Сценарій позаурочного виховного заходу- реквієму на тему: « Нехай святиться у віках в борні здобута незалежність »

Скачати

Сценарій патріотичного виховання дітей
Сценарій патріотичного виховання дітей

Сценарій позаурочного виховного заходу- реквієму на тему: « Нехай святиться у віках в борні здобута незалежність »

 

Зміст

Анотація

Вступ

Сценарій  позаурочного виховного заходу-реквієму “Нехай

святиться у віках в борні здобута незалежність”

Висновок

Література

 

Анотація

 

Виховання патріотизму та національної самосвідомості – справа вкрай необхідна і дуже непроста . Як показує досвід багатьох країн , саме почуття національної гідності сприяло їх швидкому розвитку. Формування національної самосвідомості являє собою систему, що створювалася протягом віків самим народом. Це система поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, покликаних формувати світогляд та цілісні орієнтації підростаючого покоління, передавати національний досвід, надбання попередніх поколінь. Вивчачи історію України і аналізуючи суспільні процеси, організатори заходу намагалися визначити, яке суспільне явище залишило найглибший слід в історії українського народу, зумовило глибокий вплив на формування національного характеру. Без сумніву, одними із таких факторів були боротьба козацтва, Перша та Друга світова війна, війна в Афганістані. Має непересічне значення й те, що ми, педагоги, повинні не лише знати й знайомити підростаюче покоління з минулим, а й проводити аналогії з сучасним.

Зваживши всі аргументи, ми обрали тему воєнних подій в історії і сучасності як основний засіб виховної роботи, зважаючи на ситуацію в країні, яка склалася на даному етапі .

Основною метою виховного заходу є формування національно свідомих громадян України, творче продовження в сучасних умовах звитяги, вироблення в  кожного учня, присутнього на заході, прагнення розвивати в собі кращі людські риси українця – патріота .

Ознайомити учні з  минулими і сучасною  війнами; через поезію і пісні донести до їхніх сердець основну думку: війна – це безумство, це невиправдана жорсткість; виховувати в учнів почуття патріотизму, вміння співпереживати; виховувати свідому любов до Батьківщини, сприяти пробудженню національної свідомості, гордості за свій народ; пробуджувати позитивні почуття і викликати засудження аморального, антигуманного; виховувати в учнів усі якості громадянина, який братиме активну участь у формуванні майбутнього своєї держави.

Вступ

 

Патріотичне виховання – це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується (В.О. Сухомлинський).

Патріотичне виховання – виховна діяльність, спрямована на формування в учнів почуття патріотизму, тобто доброго відношення до Батьківщини та до представників спільних культури або країни. Таке виховання включатиме розвиток любові до Батьківщини, національної самосвідомості й гідності; дбайливе ставлення до рідної мови, культури, традицій; відповідальність за природу рідної країни; потребу зробити свій внесок у долю Батьківщини; інтерес до міжнаціонального спілкування; прагнення праці на благо рідної країни, її народу. Має застосовування як у сім’ї та школі, так і в державних і громадських організаціях, засновуючись на впевненості в позитивному ефекті такого ж відношення. В основі будь-якого суспільства лежить система цілей, яка виробляється на основі культури суспільства і системи цінностей цього суспільства.

В Україні патріотизм повинен бути введений в ранг національно значимої і об’єктивно необхідної цінності, тому що він являє собою одне з найбільш глобальних людських почуттів, закріплених віками і тисячоліттями. Патріотизм поєднує в собі любов до своєї Вітчизни, за свій народ, гордість за їх минуле і сьогодення, готовність до їх захисту.

В суспільстві, що сформувалося і розвивається, засвоєння патріотичних цінностей і норм життя – це перш за все об’єктивний, керований процес. Патріотизм не закладений в генах, він явище соціальне за своєю природою і тому не успадковується, а формується.

Зміст патріотизму визначається духовним і моральним кліматом суспільства, традиціями, колективним досвідом попередніх поколінь.

Визначення власних ціннісних орієнтацій, ставлення до своїх традицій і культури, минулого і майбутнього – все це стає не абстрактною теорією, а насущною проблемою сьогоднішнього дня.

Цілі патріотичного виховання підлітків та юнаків у виховній роботі навчального закладу:

— підвищити рівень патріотичного розвитку учнів;

— забезпечити комплексний підхід до гармонійного розвитку учнів;

— підвищити ефективність виховання у дітей пізнавального інтересу до рідного краю, до своєї країни.

Насправді проблема патріотичного виховання є актуальною в наш час, особливо зважаючи на теперішні події в Україні.

І тому є важливим виховання патріотизму у підлітків в навчальному закладі та сім’ї.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема: « Нехай святиться у віках в борні здобута незалежність

Україна буде тоді,

коли будуть люди,

які найдужче боятимуться

її ганьби…»

Ліна Костенко

 

,,Нация – это согласие живых

и мертвых, потомков и предков.,,

Егор Холмогоров

 

Було нам важко і було нам зле.

І західно і східно.

Було безвихідно. Але.

Нам не було негідно.

Ліна Костенко

 

Мета: розширити знання учнів про нашу Батьківщину – Україну;  виховувати в учнів любов до України, патріотизм, повагу до її захисників – учасників АТО; довести до свідомості учнів, що ми самі відповідаємо за долю нашої держави, що кожен українець повинен мати активну громадянську позицію щодо своєї історії та подій на сході України; дати новий імпульс духовному оздоровленню учнів, який передбачає трансформацію громадянської свідомості, моральної, правової культури особистості, розквіту національної самосвідомості і грунтується на визнанні пріоритету прав людини, яке функціонує на засадах гуманізму.

Очікувані результати:

  • формування ціннісного ставлення до держави, українського народу, його мови, звичаїв і традицій;
  • розширення знань учнів про історичне минуле України;
  • усвідомлення цінності людського життя та тих складових частин, які впливають на нього, роблять його багатогранним, плідним і корисним; усвідомлення своєї ролі в колективі, державі, світі; почуття гордості за свою державу, любов до неї; вміння робити аналіз подій, фактів, історичних явищ; формування навичок відповідальної поведінки, розвиток критичного мислення.

 Оформлення: вислови та вірші про Україну, національна символіка та атрибутика України, на центральній стіні великий вінок з жовто-блакитними стрічками, а зверху опускається Ангел. Під центральною стіною утворені східці, на яких горять лампади.

  • (Звучить легка музика, трансляція відеоролику “Де Україна?..”)
  • Ведучий: Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить у незнаних і безіменних могилах – присвячується!
  • Ведучий: Цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче, життя – присвячується!

 

  • Ведучий: І знову, в котрий це вже раз
  • Зійшлися ми в одній родині,
  • Щоб пом’янути славний час,
  • Коли в офіру Батьківщині
  • Себе принесли кращі з нас.
  • (Трансляція відеоролику О. Пономарьов “Заспіваймо пісню за Україну!”)
  • Ведучий: Українська земля… Земля щедро полита кров’ю її синів. З нашої історії ми бачимо споконвічне прагнення українства до волі та незалежності рідної землі, неньки-України.

 

Ведучий: …Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є — дорога, явори,

усе моє, все зветься — Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.
 Ліна Костенко

 

  • Ведучий:І сьогоднішній урок-реквієм ми присвячуємо всім представникам славетного лицарського роду, гідним нащадкам великих прадідів, у чиїх жилах пульсує гаряча кров і дух героїчних запорожців.
  • Ведучий:Було колись в Україні – ревіли гармати.
  • Було колись – запорожці вміли панувати.
  • Панували, добували і славу, і волю
  • Минулося… Зосталися могили по полю.

Ведучий: Вже скільки закривавлених століть

Тебе, Вкраїно, імені лишали…

Тож встаньмо, браття, в цю урочу мить:

Внесіте прапор вільної Держави!

Повірмо в те, що нас вже не збороть,

І долучаймось до добра і слави.

Хай будуть з нами Правда і Господь –

Внесіте прапор вільної Держави!

 

(В зал урочисто під музику-марш вноситься Державний прапор України.)

 

Ведучий: Народе мій, пишаюся тобою:

Моя душа – частинка твого «Я».

Красою правди у святім двобою

Понад Майданом сонця лик сія…

Є нація! Хай знають всі у світі:

Ми є! Народ піднявся із колін!

І переможно сонце правди світить,

Співає гордо наш Державний Гімн.

(Звучить Державний Гімн України).

  • Ведучий:Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні! Тут жили наші діди й прадіди, тут живуть наші батьки – тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини.
  • Материнський образ України встає з полинових степів і глибинної чорноземної скиби, як барва зоріє із зажури поліських озер, що чистими очима довірливо дивляться на світ, виростає недосяжно на повен зріст із карпатських верховин. Нема життя без України, бо Україна – це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна – це мати, яку не вибирають, як і долю, бо Україна – це пісня, яка вічна на цій землі. Не стидайся, це твоя земля!
  • (Трансляція відеоролику К. Скрябіна “Не стидайся, то твоя земля…”).

Ведучий: Незалежність – це зовсім не слово!

Це – тавро, що на серці болить.

Це багрянець душі світанковий.

Цей вогонь споконвіку горить.

В боротьбі загартовані м’язи.

А думок роздоріжжя сумні

Знов шукають в пітьмі перелази,

Коли хмари ридають німі.

Кожен з нас незалежний по праву.

Тільки ми обираємо шлях.

Хай іде стороною лукавий,

І не топчеться вік по піснях

Тих, що ненька в дитинстві співала,

Бо корінням в життя проросли.

Ми так довго на світло чекали,

А утримати знов не змогли…

 

 

Ведучий: Ми до сонця наосліп летіли

На одне недолуге крило.

Малювали життя, як уміли…

А боротися треба було!

І тепер незалежна держава

На помості крихкому стоїть.

А ми тільки гукаємо “Слава…”,

Коли рана сильніше болить…

Кожен з нас українець по праву!

І історію пишемо ми!

Щоб нащадки не просто читали,

А за приклад узяти змогли!  Катерина Лук’яненко

  • Ведучий:: Це країна добрих, щирих, привітних, веселих і гостинних людей, які ніколи не поневолювали інші народи, а лише вміло захищалися від ворога.
  • Виконується пісня «Це моя Україна»

 

Ведучий: Запорізька Січ! Козацтво – легендарне минуле українського народу, що упродовж століть протидіяло спробам турецьких султанів, кримських ханів, польської шляхти поставити український народ на коліна.

  • Ведучий:Збереглася давня легенда ще козацьких часів: коли на країну нападали вороги зі сходу і заходу, півдня і півночі, коли в нерівних боях полягли кращі захисники народу, на велику раду зібралися старі вожді, наймудріші книжники, сліпі кобзарі. “Що чинити далі? – з болем і розпачем запитували вони. – Розбиті наші останні полки, захоплені ворогами останні фортеці…” І тоді піднялися найдревніші із кобзарів: – Неправда, – сказали вони, – останній полк ніколи не може бути розгромлений, остання фортеця ніколи не здається! Бо це те, що в душі кожного: наша дума, наша пісня, прадавні звичаї і традиції. Їх можна віддати лише добровільно – але ми не віддамо, бо ми народ одвічний, потужний і життєдайний. Биті, знекровлені, палені й топтані, ми знову піднімемося з руїн, із попелу, і знову воскреснемо, розквітнемо, забуяємо!..
  • (трансляція відеролику “Характерники, до бою!”)

Ведучий: Продовжили героїчну історію України Січові Стрільці, які мужньо боролися за її волю. Це були молоді хлопці. Кожен з них любив матір, рідний край, але понад усе бажав незалежності своїй Батьківщині.

Ведучий: Стрілецькі могили понищено вщент.

Лупали, копали, валили, палили…

Лиш де-не-де хрест, де-не-де монумент—

І все — пропадають стрілецькі могили.

А там українські стрільці січові —

Палкі «усусуси» — юнацтво безусе…

Франкові сини, його мрії живі…

Прости нам за них, милосердний Ісусе…

Біліли фігури в зелених полях,

По білих містах цвинтарі зеленіли,

В блакитне із жовтого жайворон-птах

Щороку про наші співав Термопіли.

Транслюється відеоролик про “усусівців”

 

Ведучий:  Бій під Крутами належить до однієї з найтрагічніших сторінок нашої історії. Під Крутами загинув цілий студентський Курінь – триста студентів – цвіт української молоді, цвіт української Нації. Трагедією було те, що під Крути пішли лише триста і лише молодь.

Ведучий: Гімназисти і студенти. Найстаршому 21 рік. А наймолодшим – 14-16 років. Вони пішли, щоб затримати ворога, який був майже під Золотими Воротами Києва… І полягли … Вони принесли в жертву Батьківщині своє молоде життя. Ця найтрагічніша сторінка стала нашою гордістю.

Ведучий: На Аскольдовій могилі

Поховали їх –

Тридцять хлопців-українців,

Славних, молодих.

Ведучий: На Аскольдовій могилі

Український цвіт!

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

Ведучий: На кого посміла знятись

Зрадника рука?

Квітне сонце, – грає вітер

І Дніпро-ріка.

Ведучий: На кого завзявся Каїн?

Боже! Покарай!

Понад все вони любили

Свій коханий край.

 

Ведучий: Визначною сторінкою нашої історії є Українська Повстанська Армія. Це Рух Опору, який був добре організований.

Ведучий: Самовіддана боротьба воїнів УПА надовго залишиться в пам’яті народу. Ці герої-воїни за українську державність віддали своє життя без вагань.

Ведучий: Вони у битві чесно полягли,

А іншого ні вибору, ні змоги.

Вони загинули, але перемогли,

Бо віддали життя для перемоги.

Живу їх пам’ять вік шануєм ми,

Увічнивши, як обеліск безсмертя.

(Трансляція відеоролику “Партизани. Українська патріотично-історична пісня”)

Ведучий: Терези історії переважили в сторону зла… Наша Україна випила повну чашу концтабірного соціалізму. За 70 років існування УРСР через концтабори, в’язниці і заслання пройшли мільйони українських громадян. На розправу катам було віддано цвіт української інтелігенції… Голод спустошив міста і села України…

 

 

Ведучий: Ось і маємо: діти тюрми,

Ми не стали дітьми свободи,

Мов прокляття над нами висить

Голос плоті, ротів ненасить,

Т.Шевченко сказав, як сьогодні:

“За шмат гнилої ковбаси

І Україну продаси…”

Голос плоті веде до безодні!

Час жаданий, сподіваний час,

Ніби сонце, залив подвір’я, –

Віру лицарів вибили з нас,

А вживили жебрацьке безвір’я,

Смертю встелений шлях до мети

Подолати змогли не найдужчі, –

То біда, як ламають хребти,

А страшніш, як ламають душі.

Ведучий: 23 роки Україна не знала війни. Наш народ пишався тим, що у буремні 90 – ті ХХ століття Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер. Ще рік тому ми з вами не знали дуже багатьох слів, пов’язаних з війною, тепер же майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових дій. Ще рік тому ми не особливо звертали увагу на слова «Слава Україні – Героям слава», а тепер ці слова набули нового змісту.

Ведучий: Наразі вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумніву, що ці герої – хлопці що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарі, які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу, волонтери на плечах яких тримається наша армія.

Ведучий: Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням, це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини, а також є засвідченням справжнього патріотичного подвигу.

Ведучий: Коли перед очима кадри з новин, фото поранених та загиблих героїв, дивлячись їм у вічі , ми розуміємо, що вислів «душу й тіло ми положимо за нашу свободу» став для сучасної історії української нації не просто словами з гімну, це стало станом душі.

Ведучий: Не можемо ми не згадати про події, які сталися лютневими днями на Майдані Незалежності. Майдан став символом боротьби, символом утвердження прагнень до європейських цінностей у споконвічно європейській державі. І за цю боротьбу, за нашу з вами свободу й оновлення країни заплачено страшну ціну : своє життя віддали найкращі. І більшість із них – молоді, сильні. Ті, що тільки починали жити.

(Трансляція відеоролику гурту Мандри “Не спи, моя рідна земля.”)

Ведучий: Хлопчина вірив, що колись, одного ранку,

Відкривши очі, він відчує повну волю.

Але та куля, в день зимовий, на світанку,

Перехопила подих та змінила долю.

Хлопчина вірив, що колись, одного дня,

Розкаже син йому, як любить Батьківщину.

Хіба він знав, що борючись за це щодня,

Все доведеться відпустити в мить єдину.

Так. Той хлопчина, він не знав тоді,

Що нелюд пострілом прицільним забере життя.

І браття хлопця, українці, у біді,

Заплачуть, відпустивши тіло в небуття.

Але ж душа, душа Героя вічно лине!

До тебе наші сльози, молитви, зізнання!

Повір, хлопчино, наша пам’ять не загине,

Як і омріяні тобою  воля та кохання.

Небесна сотня. Прапор. Чорна стрічка.

І сльози, бо ти, хлопче, словом вже не з нами.

Але в думках  ти поруч, і не згасне свічка,

І линуть буде “Слава Україні!”  над ланами.

 

(Трансляція відеоролику “Небесну сотню, Господи, прийми”)      

 

Ведучий: Війна на сході України — збройний конфлікт на території Донецької і Луганської області України  з одного боку — організованими та керованими з РФ незаконними збройними формуваннями Донецької і Луганської «народних республік», визнаних терористичними організаціями, за підтримки військових частин РФ та з іншого боку — українськими правоохоронцями із залученням Збройних сил України.

Конфронтація насильства в регіоні розпочалася в середині квітня 2014 року, коли озброєні групи проросійських активістів почали захоплювати адмінбудівлі та відділки міліції у містах Донбасу (зокрема, у Слов’янськуАртемівську та Краматорську). Українська влада у відповідь заявила про проведення Антитерористичної операції із залученням Збройних сил. Поступово протистояння переросло у масштабний воєнний конфлікт.

(Трансляція відеоролику гурту Океан Ельзи “Не твоя війна.”)

Ведучий: Гадаєш, ти мене образив,

коли бандерівцем назвав?

Скажу тобі на це одразу –

Я ним не був! Тепер вже став!

 

Сприймаю це, як нагороду!

Звання, присвоєне за те,

Що сином став свого народу,

Любові почуття святе!

 

 

Люблю безмежно рідний край,

Оцю чарівну, магічну мову,

Дарований Всевишнім рай,

Красу дівочу чорноброву.

 

Ведучий: Люблю за щедрість і за спів,

Шалені ночі солов‘їні,

Коли бракує навіть слів,

Освідчитися Україні!

 

А ти мене за цю любов

Оскаженіло ненавидиш.

Не я до тебе!

Ти прийшов. На мою землю і тут гидиш!

 

Іди подальше від гріха,

Моє терпіння не безмежне.

Нехай святиться у віках

В борні здобута НЕЗАЛЕЖНІСЬ! Мирослав Вересюк

 

Ведучий: Чому прийшли на нашу землю?

Чому затіяли війну?

Невдасться знищити нас й стерти,

Бороним землю ми свою!

Ви поливаєте нас з “градів”,

Міста руйнуєте ущент

І не жалієте снарядів,

Бо так звелів ваш президент.

Його амбіції великі,

Він хоче підкорити світ,

Обличчя Януса дволике,

Самозакоханий гаспид.

Нас не поставить на коліна,

Картавий карлик – новорос

І буде вільна Україна,

І вбереже нас всіх Христос!
 Ілля Манченко

(Трансляція відеоролику “Війна за Україну.”)

 

Ведучий: Російська влада неодноразово заявляла про своє несприйняття Антитерористичної операції і вимагала її припинення та початку переговорів з бойовиками. Ряд українських політиків називають війну на сході України «гібридною війною» Росії проти України.

Ведучий: УКРАИНА БЫЛА И БУДЕТ!!!

Хоть в затылок ей смертью дышите!

Да, поймите вы, русские люди.

Она нашей ЛЮБОВЬЮ вышита!

Нитью крепкою, неразрывною

Из НАДЕЖДЫ и ВЕРЫ соткана

И окрещена быть ЕДИНОЮ,

И увенчана нашей СОТНЕЮ!

Вы на земли её с БТР-ами.

От кого нас спасать пытаетесь?

Не с фашистами, не с бандерами,

С УКРАИНСКИМ НАРОДОМ 
сражаетесь !

Ведучий: Від середини липня 2014 року Збройні сили Російської Федерації почали брати пряму участь у бойових діях проти Збройних сил України. Підрозділи Збройних сил Росії діють як з території Російської Федерації, так і безпосередньо на території України.

(Трансляція відеоролику К. Скрябін “Українська війна – АТО.”)

 

Ведучий: І знов Майдан в Луганську і Донецьку,

Ні, не Майдан — справжнісінька війна!

Знов суть свою ворожу і поганську

Показує москаль, мов сатана.

 

За Сотнею ще рани кровоточать,

А тут нових оплакуєм синів.

Скажи, москалю, що від нас ти хочеш,

Невже нових жертв сильно захотів?

 

Цвітуть тюльпани чорні в Україні,

Зривають їх дружини й матері.

«…Присвоїти посмертно…» В домовині

Лежить проміння згаслої зорі…

 

Ведучий: А блокпости обстрілюють чужинці,

Чиєсь дитя стає мішенню знов…

Іде війна!.. Іде війна, вкраїнці!..

Іде війна за смерть — не за любов!

 

Знов опустились прапори в скорботі,

Усе село прощається з хлоп’ям…

І кожен воїн в 45-й роті

Дав повну волю тим скупим сльозам…

 

Ще вчора він діливсь бронежилетом,

Хоч на російській розмовляв пацан…

«Женюсь… женюсь, Серега, этим летом,

Пусть только разобьем бандитский клан…»

 

(Трансляція відеоролику “Героям війни на сході присвячується…”)

 

Ведучий: …Він повінчався з українським краєм,

З калиною у білому вбранні,

Яка червоні слізоньки втирає

І про любов йому шепоче в сні…

Прорізавсь голос чийсь сердитий,

В тумані тишу роздира:

То знов привезли дітей убитих

Зі сходу — з міста і з села.

Ведучий: Тож будуть сльози і ридання

Коханих, бідних матерів,

Бо знову свіже поховання

Їх любих, рідних їх синів

Чи довго будемо страждати

Та проливатимемо кров,

За рідну землю воювати,

Бо ворог лізе знов і знов?

В нас військо бідне, майже голе,

Бронежилетів, касок в них нема.

Та битись з ворогом готові —

Болить за Україну в них душа.

(трансляція відеоролику “Білі лебеді у небесах” (загиблим в Україні присвячується))

Ведучий: Доборолися, добалакалися,

досварилися, аж гримить.

Україно, чи ти була колись

незалежною, хоч на мить

Від кайданів, що волю сковують?

Від копит, що у душу б’ють?

Він чужих, що тебе скуповують?

І своїх, що тебе продають? Ліна Костенко

 

Ведучий: В результаті бойових дій в Україні загинули 2905 людей (і це лише офіційні данні про тих кого вдалося ідентифікувати та захоронити), в тому числі 28 дітей. Поранення отримали 7640 людей. Солдати добровольчих загонів та регулярної армії віддали життя за кожного з нас!

 

Ведучий: Не плач, кохана, чуєш, я живий.

Не міг тобі раніше подзвонити.

То був страшний, запеклий, довгий бій,

Та ми не мали права відступити.

Скажи хоч слово, мила, не журись.

Утри сльозу й нарешті посміхнися,

А ще молись, за нас усіх молись.

І матері від мене поклонися.

Цілуй дітей і батькові привіт,

Скажи, його «Кобзар» тепер в нагоді:

Ми з хлопцями завчили «Заповіт»,

Під обстрілом читаємо відтоді.

 

Ведучий: Пробач, ріденька, знову мушу йти.

І не питай, куди тепер рушаю.

Мене чекають прокляті світи,

Коли вернусь я й сам уже не знаю.

Вона в сльозах стискає телефон,

Пусті гудки, в душі гроза лютує.

Та він живий, то був поганий сон,

Її любов його, таки, рятує!

А він десь там, де небо у вогні.

Боронить свою землю від навали.

Він вже давно не лічить ночі й дні,

Він робить все, щоб ми війни не знали!

 

Ведучий: 5 вересня 2014 року у Мінську було підписано угоду про припинення вогню на Донбасі. Робота контактної групи у Мінську була продовжена, і сторони підписали наступний меморандум у ніч проти 20 вересня 2014. Проте, станом на сьогодні, бої і обстріли продовжуються.

Ведучий: Ми з тобою одної крові.

Ти став рідним мені, солдате!

Я пишаюсь, мій брате тобою.

Ти у бій пішов нас захищати.

Ти молитву народу відчуєш,

Вона буде, мов щит, закривати.

Знаю, зараз в окопах ночуєш

Знаю, мусиш за нас убивати.

Ти пробач за холодні ночі,

Ти пробач, що недоїдаєш.

Я підтримати тебе хочу,

Сподіваюсь, ти відчуваєш.

Скоро ти повернешся додому

І домівка тебе зігріє.

Зніме тяжкість війни і втому,

Так, як дім тільки рідний вміє.

Повернешся в свою родину,

Та з роками війну не забудеш.

Правду скажеш на всю Україну,

Бо боятись ти вже не будеш.

 

 

 

Ведучий: Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам’ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.

 

  • Ведучий:Тож запалимо свічки пам’яті козакам, солдатам-визволителям Першої та Другої світової, репресованим, героям-афганцям, героям Небесної сотні, усім героям, які боролись за незалежність нашої України. Нехай спокійно і тепло буде їхнім душам від цього священного світла. Не спи, моя рідна земля!

 

Ведучий: Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов   від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

 

Ведучий: Сьогодні давайте подумки згадаємо тих, хто пішов від нас хвилиною мовчання. (Трансляція відеоролику “Пливе кача по тисині” )

 

  • Ведучий:Ніколи не проходьте байдуже повз могили, пам’ятники, обеліски. Завжди вклоніться пам’яті тих, хто боровся за нас, за наше життя і пам’ятайте про героїв, які живуть разом із нами.

 

  • Ведучий: Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали,

 

  • Пам’ятайте про тих, що не встали як впали.

 

  • Пам’ятайте про тих, що згоріли як зорі,

 

  • Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.

 

  • Пам’ятайте про тих, що за правду повстали,

 

  • Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах.

 

  • Пам’ятайте про тих, що стрибали під танки…

 

  • Є в місцях невідомих невідомі останки.

 

  • Є в лісах, є у горах, і є під горою –

 

  • Менше в світі могил, ніж безсмертних героїв.

 

  • Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні Разом:

 

  • Хай відомими стануть всі герої безвісні.

 

 Ведучий:  Я дивлюсь на світлини бійців,

Щирі посмішки, втомлені очі,

Сиві скроні та безліч рубців…

А мій розум сприйняти не хоче:

Це не сон, не синдром маячні,

Це війна не в далекій країні,

Не в Іраку чи десь там в Чечні,

А в вишневій моїй Україні.

Саме зараз вони, вояки,

Схід країни від зла захищають,

Б’ються на смерть мої земляки,

Кров’ю землю святу поливають,

Щоб країна ввійшла в майбуття

Вільна, сильна, без чвар та війни.

Віддають найцінніше – життя,

України найкращі сини!

 

Ведучий (на фоні музики “Мамо, не плач…” фото загиблих): Вони не були героями. Вони були звичайними людьми. І в останню мить віддали нам найдорожче – своє життя. За нас віддали. Аби ми жили. Долюбили за них, пісень за них доспівали.

 

Ведучий: Як хочеться, щоб тихо ніч пройшла!

Як хочеться, щоб світлий день настав!

Щоб Україна в мирі зажила

І щоб ніхто нікого не вбивав!!!!!….

 

Ведучий: Патріот той, хто своє право вимірює своїм обов’язком. Місія свідомого громадянина – патріота – не руйнувати правопорядок, а берегти, правильно й терпляче вдосконалювати його зміст.

Ведучий: Справжній патріот гуманно ставиться до інших народів. Його культура проявляється в повазі інтересів, прав, самобутності людей інших національностей, підтримці їх у боротьбі за свободу і незалежність, терпимості, толерантності, готовності й умінні йти на компроміс з різними етнічними, релігійними групами заради миру в своїй державі й у світі.

Ведучий: Свідомий патріотизм несумісний з шовінізмом, расизмом, які проявляються у неповазі й ненависті до інших народів і націй, їх культури і прав. Сепаратизм також чужий українському патріоту, бо він завжди дбає про єдність України.  Не будьте байдужими!

 

(Трансляція відеоролику Х. Панасюк “Прокидайся!..”)

 

Ведучий: Хтось купує коханці конвалії,

Чиясь жінка шопує в Італії,

А вдовиця майданівця хворая!!!

Соромно….

 

Десь вмирають солдатики з голоду,

Від байдужості, кулі, від холоду,

А в столиці скирдуються долари!!!

Соромно…

 

Десь голосить на цвинтарі мати,

Десь залишились діти без тата,

А журнали пістрявлять акторами!!!

Соромно…

 

Десь фашистів приборкують кіборги,

А ми знову проґавили вибори

Й привели до парламенту ворога!

Соромно…

 

Десь мерці, десь розруха і горе,

А ми їдем в Єгипет на море,

Мов війна за далекими горами!

Соромно…

 

А до влади злітаються ворони!

Соромно! Тетяна Малахова

 

Ведучий: Сьогодні на вокзалі бачила солдата..

Стояв один – його ніхто не проводжав:

Квиток на схід, рюкзак і плащ палатка,

Немов він сам від себе на війну тікав.

Сумний, стурбований, глибокий,

Задумливо і мужньо в самоті стояв,

Хоч перед ним дорога – світ широкий,

Але він стежку свою власну вже обрав.

Не в далі дальнії, щоб щастя пошукати,

Не в ті незвідані, чудові й радісні краї,

А в пекло – смерті в зуби їде заглядати –

Боротися за волю на своїй землі!

І шкода стало невідомого солдата:

Він сам – та й я нікого вже не жду,

Тому тепер на нього буду я чекати,

Тепер я в Бога за усіх самотніх попрошу!

«Не полишай одних в скрутну годину,

Дай мужності, надії й сили їм пошли!

Дружині – чоловіка, матері – дитину,

І сестрі брата, прошу, рідного верни!»

Я мовчки проведу тебе, коханий, брате, сину,

Й чекати буду рідного тебе з війни…

Тепер ти просто зобов’язаний й повинен,

Живим та неушкодженим прийти!

 

Ведучий (зачитує слова Ірини Цвіли – звичайної жінки, яка допомагає чим може): Можливо соплі…. Але я про емоції, про те, що не покидає мене вже декілька останніх тижнів. Щось страшне дуже поблизу, дуже близько. Хай, краще, я посміюсь потім зі своїх передчуттів, страхів та переживань… Хай. Але знайте, що то наш останній бій. Я просто це так відчуваю. Ви розумієте, що нас переграють політики- бізнесмени, нас, простий люд, кидають, як шар в кеглі в боулінгу. Наші сини гинуть, калічаться….А для когось це просто політичні, бізнесові… амбіції. Я не хочу бути шаром в чужій грі, не хочу і не можу вже відчувати біль від втрат.
Я проста громадянка, жінка, мати. Я хочу простого, справедливого життя на своїй землі, хочу працювати, творити… Мої кроки допомоги мізерні, але я хочу, щось змінити, на щось вплинути. Люди, прошу ВАС, благаю, не будьте байдужими. Давайте включатись в нашу колективну боротьбу, безпеку та перспективу. Хто, як не ми? Треба дорослішати. Наступив, той час, коли від нас залежить більше, ніж від влади. Це вже факт, доведений нашими добровольцями, солдатами та волонтерами.

 

Ведучий: Ми дикі люди, ми не знаєм звичаїв.

Ми нищим ліс. Ми з матір’ю на “ти”.

Ми свій кінець пришвидшуєм,

пришвидшуєм у колективних нетрях самоти.

Душа ніяк не вийде із-під варти.

То культ особи, то культура мас.

Колись ми, кажуть, виникли від мавпи.

Надалі мавпа виникне від нас. Ліна Костенко

 

Ведучий: (зачитує слова одного з бійців-кіборгів): Не так давно в Україні не було армії взагалі. Закосити від служби вважалося за прийнятну норму. Йшли до війська тільки якісь непросвітльоні лохи. Ба, більше. Точилися розмови, що Україні взагалі армія не потрібна, бо це зайва витрата бюджетних коштів, а воювати нам все-одно ні з ким. Бо ми такі мирні люди, що аж страх… Пасіонарії нудьгували і читали старі статті про звитяги дідів-прадідів з ОУН-УПА, перечитували Донцова та розглядали козацькі герби…

Але вона прийшла. Війна… На нашу землю… Несподівано. Бо сподівано вона ніколи не приходить… І подумалося: всьо – капєц, воювати у нас нікому і нічим… Наші літаки не літали по двадцять років. Курсанти льотних училищ отримували спеціальність винищувача, жодного разу не бачивши цього самого винищувача… Танки Т-64 ржавіли під дощем. Солдати копали фундамент під дачу генералам. Десь в Криму стояла дизельна підводна лодка-сирота, нікому не потрібна… Єдиний боєздатний підрозділ охороняв “Міжгір’я”…

Ведучий: І раптом щось сталося… Якісь давні і сильні духи прокинулися на Вкраїнській землі… Перун, Стрибог, Даждьбог, Ярило… Скіфія… Дике поле, Січ… Запоріжжя… Пороги, карпатські ліси… Де воно взялося? – Хто його зна… Видно десь дрімало віками, відсипалося… Код нації, ДНК…

Нема армії, але є – воїни… Так буває іноді… І раптом стало зрозуміло, що головне навіть не в оснащенні і не в техніці, а – в духові, в силі, в характері…

І пішов підполковник Мамчур під Українським Прапором в Українському Криму. Без зброї, бо не було її.. І курсанти “Нахімовського”, перейменованого нашвидкоруч в тому ж Криму училища, демонстративно заспівали “Ще не вмерла…” під підняття російського прапору… Акапелло… І стало нам гордо, і очі наповнилися сльозами і серце – гордістю… Ми раптом згадали, що воювали все життя, всю історію свою. За волю, за свободу, за віру, за Україну. Бо доля така, карма!… Тікали за пороги, рили схрони в лісах, закопували в землю автомати… Бо “Свобода, або смерть!”. Бо це в крові, і в душі… Його не витравиш і не знищиш… І не поясниш нікому… Та нікому й не треба…

Вчорашні пацани, що пили пиво біля кіоска, або займалися в дворі на турніку, раптом стали героями, солдатами… “Сам погибай, а товариша виручай!”, як сказав диктор ТСН. І не важливо, що на суржику, бо так і є насправді…

Ведучий: “Вчора вбито двох, поранено десятьох в зоні АТО”, – звикли ми до таких новин. Це вже буденність. Слава героям, хай одужують поранені, – кажемо ми. Повертайтеся живими, – молимося ми самі собі. Не на публіку, а просто так…

І ми дивимося справжню війну по теліку. Ми дивимося, як українські танки ведуть прицільний вогонь… Добре ведуть… І ми гордимося нашими батальонами… Ми бачимо, як наші воїни захищають нашу рідну Землю… Ми не хотіли цієї війни, але ми прийняли її. Бо так змусили, бо так треба…

І Донецький аеропорт… Вірніше те, що від нього лишилося.І наші кіборги… Напівлюди-напівроботи, – каже вікіпедія про кіборгів… Більш ніж люди…

Вони не схожі на Брюса Вілліса і Чака Норріса. Вони брудні, невиспані і зморені, у них червоні очі від втоми… Вони не схожі, бо вони – в десять тисяч разів круче! Бо вони справжні! Вони – незламні…

І цього вже нікуди не діти. Ми знаємо, що переможемо. Бо з такими людьми немає іншого варіанту… Ми вистоїмо, ми подолаємо…

“Були колись козаками, та більше не будем”… Будемо, Тарасе! Навіть ти, мабуть, не сподівався. Будемо і є… Бо козаки, бо чоловіки, бо Україна! Понад усе!

Ведучий: Кожному воїну присвята. Пробачте нам нашу душевну сліпоту.

 

Про що мовчать сумні солдата очі?

Про те, що нам не варто говорить:

Про жах війни, про молитви щоночі,

Про те, як тяжко друзів хоронить…

 

Що сховано за посмішку солдата,

Таку гірку, що сльози на очах?

Останнє слово мудрого комбата…

Чи власний непоборний дикий страх…

 

Страшна війна так швидко все змінила…

Чому черствіють молоді серця?

Мов ангели, що в них забрали крила

Й тепер нама до неба вороття…

 

Вони мовчать, немає що казати,

Бо ми не хочем бачить їхній світ,

Бо ми не хочем з ними помирати,

Нам рано ще писати заповіт…

 

Прокинсь, народ, до нас кричать їх очі,

Та ми ж сліпі, і не бажаєм зріть…

Оглухли ми, лиш молимся шоночі,

Та не за них, а щоб собі пожить…

 

Вони мовчать, щоб ми таки почули,

Щоб ми відкрили злякані серця:

Згадайте їх, вони ж нас не забули,

Вони для нас виборюють життя!     Олена Лемішко

 

(Лунає пісня гурту “Океан Ельзи” “Лелеки”.)

Ведучий:  Коли вірмени рятувались від геноциду, то забрали із собою не золото і коштовності, а книги, по яких учили дітей. Адже основне призначення або, якщо хочете, завдання людини на землі – це народити дитину, але не для того, бо так треба, а щоб передати найцінніший свій скарб – знання і вміння!

Одна Жанна, маленька Ля Пуссель, зробила більше ніж всі лицарі окупованої Франції разом узяті.

Один полонез Огінського зробив більше ніж всі повстання розтерзаної Польщі.

Один Кобзар зробив більше, ніж всі національно-визвольні рухи замученої України.

Народ об’єднує не цар і не армія, а те прекрасне, що є в народній культурі, традиціях і ментальності.Те малесеньке і ріднесеньке, яке сидить глибоко в душі. Самий лихий і грізний імператор, чи завойовник в останні миті життя згадує не велич тріумфів, не гори золота чи поклоніння народів, а те, як він ніс до мами забитий пальчик щоб поцьомати, і те, як тато підкидав його до неба і сміявся найкращим сміхом у світі.

Недарма ж у всі часи, завойовники і окупанти в першу чергу палили книги і знищували артистів, музикантів, письменників, науковців, вчителів. Тих Праведників, які вели за собою народ, і які були сильніші і важливіші за армію і золоту скарбницю захопленої країни.

Ведучий: В найтяжчі часи, під час воєн і голоду, дівчата вишивали хлопцям сорочки просто вовною, бо не було ниток. Тож якщо побачите сорочку із вовняною рудою вишитою квіткою, знайте – то сорочка зроблена з найчистішою любов’ю. Як поцьоманий забитий пальчик. Як мальва під вікном.

Всі знають, якщо десь на безмежних теренах дикого Кацапстану, в якомусь дворі ростуть квіти замість звичних бур’янів, значить там живуть українці.

В Україні раніше по селах не було замків. Коли йшли на роботу, то просто підпирали двері паличкою. Щоб кури не заходили. А на столі завжди стояло молоко і хліб рушничком накритий. Подорожній міг зайти в будь-яку хату, поїсти, попити. Подякувати хаті, рушничком втертися. Підперти двері паличкою знову і йти собі далі. А зараз просто виставляють на вулиці яблука і сливи – те що вродило добре. Пригощайтеся подорожні.

Ведучий: То квіти душі із запахом молока, хліба і яблук. Я бачив «Кобзар», який переховували від кацапських комісарів, закопавши в землю. Книжка там зітліла від вологи, але кожна сторіночка, кожний клаптик, що зберігся, був прошитий ниточками до шматків полотна, щоб не розсипалася. Кращого і красивішого гаптування у світі бути не може. Слова теж можуть бути квітами.

Майдан насправді розпочався не тоді, коли ми вийшли на головну площу країни. Він розпочався тієї лютої зими, коли засипало дороги і машини на трасі, і там замерзали люди. А тисячі киян на своїх кайєнах і ланосах кинулись рятувати, витягати, відкопувати їх, відігрівати і годувати, не зважаючи на небезпеку і холод.Тоді на снігу розцвіли квіти душі народної. Невидимі, але прекрасні. Із запахом бензину, бутербродів і гарячого чаю.

Ведучий:  Майбутнє не за арміями і війнами, не за капіталами і окупантами.

Майбутнє за тією дівчинкою, що малює квіти з пінки в чашці з кавою просто так, для душі.

За тими геймерами, які покинули свої монітори із «Сталкером» і кинулися боронити палаючі барикади. При цьому не розбивши жодної вітрини чи автомобіля. І які, в перевах між боями, читали книжки по філософії і історії мистецтв.

І за мамами, які цілують пальчик і співають «Котику-коточку».

І за татами, які приносять пиріжка «від зайчика».

Майбутнє за тими, хто має у душі квітку народу свого. Може її не видно, але вона обов’язково розквітне у свій час. Я це знаю.

(Трансляція відеоролику “Незалежність – це ти.”)

 

Ведучий:  Прикинь, народ, а там же нет войны!

Там лето! Там народ тусит на пляже.

Мы тут нужны, а там мы не нужны:

Там осторожны к людям в камуфляже.

Там будоражат радостные слухи:

В метро теперь, вот, ловит интернет!

Там все воюют яростно в фейсбуке.

Потом война окончена – обед!

Там хорошо, там не вжимают бошку в плечи,

Там не пугает хрупкость тишины.

Там пиво пьют в кафешках каждый вечер.

В одной стране идёт война и нет войны!

Там мысль заползает как тарантул:

Не про войну – про отпуск думать летом.

И только волонтёр – уставший ангел

Укроет нас крылом-бронежилетом.

Ведучий:  Прикинь, народ, а там же нет войны!

Там девушки воздушны словно феи.

Да, все на москалей раздражены,

Но бакса курс волнует их сильнее.

Мы победим. И это аксиома:

Я видел, как Бог чуба выстригал.

Все победим: и те, кто были дома,

Кто возвратился, кто навеки пал.

И, думаю, что люди “там-где-нет-войны”

Помогут людям “мы-их-победили”.

Чтоб все-все-все-все жители страны

Налили, помянули, закусили.

Напишут скоро их и наши СМИ,

Сияя в заголовков гуталине:

Прикиньте, в Украине нет войны!

Хохлы – красавцы! Слава Украине!
  Максим Коровниченко

Ведучий: Слава Україні! Слава нації! Україна – понад усе!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Патріотизм – це відчуття гордості за свою Вітчизну, її історію, звершення. Це прагнення зробити свою країну красивішою, багатшою, міцнішою, щасливішою – в цьому національна гордість і гідність народу, згуртованого патріотичними відчуттями як суспільним цементом. Патріотизм як піднесене відчуття, незамінна цінність і джерело, найважливіший мотив соціальної значущої діяльності, найповніше виявляється в особі, соціальній групі, що досягла вищого рівня духовно-етичного і культурного розвитку. Дійсний, духовний в своїй основі патріотизм припускає безкорисливе, беззавітне аж до самопожертвування служіння Вітчизні. Здійснення патріотичного виховання ґрунтується на сукупності принципів, які відображають загальні закономірності і принципи виховного процесу і специфіку патріотичного виховання:

  • обумовленість патріотичного виховання розвитком суспільства і подіями, що відбуваються в нім;
  • обумовленість змісту, форм і методів, засобів і прийомів патріотичного виховання віковими і індивідуальними особливостями учнів;
  • діалектична єдність і органічний зв’язок між учбовим матеріалом і змістом позаурочних заходів;
  • інтеграція патріотичного виховання з іншими напрямами виховної роботи;
  • опора на нові концепції організації і здійснення учбово-виховного процесу і на нове розуміння основних педагогічних понять;
  • опора на позитивне в осіб вихованця і створення сприятливої психологічної атмосфери в процесі педагогічної взаємодії;
  • координація взаємодії школи, сім’ї і громадськості в системі патріотичного виховання.

Вікові психологічні особливості дітей сприяють формуванню патріотичних відчуттів саме в підлітковому віці:

–    здатність і потреба в сенсорних нових враженнях, їх відтворенні, збереженні;

–    інтелектуальна ініціативність, допитливість;

–  емоційна активність, вразливість, яскрава емоційна пам’ять, довірливість;

–    здатність до включення всіх цих форм психічної активності в реальну соціальну діяльність, поведінку, спілкування в ім’я їх ефективної побудови, регулювання і соціальної оцінки.

Патріотичне виховання повинне гармонійно поєднуватися із залученням учнів до кращих досягнень світової цивілізації. Дана система повинна сприяти виробленню наступного мислення, прихильності своїй національній спадщині і усвідомленню його ролі і місця в світовому духовному розвитку, також пошані і відкритості до всіх інших систем і традицій. Тільки глибока і усвідомлена любов до своєї спадщини спонукає людину з повагою відноситися до відчуттів інших, бути небайдужим до трагедій Вітчизни і народу.

Сценарій виховного заходу може бути змінений відповідно до рівня національної свідомості та сприйняття аудиторією.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література:

  1. Акт проголошення незалежності України: Прийнятий Верхов. Радою УРСР, 24 серп. 1991 р. // Голос України. – 1992. – 17 груд. – С. 2.
  2. Бабак О.В., Бех І.Д., Василевська Т.Е., Ващенко К.О., Вільчинська І.Ю. Виховання національно свідомого, патріотично зорієнтованого молодого покоління, створення умов для його розвитку як чинник забезпечення національних інтересів України: Аналіт.-інформ. матеріали / Державний комітет України у справах сім’ї та молоді ; Державний ін-т проблем сім’ї та молоді / В.І. Довженко (голова ред.кол.). – К., 2003. – 191с.
  3. Бадзью Ю. Національна ідея і національне питання. – К.: Смолоскип, 2000. – 52 с.
  4. Бех І.Д. Виховання особистості: Сходження до духовності / Іван Бех. – К.: Либідь, 2006. — 272с.
  5. Бех І.Д. Від волі до особистості / Іван Бех. – К. : Україна-Віта, 1995. – 202 с.
  6. Гнатів П. С. Природні ресурси України [навчальний посібник] / П. С. Гнатів, П. Р. Хирівський, О. Д. Зинюк. – Львів : Камула, 2012.
  7. Гнатюк В. Національне виховання як складова у побудові громадянського суспільства // Світ виховання. – 2004. – №1. – С. 33-36.
  8. Гринів О. Національно-духовне відродження: Історія і сучас. пробл. – Л.: Місіонер, 1995. – 224 с.
  9. Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верхов. Радою УРСР, 16 лип. 1990 р. – К.: Політвидав України, 1990. – 8 с.
  10. Дубина М. Руденко Ю. Патріотичне виховання молоді // Освіта України. – 2006. – №8. – С. 5.
  11. Духовні цінності українського народу. – Івано-Франківськ: “Плай”, 1999. – 294с.
  12. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України, 28 черв. 1996 р. / М-во юстиції України, Укр. правн. фундація. – К.: Право, 1996. – 53 с.
  13. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Дошкільне виховання. – 2003. – № 2. – С. 3-8.
  14. Концепція національно-патріотичного виховання. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrintschool.org.ua/training/patriotichne-vikhovannja.html
  15. Копиленко О.Л. Українська ідея М. Грушевського: Історія і сучасність. – К.: Либідь, 1991. – 182 с.
  16. Коцур А.П. Українська державність: історія та сучасність. – Чернівці: Золоті литаври, 2000. – 352 с.
  17. Кусок Т. Україна – держава європейська / Т. Кусок // Позакласний час. – 2005. – No 15-16.
  18. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. Редкол.: Ю.І. Римаренко (відп. ред) та ін. – К.: Довіра: Генеза, 1996. – 942 с.
  19. Малий словник історії України /В. Смолій, С. Кульчицький, О. Майборода та ін. – К.: Либідь, 1997. – 464 с.
  20. Мироненко О.М., Римаренко Ю.І., Усенко І.Б., Чехович В.А. Українське державотворення: Слов.-довід. – К.: Либідь, 1997. – 560 с.
  21. Нагорна Л.П. Політична культура українського народу: Іст. ретроспектива і сучасні реалії. – К., 1997. – 266 с.
  22. Нариси з історії українського національного руху. – К .: Ін-т історії України НАН України, 1994. – 190 с.
  23. Новий довідник: Історія України / упор. С. Крупчан, Т. Крупчан, О. Скопченко, О Іванюк. – К. : ТОВ «КАЗКА», 2005. – 736 с.
  24. Петренко Л.М. Методика проведення круглого столу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vpu.net.ua/pdf/Metodika%20proved%20krug%20stola.pdf.
  25. Перші кроки: посібник для початкового вивчення прав людини (склали Хосе Турчик, Л. Маринович, І. Савчик). – Дрогобич: Коло, 2000.
  26. Полюга Л.М. Українська мова в процесі духовного відродження українського народу: (про збереження і тяглість нац. свідомості) // Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Вип. 1. – К.: Наук. думка, 1992. – С. 208 – 212.
  27. Постанова Верховної Ради України від 22 травня 2003 року №865-ІV: про заходи Кабінету Міністрів України щодо захисту національних інтересів держави у сфері національно свідомого патріотичного виховання молодого покоління та забезпечення умов його розвитку // Голос України. – 2003. – 6 червня. – С. 7.
  28. Прилуцька І.О. Стежинами Великого Тараса. Альбом / Ірина Прилуцька. – Черкаси: Відлуння-Плюс, 2010. – 112 с.
  29. Українська державність у ХХ столітті: Історико-політ. аналіз /О. Дергачов (кер. Авт. Колективу). – К.: Політ. думка, 1996. – 448 с.
  30. Українська ідея: іст. Нарис /В.Ф. Солдатенко, В.П. Крижанівський, Ю.А. Левенець та ін. – К.: Наук. думка, 1995. – 132 с.
  31. Україна: поступ у ХХІ століття: Наук.-метод. зб. /І.Ф. Надольний та ін. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 220 с.
  32. Фартушний А.А. Українська національна ідея як підстава державотворення: Монографія. – Л.: Вид-во Нац. у-ту “Львівська політехніка”, 2000. – 308 с.
  33. Хто я? Хто ми?: Хрестоматійний збірник для дітей молодшого та шкільного віку (склали Л.Маринович, М.Хейма). – Харків: Поліграфічні послуги, 1999.
  34. Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української Державності: Курс лекцій: Навч. посіб. – К.: Либідь, 1999. – 480 с.
  35. Щербина В. «Кобзар» – євангеліє українців / Віктор Щербина. – Кам’янець-Подільський: «Абетка», 2007. – 464 с.
  36. Яременко.Н., Устич Ю. Методичні рекомендації щодо організації патріотичного виховання дітей та учнівської молоді в умовах загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrintschool.org.ua/training/patriotichnevikhovannja.html

Ресурсний центр ГУРТ – національний центр суспільної інформації та експертизи (Київ, Україна, джерело доступу: http://gurt.org.ua/gurt/ ) у 2014 році провів опитування: Любов до Батьківщини вустами молоді. Молоді люди були із різних куточків України і кожний із них по-своєму визначився із відповіддю.

  1. Апраксіна О.А. Позакласна робота в школі. К., Освіта, 2007. – 130 с.
  2. Вишневcький О. І. Теоретичні основи сучасної української педагогіки. К., 2008. – 566 с.
  3. Губко О.Т., Руденко Ю.Д., Кузь В.Г. Педагогіка і духовність. Умань, 2005. – 256 с.
  4. Гнатюк В.М. Управління системою національного виховання учнів загальноосвітньої школи, Методичний посібник. Київ, 1998. – 356 с.
  5. Михайлова М.А. Психологія підлітка. Львів, 2003. – 260 с.
  6. Смирнов С.Д. Педагогіка і психологія вищої освіти. – К.; Альма матер. 2004. – 271 с.
  7. Матеріали з соцмережі Facebook.

 

 

Сподобалась стаття? Поділіться нею у соціальних мережах:

Коментарі із Facebook

Powered by Facebook Comments

Залишити відповідь