Творець національного гімну (До 200-річчя від дня народження видатного українського композитора Михайла Вербицького)


Творець національного гімну Михайло Вербицький

Творець національного гімну Михайло Вербицький

Скачати

Творець національного гімну (До 200-річчя від дня народження видатного українського композитора Михайла Вербицького)
Перемишль. Шевченківський вечір 9 березня 1865 року, на завершення якого вперше звучить хорова пісня «Ще не вмерла Україна». Її творці – молодий 26-річний поет і вчений Павло Чубинський і вже широко відомий у Галичині 50-річний композитор і диригент Михайло Вербицький.
Пісня швидко завоювала серця галицьких українців і, перелетівши кордони, що розділяють живе тіло України, звучить на широких просторах Наддніпрянщини. Сповнена оптимізму, незгасної віри і надії, вона є втіленням споконвічного прагнення українського народу до волі й незалежності, піснею-закликом до боротьби за неї. Тож не дивно, що саме цю пісню народ обирає своїм національним гімном.

Час не знищив пісні. Вона то звучить на повний голос, то стихає, щоб знову виринути ще дзвінкіше, ще сильніше.Чи міг знати той, хто її створив, що дав їй довге життя? Чи думав, що і його ім’я вона пронесе крізь роки?

Творчість Михайла Вербицького започаткувала новий демократичний напрям у музичному мистецтві Західної України. Він один із тих, хто будував підвалини української національної музичної школи, основоположником якої пізніше став Микола Лисенко. І якщо славній «Руській трійці» – М.Шашкевичу, І.Вагилевичу, Я.Головацькому – належить заслуга відродження західноукраїнської літератури, то М.Вербицький посідає аналогічне місце в галузі музичного мистецтва.

М.Вербицький народився 4 березня в селі Яворнику-Руському в Надсянщині в родині священика. Доля не була для нього ласкавою. Дитиною втратив батьків, пізніше – дружину і залишився з двома дітьми. Усе життя його супроводжували нестатки, матеріальні труднощі.Однак доля повернулася до нього й іншим обличчям. Він опинився в Перемишлі, тоді найбільшому центрі музичної культури в Західній Україні. І це мало вирішальний вплив на все його життя. Десятирічного сироту взяв під свою опіку єпископ Іван Снігурський. Він був меценатом хору і музичної школи при перемишльському греко-католицькому кафедральному соборі. Саме в цій школі й здобував музичну освіту М.Вербицький. Співав у хорі. Його вчителями у Перемишлі були відомі чеські музики Алоїз Нанке і Франц Лоренц.
Самостійна музична діяльність М.Вербицького пов’язана зі Львовом і Перемишлем. Там він творив, там брав участь у становленні галицького музично-драматичного мистецтва, там був регентом церковних хорів та викладав музику. З перервами вчився у Львівській духовній семінарії і у 1850 року був висвячений на священика. Останні 18 років життя був парохом у селі Млинах на Яворівщині. Там і похований. У 1934 році було поставлено скромний пам’ятник на кошти, зібрані односельчанами.
Талановитий і наполеглививй, М.Вербицький зробив багато на ниві музичної творчості. Написав 12 симфоній, музику до 20 драматичних вистав, писав хорову музику. Його хори стали основою репертуару як аматорських хорових гуртків, так і великих високопрофесійних колективів. Усюди дзвеніли його мелодії, а в них звучала й рідна мова.
Серед кращих хорових творів М.Вербицького – «Тост до Русі», «Поклін», «Хто за нами, Бог за ним» , «Заспів» , «До зорі» і серед них – «Ще не вмерла Україна». Пісня, що йде з народом далі, якій судилося стати національним гімном українського народу.

Сподобалась стаття? Поділіться у соціальних мережах:



Оцініть статтю:

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Еще нет голосов, оставьте первым)
Loading...
 

Вам також буде цікавим

Comments:

Залишити відповідь