави, а отже, заходи у цьому напрямі можуть знайти розуміння і підтримку лише серед частки молодих людей. Приблизно така ж картина спостерігається й стосовно відношення до поселення і навчального закладу, де навчаються ВІЛ-інфіковані.

Другим за впливовістю чинником поширення ВІЛ-інфекції є практика надання сексуальних послуг за гроші. Істотно зменшити ризик ВІЛ-інфікування у середовищі комерційного сексу можливо за рахунок використання під час статевого акту запобіжних засобів, одним з найбезпечніших серед яких є презервативи.

 

Шляхи, якими ВІЛ не передається

ВІЛ не передається при звичайних побутових контактах з людьми. Цей факт доведено науковими дослідженнями, медичною практикою та багаторічним досвідом мільйонів людей. Неушкоджена шкіра є нездоланним бар’єром для вірусу. Тому ВІЛ не передається через рукостискання та обійми.

Вміст вірусу у слині є незначним. Тому ВІЛ не передається через поцілунок. Інколи кажуть, що ризиком є наявність ранок у роті, але в такому випадку для передачі вірусу необхідна наявність у кожного з партнерів відкритої рани, що кровоточить, у ротовій порожнині.

Недостатньо вірусу для його передачі ані в сльозовій рідині, ані в поті, ані в сечі, ані в калі. Більше того, речовина, яка міститься у цих субстанціях, лізоцим, здатна зруйнувати зовнішню оболонку вірусу і зробити його неактивним. Тому ВІЛ не передається при спільному користуванні ванною та туалетом.

В травному тракті вірус гине, і якщо рідина, що містить вірус, потрапляє в шлунок людини, зараження, як правило, не відбувається. Тому ВІЛ не передається при спільному використанні столових приборів та посуду.

Вірус швидко втрачає життєздатність під впливом дії факторів навколишнього середовища – ультрафіолету, високої температури тощо. Тому ВІЛ не передається через повітря, при спільному користуванні меблями, телефонною слухавкою та ін.

ВІЛ не передається через укуси комах. Комар не може бути джерелом зараження, тому що при укусі він упорскує людині не кров попередньої жертви, а власну слину.

Проблема поширення ВІЛ–інфекції/СНІДу викликає занепокоєння української та світової спільноти і визначена урядом України як пріоритетний напрям соціальної політики. На подолання епідемії спрямовані зусилля уряду, зокрема Міністерства охорони здоров’я, неурядових організацій та громадськості. Основні положення подолання епідемії ВІЛ/СНІДу та її наслідків базуються на державній політиці боротьби зі СНІДом в Україні, законодавчих і нормативних актах. Вони закладені в Концепцію стратегії дій Уряду, спрямованих на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу на період до 2011 р. і Національну програму забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги й лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004 – 2008 рр., які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України.

Упродовж усіх цих років Україна докладала багато зусиль для подолання епідемії ВІЛ/СНІДу, демонструючи політичну волю до активних дій, консолідацію зусиль державних, міжнародних і неурядових організацій, людей, що живуть із ВІЛ/СНІДом. Україна підписала Декларацію про відданість справі боротьби зі Снідом, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН (2001р.) і відзначила шляхи виконання її рішень.

 

 

Глосарій

Антиген – речовина (зазвичай органічного походження), що стимулює імунну відповідь організму. Імунна система розпізнає цю речовину як чужорідну і виробляє антитіла для боротьби з нею.

Антиген р24 – білок, що входить до складу ядра ВІЛ. За допомогою аналізу на антиген р24 визначається присутність цього вірусного білка в крові та інших рідинах і тканинах тіла. Позитивний результат аналізу на антиген р24 свідчить про активне розмноження ВІЛ.

Антиретровірусна (АРВ) терапія – комбінація препаратів, за допомогою яких можна призупинити ВІЛ так, що інфекція на деякий період не буде розвиватися у СНІД.

Віріон – частинка вірусу.

ВІЛ – вірус імунодефіциту людини, що, на думку багатьох спеціалістів, пригнічуючи імунну систему, призводить до захворювання СНІДом. Належить до лентивірусів, підгрупи ретровірусів.

Вірусне навантаження – характеристика кількості ВІЛ у крові. Чим більше ВІЛ у крові, тим швидше і з більшою імовірністю відбувається зменшення кількості СД4 і тим більшим є ризик розвинення симптомів чи появи у найближчі декілька років інших захворювань.

Гормон – активна хімічна речовина, що утворюється в одній частині організму і переноситься з кров’ю в іншу, до якого-небудь органу чи тканини, щоб дати хімічний сигнал для зміни їхньої структури або функцій.

Гострий ретровірусний синдром – період гострої первинної ВІЛ-інфекції протягом трьох місяців після зараження.

Гранулоцити – білі кров’яні клітини імунної системи, що містять гранули токсичних речовин, за допомогою яких поглинають та перетравлюють чужорідні мікроорганізми. Гуморальна імунна реакція – імунна реакція, що здійснюється завдяки посередництву В-лімфоцитів і включає виробництво антитіл.

Деменція – при СНІДі: неврологічне захворювання з різними клінічними виявами (втрата координації рухів, різкі зміни настрою, порушення здатності критично сприймати власні і чужі дії, на пізніх стадіях – прогресуюча втрата пам’яті, продуктивності мислення та індивідуальних рис особистості).

Дендритні клітини – тип клітин імунної системи, що мають довгі, схожі на пальці щупальця, якими вони захоплюють чужорідні об’єкти. Дендритні клітини можуть сприяти початку розвитку ВІЛ-захворювання. Виконуючи функції “патруля”, вони переносять вірус з місця його первинного вторгнення до лімфовузлів, де зараженню підлягають інші клітини.

ДНК – дезоксирибонуклеїнова кислота. Складова частина ядра клітини, що містить генетичний код. Головна складова частина хромосом, які є носіями спадкових ознак. Імунітет – неприйняття організмом інфекційних та неінфекційних агентів і речовин: бактерій, вірусів, отрути та інших продуктів, чужорідних для організму.

Імунна система – сукупність органів, тканин і клітин, що забезпечують розвиток імунної відповіді.

Імунна відповідь – дія імунної системи у відповідь на вторгнення чужорідних речовин.

Імунодефіцит – нездатність деяких ланок імунної системи нормально функціонувати, в результаті чого знижується опірність організму людини до інфекційних агентів і підвищується ймовірність розвитку різних захворювань, до яких в іншому випадку пацієнт не був би схильний.

Імуномодулянти – природні або синтезовані речовини, які стимулюють, направляють чи відновлюють нормальну імунну відповідь.

Імуностимуляція – метод лікування, суть якого полягає у відновленні чи зміцненні пошкодженої імунної системи.

Інтерферон – захисна речовина білкового походження, що виробляється організмом у відповідь на проникнення вірусної інфекції. Інтерферон виробляють уражені вірусом клітини, щоб захистити здорові клітини від інфікування.

Інфекція – стан, коли в організм проникає чужорідний агент, який розмножується і спричиняє хвороботворний процес.

Клітини СД4 (або тимус-залежні чи Т-лімфоцити) – білі кров’яні тільця, які відповідають за реакцію імунної системи на деякі мікроорганізми, зокрема бактеріальні, грибкові та вірусні інфекції. Кількість СД4 – це кількість тимус – залежних лімфоцитів у кубічному міліметрі крові. Найважливішою інформацією, що може надати кількість СД4, є загальний стан імунної системи – його погіршення чи покращання.

Лейкоцити – білі клітини крові, які можуть переходити з кровообігом у тканини тіла і навпаки.

Лентивіруси – “повільні” віруси, для яких характерний довготривалий період між інфікуванням і появою перших симптомів хвороби.

Мікроби – мікроскопічні живі організми, до яких відносяться бактерії, найпростіші та грибки.

Перинатальна (вертикальна) трансмісія ВІЛ – передача ВІЛ-інфекції від матері дитині.

Провірус – генетичний матеріал вірусу в формі ДНК, який проник у геном організму-хазяїна. Коли ВІЛ в латентній формі знаходиться в клітинах людського організму, він є провірусом.

Резистентність – здатність організму, мікроорганізму чи вірусу втрачати чутливість до ліків.

Ремісія – тимчасове послаблення чи зникнення симптомів захворювання.

Реплікація – розмноження, повторення.

Ретровіруси – клас вірусів, які копіюють генетичний матеріал, використовуючи РНК як шаблон для виробництва ДНК.

РНК – молекула, що являє собою одинарний ланцюжок з нуклеотидів.

Симптом – будь-які відчутні зміни в організмі чи його функціях, виявлені на основі скарг хворого (суб’єктивний симптом) чи під час обстеження (об’єктивний).

Синдром – комплекс симптомів.

СНІД – синдром набутого імунодефіциту. Завершальна стадія ВІЛ-інфекції.

 

 

 

 

 

 

 


Рекомендована література

  1. Баранова Н. Соціально-економічні наслідки епідемії ВІЛ / СНІДу в Україні: прогнозування, моделювання, оцінка // Україна : аспекти праці. – 2006. – №1. – C. 19-25
  2. Варивончик Д. Наукове обґрунтування та оцінка ефективності системи медико-соціальної профілактики ВІЛ – інфікованих підлітків // Основи здоров’я та фізична культура :- 2006. – N4. – C. 5-10
  3. ВІЛ та СНІД : Достовірно про проблему // Психолог: всеукраїнська газета для вчителів. – Київ, 2005. – №12. – C. 1-7.
  4. Власенко І. Триголовий змій великої загрози : [Про наркоманію, СНІД, туберкульоз] // Урядовий кур’єр: 2006. – N88/13 трав.. – C. 7
  5. Войтенко В. По той бік кохання: [ВІЛ-СНІД] // Слово Просвіти – 2006. – №21. – C. 11
  6. Денисов Б.П., Сакевич В.И. Динамика эпидемии ВИЧ/СПИД // Социс. – 2004.- № 1.- С. 75-85.
  7. Державна політика у галузі ВІЛ/СНІД // Українська мова та література. – 2005.-№34/35. – C. 20-25
  8. Джужа О.М. Механізм законодавчого забезпечення запобігання наркоманії та поширенню ВІЛ/СНІДУ в Україні //Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України : – 2005. – №6. – C. 225-230
  9. Діти: втрачене обличчя СНІДУ // Основи здоров’я та фізична культура – 2006. – N6. – C. 5-6
  10. Зелений С.Б. Що ми повинні знати про СНІД // Безпека життєдіяльності – 2005. – №11. – C. 63-67
  11. Кокіна В. Більше знати про СНІД не зайве // Урядовий кур’єр – 2006. – N199/24 жовт.
  12. Косенко О. Дефіцит, що вкорочує життя:[СНІД] // Демократична Україна 2006. – №127/15лип/. – C. 5
  13. Люди и ВИЧ: Кн. для неравнодушных / Междунар. Альянс по ВИЧ/СПИД; Ред. Е. Пурик.- 2-е изд.- К.: Изд. “Анна-Т”, 2004.- 506 с.
  14. Перинатальная трансмиссия ВИЧ. Проблема всемирная и национальная / Н.Л. Аряев, Н.В. Котова // Лікування та діагностика. – 2004.- № 1.- С. 39-44.
  15. Піщенко Г., Тищенко О. Соціокультурні та геополітичні чинники поширення наркоманії та ВІЛ/СНІДу в Україні // Право України. – 2005.- № 2.- С. 73-77.
  16. Профілактика ВІЛ/СНІДу – складова безпеки держави : [ Прес-конференція за підсумками міжнародного проекту СМАРТ ] // Людина і праця. – 2006. – №9. – C. 10-11
  17. Рижков К. День пам’яті людей, які померли від СНІДу // Соціальна політика і соціальна робота. – 2005. – №2. – C. 135-139.
  18. Социально-медицинское изучение патогенеза ВИЧ-инфекции / Н.Митина, В.Шаповалова, Е.Вырва, В.Шаповалов // Ліки України.- 2004.- № 7-8.- С. 90-92.
  19. Туберкульоз, ВІЛ-інфекція та СНІД / Ю.І.Фещенко, В.М.Мельник, Л.В.Турченко. – К.: Здоров’я, 2004.- 197 с.
  20. Що таке ВІЛ і СНІД // Зарубіжна л-ра. – 2005.- 5 берез. (№ 7).- В дод.: С.2-5.- (Сер. Шк. світ).
  21. Що таке СНІД і ВІЛ //Українська мова та література. – 2005. – №12. – C. 2-8
  22. Хрипункова Г. Три причини, через які ВІЛ-інфіковані не хочуть лікуватися // День – 2006. – №73. – C. 6

 

 

 

 

 


Електронні ресурси

1. CНІД
<http://www.ugla.odessa.ua/hiv_aids_ua.htm> (23.08.2006)

Докази того, що ВІЛ-інфекція пов’язана зі СНІДом, новини про ВІЛ та СНІД

2. ВІЛ/СНІД
<http://mzz.com.ua/snid.htm> (25.05.2006)

Що таке ВІЛ/СНІД? Шляхи передачі ВІЛ від однієї людини до іншої. Ризик заразитися ВІЛ – який він? Як можна виявити зараження ВІЛ? Перебіг хвороби та її прояви.

3. СНІД

<http://www.4.konkurs.vn.ua/works/students/content/35/SPID.htm> (06.04.2005 )

Що таке ВІЛ, ВІЛ-інфекція, СНІД? Як виникла хвороба? Поширення хвороби на Україні. Як передається ВІЛ-інфекція/СНІД? Як не може передаватися СНІД? Чи можна заразитися при поцілунках? Чи передають вірус СНІД комарі? Чи може донор заразитися СНІД? Що таке “групи ризику” і “ризикована поведінка”? Як розвивається ВІЛ-інфекція в організмі людини? Як діагностують СНІД?

4. Синдром набутого імунодефіциту СНІД ( AIDS )
<http://likar.org.ua/content/view/757/162/> (14.10.2006 )

Епідеміологія, клініка, діагностика, диференціальний діагноз, лікування , профілактика та заходи в осередку.

5.СНІД. Туберкульоз
<http://www.likar.info/profi/?action=main&id=60> (18.08.2006)
Організація медичної допомоги хворим на СНІД.

6. Деякі причини розвитку придбаного імунодефіциту
<http://www.health-ua.com/2001/03/aids.php> (17.09.2006)

В даний час виділяють чотири типи патології імунної системи: імунологічна недостатність, унаслідок дефектів розвитку або дії ушкоджувальних чинників; гіперчутливість або збочена реактивність, основною формою якої є алергія; імунопатологія, обумовлена аутоагресією, і пухлини імунної системи, перш за все, лімфопроліфератівні процеси.

7. Home-Сторінка для молоді про СНІД
<http://m.health.gov.ua/health.nsf/h/rya> (19.09.2006)

Що таке СНІД, шляхи передачі ВІЧ, вірус і його особливості, ризик заразитися ВІЧ — який він, як можна виявити зараження ВІЧ, перебіг хвороби і її прояву.

8. Імунологія і СНІД
<http://medvied.narod.ru/medicine/AIDS.html> (04.10.2006)

В останні роки найчастіше з поняттям “імунітет” у більшості людей асоціюється СНІД – синдром набутого імунодефіциту. Характерною особливістю майже всіх ресурсів по СНІДу є те, що навіть якщо вони призначені для професіоналів, то все одно там є матеріал, розрахований і на хворих, і на їх родичів і, навряд чи не насамперед, на тих, кому СНІД ще тільки загрожує. І при цьому всіляко підкреслюється, що самолікування і самодіагностика не допустимі.

9. МБФ “Міжнародний Альянс по ВІЧ/СНІД в Україні” – Інфоцентр

<http://www.aidsalliance.kiev.ua/cgibin/index.cgi?url=/ru/library/our/aidsinukraine/index.htm> (23.08.2006)

Представлено видання «СНІД в Україні» для осіб, що ухвалюють рішення у сфері державної політики. Від цих людей багато в чому залежить формування політики держави у сфері відповіді на епідемію, правильний розподіл ресурсів, стратегія взаємодії з цивільним суспільством, зокрема — з неурядовими організаціями і об’єднаннями людей, що живуть з ВІЧ.

 

 

Сподобалась стаття? Поділіться у соціальних мережах:



Оцініть статтю:

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Еще нет голосов, оставьте первым)
Loading...
 

Вам також буде цікавим

Comments:

Залишити відповідь